Постанова

Іменем України

21 грудня 2022 року

м. Київ

справа № 179/1447/20

провадження № 61-481св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Фаловської І. М. (суддя-доповідач),

суддів: Карпенко С. О., Мартєва С. Ю., Сердюка В. В., Стрільчука В. А.,

учасники справи:

позивач - Акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк», відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» на рішення Магдалинівського районного суду Дніпропетровської області від 19 липня 2021 року у складі судді Ковальчук Т. А. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 07 грудня 2021 року у складі колегії суддів: Демченко Е. Л., Куценко Т. Р., Макарова М. О.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У вересні 2020 року Акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (далі - АТ КБ «ПриватБанк») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості.

Позовна заява мотивована тим, що 09 жовтня 2007 року між Закритим акціонерним товариством комерційним банком «ПриватБанк» (далі - ЗАТ КБ «ПриватБанк»), правонаступником якого є АТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 укладений кредитний договір № DNM0GA00005444 (№ DNM0GA00005443), відповідно до умов якого останній отримав кредитні кошти у розмірі 745 714,30 грн на термін до 09 жовтня 2027 року на умовах повернення кредиту та сплати процентів за користування кредитними коштами у строки та в порядку, встановленому договором.

З метою забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором, 08 жовтня 2007 року між АТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_2 укладений договір поруки, відповідно до умов якого відповідач несе солідарну відповідальність перед позивачем за кредитним договором.

У зв`язку з неналежним виконанням умов кредитного договору, станом на 01 липня 2020 року утворилася заборгованість у розмірі 7 893 573,22 грн, з яких: заборгованість за кредитом - 640 920,55 грн; заборгованість за процентами за користування кредитом - 1 583 643,23 грн; заборгованість з комісії за користування кредитом - 162 000 грн; пеня за несвоєчасність виконання зобов`язань за договором - 5 507 018,44 грн.

Посилаючись на вищевказане, АТ КБ «ПриватБанк» просило суд стягнути солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 заборгованість за кредитним договором від 09 жовтня 2007 року № DNM0GA00005444 у сумі 7 893 573,22 грн.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

і мотиви їх ухвалення

Магдалинівський районний суд Дніпропетровської області своїм рішенням від 19 липня 2021 року у задоволенні позову АТ КБ «ПриватБанк» відмовив.

Дніпровський апеляційний суд своєю постановою від 07 грудня 2021 року рішення Магдалинівського районного суду Дніпропетровської області від 19 липня 2021 року залишив без змін.

Судові рішення мотивовані тим, що позивачем був змінений строк виконання зобов`язання на 15 липня 2013 року та поданий даний позов з пропуском строку позовної давності. Тому наявні підстави для відмови у задоволенні позову.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі, поданій у січні 2022 року, АТ КБ «ПриватБанк» просить скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій і ухвалити нове рішення про задоволення позову, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Підставою касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає пункт 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) - суди попередніх інстанцій в оскаржуваних судових рішеннях застосували норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 07 липня 2020 року у справі № 712/8916/17 (провадження № 14-448цс19), постановах Верховного Суду від: 14 лютого 2018 року у справі № 161/15679/15-ц (провадження № 61?765св18), 24 травня 2021 року у справі № 202/5453/15 (провадження № 61-9828св19), 28 липня 2021 року у справі № 202/3270/14 (провадження № 61-15299св19).

Касаційна скарга мотивована тим, що сплата 08 червня 2016 року заборгованості за кредитним договором у сумі 7 221,21 грн свідчить про те, що боржник визнав вказаний борг.

Таким чином, відповідно до статей 253, 257, 264 ЦК України перебіг позовної давності розпочався 09 червня 2016 року та закінчується 08 червня 2021 року. Цей позов подано АТ КБ «ПриватБанк» у вересні 2020 року, тобто в межах позовної давності.

Разом з тим, переглядаючи справу в апеляційному порядку, апеляційний суд не надав оцінку обставинам переривання перебігу позовної давності та лише послався на зміну строку виконання договору поданням позову про звернення стягнення на предмет іпотеки (справа № 179/1354/13-ц).

Доводи інших учасників справи

Інші учасники судового процесу не скористались правом подати відзив на касаційну скаргу, заперечень щодо її вимог і змісту до суду не направили.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди установили, що 09 жовтня 2007 року між ЗАТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_1 укладений кредитний договір № DNM0GA00005444 (№ DNM0GA00005443), відповідно до умов якого він отримав кредит у розмірі 745 714,30 грн на термін до 09 жовтня 2027 року на умовах сплати процентів за користування кредитними коштами у строки та в порядку встановленими договором.

З метою забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором, 08 жовтня 2007 року між АТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_2 укладений договір поруки, відповідно до умов якого відповідач несе солідарну відповідальність перед позивачем за кредитним договором.

У зв`язку з неналежним виконанням умов кредитного договору, станом на 01 липня 2020 року утворилася заборгованість за цим договором у розмірі 7 893 573,22 грн, з яких: заборгованість за кредитом - 640 920,55 грн; заборгованість за процентами за користування кредитом - 1 583 643,23 грн; заборгованість з комісії за користування кредитом - 162 000 грн; пеня за несвоєчасне виконання зобов`язань за договором - 5 507 018,44 грн.

02 квітня 2013 року АТ КБ «ПриватБанк» звернулося до відповідачів з листом про повернення суми кредиту в повному обсязі.

У зв`язку із невиконанням зобов`язань за кредитним договором від 09 жовтня 2007 року, у липні 2013 року АТ КБ «ПриватБанк» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа - ОСОБА_1 , про звернення стягнення на нерухоме майно, яке було предметом іпотеки за кредитним договором.

18 лютого 2021 року відповідачі подали заяву про застосування наслідків спливу позовної давності.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.

Так, частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Згідно зі статтею 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону постанова суду апеляційної інстанції не відповідає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Згідно зі статтею 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Частиною першою статті 4 ЦПК України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно з пунктом 3 частини другої статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі.

Звертаючись до суду з позовом, АТ КБ «ПриватБанк» підставою звернення до суду за захистом своїх порушених прав зазначало те, що позичальник належним чином взяті на себе зобов`язання не виконував та допустив заборгованість за кредитним договором в сумі 7 893 573,22 грн.

Статтею 509 ЦК України визначено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Статтею 1054 ЦК України визначено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до статті 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником.

Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання. Боржник вважається таким, що прострочив виконання, якщо він не виконав його у строк, передбачений умовами договору або встановлений законом (статті 610, 612 ЦК України).

Статтею 611 ЦК України визначено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Відповідно до частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Одним з видів порушення зобов`язання є прострочення - невиконання зобов`язання в обумовлений сторонами строк.

Якщо в зобов`язанні встановлено строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню в цей строк (термін).

Наслідки прострочення позичальником повернення позики визначено у частині другій статті 1050 ЦК України. Якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Звернення з позовом про дострокове стягнення кредиту незалежно від способу такого стягнення змінює порядок, умови і строк дії кредитного договору. На час звернення з таким позовом вважається, що настав строк виконання договору в повному обсязі. Рішення суду про стягнення заборгованості чи звернення стягнення на заставлене майно засвідчує такі зміни. Право кредитора нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється у разі пред`явлення до позичальника вимог згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України.

Аналогічні висновки містяться у постановах Верховного Суду від 02 червня 2021 року в справі № 2-6460/11 (провадження № 61-14479св20), від 12 липня 2021 року в справі № 404/6241/19 (провадження № 61-7165св21), від 02 листопада 2022 року у справі № 530/732/21 (провадження № 61?3860св22).

Як встановили суди та вбачається з матеріалів справи, 09 жовтня 2007 року між ЗАТ КБ «ПриватБанк`та ОСОБА_1 укладений кредитний договір № DNM0GA00005444 строком до 09 жовтня 2027 року за умовами якого позичальник отримав кредит за технологією «Житло в кредит» в розмірі 600 000 грн. Для забезпечення повного і своєчасного виконання позичальником зобов`язань за кредитним договором, в іпотеку передано будинок загальною площею 328,88 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , який належить ОСОБА_2 на праві власності.

02 квітня 2013 року АТ КБ «ПриватБанк» звернулося до відповідачів з листом про повернення в повному обсязі суми кредиту (а. с. 131, т. 1).

З інформації, розміщеної в Єдиному державному реєстрі судових рішень, вбачається, що у липні 2013 року ПАТ КБ «ПриватБанк» звернулось до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа - ОСОБА_1 , про звернення стягнення на предмет іпотеки, мотивуючи його тим, що відповідно до кредитного договору від 09 жовтня 2007 року № DNМ0GА00005444 ОСОБА_1 отримав кредит у розмірі 600 000 грн на строк до 09 жовтня 2027 року зі сплатою процентів за користування кредитом у розмірі 15 % річних, проте зобов`язання зі сплати кредитних коштів не виконав.

Рішенням Магдалинівського районного суду Дніпропетровської області від 19 липня 2021 року у справі № 179/1354/13 (https://reyestr.court.gov.ua/Review/98733632), залишеним без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 07 грудня 2021 року (https://reyestr.court.gov.ua/Review/101766964) у задоволенні позову АТ КБ «ПриватБанк» відмовлено.

Тобто, звернувшись до відповідачів з вимогою у квітні 2013 року та до суду - в 2013 року із позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки, позивач реалізував своє право на дострокове стягнення з позичальника суми кредитної заборгованості та змінив строк основного зобов`язання.

Настання строку кредитування за кредитним договором обумовлює зміну строку виконання зобов`язання та початок перебігу позовної давності.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач подав заяву про застосування наслідків спливу позовної давності.

Суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовної вимоги. Тобто перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушено право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. Якщо таке право чи інтерес не порушено, суд відмовляє у задоволенні позову через його необґрунтованість. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зробила заяву інша сторона спору, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності за відсутності поважних причин її пропуску, наведених позивачем.

Подібний правовий висновок викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 22 травня 2018 року у справі № 369/6892/15-ц (провадження № 14-96цc18), від 31 жовтня 2018 року у справі № 367/6105/16-ц (провадження № 14-381цс18), від 07 серпня 2019 року у справі № 2004/1979/12 (провадження № 14-194цс19), від 18 грудня 2019 року у справі № 522/1029/18 (провадження № 14-27цс19), від 16 червня 2020 року у справі № 372/266/15-ц (провадження № 14-396цс19), від 07 липня 2020 року у справі № 712/8916/17-ц (провадження № 14-448цс19).

Суди встановили, та це не заперечувалося сторонами у справі, що рішення про звернення стягнення на предмет застави не виконано, предмет застави не реалізований. Тобто право позивача є порушеним.

Право на звернення до суду за захистом, закріплене статтею 4 ЦПК України, кореспондується зі статтею 256 ЦК України, яка встановлює для особи часові межі для звернення до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу та називає їх позовною давністю.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Позовна давність обчислюється за загальними правилами обчислення цивільно-правових строків. Позовна давність установлюється в законі з метою упорядкування цивільного обороту за допомогою стимулювання суб`єктів, права чи законні інтереси яких порушені, до реалізації права на їх позовний захист протягом установленого строку.

Статтею 257 ЦК України передбачено, що загальна позовна давність установлюється тривалістю в три роки.

Однак, як встановили суди та підтверджується кредитним договором, сторони обумовили в договорі збільшений строк позовної давності щодо кредиту, винагороди, процентів, неустойки - 5 років (пункт 4.5 кредитного договору).

Згідно з частиною першою статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

За частиною четвертою статті 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові.

Ураховуючи, що метою встановлення у законі позовної давності є забезпечення захисту порушеного суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу в межах певного періоду часу, тобто тимчасове обмеження отримати захист за допомогою звернення до суду, необхідно дійти висновку, що об`єктом дії позовної давності є право на позовний захист (право на позов у матеріальному сенсі), що є самостійним правом (не ототожнюється із суб`єктивним матеріальним правом і реалізується в межах охоронних правовідносин), яким наділяється особа, право якої порушене.

Строк позовної давності діє після порушення суб`єктивного матеріального цивільного права (регулятивного), тобто після виникнення права на захист (охоронного).

Відповідно до частини першої статті 264 ЦК України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку, в силу частини третьої статті 264 ЦК України після переривання перебіг позовної давності починається заново.

У постанові Верховного Суду України від 27 квітня 2016 року у справі № 3?269гс16 зроблено висновок, що «до дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов`язку, з урахуванням конкретних обставин справи, можуть належати: визнання пред`явленої претензії; зміна договору, з якої вбачається, що боржник визнає існування боргу, а так само прохання боржника про таку зміну договору; письмове прохання відстрочити сплату боргу; підписання уповноваженою на це посадовою особою боржника разом з кредитором акта звірки взаєморозрахунків, який підтверджує наявність заборгованості в сумі, щодо якої виник спір; письмове звернення боржника до кредитора щодо гарантування сплати суми боргу; часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій».

У постанові Верховного Суду України від 8 листопада 2017 року у справі № 6-2891цс16 вказано, що «правила переривання перебігу позовної давності застосовуються судом незалежно від наявності чи відсутності відповідного клопотання сторін у справі, якщо в останніх є докази, що підтверджують факт такого переривання. До дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов`язку, можуть з урахуванням конкретних обставин справи належати, зокрема, часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій. Вчинення боржником дій з виконання зобов`язання вважається таким, що перериває перебіг позовної давності лише за умови, якщо такі дії здійснено самим боржником або за його згодою чи дорученням уповноваженою на це особою».

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 лютого 2018 року в справі № 161/15679/15-ц (провадження № 61-765св18) міститься висновок по застосуванню частини першої статті 264 ЦК України та вказано, що з тлумачення цієї норми слідує, що вона пов`язує переривання позовної давності з будь-якими активними діями зобов`язаного суб`єкта (боржника). При цьому не виключається й випадку коли переривання перебігу позовної давності буде відбуватися внаслідок визнання боргу, що здійснюється іншими суб`єктами, якщо на це була виражена воля боржника. Тобто коли боржник виражає свою згоду чи уповноважує на це відповідного іншого суб`єкта».

У справі, що переглядається, суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що банк звернувся до позичальника та поручителя з вимогою про повернення всієї суми боргу 02 квітня 2013 року (а.с. 131, т. 1), змінивши таким чином строк кредитування, який фактично сплив у травні 2013 року, а за твердженням позивача у червні 2016 року боржник, у рахунок погашення кредитної заборгованості, сплатив 7 221,71 грн, що слід уважати визнанням позичальником боргу. Вчинення відповідачем указаних дій свідчить про переривання позовної давності в силу положень частини першої статті 264 ЦК України в частині вимог банку про стягнення заборгованості за тілом кредиту та нарахованих відсотків за користування кредитними коштами.

У той же час тлумачення статті 264 ЦК України свідчить, що переривання позовної давності можливе виключно в межах позовної давності. Аналогічний по суті висновок зроблено в постанові Верховного Суду України від 29 березня 2017 року у справі № 6-1996цс16.

Виходячи з вищезазначеного, а також врахувавши те, що умовами договору сторони обумовили збільшений строк позовної давності щодо кредиту, винагороди, процентів, неустойки - 5 років, а також, врахувавши те, що банк, звернувшись у квітні 2013 року з вимогою про дострокове стягнення заборгованості за кредитним договором № DNМ0GА00005444, змінив строк виконання основного зобов`язання, суди дійшли передчасного висновку про те, що строк на звернення банку до суду з цим позовом сплив у квітні 2018 року, залишивши поза увагою доводи позивача про те, що позовна давність переривалась вчиненням відповідачами дій шляхом сплати 08 червня 2016 року (в межах позовної давності - 5 років) заборгованості в розмірі 7 221,71 грн, що підтверджується випискою з особового рахунку.

Суди першої та апеляційної інстанцій не з`ясували належним чином ким саме та за рахунок чого були внесені на виконання умов договору грошові кошти в розмірі 7 221,71 грн, порядок їхнього зарахування.

Таким чином, колегія суддів не погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про те, що сплинув строк позовної давності для стягнення заборгованості за кредитним договором.

Звертаючись до суду з цим позовом, позивач просив стягнути з відповідачів заборгованість за кредитним договором солідарно як з позичальника, так і з поручителя.

Суди першої та апеляційної інстанцій не перевірили належним чином чи обґрунтовані позовні вимоги банку до поручителя, адже судові рішення таких висновків не містять.

Відповідно до частини п`ятої статті 12 ЦПК України суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість: керує ходом судового процесу; роз`яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом.

Згідно із статтею 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (частина перша, друга статті 77 ЦПК України).

Обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів.

Вирішуючи спір по суті позовних вимог, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, не встановив у повному обсязі фактичних обставин справи, що мають суттєве значення для її вирішення, не надав належної оцінки поданим сторонами доказам у їх сукупності та дійшов передчасного висновку про відмову у позові через сплив позовної давності.

При цьому, суд касаційної інстанції є судом права, а не факту, тому з огляду на вимоги процесуального закону, не здійснює переоцінку доказів, у зв`язку з тим, що це знаходиться поза межами його повноважень.

Вказані у касаційній скарзі доводи знайшли своє підтвердження щодо порушення норм матеріального та процесуального права при ухваленні судами першої та апеляційної інстанцій судового рішення.

Оскільки недоліки, допущені судами першої та апеляційної інстанцій, не можуть бути усунуті при касаційному розгляді справи, судові рішення суду першої інстанції та апеляційного суду підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

При новому розгляді справи суду першої інстанції необхідно об`єктивно перевірити обґрунтованість позовних вимог, сприяти вирішенню заявлених у справі вимог, надати оцінку доводам та поданим сторонами доказам в обґрунтування своїх вимог та заперечень як в цілому, так і кожному доказу окремо, мотивуючи відхилення або врахування кожного доказу.

Доводи, наведені у позовній заяві та апеляційній скарзі, підлягають перевірці, оскільки судові процедури повинні бути справедливими.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо: суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1 2, 3 частини другої статті 389 цього Кодексу; або суд розглянув у порядку спрощеного позовного провадження справу, що підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження; або суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; або суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.

Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом (частина четверта статті 411 ЦПК України).

Отже, рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції відповідно до вимог статті 411 ЦПК України.

Керуючись статтями 141, 400, 402, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» задовольнити частково.

Рішення Магдалинівського районного суду Дніпропетровської області

від 19 липня 2021 року та постанову Дніпровського апеляційного суду

від 07 грудня 2021 року скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною

і оскарженню не підлягає.

Головуючий І. М. Фаловська

Судді: С. О. Карпенко

С. Ю. Мартєв

В. В. Сердюк

В. А. Стрільчук