16.12.2022 Єдиний унікальний номер 205/8471/22

Провадження № 2/205/3279/22

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16.12.2022 рік                                                                                                м. Дніпро

Суддя Ленінського районного суду м. Дніпропетровська Бізяєва Н.О., ознайомившись з матеріалами позовної заяви ОСОБА_1 , в особі представника – адвоката Годзіцької Ольги Казимівни до Маріупольської міської ради про визнання права власності на майно в порядку спадкування,-

ВСТАНОВИВ:

12.12.2022 року ОСОБА_1 , в особі свого представника – адвоката Годзіцької О.К., через систему «Електронний суд», звернувся до Ленінського районного суду м. Дніпропетровська з позовною заявою до Маріупольської міської ради Донецької області, в якій просить: визнати за ОСОБА_1 право власності на ? (одну другу частину) квартири АДРЕСА_1 ; право власності на ? (одну другу частину) гаражу АДРЕСА_2 ; право власності на 4500 акцій ПАТ «Металургійний комбінат «Азовсталь» загальною вартістю 1125 гривень; право власності на грошові кошти за вкладами в ПАТ «Комерційний банк «ПриватБанк» за договорами SAMDN25000716346829 (рахунок № НОМЕР_1 ) та НОМЕР_2 (рахунок № НОМЕР_3 ) у загальному розмірі 6115,38 доларів США, в порядку спадкування після смерті ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Ознайомившись з позовною заявою та доданими до неї матеріалами, вважаю, що даний позов не може бути прийнятий до провадження та підлягає залишенню без руху з наданням строку для усунення недоліків, виходячи з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України,  кожна особа має право в порядку встановленому цим Кодексом звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Згідно ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Положеннями ст.ст. 175, 177 ЦПК України визначено вимоги які пред`являються до позовної заяви, що подається до суду.

Пунктом 3 частини 2 статті 175 ЦПК України передбачено, що позовна заява, у тому числі, повинна містити зазначення ціни позову, якщо позов підлягає грошовій оцінці.

У своїй постанові від 25.08.2020 року по справі №910/13737/19 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що майновий позов (позовна вимога майнового характеру) - це вимога про захист права або інтересу, об`єктом якої виступає благо, що підлягає грошовій оцінці. Тобто будь-який майновий спір має ціну. Різновидами майнових спорів є, зокрема, спори, пов`язані з підтвердженням прав на майно та грошові суми, на володіння майном і будь-які форми використання останнього. Натомість до позовних заяв немайнового характеру відносяться вимоги, які не підлягають вартісній оцінці. Під немайновим позовом слід розуміти вимогу про захист права або інтересу, об`єктом якої виступає благо, що не піддається грошовій оцінці.

Як вбачається зі змісту позовної заява, вона має майновий характер, а отже повинна містити визначення ціни позову, чого дана позовна заява не містить. Разом з цим, про ціну позову представником позивача вказується у клопотанні про звільнення позивача від сплати судового збору, який визначено в розмірі 232268 грн. Однак, зазначене клопотання не може вважатися позовною заявою, а отже така вказівка не може враховуватись судом як ціна позову. При цьому, слід зазначити, що з яких міркувань стороною позивача визначена як ціна позову вказана сума, підстав не вбачається виходячи з наступного.

Згідно положень п. 1, 2, 9, 10 ч. 1 ст. 176 ЦПК України, у позовах про стягнення грошових коштів – ціна позову визначається сумою, яка стягується, чи оспорюваною сумою за виконавчим чи іншим документом, за яким стягнення провадиться у безспірному (безакцептному) порядку; у позовах про визнання права власності на майно або його витребування – ціна позову визначається вартістю майна; у позовах про право власності на нерухоме майно, що належить фізичним особам на праві приватної власності, ціна позову визначається - ціна позову визначається дійсною вартістю нерухомого майна; у позовах, що складаються з кількох самостійних вимог - ціна позову визначається загальною сумою всіх вимог.

В пункті 12 Постанови Пленуму Верховного Суду України №20 від 22.12.1995 року «Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності» роз`яснено, що  вартість спірного майна визначається за погодженням сторін, а за його відсутністю - за дійсною вартістю майна на час розгляду спору. Під дійсною вартістю розуміється грошова сума, за яку майно може бути продано в даному населеному пункті чи місцевості. 

Положеннями ст. 3 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» визначено, оцінка майна, майнових прав (далі - оцінка майна) - це процес визначення їх вартості на дату оцінки за процедурою, встановленою нормативно-правовими актами, зазначеними в статті 9 цього Закону (далі - нормативно-правові акти з оцінки майна), і є результатом практичної діяльності суб`єкта оціночної діяльності. Процедури оцінки майна встановлюються нормативно-правовими актами з оцінки майна. У випадках проведення незалежної оцінки майна складається звіт про оцінку майна. У випадках самостійного проведення оцінки майна органом державної влади або органом місцевого самоврядування складається акт оцінки майна. Вимоги до звітів про оцінку майна та актів оцінки майна встановлюються відповідно до статті 12 цього Закону.

Таким чином, вартість майна має бути підтверджена відповідними документами, яких стороною позивача фактично не надано.

При цьому, заявляючи вимоги про визнання права власності на одну другу частину квартири АДРЕСА_1 ; право власності на одну другу частину гаражу АДРЕСА_2 , стороною позивача їх вартість не визначена та відповідних доказів вартості вказаного майна до матеріалів позову не надано. Крім того, представник позивача просить визнати за позивачем і право власності на 4500 акцій ПАТ «Металургійний комбінат «Азовсталь» загальною вартістю 1125 гривень, однак не надає підтвердження таким посиланням щодо вартості вказаних акцій. Також, позовна заява містить і вимоги про визнання права власності на рахунки в банківській установі в іноземній валюті – долари США, а отже вбачається наявність ціни позову і в іноземній валюті, при цьому, у клопотанні про звільнення позивача від сплати судового збору, ціна позову зазначена у гривневому еквіваленті, а матеріали позову не містять відомостей, що зазначена сума на рахунках в банківській установі в доларах США, була переведена стороною позивача у гривневій еквівалент відповідно до офіційного курсу встановленого Національним банком України на день подання позову.

Згідно ч. 5 ст. 177 ЦПК України, позивач зобов`язаний додати до позовної заяви всі наявні в нього докази, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги (якщо подаються письмові чи електронні докази позивач може додати до позовної заяви копії відповідних доказів).

Згідно ст. 95 ЦПК України визначено, що письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не передбачено цим Кодексом.

Згідно ч. 4 ст. 177 ЦПК України, до позовної заяви додаються документи, що підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі, або документи, що підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.

Згідно ч. 4 ст. 175 ЦПК України, якщо позовна заява подається особою, звільненою від сплати судового збору відповідно до закону, у ній зазначаються підстави звільнення позивача від сплати судового збору.

Відповідно до ч. 2 ст. 133 ЦПК України, розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюється законом.

Правові засади справляння судового збору, платників, об`єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору визначено Законом України «Про судовий збір».

Частиною 1 статті 3 Закону України «Про судовий збір» визначено, що судовий збір справляється за подання до суду позовної заяви та іншої заяви, передбаченої процесуальним законодавством.

Судовий збір це збір, що справляється на всій території України за подання заяв, скарг до суду, за видачу судами документів, а також у разі ухвалення окремих судових рішень, передбачених цим Законом. Судовий збір включається до складу судових витрат (ч. 1 ст. 1 Закону України «Про судовий збір»).

Частиною 1 статті 4 Закону України «Про судовий збір» встановлено, що судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Відповідно до п.п. 1 п. 1 ч. 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» за подання до суду позовної заяви майнового характеру, яка подана фізичною особою, сплачується судовий збір за ставкою 1 відсоток ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Згідно положень ст. 7 Закону України «Про державний бюджет на 2022 рік», прожитковий мінімум для працездатних осіб з 1 січня – становить 2481 гривні.

Таким чином, судовий збір за вимогою майнового характеру поданою фізичною особою становить 1 відсоток ціни позову, проте не може бути меншим за 992,40 грн. та більшим за 12405,00 грн.

В п. 16 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17.10.2014 р. № 10 «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах» (далі – Постанова № 10) роз`яснено, що розмір судового збору за подання позовної заяви про визнання права власності на майно або його витребування (у тому числі з урахуванням положень, передбачених частиною п`ятою статті 216, статтею 1212 ЦК тощо) визначається з урахуванням вартості спірного майна, тобто як зі спору майнового характеру. При цьому суд не повинен визначати вартість майна за відповідними вимогами, оскільки такий обов`язок покладається на позивача.

В абз. 2 п. 13 Постанова № 10 зазначено, якщо в позовній заяві об`єднано кілька самостійних вимог майнового характеру, пов`язаних між собою, то, враховуючи, що об`єктом справляння судового збору є позовна заява, максимальний розмір судового збору має відповідати загальній сумі всіх вимог. При цьому судовий збір може бути сплачено окремо за кожною вимогою або загальною сумою за всіма позовними вимогами.

При цьому, слід зауважити, що як вказано вище, однією із вимог позову є визнання права власності на грошові кошти за вкладами в ПАТ «Комерційний банк «ПриватБанк» за договорами у загальному розмірі 6115,38 доларів США.

Згідно абз. 5, 6 ч.1 ст. 6 Закону України «Про судовий збір», за подання нерезидентами позовів, ціна яких визначається в іноземній валюті, судовий збір може сплачуватися нерезидентами в іноземній валюті з урахуванням офіційного курсу гривні до іноземної валюти, встановленого Національним банком України на день сплати (абз.5). За подання позовів, ціна яких визначається в іноземній валюті, судовий збір сплачується у гривнях з урахуванням офіційного курсу гривні до іноземної валюти, встановленого Національним банком України на день сплати (абз.6).

В п. 11, абз. 2 п. 13 Постанови № 10 роз`яснено, що порядок сплати судового збору за подання позовів, ціна яких визначається в іноземній валюті, у випадках та на умовах, встановлених законом (частина третя статті 533 ЦК), передбачено в абзаці 2 частини першої статті 6 Закону № 3674-VI. У цьому випадку ціна позову визначається як в іноземній валюті, так і в національній валюті України відповідно до офіційного курсу, встановленого Національним банком України на день подання позову. Виходячи саме з такої ціни позову (в національній валюті), визначається розмір судового збору, що підлягає сплаті. Однак якщо день подання позову не співпадає з днем сплати судового збору (збір сплачено раніше), то останній визначається з урахуванням офіційного курсу гривні до іноземної валюти, встановленого Національним банком України саме на день сплати, а не на день подання позову (п.11). Якщо в позовній заяві об`єднано кілька самостійних вимог майнового характеру, пов`язаних між собою, то, враховуючи, що об`єктом справляння судового збору є позовна заява, максимальний розмір судового збору має відповідати загальній сумі всіх вимог. При цьому судовий збір може бути сплачено окремо за кожною вимогою або загальною сумою за всіма позовними вимогами.

Стороною позивача судовий збір не сплачено та до матеріалів позовної заяви надано клопотання про звільнення позивача від сплати судового збору на підставі ч. 1 ч. 1, ч. 2 ст. 8 Закону України «Про судовий збір». Обґрунтовуючи вказане клопотання, представник позивача посилається на те, що позивач є пенсіонером, іншого доходу крім пенсійних виплат, розмір яких за минулий рік становив 62703,12 грн., що підтверджується відповідною довідкою, позивач не має, як і не має власного житла, а отже змушений орендувати житло. При цьому, представник позивача зазначає і на те, що розмір судового збору, який підлягає сплаті за подання позовної заяви становить 2322,86 грн. (1% від ціни позову – 232268 грн.), що становить 3,7% від доходу ОСОБА_1 за минулий рік. Та за вказаних підстав просить звільнити позивача від сплати судового збору.

Згідно ч. 1, 3 ст. 136 ЦПК України, суд, враховуючи майновий стан сторони, може своєю ухвалою відстрочити або розстрочити сплату судового збору на визначений строк у порядку, передбаченому законом, але не більше як до ухвалення судового рішення у справі. З підстав, зазначених у частині першій цієї статті, суд у порядку, передбаченому законом, може зменшити розмір належних до сплати судових витрат, пов`язаних з розглядом справи, або звільнити від їх сплати.

Разом із тим, згідно ч. 2 ст. 8 Закону України «Про судовий збір», суд може зменшити розмір судового збору або звільнити від його сплати на підставі, зазначеній у частині першій цієї статті.

Частиною 1 статті 8 Закону України «Про судовий збір» визначено, що враховуючи майновий стан сторони, суд може своєю ухвалою за її клопотанням відстрочити або розстрочити сплату судового збору на певний строк, але не довше ніж до ухвалення судового рішення у справі за таких умов: 1) розмір судового збору перевищує 5 відсотків розміру річного доходу позивача - фізичної особи за попередній календарний рік; або 2) позивачами є: а) військовослужбовці; б) батьки, які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину з інвалідністю, якщо інший з батьків ухиляється від сплати аліментів; в) одинокі матері (батьки), які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину з інвалідністю; г) члени малозабезпеченої чи багатодітної сім`ї; ґ) особа, яка діє в інтересах малолітніх чи неповнолітніх осіб та осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена; або 3) предметом позову є захист соціальних, трудових, сімейних, житлових прав, відшкодування шкоди здоров`ю.

Як зазначено вище, як на підставу звільненні позивача від сплати судового збору, представник позивача посилається на п.1 ч.1 ст. 8 Закону України «Про судовий збір», при цьому надаючи до матеріалів позову довідку про розмір пенсії позивача за період з січня 2021 р. по грудень 2021 р. відповідно до якої сукупний розмір отриманої позивачем пенсії за вказаний період становить 62703,12 грн. та вказує на те, що це становить 3,7 % доходу позивача.

Однак, відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 8 Закону України «Про судовий збір», розмір судового збору повинен перевищує 5 відсотків розміру річного доходу позивача - фізичної особи за попередній календарний рік, а ні 3,7 відсотка.

При цьому, не лише пенсійні виплати є доходами, роз`яснення щодо того, що включається до доходу містяться у Податковому кодексі України, відповідно до яких:

14.1.54. дохід з джерелом їх походження з України - будь-який дохід, отриманий резидентами або нерезидентами, у тому числі від будь-яких видів їх діяльності на території України (включаючи виплату (нарахування) винагороди іноземними роботодавцями), її континентальному шельфі, у виключній (морській) економічній зоні, у тому числі, але не виключно, доходи у вигляді: а) процентів, дивідендів, роялті та будь-яких інших пасивних (інвестиційних) доходів, сплачених резидентами України або постійними представництвами нерезидентів в Україні; б) доходів від надання резидентам або нерезидентам в оренду (користування) майна, розташованого в Україні, включаючи рухомий склад транспорту, приписаного до розташованих в Україні портів; в) доходів від продажу рухомого та нерухомого майна, доходів від відчуження корпоративних прав, цінних паперів, у тому числі акцій українських емітентів; г) доходів, отриманих у вигляді внесків та премій на страхування і перестрахування ризиків на території України; ґ) доходів страховиків - резидентів від страхування ризиків страхувальників - резидентів за межами України; д) інших доходів від діяльності, у тому числі пов`язаних з повною або частковою переуступкою прав та обов`язків за угодами про розподіл продукції на митній території України або на територіях, що перебувають під контролем контролюючих органів (у зонах митного контролю, на спеціалізованих ліцензійних митних складах тощо); е) спадщини, подарунків, виграшів, призів; є) заробітної плати, інших виплат та винагород, виплачених відповідно до умов трудового та цивільно-правового договору; ж) доходів від зайняття підприємницькою та незалежною професійною діяльністю; з) доходів від відчуження прав на видобуток та розробку родовищ корисних копалин, мінеральних джерел та інших природних ресурсів; и) прибутків від відчуження акцій, часток, корпоративних або інших аналогічних прав в іноземних компаніях, організаціях, утворених відповідно до законодавства інших держав (іноземні юридичні особи);

14.1.55. дохід, отриманий з джерел за межами України, - будь-який дохід, отриманий резидентами, у тому числі від будь-яких видів їх діяльності за межами митної території України, включаючи проценти, дивіденди, роялті та будь-які інші види пасивних доходів, спадщину, подарунки, виграші, призи, доходи від виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими та трудовими договорами, від надання резидентам в оренду (користування) майна, розташованого за межами України, включаючи рухомий склад транспорту, приписаного до розташованих за межами України портів, доходи від продажу майна, розташованого за межами України, дохід від відчуження інвестиційних активів, у тому числі корпоративних прав, цінних паперів тощо; інші доходи від будь-яких видів діяльності за межами митної території України або територій, непідконтрольних контролюючим органам.

Разом з тим, представник позивача зазначає лише на те, що позивач не має іншого доходу, власного житла, про те не зазначає на відсутність і інших видів доходу визначених Податковим кодексом України та не надає відповідних доказів.

Відповідно до роз`яснень, що містяться в п. 29 Постанови №10, єдиною підставою для відстрочення або розстрочення сплати судового збору є врахування судом майнового стану сторони, тобто фізичної або юридичної особи (наприклад, довідка про доходи, про склад сім`ї, про наявність на утриманні непрацездатних членів сім`ї, банківські документи про відсутність на рахунку коштів, довідка податкового органу про перелік розрахункових та інших рахунків тощо). Клопотання про відстрочення або розстрочення сплати судового збору, зменшення його розміру або звільнення від його сплати може бути викладене в заяві чи скарзі, які подаються до суду, або окремим документом. Особа, яка заявляє відповідне клопотання, повинна навести доводи і подати докази на підтвердження того, що її майновий стан перешкоджав (перешкоджає) сплаті нею судового збору у встановленому законодавством порядку і розмірі. Обставини для звільнення або відстрочки від сплати судового збору повинні бути виключними та такими, що обумовлюють необхідність у звільнені.

З аналізу вищевказаних правових норм вбачається, що відстрочення або розстрочення сплати судового збору, зменшення розміру судового збору, або звільнення від його сплати може мати місце лише за наявності виключних обставин.

Згідно ч. 4 ст. 10 ЦПК України, ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі – Конвенція) і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

Так, у рішенні ЄСПЛ «Креуз проти Польщі» від 19.06.2001 р. (Заява № 28249/95), суд констатував, що він ніколи не виключав можливості того, що інтереси справедливого здійснення правосуддя можуть виправдовувати накладення фінансових обмежень на доступ особи до суду. Проте у цьому ж рішенні суд також наголошує, що положення пункту 1 статті 6 про виконання зобов`язання забезпечити ефективне право доступу до суду не означає просто відсутність втручання, але й може вимагати вчинення позитивних дій у різноманітних формах з боку держави; не означає воно й беззастережного права на отримання безкоштовної правової допомоги з боку держави у цивільних спорах і так само це положення не означає надання права на безкоштовні провадження у цивільних справах. Відповідно Суд постановляє, що вимога сплати зборів цивільними судами у зв`язку з поданням позовів, які вони мають розглянути, не може вважатися обмеженням права доступу до суду, яке є саме по собі таким, що суперечить пункту 1 статті 6 Конвенції (п. 60).

Слід вказати і на те, що п.п. 50, 52 рішення ЄСПЛ «Станков проти Болгарії» від 12.07.2007 р. (заява №68490/01) вказано, що цілі, які переслідуються при стягненні судових витрат, зокрема судового збору слід вважати прийнятними враховуючи загалом питання відправлення правосуддя, зокрема, що стосується фінансування судової системи, крім цього, такі діють стримуючим фактором для легковажних претензій, однак такі не повинні бути надмірним тягарем, тобто значне фінансове навантаження може виступати як фактор, що обмежує доступ до правосуддя, право на суд.

Оцінюючи фінансове становище особи, яка звертається до суду з вимогою про звільнення її від сплати судового збору, зменшення його розміру, надання відстрочки чи розстрочки в його сплаті, національні суди повинні встановлювати наявність у такої особи реального доходу (розмір заробітної плати, стипендії, пенсії, прибутку тощо), рухомого чи нерухомого майна, цінних паперів, можливості розпорядження ними без значного погіршення фінансового становища (Рішення ЄСПЛ «Kniat v.Poland» від 26.07.2005 р.; Рішення ЄСПЛ «Jedamski and Jedamska v.Poland» від 26.05.2005 р.

Отже, чинним законодавством визначено право суду, а не обов`язок, у тому числі, щодо звільнення заявника від сплати судового збору, при цьому, у кожному конкретному випадку суд встановлює можливість особи сплатити судовий збір на підставі поданих доказів щодо її майнового стану.

Разом з тим, виходячи із зазначених вище положень законодавства вбачається, що надана стороною позивача довідка про отримані позивачем пенсійні виплати за 2021 рік та зазначення про відсутність майна, на думку суду, не може вважатися відомостями про всі наявні у позивача доходи та беззаперечними доказами про відсутність інших доходів у позивача.

З огляду на вказане, з наданих до позову доказів, судом не встановлено визначених законодавством підстав вважати, що розмір річного доходу позивача є меншим за визначений в п. 1 ч. 1 ст. 8 Закону України «Про судовий збір», або наявні інші підстави визначені Законом для звільнення позивача від сплати судового збору.

Статтею 129 Конституції України як одну із засад судочинства визначено рівність усіх учасників судового процесу перед законом, а отже, і органів державної влади.

Пункт 1 статті 6 Конвенції гарантує кожному право на звернення до суду позовом щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

В рішенні ЄСПЛ у справі «Креуз проти Польщі» від 19.06.2001 р. (Заява № 28249/95) також зазначено, що вимога сплати зборів цивільними судами у зв`язку з поданням позовів, які вони мають розглянути, не може вважатися обмеженням права доступу до суду.

У даному випадку необхідність сплати судового збору є певним обмеженням при зверненні до суду, однак таке обмеження є загальним для всіх суб`єктів, яке визначено ЦПК України, і не може бути визнане обмеженням права доступу до суду розумінні п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Приймаючи до уваги зазначене, а також конституційний принцип рівності сторін перед законом і судом, позивач як сторона у справі має виконувати встановлений законодавством обов`язок сплати судового збору.

Виходячи з вищенаведеного, суд дійшов висновку, що відсутні підстави для задоволення даного клопотання сторони позивача про звільнення позивача від сплати судового збору за звернення до суду з позовом.

Таким чином виходячи з зазначених вище вимог законодавства щодо сплати судового збору за звернення до суду з позовом майнового характеру, позивачу, слід сплатити судовий збір відповідно до вимог Закону та надати суду документ, що підтверджує сплату судового збору.

Разом з цим, в разі наявності визначених законодавством підстав для звільнення позивача від сплати судового збору, останній не позбавлений можливості звернутися з таким клопотанням надавши відповідні докази.

Положеннями п. 9 ч. 3 ст. 175 ЦПК України передбачено надання до позовної заяви попереднього (орієнтовного) розрахунку суми судових витрат, які позивач поніс і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи.

Крім того, виходячи зі встановленого вище, стороні позивача слід зазначити відомості про вартість однієї другої частини квартири АДРЕСА_1 , вартості однієї другої частини гаражу АДРЕСА_2 , надавши відповідні докази вартості вказаного майна, як то і докази вартості вказаних у позові 4500 акцій ПАТ «Металургійний комбінат «Азовсталь».

З урахуванням заявлених вимог позову, вказаних вище підстав, стороні позивача слід самостійно визначити ціну позову, яку зазначити у позовній заяві.

Слід також зазначити наступне.

Частиною 1 статті 58 ЦПК України передбачено, що сторона, третя особа, а також особа, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, може брати участь у судовому процесі особисто (самопредставництво) та (або) через представника.

Відповідно до ч. 1 ст. 60 ЦПК України, представником у суді може бути адвокат або законний представник.

Згідно ч. 7 ст. 177 ЦПК України до позовної заяви, підписаної представником позивача, додається довіреність чи інший документ, що підтверджує повноваження представника позивача.

Згідно ч. 4 ст. 62 ЦПК України, повноваження адвоката як представника підтверджуються довіреністю або ордером, виданим відповідно до Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність».

Відповідно до ч. 1 ст. 26 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги. Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути: 1) договір про надання правової допомоги; 2) довіреність; 3) ордер; 4) доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги.

Відповідно до частин 1, 4, 5 статті 27 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», договір про надання правової допомоги укладається в письмовій формі. Договір про надання правової допомоги може укладатися на користь клієнта іншою особою, яка діє в його інтересах. Особливості укладення та змісту контрактів (договорів) з адвокатами, які надають безоплатну правову допомогу, встановлюються законом, що регулює порядок надання безоплатної правової допомоги. Зміст договору про надання правової допомоги не може суперечити Конституції України та законам України, інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, присязі адвоката України та правилам адвокатської етики.

Статтею 14 розділу ІІІ «Правил адвокатської етики» затверджених 09.06.2017 року Звітно-виборним з`їздом адвокатів України 2017 року зі змінами затвердженими 15.02.2019 року З`їздом адвокатів України 2019 року визначено, що адвокат надає правову допомогу відповідно до законодавства України про адвокатуру та адвокатську діяльність на підставі договору про надання правової допомоги.

Договір про надання правової допомоги - договір, за яким одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується надавати правову допомогу іншій стороні договору (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору, у випадку, якщо така оплата передбачена договором.

Адвокат надає безоплатну вторинну правову допомогу на підставі договору (контракту), укладеного з органом (установою) з надання безоплатної вторинної правової допомоги.

Відповідно до частини 3 статті 22 Закону України «Про безоплатну правову допомогу», повноваження адвоката, з яким укладено договір про надання безоплатної вторинної правової допомоги, підтверджуються в порядку, встановленому частиною третьою статті 21 цього Закону.

Частиною 3 статті 21 Закону України «Про безоплатну правову допомогу» визначено, що повноваження адвоката підтверджуються дорученням Центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги та довіреністю відповідно до вимог процесуального законодавства.

При цьому, частиною 4 статті 26 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» визначено, що адвокат зобов`язаний діяти в межах повноважень, наданих йому клієнтом, у тому числі з урахуванням обмежень щодо вчинення окремих процесуальних дій.

Частиною 2 статті 26 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» визначено, що ордер - письмовий документ, що у випадках, встановлених цим Законом та іншими законами України, посвідчує повноваження адвоката на надання правової допомоги. Ордер видається адвокатом, адвокатським бюро або адвокатським об`єднанням та повинен містити підпис адвоката. Рада адвокатів України затверджує типову форму ордера.

Таким чином, виходячи із зазначеного вище, вбачається, що законодавець визначив, що повноваження адвоката підтверджуються ордером або довіреністю, які видані на основі попередньо досягнутої домовленості між адвокатом та клієнтом за укладеним між ними договором про надання правової допомоги. Тобто договір про надання правової допомоги укладається з метою допомоги клієнту в реалізації його суб`єктивних цивільних прав, а такі документи як ордер та довіреність, є доказом процесуальних повноважень адвоката у справі щодо захисту інтересів.

Як встановлено, позовна заява надійшла до суду через систему «Електронний суд» за підписом безпосередньо адвоката Голдзіцької О.К., яка від імені позивача Жука В.М. діє на підставі договору про надання правової допомоги/доручення органу (установи) уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги № ___ від 28.08.2022 р., про що зазначено у доданому до матеріалів позовної заяви ордері на надання правничої (правової) допомоги у Ленінському районному суді міста Дніпропетровська між ОСОБА_1 та адвокатом Голдзіцької О.К. 07.12.2022 р. Разом з тим до матеріалів позовної заяви не додано вказаного договору та не зазначено про його надання у додатках позовної заяви.

Відповідно до п. 8 ч. 3 ст. 175 ЦПК України, позовна заява повинна містити перелік документів та інших доказів, що додаються до заяви; зазначення доказів, які не можуть бути подані разом із позовною заявою (за наявності); зазначення щодо наявності у позивача або іншої особи оригіналів письмових або електронних доказів, копії яких додано до заяви (п.8).

Згідно ч. 6, ч. 7 ст. 43 ЦПК України, процесуальні документи в електронній формі мають подаватися учасниками справи до суду з використанням Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи в порядку, визначеному Положенням про Єдину судову інформаційно-телекомунікаційну систему та/або положеннями, що визначають порядок функціонування її окремих підсистем (модулів).  У разі подання до суду документів в електронній формі учасник справи зобов`язаний надати доказ надсилання листом з описом вкладення іншим учасникам справи копій поданих до суду документів.

Крім того, в тексті обгрунтування позову, позивач ОСОБА_1 , в особі представника – адвоката Годзіцької О.К. вказує на частку спірного майна, проте зазначена частка відоброжається в тексті як "?", замість необхідних цифр.

Зазначеного вище вбачається, що позовна заява подана з порушенням вимог визначених ст.ст. 175, 177 ЦПК України.

Згідно ч. 1 ст. 185 ЦПК України, суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 175 і 177 цього Кодексу, протягом п`яти днів з дня надходження до суду позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху.

Враховуючи зазначене, приходжу до висновку про необхідність залишення без руху даної позовної заяви з наданням стороні позивача строку для усунення виявлених недоліків позовної заяви.

Відповідно до ч. 3 ст. 185 ЦПК України, якщо позивач відповідно до ухвали суду у встановлений строк виконає вимоги, визначені статтями 175 і 177 цього Кодексу, позовна заява вважається поданою в день первісного її подання до суду. Якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, заява вважається неподаною і повертається позивачеві.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 4, 10, 13, 175, 177, 185, 258-260, 263, 353 ЦПК України, суддя –

ПОСТАНОВИВ:

В задоволенні клопотання ОСОБА_1 , в особі представника – адвоката Годзіцької Ольги Казимівни про звільнення ОСОБА_1 від сплати судового збору – відмовити.

Позовну заяву ОСОБА_1 , в особі представника – адвоката Годзіцької Ольги Казимівни до Маріупольської міської ради про визнання права власності на майно в порядку спадкування - залишити без руху.

Надати ОСОБА_1 в особі представника – адвоката Годзіцької Ольги Казимівни десятиденний строк з дня отримання копії даної ухвали для усунення визначених в ухвалі недоліків.

Роз`яснити, що в разі якщо у визначений строк недоліки не будуть усунені, позовна заява на підставі ч. 3 ст. 185 ЦПК України буде вважаться неподаною та повернута позивачу.

Копію ухвали направити позивачу ОСОБА_1 та його представнику – адвокату Годзіцької Ольги Казимівни.

Ухвала набирає законної сили з моменту постановлення та оскарженню не підлягає.

Суддя:                                 Н.О. Бізяєва