Постанова

Іменем України

14 грудня 2022 року

м. Київ

справа № 334/7716/18

провадження № 61-12700св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Фаловської І. М.,

суддів: Ігнатенка В. М. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Мартєва С. Ю., Стрільчука В. А.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: ОСОБА_2 ,

треті особи: приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Грищенко Володимир Іванович, Дніпровський відділ державної виконавчої служби міста Запоріжжя Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області, ОСОБА_3 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Ленінського районного суду

міста Запоріжжя від 03 лютого 2021 року в складі судді Гнатюка О. М. та постанову Запорізького апеляційного суду від 19 травня 2021 року в складі колегії суддів: Онищенка Е. А., Бєлки В. Ю., Крилової О. В.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У жовтні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , треті особи: приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Грищенко В. І., Дніпровський відділ державної виконавчої

служби міста Запоріжжя Головного територіального управління юстиції

у Запорізькій області, ОСОБА_3 , про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню.

Позовна заява мотивована тим, що у вересні 2018 року позивач дізнався про наявність відкритого виконавчого провадження відносно нього (№ 57193070) на підставі виконавчого напису нотаріуса від 27 грудня

2017 року № 1026. Приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Грищенком В. І. 27 грудня 2017 року за заявою

ОСОБА_2 вчинено зазначений виконавчий напис у рахунок нібито безспірної заборгованості у розмірі 2 379 700 за договором позики

від 30 січня 2017 року № 58 та договором про внесення змін до договору позики від 24 травня 2017 року за № 442. Із заборгованістю позивач не погоджується.

Вважає, що приватний нотаріус вчинив виконавчий напис з порушенням законодавства, не пересвідчився у безспірності заборгованості та її наявності саме у позивача перед ОСОБА_2 , не врахував факт відсутності надісланої письмової вимоги про усунення порушень іпотекодавцю.

Нотаріус під час вчинення виконавчого напису не зазначив прізвище, ім`я, по батькові нотаріуса, який вчинив виконавчий напис; одночасно вказано два види стягнення, а саме: стягнення заборгованості з боржника та звернення стягнення на належне позивачу майно, що є неможливим; не враховано, що позивач не є боржником та йому не пропонувалося здійснити виконання нібито існуючих зобов`язань ОСОБА_3 перед ОСОБА_2 . Таким чином, порушено процедуру звернення стягнення на майно.

Після отримання від ОСОБА_2 вимоги, ОСОБА_3 заявою

від 12 грудня 2017 року повідомила нотаріуса про незгоду із сумою боргу, вказала про оскарження договорів, на підставі яких відповідач намагався провести стягнення, тобто заборгованість не була безспірною. Проте нотаріус проігнорував зазначену заяву-вимогу, яка вказувала на відсутність безспірності заборгованості.

На підставі викладеного ОСОБА_1 просив визнати виконавчий напис

від 27 грудня 2017 року № 1026, вчинений приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Грищенком В. І., таким, що не підлягає виконанню.

Короткий зміст судових рішень судів першої й апеляційної інстанцій

і мотиви їх ухвалення

Рішенням Ленінського районного суду міста Запоріжжя від 03 лютого

2021 року позов задоволено.

Визнано таким, що не підлягає виконанню виконавчий напис, вчинений

27 грудня 2017 року приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Грищенком В. І. та зареєстрований у реєстрі за

№ 1026, про звернення стягнення на житловий будинок літ. «А» житловою площею 24,4 кв. м, загальною площею 45,2 кв. м, сарай літ. «Б», вбиральню літ. «Д», водопровід № 2, басейн літ. «К», паркан № 5, 6, що знаходяться на АДРЕСА_1 та належать на праві власності ОСОБА_1 , та стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 невиплачених у строк на підставі договору позики грошових коштів у розмірі 2 379 700 грн.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що нотаріус при вчиненні оспорюваного виконавчого напису не переконався належним чином

у безспірності розміру сум, що підлягають стягненню за виконавчим написом. Виданий виконавчий напис не відповідає вимогам законодавства, оскільки в ньому зазначено два боржника: ОСОБА_1 та ОСОБА_3 . Зазначаючи про звернення стягнення на предмет іпотеки - житловий будинок, нотаріус не вказав суму заборгованості, в рахунок якої відбувається таке звернення.

У той же час зазначено про стягнення суми заборгованості із

ОСОБА_3 у розмірі 2 379 700 грн. У виконавчому написі зазначено, що у зв`язку з несвоєчасним поверненням позики боржником сума боргу стягнута з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення та пені в розмірі одного відсотка від суми, що підлягає поверненню, за кожний день прострочення виконання. Проте розрахунок індексу інфляції та пені нотаріус у виконавчому написі не навів.

Постановою Запорізького апеляційного суду від 19 травня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення. Рішення Ленінського районного суду міста Запоріжжя від 03 лютого 2021 року залишено без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що нотаріус при вчиненні оспорюваного виконавчого напису не переконався належним чином

у безспірності розміру сум, що підлягають стягненню, порушив норми Закону України «Про нотаріат» та Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого Наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року № 296/5 (далі - Порядок № 296/5), за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів. Встановивши відсутність достатніх доказів наявності правової підстави для нарахування заборгованості, а також очевидні суперечності щодо розміру заборгованості, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про необхідність визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі ОСОБА_2 , посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить суд касаційної інстанції скасувати рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду, ухвалити нове судове рішення про відмову в задоволенні позову.

У касаційній скарзі як на підставу оскарження судових рішень відповідач посилається на пункти 1, 4 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України). Зазначає, що суди не врахували висновки, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 16 травня 2018 року у справі № 320/8269/15-ц, від 27 березня

2019 року у справі № 137/1666/16-ц. Вказує, що суди не дослідили зібрані

у справі докази. Висновки судів не відповідають обставинам справи.

Касаційна скарга також мотивована тим, що суди помилково

надали правову оцінку щодо незаконності зазначення двох боржників

у виконавчому написі з посиланням на частину другу

статті 18 Закону України «Про виконавче провадження», оскільки

вказана норма передбачає обов`язки саме державного виконавця, а не нотаріуса. Суди не вказали, яку саме норму (статтю, частину, пункт)

Закону України «Про нотаріат» та Порядку № 296/5, порушив нотаріус під час вчинення спірного виконавчого напису. Позивач має право одночасно заявляти вимоги про стягнення заборгованості за договором позики та звернення стягнення, такий спосіб захисту не заборонений законом. Норми матеріального права не передбачають розрахунок індексу інфляції та пені при вчиненні виконавчого напису.

Висновки судів, що приватний нотаріус не зазначив заборгованості,

в рахунок якої відбувається звернення стягнення, спростовуються змістом виконавчого напису, в якому зазначено, зокрема, що за рахунок невиплачених у строк боржником грошових коштів у розмірі 2 379 700 грн (еквівалент 89 800 дол. США) слід задовольнити вимоги стягувача. Суди не здійснили перевірку розміру заборгованості, що підлягає стягненню, зокрема, розмір процентів, неустойки (штрафу, пені). Суди не здійснили перевірку наявних доказів у матеріалах справи, які були надані відповідачем. Зібрані у справі докази підтверджують законність дій

ОСОБА_2 та приватного нотаріуса. Визначена у виконавчому написі заборгованість існувала на час його вчинення. Разом з тим, подавши до нотаріуса заяву щодо незгоди із сумою заборгованості та наміром оспорити її в судовому порядку, ОСОБА_3 таких дій не вчинила, протягом

трьох років не оскаржила вказану заборгованість. До матеріалів справи долучено докази щодо направлення боржнику та іпотекодавцю повідомлення (вимогу) про усунення порушення, проте суди залишили їх поза увагою.

Доводи інших учасників справи

ОСОБА_1 надіслав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, вказуючи на законність та обґрунтованість оскаржуваних судових рішень.

У зв`язку з цим просив суд касаційну скаргу залишити без задоволення,

а рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду - без змін. Вказував, що виконавчий напис є виконавчим документом, який повинен відповідати, зокрема, Закону України «Про виконавче провадження», проте у ньому помилково зазначено двох боржників. Нотаріус не звернув уваги на заперечення ОСОБА_3 щодо безспірності заборгованості, яка також оспорювала у справі № 334/8751/17 договір позики та договір іпотеки. Подані відповідачем для вчинення виконавчого напису документи не відповідали вимогам закону.

Інші учасники справи не скористалися своїми правами на подання до суду своїх заперечень щодо змісту і вимог касаційної скарги, відзиву на касаційну скаргу до касаційного суду не направили.

Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції

29 липня 2021 року ОСОБА_2 подав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Ленінського районного суду міста Запоріжжя від 03 лютого 2021 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 19 травня 2021 року.

Ухвалою Верховного Суду від 29 вересня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано матеріали цивільної справи із суду першої інстанції.

Указана справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 08 грудня 2022 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що згідно з договором позики від 30 січня 2017 року № 58 ОСОБА_2 передав у борг ОСОБА_3 грошові кошти у розмірі 1 254 000 грн (еквівалент 44 000 дол.США) на строк до 24 травня 2017 року.

Договором від 24 травня 2017 року про зміни до договору позики

від 30 січня 2017 року, укладеним між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , викладено перший абзац договору позики у новій редакції, зокрема, зазначено про передачу у борг грошових коштів у розмірі 2 379 700 грн (еквівалент 89 800 дол. США) на термін до 01 листопада 2017 року.

З метою забезпечення виконання боргових зобов`язань за договором позики від 30 січня 2017 року, а також усіх додаткових угод до нього

ОСОБА_2 (іпотекодержатель) та ОСОБА_1 (іпотекодавець) уклали іпотечний договір від 07 лютого 2017 року № 63, відповідно до умов якого останній передав в іпотеку житловий будинок літ. «А», житловою площею

24,4 кв. м, загальною площею 45,2 кв. м, сарай літ. «Б» , вбиральню літ. «Д», водопровід № 2, басейн літ. «К», паркан № 5, 6, що знаходяться на

АДРЕСА_1 .

Договором від 24 травня 2017 року про внесення змін до договору іпотеки від 07 лютого 2017 року № 63 ОСОБА_2 та ОСОБА_1 погодили

зміну основного зобов`язання, зокрема, щодо суми боргу - 2 379 700 грн (еквівалент 89 800 дол. США), та термін його повернення - до 01 листопада 2017 року.

ОСОБА_3 07 листопада 2017 року отримала через нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу Грищенка В. І. заяву

ОСОБА_2 щодо усунення порушень умов договору позики та вимоги повернути грошові кошти у розмірі 2 379 700 грн (що на день передачі у борг складало 89 800 дол. США) у 30-денний термін. Повідомлено, що у разі невиконання вимоги ОСОБА_2 розпочне звернення стягнення на предмет іпотеки за вказаним іпотечним договором.

ОСОБА_2 07 листопада 2017 року звернувся до приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу Грищенка В. І. із заявою про передання ОСОБА_1 заяви про порушення ОСОБА_3 умов договору позики, в якій зазначено, зокрема, що у випадку невиконання останньою протягом 30 днів договору позики в частині повернення коштів буде розпочато звернення стягнення на предмет іпотеки за іпотечним договором № 63 та договором про зміни до іпотечного договору в якості забезпечення зобов`язань боржника ОСОБА_3 за договором позики від 30 січня 2017 року.

Листом приватного нотаріуса Грищенка В. І. від 07 листопада 2017 року передано ОСОБА_1 вказану заяву ОСОБА_2 . Згідно з копією рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення ОСОБА_1 особисто 14 листопада 2017 року отримав лист від нотаріуса Грищенка В. І.

ОСОБА_3 12 грудня 2017 року подала нотаріусу Грищенку В. І. заяву,

в якій вказувала, що зазначена у вимозі сума боргу не відповідає дійсності, договір позики буде оскаржуватися у судовому порядку.

ОСОБА_2 27 грудня 2017 року звернувся до нотаріуса із заявою про вчинення виконавчого напису на іпотечному договорі, посвідченому приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Грищенком В. І. 07 лютого 2017 року за реєстровим № 63 та договорі про зміни до іпотечного договору, посвідченому вказаним нотаріусом за реєстровим № 443.

Приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу

Грищенко В. І. 27 грудня 2017 року вчинив виконавчий напис№ 1026, за яким звернуто стягнення на житловий будинок літ. «А», житловою площею

24,4 кв. м, загальною площею 45,2 кв. м, сарай літ. «Б» , вбиральню літ. «Д», водопровід № 2, басейн літ. «К», паркан № 5, 6, що знаходяться на

АДРЕСА_1 та належать на праві власності ОСОБА_1 і був передані в іпотеку за іпотечним договором № 63 та договором про зміни до іпотечного договору

в якості забезпечення зобов`язань боржника ОСОБА_3 за договором позики від 30 січня 2017 року, строк платежу за яким настав 01 листопада 2017 року, період, за який здійснюється стягнення, з 01 червня 2017 року

до 01 листопада 2017 року. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь

ОСОБА_2 невиплачені у строк кошти на підставі договору позики

від 30 січня 2017 року в розмірі 2 379 700 грн.

У виконавчому написі зазначено, що у зв`язку з несвоєчасним поверненням позики боржником сума боргу стягується з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення та сплачується пеня в розмірі одного відсотка від суми, що підлягає поверненню, за кожний день прострочення виконання. Проте у виконавчому написі не зазначено розмір індексу інфляції та пені.

Постановою державного виконавця Дніпровського відділу державної виконавчої служби міста Запоріжжя Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області від 11 вересня 2018 року відкрито виконавче провадження з виконання виконавчого напису № 1026, вчиненого нотаріусом Грищенком В. І. 27 грудня 2017 року, про звернення стягнення

на вказаний предмет іпотеки.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження

в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.

Так, частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно з частинами першою та другою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог

і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного суду відповідають.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, враховуючи наступне.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

За статтями 15 і 16 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України кожна особа має право на захист її особистого немайнового або майнового права чи інтересу у суді.

Кожна особа має право в порядку, встановленому ЦПК України, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. У випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси.

Завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Зазначений захист має бути ефективним, тобто повинен здійснюватися з використанням такого способу захисту, який може відновити, наскільки це можливо, відповідні права, свободи й інтереси позивача (постанова Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17).

Відповідно до статті 18 ЦК України нотаріус здійснює захист цивільних прав шляхом вчинення виконавчого напису на борговому документі у випадках

і в порядку, встановлених законом.

За статтею 87 Закону України «Про нотаріат» для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість. Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

У частині першій статті 88 Закону України «Про нотаріат» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) визначено, що нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем та за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років.

З урахуванням статей 50, 87, 88 Закону України «Про нотаріат»,

статей 15, 16, 18 ЦК України захист цивільних прав шляхом вчинення нотаріусом виконавчого напису полягає в тому, що нотаріус підтверджує наявне у стягувача право на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна.

Це право існує, поки суд не встановить зворотного. Тобто боржник, який так само має право на захист свого цивільного права, в судовому порядку може оспорювати вчинений нотаріусом виконавчий напис: як з підстав порушення нотаріусом процедури вчинення виконавчого напису, так

і з підстав неправомірності вимог стягувача (повністю чи в частині розміру заборгованості або спливу строків давності за вимогами в повному обсязі чи їх частині), з якими той звернувся до нотаріуса для вчинення виконавчого напису.

Тому суд при вирішенні спору про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, не повинен обмежуватися лише перевіркою додержання нотаріусом формальних процедур і факту подання стягувачем документів на підтвердження безспірної заборгованості боржника згідно

з Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться

у безспірному порядку. Для правильного застосування положень

статей 87, 88 Закону України «Про нотаріат» у такому спорі суд повинен перевірити доводи боржника в повному обсязі й установити та зазначити

в рішенні чи справді на момент вчинення нотаріусом виконавчого напису боржник мав безспірну заборгованість перед стягувачем, тобто чи існувала заборгованість взагалі, чи була заборгованість саме такого розміру, як зазначено у виконавчому написі, та чи не було невирішених по суті спорів щодо заборгованості або її розміру станом на час вчинення нотаріусом виконавчого напису».

Подібні висновки викладено у постанові Верховного Суду від 14 вересня 2022 року у справі № 465/7042/19.

Вчинення нотаріусом виконавчого напису - це нотаріальна дія. При цьому нотаріус здійснює свою діяльність у сфері безспірної юрисдикції і не встановлює прав або обов`язків учасників правовідносин, не визнає і не змінює їх, не вирішує по суті питань права. Тому вчинений нотаріусом виконавчий напис не породжує права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна, а підтверджує, що таке право виникло в стягувача раніше. Мета вчинення виконавчого напису - надання стягувачу можливості в позасудовому порядку реалізувати його право на примусове виконання зобов`язання боржником. При цьому безспірність заборгованості чи іншої відповідальності боржника для нотаріуса підтверджується формальними ознаками - наданими стягувачем документами згідно з Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 року № 1172.

Спір про право, який унеможливлює вчинення виконавчого напису

і, як наслідок, зумовлює певну правову реакцію нотаріуса, міг

вбачатися нотаріусом винятково із заяви боржника про зупинення виконавчого провадження, поданої відповідно до частини четвертої

статті 42 Закону України «Про нотаріат» і обґрунтованої тим, що боржник звернувся до суду із відповідною позовною заявою про оспорювання заборгованості, а також на підставі отриманого від суду повідомлення про надходження його позовної заяви. Але навіть такі обставини свідчили б про існування спору про право, проте не змінювали б правової характеристики цього виду заборгованості як безспірної.

Вказаний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 січня 2020 року у справі № 305/2082/14.

Під час розгляду справ такої категорії суд перевіряє право стягувача на вчинення вказаної дії, повноваження щодо вчинення нотаріальних дій нотаріуса та встановлює той факт, чи дійсно розмір заборгованості, що підлягає стягненню, у тому числі розмір процентів, неустойки (штрафу, пені), якщо такі належать до стягнення, відповідає сумі, вказаній у виконавчому документі, та залежно від встановленого ухвалює рішення про відмову чи задоволення позову.

Зазначений висновок викладено у постанові Верховного Суду від 31 серпня 2022 року у справі № 464/1328/18.

Верховний Суд у цій справі погоджується з висновками судів, що нотаріус при вчиненні оспорюваного виконавчого напису не переконався належним чином як у безспірності розміру заборгованості, з метою погашення якої запропоновано звернути стягнення за виконавчим написом, так і у самому розмірі такої заборгованості.

Так, із договору позики, з урахуванням внесених до нього змін, вбачається, що ОСОБА_2 передав у борг ОСОБА_3 2 379 700 грн.

Верховний Суд у постанові від 19 жовтня 2022 року у справі № 743/1481/21, від 26 лютого 2020 року у справі № 643/2870/18 дійшов таких висновків: «Виконавчим написом є розпорядження нотаріуса про примусове стягнення з боржника на користь кредитора грошових сум або передачі чи повернення майна кредитору, здійснене на документах, які підтверджують зобов`язання боржника. В основі вчинення цієї нотаріальної дії знаходиться факт безспірності відповідальності боржника. Тому вчинення виконавчого

напису - це не вирішення спору між кредитором та боржником,

а підтвердження безспірності зобов`язань боржника».

З оскаржуваного виконавчого напису не вбачається конкретної суми (її складових), в межах якої відбувається звернення стягнення на предмет іпотеки. Виконавчий напис підтверджує наявне у ОСОБА_2 право на стягнення із ОСОБА_3 (боржника) грошових сум у розмірі

2 379 700 грн. Проте звернення стягнення на належне ОСОБА_1 (іпотекодавцю) нерухоме майно запропоновано здійснити без визначення конкретної суми заборгованості, з метою погашення якої відбувається таке звернення стягнення. У виконавчому написі зазначено, що сума боргу стягується з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення та сплачується пеня у розмірі одного відсотка від суми, що підлягає поверненню, за кожен день прострочення виконання. Проте вказані суми не зазначені у виконавчому написі, що викликає обґрунтовані сумніви їх безспірності. Крім того позичальник заперечувала наявність заборгованості перед відповідачем.

Нотаріус у виконавчому написі зазначив, що за рахунок невиплачених

у строк боржником грошових коштів у розмірі 2 379 700 грн,

а також грошових коштів, отриманих від реалізації житлового будинку, слід задовольнити вимоги стягувача - ОСОБА_2 . Проте нотаріус не зазначив загальний розмір заборгованості, що підлягає стягненню, та її складові.

Верховний Суд погоджується з висновками судів, що нотаріус помилково

в одному виконавчому листі об`єднав вимоги до двох боржників: позичальника (з якого запропоновано стягнути заборгованість) та іпотекодавця (на належне якому нерухоме майно запропоновано звернути стягнення), оскільки такі висновки узгоджуються з підпунктом 7.5 пункту 3 глави 16 розділу IIПорядку № 296/5, відповідно до якого стягувачу видаються виконавчі написи на кожного боржника окремо відповідно до списку.

На підставі викладеного суди дійшли правильного висновку про задоволення заявлених у справі вимог, оскільки виконавчий напис приватного нотаріуса був вчинений в порушення вимог Закону України «Про нотаріат» та Порядку № 296/5.

Безпідставним є посилання у касаційній скарзі на неврахування судом апеляційної інстанції висновків, які були викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 16 травня 2018 року у справі № 320/8269/15-ц, від 27 березня 2019 року у справі № 137/1666/16-ц, враховуючи наступне.

У кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини

є спірними. А тоді порівнювати права й обов`язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб`єктний склад спірних правовідносин (види суб`єктів, які є сторонами спору) й об`єкти спорів. Тому з метою застосування відповідних приписів процесуального закону не

будь-які обставини справ є важливими для визначення подібності правовідносин.

Так, постановою Великої Палати Верховного Суду від 16 травня 2018 року

у справі № 320/8269/15-ц залишено в силі рішення суду першої інстанції, якимвизнано таким, що не підлягає виконанню, виконавчий напис про звернення стягнення на автомобіль. Суд касаційної інстанції вказував, що обтяжувач, який ініціює звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження, зобов`язаний до початку процедури звернення стягнення зареєструвати в реєстрі відомості про звернення стягнення на предмет застави. Ухилення від надіслання боржнику повідомлення про порушення запеченого обтяженням зобов`язання, реєстрації в реєстрі відомостей про звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження, а також недотримання 30-денного строку з моменту реєстрації в реєстрі відомостей про звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження вважаються порушеннями, які унеможливлюють вчинення нотаріусом виконавчого напису про звернення стягнення на предмет застави. Відсутність у Законі України «Про нотаріат» та в Порядку № 296/5 вимоги до нотаріуса провести перевірку дотримання стягувачем норм спеціального Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» щодо реєстрації в реєстрі відомостей про звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження та спливу тридцятиденного строку з моменту такої реєстрації не свідчить про можливість невиконання нотаріусом цих вимог, оскільки при розбіжності між загальним

і спеціальним нормативно-правовими актами перевага надається спеціальному, якщо його не скасовано виданим пізніше загальним актом.

Скасовуючи рішення апеляційного суду та направляючи справу на новий розгляд, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 27 березня

2019 року у справі № 137/1666/16-ц вказувала, що суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення суду першої інстанції про відмову в позові та ухвалюючи нове рішення про задоволення позову обмежився лише констатацією вимог Закону та не навів у рішенні будь-яких доводів на підтвердження фактів їх дотримання нотаріусом при вчиненні виконавчого напису. Апеляційний суд помилково виходив лише з наявності в суді позову кредитора про стягнення заборгованості. Суд взагалі не надав жодної оцінки документам на підтвердження безспірності заборгованості, не перевірив факт надання стягувачем нотаріусу всіх необхідних

документів, що підтверджують безспірність заборгованості та встановлюють прострочення виконання зобов`язання, не перевірив дотримання нотаріусом при вчиненні виконавчого напису всіх вищезазначених вимог закону. Більше того, в матеріалах справи взагалі відсутній примірник кредитного договору, а суд не встановив, на яку суму, строк та на яких умовах його було видано.

Помилковими є доводи касаційної скарги, що суди не дослідили зібрані

у справі докази, а висновки судів не відповідають обставинам справи, оскільки оскаржувані судові рішення ухвалені на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог

і заперечень, підтверджених доказами, які були надані до суду

у визначеному процесуальним законом порядку та були досліджені

в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість.

Разом із тим встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц).

Не заслуговують на увагу доводи касаційної скарги, що нотаріус

у виконавчому написі зазначив безспірну суму заборгованості -

2 379 700 грн (еквівалент 89 800 дол. США), з метою погашення якої запропоновано звернути стягнення на предмет іпотеки, оскільки такі доводи спростовуються змістом вказаного виконавчого напису, якому суди дали належну правову оцінку, а результат указаної процесуальної дії викладено у мотивувальних частинах оскаржуваних судових рішень. Так, нотаріус у виконавчому написі зазначив про стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 2 379 700 грн. Разом з тим звернення стягнення на належне ОСОБА_1 (іпотекодавцю) нерухоме майно вчинено без визначення конкретної суми заборгованості, з метою погашення якої відбувається таке звернення стягнення. Крім того у виконавчому написі зазначено, що сума боргу стягується з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення та сплачується пеня у розмірі одного відсотка від суми, що підлягає поверненню, за кожен день прострочення виконання.

У справі, яка переглядається, проаналізувавши зміст оскаржуваних судових рішень, Верховний Суд дійшов висновку, що суди ухвалили судові рішення

відповідно до встановлених ними обставин на підставі поданих сторонами доказів та правильно застосували норми права.

Інші наведені у касаційній скарзі доводи зводяться до незгоди

з висновками судів стосовно встановлення обставин справи та переоцінки доказів, що в силу вимог статті 400 ЦПК України виходить за межі розгляду справи судом касаційної інстанції. Наведені у касаційній скарзі доводи були предметом дослідження, зокрема, в апеляційному суді з наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи.

Суд касаційної інстанції є судом права, а не факту, тому з огляду на вимоги процесуального закону не здійснює оцінку доказів, у зв`язку з тим, що це знаходиться поза межами його повноважень.

Європейський суд з прав людини вказав, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент.

Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Серявін та інші проти України»).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Згідно з частиною першою статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких обставин суд касаційної інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для скасування рішення суду першої інстанції та постанови апеляційного суду, тому їх необхідно залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

Щодо судових витрат

Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400, 402, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд

у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Ленінського районного суду міста Запоріжжя від 03 лютого

2021 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 19 травня

2021 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий І. М. Фаловська

Судді: В. М. Ігнатенко

С. О. Карпенко

С. Ю. Мартєв

В. А. Стрільчук