ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

                                                                РІШЕННЯ

                                                      ІМЕНЕМ     УКРАЇНИ

"16" січня 2023 р.                                                                             справа № 300/5090/22

м. Івано-Франківськ  

Івано-Франківський  окружний адміністративний суд у складі судді Гомельчука С.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) до         Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області, (код ЄДРПОУ 20551088, вул. Січових Стрільців, 15, м. Івано-Франківськ, 76018), Головного управління Пенсійного фонду в Одеській області     (код ЄДРПОУ 20987385, вул. Канатна, 83, м. Одеса, 65107)  про визнання дій протиправними      та зобов`язання до вчинення певних дій, -  

                                                              ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області (далі - відповідач 1),  Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області (далі - відповідач 2) про визнання дій протиправними  та зобов`язання до вчинення певних дій.

Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідачем 2 рішенням від 25.08.2022 № 092850014201 відмовлено позивачу в призначенні пенсії за віком, у зв`язку з відсутністю необхідного страхового стажу, а саме невраховано період роботи за 1989-1990 рр. згідно з довідкою від 04.07.2022 № ZRA-6.2.2-7397, оскільки відсутні дані щодо дати народження та по батькові. Позивач стверджує, що у спірному випадку слід врахувати пункт 3 резолютивної частини рішення Конституційного Суду від 23.01.2020 за №1-р/2020, яким визначено необхідність застосування статті 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 5 листопада 1991 року за №1788-XII в редакції до внесення змін Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 2 березня 2015 року №213-VIII для осіб, які працювали до 1 квітня 2015 року на посадах, визначених у вказаних нормах. Позивач зазначає, що Постановою від 12 серпня 1993 № 637 "Про затвердження Порядку підтвердження наявного стажу роботи для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній" визначено, що за відсутності трудової книжки, трудовий стаж може встановлюватись на підставі інших документів, якими є, зокрема і архівна довідка. Вказує, що органи, які призначають пенсію мають право перевіряти обгрунтованість видачі документів. Вказує, що згідно постанови ВСУ від 21.02.2018 у справі № 687/975/17 працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві та, у свою чергу, неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення». Також зазначає, що попередній розрахунок суми судових витрат становить 8000 гривень та просить стягнути всі понесені судові витрати.

З урахуванням викладеного, позивач просить суд:

- визнати неправомірними дії та рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області від 25.08.2022 № 092850014201 про відмову у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах та зарахування до страхового стажу періодів роботи з 01.04.1989 по 30.11.1989 в колгоспі "Зентене" Зентенської сільської ради Тукумського району, з 01.04.1990 по 31.05.1990 та з 01.07.1990 по 30.09.1990 в колгоспі "Цере" Церської сільської ради Тукумського району;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області з 18.08.2022 призначити та здійснити нарахування й виплату пенсії за віком на пільгових умовах із зарахуванням до страхового стажу періодів роботи з 01.04.1989 по 30.11.1989 в колгоспі "Зентене" Зентенської сільської ради Тукумського району, з 01.04.1990 по 31.05.1990 та з 01.07.1990 по 30.09.1990 в колгоспі "Цере" Церської сільської ради Тукумського району;

- стягнути всі понесені судові витрати.

Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 13.12.2022 відкрито провадження за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) в порядку, визначеному статтею 263 КАС України.

Головне управління Пенсійного фонду України у Одеській області скористалось правом подання відзиву на позовну заяву, який надійшов на адресу суду 19.12.2022 за № 1500-0903-7/130612, в якому зазначило, що позовні вимоги є необгрунтованими. Вказало, що відповідно до частини 2 статті 114 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 за №1058-IV (далі – Закон №1058-IV) право на пенсію за віком на пільгових умовах мають чоловіки після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу не менше 25 років і за наявності страхового стажу не менше 28 років 06 місяців, з них не менше 12 років 06 місяців на роботах, зайнятих повний робочий день із шкідливими і важкими умовами праці за списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників. Зазначає, що відповідно до  Порядку підтвердження наявного стажу роботи для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній № 637  трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів. Згідно з Інструкцією № 58 трудові книжки ведуться на всіх працівників, записи виконуються акуратно. Просить відмовити у задоволенні позову.

Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області  подало до суду відзив на позовну заяву 26.12.2022 за № 0900-0903-9/43929, в якому зазначило, що позовні вимоги є безпідставними та такими, які не належать до задоволення. Зазначило, що у позивача відсутній страховий стаж роботи 29 років, який дає право на призначення пенсії у віці 55 років. Зазначає про дискрецію органів, які призначають пенсію. Вказує, що належним способом захисту права позивача є зобов`язання повторно розглянути заяву про призначення пенсії.

Головуючий у справі суддя Гомельчук С.В. у період з 02.01.2023 по 06.01.2023 перебував у відпустці.

Розглянувши у відповідності до вимог статті 263 КАС України справу за правилами спрощеного позовного провадження, без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), дослідивши в сукупності письмові докази, якими сторони обґрунтовують позовні вимоги та заперечення, суд встановив таке.

Датою народження ОСОБА_1 згідно із паспортом серії НОМЕР_2 є 01.03.1967.

18.08.2022 позивач звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області із заявою  про призначення пенсії за віком на пільгових умовах.

Однак, після опрацювання системою поданої заяви, за принципом екстериторіальності, органом, що призначає пенсію, визначено Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області.

Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській від 25.08.2022 № 92850014201 позивачеві відмовлено у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах. В обґрунтуванні відмови зазначено, що враховуючи норми Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» право на такий вид пенсії у заявника настане - 02.03.2026.

Вказано, що:

- вік заявника - 55 років;

- страховий стаж - 28 років 2 місяці 22 дні;

- пільговий стаж (Список № 2) - 14 років 3 місяці 28 днів.

До пільгового стажу не зараховано період роботи за 1989-1990 роки згідно із довідкою від 04.07.2022 № ZRA-6.2.2-7397, оскільки відсутні дані щодо дати народження та по батькові.  

Вказаний зміст рішення свідчить про відсутність спору між позивачем та відповідачами щодо:

- віку позивача;

-  відсутності доказів проведення атестації робочих місць за оспорюваний період;

- зайнятості повний робочий день із шкідливими і важкими умовами праці за списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників.

Підставою незарахування періоду роботи за 1989-1990 роки відповідно до довідки від 04.07.2022 №ZRA-6.2.2-7397 є причина відсутності даних щодо дати народження та по батькові позивача.

У подальшому, листом Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області від 26.08.2022  № 0900-0208-8/29338 повідомлено ОСОБА_1 , що Головним управлінням Пенсійного фонду України в Одеській області прийнято рішення про відмову у призначенні пенсії.

Вважаючи протиправним рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Одеській області від 25.08.2022 № 092850014201 та з проханням призначити пенсію, позивач звернувся до суду з метою захисту свого порушеного права.

Надаючи правову оцінку правовідносинам, що склались між сторонами, суд зазначає про таке.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За приписами частини 2 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони, у тому числі  на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України.

Згідно зі статтею 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення.

Водночас у пункті 5 рішення № 8-рп/2005 від 11.10.2005 Конституційний Суд України зазначив, що право на пенсійне забезпечення є складовою конституційного права на соціальний захист.

За приписами пунктів 1, 6 частини першої статті 92 Конституції України права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.

У преамбулі Закону України  «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 № 1788-XII (далі - Закон № 1788-XII) зазначено, що цей Закон відповідно до Конституції України гарантує всім непрацездатним громадянам України право на матеріальне забезпечення за рахунок суспільних фондів споживання шляхом надання трудових і соціальних пенсій.

Згідно зі статтею 2 Закону № 1788-XII за цим Законом призначаються трудові пенсії: до яких відносяться пенсії за віком; по інвалідності; в разі втрати годувальника; за вислугу років.

За приписами статті 12 Закону № 1788-XII право на пенсію за віком мають чоловіки - після досягнення 60 років і при стажі роботи не менше 25 років, жінки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 20 років.

Згідно з пунктом «б» статті 13 Закону № 1788-XII в редакції, чинній до внесення змін Законом України від 02 березня 2015 року № 213-VІІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» (далі - Закон № 213-VІІІ), на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, що затверджений Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць: чоловіки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах; жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах.

Статтею 13 Закону № 1788-XII було передбачено зменшення пенсійного віку для чоловіків і жінок відносно загального пенсійного віку (60 років для чоловіків і 55 років для жінок) з урахуванням різниці між пенсійним віком у чоловіків і жінок на 10 років для працівників, зайнятих повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, та на 5 років для працівників, зайнятих повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці; зменшення пенсійного віку та стажу для чоловіків і жінок стосовно загального пенсійного віку з урахуванням різниці між пенсійним віком у чоловіків і жінок на 5 років.

Отже, за змістом вищенаведеної норми пенсія за віком на пільгових умовах є особливим видом пенсії, яка призначається конкретній особі на підставі наявного страхового стажу, залежить від праці такої особи в особливих умовах у певно визначений час, призначення якої має відбуватись при досягненні нижчого пенсійного віку.

У постанові від 18 лютого 2020 року у справі № 1840/3344/18 Верховний Суд зазначив, що «пенсія за віком» - це свого роду «державний депозит» (примусовий та індивідуальний) кожної особи, який залежить від праці такої особи, та підлягає безумовному поверненню з боку держави у встановленому розмірі протягом всього життя пенсіонера після досягнення певного віку.

У постанові Верховного Суду України від 21.04.2021 у справі №360/3611/20 наведено, що зазначений правовий висновок необхідно розповсюдити також і на «пенсії за віком на пільгових умовах».

Законом № 213-VІІІ, який набрав чинності з 01 квітня 2015 року, збільшено раніше передбачений пунктом «б» статті 13 Закону № 1788-ХІІ вік набуття права на пенсію на пільгових умовах, зокрема, жінкам з 50 років до 55 років.

9 липня 2003 року було ухвалено Закон України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон № 1058-ІV).

3 жовтня 2017 року Верховною Радою України було ухвалено Закон «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» № 2148-VIII, яким Закон України від 09 липня 2003 року № 1058-ІV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» доповнено розділом XIV-1, який передусім, у контексті предмету спору, містить пункт 2 частини другої статті 114 такого змісту:

2) працівникам, зайнятим повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах.

Також зазначена норма передбачає зміст, ідентичний пункту «б» статті 13 Закону № 1788-XII в редакції Закону України від 2 березня 2015 року № 213-VIII, щодо підвищення на 5 років віку виходу на пенсію на пільгових умовах.

За конституційним поданням народних депутатів України Закон № 213-VIII перевірявся на відповідність Конституції України.

Рішенням Конституційного Суду України від 23 січня 2020 року у справі № 1-р/2020 визнані такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), стаття 13, частина друга статті 14, пункти «б» - «г» статті 54 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 5 листопада 1991 року N 1788-XII зі змінами, внесеними Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02 березня 2015 року № 213-VIII (пункт 1 Рішення N 1-р/2020).

Саме це Рішення Конституційного Суду України у справі № 1-р/2020 покладено в основу позовних вимог (далі - Рішення № 1-р/2020).

Позивач вважає, що за наявності необхідного стажу роботи та з досягненням 55 років має право на пенсію на пільгових умовах.

Водночас Закон України від 03 жовтня 2017 року № 2148-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій», що містить ідентичні правові норми щодо збільшення пенсійного віку, на предмет конституційності не перевірявся.

Згідно із частиною першою статті 92 Закону України від 13 липня 2017 року № 2136-VIII «Про Конституційний Суд України» (далі - Закон № 2136-VIII) юридичну позицію Конституційний Суд викладає у мотивувальній та/або резолютивній частині рішення, висновку.

Вирішуючи спір, суд бере до уваги, що у рішенні від 23 січня 2020 року Конституційний Суд України зробив висновок щодо неконституційності підвищення на 5 років віку виходу на пенсію на пільгових умовах та визнав неконституційною, зокрема, статтю 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 5 листопада 1991 року № 1788-XII зі змінами, внесеними Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02 березня 2015 року № 213-VIII (пункт 1 Рішення № 1-р/2020).

Згідно із статтею 1512 Конституції України рішення та висновки, ухвалені Конституційним Судом України, є обов`язковими, остаточними і не можуть бути оскаржені.

Конституційний Суд України в рішенні від 8 червня 2016 року у справі № 4-рп/2016 зауважив, що закони, інші правові акти або їх окремі положення, визнані неконституційними, не можуть бути прийняті в аналогічній редакції, оскільки рішення Конституційного Суду України є «обов`язковими до виконання на території України, остаточними і не можуть бути оскаржені» (частина друга статті 150 Конституції України). Повторне запровадження правового регулювання, яке Конституційний Суд України визнав неконституційним, дає підстави стверджувати про порушення конституційних приписів, згідно з якими закони та інші нормативно-правові акти ухвалюються на основі Конституції України і повинні відповідати їй (частина друга статті 8 Основного Закону України, пункт 7 рішення № 4-рп/2016).

З огляду на вищенаведене, правова норма, яка регулює правовідносини аналогічно нормі, що визнана Конституційним Судом України неконституційною, або дублює таку правову норму (незалежно від періоду її прийняття та виду нормативного акту, в якому вона втілена), не підлягає застосуванню. У такому разі суд застосовує норми Конституції України як 1. Висновок у рішенні Конституційного Суду України у справі № 4-рп/2016 зроблений з урахуванням вимог частини 2 статті 150 Конституції України в редакції, чинній на момент прийняття рішення № 4-рп/2016, яка є тотожною статті 1512 Конституції України у редакції на час розгляду справи та статті 8 Конституції України.

Водночас висновок, сформований у пункті 7 рішення № 4-рп/2016, застосовується судом з урахуванням обставин справи та вимог статті 151-2 Конституції України. Згідно із частиною першою статті 6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Також у пункті 4.4. мотивувальної частини Рішення від 23 січня 2020 року № 1-р/2020 Конституційний Суд України дійшов висновку, що стаття 13, частина друга статті 14, пункти «б»-«г» статті 54 Закону № 1788 зі змінами, внесеними Законом № 213, якими передбачено поетапне підвищення на 5 років віку виходу на пенсію на пільгових умовах з урахуванням відповідного стажу роботи та на пенсію за вислугу років для працівників, визначених у вказаних нормах, порушують легітимні очікування таких осіб, а отже, суперечать частині першій статті 8 Конституції України, тобто порушують принцип верховенства права, складовою якого є юридична визначеність. У першому пункті резолютивної частини рішення КСУ від 23 січня 2020 року № 1-р/2020 визнано неконституційними статтю 13, частину другу статті 14, пункти «б» - «г» статті 54 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 5 листопада 1991 року № 1788-XII в редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 2 березня 2015 року № 213-VIII.

У контексті предмету спору Конституційним Судом України визнані неконституційними положення щодо підвищення віку виходу на пенсію для пільгових категорій осіб та згідно з пунктом 2 резолютивної частині Рішення КСУ № 1-р/2020 зазначені положення втрачають чинність з дня ухвалення цього Рішення (тобто з 23 січня 2020 року).

У пункті третьому резолютивної частини рішення КСУ від 23 січня 2020 року № 1-р/2020 викладена юридична позиція щодо порядку виконання цього Рішення, а саме: застосуванню підлягають положення Закону № 1788-XII в редакції до внесення змін Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02 березня 2015 року № 213-VIII для осіб, які працювали до 1 квітня 2015 року на посадах, визначених у вказаних нормах.

Водночас, юридична позиція, викладена в Рішенні Конституційного Суду України від 23.01.2020 № 1-р/2020, застосовується також при оцінці змін до Закону № 1058-IV, які регламентують спірні правовідносини.

Отже, враховуючи, що на виконання вимог пункту 5 статті 62, пункту 4 частини другої статті 63 Закону № 2136-VIII, Конституційним Судом не було закрито провадження у справі № 1-р/2020, відсутні підстави вважати, що у зв`язку із ухваленням Закону № 1058-IV у редакції Закону № 2148-VIII від 03.10.2017, втратили дію положення Закону № 1788-XII в частині регулювання прав на пільгову пенсію у період з 01.04.2015 року. Проте положення пункту 2 розділу XV Закону № 1058-IV в редакції Закону № 2148-VIII від 03.10.2017 перешкоджають таким особам у реалізації права на пенсію на пільгових умовах за Законом № 1788-ХІІ в редакції, чинній до внесення змін Законом № 213-VII.

З аналізу вищенаведених норм, позиції Конституційного Суду України та практики Європейського суду з прав людини беззастережно вбачається, що збільшення пенсійного віку для отримання пенсії на пільгових умовах для осіб, які відпрацювали в особливих умовах, набули на момент підвищення пенсійного віку необхідний стаж, який передбачав право на пільгову пенсію, є звуженням цього права.

Аналогічна правова позиція міститься у постанові Верховного Суду України від 21.04.2021 у справі №360/3611/20

Окрім того, суд зазначає, що Велика Палата Верховного Суду в постанові від 19 лютого 2020 року у справі № 520/15025/16-а сформувала правовий висновок, згідно з яким у разі існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов`язків особи в національному законодавстві, органи державної влади зобов`язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.

За таких обставин та правового регулювання суд вважає, що Головне управління ПФУ у Одеській області не застосувало більш сприятливий закон, який передбачає право позивача на обумовлену попередньою роботою пільгову пенсію, проте застосувало закон, який позбавляє зазначеного права.

Дійсне правове регулювання спірних правовідносин свідчить, що на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах.

За відсутності стажу роботи, встановленого абзацом першим цього пункту, у період до 1 квітня 2024 року пенсія за віком на пільгових умовах призначається за наявності стажу роботи:

з 1 квітня 2015 року по 31 березня 2016 року - не менше 25 років 6 місяців у чоловіків і не менше 20 років 6 місяців у жінок;

з 1 квітня 2016 року по 31 березня 2017 року - не менше 26 років у чоловіків і не менше 21 року у жінок;

з 1 квітня 2017 року по 31 березня 2018 року - не менше 26 років 6 місяців у чоловіків і не менше 21 року 6 місяців у жінок;

з 1 квітня 2018 року по 31 березня 2019 року - не менше 27 років у чоловіків і не менше 22 років у жінок;

з 1 квітня 2019 року по 31 березня 2020 року - не менше 27 років 6 місяців у чоловіків і не менше 22 років 6 місяців у жінок;

з 1 квітня 2020 року по 31 березня 2021 року - не менше 28 років у чоловіків і не менше 23 років у жінок;

з 1 квітня 2021 року по 31 березня 2022 року - не менше 28 років 6 місяців у чоловіків і не менше 23 років 6 місяців у жінок.

Отже, позивач після досягнення 55 років, при наявності стажу не менше 28 років 6 місяців у чоловіків з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах матиме право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах.

Повертаючись до фактичних обставин у справі, суд зазначає, що рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області від 25.08.2022 № 092850014201 про відмову у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах незараховано період роботи за 1989-1990 роки згідно із довідкою від 04.07.2022 №ZRA-6.2.2-7397, оскільки відсутні дані щодо дати народження та по батькові. Зарахування цього періоду є спірним між сторонами.

Щодо незарахованого відповідачем 2 періоду роботи позивача відповідно до довідки від 04.07.2022 №ZRA-6.2.2-7397 суд зазначає таке.

Пунктами 1, 2, 3 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 № 637, визначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.

За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній стаж роботи встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Також постановою ВСУ від 21.02.2018 у справі № 687/975/17 визначено, що відповідно до п.п. 1,  2,  27 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка, а в разі відсутності її чи відповідних записів у ній наявність трудового стажу підтверджується в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

На особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці. Відсутність посилання чи неточних записів у первинних документах по обліку трудового стажу та нарахуванню заробітної плати на конкретну посаду, яку займав позивач у той чи інший період його роботи у підприємстві за наявності належним чином оформленої трудової книжки, не може бути підставою для виключення вказаних періодів роботи з трудового стажу позивача, що дає йому право на призначення пільгової пенсії за віком, оскільки працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення».

Крім того, Верховний Суд у постанові від 30 вересня 2019 року у справі № 638/18467/15-а зазначив, що формальні неточності у документах, за загальним правилом, не можуть бути підставою для органів пенсійного фонду для обмеження особи у реалізації конституційного права на соціальний захист.

З огляду на наведене, суд зазначає, що в архівній довідці 04.07.2022 № ZRA-6.2.2-7397 містяться дані про трудовий стаж та зазначено, що: у протоколах засідань правління колгоспу "Зентене" Зентенської сільради Тукумського району є відомості, що ОСОБА_2 ( по батькові, дата, місяць та рік народження не вказані) прийнятий на роботу (дата, місяць та рік прийняття не вказані) за договором до 20 вересня 1989 року (протокол засідання правління №6 від 23.05.1989);  у протоколах засідань правління колгоспу "Цере" Церської сільради Тукумського району є відомості, що ОСОБА_2 ( по батькові, дата, місяць та рік народження не вказані) прийнятий членом колгоспу (дата, місяць та рік прийняття не вказані) (протокол засідання правління №7 від 31.05.1990) звільнений з роботи з 10.11.1990 (протокол засідання правління №14 від 07.11.1990).

В архівній довідці від 04.07.2022 № ZRA-6.2.2-7397 вказано, що ОСОБА_2 відпрацював таку кількість днів за 1989 рік: квітень - 25, травень - 21, червень - 28, липень - 25, серпень - 23, вересень - 35, жовтень - 22, листопад - 22. Дані записи здійснено на підставі: фонд 428 Земгальського регіонального архіву ( в Тукумсі) Національного архіву Латвії, опис 3, справа 13, стор. 56, опис5, справа 243, стор. 26. За 1990 позивач відпрацював таку кількість днів: квітень - 26, травень - 24, липень - 25, серпень - 22, вересень - 26. Дані записи здійснено на підставі: фонду 479 Земгальського регіонального архіву ( в Тукумсі) Національного архіву Латвії, опис 1, справа 21 стор. 19, стор. 50, опис 2, справа 34, стор.18, справа з 42 до 51.

Окрім того, архівна довідка від 04.07.2022 №ZRA-6.2.2-7397 видана саме  на запит ОСОБА_1 з зазначенням його дати народження та місця проживання.

Відтак, на переконання суду, архівна довідка від 04.07.2022 № ZRA-6.2.2-7397 підтверджує трудовий стаж позивача.

Відповідно до положень частин 2, 4 статті 24 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до 01.01.2004 року - на підставі документів та порядку, визначеному законодавством, що діяло раніше. Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.

Статтею 56 Закону України "Про пенсійне забезпечення" визначено, що до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.

Таким чином, періоди роботи з 01.04.1989 по 30.11.1989, з 01.04.1990 по 31.05.1990, з 01.07.1990 по 30.09.1990 є такими, що належать до зарахування до страхового стажу.

Відповідно до частини 1 статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно із нормами частини другої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до положень статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Частиною 1 статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

При цьому, в силу положень частини 2 статті 77 вказаного Кодексу, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Водночас  відповідачі, як суб`єкти владних повноважень, не довели правомірність своїх дій та не надали суду докази, які б свідчили про недостовірність записів у архівній довідці.

З урахуванням наведеного, суд ввважає, що Головним управління Пенсійного фонду України в Одеській області протиправно незараховано до страхового стажу позивача періоди роботи з 01.04.1989 по 30.11.1989, з 01.04.1990 по 31.05.1990, з 01.07.1990 по 30.09.1990 відповідно до архівної довідки від 04.07.2022 №ZRA-6.2.2-7397.

Окрім того, в адміністративному позові позивач, обираючи відповідача, який повинен відновити його право на пенсію, просить зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області призначити пенсію за віком.

У цьому випадку позивачем невірно обрано із відповідачів суб`єкта, який має призначити пенсію.

Відповідно до положень пунктів 4.1, 4.2, абзацу 3 пункту 4.3 і пункту 4.10 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 № 22-1 (далі - Порядок № 22-1) заяви, що подаються особами відповідно до цього Порядку, реєструються в електронному журналі звернень органу, що призначає пенсію.

Після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, який формує атрибути сканованих документів.

Рішення за результатами розгляду заяви та поданих документів органом, що призначає пенсію, приймається не пізніше 10 днів після надходження заяви.

Після призначення пенсії електронна пенсійна справа засобами програмного забезпечення передається до органу, що призначає пенсію, за місцем проживання (реєстрації)/фактичного місця проживання особи для здійснення виплати пенсії.

Із вказаного слідує, що після реєстрації заяви позивача, органом пенсійного забезпечення, який її розглядав і вирішував за принципом екстериторіальності питання про наявність чи відсутність права на пенсію, в розумінні Порядку № 22-1 є Головне управлінням Пенсійного фонду України в Одеській області.

Суд, керуючись вказаним вище, вважає за необхідне зобов`язати саме Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1  періоди роботи з 01.04.1989 по 30.11. 1989, з 01.04.1990 по 31.05.1990, з 01.07.1990 по 30.09.1990 згідно з архівною довідкою від 04.07.2022 №ZRA-6.2.2-7397, враховуючи те, що заява від 18.08.2022 хоч і подана до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області, як органу пенсійного забезпечення за місцем проживання/реєстрації позивача, втім рішення по суті порушеного питання приймалося Головним управлінням Пенсійного фонду України в Одеській області.

Водночас, що стосується позовних вимог у частині зобов`язання відповідача 1 призначити та здійснити нарахування і виплату пенсії за віком на пільгових умовах, суд зазначає протаке.

Завданням адміністративного суду є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень та їх відповідності правовим актам вищої юридичної сили. Завдання правосуддя полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше порушується принцип розподілу влади. Тому завданням адміністративного суду є саме контроль за легітимністю прийняття рішень.

Такий висновок суду узгоджується з позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 10.09.2019 у справі №818/985/18 та від 26.12.2019 у справі №810/637/18.

Статтею 58 Закону №1058-IV визначено, що Пенсійний фонд є органом, який призначає пенсії та підготовляє документи для її виплати, тобто Пенсійний фонд має виключну компетенцію в питаннях призначення пенсії.

Верховним Судом у постанові від 07.03.2018 у справі №233/2084/17 зазначено, що вирішення питання призначення пенсії є виключною компетенцією Пенсійного фонду, а тому належним способом захисту прав позивача є зобов`язання відповідача повторно розглянути заяву про призначення пенсії за віком, а не зобов`язання відповідача призначити пенсію, оскільки відповідачем ще не вирішено питання щодо зарахування стажу.

З урахуванням викладеного, обираючи належний та ефективний спосіб захисту порушеного права позивача, керуючись частиною другою статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог та зобов`язати відповідача повторно розглянути заяву позивача від 18.08.2022, з урахуванням висновків суду.

Таким чином, у позовних вимогах в частині зобов`язання відповідача 1 призначити та здійснити нарахування і виплату пенсії за віком на пільгових умовах слід відмовити.

Щодо вимоги позивача стягнути всі понесені судові витрати суд зазначає, що ОСОБА_1 вказано про попередній розрахунок судових витрат в розмірі 8000 грн, як витрат на надання правової допомоги.

Відповідно до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Частинами 1 та 3 статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, серед інших, і витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно з частиною 3 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Частиною 4 статті 134 КАС України передбачено, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Принцип співмірності витрат на оплату послуг адвоката запроваджено у частині 5 статті 134 Кодексу. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Водночас, частиною 9 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26.02.2015 у справі "Баришевський проти України", від 10.12.2009 у справі "Гімайдуліна і інших проти України", від 12.10.2006 у справі "Двойних проти України", від 30.03.2004 у справі "Меріт проти України" заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

Тобто, суд, під час вирішення питання щодо розподілу судових витрат, зобов`язаний оцінити рівень витрат на правничу допомогу обґрунтовано у кожному конкретному випадку, за критеріями дійсності та співмірності необхідних і достатніх витрат, а також розумності їх розміру.

При вирішенні даного питання, суд враховує правову позицію, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі №826/1216/16 (№11-562ас18) про те, що склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Також, згідно  з Рішенням ЄСПЛ у справі East/West Alliance Limited проти України, заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.

Однад, на підтвердження понесених витрат на правничу допомогу позивач не долучив жодного доказу, відтак позовна вимога про стягнення всі понесених судових витрат є необгрунтованою та такою, що не належить до задоволення.

Згідно з частиною третьою статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Водночас, як визначено частиною 8 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.

Оскільки передумовою для виникнення цього спору стало протиправне рішення відповідача, суд вважає за необхідне компенсувати судові витрати позивача по сплаті судового збору  у повному розмірі.

Як наслідок, на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області підлягає стягненню сплачений відповідно до квитанції про сплату за №9288-8659-0084-6023 від 28.11.2022 судовий збір в розмірі 992,40 грн.  

На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статтями 139, 241-246, 250, 263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

                                                                  ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Визнати неправомірним рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області від 25.08.2022 № 092850014201 про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах та зарахування до страхового стажу періодів роботи з 01.04.1989 по 30.11.1989 в колгоспі "Зентене" Зентенської сільської ради Тукумського району, з 01.04.1990 по 31.05.1990 та з 01.07.1990 по 30.09.1990 в колгоспі "Цере" Церської сільської ради Тукумського району.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області повторно розглянути заяву від 18.08.2022 та зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1  періоди роботи з 01.04.1989 по 30.11. 1989, з 01.04.1990 по 31.05.1990, з 01.07.1990 по 30.09.1990 згідно з архівною довідкою від 04.07.2022 № ZRA-6.2.2-7397.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області на користь  ОСОБА_1 судові витрати по сплаті судового збору в сумі  992,40 грн. (дев`ятсот дев`яносто дві гривні сорок копійок).  

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.     

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку.

Відповідно до статтей 255, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення рішення в повному обсязі.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи:

позивач: ОСОБА_2  (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 );

відповідач 1: Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області  (код ЄДРПОУ 20551088, вул. Січових Стрільців, 15, м. Івано-Франківськ, 76018);

відповідач 2: Головне управління Пенсійного фонду в Одеській області  (код ЄДРПОУ 20987385, вул. Канатна, 83, м. Одеса, 65107).        

      Суддя                                                                                                  Гомельчук С.В.