Справа № 456/2159/21 Головуючий у 1 інстанції: Сас С.С.

Провадження № 22-ц/811/3285/22 Доповідач в 2-й інстанції: Приколота Т. І.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 січня 2023 року м.Львів

Справа № 456/2159/21

Провадження № 22ц/811/2324/22

Провадження № 22ц/811/3285/22

Львівський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - Приколоти Т.І.,

суддів: Мікуш Ю.Р., Савуляка Р.В.

секретар Іванова О.О.

розглянув справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 4 серпня 2022 року, та апеляційною скаргою ОСОБА_2 на додаткове рішення цього суду від 6 жовтня 2022 року, ухвалені у м.Стрий у складі судді Саса С.С., у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , з участю третьої особи: Приватного акціонерного товариства «Українська пожежно - страхова компанія», про стягнення шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди,-

встановив:

7 травня 2021 року ОСОБА_2 звернувся до суду з цим позовом. В обґрунтування своїх вимог посилається на те, що 22 грудня 2020 року відбулась ДТП, причиною якої є те, що транспортний засіб Mercedes-Benz 814D, державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , під керуванням ОСОБА_1 здійснив зіткнення із транспортним засобом Chevrolet Lacetti, державний реєстраційний номер НОМЕР_2 , під його (позивача) керуванням. Зазначає, що внаслідок ДТП його автомобіль отримав механічні пошкодження. Вказує, що ДТП сталась з вини ОСОБА_1 , що вбачається з постанови Вінницького міського суду від 1 березня 2021 року (справа №127/3583/21). Стверджує, що цивільно-правова відповідальність ОСОБА_1 застрахована на підставі полісу Серії АР № 9157900 ПрАТ «Українська пожежно-страхова компанія» у відповідності до умов якого страхова компанія виплатила позивачу страхове відшкодування у розмірі 87 000 грн. Вважає, що майновий збиток, завданий йому (позивачу) як власнику автомобіля Chevrolet Lacetti внаслідок ДТП, складає 149 131,35 грн., що підтверджується висновком експертного автотоварознавчого дослідження №5, складеним 13 січня 2021 року судовим експертом Сумцовим С.С. Страхову виплату у розмірі 87 000 грн. вважає недостатньою для повного відшкодування шкоди, завданої ДТП, оскільки різниця між сплаченою страховою виплатою та фактичним розміром шкоди становить 62 131,35 грн. У зв`язку з пошкодженням його (позивача) автомобіля, та госпіталізацією його ( ОСОБА_2 ) до лікарні, внесено відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань, автомобіль визнано речовим доказом та переміщено до спеціального майданчика тимчасового утримання транспортних засобів. Зазначає, що він (позивач) витратив 800 грн. на проживання у готелі, що підтверджується рахунком №425 від 23 грудня 2020 року та рахунком № 431 від 24 грудня 2020 року, чеками про їх сплату. Крім того, він поніс витрати на проведення експертного автотоварознавчого дослідження у розмірі 1 500 грн., яке було необхідним для встановлення розміру спричиненої ДПТ шкоди та вартості відновлювального ремонту автомобіля. Внаслідок ДТП, йому (позивачу) заподіяно моральну шкоду, що полягала у фізичному болю та стражданнях. Таку шкоду оцінює у 50 000 грн. Просить позов задовольнити.

Рішенням Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 4 серпня 2022 року позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 64 431,35 грн. майнової шкоди та 5 000 грн. моральної шкоди, всього - 69 431,35 грн.

Додатковим рішенням Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 6 жовтня 2022 року стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 4 716 грн. витрат на правову допомогу.

Рішення суду оскаржив ОСОБА_1 . В апеляційній скарзі посилається на те, що рішення є незаконним та необґрунтованим з огляду на те, що таке не відповідає нормам матеріального та процесуального права. Вказує, що суд не встановив, що ліміт відповідальності страховика ПрАТ «УПСК» за шкоду, заподіяну майну забезпеченим транспортним засобом становить 130 000 грн. згідно полісу обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів №АР /9157900. Відтак, суд не визначив розміру відшкодування шкоди, що має бути сплачений страховиком. Тим самим, основний тягар відшкодування завданої йому (позивачу) шкоди переклав на заподіювача шкоди, що суперечить меті інституту обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів. Вважає, що укладення угоди про розмір і спосіб здійснення страхового відшкодування від 5 березня 2021 року між позивачем та ПрАТ «УПСК», за якою страховик сплачує страхове відшкодування в розмірі, меншому ніж ліміт відповідальності страховика, не є підставою для покладення на заподіювача шкоди обов`язку відшкодувати таку в тій частині, що мала би покриватися страховою виплатою. Просить скасувати рішення та ухвалити нове про відмову у задоволенні позовних вимог.

Додаткове рішення Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 6 жовтня 2022 року оскаржив ОСОБА_2 . Вказує, що заява про ухвалення додаткового рішення у справі з питань розподілу судових витрат відповідача по суті є необґрунтованою та поданою із порушенням процесуального порядку, у зв`язку із ненаданням іншому учаснику справи доказів понесених судових витрат на професійну правничу допомогу, однак вказані обставини були залишені поза увагою суду першої інстанції. Просить скасувати додаткове рішення суду.

Згідно з ч.2 ст.247 ЦПК України у разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не проводиться.

Відповідно до частин 4,5 ст.268 ЦПК України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення.

Датою ухвалення рішення, прийнятого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення та додаткового рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційних скарг; колегія суддів вважає, що апеляційні скарги належить задовольнити частково.

Відповідно до ч.1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

На підставі ст.ст. 76-81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень належними, допустимими, достовірними та достатніми доказами, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно зі ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданням цивільного судочинства.

Відповідно до ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовуються вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; а також питання щодо розподілу судових витрат, допуску рішення до негайного виконання, скасування заходів забезпечення позову.

Встановлено, що 22 грудня 2020 року ОСОБА_1 , керуючи транспортним засобом Mercedes-Benz 814D, державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , здійснив зіткнення із транспортним засобом Chevrolet Lacetti, державний реєстраційний номер НОМЕР_2 , під керуванням ОСОБА_2 . Внаслідок ДТП автомобілі отримали механічні пошкодження. ОСОБА_1 порушив вимоги пп. 1,5, 2.3б, 12.1, 13.1 Правил дорожнього руху України.

Постановою Вінницького міського суду від 1 березня 2021 року ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст.124 КУпАП, та накладено на нього адміністративне стягнення у вигляді штрафу у розмірі 340 грн.

З довідки Стрийського ВП ГУ НП Львівській області вбачається, що внаслідок ДТП автомобіль позивача отримав механічні пошкодження.

З висновку експертного автотоварознавчого дослідження № 5 від 13 січня 2021 року, виготовленого судовим експертом Сумцовим С.С., вбачається, що вартість матеріального збитку, завданого позивачу внаслідок ДТП, дорівнює ринковій вартості автомобіля та становить 149 131,35 грн.

Відповідно до полісу обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № АР9157900, станом на 22 грудня 2020 року цивільно-правова відповідальність у зв`язку з експлуатацією транспортного засобу Mercedes-Benz 814D, державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , була застрахована у ПрАТ «УПСК». Ліміт відповідальності за шкоду, завдану майну, становить 130 000 грн.

З угоди про розмір і спосіб здійснення страхового відшкодування від 5 березня 2021 року, укладеної між ПрАТ «УПСК» та ОСОБА_2 , вбачається, що розмір страхового відшкодування за шкоду, пов`язану з пошкодженням транспортного засобу Chevrolet Lacetti, складає 87 000 грн. та є загальним, остаточним і таким, що не підлягає оскарженню чи зміні.

Судом встановлено, що ОСОБА_2 понесено витрати на проведення експертного автотоварознавчого дослідження у розмірі 1500 грн., що підтверджується квитанцією № 5 від 14 січня 2021 pоку, які позивач сплатив з метою встановлення розміру майнової шкоди внаслідок пошкодженняавтомобіля Chevrolet Lacetti, державний реєстраційний номер НОМЕР_2 .

Позивачем понесено витрати на проживання в мотелі з 23 по 25 грудня 2020 року у розмірі 800 грн., що підтверджується рахунками №425 від 23 грудня 2020 року та № 431 від 24 грудня 2020 р. та чеками про їх сплату.

Рішення суду першої інстанції мотивовано наступним.

Згідно із ст. 1166 ЦК України, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Відповідно до п. 1 ч.1 ст. 1188 цього Кодексу, шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме: шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою.

Згідно із ст. 1194 ЦК України в разі, якщо страхової виплати (страхового відшкодування) недостатньо для повного відшкодування школи, завданої особою, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, ця особа зобов`язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).

Відповідно до постанови Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2021 року у справі № 147/66/17 (провадження № 14-95цс20) внаслідок заподіяння під час ДТП шкоди (настання страхового випадку) винуватець ДТП не звільняється від обов`язку відшкодувати завдану шкоду, але цей обов`язок розподіляється між ним і страховиком (МТСБУ). Принцип повного відшкодування шкоди, закріплений у ст. 1166 ЦК України, реалізується у відносинах страхування через застосування положень ст. 1194 цього Кодексу. Вказана норма передбачає, що особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди за загальним правилом зобов`язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням). Відповідно, якщо такої різниці немає та шкода покрита в повному обсязі страховою виплатою, в такому випадку в цій справі відсутні підстави для покладення відповідальності на страхувальника. Іншої норми, яка визначала б особливості відповідальності осіб, що застрахували свою цивільну відповідальність, у главі 82 ЦК України немає. Тому частка відповідальності особи, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, становить різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).

Згідно із п. 27 постанови № 2 Пленуму Верховного Суду України від 12 червня 2009 року «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» виходячи з принципу процесуального рівноправ`я сторін та враховуючи обов`язок кожної сторони довести ті обставини, на які вона посилається, необхідно в судовому засіданні дослідити кожний доказ, наданий сторонами на підтвердження своїх вимог або заперечень, який відповідає вимогам належності та допустимості доказів.

Обов`язок подавати докази покладається на сторони процесу, а суд позбавлений можливості визначати коло доказів за власною ініціативою і зобов`язаний розглядати справу виключно на підставі поданих сторонами доказів.

Суд першої інстанції прийшов до висновку, що необхідно при визначенні розміру збитків враховувати залишки автомобіля у розмірі 54 617,84 грн. Відповідач не був позбавлений можливості звернутися до позивача з відповідною пропозицію щодо повернення (надання) залишків автомобіля з відповідним відшкодуванням ним різниці між страховою виплатою та фактично завданим збитками, однак таким правом відповідач не скористався та жодних доказів на підтвердження того суду не надав.

ОСОБА_2 особисто звертався до ОСОБА_1 з вимогою відшкодувати йому різницю між фактичним розміром шкоди та страховою виплатою, яка становить 62 131,35 грн., однак, відповідач не здійснив жодних дій, направлених на відшкодування завданої ним шкоди.

Відповідно до п.4 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справи № 4 від 1 березня 2013 року «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки» розглядаючи позови про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, суди повинні мати на увазі, що відповідно до ст. ст. 1166, 1187 ЦК України шкода, завдана особі чи майну фізичної або юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її завдала. Обов`язок відшкодувати завдану шкоду виникає у її завдавача за умови, що дії останнього були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв`язок та є вина зазначеної особи, а коли це було наслідком дії джерела підвищеної небезпеки, - незалежно від наявності вини.

Суд першої інстанції прийшов до висновку, що потерпілий у ДТП ОСОБА_2 набув права на отримання відшкодування майнової шкоди у розмірі62 131,35 грн., що становить різницю між страховим відшкодуванням та вартістю відновлювального ремонту автомобіля, а також 1 500 грн. витрат на проведення експертного автотоварознавчого дослідження і 800 грн. витрат, пов`язаних з проживанням в мотелі, всього: 64 431,35 грн.

Колегія суддів не може погодитися з такими висновкам суду першої інстанції в повному обсязі з урахуванням наступного.

Відповідно до пункту 1 частини другої статті 1188 ЦК України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах (шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою).

Закон України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (далі - Закон № 1961-IV) регулює відносини у сфері обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (далі - обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності) і спрямований на забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров`ю та майну потерпілих при експлуатації наземних транспортних засобів на території України.

Статтею 3 цього Закону встановлено, що обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності здійснюється з метою забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров`ю та/або майну потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди та захисту майнових інтересів страхувальників.

Страховим випадком є дорожньо-транспортна пригода, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров`ю та/або майну потерпілого (стаття 6 Закону № 1961-IV).

Страхова сума - це грошова сума, у межах якої страховик зобов`язаний здійснити виплату страхового відшкодування відповідно до умов договору страхування(пункт 9.1 статті 9 Закону № 1961-IV).

Згідно з пунктом 22.1 статті 22 Закону № 1961-IV у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров`ю, майну третьої особи.

За змістом пункту 36.2 статті 36 Закону № 1961-IV страховик має право здійснювати виплати без проведення експертизи (у тому числі шляхом перерахування коштів особам, які надають послуги з ремонту пошкодженого майна), якщо за результатами проведеного ним огляду пошкодженого майна страховик і потерпілий досягли згоди про розмір та спосіб здійснення страхового відшкодування і не наполягають на проведенні оцінки, експертизи пошкодженого майна.

Відповідно до статті 1194 ЦК України особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов`язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 4 липня 2018 року (справа № 755/18006/15-ц) сформульовано висновок, що відшкодування шкоди особою, відповідальність якої застрахована за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, можливе за умови, що згідно з цим договором або Закону № 1961-IV у страховика не виник обов`язок з виплати страхового відшкодування, чи розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика. В останньому випадку обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування.

Покладання обов`язку з відшкодування шкоди у межах страхового відшкодування на страхувальника, який уклав відповідний договір страхування і сплачує страхові платежі, суперечить меті інституту страхування цивільно-правової відповідальності (стаття 3 Закону № 1961-IV).

Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на те, що внаслідок заподіяння під час ДТП шкоди виникають цивільні права й обов`язки, пов`язані з її відшкодуванням. Зокрема, потерпілий набуває право отримати відшкодування шкоди, а обов`язок виплатити відповідне відшкодування за Законом №1961-IV виникає у страховика особи, яка застрахувала цивільну відповідальність (у визначених Законом №1961-IV випадках - МТСБУ) та в особи, яка застрахувала цивільну відповідальність, якщо розмір завданої нею шкоди перевищує розмір страхового відшкодування, зокрема на суму франшизи, чи якщо страховик (МТСБУ) за Законом №1961-IV не має обов`язку здійснити страхове відшкодування (регламентну виплату). Тобто внаслідок заподіяння під час ДТП шкоди (настання страхового випадку) винуватець ДТП не звільняється від обов`язку відшкодувати завдану шкоду, але цей обов`язок розподіляється між ним і страховиком (МТСБУ).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 14 грудня 2021 року (справа № 147/66/21) навела висновки наступного змісту.

Враховуючи розподіл у деліктному зобов`язанні між винуватцем ДТП (страхувальником) і страховиком (МТСБУ) обов`язку з відшкодування шкоди, завданої під час експлуатації наземних транспортних засобів, а також те, що право потерпілого на відшкодування шкоди її заподіювачем має визначені законом межі та порядок реалізації, Велика Палата Верховного Суду відступає від висновку Верховного Суду України про те, що право потерпілого на відшкодування шкоди її заподіювачем є абсолютним, і суд не вправі відмовити в такому позові з тих підстав, що цивільно-правова відповідальність заподіювача шкоди застрахована (постанови Верховного Суду України від 20 січня 2016 року у справі №6-2808цс15, від 14 вересня 2016 року у справі №6-725цс16, 26 жовтня 2016 року у справі №6-954цс16). Висновок про альтернативне право потерпілого обирати особу, до якої можна звернутись із вимогою про виплату відшкодування є помилковим.

Велика Палата Верховного Суду вже висновувала, що визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Тоді як встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який він виконує під час розгляду справи (див., зокрема, постанови Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц (пункт 41), від 20 червня 2018 року у справі № 308/3162/15-ц (пункт 49), від 12 вересня 2018 року у справі № 569/96/17 (пункт 46), від 21 листопада 2018 року у справі № 127/93/17-ц (пункт 50), від 12 грудня 2018 року у справах № 570/3439/16-ц (пункти 37, 54) та № 372/51/16-ц (пункт 31.4), від 30 січня 2019 року у справі № 552/6381/17 (пункт 38), від 13 березня 2019 року у справі № 757/39920/15-ц (пункт 31), від 20 березня 2019 року у справі № 486/1459/17 (пункт 54), від 27 березня 2019 року у справі № 520/17304/15-ц (пункт 63), від 15 травня 2019 року у справах № 750/5785/18, № 570/2739/16-ц та № 554/9144/17, від 29 травня 2019 року у справі № 554/10303/17-ц, від 20 листопада 2019 року № 201/12877/16 (пункт 46), від 01 квітня 2020 року у справі № 520/13067/17 (пункт 71), від 5 травня 2020 року у справі № 554/8004/16-ц (пункт 43), від 19 травня 2020 року у справі № 263/17218/18 (пункт 24).

Установивши, що позов заявлений до неналежного відповідача та відсутні визначені процесуальним законом підстави для заміни неналежного відповідача належним, суд відмовляє в позові до такого відповідача (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц (пункт 40), від 21 листопада 2018 року у справі № 127/93/17-ц (пункт 50), від 12 грудня 2018 року у справі № 570/3439/16-ц (пункти 37, 54), від 12 грудня 2018 року у справі № 372/51/16-ц (пункт 31.10), від 30 січня 2019 року у справі № 552/6381/17 (пункт 39), від 1 квітня 2020 року у справі № 520/13067/17 (пункт 75), від 7 липня 2020 року у справі № 438/610/14-ц (пункт 54) та 13 жовтня 2020 року у справі № 640/22013/18 (пункт 31)).

Велика Палата Верховного Суду в постановах від 4 липня 2018 року у справі № 755/18006/15-ц (провадження №14-176цс18) (пункт 59), від 3 жовтня 2018 року у справі №760/15471/15-ц (провадження № 14-316цс18) неодноразово звертала увагу на те, що у справах про відшкодування матеріальної шкоди, заподіяної страхувальником за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, у межах ліміту страхового відшкодування належним відповідачем буде страховик.

Принцип повного відшкодування шкоди, закріплений у статті 1166 ЦК України, реалізується у відносинах страхування через застосування положень статті 1194 цього Кодексу. Вказана норма передбачає, що особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди за загальним правилом зобов`язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).

Велика Палата Верховного Суду зауважила, що іншої норми яка б визначала особливості відповідальності осіб, які застрахували свою цивільну відповідальність, у главі 82 ЦК України немає. Тому частка відповідальності особи, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, становить різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).

Розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.

Якщо пошкоджений транспортний засіб не може бути відновлено або вартість його відновлювального ремонту з урахуванням зношеності та втрати товарної вартості перевищує його ринкову вартість на момент пошкодження, розмір шкоди визначається за ринковою вартістю транспортного засобу на момент пошкодження.

Порядок відшкодування шкоди, пов`язаної з фізичним знищенням транспортного засобу, регламентовано статтею 30 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів». Транспортний засіб вважається фізично знищеним, якщо його ремонт є технічно неможливим чи економічно необґрунтованим, а власник транспортного засобу згоден із визнанням транспортного засобу фізично знищеним.

Ремонт вважається економічно необґрунтованим, якщо передбачені згідно з експертизою, проведеною відповідно до вимог законодавства, витрати на ремонт транспортного засобу перевищують вартість транспортного засобу до дорожньо-транспортної пригоди.

У разі, якщо власник транспортного засобу не згоден із визнанням транспортного засобу фізично знищеним, йому відшкодовується різниця між вартістю транспортного засобу до та після дорожньо-транспортної пригоди, а також витрати з евакуації транспортного засобу з місця цієї пригоди.

Якщо ж транспортний засіб визнано фізично знищеним, відшкодування шкоди виплачується у розмірі, який відповідає вартості транспортного засобу до дорожньо-транспортної пригоди та витратам з евакуації транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди.

Позивач заявив, зокрема, вимогу про відшкодування збитків у розмірі 62 131,35 грн., який становить різницю між виплаченим страховим відшкодуванням (87 000 грн.) на підставі договору та реальними збитками (149 131,35 грн. - вартістю пошкодженого автомобіля до ДТП), а також інших витрат.

Розмір збитку, заподіяного власнику пошкодженого автомобіля (позивачу), є таким, що дорівнює ринковій вартості транспортного засобу до ДТП, оскільки вартість відновлювального ремонту перевищує його ринкову вартість до ДТП, тобто ремонт автомобіля є економічно необґрунтованим.

Позивачем не надано доказів того, що він як власник пошкодженого транспортного засобу погодився на визнання автомобіля фізично знищеним, не вчинив дій, які про це свідчать.

У разі якщо власник транспортного засобу не згоден із визнанням транспортного засобу фізично знищеним, йому відшкодовується різниця між вартістю транспортного засобу до та після дорожньо-транспортної пригоди, а також витрати з евакуації транспортного засобу з місця цієї пригоди. Такий підхід до визначення розміру збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, ґрунтується на тому, що розмір збитків повинен відповідати реальній вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, є усталеним.

Оскільки вартість відновлювального ремонту автомобіля перевищує його ринкову вартість без пошкоджень, то розмір шкоди дорівнює ринковій вартості автомобіля до його пошкодження (149 131,35 грн.). Залишкова вартість автомобіля після пошкодження становить 54 617,84 грн. Відшкодуванню підлягає різниця у вартості автомобіля до ДТП та після його пошкодження (149 131,35 грн. - 54 617,84 грн.), яка складає 94 513,51 грн., є меншою від суми ліміту відповідальності страхувальника за договором страхування і може бути покрита повністю страховою виплатою.

У зв`язку з наведеним, відсутні підстави для покладення відповідальності на страхувальника через відсутність різниці між завданою шкодою та лімітом відповідальності страхувальника.

Страховик і потерпілий досягли згоди про розмір страхового відшкодування (87 000 грн.), про що уклали відповідну угоду без участі страхувальника.

Оскільки рacta non obligant nisi gentes inte quas inita (договори не зобов`язують нікого, крім осіб, які в них беруть участь), тому домовленістю між двома сторонами не може бути збільшено обсяг відповідальності третьої особи, яка не є стороною такого договору (страхувальника).

Виплата страхового відшкодування у розмірі, визначеному домовленістю між потерпілим та страховиком, який є меншим страхової суми (ліміту відповідальності), не створює обов`язку для заподіювача шкоди, який застрахував свою відповідальність відповідно до вимог Закону № 1961-IV, відшкодувати різницю між розміром такого відшкодування та реальним розміром шкоди, заподіяної потерпілому на підставі статті 1194 ЦК України, якщо заподіювач шкоди доведе, що розмір страхового відшкодування, визначений за домовленістю між потерпілим та страховиком, є меншим, ніж розмір оціненої шкоди, яка підлягала виплаті страховою компанією відповідно до пунктів 22.1 статті 22 Закону № 1961-IV у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі.

Укладаючи договір обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності, особа розраховує на те, що у разі настання страхового випадку її майнові інтереси будуть захищені шляхом здійснення страховою організацією виплати на користь потерпілої особи у межах страхових сум (ліміту відповідальності), визначених таким договором.

Таким чином, якщо розмір страхового відшкодування визначений без проведення експертизи за згодою страховика та потерпілого, і такий розмір страхового відшкодування не перевищує ліміту відповідальності страховика, то при вирішені спору, за позовом потерпілого у ДТП до винуватця про відшкодування шкоди, на підставі статті 1194 ЦК України у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої шкоди, підлягає встановленню: загальний розмір заподіяної шкоди внаслідок ДТП життю, здоров`ю, майну третьої особи; розмір оціненої шкоди, заподіяної внаслідок ДТП життю, здоров`ю, майну третьої особи, яка підлягала відшкодуванню страховиком відповідно до вимог Закону № 1961-IV; чи покриває ліміт відповідальності, встановлений договором про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів розмір шкоди, яка підлягає відшкодуванню відповідно до пунктів 22.1 статті 22 Закону № 1961-IV.

Обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування, яка підлягала визначенню відповідно до пунктів 22.1 статті 22 Закону № 1961-IV, тобто розміром оціненої шкоди, заподіяної внаслідок ДТП життю, здоров`ю, майну третьої особи, а не визначеної за домовленістю між потерпілим та страховиком.

З урахуванням встановленого, колегія суддів прийшла до висновку, що позивач не довів розмір сум, які відповідно до законодавства має відшкодувати заподіювач шкоди у разі недостатності суми страхового відшкодування, тобто ту обставину, що розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика.

У постанові від 21 лютого 2020 року у справі № 755/5374/18 (провадження № 61-14827св19) Верховний Суд дійшов висновку про те, що позивач має право на відшкодування у повному обсязі реальної вартості понесених витрат, на відповідача як на винну особу покладається обов`язок відшкодувати потерпілому різницю між сумою фактичних витрат та виплаченою сумою страхового відшкодування страховою компанією та франшизи.

У даному випадку розмір страхової виплати є меншим від ліміту відповідальності за договором страхування, оскільки визначений угодою про врегулювання страхового випадку між потерпілим та страховиком, експертиза (оцінка) для визначення розміру шкоди до здійснення страхового відшкодування не проводилася.

Така правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 6 жовтня 2021 року (справа № 362/3043/18).

Відтак, страхувальник не є належним відповідачем щодо вимоги про стягнення майнової шкоди, заподіяної пошкодженням автомобіля в ДТП і суд першої інстанції безпідставно стягнув з відповідача майнову шкоду в розмірі 62 13,35 грн. У задоволенні цієї вимоги з наведених вище мотивів належить відмовити.

Суд задовольнив позовну вимогу про стягнення витрат на проведення оцінки транспортного засобу в сумі 1 500 грн., оскільки вважав обґрунтованими вимоги про стягнення майнової шкоди, заподіяної внаслідок ДТП.

Колегія суддів вважає, що відсутні підстави для стягнення 1 500 грн. витрат на проведення оцінки транспортного засобу на користь позивача, оскільки експертиза мала проводитися страховиком при визначенні розміру страхового відшкодування у порядку, передбаченому пунктами 34.2, 34.3 статті 34 Закону № 1961-IV. Така експертиза страховиком не проводилася через те, що між ним та потерпілим укладено угоду про врегулювання страхового випадку. Такі дії потерпілої особи та страховика відповідають положенням пункту 36.2 статті 36 Закону № 1961-IV.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції щодо стягнення з відповідача 800 грн. витрат на проживання, оскільки такі витрати були необхідними та підтверджені належними доказами. Необхідність цих витрат полягає у тому, що ДТП сталася на значній відстані від місця проживання потерпілого, у ДТП було пошкоджено його автомобіль; він вимушений був затриматися у Львівській області для оформлення наслідків ДТП. Зазначені витрати не відшкодовуються страховиком.

Суд першої інстанції визначив розмір моральної шкоди, яка підлягає стягненню зі страхувальника, у сумі 5 000 грн.

Колегія суддів вважає оскаржуване судове рішення в цій частині обґрунтованим з урахуванням такого.

Відповідно до постанови Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, завдання моральної шкоди іншій особі (пункт 3 частини другої статті 11 ЦК України).

Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути відшкодування моральної (немайнової) шкоди (пункт 9 частини другої статті 16 ЦК України).

Особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, зокрема, у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я (частина перша та пункт 1 частини другої статті 23 ЦК України).

Виходячи з положень статей 16 і 23 ЦК України та змісту права на відшкодування моральної шкоди в цілому як способу захисту суб`єктивного цивільного права компенсація моральної шкоди повинна відбуватися в будь-якому випадку її спричинення - право на відшкодування моральної (немайнової) шкоди виникає внаслідок порушення права особи незалежно від наявності спеціальних норм цивільного законодавства (пункт 92 постанови Великої Палати Верховного Суду від 1 вересня 2020 року у справі № 216/3521/16-ц).

Відповідно до статті 23 Закону № 1961-IV шкодою, заподіяною життю та здоров`ю потерпілого внаслідок ДТП, є: шкода, пов`язана з лікуванням потерпілого; шкода, пов`язана з тимчасовою втратою працездатності потерпілим; шкода, пов`язана із стійкою втратою працездатності потерпілим; моральна шкода, що полягає у фізичному болю та стражданнях, яких потерпілий - фізична особа зазнав у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; шкода, пов`язана із смертю потерпілого.

Згідно зі статтею 26-1 Закону № 1961-IV страховиком (у випадках, передбачених підпунктами «г» і «ґ» пункту 41.1 та пунктом «в» пункту 41.2 статті 41 цього Закону,- МТСБУ) відшкодовується потерпілому, який зазнав ушкодження здоров`я під час ДТП, моральна шкода у розмірі 5 відсотків страхової виплати за шкоду, заподіяну здоров`ю.

Страховик (у випадках, передбачених підпунктами «г» і «ґ» пункту 41.1 та пунктом «в» пункту 41.2 статті 41 цього Закону № 1961-IV, - МТСБУ) відшкодовує моральну шкоду, заподіяну смертю фізичної особи, її чоловіку (дружині), батькам (усиновлювачам) та дітям (усиновленим).

Шкода, заподіяна в результаті ДТП майну потерпілого, - це шкода, пов`язана: з пошкодженням чи фізичним знищенням транспортного засобу; з пошкодженням чи фізичним знищенням доріг, дорожніх споруд, технічних засобів регулювання руху; з пошкодженням чи фізичним знищенням майна потерпілого; з проведенням робіт, які необхідні для врятування потерпілих у результаті ДТП; з пошкодженням транспортного засобу, використаного для доставки потерпілого до відповідного закладу охорони здоров`я, чи забрудненням салону цього транспортного засобу; з евакуацією транспортних засобів з місця ДТП (стаття 28 Закону № 1961-IV).

У постанові від 14 грудня 2021 року (справа № 147/66/17) Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на те, що потерпіла особа у разі настання страхового випадку набуває право на відшкодування моральної шкоди. Страхове відшкодування такої шкоди охоплює лише шкоду потерпілій фізичній особі, заподіяну у зв`язку з її каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я (зокрема, смертю). У таких випадках розмір моральної шкоди, яку відшкодовує страховик винної особи, передбачений статтею 26-1 та пунктом 27.3 статті 27 Закону.

Страхувальник, який спричинив настання страхового випадку, відшкодовує моральну шкоду заподіяну у зв`язку з каліцтвом або смертю потерпілого лише у разі, якщо її розмір перевищує ліміт відповідальності страховика, та у випадку, якщо потерпіла особа просить відшкодувати моральну шкоду з інших підстав, ніж передбачені статтею 23 Закону № 1961-IV.

Суд першої інстанції на підставі аналізу наявних у справі доказів прийшов до вірного висновку, що пошкодження майна потерпілого в ДТП призвело до порушення його життєвих зв`язків та встановленого способу життя, неможливості користуватися транспортним засобом, побутових незручностей, що вимагало від нього додаткових зусиль, частково задовольнивши вимогу про стягнення моральної шкоди в розмірі 5 000 грн., що відповідає справедливості та розумності.

Позивач просив стягнути моральну шкоду, яка не охоплюється страховим відшкодуванням, оскільки не стосується шкоди, заподіяної життю та здоров`ю потерпілого (згідно з статтею 23 Закону № 1961-IV) та не належить до шкоди, заподіяної майну (згідно з статтею 28 Закону № 1961-IV). Тому відповідальність за заподіяну позивачу моральну шкоду, яка полягає в його моральних стражданнях та інших немайнових втратах через спричинене з вини страхувальника ДТП, має бути співмірно компенсована останнім.

Відповідно до вимог статті 376 ЦПК України оскаржуване судове рішення підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про стягнення з відповідача в користь позивача 800 грн. майнової шкоди та 5 000 грн. моральної шкоди.

Оскаржуване додаткове рішення мотивоване наступним.

Згідно із п. 3 ч. 1 та ч. 2 ст. 270 ЦПК України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати. Заяву про ухвалення додаткового рішення може бути подано до закінчення строку на виконання рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 60 ЦПК України, представником у суді може бути адвокат або законний представник.

Згідно із ч. 1 ст. 20 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» під час здійснення адвокатської діяльності адвокат має право вчиняти будь-які дії, не заборонені законом, правилами адвокатської етики та договором про надання правової допомоги, необхідні для належного виконання договору про надання правової допомоги, зокрема, складати заяви, скарги, клопотання, інші правові документи та подавати їх у встановленому законом порядку.

Відповідно до п.3 ч.2 ст.141 ЦПК України судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

25 травня 2022 року представником відповідача - ОСОБА_4, до закінчення судових дебатів, подано клопотання про розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу та розрахунок судових витрат.

Таке клопотання подане у відповідності до вимог ч. 8 ст. 141 ЦПК України.

Встановлено, що представником відповідача - ОСОБА_4 до клопотання про розподіл судових витрат долучено договір про надання професійної правничої допомоги від 3 червня 2021 року, розрахунок розміру наданої правничої допомоги у справі №456/2159/21, акт наданих послуг від 28 червня 2021 року на суму 7 000 грн., розрахунок розміру наданої правничої допомоги у справі №456/2159/21, акт наданих послуг від 20 травня 2022 року в розмірі 5000 грн., всього: 12 000 грн.

Згадані докази підтверджують надання представником відповідача правової допомоги при розгляді справи.

З урахуванням того, що рішенням суду від 4 серпня 2022 року частково задоволено позов, суд першої інстанції прийшов до висновку про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 39,3% понесених відповідачем судових витрат на професійну правничу допомогу.

Колегія суддів при вирішенні питання розподілу судових витрат виходить з наступного.

Відповідно до частини 13 статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, ухвалює нове рішення, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Відповідно до ч. 3 ст. 133 ЦПК України, до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Згідно із ст. 137 цього Кодексу, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Частиною 8 ст. 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правової допомоги.

Відповідно до постанови Верховного Суду від 22 січня 2021 року у справі 925/1137/19, за умови підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, витрати на надану професійну правничу допомогу підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою, чи тільки має бути сплачено.

Відповідно до ч.2 ст. 141 ЦПК України судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки позов підлягає до часткового задоволення, розподіл судових витрат між сторонами має бути проведений відповідно до вимог статті 141 ЦПК України - пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Є встановленим, що при подачі позовної заяви позивачем сплачено 3178 грн. судового збору.

Позивачем наведено попередній розрахунок судових витрат, зокрема, 20 000 грн. витрат на професійну правничу допомогу.

Представником позивача ОСОБА_5 долучено договір №11/01-21 про надання професійної правничої допомоги від 11 січня 2021 року, звіт до цього договору про надання такої допомоги на суму 29 000 грн.

У відзиві ОСОБА_1 на позовну заяву зазначено, що розмір судових витрат позивача є завищеним, такі належними доказами не підтверджені; наведено орієнтовний розрахунок витрат на правничу допомогу відповідача в розмірі 20 000 грн.

Представником відповідача - ОСОБА_4 до клопотання про розподіл судових витрат долучено договір про надання професійної правничої допомоги від 3 червня 2021 року, розрахунок розміру наданої правничої допомоги у справі №456/2159/21, акт наданих послуг від 28 червня 2021 року на суму 7 000 грн., розрахунок розміру наданої правничої допомоги у справі №456/2159/21, акт наданих послуг від 20 травня 2022 року в розмірі 5000 грн., всього: 12 000 грн.

Представник відповідача ОСОБА_4 заявила клопотання про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу, заявлених для розподілу позивачем.

При поданні апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції відповідачем сплачено 4 767 грн. судового збору.

Відповідно до ст.141 ЦПК України визначення та розподіл судових витрат проводиться з урахуванням таких критеріїв: дійсність витрат, необхідність, розумність їх розміру з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи.

З урахуванням зазначених критеріїв, колегія суддів прийшла до висновку, що сторонами доведено наявність витрат на професійну правничу допомогу та сплату судового збору.

З урахуванням вимог частин 1 і 2 статті 141 ЦПК України розподіл судових витрат належить провести наступним чином.

З відповідача в користь позивача належить стягнути 1 631,42 грн. судових витрат, з позивача в користь відповідача - 15 916,91 грн.

Оскільки позов задоволено частково і судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, відповідно до частини 10 статті 141 ЦПК України належить зобов`язати позивача сплатити відповідачу 14 285,49 грн., що становить різницю у сумі судових витрат.

Керуючись: ст. ст. 133,137, 141, 367, п.2 ч.1 ст.374, ст.ст. 376, 381-384, 388-391 ЦПК України, суд, -

п о с т а н о в и в:

Апеляційні скарги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 4 серпня 2022 року та додаткове рішення цього суду від 6 жовтня 2022 року скасувати та прийняти нове рішення.

Позов задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_4 ) на користь ОСОБА_2 ( АДРЕСА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_5 ) 800 грн. майнової шкоди та 5 000 грн. моральної шкоди, всього: 5 800 (п`ять тисяч вісімсот) грн.

В решті позову відмовити.

Стягнути з ОСОБА_2 ( АДРЕСА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_5 ) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_4 ) 14 285,49 грн. (чотирнадцять тисяч двісті вісімдесят п`ять грн. 49 коп.) різниці у сумі судових витрат.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття.

Касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення безпосередньо до Верховного Суду.

Повний текст судового рішення складено 12 січня 2023 року.

Головуючий______________________Т. І. Приколота

Судді: ________________ Мікуш Ю.Р. ___________________ Р.В. Савуляк