ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 січня 2023 року

м. Київ

справа № 554/8829/19

провадження № 51-2208 км 22

Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого ОСОБА_1 ,

суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,

прокурора ОСОБА_5 ,

представника Приватної

агрофірми «Подоляка» - адвоката ОСОБА_6 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Приватної агрофірми «Подоляка» в особі Генерального директора ОСОБА_7 та представника Приватної агрофірми «Подоляка» - адвоката ОСОБА_6 на ухвалу Полтавського апеляційного суду від 19 липня 2022 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань

за № 12017170040004739, за обвинуваченням

ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця та жителя АДРЕСА_1 , раніше не судимого,

у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 286 Кримінального кодексу України

(далі - КК).

Зміст оскарженого судового рішення і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Октябрського районного суду м. Полтави від 01 лютого 2022 року ОСОБА_8 засуджено за ч. 2 ст. 286 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк три роки з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк два роки.

Цивільний позов прокурора до ОСОБА_8 про відшкодування витрат, понесених на лікування потерпілого, задоволено повністю.

Стягнуто з ОСОБА_8 на користь держави в особі Управління охорони здоров`я виконавчого комітету Полтавської міської ради в рахунок відшкодування витрат, понесених на лікування потерпілого, в розмірі 18 133,71 грн.

Цивільний позов потерпілої ОСОБА_9 до ОСОБА_8 , Приватної агрофірми «Подоляка» (далі - ПАФ «Подоляка»), ПАТ НАСК «Оранта» про відшкодування майнової та моральної шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, задоволено частково.

Стягнуто в солідарному порядку з ПАФ «Подоляка», ПАТ НАСК « Оранта» на користь потерпілої ОСОБА_9 в рахунок відшкодування майнової шкоди грошові кошти в розмірі 2 247,55 грн.

Стягнуто з ПАФ «Подоляка» на користь потерпілої ОСОБА_9 в рахунок відшкодування моральної шкоди грошові кошти в розмірі 100 000 грн.

У іншій частині позовних вимог - відмовлено.

Цивільний позов потерпілої ОСОБА_9 до ОСОБА_8 , ПАФ «Подоляка», ПАТ НАСК «Оранта» в частині відшкодування майнової та моральної шкоди, завданої кримінальним правопорушенням внаслідок отримання нею тілесних ушкоджень в автопригоді, яка мала місце 24 жовтня 2017 року, - залишено без розгляду.

Стягнуто зі ОСОБА_8 в дохід держави процесуальні витрати на залучення експертів у розмірі 8580 грн.

Ухвалою Октябрського районного суду м. Полтави від 18 лютого 2022 року заяву потерпілої ОСОБА_9 в частині відшкодування процесуальних витрат на правову допомогу задоволено частково та стягнуто зі ОСОБА_8 на користь ОСОБА_9 процесуальні витрати на правову допомогу в розмірі 30 000 грн.

Ухвалою Полтавського апеляційного суду від 19 липня 2022 року вирок щодо ОСОБА_8 в частині цивільних позовів потерпілої ОСОБА_9 до ПАТ НАСК «Оранта» про відшкодування завданої матеріальної шкоди та до ПАФ «Подоляка» про відшкодування моральної шкоди змінено, виключено з вироку суду вказівку про стягнення в солідарному порядку з ПАТ НАСК «Оранта» на користь потерпілої ОСОБА_9 в рахунок відшкодування майнової шкоди грошові кошти в розмірі 2 247,55 грн.

Збільшено розмір суми відшкодування моральної шкоди та стягнуто

з ПАФ «Подоляка» на користь потерпілої ОСОБА_9 в рахунок відшкодування моральної шкоди грошові кошти в розмірі 1 000 000 грн.

Відповідно до ст. 124 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) стягнуто зі ОСОБА_8 на користь потерпілої ОСОБА_9 процесуальні витрати на правову допомогу в розмірі 4 000 грн.

В решті вирок суду залишено без змін.

Згідно з вироком ОСОБА_8 визнано винуватим у тому, що він 24 жовтня 2017 року близько 13 години 00 хвилин, керуючи транспортним засобом марки «Mercedes Benz Vito», державний номерний знак НОМЕР_1 , і виїжджаючи з будинкового проїзду будинку

АДРЕСА_2 в напрямку проїзної частини цієї ж вулиці, при виконанні маневру повороту ліворуч в напрямку вул. Остапа Вишні порушив п.п. 10.1, п.п. 34.1 Правил дорожнього руху та перетнув подвійну суцільну смугу дорожньої розмітки, допустивши наїзд на пішоходів ОСОБА_10 та ОСОБА_9 .

Внаслідок дорожньо-транспортної пригоди потерпілий ОСОБА_10 отримав тяжкі тілесні ушкодження за критерієм загрози для життя та здоров`я, які стали причиною його смерті.

Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи осіб, які її подали

У касаційній скарзі ПАФ «Подоляка» в особі Генерального директора ОСОБА_7 та представник ПАФ «Подоляка» - адвокат ОСОБА_6 , посилаючись на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, просять ухвалу апеляційного суду щодо ОСОБА_8 скасувати і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції. При цьому зазначають, що факт покладання

на ПАФ «Подоляка» обов`язку відшкодування завданої ОСОБА_8 шкоди не відповідає принципу особистої відповідальності за завдану шкоду. Крім того, вказують, що згідно з пунктом 8 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування шкоди моральної (немайнової) шкоди» відшкодування моральної (немайнової) шкоди, заподіяної працівником під час виконання трудових обов`язків, покладено на організацію, з якою цей працівник перебуває у трудових відносинах, а останній відповідає перед нею в порядку регресу. Також посилаються на висновок, викладений у постанові Верховного Суду від 05 вересня 2018 року в справі № 534/872/16-ц, який відповідає правовій позиції Верховного Суду України, викладеній у постанові

від 06 листопада 2013 року в справі № 6-108цс13, та полягає у тому, що шкода (у тому числі моральна), завдана внаслідок ДТП з вини водія, який керував транспортним засобом, що належить юридичній особі, відшкодовується лише у випадку, коли ДТП сталось під час виконання водієм своїх трудових обов`язків. При цьому звертають увагу на те, що 24 жовтня 2017 року, у день вчинення ДТП, ОСОБА_8 перебував у відпустці та фактично не виконував трудових функцій, передбачених договором із ПАФ «Подоляка», а тому, на їх думку, підприємство не зобов`язано відшкодовувати завдану шкоду. Також вказує, що суд апеляційної інстанції, збільшуючи розмір відшкодування моральної шкоди, взяв до уваги пояснення представника потерпілої, але в ухвалі не конкретизував, що саме мається на увазі під тілесними реакціями та які саме фізичні незручності відчувала потерпіла, яке саме активне соціальне життя вона вела, будучи пенсіонеркою. До того ж вважають, що представником потерпілої не надано жодного доказу, який би підтверджував систематичність відвідування потерпілою лікаря, при цьому поза увагою суду залишилось те, що потерпіла є особою похилого віку, має додаткові потреби у відвідуванні лікарів, і судом не було з`ясовано ступінь причинно-наслідкового зв`язку між подією та стандартною потребою потерпілої у лікарському обстеженні. Крім того зазначають, що апеляційний суд для збільшення розміру відшкодування моральної шкоди послався на негативне ставлення цивільного відповідача до горя людини, при цьому не вказав, як це вплинуло на стан потерпілої, фактично відійшовши від засади безсторонності та об`єктивності, виніс рішення, керуючись власними суб`єктивними переконаннями, а не фактами та доказами. Вважають, що суд апеляційної інстанції збільшив розмір відшкодування моральної шкоди без належної правової підстави, оскільки, на їх думку, були відсутні жодні дані, які підтверджують те, що потерпіла несе глибокий тягар страждань та душевних хвилювань, окрім тієї обставини, що вона із загиблим перебувала у шлюбі значний час. Також зазначають про те, що судом апеляційної інстанції не взято до уваги обов`язок відшкодування шкоди саме страховою компанією і ту обставину, що таке відшкодування вже відбулось. Крім того вказують, що представником відповідача було подано клопотання про поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження вироку суду, яке було розглянуто, однак судового рішення апеляційним судом прийнято не було, що створює процесуальні перешкоди для реалізації прав цивільним відповідачем. Окрім того, звертають увагу на те, що апеляційний суд не обґрунтував своє рішення про стягнення витрат на правову допомогу в розмірі 4000 грн, замість 50 000 грн.

Позиції інших учасників судового провадження

Прокурор ОСОБА_5 вважала касаційну скаргу необґрунтованою і просила залишити її без задоволення.

Мотиви Суду

Заслухавши доповідь судді, доводи представника ПАФ «Подоляка» - адвоката ОСОБА_6 , котрий підтримав подану ним та Генеральним директором ПАФ «Подоляка» - ОСОБА_7 касаційну скаргу і просив її задовольнити, прокурора ОСОБА_5 , перевіривши матеріали кримінального провадження, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню на таких підставах.

Відповідно до ч. 1 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин.

У п. 1 ч. 1 ст. 438 КПК передбачено, що підставою для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону. При цьому істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону є такі порушення вимог цього Кодексу, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення (ч. 1 ст. 412 КПК).

Висновки суду про доведеність винуватості ОСОБА_8 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК, та кваліфікація його дійу касаційній скарзі не оспорюються та не заперечуються.

Доводи касаційної скарги ПАФ «Подоляка» в особі Генерального директора ОСОБА_7 та представника ПАФ «Подоляка» - адвоката ОСОБА_6 про те, що 24 жовтня 2017 року, у день вчинення ДТП, ОСОБА_8 перебував у відпустці та фактично не виконував трудових функцій, передбачених договором із ПАФ «Подоляка», а тому, на їх думку, підприємство не зобов`язано відшкодовувати завдану шкоду, є безпідставними.

Так, судом першої інстанції було досліджено докази на підтвердження факту перебування обвинуваченого в трудових відносинах з ПАФ «Подоляка» на день вчинення автопригоди 24 жовтня 2017 року. Зокрема, суд у вироку послався на копію подорожнього листа службового автомобіля марки «Мercedes Benz Vito», виданого ПАФ «Подоляка» саме 24 жовтня 2017 року, де водієм зазначено ОСОБА_8 , цей лист підписано механіком, яким дозволено виїзд, і диспетчером. При цьому суд встановив, що підробку подорожнього листа цивільним відповідачем не доведено, що вказує на його дійсність.

З огляду на викладене, суд дійшов обґрунтованого висновку про те, що в день ДТП автомобіль марки «Мercedes Benz Vito» був закріплений саме за ОСОБА_8 і перебував у його користуванні.

Крім того, надані ПАФ «Подоляка» копії наказів про відпустку ОСОБА_8 суд відхилив, навівши відповідні мотиви.

Відповідно до положень ч. 2 ст. 1187 ЦК України визначено, що шкода завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Згідно з ч. 1 ст. 1172 ЦК України юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов`язків.

Виходячи з наведеного, суд правильно встановив, що з огляду на положення ч. 1 ст. 1172 ЦК України обов`язок відшкодування моральної шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, має бути покладено на ПАФ «Подоляка», з якою обвинувачений перебував у трудових відносинах.

Колегія суддів вважає безпідставними й доводи касаційної скарги ПАФ «Подоляка» в особі Генерального директора ОСОБА_7 та представника ПАФ «Подоляка» - адвоката ОСОБА_6 щодо необґрунтованості рішення апеляційного суду про збільшення розміру моральної шкоди.

Згідно з ч. 2 ст. 127 КПК шкода, завдана кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням, може бути стягнута судовим рішенням за результатами розгляду цивільного позову в кримінальному провадженні.

Відповідно до вимог ч. 5 ст. 128 КПК цивільний позов у кримінальному провадженні розглядається судом за правилами, встановленими цим Кодексом. Якщо процесуальні відносини, що виникли у зв`язку з цивільним позовом, цим Кодексом не врегульовані, до них застосовуються норми Цивільного процесуального кодексу України за умови, що вони не суперечать засадам кримінального судочинства.

Частина 1 ст. 1167 ЦК України визначає загальні підстави відшкодування моральної шкоди: моральна шкода, завдана фізичній особі неправомірними діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, котра її завдала, за наявності її вини у заподіянні такої шкоди. А відповідно до пункту 2 частини 2 статті 23 ЦК України моральна шкода може полягати у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів.

Як зазначено у ч. 3 ст. 23 ЦК України, розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Суд повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі, чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору. Визначаючи розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди, суд повинен наводити в рішенні відповідні мотиви.

Встановивши доведеність винуватості ОСОБА_8 , суд першої інстанції задовольнив частково позовні вимоги потерпілої ОСОБА_9 , окрім іншого стягнув із ПАФ « Подоляка » на її користь 100 000 грн в рахунок відшкодування моральної шкоди.

Не погоджуючись з вказаним рішенням суду першої інстанції, потерпілою було подано апеляційну скаргу, в якій вона просила задовольнити цивільний позов в повному обсязі та стягнути на її користь 3 000 000 грн в рахунок відшкодування моральної шкоди.

Під час розгляду кримінального провадження в апеляційному порядку апеляційний суд перевірив доводи, викладені потерпілою щодо вирішення цивільного позову, у зазначеній апеляційній скарзі і з урахуванням усіх обставин кримінального провадження дійшов обґрунтованого висновку про невідповідність розміру стягнутої на користь потерпілої моральної шкоди, у зв`язку із чим її позовні вимоги були задоволені частково та їх розмір було збільшено зі 100 000 грн до 1 000 000 грн.

При цьому, як убачається з мотивувальної частини ухвали, судом апеляційної інстанції було встановлено, що крім фізичної та матеріальної шкоди потерпілій ОСОБА_9 завдано немайнові втрати, спричинені моральними та фізичними стражданнями, які спричинили негативні зміни у її житті: негативні переживання та спогади, тривога, емоційні та тілесні реакції при згадуванні, фіксованість уваги на проблемі одужання та реабілітації, переживання фізичних незручностей, відірваність від активного соціального життя.

А тому з урахуванням характеру вчиненого кримінального правопорушення, глибини моральних страждань потерпілої та потреби постійного відвідування лікаря з приводу відновлення стану свого здоров`я, негативного ставлення цивільного відповідача до горя людини похилого віку, суд апеляційної інстанції правильно зазначив про необхідність збільшення розміру моральної шкоди до 1 000 000 грн.

З цим рішенням суду апеляційної інстанції погоджується і колегія суддів касаційного суду та вважає, що такий розмір моральної шкоди, стягнутої на користь потерпілої, узгоджується з вимогами розумності і справедливості та відповідає характеру кримінального правопорушення і глибині душевних страждань потерпілої.

Неспроможними є й доводи касаційної скарги ПАФ «Подоляка» в особі Генерального директора ОСОБА_7 та представника ПАФ «Подоляка» - адвоката ОСОБА_6 , які не погоджуються з рішенням апеляційного суду про стягнення зі ОСОБА_8 на користь потерпілої витрат на правову допомогу в розмірі 4 000 грн, замість 50 000 грн.

Обґрунтовуючи рішення про стягнення зі ОСОБА_8 витрат на правову допомогу, суд апеляційної інстанції зазначив, що послуги адвоката ОСОБА_11 після ухвалення місцевим судом вироку складалися з написання одного процесуального документу, а саме апеляційної скарги на трьох аркушах, та його участі у двох засіданнях апеляційного суду. При цьому апеляційний суд дійшов висновку, що витрати адвоката ОСОБА_11 на правову допомогу за участь в апеляційній інстанції в розмірі 50 000 грн є неспівмірними із затратами часу адвоката та стягнув на користь потерпілої ОСОБА_9 процесуальні витрати на правову допомогу в розмірі 4 000 грн.

Відповідно ж до п. 9 ч. 1 ст. 425 КПК касаційну скаргу має право подати цивільний відповідач або його представник - у частині, що стосується вирішення цивільного позову.

Разом з тим, вказані вище доводи касаційної скарги цивільного відповідача та його представника зводяться до незгоди з рішенням суду апеляційної інстанції у частині розподілу процесуальних витрат, до яких відповідно належать і витрати на правову допомогу (п. 1 ч. 1 ст. 118 КПК).

Виходячи зі змісту положень пунктів 7, 13 ч. 1 ст. 368, ч. 2 ст. 418, п. 3 ч. 1 ст. 419, п. 3 ч. 1 ст. 442 КПК, питання щодо вирішення по суті пред`явленого цивільного позову та щодо розподілу процесуальних витрат є окремими питаннями, які підлягають вирішенню у судових рішеннях.

А тому доводи касаційної скарги ПАФ «Подоляка» в особі Генерального директора ОСОБА_7 та представника ПАФ «Подоляка» - адвоката ОСОБА_6 щодо розподілу процесуальних витрат на правову допомогу на користь потерпілої ОСОБА_9 , які фактично стосуються саме інтересів останньої, виходять за межі права касаційного оскарження, що встановлені у п. 9 ч. 1 ст. 425 КПК для цивільного відповідача або його представника.

Також в ході апеляційного розгляду, суд апеляційної інстанції з дотриманням положень ст. 22 КПК вирішив клопотання всіх учасників процесу, в тому числі й клопотання ПАФ «Подоляка» про поновлення строку на апеляційне оскарження, про що свідчать дані журналу судового засідання від 19 липня 2022 року.

Водночас колегія суддів вважає слушними доводи касаційної скарги ПАФ «Подоляка» в особі Генерального директора ОСОБА_7 та представника ПАФ «Подоляка» - адвоката ОСОБА_6 у тій частині, що обов`язок відшкодування моральної шкоди мало бути покладено і на страхову компанію.

Як убачається з матеріалів кримінального провадження, ухвалою Полтавського апеляційного суду від 19 липня 2022 року було збільшено розмір стягнення моральної шкоди з ПАФ «Подоляка» на користь потерпілої ОСОБА_9 до 1 000 000 грн.

При цьому апеляційним судом було зазначено, що ПАТ НАСК «Оранта», як страховик, виконала свої договірні зобов`язання та виплатила потерпілій страхове відшкодування в сумі 117 200 грн.

Разом з тим, згідно зі ст. 3 Закону України від 01 липня 2004 року № 1961-VI «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (далі - Закон № 1961-VI) обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності здійснюється з метою забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров`ю та/або майну потерплих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди та захисту майнових інтересів страхувальників.

У статті 22 Закону № 1961-VI визначено, що у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров`ю, майну третьої особи.

Відповідно до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної в постанові від 29 червня 2022 року (справа № 477/874/19), шкодою, заподіяною життю та здоров`ю потерпілого внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, є: шкода, пов`язана з лікуванням потерпілого; шкода, пов`язана з тимчасовою втратою працездатності потерпілим; шкода, пов`язана із стійкою втратою працездатності потерпілим; моральна шкода, що полягає у фізичному болю та стражданнях, яких потерпілий - фізична особа зазнав у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; шкода, пов`язана із смертю потерпілого.

Згідно ж із висновком щодо застосування норм права, який міститься в постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року в справі № 755/18006/15-ц, у випадках, коли деліктні відносини поєднуються з відносинами обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, боржником у деліктному зобов`язанні в межах суми страхового відшкодування виступає страховик завдавача шкоди. Цей страховик, хоч і не завдав шкоди, але є зобов`язаним суб`єктом перед потерпілим, якому він виплачує страхове відшкодування замість завдавача шкоди у передбаченому Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» порядку. Після такої виплати деліктне зобов`язання припиняється його належним виконанням страховиком завдавача шкоди замість останнього. За умов, передбачених у ст. 38 вказаного Закону, цей страховик набуває право зворотної вимоги (регрес) до завдавача шкоди на суму виплаченого потерпілому страхового відшкодування.

Відповідно до ст. 1194 ЦК України особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов`язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).

Відтак, відшкодування шкоди особою, відповідальність якої застрахована за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, можливе за умови, що згідно з цим договором або Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у страховика не виник обов`язок з виплати страхового відшкодування (зокрема, у випадках, передбачених у ст. 37 вказаного Закону), чи розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика. В останньому випадку обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування.

Покладання обов`язку з відшкодування шкоди у межах страхового відшкодування на страхувальника, який уклав відповідний договір страхування і сплачує страхові платежі, суперечить меті інститутустрахування цивільно-правової відповідальності (ст. 3 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»).

Разом з тим, у пункті 27.3 ст. 27 Закону № 1961-IV передбачено, що страховик відшкодовує моральну шкоду, заподіяну смертю фізичної особи, її чоловіку (дружині), батькам (усиновлювачам) та дітям (усиновленим). Загальний розмір такого страхового відшкодування (регламентної виплати) цим особам стосовно одного померлого становить 12 мінімальних заробітних плат у місячному розмірі, встановлених законодавством на день настання страхового випадку, і виплачується рівними частинами.

Водночас, як убачається з матеріалів кримінального провадження щодо ОСОБА_8 , на момент вчинення кримінального правопорушення цивільно-правову відповідальність володільця транспортного засобу - ПАФ «Подоляка» було застраховано у ПАТ НАСК «Оранта» та був наявний поліс обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів. Згідно з даними страхового полісу, який був чинним на момент настання дорожньо-транспортної пригоди 24 жовтня 2017 року, було встановлено ліміт відповідальності на одного потерпілого в розмірі 200 000 грн за шкоду, заподіяну життю і здоров`ю, та 100 000 грн за шкоду, заподіяну майну.

При цьому у матеріалах провадження також міститься угода про припинення зобов`язання переданням відступного від 23 жовтня 2020 року, з якої вбачається, що страховиком ПАТ НАСК «Оранта» було сплачено ОСОБА_9 суму страхового відшкодування за шкоду, заподіяну життю та здоров`ю потерпілого ОСОБА_10 , у розмірі 117 200 грн.

Однак, незважаючи на встановлення того факту, що на момент вчинення кримінального правопорушення цивільно-правову відповідальність володільця транспортного засобу було застраховано у ПАТ НАСК «Оранта» та сплачено потерпілій ОСОБА_9 страхове відшкодування за шкоду, заподіяну життю та здоров`ю потерпілого ОСОБА_10 , суд апеляційної інстанції не врахував цих виплат при визначенні розміру грошового відшкодування, яке підлягало стягненню

з ПАФ «Подоляка» відповідно до приписів ст. 1194 ЦКу зв`язку з перевищенням ліміту відповідальності страховика.

Таким чином, суд апеляційної інстанції залишив поза увагою вищезазначені положення Закону № 1961-IV та приписи ст. 1194 ЦК, а також не врахував висновки щодо застосування норм права,викладені у постановах Великої Палати Верховного Судувід 29 червня 2022 року (справа № 477/874/19) та від 29 червня 2022 року (справа № 477/874/19).

А тому ухвала апеляційного суду щодо ОСОБА_8 в частині вирішення цивільного позову потерпілої ОСОБА_9 про відшкодування моральної шкоди підлягає скасуванню на підставі п.1 ч. 1 ст. 438 КПК у зв`язку з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону з призначенням нового розгляду у суді апеляційної інстанції.

При новому розгляді суду апеляційної інстанції необхідно врахувати зазначене в цій постанові, після чого ухвалити законне, обґрунтоване та вмотивоване судове рішення.

Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК України, Верховний Суд

у х в а л и в:

Касаційну скаргу Приватної агрофірми «Подоляка» в особі Генерального директора ОСОБА_7 та представника Приватної агрофірми «Подоляка» - адвоката ОСОБА_6 задовольнити частково.

Ухвалу Полтавського апеляційного суду від 19 липня 2022 року щодо ОСОБА_8 скасувати у частині вирішення цивільного позову потерпілої ОСОБА_9 про відшкодування моральної шкоди та призначити в цій частині новий розгляд у суді апеляційної інстанції.

Постанова є остаточною й оскарженню не підлягає.

С у д д і:

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3