Постанова

Іменем України

09 січня 2023 року

м. Київ

справа № 683/2477/20

провадження № 61-8886св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Ігнатенка В. М. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Стрільчука В. А.,

учасники справи:

позивач - товариство з обмеженою відповідальністю «Міронекс»,

відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , виконавчий комітет Старокостянтинівської міської ради Хмельницької області,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Старокостянтинівського районного суду Хмельницької області від 14 червня 2022 року в складі судді Кутасевич О. Г. та постанову Хмельницького апеляційного суду від 25 серпня 2022 року в складі колегії суддів Грох Л. М., Янчук Т. О., Ярмолюка О. І.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

На розгляді Старокостянтинівського районного суду Хмельницької області перебуває справа за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Міронекс» (далі - ТОВ «Міронекс») до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , виконавчого комітету Старокостянтинівської міської ради Хмельницької області про зобов`язання ОСОБА_1 усунути перешкоди ТОВ «Міронекс» в користуванні цілісним майновим комплексом готелю « ІНФОРМАЦІЯ_1 », який розташований на АДРЕСА_1 (на земельній ділянці з кадастровим номером 6810800000:04:002:0126) шляхом знесення самочинно збудованого об`єкта.

У червні 2022 року ТОВ «Міронекс» звернулося до суду із заявою про забезпечення позову і просило накласти арешт на належне відповідачу ОСОБА_1 торгове приміщення площею 119,5 кв. м, розташоване за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна - 1423437268108).

Заява мотивована тим, що згідно висновку експерта від 23 лютого 2022 року виконані ОСОБА_1 будівельно-монтажні роботи відносяться до нового будівництва, а не до реконструкції, як зазначено в дозвільних документах; проведені роботи не відповідають містобудівним умовам та обмеженням та повідомленню про початок виконання будівельних робіт; ними здійснено втручання в огороджуючі та несучі конструкції будівлі, належної позивачу та допущено порушення низки нормативно-правових актів в галузі будівництва. Приведення об`єкту будівництва у відповідність до будівельних норм можливе лише шляхом повного демонтажу всіх зведених конструкцій.

За час розгляду справи в суді спірний об`єкт (самочинне будівництво) було відчужено первісним відповідачем ОСОБА_3 новому відповідачу - ОСОБА_1 , що стало підставою до заміни відповідача. ОСОБА_1 , скориставшись відсутністю арешту на спірний об`єкт, отримала нові дозвільні документи, ввела незаконно зведений об`єкт в експлуатацію, зареєструвала на нього право власності та на цей час вирішує питання щодо викупу земельної ділянки, на якій він розташований. Такі її дії свідчать про підготовку до відчуження спірного об`єкта нерухомого майна та земельної ділянки, на якій він розташований, що у разі задоволення позову утруднить та ускладнить виконання рішення суду про знесення об`єкту незаконного будівництва.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Ухвалою Старокостянтинівського районного суду Хмельницької області від 14 червня 2022 року заяву ТОВ «Міронекс» про забезпечення позову задоволено.

Накладено арешт на торгове приміщення загальною площею 119,5 кв. м (опис: «А-1» - торгове приміщення; «1» - ґанок; «2» - приямок), розташоване за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1423437268108), яке належить ОСОБА_1 .

Постановою Хмельницького апеляційного суду від 25 серпня 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а ухвалу Старокостянтинівського районного суду Хмельницької області від 14 червня 2022 року - без змін.

Задовольняючи заяву про забезпечення позову шляхом накладення арешту на нерухоме майно, яке належить на праві приватної власності відповідачу ОСОБА_1 суд першої інстанції, з яким погодився і апеляційний суд, виходив з того, що між сторонами існує спір, об`єктом якого є відповідне торгове приміщення, законність будівництва якого оспорюється позивачем; застосований вид забезпечення є співмірним із заявленими позовними вимогами та наявні підстави вважати, що невжиття заходів щодо забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист та поновлення порушених прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

06 вересня 2022 року ОСОБА_1 звернулась до Верховного Суду з касаційною скаргою на ухвалу Старокостянтинівського районного суду Хмельницької області від 14 червня 2022 року та постанову Хмельницького апеляційного суду від 25 серпня 2022 року.

У касаційній скарзі вона просить суд касаційної інстанції скасувати ухвалу Старокостянтинівського районного суду Хмельницької області від 14 червня 2022 року та постанову Хмельницького апеляційного суду від 25 серпня 2022 року і ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні заяви.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 23 вересня 2022 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Старокостянтинівського районного суду Хмельницької області від 14 червня 2022 року та постанову Хмельницького апеляційного суду від 25 серпня 2022 року, витребувано справу з суду першої інстанції.

Указана справа надійшла до Верховного Суду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що наявність арешту може завадити нормальній господарській діяльності відповідача, судами допущено описки в оскаржуваних рішеннях; застосований вид забезпечення позову є неспівмірним із заявленими позовними вимогами, які є немайновими по суті. Також апеляційний суд не надав належної оцінки всім доводам апеляційної скарги відповідача при її розгляді.

Позиція інших учасників справи

Відзив на касаційну скаргу до Верховного Суду не надходив.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

У статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року та протоколи до неї (далі - Конвенція), а також практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваного судового рішення визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

У частині другій статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частин першої та другої статті 400 ЦПК України переглядаючи в касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми пра

Суди встановили, що в провадженні Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області знаходиться справа за позовом ТОВ «Міронекс» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , виконавчого комітету Старокостянтинівської міської ради Хмельницької області про зобов`язання ОСОБА_1 усунути перешкоди ТОВ «Міронекс» в користуванні цілісним майновим комплексом готелю « ІНФОРМАЦІЯ_1 », розташованого на АДРЕСА_1 (на земельній ділянці з кадастровим номером 6810800000:04:002:0126) шляхом знесення самочинно збудованого об`єкта - торгового приміщення загальною площею 119,5 кв. м, розташованого за цією ж адресою.

Тобто, між сторонами наявний спір, предметом якого законність побудови спірного торгового приміщення, та відповідно фактично об`єктом спору є саме це торгове приміщення, яке належить відповідачу ОСОБА_1 . Остання, за відсутності арешту на майно, має можливість розпорядитися ним в будь-який час на власний розсуд, зокрема, відчужити. Вчинення нею таких дій може мати наслідком значне ускладнення, утруднення виконання рішення суду, якщо таке буде ухвалене на користь позивача.

Відповідно до частини другої статті 149 ЦПК України підставою забезпечення позову є можливість ускладнення чи неможливість у майбутньому виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Способи забезпечення позову, які передбачені частиною першою статті 150 ЦПК України, залежать від характеру спірних правовідносин, позовних вимог та інших обставин конкретного спору, що зумовлюють необхідність забезпечення виконання судового рішення. Перелік таких способів не є вичерпним.

Види забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. При цьому співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову можуть бути вжиті судом лише в межах предмета позову та не повинні порушувати прав осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

При розгляді заяв про забезпечення позову суд (суддя) з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, має пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

При встановленні зазначеної відповідності слід враховувати, що вжиті заходи не повинні перешкоджати господарській діяльності юридичної особи або фізичної особи, яка здійснює таку діяльність, та брати до уваги не тільки інтереси позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв`язку із застосуванням відповідних заходів.

До видів забезпечення позову законом віднесено накладення арешту на майно або грошові кошти, що належать відповідачеві і знаходяться у нього або в інших осіб (пункт 1 частини першої статті 150 ЦПК України).

Під арештом майна слід розуміти заборону розпоряджатися цим майном, а в певних випадках - і користуватися ним.

Умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача. Гарантії справедливого суду діють не тільки під час розгляду справи, але й під час виконання судового рішення. Зокрема тому, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд повинен врахувати, що вжиття відповідних заходів може забезпечити належне виконання рішення про задоволення позову у разі ухвалення цього рішення, а їх невжиття, -навпаки, ускладнити або навіть унеможливити таке виконання.

Позов забезпечується, зокрема, шляхом накладення арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб (пункт 1 частини першої статті 150 ЦПК України).

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18 вказано, що: «співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. […] Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд повинен співвідносити негативні наслідки від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів. […] Необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову».

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2020 року в справі № 753/22860/17 зазначено, що «умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача. Гарантії справедливого суду діють не тільки під час розгляду справи, але й під час виконання судового рішення. Зокрема тому, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд повинен врахувати, що вжиття відповідних заходів може забезпечити належне виконання рішення про задоволення позову у разі ухвалення цього рішення, а їх невжиття, - навпаки, ускладнити або навіть унеможливити таке виконання. Конкретний захід забезпечення позову буде домірним позовній вимозі, якщо при його застосуванні забезпечується: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору; можливість ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження прав та охоронюваних інтересів інших учасників справи чи осіб, що не є її учасниками; можливість виконання судового рішення у разі задоволення вимог, які є ефективними способами захисту порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача».

У постанові Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 331/1255/17 вказано: «забезпечення позову по суті - це обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача з метою реалізації в майбутньому актів правосуддя й задоволених вимог позивача. Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективного виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення».

Згідно частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Задовольняючи заяву про забезпечення позову шляхом накладення арешту на нерухоме майно, яке належить на праві власності відповідачу ОСОБА_1 , суд першої інстанції, з яким погодився і апеляційний суд, виходив з того, що цей вид забезпечення є співмірним з заявленими позовними вимогами та наявні підстави вважати, що невжиття заходів щодо забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист та поновлення порушених прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.

З таким висновком колегія суддів Верховного Суду також погоджується та вважає його правильним, з огляду на предмет позову у даній справі, яким є усунення перешкод у користуванні майном, шляхом знесення самочинно збудованого об`єкта - належного відповідачу ОСОБА_1 торгового приміщення площею 119,5 кв. м, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна - 1423437268108). Відчуження об`єкта спору ОСОБА_1 , вчинення нею щодо цього об`єкта нерухомості інших юридично значимих дій (у тому числі умисно) ускладнить виконання рішення суду в разі задоволення позову.

З врахуванням предмету та підстав заявленого позову, суди правильно констатували реальність загрози ускладнення ефективного захисту та поновлення порушених прав позивача у разі невжиття заходів забезпечення позову. Застосований вид забезпечення позову відповідає заявленим позовним вимогам, оскільки дозволить забезпечити належне виконання рішення про задоволення позову у разі ухвалення такого рішення, є співмірним позовними вимогам.

Забезпечення позову є тимчасовим обмеженням і його значення полягає в тому, що ним захищаються законні інтереси позивача на той випадок, коли відповідач буде діяти недобросовісно або коли невжиття заходів забезпечення позову може потягти за собою неможливість виконання судового рішення. Застосовані судом першої інстанції в оскаржуваній ухвалі заходи забезпечення позову у даному випадку не порушують право власності відповідача ОСОБА_1 , а лише тимчасово обмежують її право на розпорядження цим майном з метою забезпечення реального виконання рішення, якщо таке буде ухвалене на користь позивача, що відповідає меті та правовій природі інституту забезпечення позову в цивільному процесі.

Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палата Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц).

Встановивши належним чином фактичні обставини спірних правовідносин, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про необхідність задоволення заяви позивача щодо застосування заходів забезпечення позову, шляхом накладення арешту на відповідне нерухоме майно (торгове приміщення площею 119,5 кв. м, розташоване за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна - 1423437268108)).

Верховний Суд відхиляє доводи касаційної скарги, що накладення арешту на майно відповідача зашкодить господарській діяльності, оскільки такі обставини не підтверджені належними та достатніми доказами. При цьому, наявність арешту не майно не перешкоджає його використанню, у тому числі для здійснення підприємницької діяльності.

Аргументи касаційної скарги щодо наявності описок в оскаржуваних рішеннях не свідчать про їх незаконність щодо вирішення питання про забезпечення позову по суті. Питання про виправлення описом може бути вирішене судами першої та (або) апеляційної інстанцій у визначеному ЦПК України порядку.

Інші аргументи касаційної скарги ОСОБА_1 є ідентичними доводам її апеляційної скарги, яким суд апеляційної інстанції надав належну оцінку і його висновки є достатньо аргументованими. У зв`язку із цим Верховний Суд вважає, що відсутні підстави повторно відповідати на ті самі аргументи заявника. Верховний Суд враховує, що як неодноразово вказував ЄСПЛ, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення у справі «Хірвісаарі проти Фінляндії»).

Проаналізувавши зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій з точки зору застосування норм права, які стали підставою для позову по суті, колегія суддів Верховного Суду дійшла висновку, що судами ухвалені рішення відповідно до встановлених ними обставин на підставі поданих сторонами доказів, які мають індивідуальний характер. Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення в оскаржуваному судовому рішенні, питання обґрунтованості висновків судів попередніх інстанцій, Верховний Суд виходить з того, що у справі, яка переглядається, було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин у процесуальному сенсі.

Таким чином, доводи касаційної скарги, що стали підставою для відкриття касаційного провадження, не підтвердилися.

ЄСПЛ у своїх рішеннях вказував, що одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності, який передбачає повагу до принципу res judicata - принципу остаточності рішень суду. Цей принцип наголошує, що жодна зі сторін не має права вимагати перегляду остаточного та обов`язкового рішення суду просто тому, що вона має на меті добитися нового слухання справи та нового її вирішення. Повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватись для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду. Перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію, а сама можливість існування двох точок зору на один предмет не є підставою для нового розгляду. Винятки із цього принципу можуть мати місце лише за наявності підстав, обумовлених обставинами важливого та вимушеного характеру (справа «Пономарьов проти України» (CASE «PONOMARYOV v. UKRAINE»), рішення від 03 квітня 2008 року).

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення в оскаржуваних рішеннях, питання вичерпності висновків судів попередніх інстанцій, Верховний Суд виходить із того, що у справі, що переглядається, судові рішення відповідають вимогам вмотивованості.

Верховний Суд розглянув справу в межах доводів, наведених у касаційній скарзі, які стали підставою для відкриття касаційного провадження; і підстав вийти за межі розгляду справи судом касаційної інстанції не встановлено.

Ураховуючи зазначене, Верховний Суд вважає, що судами правильно застосовано норми матеріального та процесуального права на підставі наданих доказів та ухвалено законні і обґрунтовані судові рішення в цій справі.

Верховний Суд не встановив обставин, які є обов`язковими підставами для скасування оскаржуваних судових рішень судом касаційної інстанції.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань (частина друга статті 410 ЦПК України).

Суди першої та апеляційної інстанцій повно встановили обставини справи на підставі належної оцінки наявних у справі доказів, визначили норми права, які підлягали застосуванню.

У зв`язку з наведеним, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржені судові рішення - без змін.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, що якщо суд касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Ухвалу Старокостянтинівського районного суду Хмельницької області від 14 червня 2022 року та постанову Хмельницького апеляційного суду від 25 серпня 2022 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:В. М. Ігнатенко С. О. Карпенко В. А. Стрільчук