Ухвала

22 грудня 2022 року

м. Київ

справа № 458/383/21

провадження № 61-11621ск22

Верховний Суд у складі судді Касаційного цивільного суду Дундар І. О. розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 , яка підписана представником ОСОБА_2 , на рішення Турківського районного суду Львівської області від 14 березня 2022 року та постанову Львівського апеляційного суду від 08 листопада 2022 року за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , Боринської селищної ради Самбірського району Львівської області про визнання недійсними заяви та свідоцтва про право на спадщину за заповітом,

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до частини третьої статті 6 Закону України «Про доступ до судових рішень» суд при здійсненні судочинства може використовувати лише текст судового рішення, який опубліковано офіційно або внесено до Реєстру.

Аналіз Єдиного державного реєстру судових рішень свідчить, що у червні 2021 року позивачка ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_3 , Боринської селищної ради Самбірського району Львівської області про визнання недійсними заяви та свідоцтва про право на спадщину за заповітом, у якому просила: визнати недійсною заяву ОСОБА_1 , подану приватному нотаріусу Комарницькій О. Й., від 02 вересня 2020 року про відмову від прийняття спадщини; визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину за заповітом від 23 листопада 2020 року, видане приватним нотаріусом Турківського районного нотаріального округу Комарницькою О. Й., ОСОБА_3 на житловий будинок і господарські споруди за адресою: АДРЕСА_1 та скасувати реєстрацію права власності; визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину за заповітом від 23 листопада 2020 року, видане приватним нотаріусом Турківського районного нотаріального округу Комарницькою О. Й., ОСОБА_3 на земельну ділянку площею 0,25 га з кадастровим номером 4625580300:01:017:0004, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та скасувати реєстрацію права власності.

Рішенням Турківського районного суду Львівської області від 14 березня 2022 року, залишеним без змін постановою Львівського апеляційного суду від 08 листопада 2022 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

ОСОБА_1 21 листопада 2022 року засобами поштового зв`язку подала до Верховного Суду касаційну скаргу, яка підписана представником ОСОБА_2 , на рішення Турківського районного суду Львівської області від 14 березня 2022 року та постанову Львівського апеляційного суду від 08 листопада 2022 року, у якій просила скасувати рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити. Зазначено, що апеляційний суд в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року.

Ухвалою Верховного Суду від 08 грудня 2022 року касаційну скаргу ОСОБА_1 залишено без руху, надано строк на усунення недоліків касаційної скарги та вказати підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 389 ЦПК України підстави (підстав) і надати уточнену касаційну скаргу та її копії відповідно до кількості учасників справи.

У грудні 2022 року на виконання ухвали Верховного Суду від 08 грудня 2022 року ОСОБА_1 засобами поштового зв`язку подала уточнену касаційну скаргу, яка підписана представником ОСОБА_2 , на рішення Турківського районного суду Львівської області від 14 березня 2022 року та постанову Львівського апеляційного суду від 08 листопада 2022 року, у якій просила скасувати рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити, у якій підставами касаційного оскарження зазначає пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України.

Уточнена касаційна скарга мотивована неправильним застосуванням судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Посилаючись на пункт перший частини другої статті 389 ЦПК України ОСОБА_1 повторно зазначає, що апеляційний суд в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року.

Касаційна скарга підлягає поверненню з таких мотивів.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

У пункті 5 частини другої статті 392 ЦПК України передбачено, що у касаційній скарзі повинно бути зазначено підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 389 цього Кодексу підстави (підстав). У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 389 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні. У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини другої статті 389 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.

Тлумачення вказаних норм ЦПК України дозволяє зробити висновок, що при касаційному оскарженні судових рішень, зазначених в пункті 1 частини першої статті 389 ЦПК України, у касаційній скарзі обґрунтування неправильного застосування судом (судами) норм матеріального права чи порушення норм процесуального права має обов`язково вказуватися у взаємозв`язку із посиланням на відповідний пункт частини другої статті 389 ЦПК України, як на підставу для касаційного оскарження судового рішення.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Посилання скаржника на висновок, викладений у постанові Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року не підлягає врахуванню як підстава касаційного оскарження за пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України, висновки на які посилається скаржник не є висновками Верховного Суду у розумінні статті 263 ЦПК України щодо застосування норми права у подібних правовідносинах.

Європейський суд з прав людини зауважує, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них. Вимоги до прийнятності апеляції з питань права мають бути більш жорсткими ніж для звичайної апеляційної скарги. З урахуванням особливого характеру ролі Верховного Суду, як касаційного суду, процедура, яка застосовується у Верховному Суді може бути більш формальною (LEVAGES PRESTATIONS SERVICES v. FRANCE, № 21920/93, § 45, ЄСПЛ, від 23 жовтня 1996 року; BRUALLA GOMEZ DE LA TORRE v. SPAIN, № 26737/95, § 37, 38, ЄСПЛ, від 19 грудня 1997 року).

Відповідно до пункту 4 частини четвертої статті 394 ЦПК України касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається судом також, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку.

Про повернення касаційної скарги постановляється ухвала (частина шоста статті 393 ЦПК України).

Аналіз уточненої касаційної скарги свідчить, що ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, не наводить передбачених частиною другою статті 389 ЦПК України підстав касаційного оскарження судових рішень. Саме по собі посилання у касаційній скарзі на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права без обґрунтування випадків (випадку), передбачених у пунктах 1, 2, 3, 4 частини другої статті 389 ЦПК України, не є виконанням вимог процесуального закону (пункт 5 частини другої статті 392 ЦПК України) щодо обов`язкового зазначення у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження. Таким чином, ОСОБА_1 не виконала вимог ЦПК України при поданні касаційної скарги щодо наведення підстав касаційного оскарження судових рішень, і згідно пункту 4 частини четвертої статті 394 ЦПК України, касаційна скарга підлягає поверненню.

Керуючись статтями 260, 389, 392, 393, 394 ЦПК України,

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , яка підписана представником ОСОБА_2 , на рішення Турківського районного суду Львівської області від 14 березня 2022 року та постанову Львівського апеляційного суду від 08 листопада 2022 року повернути.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.

Суддя І. О. Дундар