Постанова

Іменем України

14 грудня2022 року

м. Київ

справа № 203/99/20

провадження № 61-5145св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Крата В. І.,

суддів: Антоненко Н. О., Дундар І. О., Краснощокова Є. В. (суддя-доповідач), Русинчука М. М.,

учасники справи:

позивач - Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк»,

відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_3 на заочне рішення Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 09 червня 2020 року у складі судді Колесніченко О. В. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 14 січня 2021 року в складі колегії суддів: Макарова М. О., Демченко Е. Л., Куценко Т. Р.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У січні 2020 року Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк» (далі - АТ КБ «ПриватБанк») звернувся до суду із позовом до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про стягнення кредитної заборгованості.

Позовні вимоги мотивовані тим, що 21 жовтня 2016 року між ОСОБА_1 та банком укладено кредитний договір № DNCOLON06904 за умовами якого останній отримав кредит у вигляді невідновлювальної кредитної лінії у розмірі

1 587 204,12 грн, яким надано 540 443,53 грн на реструктуризацію заборгованості за Умовами та правилами надання банківських послуг

№ 33717484 (кредитний ліміт на поточний рахунок), укладений між банком та ПП «БІР ТРЕЙДЕР»; 956 888,99 грн. на реструктуризацію заборгованості за Договором про надання банківської гарантії №G0815/1260 від 19 серпня

2016 року, укладеного між банком та ПП «БІР ТРЕЙДЕР»; 14 005,00 грн на сплату страхових платежів у випадках та у порядку, передбачених пунктами 2.1.6, 2.2.10 цього договору; 75 866,63 грн на сплату судових витрат, передбачених пунктами 2.2.13, 2.3.12, 6.8 цього Договору.

В забезпечення виконання зобов`язання ОСОБА_1 за цим договором

з ОСОБА_2 укладено договір поруки № DNCOLON06904 від 21 жовтня

2016 року, відповідно до умов якого поручитель відповідає перед кредитором за виконання зобов`язань за кредитним договором в тому ж розмірі, що і боржник, всіма власними коштами та майном, яке належить йому на праві власності.

Відповідачі належним чином зобов`язання за кредитним договором не виконували, у зв`язку з чим станом на 29 жовтня 2019 року виникла заборгованість в сумі 4 176 268,40 грн.

Позивач просив стягнути з відповідачів заборгованість по відсоткам за користування кредитом в розмірі 37 613,81 грн та пеню за несвоєчасне виконання зобов`язань за договором за період з 10 грудня 2017 року по 31 січня 2018 року в розмірі 121 936,68 грн та понесені судові витрати.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Заочним рішенням Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від

09 червня 2020 року, залишеним без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 14 січня 2021 року, задоволено позовні вимоги АТ КБ «ПриватБанк» та стягнуто на його користь в солідарному порядку з відповідачів заборгованість за кредитним договором № DNCOLON06904 від 21 жовтня

2016 року по відсоткам за користування кредитом в розмірі 37 613,81 грн та пеню за несвоєчасне виконання зобов`язань за договором за період з 10 грудня 2017 року по 31 січня 2018 року в розмірі 121 936,68 грн, а всього - 159 550,49 грн. Вирішене питання про судові витрати.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що відповідачі після надіслання повідомлення банком та його отримання платежів на виконання умов кредитного договору не здійснювали, у зв`язку з чим прострочили зобов`язання. Встановивши факт невиконання взятих на себе кредитних зобов`язань, суд першої інстанції виходив з обґрунтованості та доведеності позовних вимог.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, щовідповідачі в порушення статей 526, 530, 1049, 1054 ЦК України не сплачували кредит обумовленими Графіком зменшення поточного ліміту, що є Додатком № 1 до Кредитного договору № DNCOLON06904 від 21 жовтня 2016 року, і з порушенням статті 529 ЦК України відступили від строків виконання зобов`язання, у зв`язку з чим прострочили виконання щодо повернення заборгованості по відсоткам за користування кредитом в розмірі 37 613,81 грн та пені за несвоєчасне виконання зобов`язань за договором за період з 10 грудня 2017 року по 31 січня 2018 року в розмірі 121 936,68 грн.

Доводи апелянта про те, що 23 вересня 2017 року у додатку Приват24

ОСОБА_1 виявив, що йому було нараховано замість чергового платежу

7 060,46 грн суму заборгованості більш ніж 2 000 000,00 грн, що є всією сумою кредиту з урахуванням штрафних санкцій, колегія суддів вважала безпідставними, так як вказане не впливає на законність оскаржуваного рішення та не спростовує факт неналежного виконання відповідачами взятих на себе кредитних зобов`язань.

Твердження апелянта про те, що Банк здійснив незаконне нарахування пені та штрафів, та всю суму кредиту у вигляді дострокового повернення, прострочена заборгованість виникла з вини кредитора, а тому наявні підстави для зменшення розміру неустойки, колегія суддів також вважала необґрунтованими, так як вказане є лише припущенням апелянта, тоді як рішення не може ґрунтуватися на припущеннях. Доказів на підтвердження вказаного, апелянтом надано не було.

Інші твердження колегією суддів перевірені та визнані такими, що не впливають на законність оскаржуваного рішення суду.

Аргументи учасників справи

01 березня 2021 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_3 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просив скасувати судові рішення у справі.

Касаційну скаргу мотивовано тим, що в суді першої інстанції розглянуто за його відсутності, суд належним чином не повідомив відповідача про дату, час і місце судового засідання. Позивач в обґрунтування касаційної скарги посилається на те, що в матеріалах справи відсутні докази його повідомлення, що не узгоджується з правовими висновками Верховного Суду. Фундаментальне значення в даному випадку має питання прийняття заочного рішення під час суворого карантину спричиненого пандемією коронавірусу, без повідомлення відповідача про дату та час розгляду справи та без відзиву відповідача, за умови, що строк на надання відзиву не закінчився.

ОСОБА_1 тричі звертався до суду з клопотаннями про відкладення розгляду справи, два з яких було обґрунтовано перебігом карантином. Після останнього відкладення, про дату судового засідання, яке відбулось 09 червня 2020 року та на якому було прийнято заочне рішення заявнику відомо не було, оскільки про призначення на вказану дату ОСОБА_1 не повідомлявся. Вказана обставина зумовила відсутність ОСОБА_1 у судовому засіданні 09 червня 2020 року.

ОСОБА_1 , на дату розгляду справи виповнилось 42 роки. Починаючи з впровадження карантину на території України він перебував на самоізоляції з огляду на потенційну загрозу від СОVID-19. На період дії карантину обчислення процесуальних строків зупиняється. Ухвалою Кіровського районного суду

м. Дніпропетровська від 03 лютого 2020 року відкрито провадження у даній справі, відповідачам не пізніше 20 лютого 2020 року включно, але не менше як впродовж п`ятнадцяти днів з дня вручення копії ухвали про відкриття провадження у цій справі, подати відзив на позовну заяву. Вказану ухвалу та позовну заяву ОСОБА_1 не отримував. Після початку карантину ознайомитись з матеріалами справи та надати відзив на позовну заяву у зв`язку з самоізоляцією можливості не мав. Отже з урахуванням законодавства про карантин, строк для подання відзиву на момент прийняття рішення був таким, що не скінчився.

Вказані обставини свідчать про поважність причин неявки в судове засідання та (або) неповідомлення їх суду, а також причин неподання відзиву, а також які унеможливили здійснення ним захисту своїх прав та інтересів у даній судовій справі.

Суд апеляційної інстанції взагалі не надав оцінку неповідомленню відповідача, позбавленню можливості надати відзив та іншим доводам, чим фактично підтримав незаконне рішення суду першої інстанції. Суд апеляційної інстанції розглянув справу навіть без виклику сторін, у зв`язку з чим відповідач так і не зміг донести свою правову позицію.

Такі порушення зумовили невірне вирішення спору, які полягають у такому: стягнення з відповідача пені по за межами строків позовної давності за період з 10 грудня 2017 року по 31 січня 2018 року в розмірі 121 936,68 грн; не зменшення штрафних санкцій з урахуванням того, що прострочення боржника відбулось з вини кредитора стягненням завищеної суми відсотків. За умови надання позивачу судом можливості викласти свою правову позицію у заявах по суті справи, позивач міг би заявити клопотання про застосування строків позовної давності до пені та заявити клопотання про призначення експертизи, для встановлення дійсного розміру заборгованості, оскільки стягнуті суми є значно завищеними. Кредитні кошти, які заявлені до стягнення, забезпечені іпотекою, а заборгованість яка виникла, була спричинена невірним розрахунком банку строків погашення кредиту та протиправним віднесенням Банком 6 поточних платежів у розмірі 47 060,46 грн кожний на погашення лише пені, яку банк нараховував у місячному розмірі більшому ніж черговий платіж за один місяць. Позивачем було заявлено до стягнення 159 550,49 грн, в той час як з незрозумілих причин суд вийшов за межі позовних вимог та встановив, що позивач має заборгованість у значно більшому розмірі. Суд першої інстанції встановив: «звертаючись до суду з цим позовом, банк просив стягнути з відповідачів як солідарних боржників лише заборгованість по відсоткам за користування кредитом в розмірі 37 613,81 грн та пеню за несвоєчасне виконання зобов`язань за договором за період з 10 грудня 2017 року по 31 січня 2018 року в розмірі 121 936,68 грн, хоча повний розмір заборгованості становить 4176268,40 грн станом на 29 жовтня 2019 року». Аналогічний, слово в слово абзац виклав у своєму рішенні і суд апеляційної інстанції. С незрозумілим, з яких підстав суди прийшов до таких висновків, оскільки дійсна заборгованість складає близько 1 500 000,00 грн, яка виникла з вини позивача та така заборгованість не була предметом розгляду даної справи. Позивач позбавлений можливості спростувати обставини наявності заборгованості у розмірі

4 176 268,40 грн, про яку зазначили суди двох інстанцій, що вкрай негативно впливає на репутацію позивача.

У липні 2021 року АТ КБ «Приватбанк» подало відзив на касаційну скаргу, в якому просить оскаржену постанову апеляційного суду залишити без змін, касаційну скаргу - без задоволення.

Відзив мотивований тим, що з матеріалів справи вбачається, усі судові повістки на 27 січня 2020 року, 20 березня 2020 року, 17 квітня 2020 року 14 травня

2020 року, 09 червня 2020 року направлялись відповідачу-1 за зареєстрованим місцем проживання, завчасно рекомендованим листом з повідомленням, й хоча судові повістки повертались без вручення з відміткою про причини невручення за закінчення строку зберігання - відповідач-1 був належним чином та завчасно повідомлений про судові засідання, про що свідчать його неодноразові заяви про відкладення розгляду справи, подані через канцелярію суду особисто, зокрема 27 лютого 2020 року, 16 квітня 2020 року, 13 травня 2020 року. При цьому слід відмітити, що строк на подання відзиву в ухвалі суду про відкриття провадження у справі встановлений відповідачу до 20 лютого 2020 року, з заявою про відкладення відповідач звернувся ще до введення за постановою Кабміну у державі карантину - 27 лютого 2020 року, після чого жодна із заяв не містила інших причин відкладення розгляду, як необхідність подання доказів, їх витребування, інших заяв по суті справи (при цьому такі докази заяви подані не були), тощо. У зв`язку з чим вважаємо, що відповідач належним чином повідомлявся та був обізнаний завчасно про всі судові засідання та його неявка у п`ять судових засідань, починаючи з 27 лютого 2020 року по 09 червня

2020 року, не може бути виправдана обмежувальними карантинними заходами, й не може бути підставою для скасування законного судового рішення.

В касаційній скарзі відповідач не навів переконливих доказів, що мають істотне значення, для правильного вирішення справи, й підтверджують його припущення, що банк неправомірно виніс заборгованість по кредитному договору на прострочку. Припущення відповідача про різне тлумачення останнім та Банком пункту А. 3 договору не спростовують висновків суду про допущення відповідачем прострочення виконання зобов`язання з урахуванням визнання касатором обставин припинення сплати чергових платежів щонайменше з вересня 2017 року. Також, судом встановлено, що касатор звертався до Банку з приводу простроченої заборгованості 14 листопада

2017 року, 22 лютого 2018 року, проте з часу звернення касатором не поновлено виконання зобов`язання та не надано доказів наявності правових та фактичних підстав для такого поновлення, що виключали б прострочення боржника за статтею 612 ЦК України.

Рух справи, межі та підстави касаційного перегляду

Ухвалою Верховного Суду від 14 червня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі.

В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначено, що аналіз касаційної скарги з врахуванням предмету спору, змісту оскаржених судових рішень, доводів представника скаржника про необхідність відкриття касаційного провадження у малозначній справі, дає підстави для висновку про необхідність відкриття касаційного провадження у малозначній справі.

Наведені у касаційній скарзі доводи містять підстави передбачені пунктом 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України для відкриття касаційного провадження (суд першої та апеляційної інстанції в оскаржених судових рішеннях порушив норми процесуального права та застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 04 червня 2020 року у справі

№ 463/3406/16-ц, від 08 квітня 2020 року у справі № 360/375/18, від 07 квітня 2020 року у справі № 204/3207/17, у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 12 квітня 2021 року у справі № 176/585/17).

Ухвалою Верховного Суду від 24 жовтня 2022 року справу призначено до судового розгляду.

Позиція Верховного Суду

Про місце, дату і час судового засідання суд повідомляє учасників справи (частина друга статті 211 ЦПК України).

Судова повістка, а у випадках, встановлених цим Кодексом, разом з копіями відповідних документів надсилається на офіційну електронну адресу відповідного учасника справи, у випадку наявності у нього офіційної електронної адреси або разом із розпискою рекомендованим листом з повідомленням про вручення у випадку, якщо така адреса відсутня, або через кур`єрів за адресою, зазначеною стороною чи іншим учасником справи. Стороні чи її представникові за їхньою згодою можуть бути видані судові повістки для вручення відповідним учасникам судового процесу. Судова повістка може бути вручена безпосередньо в суді, а у разі відкладення розгляду справи про дату, час і місце наступного засідання може бути повідомлено під розписку. У разі ненадання учасниками справи інформації щодо їх адреси судова повістка надсилається: 1) юридичним особам та фізичним особам - підприємцям - за адресою місцезнаходження (місця проживання), що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань; 2) фізичним особам, які не мають статусу підприємців, - за адресою їх місця проживання чи місця перебування, зареєстрованою у встановленому законом порядку (частини шоста, сьома статті 128 ЦПК України).

Відповідно до частини першої, пункту 1 частини другої, частини третьої статті 223 ЦПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею. Суд відкладає розгляд справи в судовому засіданні в межах встановленого цим Кодексом строку з таких підстав: неявка в судове засідання учасника справи, щодо якого відсутні відомості про вручення йому повідомлення про дату, час і місце судового засідання. Якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі: 1) неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки; 2) повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника), крім відповідача, незалежно від причин неявки; 3) неявки представника в судове засідання, якщо в судове засідання з`явилася особа, яку він представляє, або інший її представник; 4) неявки в судове засідання учасника справи, якщо з`явився його представник, крім випадків, коли суд визнав явку учасника справи обов`язковою.

Право на публічний розгляд, передбачене пунктом 1 статті 6 Конвенції, має на увазі право на «усне слухання». Право на публічний судовий розгляд становить фундаментальний принцип. Право на публічний розгляд було б позбавлене смислу, якщо сторона в справі не була повідомлена про слухання таким чином, щоб мати можливість приймати участь в ньому, якщо вона вирішила здійснити своє право на явку до суду, встановлене національним законом. В інтересах здійснення правосуддя сторона спору повинна бути викликана в суд таким чином, щоб знати не тільки про дату і місце проведення засідання, але й мати достатньо часу, щоб встигнути підготуватися до справи (TRUDOV v. RUSSIA,

№ 43330/09, § 25, 27, ЄСПЛ, від 13 грудня 2011 року).

Європейський суд з прав людини вказує, що «принцип справедливості, закріплений у статті 6 Конвенції, порушується, якщо національні суди ігнорують конкретний, доречний та важливий довід, наведений заявником» (MALA v. UKRAINE, № 4436/07, § 48, ЄСПЛ, від 03 липня 2014 року).

Аналіз матеріалів справи свідчить, що 13 травня 2020 року ОСОБА_1 подано клопотання до суду першої інстанції про відкладення розгляду справи, яку призначено на 14 травня 2020 року, на іншу дату (а. с. 68).

Згідно протоколу судового засідання від 14 травня 2020 року суд відклав розгляд справи на 09 червня 2020 року.

У справі міститься лист-повістка про виклик АТ КБ «Приватбанк», ОСОБА_1 , ОСОБА_2 у судове засідання на 09 червня 2020 року та фіскальні чеки ПАТ «Укрпошта» про їх направлення адресатам 19 травня 2020 року (а. с. 70).

Доказів отримання ОСОБА_1 цієї повістки станом на дату розгляду справи 09 червня 2020 року матеріали справи не містять.

Поштове відправлення від 19 травня 2020 року, направлене ОСОБА_1 , повернулось до суду без вручення адресату з відміткою про причини невручення «за терміном зберігання» - 26 червня 2020 року (а. с. 137).

В заяві про перегляд заочного рішення Кіровського районного суду

м. Дніпропетровська від 09 червня 2020 року ОСОБА_1 посилався на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, зокрема, неповідомлення його про судове засідання, призначене на 09 червня 2020 року (а. с. 79-83).

В апеляційній скарзі на заочне рішення Кіровського районного суду

м. Дніпропетровська від 09 червня 2020 року ОСОБА_1 також посилався на неповідомлення його про судове засідання, призначене на 09 червня 2020 року (а. с. 86-102).

Проте суд апеляційної інстанції на зазначений довід ОСОБА_1 уваги не звернув.

Відповідно до пункту 3 частини третьої статті 376 ЦПК України порушення норм процесуального права є обов`язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо справу (питання) розглянуто судом за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час і місце засідання суду (у разі якщо таке повідомлення є обов`язковим), якщо такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року в справі № 522/18010/18 (провадження

№ 61-13667сво21) зазначено, що «обов`язок суду повідомити учасників справи про місце, дату і час судового засідання суд повідомляє є реалізацією однією із основних засад (принципів) цивільного судочинства - відкритості судового процесу. Невиконання (неналежне виконання) судом цього обов`язку призводить до порушення не лише права учасника справи бути повідомленим про місце, дату і час судового засідання, але й основних засад (принципів) цивільного судочинства. Розгляд справи в суді першої інстанції за відсутності учасника справи, якого не було повідомлено про місце, дату і час судового засідання, є обов`язковою та безумовною підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення судом апеляційної інстанції, якщо такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою.

Правильним по суті рішення є в тому випадку, коли воно відповідає вимогам законності й обґрунтованості, оскільки порушення останніх має наслідком зміну або скасування оскарженого судового рішення. Оскаржене судове рішення належить залишати без змін за наявності незначних порушень закону, які вже були усунені при розгляді справи, або ж таких, які можуть бути виправлені судом апеляційної інстанції. Правило про те, що «не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань» стосується випадків, коли такі недоліки не призводять до порушення основних засад (принципів) цивільного судочинства».

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 грудня 2018 року у справі

№ 752/11896/17 (провадження № 14-507цс18) зроблено висновок, що «приписи ЦПК України як на момент ухвалення заочного рішення, так і на момент розгляду справи Великою Палатою Верховного Суду не дозволяють дійти висновку, що повернення повістки про виклик до суду з вказівкою причини повернення «за закінченням терміну зберігання» є доказом належного інформування відповідача про час і місце розгляду справи. Окрім того, за змістом висновків Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду повернення повістки про виклик до суду з вказівкою причини повернення «за закінченням терміну зберігання» не свідчить про відмову сторони від одержання повістки чи про її незнаходження за адресою, повідомленою суду».

Таким чином, матеріали справи не містять доказів, що ОСОБА_1 був належним чином повідомлений судом першої інстанції про розгляд справи 09 червня

2020 року, коли суд першої інстанції постановив оскаржене рішення без участі відповідача.

Суд апеляційної інстанції не звернув увагу, що пунктом 3 частини третьої статті 376 ЦПК України передбачено обов`язкову підставу для скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, а тому зробив неправильний висновок про залишення рішення суду першої інстанції без змін.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Доводи касаційної скарги, з урахуванням меж касаційного перегляду, дають підстави для висновку про те, що оскаржена постанова апеляційного суду ухвалена без додержання норм процесуального права. У зв`язку з наведеним колегія суддів Верховного Суду вважає, що касаційну скаргу слід задовольнити, постанову апеляційного суду скасувати і передати справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Керуючись статтями 400, 402, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Постанову Дніпровського апеляційного суду від 14 січня 2021 рокускасувати.

Справу № 203/99/20 передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

З моменту прийняття постанови суду касаційної інстанції постанова Дніпровського апеляційного суду від 14 січня 2021 року втрачає законну силу.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. І. Крат

Судді: Н. О. Антоненко

І. О. Дундар

Є. В. Краснощоков

М. М. Русинчук