- відповідач: Головне територіальне управління юстиції в Івано-Франківській області
- Третя особа: Поляницька сільська рада
- Представник позивача: Куций Олександр Степанович
- відповідач: Петращук Василь Васильович
- позивач: Петращук Параска Дмитрівна
- Представник відповідача: Січкаренко Олег Ігорович
- відповідач: Приватний нотаріус Питлюк Василь Іванович
- позивач: Петращук Василь Васильович
- відповідач: Петращук Параска Дмитрівна
- представник заявника: Парфан Тарас Дмитрович
- заявник: Петращук Параска Дмитрівна
- Третя особа: Поляницька сільська рада Надвірнянського району Івано-Франківської області
- відповідач: Приватний нотаріус Яремчанського міського нотаріального округу Питлюка Василя Івановича
- Апелянт: Петращук Василь Васильович
- Представник позивача: Парфан Тарас Дмитрович
- відповідач: Питлюк Василь Іванович
- Представник апелянта: Січкаренко Олег Ігорович
- відповідач: Південно-західне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ)
- Представник апелянта: Мельниченко Олег Володимирович
- відповідач: Західне міжрегіональне управління Міністерства юстиції
- Представник відповідача: Мельниченко Олег Володимирович
Ім`я | Замінене і`мя | Особа |
---|
Справа № 354/557/16-ц
Провадження по справі № 2/354/60/22
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
28 листопада 2022 року м. Яремче
Яремчанський міський суд Івано-Франківської області в складі:
головуючої судді Ваврійчук Т.Л.
за участю секретаря судового засідання Старунчак Н.М.
позивача-відповідача ОСОБА_1
представника позивача-відповідача адвоката Парфана Т.Д.
представників відповідача-позивача Січкаренко О.І., ОСОБА_2
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Яремче цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про усунення перешкод у здійсненні права власності на житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами та за позовом ОСОБА_3 до приватного нотаріуса Яремчанського міського нотаріального округу Питлюка Василя Івановича, Головного територіального управління юстиції в Івано-Франківській області, ОСОБА_1 , третя особа – Поляницька сільська рада Надвірнянського району Івано-Франківської області про визнання заповіту від 02.02.2003 року удаваним правочином, визнання недійсним заповіту від 01.10.2008 року, скасування свідоцтв про право на спадщину за заповітом від 28.10.2013 року, визнання укладеним договору довічного утримання, визнання права власності за договором довічного утримання,-
В С Т А Н О В И В:
ОСОБА_1 у серпні 2016 року звернулася до суду із позовом до ОСОБА_3 у якому просила виселити відповідача із належного їй домоволодіння АДРЕСА_1 (теп.Прелуки,3) без надання іншого житла та зобов`язати ОСОБА_3 не чинити їй перешкод в користуванні житловим будинком та господарськими спорудами, який знаходиться за адресою АДРЕСА_1 . В обґрунтування заявлених позовних вимог вказала, що з 30.01.1999 року перебувала у зареєстрованому шлюбі із відповідачем, який розірвано рішенням Яремчанського міського суду Івано-Франкіської області від 23.10.2015 року, неповнолітню доньку ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 залишено проживати разом із матір`ю. Причиною розлучення слугувала поведінка відповідача, який зловживав алкогольними напоями, через що виникали постійні сварки та скандали, в ході яких останній застосовував до неї фізичне насильство у присутності доньки. На момент розлучення вони із ОСОБА_3 проживали у належному їй на праві приватної власності житловому будинку, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 . Після розірвання шлюбу, через постійну протиправну та агресивну поведінку відповідача, що підтверджується копіями звернень у відділ поліції вона із донькою змушена була втекти із свого будинку та винаймати житло. Зважаючи на неможливість подальшого спільного проживання та відсутність у неї на праві власності іншого житла, вона неодноразово зверталась до відповідача із вимогою звільнити належний їй житловий будинок. Востаннє нотаріально засвідчена письмова заява із вимогою про виселення була направлена нею відповідачу 04.11.2015 року, однак ОСОБА_3 зазначену вимогу не виконав та продовжує проживати у належному їй будинку, та таким чином чинить їй перешкоди у користуванні домоволодінням. Із урахуванням наведеного просила позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.
Згідно розпорядження керівника апарату Яремчанського міського суду Івано-Франківської області №202 від 26.09.2017 року та протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 28.09.2017 року у зв`язку із закінченням повноважень попереднього складу суду вказану справу передано у провадження судді Іванова А.П., який приступив до виконання обов`язків судді Яремчанського міського суду Івано-Франківської області з 15.08.2017 року.
Ухвалою суду від 15.11.2017 року відкрито провадження у вказаній справі та призначено її до судового розгляду.
Відповідно до розпорядження керівника апарату Яремчанського міського суду Івано-Франківської області №300 від 06.03.2018 року та протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 06.03.2018 року вказану справу повторно передано у провадження судді Іванова А.П. у зв`язку із продовженням терміну його відрядження на шість місяців.
Ухвалою від 20.03.2018 року зазначену цивільну справу прийнято до провадження суддею Івановим А.І. та призначено у ній підготовче судове засідання.
17.06.2018 року від відповідача надійшов відзив на позов, в якому останній просив у задоволенні позовних вимог відмовити. Вказав, що він правомірно проживає у спірному житловому будинку, оскільки зареєстрований у ньому та в силу вимог ст.47 Конституції України, ст.ст.116, 156, 157 ЖК УРСР не може бути виселений, оскільки припинення сімейних стосунків із власником житла не позбавляє його як колишнього члена сім`ї права на користування зазначеним житлом, а відповідно до практики Європейського суду з прав людини втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у право на повагу до житла та допускається лише у випадку необхідного балансу у спосіб сумісний з правом особи на мирне володіння майном, коли воно є не лише законним, а й необхідним у демократичному суспільстві та є співмірним із переслідуваною метою у розумінні Першого протоколу. Одні лише факти звернення позивача до відділу поліції зі скаргами на порушення правил співжиття не є належною підставою для виселення його із займаного житлового приміщення. Висновки ВП ГУНП в Івано-Франківській області щодо розгляду скарг ОСОБА_1 не містять відомостей про вжиття щодо нього офіційних попереджень про недопущення в подальшому неправомірної поведінки і ними достовірно не встановлено фактів систематичного порушення з його боку правил співжиття. Постановою Яремчанського міського суду Івано-Франківської області від 27.11.2015 року він був притягнутий до адміністративної відповідальності за ч.1 ст.173-2 КУпАП, однак в подальшому у період з 2016 року по березень 2018 року до адмінвідповідальності не притягувався, а тому в силу вимог ст.39 КУпАП вважається таким, що не був підданий адмінстягненню, що також вказує на те, що вжиті заходи впливу були позитивними та змінили його поведінку на краще, про що також свідчить видана сільською радою характеристика на його ім`я. У спірному житловому будинку також зареєстрована його донька, а тому виселення його як батька дитини становитиме втручання у сім`ю та позбавить можливості спілкування із дитиною. Також просить врахувати, що він вчасно оплачує комунальні платежі та належним чином доглядає за будинком та прибудинковою територією, здійснює необхідні поточні ремонти. Позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження систематичного руйнування чи псування ним спірного житлового будинку, використання його не за призначенням чи вчинення дій, що порушують правила співжиття та роблять неможливим спільне проживання.
18.01.2018 року ОСОБА_3 звернувся до суду із позовом до приватного нотаріуса Яремчанського міського нотаріального округу Питлюка В.І., Головного територіального управління юстиції в Івано-Франківській області, ОСОБА_1 , за участю третьої особи Поляницької сільської ради про визнання заповіту ОСОБА_5 від 01.10.2008 року, посвідченого приватним нотаріусом Яремчанського міського нотаріального округу Питлюком В.І. недійсним, скасування свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 28.10.2013 року №1359, №1363, №1368, виданого державним нотаріусом Яремчанської міської нотаріальної контори Мотрук Н.Д., визнання заповіту ОСОБА_5 від 02.02.2003 року, посвідченого Поляницькою сільською радою удаваним правочином, та визнання його договором довічного утримання, визнання за позивачем права власності на усе майно, що належало ОСОБА_5 на момент смерті, а саме: житловий будинок, що знаходиться за адресою АДРЕСА_2 , земельну ділянку із кадастровим номером 2611092001:22:0020316, площею 2 га, земельну ділянку із кадастровим номером 2611092001:22:0020315, площею 0,2140 га, які знаходяться у с. Поляниця Івано-Франківської області, відповідно до договору довічного утримання від 02.02.2003 року. В обґрунтування заявлених позовних вимог зазначив, що він перебував у зареєстрованому шлюбі із ОСОБА_1 , який розірвано рішенням Яремчанського міського суду Івано-Франківської області від 23.10.2015 року та починаючи з 2001 року вони із дружиною проживали однією сім`єю із ОСОБА_5 та були зареєстровані у будинку останньої за адресою АДРЕСА_2 . ОСОБА_5 часто хворіла та погано рухалась, а тому потребувала догляду та матеріальної допомоги, у зв`язку із чим домовилась із позивачем про те, що він буде доглядати за нею та надавати відповідну допомогу, а взамін отримає її майно за договором довічного утримання. Вказану домовленість він добросовісно виконував, мав спільний побут із ОСОБА_5 та вів із нею спільне господарство, сплачував комунальні послуги, здійснював необхідні покупки та витрати, обробляв земельні ділянки, підтримував будинок у належному стані та здійснював ремонт, а також після смерті ОСОБА_5 поніс усі витрати на поховання та поминальні ритуали. Договору довічного утримання із ОСОБА_5 позивач не укладав, але факт її утримання підтверджується довідкою сільської ради. Оскільки сторони домовилися щодо усіх істотних умов договору довічного утримання, і відбулось його повне виконання, але вказаний договір не був посвідчений нотаріально, суд може визнати такий договір укладеним, а тому договір довічного утримання між позивачем та ОСОБА_5 можна вважати укладеним. 02.02.2003 року ОСОБА_5 склала заповіт, яким усе своє майно заповіла позивачу та його дружині ОСОБА_1 . Виходячи зі змісту норм ЦК України щодо спадкування за заповітом, позивач прийшов до висновку, що заповіт ОСОБА_5 від 02.02.2003 року відповідає вимогам щодо укладання договору довічного утримання. Відповідно до ст.ст.202, 203 ЦК України головною вимогою для правочину є вільне волевиявлення та його відповідність внутрішній волі сторін, які спрямовані на настання певних наслідків. Статтею 235 ЦК України визначено, що удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили. Оскільки утриманням ОСОБА_5 займався виключно ОСОБА_3 , а ОСОБА_1 не надавала в цьому ніякої допомоги, стороною договору довічного утримання, укладеного ОСОБА_5 02.02.2003 року слід визнати ОСОБА_3 , до якого таким чином за правилами ст. 744 ЦК України перейшли у власність належні ОСОБА_5 на момент смерті житловий будинок та земельні ділянки. ІНФОРМАЦІЯ_2 Тимофій ОСОБА_6 померла і після її смерті позивач фактично прийняв спадщину та вступив у володіння спадковим майном, оскільки на момент смерті проживав та був зареєстрований зі спадкодавцем, однак через фінансові труднощі не оформив своїх спадкових прав. Із урахуванням вимог ст.1264 ЦК України, ст.3 СК України, п.6 рішення Конституційного Суду України №5-рп/99 від 03.06.1999 року позивач має право на майно ОСОБА_5 за договором довічного утримання, як особа, яка проживала зі спадкодавцем однією сім`єю не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини. ОСОБА_3 постійно проживав та проживає у будинку ОСОБА_5 за адресою ур. Прелуки,103 у с. поляниця, а ОСОБА_1 після розлучення залишила вказаний будинок. Проте, в березні 2016 року, відповідач поставила вимогу про виселення позивача із вказаного будинку, мотивуючи тим, що 01.10.2008 року начебто ОСОБА_5 склала новий заповіт, посвідчений приватним нотаріусом Яремчанського міського нотаріального округу Питлюком В.І., за реєстром №3684 відповідно до якого усе належне їй на момент смерті майно заповіла ОСОБА_1 , якій 23.10.2013 року було видане свідоцтво про право на спадщину за заповітом. До вказаного моменту про існування заповіту від 01.10.2008 року позивачу не було відомо, оскільки ОСОБА_1 навіть після смерті останньої приховувала даний факт. На момент посвідчення вказаного заповіту ОСОБА_5 перебувала у похилому віці та знаходилась у безпорадному стані, це був час найбільшого загострення її хвороби, в якому вона не могла укласти новий заповіт. Протягом 2004-2012 років у ОСОБА_5 сталися 3 інсульти, за двома останніми вона перебувала на стаціонарному лікуванні, це призвело до часткової втрати ряду функцій, а саме: порушення мовлення, координації руху, інвалідизації, повної залежності від оточуючих і необхідності стороннього догляду. Окрім цього померла мала проблеми із зором та перенесла операцію по видаленню катаракти на обох очах, після чого приймала лікарські препарати, які могли б пригнічувати роботу центральної нервової системи, неодноразово була госпіталізована, перебувала на диспансерному обліку у лікаря психіатра. За останні роки життя ОСОБА_5 нікуди не виїжджала, окрім лікування, а тому в даному випадку наявні підстави вважати, що волевиявлення ОСОБА_5 під час складання заповіту від 01.10.2008 року не було вільним, а її підпис у заповіті був підроблений, або заповіт був складений під впливом лікарських засобів та у стані психічного розладу. СВ Яремчанського ВП ГУНП в Івано-Франківській області 13.03.2017 року відносно ОСОБА_1 відкрито кримінальне провадження №12017090110000049, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.190 КК України, оскільки остання шляхом обману ОСОБА_5 підписала від її імені заповіт від 01.10.2008 року. Із урахуванням наведеного просив позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.
Ухвалою суду від 01.02.2018 року відкрито провадження у цивільній справі №354/68/18 за позовом ОСОБА_3 до приватного нотаріуса Питлюка В.І., Головного територіального управління юстиції в Івано-Франківській області, ОСОБА_1 , третя особа-Поляницька сільська рада про визнання заповіту від 02.02.2003 року удаваним правочином, визнання недійсним заповіту від 01.10.2008 року, скасування свідоцтв про право на спадщину за заповітом від 28.10.2013 року, визнання укладеним договору довічного утримання, визнання права власності за договором довічного утримання та призначено її до розгляду за правилами загального позовного провадження.
27.02.2018 року ОСОБА_1 подала відзив на вказаний позов, в якому вказала, що заповідальне розпорядження ОСОБА_5 від 01.10.2008 року, посвідчене приватним нотаріусом Питлюком В.І., за реєстром №3684 відповідало волі заповідача, а волевиявлення спадкодавця було вільним. Покійна ОСОБА_5 була її хресною матір`ю і будь-яких обмежень щодо розпорядження належним їй на праві власності майном не було. ОСОБА_3 не надано жодних доказів на підтвердження своїх доводів про те, що спадкодавець не могла скласти заповіт в силу віку та стану здоров`я. ОСОБА_5 не страждала на психічні захворювання, не перебувала на обліку у лікарів психіатра чи нарколога, на момент смерті знаходилась при здоровому розумі, орієнтувалася у часі та просторі, спілкувалась із сусідами, ніколи не перебувала у безпорадному стані, сама обслуговувала себе та не потребувала сторонньої допомоги, що можуть засвідчити свідки-жителі села. При посвідченні заповіту на нотаріусів покладається обов`язок з`ясувати обсяг цивільної дієздатності особи та перевірити чи відповідає зміст посвідчуваної угоди вимогам закону та дійсним намірам сторін. Твердження позивача про те, що заповіт ОСОБА_5 від 02.02.2003 року є удаваним правочином та договором довічного утримання також є безпідставними. Після одруження із ОСОБА_3 у 1999 році вони не мали власного житла і ОСОБА_5 , у якої не було власної сім`ї, запропонувала їм жити у неї, а тому з 2001 року вони стали проживати у її будинку. Оскільки спадкоємців першої черги у ОСОБА_5 не було, і остання переживала щоб після її смерті будинок та земельна ділянка не перейшли до сільської ради, 02.02.2003 року вона склала заповіт, яким усе своє майно заповіла їй та ОСОБА_3 . В подальшому позивач почав зловживати алкогольними напоями, між ними стали часто виникати сварки і скандали, бійки, що спонукало ОСОБА_5 у 2008 році скласти новий заповіт лише на її користь. Про те, що вона є власником спірного житлового будинку, вона неодноразово говорила ОСОБА_3 у 2013-2014 роках, коли зверталась у поліцію зі скаргами на неправомірну поведінку останнього. Таким чином, зважаючи на те, що позивач мав можливість довідатись про порушення його прав протягом 2013-2014 років, а із даним позовом звернувся до суду лише у січні 2018 року ним пропущено строк позовної давності, а тому просить у задоволенні вказаного позову відмовити у зв`язку із пропуском строку позовної давності та стягнути на її користь понесені судові витрати за правничу допомогу у розмірі 10000,00 грн.
12.03.2018 року ОСОБА_3 подано відповідь на відзив, у якій зазначено, що відповідно до листа Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16.05.2013 року «Про судову практику у справах про спадкування» та п.16 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про спадкування» від 30.05.2008 року №7 заповіт є правочином і на нього поширюються загальні правила про правочини, якщо у книзі шостій ЦК України немає відповідного правила. Таким чином, заповіт як односторонній правочин підпорядковується загальним правилам ЦК України щодо недійсності правочинів та може бути визнаний недійсним у випадках, в яких волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі, що визначено ст.1257 ЦК України. З метою надання доказів на підтвердження заявлених вимог ним було подано ряд клопотань про витребування доказів та залучення свідків за результатами розгляду яких буде прийнято рішення про подальші процесуальні дії. Твердження ОСОБА_1 про те, що у ОСОБА_5 не було спадкоємців першої черги і остання переживала щоб після її смерті будинок та земельна ділянка не перейшли до сільської ради та склала заповіт від 02.02.2003 року, яким усе своє майно заповіла подружжю ОСОБА_7 , підтверджує той факт, що волевиявлення ОСОБА_5 не було вільним і не відповідало її волі, а навпаки був вчинений сторонами для приховання іншого правочину-договору довічного утримання. При цьому у матеріалах кримінального провадження №12017090110000049 є довідка Яремчанської міської лікарні №146 про те, що ОСОБА_5 знаходилась на диспансерному обліку лікаря-психіатра. Щодо позовної давності зазначив, що про існування заповіту від 01.10.2008 року він довідався лише у 2016 році. 07.11.2015 року він отримав заяву від приватного нотаріуса Питлюка В.І. із вимогою звільнити спірний будинок, власником якого є ОСОБА_1 , проте жодних підтверджуючих документів до цієї заяви долучено не було. На дану обставину він не звернув увагу, оскільки знав про існування заповіту від 02.02.2003 року, а після смерті ОСОБА_5 фактично прийняв спадщину та вступив у володіння спадковим майном, проте не оформив свої права. Таким чином, якщо припустити, що про порушення своїх прав він довідався з моменту отримання даної заяви, позовна давність підлягає обчисленню з 07.11.2015 року, а тому при зверненні до суду із вказаним позовом ним не пропущено строк позовної давності.
Ухвалою суду від 12.03.2018 року задоволено заяву позивача ОСОБА_3 та вжито заходи забезпечення позову у виді накладення арешту на: - житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 , земельну ділянку кадастровий номер 2611092001:22:0020316, площею 2 га, земельну ділянку кадастровий номер 2611092001:22:0020315, площею 0,2140 га, які знаходяться в с. Поляниця Івано-Франківської області та заборони ОСОБА_1 здійснювати будь-які дії з метою відчуження чи передачі прав на вказане нерухоме майно, відповідно до договору довічного утримання від 02.03.2003 року, іншим особам в будь-який спосіб(продаж, передача в оренду, дарування, міна, тощо).
05.04.2018 року судом за клопотанням представника позивача ОСОБА_3 - ОСОБА_8 постановлено ухвалу про витребування доказів.
Ухвалою суду від 18.05.2018 року цивільну справу №354/68/18 за позовом ОСОБА_3 до приватного нотаріуса Питлюка В.І., Головного територіального управління юстиції в Івано-Франківській області, ОСОБА_1 , третя особа-Поляницька сільська рада про визнання заповіту від 02.02.2003 року удаваним правочином, визнання недійсним заповіту від 01.10.2008 року, скасування свідоцтв про право на спадщину за заповітом від 28.10.2013 року, визнання укладеним договору довічного утримання, визнання права власності за договором довічного утримання об`єднано в одне провадження із цивільною справою №354/ 557/16 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про усунення перешкод у здійсненні права власності на житловий будинок із господарськими спорудами.
Окрім цього, 18.05.2018 року за клопотанням представника відповідача ОСОБА_9 судом постановлено ухвалу про витребування доказів у справі.
24.07.2018 року на адресу суду надійшла заява Головного територіального управління юстиції в Івано-Франківській області, в якій зазначено, що зі змісту позовної заяви ОСОБА_3 вбачається, що останній не заявляє жодних позовних вимог до управління юстиції, в позові не вказано які його права та інтереси порушено з вини даного відповідача. Відповідно до ч.2 ст.28 закону україни «Про нотаріат» держава не несе відповідальності за шкоду, заподіяну неправомірними діями приватного нотаріуса при здійсненні ним нотаріальної діяльності, функцій державного реєстратора прав на нерухоме майно, а приватний нотаріус не несе відповідальності по зобов`язаннях держави. Із урахуванням викладеного просили розгляд даної справи проводити без участі Головного територіального управління юстиції в Івано-Франківській області.
25.07.2018 року судом за клопотанням представника відповідача ОСОБА_8 постановлено ухвалу про витребування доказів у справі.
У відповідності до розпорядження керівника апарату Яремчанського міського суду Івано-Франківської області №216 від 03.04.2019 року та протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 03.04.2019 року у зв`язку із закінченням терміну відрядження судді Іванова А.П. вказану справу передано у провадження судді Польської М.В., яка приступила до виконання обов`язків судді Яремчанського міського суду Івано-Франківської області з 29.03. 2019 року.
Ухвалою суду від 08.05.2019 року зазначену цивільну справу прийнято до провадження суддею Польською М.В. та призначено у ній підготовче судове засідання.
Ухвалою суду від 21.10.2019 року підготовче провадження у вказаній справі закрито та призначено її до судового розгляду по суті.
Ухвалою суду від 17.02.2020 року за клопотанням сторін у вказаній справі призначено судову почеркознавчу експертизу на час проведення якої провадження у справі було зупинено.
Згідно розпорядження керівника апарату Яремчанського міського суду Івано-Франківської області №96 від 31.07.2020 року та протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 31.07.2020 року у зв`язку із закінченням терміну повноважень попереднього складу суду(закінчення терміну відрядження судді Польської М.В.) вказану справу передано у провадження судді Ваврійчук Т.Л.
Ухвалою від 04.08.2020 року вказану справу прийнято до провадження суддею Ваврійчук Т.Л., та постановлено вирішити питання щодо відновлення провадження у справі після усунення причин, які зумовили зупинення провадження.
13.08.2020 року судом направлено на адресу Науково-дослідного інституту судових експертиз та права вимогу про повернення матеріалів цивільної справи №354/557/16-ц для вирішення клопотань судового експерта.
21.08.2020 року з експертної установи на адресу суду надійшли матеріали даної цивільної справи у зв`язку із чим ухвалою суду від 26.08.2020 року провадження у справі було поновлено та призначено у ній підготовче судове засідання.
Ухвалою суду від 23.09.2020 року задоволено клопотання судових експертів, матеріали цивільної справи повернуто до експертної установи для виконання вимог ухвали суду від 17.02.2020 року про призначення судової почеркознавчої експертизи, на час проведення якої провадження у справі зупинено.
15.11.2020 року на адресу суду надійшов висновок експерта №452/20 від 17.11.2020 року за результатами проведення судової почеркознавчої експертизи у зв`язу із чим ухвалою суду від 07.12.2020 року провадження у даній справі було поновлено та призначено у ній підготовче судове засідання.
11.01.2021 року судом постановлено ухвалу про участь представника ОСОБА_3 - ОСОБА_8 у судовому засіданні в режимі відеоконференції.
Ухвалою суду від 02.02.2021 року підготовче провадження у даній справі закрито та призначено її до судового розгляду по суті.
31.03.2021 року, 25.06.2021 року, 08.07.2021 року, 07.10.2021 року, 23.11.2021 року, 24.01.2022 року, 25.03.2022 року судом постановлено ухвали про участь представника ОСОБА_3 - ОСОБА_8 у судовому засіданні в режимі відеоконференції.
Ухвалою суду від 07.10.2021 року відмовлено у задоволенні клопотання представника відповідача-позивача ОСОБА_3 - ОСОБА_8 про зупинення провадження у справі.
Ухвалою суду від 23.11.2021 року відмовлено у задоволенні заяви представника відповідача-позивача ОСОБА_3 - ОСОБА_8 про відвід судді.
01.11.2022 року, 03.11.2022 року судом постановлено ухвалу про участь представника ОСОБА_3 - ОСОБА_2 у судовому засіданні в режимі відеоконференції.
03.11.2022 року у зв`язку із черговою неявкою у судове засідання відповідача-позивача ОСОБА_3 та його представників судом постановлено ухвалу про оголошення перерви у справі та надано відповідачу-позивачу можливість висловити свою позицію стосовно можливості розгляду справи у його відсутності, забезпечення явки у судове засідання своїх представників чи залучення інших представників.
Позивач-відповідач ОСОБА_1 , у судовому засіданні свої позовні вимоги підтримала в повному обсязі та просила їх задовольнити. У задоволенні позову ОСОБА_3 просила відмовити у повному обсязі. Вказала, що у 1999 році одружилася із відповідачам і оскільки вони не мали свого житла, її хресна мати ОСОБА_5 запропонувала жити у неї і з 2001 року вони проживали у будинку ОСОБА_5 за адресою с. Поляниця уч. Росіш. Після смерті чоловіка ОСОБА_5 02.02.2003 року написала заповіт, відповідно до якого усе належне їй майно заповіла їй та ОСОБА_3 . Проте подружнє життя у них із відповідачем не склалось, чоловік зловживав алкоголем, неоднозаово застосовував до неї фізичне насильство, вона тричі подавала заяву на розлучення, а тому з огляду на таку поведінку ОСОБА_3 Тимофій ОСОБА_6 прийняла відповідне рішення та склала новий заповіт, яким усе своє майно заповіла на її користь. ІНФОРМАЦІЯ_3 Тимофій ОСОБА_6 померла і після її смерті вона в установленому порядку прийняла спадщину за заповітом та отримала свідоцтво про право власності на спадкове майно. Оскільки ОСОБА_3 продовжував свою протиправну поведінку, вона декілька разів зверталась із відповідними заявами в правоохоронні органи, рішенням суду від 23.10.2015 року шлюб між ними було розірвано, після цього відповідач їй неодноразово погрожував розправою, влаштовував сварки, а тому вона змушена була залишити свій будинок та разом із донькою перейшла проживати в смт. Ворохта. Після розлучення вона не має доступу до свого будинку та жодного разу там не була, хоча ключі у неї залишились, на протязі двох років вона оплачувала комунальні послуги за будинок, але відповідних доказів не долучала. Оскільки звернення у поліцію та направлена відповідачу нотаріально посвідчена заява із вимогою залишити житло залишились без відповіді, вона змушена була звернутись до суду із вказаним позовом. У 2017 році їхня із відповідачем донька повернулась проживати у спірний будинок до батька та хотіла щоб вона забрала свою позовну заяву, однак щодо її проживання у будинку відповідач надалі заперечував, а тому вона не може туди повернутись на проживання, оскільки боїться відповідача. Востаннє вона була на території будинковолодіння восени 2020 року, коли за власні кошти встановлювала огорожу на городі, відповідача на той час не було, однак у будинок вона не заходила. Зазначила, що між ОСОБА_3 та ОСОБА_5 не було ніякої домовленості про укладення договору довічного утримання, ОСОБА_5 запропонувала їм жити у неї, бо вони не мали свого житла. Після смерті її чоловіка, ОСОБА_5 з власної ініціативи вирішила скласти заповіт на них із відповідачем, заповіт від 02.02.2003 року був посвідчений секретарем сільської ради за місцем проживання заповідача, свідків не запрошували. В подальшому ОСОБА_5 також з власної ініціативи вирішила переписати заповіт на неї, бо бачила протиправну поведінку відповідача та знала, що вона хотіла розлучитись. ОСОБА_5 запропонувала поїхати з нею в м. Яремче до нотаріуса, на той час спадкодавець була здорова і хоча їй дійсно у 2005 році робили операцію на очі, проте вона бачила, усвідомлювала свої вчинки, сама зайшла у кабінет нотаріуса, а вона чекала її у коридорі. В подальшому саме ОСОБА_5 не хотіла розповідати про цей заповіт ОСОБА_3 , проте особисто сказала йому про це у 2010 році, і відповідач дізнавшись влаштував тоді скандал.
Представник позивача-відповідача адвокат Парфан Т.Д. у судовому засіданні позов ОСОБА_1 підтримав у повному обсязі та просив його задовольнити. У задоволенні позову ОСОБА_3 просив відмовити у вповному обсязі за безпідставністю Вказав, що ОСОБА_1 в порядку спадкування за заповітом після смерті ОСОБА_5 у 2013 році набула право власності на житловий будинок, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 . Шлдюб між нею та відповідачем був розірваний у 2015 році, однак після розівання шлюбу ОСОБА_3 залишився проживати у вказаному будинку, та своєю неправомірною поведінкою створює позивачу перешкоди у користуванні належним їй майном внаслідок чого ОСОБА_1 змушена була залишити своє житло.
Відповідач-позивач ОСОБА_3 у судовому засіданні свої позовні вимоги підтримав та просив їх задовольнити у повному обсязі, з наведених мотивів. У задоволенні позову ОСОБА_1 просив відмовити. Вказав, що після одруження вони із ОСОБА_1 з 2001 року проживали разом із ОСОБА_5 та її чоловіком. ОСОБА_5 хотіла укласти із ними обома договір довічного утримання, однак його потрібно було нотаріально посвідчити, а тому щоб не їхати до нотаріуса, вона вирішила у сільській раді скласти заповіт. Він на протязі усіх років працював у господарстві ОСОБА_5 , усе сам обробляв, працював на роботі, ОСОБА_1 нічого не робила. У 2015 році ОСОБА_1 подала заяву на розлучення, вказала, що він пиячив, застосовував до неї насильство і рішенням суду їх шлюб був розірваний. Після розлучення, у 2016 році із листа нотаріуса він дізнався про те, що 01.10.2008 року ОСОБА_5 склала інший заповіт, яким усе своє майно заповіла ОСОБА_1 . Проте у 2008 році ОСОБА_5 погано бачила, вона перенесла дві операції на очах, пересувалась за допомогою палиць та нікуди з дому не виїжджала, а тому не могла сама поїхати до нотаріуса щоб посвідчити цей заповіт та не бачила і не знала, що вона підписувала, бо після операції казала, що бачить все у тумані, документи їй відблискують, вона не могла читати в окулярах. Зазначив, що з 2016 року його колишня дружина не проживає у спірному будинку, ніяких сварок між ними не було, вона переїхала проживати в смт. Ворохта та дійсно приїжджала щоб забрати свої речі, але він нічого не віддав. Проте ніяких перешкод у проживанні він ОСОБА_1 не чинив та не чинить, їхня донька проживає у будинку разом із ним протягом останніх трьох років, і він не заперечує щоб позивач теж там проживала.
Представник відповідача-позивача ОСОБА_8 у судовому засіданні позов ОСОБА_3 підтримав та просив його задовольнити у повному обсязі. У задоволенні позову ОСОБА_1 просив відмовити за безпідставністю. Вказав, що ніяких перешкод щодо проживання у спірному будинку ОСОБА_3 колишній дружині не чинив та не чинить, на момент розгляду справи донька сторін проживає у вказаному будинку разом із батьком вже на протязі кількох років. Жодних заперечень щодо проживання у даному будинку ОСОБА_1 з боку ОСОБА_3 не має, остання може вільно проживати та користуватись будинком. Із урахуванням того, що ОСОБА_3 та його донька зареєстровані у спірному будинку та будь-якого іншого житла на праві власності не мають, підстави для виселення відповідача відсутні. Зазначив, що сторони у справі з 2001 року проживали у будинку ОСОБА_5 та здійснювали за нею догляд. 02.02.2003 року ОСОБА_5 склала заповіт яким усе належне їй майно заповіла на користь ОСОБА_1 та ОСОБА_3 . Проте, як в подальшому з`ясувалось, 01.10.2008 року ОСОБА_5 склала новий заповіт, яким усе своє майно заповіла на користь ОСОБА_1 . Сторони перебули у зареєстрованому шлюбі до 2015 року, проте до того часу ОСОБА_3 нічого не було відомо про існування заповіту від 01.10.2008 року і він дізнався про нього лише із повідомлення про виселення. Проте, коли сторони перейшли на проживання до ОСОБА_5 між ними була домовленість про укладення договору довічного утримання, але щоб не повідчувати нотаріально договір, ОСОБА_5 склала на користь сторін заповіт. Фактично до моменту смерті утриманям та доглядом за ОСОБА_5 займався ОСОБА_3 , який постійно працював у будинку, доглядав за господарством, в той час як ОСОБА_1 часто була відсутня вдома, а тому заповіт ОСОБА_5 від 02.02.2003 року є удаваним правочином, а саме-договором довічного утримання. Заповіт ОСОБА_5 від 01.10.2008 року є недійсним, оскільки на момент його посвідчення спадкодавець була у похилому віці, погано бачила та не могла прочитати і побачити, що вона підписує, чим скористалась ОСОБА_1 , яка мала вплив на померлу та в подальшому приховувала від ОСОБА_3 факт наявності цього заповіту.
Приватний нотаріус Яремчанського міського нотаріального округу Питлюк В.І. у судовому засіданні позов ОСОБА_3 не визнав та просив у його задоволенні відмовити у повному обсязі. Вказав, що він на протязі 18 років дійснює нотаріальну діяльність та посвідчив понад 100 заповітів. У 2008 році ним було посвідчено 15-16 заповітів і він добре пам`ятає як посвідчував заповіт ОСОБА_5 від 01.10.2008 року. Заповідач сказала, що у неї немає родичів і вона хотіла скласти заповіт на користь своєї похресниці. Пояснила, що не хотіла посвідувати заповіт у сільській раді, щоб не було розголошено на чию він користь. Ним було встановлено особу заповідача, перевірено її дієздатність, ОСОБА_5 перебувала при свідомості, у ясній пам`яті, заповіт було складено зі слів заповідача, якеа власноручно написала у тексті заповіту про те, що заповіт нею був прочитаний та підписаний особисто і поставила свій підпис. ОСОБА_5 була без окулярів та сама без сторонньої допомоги прочитала текст заповіту, будь-яких сумнівів щодо дієздатності заповідача чи відсутності її вільного волевиявлення на складання заповіту у нього не виникло. Заповіт був складений у двох примірниках, один з яких вручено заповідачу. Потреби у посвідченні заповіту у присутності свідків не було, а тому свідки не залучались. ОСОБА_5 не розказувала йому про те чи це перший її заповіт і він дане питання не з`ясовував. З ким заповідач приходила у нотконтору він не пригадує, із ОСОБА_1 він познайомився у 2016 році, коли посвідчував від її імені заяву із вимогою про виселення.
Представник відповідача Головного територіального управління юстиції у Івано-Франківській області у судове засідання не з`явився, проте у матеріалах справи міститься клопотання про розгляд справи у відсутності представника управління.
Представник третьої особи Поляницької сільської ради Надвірнянського району Івано-Франківської області Москаль Р.М. не заперечив щодо задоволення позовних вимог ОСОБА_3 та вказав, що наявні підстави для визнання заповіту ОСОБА_5 від 01.10.2008 року недійним, виходячи із того, що у матеріалах справи міститься висновок спеціаліста №2 від 12.07.2019 року згідно якого за даними медичної документації ОСОБА_5 встановлено, що в останньої мала місце катаракта обох очей і їй у 2005 та 2006 роках були проведені оперативні втручання, після яких станом на 20.05.2006 року гострота її зору становила: на праве око-0,2; на ліве-0,4. Будь-які дані гостроти зору ОСОБА_5 в 2008 році, у матеріалах справи відсутні. Той факт, що висновком проведеної у справі судової почеркознавчої експертизи встановлено, що підпис у заповіті від 01.10.2008 року виконаний особисто ОСОБА_5 не свідчить про те, що остання до підписання дійсно прочитала текст заповіту, а тому сільська рада у даній справі опирається на висновок спеціаліста.
Свідок ОСОБА_10 -донька сторін у справі у судовому засіданні вказала, що до розлучення її батьки жили добре, вона не пригадує, щоб між ними були сварки чи бійки, як і не пам`ятає чи приходила до них на виклики поліція та чи відбирали у неї якісь пояснення. Після розлучення її мати не захотіла проживати разом із батьком і переїхала спершу до своєї сестри, а потім у смт. Ворохта, де наймала житло. Вона на той час навчалась у сьомому класі, до дев`ятого класу вона проживала разом із мамою, а потім стосунки у них погіршились і вона повернулась до батька та з того часу живе разом із ним. Мати проти її рішення не заперечувала, утримує її на даний час батько, із мамою вони зустрічаються, але у будинку на уч. Росіш,102 мати з моменту її повернення жодного разу не була. Їй відомо про те, що спірний будинок раніше належав ОСОБА_5 , але про існування заповітів чи будь-яких договорів щодо спірного майна вона нічого не знає. Також пригадує, що ОСОБА_5 в останні роки життя важко було пересуватись і вона не виходила на вулицю.
Свідок ОСОБА_11 у судовому засіданні пояснив, що він проживає по сусідству із ОСОБА_3 . Він бачив, що сусід із дружиною обоє працювали у господарстві ОСОБА_5 , про конфлікти між ними йому нічого не відомо. Він приходив до них, спілкувався із покійною ОСОБА_5 , вона була похилого віку, у 2005-2006 роках перенесла операції на очах, після цього не бачив, щоб вона далеко кудись виходила сама, переважно сиділа у дворі на лавочці. Йому відомо, що будинок, де живе ОСОБА_3 , належав ОСОБА_5 , кому належить це майно на даний час йому невідомо, у будинку проживає ОСОБА_3 із донькою, його дружина там не проживає, але з якої причини йому невідомо.
Свідок ОСОБА_12 у судовому засіданні пояснила, що працювала листоношею у с. Поляниця і в період 2005-2008 років та до моменту смерті приносила пенсію ОСОБА_5 . Остання не дуже грамотно писала, а тому за отримання пенсії за неї розписувався чоловік. ОСОБА_5 погано бачила, не могла добре ходити, бо її боліли ноги, мала грижу, наприкінці впізнавала її по голосу, за отримання пенсії розписувалась ОСОБА_1 . Проте ОСОБА_5 була адекватна, спілкувалась, розуміла, події, які що відбувались. Вказала, що у наданих їй для огляду заявах від 11.05.2005 року та 12.04.2005 року підпис і почерк не схожі на підпис ОСОБА_5 .
Свідок ОСОБА_13 у судовому засіданні пояснила, що покійна ОСОБА_5 була тіткою її чоловіка, а сама вона працювала фельдшером. Вказала, що у період з 2005 по 2008 рік ОСОБА_5 не могла сама поїхати у м. Яремче, а лише у супроводі, бо у неї були проблеми із зором, пупкова грижа, високий тиск, боліло серце, вона сама нікуди не виходила. Зазначила, що вона періодично бувала в гостях у ОСОБА_5 , яка розповідала, що склала заповіт на ОСОБА_3 та ОСОБА_1 , які обоє допомагали їй, працювали по господарству, проте особисто вона цього заповіту не бачила. Про укладення зі сторонами договору удовічного утримання ОСОБА_5 їй нічого не говорила. Про новий заповіт померла їй теж нічого не розповідала, а також не говорила про конфлікти між подружжям ОСОБА_7 , насильство в їх сім`ї, навпаки добре відзивалась про обох, говорила, що ОСОБА_3 деколи випивав, про ОСОБА_1 казала, що та її доглядає. Також їй нічого невідомо про стосунки між сторонами у справі після розлучення.
Свідок ОСОБА_14 у судовому засіданні пояснив, що він проживає по сусідству із ОСОБА_3 та знав покійну ОСОБА_5 , інколи бував у них в будинку, але рідко і з ОСОБА_5 не спілкувався. У 2005-2006 роках ОСОБА_5 поїхати сама нікуди не могла, бо не виходила з дому, тільки сиділа на лавці біля будинку. ОСОБА_3 постійно працював по господарству, обробляв городи, косив сіно, вони із дружиною доглядадали за ОСОБА_5 та жили в її будинку, про існування заповітів чи договорів на майно йому нічого невідомо.
Свідок ОСОБА_15 у судовому засіданні пояснив, що він є чоловіком рідної сестри ОСОБА_3 . У період з 2005 по 2008 рік бував в гостях у сторін, вони жили у будинку ОСОБА_5 , він спілкувався із нею, На той час ОСОБА_5 ходила по будинку із палицями. Він одного разу возив її в лікарню, тоді ОСОБА_5 возом звезли до машини і ОСОБА_1 поїхала в лікарню разом із нею, але коли відбувались ці події він не пригадує. Останнім часом ОСОБА_5 впізнавала всіх по голосу, бо погано бачила. Також йому відомо, що будинок, де жили сторони належав ОСОБА_5 , яка говорила, що все майно залишить ОСОБА_3 та ОСОБА_1 . Про сварки між сторонами йому нічого не відомо, ОСОБА_3 свою дружину не бив, після розлучення її з дому не виганяв, вона сама пішла з будинку, а ОСОБА_3 живе із донькою.
Свідок ОСОБА_16 у судовому засіданні пояснив, що живе по сусідству із ОСОБА_3 . Сторони у справі у 2000 році перейшли проживати у будинок до подружжя ОСОБА_17 та разом доглядали ОСОБА_5 до смерті, працювали по господарству, він купував у них продукти, часто спілкувався із ОСОБА_5 , яка у 2005-2008 роках хворіла, не могла ходити, пересувалась за допомогою палиць, не бачила добре та впізнавала людей по голосу, а тому сама не могла поїхати з села у м. Яремче, її потрібно було супроводжувати. ОСОБА_5 казала, що у неї постійно погіршується зір, вона лікувалась, перенесла операції, але в який період часу це було йому невідомо. Зі слів ОСОБА_5 він знає, що будинок на уч. Росіш належав їй і вона казала, що залишить його ОСОБА_3 та його дружині. Про існування заповітів чи будь-яких договорів між сторонами та ОСОБА_5 йому невідомо. ОСОБА_18 свою дружину не бив, конфліктів між ними та викликів поліції не було. На даний час ОСОБА_3 проживає разом із донькою, чи чинить він якісь перешкоди щодо проживання у будинку ОСОБА_1 йому невідомо.
Свідок ОСОБА_19 у судовому засіданні пояснив, що ОСОБА_5 була його тіткою. Сторони у справі проживали у будинку тітки і коли він її навідував, вона розповідала, що склала на заповіт на своє майно на сім`ю ОСОБА_7 , які жили із нею. Сторони у справі доглядали за ОСОБА_5 , допомагали по господарству, вони не мали свого житла, а тому прийшли жити до тітки. У 2005-2006 роках він навідував ОСОБА_5 приблизно раз у місяць, інколи рідше, тітка була хвора, не могла пересуватись, та не могла сама кудись поїхати, після операції на очах не могла читати, але всіх впізнавала, була при свідомості. Про те, що вона переписала заповіт і про негативну поведінку ОСОБА_3 . ОСОБА_5 йому не розповідала. Про конфлікти між сторонами у справі йому нічого невідомо, сварки між ними були, але нічого поганого про ОСОБА_3 він сказати не може, чому сторони розлучились він не знає, їх донька останні два роки проживає разом із батьком.
Заслухавши пояснення учасників справи та їх представників, свідків, дослідивши та оцінивши докази по справі, суд встановив наступне.
Сторони у справі з 30.01.1999 року перебували у зареєстрованому шлюбі, який розірвано відповідно до рішення Яремчанського міського суду Івано-Франківської області від 23.10.2015 року. Вказаним рішенням суду малолітню доньку подружжя- ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_1 залишено проживати із матір`ю.
Як вбачається із свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 28.10.2013 року, виданого державним нотаріусом Яремчанської міської державної нотаріальної контори Мотрук Н.Д., за реєстром №1359, ОСОБА_1 відповідно до заповіту від 01.10.2008 року, посвідченого приватним нотаріусом Яремчанського міського нотаріального округу Питлюком В.І., за реєстром №3684 є спадкоємцем майна ОСОБА_5 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_3 . Спадщина на яку видане вказане свідоцтво складається із житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами АДРЕСА_1 , загальною площею 113,4 кв.м., житловою площею 35,0 кв.м., який належав померлій на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно, виданого виконавчим комітетом Поляницької сльської ради 15.11.2005 року на підставі рішення виконавчого комітету Поляницької сільської ради №13 від 15.04.2005 року та зареєстрованого в Коломийському МБТІ 30.11.2005 року, номер запису:44 в книзі:1.
Право власності ОСОБА_1 на вказане майно підтверджується Витягом з Дердавного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності №11696850 від 28.102013 року.
З акту обстеження матеріально-побутових умов, складеного депутатом Поляницької сільської ради Маджарин А.М. 08.08.2015 року вбачається, що ОСОБА_1 зареєстрована на уч. Росіш у власному будинку, де проживає на момент обстеження невідомо. У склад її сім`ї входить донька ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
З акту обстеження матеріально-побутових умов, складеного депутатом Ворохтянської селищної ради ради Білоусом Я.М. 09.08.2016 року вбачається, що проведеним обстеженням матеріально-побутових умов ОСОБА_1 встановлено, що остання проживає у зйомному будинку в АДРЕСА_3 зразом із неповнолітньою донькою, працює продавцем на сувенірному ринку в с. Поляниця, селянським господарством не займається.
04.11.2015 року приватним нотаріусом Яремчанського міського нотаріального округу Питлюком В.І. посвідчено заяву ОСОБА_1 , за реєстром №618 відповідно до змісту якої заявниця просила нотаріуса передати ОСОБА_3 , що проживає за адресою АДРЕСА_4 ) заяву із вимогою звільнити займаний ним житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами за АДРЕСА_1 , який належить їй на праві приватної власності на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом, посвідченого державним нотаручом Яремчанської міської державної нотаріальної контори Мотрук Н.Д., 28.10.2013 року, за реєстром №1359, оскільки вказаний будинок потребує ремонту і необхідний для проживання її сім`ї. Одночасно зазначено, що у випадку не звільнення ОСОБА_3 займаного житлового будинку на протязі місяця з дня вручення заяви, ОСОБА_1 змушена буде звернутись у суд із позовом про примусове виселення.
Із долученого рекомендованого повідомлення про вручення поштового переказу та фіскального чеку ТОД УАППЗ Укрпошта від 05.11.2015 року вбачається, що вищезазначена заява була направлена приватним нотаріусом на адресу ОСОБА_3 05.11.2015 року та вручена останньому особисто 07.11.2015 року.
09.09.2015 року ОСОБА_1 звернулась до начальника Яремчанського МВ УМВС України в Івано-Франківській області із заявою, в якій просила прийняти міри до її чоловіка ОСОБА_3 , який час від часу зловживає спиртними напоями та вчиняє із нею конфлікти в ході яких ображає її нецензурними словами та погрожує фізичною розправою. Останній конфлікт мав місце 03.09.2015 року.
Із висновку Яремчанського МВ УМВС України в Івано-Франківській області від 09.09.2015 року вбачається що за результатами перевірки, проведеної за заявою ОСОБА_1 встановлено, що остання тривалий час проживає разом із ОСОБА_3 і між ними періодично виникають конфлікти під час яких ОСОБА_3 ображає дружину нецензурними словами та погрожує фізичною розправою, останній конфлікт відбувся 03.09.2015 року. У своєму поясненні ОСОБА_3 вказав, що він зрідка зловживає спиртними напоями та на підставі ревнощів вчиняє скандали із дружиною. Із урахуванням викладеного прийнято рішення притягнути ОСОБА_3 до адміністративної відповідальності з ст.173-2 КУпАП.
28.09.2015 року ОСОБА_1 звернулась до начальника Яремчанського МВ УМВС України в Івано-Франківській області із заявою, в якій просила притягнути до відповідальності її чоловіка ОСОБА_3 , який на протязі останніх чотирьох місяців майже постійно вчиняє конфлікти із нею та їх неповнолітньою дитиною як за місцем проживання, так і в інших місцях, в ході яких ображає та погрожує фізичною розправою, не один раз шарпав. Останній конфлікт відбувся 28.09.2015 року біля 11 год.на сувенірному ринку в центрі с. Поляниця. В ході якого ОСОБА_3 застосував до неї фізичне насильство, погрожував розправою, вирвав із рук телефон, ображав нецензурною лайкою, перевертав стіл із продукцією та погрожував все побити.
Із висновку Яремчанського МВ УМВС України в Івано-Франківській області від 29.09.2015 року вбачається що за результатами перевірки, проведеної за заявою ОСОБА_1 від 28.09.2015 року встановлено, що остання тривалий час проживає разом із ОСОБА_3 і між ними періодично виникають конфлікти під час яких ОСОБА_3 ображає дружину нецензурними словами та погрожує фізичною розправою, останній конфлікт відбувся 28.09.2015 року за місцем роботи заявниці на сувенірному ринку. У своєму поясненні ОСОБА_3 вказав, що 28.09.2015 року у нього відбулась сварка із дружиною, оскільки остання на протязі трьох днів не приходила додому. В ході сварки він висловлював нецензурну лексику, проте фізичною розправою не погрожував та за верхній одяг її не шарпав. Неповнолітня ОСОБА_10 у своїх поясненнях вказала, що 27.09.2015 року близько 17.30 год. її батько прийшов додому в компанії двох жінок та трьох чоловіків, всі вони були у п`яному вигляді та весь вечір розпивали алкоголь у будинку, батько сказав не розказувати про це матері, але вона зателефонувала та все розповіла матері, після чого втекла з дому до неї та більше не поверталась. Із урахуванням викладеного прийнято рішення притягнути ОСОБА_3 до адміністративної відповідальності з ст.173-2 КУпАП.
Постановою Яремчанського міського суду Івано-Франківської області від 27.11.2015 року ОСОБА_3 притягнуто до адміністративної відповідальності за ч.1 ст.173-2 КУпАП за фактом вчинення домашнього насильства відносно дружини ОСОБА_1 , що мав місце 28.09.2015 року у с. Поляниця на території сувенірного ринку та накладено на нього стягнення у виді громадських робіт на строк 30 годин.
05.04.2016 року ОСОБА_1 звернулась до начальника Яремчанського ВП ГУНП в Івано-Франківській області із заявою, в якій вказала, що протягом шести місяців разом із неповнолітньою донькою не проживає у власному житловому будинку за адресою АДРЕСА_1 , оскільки там проживає її колишній чоловік ОСОБА_3 , який зловживає спиртним, застосовує відносно неї фізичне насильство, після розлучення погрожує розправою, таким чином не допускає її із донькою до помешкання, оскільки вона не може ризикувати здоров`ям доньки та її психологічним станом.
Із висновку Яремчанського ВП ГУНП в Івано-Франківській області від 05.04.2016 року вбачається що опитаний в ході проведеної за заявою ОСОБА_1 перевірки ОСОБА_3 вказав, що з моменту розірвання шлюбу у жовтні 2015 року разом із ОСОБА_1 не проживає, періодично приходить відвідати свою неповнолітню доньку, яка проживає разом із заявницею. За результатами розгляду даної заяви ОСОБА_3 винесено офіційне застереження про недопустимість протиправної поведінки.
Відповідно до квитанцій від 27.05.2016 року, 20.04.2016 року, 10.03.2016 року, 04.02.2016 року, 11.12.2015 року, ОСОБА_1 здійснювала оплату за електропостачання за адресою с. Поляниця, ур. Прелуки.
Згідно квитанції №88.126.1/26136 від 30.10.2015 року ОСОБА_1 сплачено земельний податок за земельну ділянку в с. Поляниця ур. Прелуки.
Відповідно до розпорядження сільського голови с. Поляниця №3-р від 14.01.2015 року та наказу директора СКП «Поляницякомунсервіс» №12 від 15.01.2016 року ОСОБА_3 був прийнятий на громадські роботи(прибирання вулиць) згідно направлення Яремчанського міського сектору кримінально-виконавчої інспекції №16/Я/0/1-24 від 13.01.2016 року терміном з 15.01.2016-25.01.2016 року згідно графіку.
Згідно повідомлення Надвірнянського міськрайонного сектору філії ДУ «Центр пробації» в Івано-Франківській області №38/10/490 від 02.08.2018 року ОСОБА_3 відбув покарання у виді 30 годин громадських робіт згідно постанови Яремачнського міського суду Івано-Франківської області від 27.11.2015 року та знятий з обліку 29.01.2016 року у зв`язку із вібуттям призначеного покарання.
Як вбачається із витягу з кримінального провадження внесеного до ЄРДР за №12017090110000049 від 13.03.2017 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.190 КК України, 13.03.2017 року до Яремчанського ВП ГУНП в Івано-Франківській області поступила заява ОСОБА_3 , який вказав, що ОСОБА_5 заповіла йому та його дружині ОСОБА_1 все своє майно, склавши заповіт від 02.02.2003 року. На грунті неприязних відносин, його колишня дружина ОСОБА_1 шляхом обману ОСОБА_5 , за якою здійснювала догляд, підписала від її імені заповіт від 01.10.2008 року на все належне ОСОБА_5 майно та таким чином успадкувала житловий будинок та дві земельні ділянки, що знаходяться на уч. Росіш в с.Поляниця, усунувши його від спадкування.
Відповідно до довідки №24, виданої виконавчим комітетом Поляницької сільської ради 13.04.2018 року ОСОБА_3 зареєстрований та проживає за адресою АДРЕСА_2 .
З акту обстеження матеріально-побутових умов, складеного депутатом Поляницької сільської ради Маджарин А.М. 13.04.2018 року, вбачається, що ОСОБА_3 проживає у власному будинку за адресою АДРЕСА_2 , займається веденням господарства, робить поточні ремонти будинку, обробляє землю, сплачує комунальні послуги. До складу його сім`ї входять ОСОБА_1 (розлучені) та ОСОБА_10 (донька).
З виданих ОСОБА_3 характеристик від 01.12.2015 року, 16.04.2018 року за підписом Поляницького сільського голови вбачається, що останній проживає за адресою АДРЕСА_2 та зарекомендував себе з позитивної сторони. Бере активну участь у житті села, спиртні напої та наркотичні засоби не вживає.
Згідно акту обстеження матеріально-побутових умов без номера та дати, складеного депутатом Поляницької сільської ради Маджарин А.М. в присутності свідків ОСОБА_20 , ОСОБА_21 , ОСОБА_16 , ОСОБА_3 з 2001 року по день складання акту проживає і зареєстрований за адресою АДРЕСА_2 у господарстві померлих ОСОБА_22 та ОСОБА_5 .
Згідно довідки виконавчого комітету Поляницької сільської ради №143 від 29.03.2016 року ОСОБА_3 проживав та доглядав за ОСОБА_5 до дня її смерті та вели спільне господарство.
Згідно свідоцтва про одруження серії НОМЕР_1 від 14.02.1983 року ОСОБА_5 з 15.10.1946 року перебувала у зареєстрованому шлюбі із ОСОБА_22 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_4 , що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_2 виданим виконкомом Поляницької сільської ради Яремчанського відділу РАГСу Івано-Франківської області 07.06.2002 року.
Відповідно до свідоцтва про смерть серії НОМЕР_3 , виданого Відділом ДРАЦС Яремчанського міського управління юстиції в Івано-Франківській області 09.12.2015 року ОСОБА_5 померла ІНФОРМАЦІЯ_3 .
Відповідно до заповіту від 02.02.2003 року, посвідченого секретарем Поляницької сільської ради Тимофій Н.І. та зареєстрованого у реєстрі за №2, ОСОБА_5 , 1928 року народження, заповіла усе належне їй на день смерті на праві власності майно, в тому числі земельну ділянку та гроші, що знаходяться на ощадній книжці за №6996 на користь ОСОБА_3 та ОСОБА_1 .
Відповідно до заповіту від 01.10.2008 року, посвідченого приватним нотаріусом Яремчанського міського нотаріального округу Питлюком В.І., за реєстром № 3684, ОСОБА_5 заповіла усе належне їй на день смерті на праві власності майно, де б воно не знаходилось та з чого б не складалось ОСОБА_1 .
Як вбачається із заповіту, нотаріусом встановлено особу заповідачки та перевірено її дієздатність, а також роз`яснено заповідачу зміст ст.1241, 1307 ЦК України. Заповіт записаний нотаріусом зі слів ОСОБА_5 та до підписання прочитаний вголос заповідачкою і власноручно підписаний нею у присутності нотаріуса.
Із досліджених судом матеріалів спадкової справи слідує, що після смерті ОСОБА_5 . Яремчанською міською державною нотаріальною конторою 26.07.2012 року була заведена спадкова справа №106 за заявою ОСОБА_1 про прийняття спадщини за заповітом від 26.07.2012 року. Заяв від інших спадкоємців про прийняття спадщини, наявність права на обов`язкову частку, чи відмову від спадщини не надходило.
Із наявної у матеріалах спадкової справи довідки Поляницької сільської ради №173/02-31 від 24.04.2012 року вбачається, що згідно записів в погосподарській книзі №103 за померлою ОСОБА_5 рахується житловий будинок площею 110 кв.м., який знаходиться у АДРЕСА_2 . У вказаному будинку на день смерті ОСОБА_5 проживали і продовжують проживати ОСОБА_1 , ОСОБА_3 та їх донька ОСОБА_10
28.10.2013 року державним нотаріусом Яремчанської міської державної нотаріальної контори Мотрук Н.Д. видано свідоцтва про право на спадщину за заповітом за реєстром №1363, №1368, 1373 відповідно до яких ОСОБА_1 згідно заповіту від 01.10.2008 року, посвідченого приватним нотаріусом Яремчанського міського нотаріального округу Питлюком В.І., за реєстром №3684 є спадкоємцем майна ОСОБА_5 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_3 . Спадщина на яку видані вказані свідоцтва складається із земельних ділянок площею 0,2140 га, призначеної для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд та площею 2,000 га призначеної для ведення осбистого селянського господарства, які розташовані в с. Поляниця ур. Прелуки та належали померлій на підставі державних актів на право власності на земельну ділянку серії ІФ №051003, та ІФ №051004, виданих Поляницькою сільською радою на підставі рішення від 17.01.2005 року №110, зареєстрованих в Книзі записів рестрації державних актів на право власності на землю та право постійного користування землею, договорів оренди землі 01.07.2005 року за №010529800793, та №010529800794, кадастрові номери земельних ділянок: 2611092001:22:002:0315 та 2611092001:26002:0316 та грошових вкладів, що знаходяться у філії Івано-Франківського обласного управління АТ «Ощадбанк» ТВБВ 10008/0126 м. Яремче на рахунках: компенсаційний №9155101214/04, до запитання №6996/04 на суму 553,78 грн., які належали померлій на підставі довідки №918 виданої філією Івано-Франківського обласного управління АТ «Ощадбанк» ТВБВ 10008/0126 м. Яремче 29.10.2012 року.
Відповідно до повідомлення Яремчанської центральної міської лікарні №220 від 16.04.2018 року, що надійшло у відповідь на запит суду від 06.04.2018 року, ОСОБА_5 за медичною допомогою не зверталась.
Із повідомлення Яремчанської центральної міської лікарні №146 за березень 2017 року, адресованого слідчому СВ Яремчанського ВП ГУНП в Івано-Франківській області, вбачається, що померла ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , жителька с. Поляниця, знаходилась на диспансерному обліку лікаря-психіатра.
Відповідно до повідомлення Яремчанської центральної міської лікарні №447 від 21.06.2018 року ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , жителька с. Поляниця знаходилась на диспансерному обліку в лікаря-психіатра Яремчанської ЦМЛ(померла). Стаціонарне лікування пацієнтка тривалий час проходила у Івано-Франківській обласній психоневрологічній клінічній лікарні. Амбулаторна карточка пацієнта у реєстратурі закладу відсутня та повинна знаходитись у Татарівській амбулаторії загальної практики сімейної медицини, яка обслуговує с Поляниця. За період з 2000-2012 рік в архіві закладу знайдено медичну карточку стаціонарної хворої терапевтичного відділення ОСОБА_5 .
Відповідно до повідомлення Обласної клінічної лікарні Івано-Франківської ОДА №112 від 17.01.2019 року ОСОБА_5 знаходилась на стаціонарному лікуванні з 12.12.2005 року по 20.05.2005 року в офтальмологічному відділенні; з 05.04.2006 року по 10.04.2006 року в хірургічному відділенні; з 10.05.2006 року по 20.05.2006 року в офтальмологічному відділенні; з 20.10.2011 року по 28.10.2011 року у відділенні торакальної хірургії. Також ОСОБА_5 зверталась в поліклініку для отримання консультацій спеціалістами 12.12.2005 року №42973/4, 05.04.2006 року №48294/а, 10.10.2011 року №29773/780, однак термін зберігання документально підтверджуючих фактів звернень за поліклінічною допомогою минув. Вказане підтверджується також листом зазначеного медичного закладу №1254 від 12.06.2019 року.
Згідно повідомлення Яремчанської центральної міської лікарні №254 від 13.06.2019 року ОСОБА_5 не перебувала на обліку та під наглядом у лікаря-офтальмолога Яремчанської ЦМЛ, за консультацією не зверталась.
Згідно повідомлення Яремчанської центральної міської лікарні №257 від 14.06.2019 року ОСОБА_5 зверталась за консультацією до лікаря психіатра Яремчанської ЦМЛ у червні 2011 року та з червня 2011 року знаходилась на «Д» обліку в кабінеті лікаря психіатра з діагнозом: деменція при хворобі Альцгеймера з пізнім початком.
Відповідно до повідомлення Обласної психоневрологічної клінічної лікарні №1 Івано-Франківської ОДА №11/710 від 30.07.2018 року ОСОБА_5 у вказаному медичному закладі на стаціонарному лікуванні не знаходилась і в архівних списках не числиться.
Відповідно до повідомлення Обласної психоневрологічної клінічної лікарні №2 Івано-Франківської ОДА №4 від 08.01.2019 року ОСОБА_5 за медичною допомогою у вказаний заклад охорони здоров`я не зверталась.
Відповідно до повідомлення Центральної міської клінічної лікарні виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради №355 від 20.06.2019 року ОСОБА_5 у період з 20 травня 2006 року по день смерті( ІНФОРМАЦІЯ_3 ) не перебувала на обліку та під наглядом лікаря-офтальмолога, за консультацією лікаря-офтальмолога не зверталась.
Рішенням Поляницької сільської ради №110 від 17.01.2005 року затверджено технічну документацію по оформленню державного акту на землю ОСОБА_5 на земельні ділянки: для обслуговування житлового будинку та господарських будівель площею 0, 214 га, Росіш; для ведення особистого селянського господарства площею 2,0 га.
Рішенням виконавчого комітету Поляницької сільської ради №13 від 15.04.2005 року за ОСОБА_5 в цілому оформлено право власності на житловий будинок в с. Поляниця, уч. Росіш, 1959 року побудови, тип двору робітничий, погосподарський №102.
01.07.2005 року ОСОБА_5 був виданий Державний акт на право власності на земельну ділянку серії ІФ №051003, з якого слідує, що останній на праві приватної власності належала земельна ділянка для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, площею 0,2140 га, що знаходиться у с. Поляниця ур. Прелуки, кадастровий номер 2611092001220020315.
Також 01.07.2005 року ОСОБА_5 був виданий Державний акт на право власності на земельну ділянку серії ІФ №051004, з якого слідує, що останній на праві приватної власності належала земельна ділянка для ведення особистого селянського господарства, площею 2,0000 га, що знаходиться у с. Поляниця ур. Прелуки, кадастровий номер 2611092001220020316.
Із висновку спеціаліста №2 від 12.07.2019 року, наданого за клопотанням ОСОБА_3 завідувачем відділу комісійних судово-медичних експертиз КЗ ЛОР «Львівське обласне бюро судово-медичної експертизи» Покотило В.Ю., вбачається, що згідно записів медичної документації у ОСОБА_5 мало місце захворювання обох очей-катаракта, з приводу чого їй двічі-(у 2005 та 2006 роках) було проведено оперативні втручання, після яких станом на 20.05.2006 року гострота її зору становила: на праве око-0,2; на ліве-0,4. Будь-які дані в медичних документах щодо гостроти зору в 2008 році, зокрема у жовтні відсутні, у зв`язку з чим об`єктивних підстав стверджувати про те, що у ОСОБА_5 збереглась гострота зору, відмічена у 2006 році і вона могла самостійно прочитати і підписати заповіт, складений у 2008 році немає.
Відповідно до висновку експерта №452/20 від 17.11.2020 року, наданого судовим експертом Науково-дослідного інституту судових експертиз та права ОСОБА_23 на виконання вимог ухвали суду про призначення судової почеркознавчої експертизи, підписи від імені ОСОБА_5 у рядку «Підпис» на зворотній стороні заповіту від імені ОСОБА_5 від 02.02.2003 року, що посвідчений секретарем Поляницької сільської ради Тимофій Н.І. та зареєстрований в реєстрі за №2; у графі «Розписка про одержання нотаріально оформленого документа», у рядку із записом нотаріальної дії 32 від 02.02.2003 року, на сторінці 69 журналу для реєстрації нотаріальних дій виконавчого комітету Поляницької сільської ради народних депутатів м. Яремче за 1998-2006 роки; у рядку «Підпис:» у заповіті від імені ОСОБА_5 від 01.10.2008 року, що посвідчений приватним нотаріусом Яремчанського міського нотаріального округу Питлюком В.І. та зареєстрований в реєстрі за №3684, зображення якого міститься в останній графі, у рядку із записом нотаріальної дії №3684 від 10.10.2008, у технічній копії фрагментів сторінок справи №2-27, том 5 «реєстр для реєстрації нотаріальних дій» за 2008 рік приватного нотаріуса Яремчанського міского нотаріального округу Питлюка В.І. –виконані однією особою-самою ОСОБА_5 .
При вирішенні позову ОСОБА_1 суд враховує наступне.
Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
У відповідності до ст.16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Статтею 13 ЦПК України визначено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Конституцією України передбачено як захист права власності, так і захист права на житло.
Статтею 41 Конституції України встановлено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.
Згідно зі статтею 47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.
Згідно з вимогами ч.1 ст.316 та ч.1 ст.317 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Власникові належить право володіння, користування та розпорядження своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місце знаходження майна.
Відповідно до ч.ч.1,2 ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов`язків власник зобов`язаний додержуватися моральних засад суспільства.
Відповідно до вимог ч.1 ст.321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Права власника будинку визначені ст. 383 ЦК України та ст.150 ЖК України і передбачають право власника використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів сім`ї, інших осіб і розпоряджатися своїм житлом на власний розсуд. Обмеження чи втручання у право власника можливе лише з підстав, передбачених законом.
Положеннями ст. 391 ЦК України передбачено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.
Згідно зі ст.109 ЖК УРСР виселення із займаного жилого приміщення допускається з підстав, установлених законом. Виселення проводиться добровільно або в судовому порядку. Громадянам, яких виселяють з жилих приміщень, одночасно надається інше постійне жиле приміщення, за винятком виселення громадян при зверненні стягнення на жилі приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення. Постійне жиле приміщення, що надається особі, яку виселяють, повинно бути зазначено в рішенні суду (частини перша, друга цієї статті).
За змістом ч.1 ст.116 ЖК УРСР, якщо наймач, члени його сім`ї або інші особи, які проживають разом з ним, систематично руйнують чи псують жиле приміщення, або використовують його не за призначенням, або систематичним порушенням правил співжиття роблять неможливим для інших проживання з ними в одній квартирі чи в одному будинку, а заходи запобігання і громадського впливу виявились безрезультатними, виселення винних на вимогу наймодавця або інших заінтересованих осіб провадиться без надання іншого жилого приміщення.
Для застосування правил цієї статті необхідна одночасна наявність двох умов: систематичне порушення правил співжиття, а також вжиття заходів попередження або громадського впливу, які не дали позитивних результатів. Під заходами впливу мають на увазі заходи попередження, що застосовуються судами, прокурорами, органами внутрішніх справ, адміністративними комісіями виконкомів, а також заходи громадського впливу, вжиті на зборах мешканців будинку чи членів ЖБК, трудових колективів, громадськими організаціями за місцем роботи або проживання відповідача.
Статтею 157 ЖК УРСР передбачено, що членів сім`ї власника жилого будинку (квартири) може бути виселено у випадках, передбачених частиною першою статті 116 цього Кодексу. Виселення провадиться у судовому порядку без надання іншого жилого приміщення.
При вирішенні справ про виселення на підставі статті 116 ЖК України мають враховуватися порушення правил співжиття у сфері даних житлових відносин, а не такі правопорушення, що допущені відповідачем в інших правовідносинах та не мають відношення до користування сторонами жилим приміщенням. Такий висновок висловлено Верховним Судом у постанові від 25.04.2018 року за результатами розгляду цивільної справи № 295/16994/15-ц, провадження №61-11571св18.
Конституційне право на житло містить заборону примусового позбавлення житла інакше, як на підставі закону і за рішенням суду. Цьому праву кореспондує обов`язок держави створювати умови для його захисту та реалізації. Основною гарантією реалізації права на житло є те, що ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше, як за рішенням суду (ст.47 Конституції України,ч.4 ст.9 Житлового кодексу України,ст.311 ЦК України).
Відповідно до ч.4 ст.10 ЦПК України, ст.17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 року (далі - Конвенція) та протоколи до неї, а також практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.
Статтею 8 Конвенції закріплено, що кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.
Правова позиція ЄСПЛ відповідно до пункту 1 статті 8 Конвенції передбачає кожній особі гарантії, крім інших прав, право на повагу до її житла. Воно охоплює насамперед право займати житло, не бути виселеною чи позбавленою свого житла.
Такий загальний захист поширюється як на власника квартири (рішення ЄСПЛ від 24 листопада 1986 року у справі «Gillow v. the U.K.»), так і на наймача (рішення ЄСПЛ від 18 лютого 1999 року у справі «Larkos v. Cyprus»).
Пункт 2 ст.8 Конвенції чітко визначає підстави, за яких втручання держави у використання особою прав, зазначених у пункті 1 цієї статті, є виправданим. Таке втручання має бути передбачене законом і необхідне в демократичному суспільстві, а також здійснюватися в інтересах національної і громадської безпеки або економічного добробуту країни, для охорони порядку і запобігання злочинності, охорони здоров`я чи моралі, захисту прав і свобод інших осіб. Цей перелік підстав для втручання є вичерпним і не підлягає розширеному тлумаченню. Водночас державі надаються широкі межі розсуду, які не є однаковими і в кожному конкретному випадку залежать від цілей, визначених у пункті 2 статті 8 Конвенції.
Втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у право на повагу до житла (див., серед багатьох інших джерел, рішення ЄСПЛ від 13.05.2008 року у справі «МакКенн проти Сполученого Королівства» (McCann v. the United Kingdom), заява № 19009/04, пункт 50).
Втручання держави є порушенням статті 8 Конвенції, якщо воно не переслідує законну мету, одну чи декілька, що перелічені у пункті 2 статті 8, не здійснюється «згідно із законом» та не може розглядатись як «необхідне в демократичному суспільстві» (див. рішення ЄСПЛ від 18.12.2008 року у справі «Савіни проти України» (Saviny v. Ukraine), заява № 39948/06, пункт 47).
Крім того, втручання у право заявника на повагу до його житла має бути не лише законним, але й «необхідним у демократичному суспільстві». Інакше кажучи, воно має відповідати «нагальній суспільній необхідності», зокрема бути співмірним із переслідуваною законною метою (див. рішення ЄСПЛ у справі «Зехентнер проти Австрії» (Zehentner v. Austria), заява № 20082/02, пункт 56).
Концепція «житла» має першочергове значення для особистості людини, самовизначення, фізичної та моральної цілісності, підтримки взаємовідносин з іншими, усталеного та безпечного місця в суспільстві (див. рішення ЄСПЛ від 27.05.2004 року у справі «Коннорс проти Сполученого Королівства» (Connors v. the United Kingdom), заява № 66746/01, пункт 82). Враховуючи, що виселення є серйозним втручанням у право особи на повагу до її житла, Суд надає особливої ваги процесуальним гарантіям, наданим особі в процесі прийняття рішення (див. пункт 60 вищезгаданого рішення у справі «Зехентнер проти Австрії»).
Рішенням ЄСПЛ у справі «Прокопович проти Росії» від 18.11.2002 року встановлено, що тривалий час проживання особи в житлі, незалежно від його правового режиму, є достатньою підставою для того, щоб вважати відповідне житло належним такій особі в розумінні статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а тому наступне виселення її з відповідного житла є невиправданим втручанням в приватну сферу особи, порушенням прав на повагу до житла.
У пункті 27 рішення ЄСПЛ від 17.05.2018 року у справі «Садов`як проти України» зазначено, що рішення про виселення становитиме порушення статті 8 Конвенції, якщо тільки воно не ухвалене «згідно із законом. Вислів «згідно із законом» не просто вимагає, щоб оскаржуваний захід ґрунтувався на національному законодавстві, але також стосується якості такого закону. Зокрема, положення закону мають бути достатньо чіткими у своєму формулюванні та надавати засоби юридичного захисту проти свавільного застосування. Крім того, будь-яка особа, якій загрожує виселення, у принципі повинна мати можливість, щоб пропорційність відповідного заходу була визначена судом. Зокрема, якщо було наведено відповідні аргументи щодо пропорційності втручання, національні суди повинні ретельно розглянути їх та надати належне обґрунтування.
Розглядаючи справу «Кривіцька та Кривіцький проти України» (№ 8863/06), ЄСПЛ у рішенні від 02 грудня 2010 року установив порушення статті 8 Конвенції, зазначивши, що в процесі прийняття рішення щодо права заявників на житло останні були позбавлені процесуальних гарантій. Установлено порушення національними судами прав заявників на житло, оскільки суди не надали адекватного обґрунтування для відхилення аргументів заявників стосовно застосування відповідного законодавства та не здійснили оцінку виселення в контексті пропорційності застосування такого заходу.
Згідно зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.
Поняття «майно» у першій частині статті 1 Першого протоколу до Конвенції має автономне значення, яке не обмежується правом власності на фізичні речі та є незалежним від формальної класифікації в національному законодавстві. Право на інтерес теж по суті захищається статтею 1 Першого протоколу до Конвенції.
Згідно з усталеною практикою ЄСПЛ втручання держави в право власності на житло повинне відповідати критеріям правомірного втручання в право особи на мирне володіння майном у розумінні Конвенції.
Зокрема, згідно з рішенням ЄСПЛ від 23.09.1982 року у справі «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції» будь-яке втручання у права особи передбачає необхідність сукупності таких умов: втручання повинне здійснюватися «згідно із законом», воно повинне мати «легітимну мету» та бути «необхідним у демократичному суспільстві». Якраз «необхідність у демократичному суспільстві» і містить у собі конкуруючий приватний інтерес; зумовлюється причинами, що виправдовують втручання, які у свою чергу мають бути «відповідними і достатніми»; для такого втручання має бути «нагальна суспільна потреба», а втручання - пропорційним законній меті.
У своїй діяльності ЄСПЛ керується принципом пропорційності, тобто дотримання «справедливого балансу» між потребами загальної суспільної ваги та потребами збереження фундаментальних прав особи, враховуючи те, що заінтересована особа не повинна нести непропорційний та надмірний тягар. Конкретному приватному інтересу повинен протиставлятися інший інтерес, який може бути не лише публічним (суспільним, державним), але й іншим приватним інтересом, тобто повинен існувати спір між двома юридично рівними суб`єктами, кожен з яких має свій приватний інтерес, перебуваючи в цивільно-правовому полі.
Втручання у право мирного володіння майном, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов`язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає такого втручання. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення.
Підсумовуючи висновки про принципи застосування статті 8 Конвенції та статті 1 Першого протоколу до Конвенції, викладені у рішеннях ЄСПЛ, виселення особи з житла без надання іншого житлового приміщення можливе за умов, що таке втручання у право особи на повагу до приватного життя та права на житло, передбачене законом, переслідує легітимну мету, визначену пунктом 2 статті 8 Конвенції, та є необхідним у демократичному суспільстві.
Навіть якщо законне право на зайняття житлового приміщення припинене, особа вправі сподіватися, що її виселення буде оцінене на предмет пропорційності у контексті відповідних принципів статті 8 Конвенції.
Такий правовий висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 серпня 2019 року, прийнятої у справі № 569/4373/16-ц (провадження № 14-298цс19).
Наявність чи відсутність такої співмірності може визначатися з урахуванням конкретних обставин справи та зокрема, можливості особи забезпечити собі інше житло.
Судом встановлено, що відповідач-позивач ОСОБА_3 вселився у спірний житловий будинок, який на даний час належить на праві власності його колишній дружині, у 2001 році на правах члена сім`ї ОСОБА_1 , за згодою попереднього власника даного житла- ОСОБА_5 та з того часу постійно проживає у спірному будинку, а його зареєстрованим місцем проживання з 19.08.2002 року є с. Поляниця.
Після розірвання шлюбу між сторонами, ОСОБА_3 залишився проживати у спірному будинку та на протязі останніх трьох років проживає там разом із донькою ОСОБА_10 , здійснюючи догляд за будинком та сплачуючи комунальні платежі, що не заперечила в суді ОСОБА_1 .
На підтвердження факту систематичного порушення відповідачем правил співжиття позивач-відповідач посилалась на те, що її колишній чоловік зловживає алкоголем та систематично влаштовує із нею конфлікти в ході яких застосовує фізичне насильство, що робить неможливим спільне проживання внаслідок чого вона змушена була залишити спірний будинок та перейти проживати в орендоване житло.
З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 на протязі вересня 2015 року двічі зверталась у поліцію із заявами за фактом неправомірної поведінки її чоловіка і постановою Яремчанського міського суду Івано-Франківської області від 27.11.2015 року ОСОБА_3 був притягнутий до адміністративної відповідальності за ч.1 ст.173-2 КУпАП та повністю відбув призначене йому судом покарання у виді 30 годин громадських робіт. 05.04.2016 року Яремчанським ВП ГУНП в Івано-Франківській області Петращуку В.В. було винесено офіційне застереження про недопустимість протиправної поведінки.
Доказів щодо повторного притягнення відповідача-позивача до адміністративної відповідальності у період з грудня 2015 року по день розгляду матеріали справи не містять.
Судом не встановлено, а позивачем за первісним позовом не доведено те, що ОСОБА_3 має у власності чи на праві користування будь-яке інше придатне для проживання житло, де може проживати після виселення.
За таких обставин, оцінюючи надані у справі докази, приймаючи до уваги те, що ОСОБА_3 з 2001 року на постійній основі проживає у спірному житловому будинку, вважає його своїм житлом, та не має у власності чи на праві користування будь-якого іншого житла, зважаючи на те, що позивачем за первісним позовом не надано належних та достатніх доказів на підтвердження систематичного порушення ОСОБА_3 правил співжиття, які б робили неможливим проживання сторін в одному будинку, фактів вжиття до відповідача заходів попередження або громадського впливу, які не дали позитивних результатів, зважаючи на відсутність будь-яких відомостей щодо його протиправної поведінки після 2016 року, а отже, не доведено існування умов, передбачених статтею 116 ЖК Української РСР та наявності відповідних та достатніх підстав для виселення, суд приходить до висновку про відсутність законних підстав для виселення ОСОБА_3 із займаного ним житлового будинку без надання іншого постійного житла та вважає, що таке виселення становитиме втручання у його право на повагу до житла та не є необхідним у демократичному суспільстві та пропорційним меті на досягнення якої спрямоване, а тому у цій частині позовні вимоги ОСОБА_1 до задоволення не підлягають.
Водночас суд погоджується із тим, що між сторонами склалися та існують тривалі неприязні стосунки, мали місце ряд конфліктів та підтверджений факт домашнього насильства, в результаті чого ОСОБА_1 на початку 2016 року змушена була залишити належний їй на праві власності житловий будинок та з того часу проживає в смт. Ворохта в орендованому житлі, а тому суд вважає, що з метою забезпечення реалізації позивачем її повноважень власника щодо належного володіння, користування та розпорядження своїм майном позовні вимоги в частині усунення перешкод у користуванні житлом слід задовольнити та зобов`язати відповідача не чинити ОСОБА_1 перешкод у користуванні належним їй на праві приватної власності житловим будинком із господарськими будівлями та спорудами, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 .
При вирішенні позову ОСОБА_3 суд враховує наступне.
Відповідно до ст.ст.1216, 1218 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця) до інших осіб (спадкоємців). До складу спадщини входять усі права і обов`язки, що належали спадкодавцю на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
Згідно ст.1220 ЦК України спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою.
Статтями 1217, 1223 ЦК України передбачено, що спадкування здійснюється за заповітом або за законом. Право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього кодексу.
Згідно зі ст.ст. 1233 ЦК України заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті.
Відповідно до ст.1234 ЦК України право на заповіт має фізична особа з повною цивільною дієздатністю. Право на заповіт здійснюється особисто. Вчинення заповіту через представника не допускається.
Заповідач може призначити своїми спадкоємцями одну або кілька фізичних осіб, незалежно від наявності у нього з цими особами сімейних, родинних відносин, а також інших учасників цивільних відносин-ч.1 ст.1235 ЦК України.
Загальні вимоги до заповіту визначено у ст.1247 ЦК України, якою передбачено, що заповіт складається у письмовій формі, із зазначенням місця та часу його складання та має бути особисто підписаний заповідачем. Якщо особа не може особисто підписати заповіт, він підписується відповідно до частини четвертої статті 207 ЦК України. Заповіт має бути посвідчений нотаріусом або іншими посадовими, службовими особами, визначеними у статті 1251-1252 ЦК України та підлягає державній реєстрації у Спадковому реєстрі в порядку, затвердженому Кабінетом Міністрів України.
Статтею 1248 ЦК України встановлено, що нотаріус посвідчує заповіт, який написаний заповідачем власноручно або за допомогою загальноприйнятих технічних засобів.
2. Нотаріус може на прохання особи записати заповіт з її слів власноручно або за допомогою загальноприйнятих технічних засобів. У цьому разі заповіт має бути вголос прочитаний заповідачем і підписаний ним. Якщо заповідач через фізичні вади не може сам прочитати заповіт, посвідчення заповіту має відбуватися при свідках (стаття 1253 цього Кодексу).
За приписами ст.1251 ЦК України якщо у населеному пункті немає нотаріуса, заповіт, крім секретного, може бути посвідчений уповноваженою на це посадовою особою відповідного органу місцевого самоврядування.
У відповідності до ч.ч.2,3 ст.1254 ЦК України заповідач має право у будь-який час скласти новий заповіт. Заповіт, який було складено пізніше, скасовує попередній заповіт повністю або у тій частині, в якій він йому суперечить. Кожний новий заповіт скасовує попередній і не відновлює заповіту, який заповідач склав перед ним.
На заповіт, який є правочином, поширюються загальні положення про правочини, якщо у Книзі шостій ЦК України немає відповідного правила. Водночас загальні правила про правочин, у тому числі про їх недійсність, можуть бути поширені на заповіт у тому випадку, коли це не суперечить суті заповіту та природі спадкування.
Статтею 215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю(ч.1 ст.216 ЦК України).
Відповідно до частин першої-п`ятої статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Верховний Суд України у своєму правовому висновку від 06.09.2017 року у справі 6-2424цс16 вказав, що судам відповідно до ст. 215 ЦК України необхідно розмежовувати види недійсності правочинів: нікчемні правочини – якщо їх недійсність встановлена законом (ч. 1 ст. 219, ч. 1 ст. 220, ч. 1 ст. 224 ЦК України, тощо), та оспорювані – якщо їх недійсність прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує їх дійсність на підставах, встановлених законом (ч.2 ст.222, ч.2 ст.223, ч.1 ст. 225 ЦК України).
Нікчемний правочин є недійсним через невідповідність його вимогам закону та не потребує визнання його таким судом. Оспорюваний правочин може бути визнаний недійсним лише за рішенням суду.
Крім того, при розгляді позовів про встановлення нікчемності правочину із підстав визначених ст. 203, ч. 2 ст. 215 ЦК України судам необхідно враховувати, що ці норми передбачають загальну підставу для нікчемності правочину і застосовуються лише в тому випадку, якщо в ЦК України немає спеціальної підстави (норми) для цього.
Спеціальною нормою, яка регламентує підстави визнання заповіту недійсним або нікчемним є приписи частини першої статті 1257 ЦК України, відповідно до якої заповіт, складений особою, яка не мала на це права, а також заповіт, складений з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення, є нікчемним.
Відповідно до ч.2 ст.1257 ЦК України за позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі.
Верховний Суд у постанові від 14.05.2018 року в справі №756/14304/15-ц зробив висновок щодо застосування ч.2 ст.1257 ЦК України та зазначив, що для дійсності заповіту волевиявлення заповідача має бути вільним та відповідати його внутрішній волі. Воля - це внутрішнє бажання заповідача визначити долю спадщини на випадок своєї смерті шляхом складання особистого розпорядження (заповіту). Волевиявлення - це зовнішній прояв внутрішньої волі, який знаходить своє втілення в заповіті, складеному та посвідченому відповідно до вимог, передбачених ЦК України.
У постанові від 12.01.2021 по справі справа №397/1396/19 Верховний Суд зазначив, що у статті 1247 ЦК України передбачено вичерпний перелік підстав для визнання заповіту недійсним, та зазначено, що заповіт, складений особою, яка не мала на це права, а також заповіт, складений з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення, є нікчемним. За позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі. Таке ж положення міститься і у частині 3 статті 203 ЦК України. Зі змісту наведених норм вбачається, що дійсним, тобто таким, що відповідає вимогам закону є заповіт, посвідчений уповноваженою особою, яка мала на це право в силу закону, у якому відсутні порушення його форми та посвідчення, волевиявлення заповідача було вільним і відповідало його волі.
У постанові Верховного Суду від 22.01.2020 року у справі № 674/461/16-ц зроблено висновок, що підпис є обов`язковим реквізитом правочину, вчиненого в письмовій формі. Наявність підпису підтверджує наміри та волю й фіксує волевиявлення учасника (-ів) правочину, забезпечує їх ідентифікацію та цілісність документу, в якому втілюється правочин. Внаслідок цього підписання правочину здійснюється стороною (сторонами) або ж уповноваженими особами.
Аналізуючи наведені ОСОБА_3 підстави свого позову в частині визнання заповіту ОСОБА_5 від 02.02.2003 року удаваним правочином та договором довічного утримання, суд приходить до наступних висновків.
Положеннями ст.235 ЦК України передбачено, що удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили. Якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.
Отже, за удаваним правочином сторони умисно оформляють один правочин, але між ними насправді встановлюються інші правовідносини. На відміну від фіктивного правочину, за удаваним правочином права та обов`язки сторін виникають, але не ті, що випливають зі змісту правочину. Встановивши під час розгляду справи, що правочин вчинено з метою приховати інший правочин, суд на підставі статті 235 ЦК України має визнати, що сторонами вчинено саме цей правочин, та вирішити спір із застосуванням норм, що регулюють цей правочин. Якщо правочин, який насправді вчинено, суперечить закону, суд ухвалює рішення про встановлення його нікчемності або про визнання його недійсним. До удаваних правочинів наслідки недійсності, передбачені ст. 216 ЦК України, можуть застосовуватися тільки у випадку, коли правочин, який сторони насправді вчинили, є нікчемним або суд визнає його недійсним як оспорюваний.
Вказані висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 січня 2019 року у справі № 522/14890/16-ц.
Заявляючи вимогу про визнання заповіту удаваним та визнання його недійсним, позивач має довести: факт укладання правочину, що на його думку є удаваним; спрямованість волі сторін в удаваному правочині на встановлення інших цивільно-правових відносин, ніж ті, які передбачені правочином, тобто відсутність у сторін іншої мети, ніж приховати інший правочин; настання між сторонами інших прав та обов`язків, ніж ті, що передбачені удаваним правочином; наявності визначених законом підстав для визнання недійсним удаваного правочину, який сторони насправді вчинили.
У відповідності до ч.1 ст.626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.
Статтею 627 ЦК України передбачено, що відповідно до ст.6 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахування вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Частиною першою ст.638 ЦК передбачено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди
Відповідно до ст.744 ЦК України за договором довічного утримання (догляду) одна сторона (відчужувач) передає другій стороні (набувачеві) у власність житловий будинок, квартиру або їх частину, інше нерухоме майно або рухоме майно, яке має значну цінність, взамін чого набувач зобов`язується забезпечувати відчужувача утриманням та (або) доглядом довічно. Договір довічного утримання потребує волевиявлення обох сторін та обов`язкової його нотаріальної форми посвідчення (стаття 745 ЦК України).
Частина друга ст.745 ЦК України, в редакції, що була чинною на момент посвідчення заповіту від 02.02.2003 року, передбачала, що договір довічного утримання, за яким передається набувачеві у власність нерухоме майно, підлягав державній реєстрації.
Як встановлено судом, заповіт ОСОБА_5 від 02.02.2003 року на користь ОСОБА_1 , ОСОБА_3 був складений у письмовій формі, посвідчений секретарем Поляницької сільської ради Тимофій Н.І. та зареєстрований у реєстрі за №2. Вказаний заповіт повністю відповідає вимогам щодо його форми та посвідчення, особисто підписаний заповідачем, особу якої встановлено та дієздатність перевірено.
Будь-які докази про намір заповідача чи сторін у справі укласти на момент посвідчення вказаного заповіту інший договір, зокрема договір довічного утримання у матеріалах справи відсутні, а також зазначений факт не підтвердили допитані у судовому засіданні свідки, а тому відсутні підстави для визнання зазначеного заповіту удаваним правочином, а саме договором довічного утримання.
Посилання відповідача-позивача на те, що договір довічного утримання потребував нотаріального посвідчення, а тому ОСОБА_5 посвідчила у сільській раді заповіт, жодним чином не свідчить про удаваність заповіту. Той факт, що сторони у справі після одруження та до смерті ОСОБА_5 проживали разом із нею у належному їй на праві власності будинку також не може слугувати належною підставою для визнання заповіту договором довічного утримання. Жодних доказів того, що ОСОБА_3 особисто за рахунок власних коштів утримував ОСОБА_5 та здійснював за нею догляд починаючи з 2001 року та до моменту її смерті суду не надано.
Матеріалами справи підтверджується, що в подальшому, 01.10.2008 року ОСОБА_5 скористалась своїм правом, передбаченим ст.1254 ЦК України та склала новий заповіт на користь ОСОБА_1 , змінивши коло своїх спадкоємців.
Вказаний заповіт був посвідчений приватним нотаріусом Яремчанського міського нотаріального округу Питлюком В.І. та зареєстрований у реєстрі за №3684. Заповіт складений у письмовій формі за допомогою загальноприйнятих технічних засобів, містить місце та дату його складення, прізвище, ім`я та по батькові спадкодавця, яка підписала заповіт, дату та місце її народження, а також прізвище, ім`я та по батькові спадкоємця. У тексті заповіту зазначено, що вказаний заповіт складено нотаріусом зі слів заповідачки, прочитано нею особисто вголос перед його підписанням та власноручно підписано у присутності нотаріуса, який перевірив особу заповідача та її дієздатність.
Посилаючись на недійсність заповіту ОСОБА_5 від 01.10.2008 року ОСОБА_3 зазначив, що волевиявлення заповідача під час посвідчення цього заповіту не було вільним, оскільки на момент посвідчення заповіту ОСОБА_5 була особою похилого віку, нікуди не виїжджала, перенесла три інсульти та приймала лікарські препарати, які могли пригнічувати роботу центральної нервової системи, а також мала проблеми із зором та перенесла операцію щодо видалення катаракти на обох очах, а тому не могла самостійно прочитати та підписати вказаний заповіт.
Разом з тим, в ході судового розгляду відповідачем-позивачем не надано суду належних та достатніх доказів на підтвердження вказаних доводів.
Так допитані у судовому засіданні свідки підтвердили, що померла ОСОБА_5 у 2005-2006 роках перенесла операції на очах та погано бачила, разом з тим жоден із свідків не засвідчив про те, що остання повністю втратила зір та у 2008 році взагалі не могла самостійно читати чи писати. Ніхто із свідків також не стверджував про те, що у період посвідчення оскаржуваного заповіту через проблеми із зором ОСОБА_5 перебувала у безпорадному стані та потребувала сторонньої допомоги. Показання свідків про те, що ОСОБА_5 впізнавала людей по голосу не конкретизовані за часом та відносяться до останніх років життя спадкодавця, яка померла не відразу після посвідчення заповіту від 01.10.2008 року, а у березні 2012 року. При цьому, вказуючи про те, що ОСОБА_5 було важко пересуватись, свідки одночасно зазначали, що у супроводі остання могла виїжджати за межі населеного пункту, де проживала.
Позивач-відповідач ОСОБА_1 у судовому засіданні підтвердила, що супроводжувала ОСОБА_5 до нотаріуса 01.10.2008 року.
З наданого ОСОБА_3 висновку спеціаліста №2 від 12.07.2019 року, який досліджений судом в якості письмового доказу, вбачається що будь-які дані щодо гостроти зору ОСОБА_5 станом на 2008 рік у медичній документації останньої відсутні, із наданих суду довідок з медичних закладів встановлено, що на обліку та під наглядом у лікаря офтальмолога ОСОБА_5 не перебувала, а тому відсутні належні та обґрунтовані підстави стверджувати про те, що на момент посвідчення заповіту від 01.10.2008 року заповідач через вади зору не могла самостійно прочитати текст заповіту та підписати його.
При цьому в ході розгляду справи не встановлено обставин, які б об`єктивно перешкоджали ОСОБА_5 за наявності відповідних проблем зі здоров`ям повідомити про це нотаріуса та посвідчити заповіт у присутності свідків, а приватний нотаріус Питлюк В.І. у своїх поясненнях у судовому засіданні ствердив, що при посвідченні заповіту ОСОБА_5 від 01.10.2008 року ним не було встановлено передбачених ст.1253 ЦК України підстав для його посвідчення при свідках, а заповідач самостійно прочитала текст заповіту перед його підписанням.
За клопотанням сторін судом у вказаній справі була призначена судова почеркознавча експертиза, з висновку експерта за результатами проведення якої №452/20 від 17.11.2020 року слідує, що підпис від імені ОСОБА_5 у заповіті від 01.10.2008 року, що посвідчений приватним нотаріусом Яремчанського міського нотаріального округу Питлюком В.І. за реєстром №3684 виконаний самою ОСОБА_5 .
Однак вказаний висновок не може бути оцінений з точки зору належності та допустимості, як висновок експерта згідно ст.ст.102,106 ЦПК України, оскільки вказане почерконавче дослідження проведено за дорученням суду Науково-дослідним істутутом судових експертиз та права м. Львів, який не відноситься до державних спеціалізованіх установ, що суперечить вимогам Інструкції про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 8 жовтня 1998 року № 53/5, ст. 7 Закону України «Про судову експертизу» щодо проведення почеркознавчої експертизи, яка є підвидом криміналістичної експертизи.
Із клопотанням про призначення у вказаній справі повторної судової почеркознавчої експертизи та судово-медичної експертизи по медичних документах ОСОБА_5 Петращук ОСОБА_24 до суду не звертався.
Посилання представників відповідача-позивача на те, що у долучених до матеріалів справи документах підпис ОСОБА_5 різниться та не відповідає її підпису на заповіті від 01.10.2008 року не можуть слугувати належним доказом того, що вказаний заповіт від імені заповідача був підписаний не ОСОБА_5 , а іншою особою. При цьому, в ході судового розгляду ОСОБА_1 не заперечила той факт, що за життя ОСОБА_5 підписувала від її імені ряд заяв, в тому числі заяву про надання дозволу на оформлення права власності на житловий будинок від 12.04.2005 року та заяву на затвердження технічної документації від 11.05.2005 року.
Будь-яких інших доказів в обґрунтування заявлених вимог та підтвердження того, що волевиявлення заповідача ОСОБА_5 при посвідченні заповіту від 01.10.2008 року не відповідало її волі відповідачем-позивачем суду не надано та в ході судового розгляду не встановлено та відповідно не доведено порушень вимог закону при посвідченні даного заповіту.
Згідно із ч.1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до вимог ст.76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин(фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Частиною другою ст.78 ЦПК України визначено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Згідно з частиною першою статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Статтею 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Відповідно до ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди застосовують Європейську конвенцію з прав людини та практику Європейського суду з прав людини, як джерело права. У своїх рішеннях «Ірландія проти Сполученого Королівства» від 18.01.1978 року, "Авшар проти Туреччини" від 10.07.2001 року та «Коробов проти України» від 21.10.2011року, Європейський суд з прав людини повторює, що при оцінці доказів, суд як правило застосовує критерій доведення «поза розумним сумнівом» і така доведеність може випливати із співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків.
У відповідності до ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обгрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з"ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені у судовому засіданні.
Надаючи правову оцінку наявним у матеріалах справи доказам, суд приходить до висновку про відсутність визначених ст.235 ЦК України підстав вважати заповіт ОСОБА_5 , складений 02.02.2003 року на ім`я ОСОБА_3 , ОСОБА_1 та посвідчений секретарем Поляницької сільської ради Тимофій Н.І., за реєстром № 2, удаваним правочином, а саме- договором довічного утримання, укладеним на користь ОСОБА_3 .
Вказаний заповіт складений уповноваженою особою, з дотриманням вимог щодо його форми та змісту та особисто підписаний заповідачем, та відсутні докази про намір заповідача чи відповідача-позивача укласти інший договір, зокрема договір довічного утримання.
На підтвердження своїх доводів щодо відсутності у ОСОБА_5 волі та вільного волевиявлення на вчинення заповіту від 01.10.2008 року на користь ОСОБА_1 та її здатності за станом здоров`я самостійно прочитати вказаний заповіт та підписати його ОСОБА_3 не надано суду будь-яких належних, допустимих достатніх та достовірних доказів, зокрема письмових доказів, висновків експертів та інших, які б у своїй сукупності дали підстави суду дійти таких висновків, які нічим не підтверджені, грунтуються на припущеннях відповідача-позивача та є його власним суб`єктивним сприйняттям таких обставин.
Як встановлено судом, вказаний заповіт повністю відповідає вимогам щодо його форми та посвідчення, особисто підписаний заповідачем, яка власноручно зазначила у тексті заповіту про те, що заповіт нею був прочитаний та підписаний особисто, заповіт посвідчений нотаріусом, у тексті заповіту вказано, що особу заповідача та її дієздатність нотаріусом перевірено, а тому передбачених ст.1257 ЦК України підстав для визнання даного заповіту недійсним судом не встановлено.
Із урахуванням того, що судом не встановлено підстав для визнання заповіту ОСОБА_5 від 02.02.2003 удаваним договором довічного утримання та визнання недійсним заповіту ОСОБА_5 від 01.10.2008 року відсутні підстави для задоволення позовних вимог ОСОБА_3 про скасування свідоцтв про право на спадщину за заповітом, виданих ОСОБА_1 28.10.2013 року державним нотаріусом Яремчанської міської державної нотаріальної контори Мотрук Н.Д., за реєстром №1359, №1363, №1368 та визнання за ОСОБА_3 права власності на усе належне ОСОБА_5 на момент смерті майно, а саме: житловий будинок, що знаходиться за адресою АДРЕСА_5 ) та земельні ділянки із кадастровими номерами 2611092001:22:002:01316 площею 2 га та 2611092001:22:002:0315 площею 0,2140 га, які є похідними від основних вимог.
Позивачем-відповідачем ОСОБА_1 подана заява про застосування строків позовної давності щодо заявлених ОСОБА_3 позовних вимог.
Статтею 256 ЦК України визначено, що позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
У відповідності до ст.257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Як передбачено ч.ч.3,4 ст.267 ЦК України, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовної вимоги.
Із урахуванням того, що суд прийшов до висновку про відсутність підстав для задоволення заявлених ОСОБА_3 позовних вимог, підстави для застосування позовної давності за заявою ОСОБА_1 відсутні.
За таких обставин, суд на основі всебічного, повного, об`єктивного та безпосереднього з`ясування фактичних обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, оцінивши наявні у справі докази за своїм внутрішнім переконанням, з`ясувавши їх достатність і взаємний зв`язок у сукупності, приходить до переконання, що позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають до часткового задоволення шляхом зобов`язання ОСОБА_3 не чинити їй перешкод у користуванні житловим будинком із господарськими будівлями та спорудами, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 . У задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 слід відмовити у повному обсязі за безпідставністю.
У відповідності до вимог ч.1 ст.141 ЦПК України з ОСОБА_3 підлягає стягненню на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір у сумі 275,60 грн. пропорційно до задоволених позовних вимог.
Згідно з вимогами ст.133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи належать, у тому числі, витрати на професійну правничу допомогу.
Відповідно до ч.8 ст.141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів(договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
Враховуючи те, що до закінчення судових дебатів у справі представник позивача-відповідача повідомив, що відповідні докази на підтвердження понесених витрат, пов`язаних із розглядом справи будуть надані позивачем-відповідачем протягом п`яти днів з дня ухвалення рішення суду, суд вважає, що слід призначити судове засідання для вирішення питання про судові витрати у даній справі на 08 грудня 2022 року на 10 год. 00 хв.
На підставі викладеного, керуючись ст.13, 41 Конституції України, ст.ст. 4, 12, 13, 81, 89, 158, 259, 263-265, 268, 273, 352, 354 ЦПК України, суд, -
У Х В А Л И В:
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про усунення перешкод у здійсненні права власності на житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами-задовольнити частково.
Зобов`язати ОСОБА_3 не чинити перешкод ОСОБА_1 у користуванні житловим будинком із господарськими будівлями та спорудами, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 .
У задоволенні решти позовних вимог-відмовити.
Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір у розмірі 275 гривень 60 коп.
Призначити судове засідання для вирішення питання про судові витрати на 08 грудня 2022 року на 10 год. 00 хв.
Позивачу-відповідачу ОСОБА_1 подати докази щодо розміру понесених нею судових витрат протягом п`яти днів з дня оголошення вступної та резолютивної частини судового рішення.
У задоволенні позову ОСОБА_3 до приватного нотаріуса Яремчанського міського нотаріального округу Питлюка Василя Івановича, Головного територіального управління юстиції в Івано-Франківській області, ОСОБА_1 , третя особа – Поляницька сільська рада Надвірнянського району Івано-Франківської області про визнання заповіту від 02.02.2003 року удаваним правочином, визнання недійсним заповіту від 01.10.2008 року, скасування свідоцтв про право на спадщину за заповітом від 28.10.2013 року, визнання укладеним договору довічного утримання, визнання права власності за договором довічного утримання-відмовити.
Заходи забезпеченні позову, вжиті у цивільній справі №354/68/18 за позовом ОСОБА_3 до приватного нотаріуса Яремчанського міського нотаріального округу Питлюка Василя Івановича, Головного територіального управління юстиції в Івано-Франківській області, ОСОБА_1 , третя особа – Поляницька сільська рада Надвірнянського району Івано-Франківської області про визнання заповіту від 02.02.2003 року удаваним правочином, визнання недійсним заповіту від 01.10.2008 року, скасування свідоцтв про право на спадщину за заповітом від 28.10.2013 року, визнання укладеним договору довічного утримання, визнання права власності за договором довічного утриманняу виді накладення арешту на: - житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 , земельну ділянку кадастровий номер 2611092001:22:0020316, площею 2 га, земельну ділянку кадастровий номер 2611092001:22:0020315, площею 0,2140 га, які знаходяться в с. Поляниця Івано-Франківської області та заборони ОСОБА_1 ( РНОКПП НОМЕР_4 , АДРЕСА_6 ) здійснювати будь-які дії з метою відчуження чи передачі прав на житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 , земельну ділянку кадастровий номер 2611092001:22:0020316, площею 2 га, земельну ділянку кадастровий номер 2611092001:22:0020315, площею 0,2140 га, які знаходяться в с. Поляниця Івано-Франківської області, відповідно до договору довічного утримання від 02.03.2003 року, іншим особам в будь-який спосіб(продаж, передача в оренду, дарування, міна, тощо)-скасувати.
Копію рішення, після набрання ним законної сили, для негайного виконання в частині скасування заходів забезпечення позову, направити для виконання в Яремчанський відділ державної виконавчої служби у Надвірнянському районі Івано-Франківської області Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції(м. Івано-Франківськ) (78501, вул. Курортна,4/2 м.Яремче, Івано-Франківської області), Відділ «Центр надання адміністративних послуг» Яремчанської міської ради Івано-Франківської області (78500, вул. Свободи, буд. 266, м. Яремче, Івано-Франківська область).
Копію рішення направити учасникам справи.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Учасники справи мають право подати апеляційну скаргу на рішення суду до Івано-Франківського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Позивач-відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , проживає: АДРЕСА_6 , РНОКПП: НОМЕР_4 .
Відповідач-позивач: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , проживає: АДРЕСА_7 , РНОКПП: НОМЕР_5 .
Відповідач: приватний нотаріус Яремчанського міського нотаріального округу Питлюк Василь Іванович, місцезнаходження: 78591, вул. Ст. Бандери, 8/1 м. Яремче.
Відповідач: Головне територіальне управління юстиції в Івано-Франківській області, місцезнаходження:76018, вул.Грюнвальдська,11 м. Івано-Франківськ, код ЄДРПОУ 34844679.
Третя особа: Поляницька сільська рада Надвірнянського району Івано-Франківської області, місце знаходження: 78593, вул. Карпатська, 1А, с. Поляниця Надвірнянський район, Івано-Франківська область, код ЄДРПОУ 25596005.
Повне судове рішення складено 09 грудня 2022 року.
Головуючий суддя: Т.Л. Ваврійчук
- Номер: 2/354/77/20
- Опис: Про усуненя перешкод у здійсненні права власності на житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами
- Тип справи: на цивільну справу (позовне провадження)
- Номер справи: 354/557/16-ц
- Суд: Яремчанський міський суд Івано-Франківської області
- Суддя: Ваврійчук Т.Л.
- Результати справи:
- Етап діла: Призначено до судового розгляду
- Департамент справи:
- Дата реєстрації: 31.08.2016
- Дата етапу: 27.08.2020
- Номер: 2/354/335/18
- Опис: Про визнання заповіту 02.02.2003 року удаваним правочином, про визнання недійсним заповіту від 01.10.2008 р, про скасування свідоцтв про право на спадщину за заповівтом 28.10.2013 року, про визнання укладеним договору довічного утримання, про визнання права власності за договором довічного утримання
- Тип справи: на цивільну справу (позовне провадження)
- Номер справи: 354/557/16-ц
- Суд: Яремчанський міський суд Івано-Франківської області
- Суддя: Ваврійчук Т.Л.
- Результати справи:
- Етап діла: Призначено до судового розгляду
- Департамент справи:
- Дата реєстрації: 18.01.2018
- Дата етапу: 05.04.2018
- Номер: 2-і/354/1/22
- Опис:
- Тип справи: на заяву у цивільних справах (2-сз, 2-р, 2-во, 2-др, 2-зз,2-і)
- Номер справи: 354/557/16-ц
- Суд: Яремчанський міський суд Івано-Франківської області
- Суддя: Ваврійчук Т.Л.
- Результати справи:
- Етап діла: Призначено склад суду
- Департамент справи:
- Дата реєстрації: 01.12.2022
- Дата етапу: 01.12.2022
- Номер: 22-ц/4808/357/23
- Опис: Петращук Параска Дмитрівна до Петращука Василя Васильовича, про усунення перешкод у здійсненні права власності на житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами та за позовом Петращук Василь Васильович до приватного нотаріуса Яремчанського міського нотаріального округу Питлюка Василя Івановича, Головного територіального управління юстиції в Івано-Франківській області, Петращук Параски Дмитрівни, третя особа - Поляницька сільська рада Надвірнянського району Івано-Франківської області про визнання заповіту від 02.02.2003 року удаваним правочином, визнання недійсним заповіту від 01.10.2008 року, скасування свідоцтв про право на спадщину за заповітом від 28.10.2013 року, визнання укладеним договору довічного утримання, визнання права власності за договором довічного утримання.
- Тип справи: на цивільну справу за апеляційною скаргою (а)
- Номер справи: 354/557/16-ц
- Суд: Івано-Франківський апеляційний суд
- Суддя: Ваврійчук Т.Л.
- Результати справи:
- Етап діла: Призначено склад суду
- Департамент справи:
- Дата реєстрації: 30.01.2023
- Дата етапу: 30.01.2023
- Номер: 22-ц/4808/357/23
- Опис: Петращук Параска Дмитрівна до Петращука Василя Васильовича, про усунення перешкод у здійсненні права власності на житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами та за позовом Петращук Василь Васильович до приватного нотаріуса Яремчанського міського нотаріального округу Питлюка Василя Івановича, Головного територіального управління юстиції в Івано-Франківській області, Петращук Параски Дмитрівни, третя особа - Поляницька сільська рада Надвірнянського району Івано-Франківської області про визнання заповіту від 02.02.2003 року удаваним правочином, визнання недійсним заповіту від 01.10.2008 року, скасування свідоцтв про право на спадщину за заповітом від 28.10.2013 року, визнання укладеним договору довічного утримання, визнання права власності за договором довічного утримання.
- Тип справи: на цивільну справу за апеляційною скаргою (а)
- Номер справи: 354/557/16-ц
- Суд: Івано-Франківський апеляційний суд
- Суддя: Ваврійчук Т.Л.
- Результати справи:
- Етап діла: Призначено до судового розгляду
- Департамент справи:
- Дата реєстрації: 30.01.2023
- Дата етапу: 09.03.2023
- Номер: 22-з/4808/38/23
- Опис: Заява про ухвалення додаткового рішення по справі за позовом Петращук Параска Дмитрівна до Петращука Василя Васильовича, про усунення перешкод у здійсненні права власності на житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами та за позовом Петращук Василь Васильович до приватного нотаріуса Яремчанського міського нотаріального округу Питлюка Василя Івановича, Головного територіального управління юстиції в Івано-Франківській області, Петращук Параски Дмитрівни, третя особа - Поляницька сільська рада Надвірнянського району Івано-Франківської області про визнання заповіту від 02.02.2003 року удаваним правочином, визнання недійсним заповіту від 01.10.2008 року, скасування свідоцтв про право на спадщину за заповітом від 28.10.2013 року, визнання укладеним договору довічного утримання, визнання права власності за договором довічного утримання.
- Тип справи: на заяву (роз'яснення рішення суду, виправлення описок та арифметичних помилок у судовому рішенні, повернення судового збору, додаткове рішення суду)
- Номер справи: 354/557/16-ц
- Суд: Івано-Франківський апеляційний суд
- Суддя: Ваврійчук Т.Л.
- Результати справи:
- Етап діла: Призначено склад суду
- Департамент справи:
- Дата реєстрації: 10.04.2023
- Дата етапу: 10.04.2023
- Номер: 22-з/4808/38/23
- Опис: Заява про ухвалення додаткового рішення по справі за позовом Петращук Параска Дмитрівна до Петращука Василя Васильовича, про усунення перешкод у здійсненні права власності на житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами та за позовом Петращук Василь Васильович до приватного нотаріуса Яремчанського міського нотаріального округу Питлюка Василя Івановича, Головного територіального управління юстиції в Івано-Франківській області, Петращук Параски Дмитрівни, третя особа - Поляницька сільська рада Надвірнянського району Івано-Франківської області про визнання заповіту від 02.02.2003 року удаваним правочином, визнання недійсним заповіту від 01.10.2008 року, скасування свідоцтв про право на спадщину за заповітом від 28.10.2013 року, визнання укладеним договору довічного утримання, визнання права власності за договором довічного утримання.
- Тип справи: на заяву (роз'яснення рішення суду, виправлення описок та арифметичних помилок у судовому рішенні, повернення судового збору, додаткове рішення суду)
- Номер справи: 354/557/16-ц
- Суд: Івано-Франківський апеляційний суд
- Суддя: Ваврійчук Т.Л.
- Результати справи:
- Етап діла: Призначено до судового розгляду
- Департамент справи:
- Дата реєстрації: 10.04.2023
- Дата етапу: 11.04.2023
- Номер: 2/354/335/18
- Опис: Про визнання заповіту 02.02.2003 року удаваним правочином, про визнання недійсним заповіту від 01.10.2008 р, про скасування свідоцтв про право на спадщину за заповівтом 28.10.2013 року, про визнання укладеним договору довічного утримання, про визнання права власності за договором довічного утримання
- Тип справи: на цивільну справу (позовне провадження)
- Номер справи: 354/557/16-ц
- Суд: Яремчанський міський суд Івано-Франківської області
- Суддя: Ваврійчук Т.Л.
- Результати справи:
- Етап діла: Призначено до судового розгляду
- Департамент справи:
- Дата реєстрації: 18.01.2018
- Дата етапу: 05.04.2018
- Номер: 2/354/60/22
- Опис: Про усуненя перешкод у здійсненні права власності на житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами
- Тип справи: на цивільну справу (позовне провадження)
- Номер справи: 354/557/16-ц
- Суд: Яремчанський міський суд Івано-Франківської області
- Суддя: Ваврійчук Т.Л.
- Результати справи: залишено без змін
- Етап діла: Розглянуто у апеляційній інстанції
- Департамент справи:
- Дата реєстрації: 31.08.2016
- Дата етапу: 23.03.2023
- Номер: 2/354/60/22
- Опис: Про усуненя перешкод у здійсненні права власності на житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами
- Тип справи: на цивільну справу (позовне провадження)
- Номер справи: 354/557/16-ц
- Суд: Яремчанський міський суд Івано-Франківської області
- Суддя: Ваврійчук Т.Л.
- Результати справи: залишено без змін
- Етап діла: Розглянуто у апеляційній інстанції
- Департамент справи:
- Дата реєстрації: 31.08.2016
- Дата етапу: 23.03.2023
- Номер: 2/354/335/18
- Опис: Про визнання заповіту 02.02.2003 року удаваним правочином, про визнання недійсним заповіту від 01.10.2008 р, про скасування свідоцтв про право на спадщину за заповівтом 28.10.2013 року, про визнання укладеним договору довічного утримання, про визнання права власності за договором довічного утримання
- Тип справи: на цивільну справу (позовне провадження)
- Номер справи: 354/557/16-ц
- Суд: Яремчанський міський суд Івано-Франківської області
- Суддя: Ваврійчук Т.Л.
- Результати справи:
- Етап діла: Призначено до судового розгляду
- Департамент справи:
- Дата реєстрації: 18.01.2018
- Дата етапу: 05.04.2018
- Номер: 2/354/60/22
- Опис: Про усуненя перешкод у здійсненні права власності на житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами
- Тип справи: на цивільну справу (позовне провадження)
- Номер справи: 354/557/16-ц
- Суд: Яремчанський міський суд Івано-Франківської області
- Суддя: Ваврійчук Т.Л.
- Результати справи: залишено без змін
- Етап діла: Розглянуто у апеляційній інстанції
- Департамент справи:
- Дата реєстрації: 31.08.2016
- Дата етапу: 23.03.2023
- Номер: 2/354/335/18
- Опис: Про визнання заповіту 02.02.2003 року удаваним правочином, про визнання недійсним заповіту від 01.10.2008 р, про скасування свідоцтв про право на спадщину за заповівтом 28.10.2013 року, про визнання укладеним договору довічного утримання, про визнання права власності за договором довічного утримання
- Тип справи: на цивільну справу (позовне провадження)
- Номер справи: 354/557/16-ц
- Суд: Яремчанський міський суд Івано-Франківської області
- Суддя: Ваврійчук Т.Л.
- Результати справи:
- Етап діла: Призначено до судового розгляду
- Департамент справи:
- Дата реєстрації: 18.01.2018
- Дата етапу: 05.04.2018
- Номер: 2/354/60/22
- Опис: Про усуненя перешкод у здійсненні права власності на житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами
- Тип справи: на цивільну справу (позовне провадження)
- Номер справи: 354/557/16-ц
- Суд: Яремчанський міський суд Івано-Франківської області
- Суддя: Ваврійчук Т.Л.
- Результати справи: залишено без змін
- Етап діла: Розглянуто у апеляційній інстанції
- Департамент справи:
- Дата реєстрації: 31.08.2016
- Дата етапу: 23.03.2023
- Номер: 2/354/335/18
- Опис: Про визнання заповіту 02.02.2003 року удаваним правочином, про визнання недійсним заповіту від 01.10.2008 р, про скасування свідоцтв про право на спадщину за заповівтом 28.10.2013 року, про визнання укладеним договору довічного утримання, про визнання права власності за договором довічного утримання
- Тип справи: на цивільну справу (позовне провадження)
- Номер справи: 354/557/16-ц
- Суд: Яремчанський міський суд Івано-Франківської області
- Суддя: Ваврійчук Т.Л.
- Результати справи:
- Етап діла: Призначено до судового розгляду
- Департамент справи:
- Дата реєстрації: 18.01.2018
- Дата етапу: 05.04.2018
- Номер: 2/354/60/22
- Опис: Про усуненя перешкод у здійсненні права власності на житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами
- Тип справи: на цивільну справу (позовне провадження)
- Номер справи: 354/557/16-ц
- Суд: Яремчанський міський суд Івано-Франківської області
- Суддя: Ваврійчук Т.Л.
- Результати справи: залишено без змін
- Етап діла: Розглянуто у апеляційній інстанції
- Департамент справи:
- Дата реєстрації: 31.08.2016
- Дата етапу: 23.03.2023
- Номер: 2/354/335/18
- Опис: Про визнання заповіту 02.02.2003 року удаваним правочином, про визнання недійсним заповіту від 01.10.2008 р, про скасування свідоцтв про право на спадщину за заповівтом 28.10.2013 року, про визнання укладеним договору довічного утримання, про визнання права власності за договором довічного утримання
- Тип справи: на цивільну справу (позовне провадження)
- Номер справи: 354/557/16-ц
- Суд: Яремчанський міський суд Івано-Франківської області
- Суддя: Ваврійчук Т.Л.
- Результати справи:
- Етап діла: Призначено до судового розгляду
- Департамент справи:
- Дата реєстрації: 18.01.2018
- Дата етапу: 05.04.2018
- Номер: 2/354/335/18
- Опис: Про визнання заповіту 02.02.2003 року удаваним правочином, про визнання недійсним заповіту від 01.10.2008 р, про скасування свідоцтв про право на спадщину за заповівтом 28.10.2013 року, про визнання укладеним договору довічного утримання, про визнання права власності за договором довічного утримання
- Тип справи: на цивільну справу (позовне провадження)
- Номер справи: 354/557/16-ц
- Суд: Яремчанський міський суд Івано-Франківської області
- Суддя: Ваврійчук Т.Л.
- Результати справи:
- Етап діла: Призначено до судового розгляду
- Департамент справи:
- Дата реєстрації: 18.01.2018
- Дата етапу: 05.04.2018
- Номер: 2/354/60/22
- Опис: Про усуненя перешкод у здійсненні права власності на житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами
- Тип справи: на цивільну справу (позовне провадження)
- Номер справи: 354/557/16-ц
- Суд: Яремчанський міський суд Івано-Франківської області
- Суддя: Ваврійчук Т.Л.
- Результати справи: залишено без змін
- Етап діла: Розглянуто у апеляційній інстанції
- Департамент справи:
- Дата реєстрації: 31.08.2016
- Дата етапу: 23.03.2023
- Номер: 2-і/354/1/22
- Опис:
- Тип справи: на заяву у цивільних справах (2-сз, 2-р, 2-во, 2-др, 2-зз,2-і)
- Номер справи: 354/557/16-ц
- Суд: Яремчанський міський суд Івано-Франківської області
- Суддя: Ваврійчук Т.Л.
- Результати справи: додаткове рішення суду
- Етап діла: Розглянуто
- Департамент справи:
- Дата реєстрації: 01.12.2022
- Дата етапу: 08.12.2022