Постанова

Іменем України

07 грудня 2022 року

місто Київ

справа № 607/17164/19

провадження №61-7733св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Ступак О. В.,

суддів: Гулейкова І. Ю., Олійник А. С., Усика Г. І. (суддя-доповідач),

Яремка В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Акціонерне товариство «Універсал Банк»,

третя особа - ОСОБА_2 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Акціонерного товариства «Універсал Банк» на постанову Тернопільського апеляційного суду від 17 лютого 2022 року у складі колегії суддів: Костів О.З., Бершадської Г. В., Шевчук Г. М.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Акціонерного товариства «Універсал Банк» (далі - АТ «Універсал Банк», банк), третя особа - ОСОБА_2 , про визнання протиправним та скасування акту про припинення зобов`язання.

Позов обґрунтовував тим, що 11 квітня 2008 року між ним та банком укладений кредитний договір № CL 33088, за умовами якого він отримав кредит у розмірі 20 000,00 дол. США. На забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором, того ж дня, між банком та ОСОБА_2 укладений договір поруки.

Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області

від 29 березня 2010 року (справа № 2-1892/10) позов Публічного акціонерного товариства «Універсал Банк», правонаступником якого є АТ «Універсал Банк», до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором кредиту задоволено.

Стягнуто солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь ПАТ «Універсал Банк» заборгованість за кредитним договором у розмірі

22 331,86 доларів США, що еквівалентно 169 976,72 грн, з яких: -

562,83 дол. США, що еквівалентно 4 283, 92 грн - сума простроченої заборгованості по кредиту; 18 423,60 дол. США, що еквівалентно 140 229,39 грн - сума кредиту, що стягується достроково; 3 229,29 дол. США,

що еквівалентно 24 579,42 грн, сума простроченої процентної ставки та

116,14 дол. США, що еквівалентно 883,99 грн - сума підвищеної процентної ставки.

31 березня 2015 року між позивачем та банком підписано пропозицію про врегулювання заборгованості, згідно з якою позивач вніс на рахунок банку

10 процентів від розміру заборгованості, вказаної у рішенні суду, та судові витрати. У пропозиції також зазначалося, що в разі сплати ним 84 988,36 грн у строк до 31 березня 2018 року, решта заборгованості буде вважатися врегульованою та надалі оплату слід вносити щомісячно в розмірі 2 361,00 грн. Позивач зазначені умови виконав достроково у повному обсязі, однак, відповідач відмовився підписувати акт про припинення зобов`язання та прощення боргу в розмірі 40 процентів.

У кінці 2017 року він знову отримав пропозицію банку щодо сплати

64 000,00 грн на погашення усієї кредитної заборгованості та закриття кредиту. Після сплати зазначеної суми грошових коштів на його електронну адресу надійшов проект акта від 27 грудня 2017 року про припинення зобов`язань за кредитним договором від 11 квітня 2008 року № СL 33088, в якому банк визначив заборгованість у розмірі 110 033,95 дол. США, тоді як її розмір становив 22 331,95 дол.

Він був змушений підписати зазначений акт під тиском банку, оскільки в разі відмови від його підписання, банк продовжував би нараховувати йому проценти за користування кредитними коштами, шо призвело б до збільшення заборгованості.

Внаслідок підписання акта про припинення зобов`язань щодо сплати неправомірно визначеної суми заборгованості за кредитним договором, Головним управлінням Державної фіскальної служби України в Тернопільській області (далі - ГУ ДФСУ в Тернопільській області) прийнято податкові повідомлення - рішення від 18 вересня 2018 року:

- № 00166281306, яким визначено суму податкового зобов`язання: податок на доходи фізичних осіб, що сплачується фізичними особами за результатами річного декларування в сумі 77 601,61 грн.

- № 00166291306, яким визначено суму податкового зобов`язання: податок на доходи фізичних осіб, що сплачується фізичними особами за результатами річного декларування в сумі 170,00 грн.

- № 00166321306, яким визначено суму податкового зобов`язання: податок на доходи фізичних осіб, що сплачується фізичними особами за результатами річного декларування в сумі 6 466,80 грн.

Рішенням Тернопільського окружного адміністративного суду від 22 травня 2019 року у справі № 500/181/19 його позов до ГУ ДФСУ в Тернопільській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень задоволено. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення - рішення ГУ ДФСУ у Тернопільській області: від 18 вересня

2018 року № 00166281306, від 18 вересня 2018 року № 00166321306,

від 18 вересня 2018 року № 0166291306.

Посилаючись на те, що зазначена в акті від 27 грудня 2017 року про припинення зобов`язань за кредитним договором від 11 квітня 2008 року

№ СL 33088 заборгованість у розмірі 110 033,95 дол. США нарахована з порушенням вимог закону, позивач просив визнати протиправним та скасувати акт про припинення зобов`язань від 27 грудня 2017 року за кредитним договором від 11 квітня 2008 року № СL 33088.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області

від 12 липня 2021 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що прощення боргу втілене в односторонньому правочині кредитора - акті про припинення зобов`язання, недійсність такого правочину законом прямо не встановлена, а тому в аспекті положень частини першої статті 204 ЦК України він є правомірним, якщо він не визнаний судом недійсним, отже, належним способом захисту в такому разі має бути визнання правочину недійсним (пункт 2 частини другої статті 16 ЦК України). Такі висновки суду викладені у постанові Верховного Суду

від 02 грудня 2020 року у справі № 569/22588/18.

Позивач не заперечував отримання в кредит грошових коштів у розмірі 20 000,00 грн, прострочення ним виконання зобов`язань щодо їх повернення, отримання пропозиції банку про можливість прощення заборгованості за основним боргом, а також підписання акта про припинення зобов`язань

від 27 грудня 2017 року, в якому було обумовлено, що відповідно до підпункту «д» підпункту 164.2.17 пункту 164.2 статті 164 Податкового кодексу України (далі - ПК України) анульована сума заборгованості за основним боргом (кредитом) є доходом позивача, отриманим як додаткове благо, який йому необхідно самостійно відобразити у річній податковій декларації зі сплати податку на доходи фізичних осіб, що дає підстави для висновку про обізнаність позивача з умовами зазначеного правочину та наявність у нього волевиявлення на його вчинення.

Постановою Тернопільського апеляційного суду від 17 лютого 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено, рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 12 липня 2021 року скасовано, ухвалено нове судове рішення про задоволення позову.

Визнано недійсним акт від 27 грудня 2017 року про припинення зобов`язань за кредитним договором від 11 квітня 2008 року № СL 33088укладений між

ПАТ «Універсал Банк» та ОСОБА_1 .

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що акт від 27 грудня 2017 року про припинення зобов`язань за кредитним договором від 11 квітня 2008 року за своєю правовою природою, є одностороннім правочином прощення боргу. Банк в оскаржуваному акті неправомірно визначив суму заборгованості за кредитним договором у розмірі 110 033.95 дол. США, оскільки після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України, банк не мав права нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється

Таким чином, після ухвалення Тернопільським міськрайонним судом рішення від 29 березня 2010 року у справі № 2-1892/10 банк безпідставно нараховував ОСОБА_1 проценти за користування кредитними коштами.

Оскільки сума боргу є істотною умовою договору прощення боргу, то її неправильне визначення з порушенням норм цивільного законодавства, свідчить про те, що зміст правочину суперечить нормам цивільного законодавства, що відповідно до частини першої статті 215 ЦК України, є підставою для визнання такого правочину недійсним.

Рух справи у суді касаційної інстанції. Узагальнені доводи касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та аргументи інших учасників справи

У серпні 2022 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга АТ «Універсал Банк» на постанову Тернопільського апеляційного суду

від 17 лютого 2022 року, у якій заявник просив скасувати оскаржуване судове рішення та залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.

Підставами касаційного оскарження судових рішень АТ «Універсал Банк» зазначає:

- пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України - неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, без урахування висновків, викладених, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 червня 2021 року у справі

№ 904/5726/19 та постановах Верховного Суду від 26 червня 2018 року

у справі № 802/1108/17-а, від 04 квітня 2019 року у справі № 592/12856/17,

від 23 вересня 2020 року у справі № 497/1085/16-ц, від 02 грудня 2020 року

у справі № 569/22588/18, від 26 травня 2021 року у справі № 761/10758/17.

- пункт 1 частини третьої статті 411 ЦПК України - суд апеляційної інстанції не дослідив зібрані у справі докази.

Ухвалою Верховного Суду від 12 вересня 2022 року відкрито касаційне провадження на підставі пунктів 1, 2 частини другої статті 389 ЦПК України та витребувано із суду першої інстанції матеріали справи.

Касаційна скарга мотивована тим, що задовольняючи вимоги ОСОБА_1 , суд апеляційної інстанції не врахував, що оскільки рішення суду про стягнення заборгованості за кредитним договором позичальником не виконувалося, банк правомірно продовжував нараховувати проценти за користування кредитними коштами, відповідно до умов договору. Підписавши без зауважень акт від 27 грудня 2017 року про припинення зобов`язань за кредитним договором від 11 квітня 2008 року № СL 33088, ОСОБА_1 погодився, що прощенню підлягає заборгованість за кредитним договором, яка станом

на 27 грудня 2017 року складає 110 033,95 дол. США, з яких 12 342,15 дол. США - тіло кредиту, 97 691,80 дол. США - загальна сума нарахованих процентів, комісій, винагород, інших платежів за кредитним договором. При цьому, права позивача у зв`язку з нарахуванням процентів за користування кредитними коштами не є порушеними, оскільки їх не відображено як прощену заборгованість у формі 1 ДФ за 4 квартал 2017 року, а отже, не призвело до виникнення у нього податкових зобов`язань щодо цих нарахуванням.

Крім того, заявник посилався на неврахування апеляційним судом висновків, викладених у постанові Восьмого апеляційного адміністративного суду

від 16 липня 2019 року у справі № 500/181/19, які є преюдиційними для вирішення цієї справи.

У жовтні 2022 року до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу

від ОСОБА_1 у якому він просив касаційну скаргу АТ «Універсал Банк» залишити без задоволення, а постанову Тернопільського апеляційного суду

від 17 лютого 2022 року залишити без змін.

Справа надійшла до суду касаційної інстанції у вересні 2022 року.

Ухвалою Верховного Суду від 23 листопада 2022 року справу призначено до судового розгляду колегією у складі п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у ній матеріалами.

Фактичні обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій

Судами попередніх інстанцій установлено, що 11 квітня 2008 року між ОСОБА_1 та Відкритим акціонерним товариством «Універсал Банк», правонаступником якого є АТ «Універсал Банк», укладений кредитний договір № СL 33088, згідно з умовами якого ВАТ «Універсал Банк» зобов`язувався надати позичальнику кредитні кошти в сумі 20 000 дол. США на умовах, визначених у цьому договорі, додатку 1 та додатку 2, а ОСОБА_1 зобов`язувався погасити кредит, зі сплатою 24 процентів річних за користування кредитом на умовах і в порядку, передбачених договором.

На забезпечення виконання ОСОБА_1 зобов`язань за кредитним договором, 11 квітня 2008 року між ОСОБА_2 та ВАТ «Універсал Банк» укладений договір поруки.

Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області

від 29 березня 2010 року у справі № 2-1892/10 позов ПАТ «Універсал Банк» до ОСОБА_3 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором кредиту задоволено.

Стягнуто солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь ПАТ «Універсал банк» заборгованість у розмірі 22 331,86 дол. США, що еквівалентно 169 976,72 грн, з яких:

- 562,83 дол. США, що еквівалентно 4 283,92 грн - сума простроченої заборгованості по кредиту;

- 18 423,60 дол. США, що еквівалентно 140 229,39 грн - сума кредиту, яка стягується достроково;

- 3 229,29 дол. США, що еквівалентно 24 579,42 грн - сума простроченої процентної ставки;

- 116,14 дол. США, що еквівалентно 883,99 грн - сума підвищеної процентної ставки.

23 липня 2010 року на виконання зазначеного судового рішення видано виконавчі листи про стягнення солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь банку боргу в сумі 22 331,86 дол. США, що еквівалентно 169 976,72 грн, які звернуто до примусового виконання.

Рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області

від 29 березня 2010 року не виконувалось, а тому банк продовжував нараховувати відсотки на умовах, визначених кредитним договором

від 11 квітня 2008 року № СL 33088. Згідно наданого банком розрахунку, станом на 27 грудня 2017 року, розмір заборгованості за кредитним договором становив 110 033,95 дол. США, з яких:

- 12 342,15 дол. США - за основною сумою кредиту;

- 97 691,80 доларів США. - за загальною сумою процентів, комісій, винагород, інших можливих платежів позичальника за основним договором.

Згідно з актом від 27 грудня 2017 року про припинення зобов`язань за кредитним договором від 11 квітня 2008 року № СL 33088, АТ «Універсал Банк» та ОСОБА_1 погодилися, що станом на 27 грудня 2017 року загальний розмір заборгованості позичальника перед кредитором за договором

від 11 квітня 2008 року № СL 33088 становить 110 033,95 дол. США.

Зазначено, що з моменту підписання сторонами цього акту, заборгованість позичальника перед кредитором в розмірі 110 033,95 дол. США вважається погашеною повністю шляхом анулювання (прощення) кредитором такої заборгованості позичальнику (на підставі статті 605 ЦК) з дотриманням черговості погашення заборгованості, як це передбачено кредитним договором, у тому числі за основною сумою кредиту - 12 342.13 дол. США та за загальною сумою процентів, комісій, винагород, інших можливих платежів позичальника - 97 691.80 дол. США, а позичальник вважається таким, що виконав свої зобов`язання за кредитним договором у повному обсязі.

В акті містилося роз`яснення, що згідно з підпунктом «д» підпункту 164.2.17 пункту 164.2. статті 164 ПК України дохід, отриманий платником податку як додаткове благо у вигляді: основної суми боргу (кредиту) платника податку, прощеного (анульованого) кредитором за його самостійним рішенням, не пов`язаним з процедурою банкрутства, до закінчення строку позовної давності, у разі якщо його розмір перевищує 25 процентів однієї мінімальної заробітної плати (у розрахунку на рік), встановленої на 01 січня звітного податкового року. Кредитор зобов`язаний повідомити платника податку - боржника рекомендованим листом з повідомленням про вручення або шляхом укладення відповідного договору, або шляхом надання повідомлення боржнику під підпис особисто про прощення (анулювання) боргу та включити суму анульованого боргу до податкового розрахунку суми доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, за підсумками звітного періоду, у якому такий борг було прощено. Боржник самостійно сплачує податок з таких доходів та відображає їх у річній податковій декларації.

Зазначений акт ОСОБА_1 підписав без будь-яких зауважень.

Рішенням Тернопільського окружного адміністративного суду від 22 травня 2019 року у справі № 500/181/19 визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення - рішення ГУ ДФСУ у Тернопільській області

від 18 вересня 2018 року: № 00166281306, № 00166321306, № 0166291306.

Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 16 липня

2019 року в справі № 500/181/19 рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 22 травня 2019 року скасовано, ухвалено нове судове рішення про відмову в задоволенні позову ОСОБА_1 .

У справі № 500/181/19 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДФСУ у Тернопільській області, третя особа - АТ «Універсал Банк» про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, судами встановлено, що у 2017 році банк списав прострочену основну суму кредиту в сумі 344 896,04 грн, що еквівалентно 12 342,15 дол. США, що відображено у «Податковому розрахунку сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь фізичних осіб, і сум утриманого з них податку» (форма 1 ДФ) за ознакою доходу «126» відповідно до підпункту «д» підпункту 164.2.17 пункту 164.2. статті 164 ПК України, який підлягає включенню до загального місячного (річного) оподаткованого доходу та відображенню платником податку у річній декларації про майновий стан і доходи.

Позиція Верховного Суду та нормативно-правове обґрунтування

Відповідно до частини третьої статті 3 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.

Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення

від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали справи та доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга АТ «Універсал Банк» підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до частини першої статті 598 ЦК України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Правила припинення зобов`язання сформульовані в главі 50 ЦК України «Припинення зобов`язання».

Норми цієї глави передбачають, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України), переданням відступного (стаття 600 ЦК України), зарахуванням (стаття 601 ЦК України), за домовленістю сторін (стаття 604 ЦК України), прощенням боргу (стаття 605 ЦК України), поєднанням боржника і кредитора в одній особі (стаття 606 ЦК України), неможливістю виконання (стаття 607 ЦК України), смертю фізичної особи чи ліквідацією юридичної особи (статті 608 та 609 ЦК України).

Відповідно до статті 605 ЦК України зобов`язання припиняється внаслідок звільнення (прощення боргу) кредитором боржника від його обов`язків, якщо це не порушує прав третіх осіб щодо майна кредитора.

У постанові від 26 травня 2021 року у справі № 761/10758/17 Верховний Суд зазначив, що аналіз статті 605 ЦК дає підстави вважати, що під прощенням боргу розуміють звільнення кредитором боржника від виконання обов`язку, що на ньому лежить, повністю або частково. За загальним правилом, прощення боргу втілюється в односторонньому правочині. Хоча сторони договору не позбавлені можливості укласти договір про прощення боргу. Недійсність такого одностороннього правочину законом прямо не встановлена, а тому в аспекті положень частини першої статті 204 ЦК України такий правочин є правомірним, якщо він не визнаний судом недійсним. Тобто, він може бути оспорений лише в судовому порядку, і належним способом захисту в такому разі має бути визнання правочину недійсним (пункт 2 частини другої статті 16 ЦК України). Спроба позивача використати такий спосіб захисту, як визнання дій банку неправомірними, не відповідає засадам презумпції правомірності правочину.

Подібні висновки викладено в постановах Верховного Суду від 23 вересня

2020 року у справі № 497/1085/16-ц, від 02 грудня 2020 року у справі

№ 569/22588/18.

Некоректне з точки зору лінгвістики, формулювання вимог позову не може бути перешкодою для захисту порушеного права особи, яка звернулася до суду, оскільки надміру формалізований підхід щодо дослівного розуміння вимог позову, як реалізованого способу захисту, суперечить завданням цивільного судочинства, якими є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (постанова Верховного Суду

від 20 серпня 2021 року у справі № 149/2736/20).

Відповідно до 6 ЦК України, частини першої статті 627 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства (пункт 3 частини першої статті 3 ЦК України). Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства та врегулювати свої відносини на власний розсуд, крім випадків, коли такий відступ неможливий у силу прямої вказівки акта законодавства, а також, якщо ці відносини врегульовані імперативними нормами.

Судами встановлено, що з метою позасудового врегулювання питання щодо сплати ОСОБА_1 наявної у нього заборгованості за кредитним договором, АТ «Універсал Банк» надіслав позивачу пропозицію про прощення заборгованості за договором кредиту від 11 квітня 2008 року № CL 33088 шляхом підписання відповідного акта.

Відповідно до умов викладених у зазначеному акті, позивач та відповідач дійшли згоди, що анулюванню (прощенню) підлягає заборгованість позичальника перед кредитором в загальному розмірі 110 033,95 дол. США, з дотриманням черговості погашення заборгованості, як це передбачено кредитним договором, в тому числі за основною сумою кредиту -

12 342,15 дол. США та загальною сумою процентів, комісій, винагород, інших можливих платежів позичальника за договором кредиту - 97 691,80 дол. США. Позичальник вважається таким, що виконав свої зобов`язання за основним договором у повному обсязі.

Таким чином, зазначений акт є пропозицію АТ «Універсал Банк» щодо анулювання (прощення) заборгованості ОСОБА_1 за договором кредиту, яку банк визначив у розмірі 110 033,95 дол. США, на яку ОСОБА_1 погодився та підписав його без зауважень.

Зазначене дає підстави для висновку, що укладений між АТ «Універсал Банк» та ОСОБА_1 акт від 27 грудня 2017 року, викладений у формі двосторонньої угоди, містить підстави та умови прощення боргу на які погодилися обидві сторони, що відповідає вимогам статей 6, 627 ЦК України.

Подібний за змістом висновок викладено у постанові Верховного Суду

від 03 квітня 2019 року у справі № 756/984/17.

ОСОБА_1 обґрунтовував позовні вимоги тим, що він підписав акт

від 27 грудня 2017 року про припинення зобов`язання за кредитним договором від 11 квітня 2008 року № СL 33088 під тиском банку, мотивуючи свої доводи тим, що в разі його відмови, АТ «Універсал Банк» продовжувало б нараховувати йому проценти за користування кредитними коштами, що призвело б до збільшення заборгованості.

Відповідно до частини першої та третьої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Статтею 203 ЦК України передбачені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину.

Відповідно до пунктів 1, 3 частини першої статті 203 ЦПК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

За змістом частини першої статті 231 ЦК України правочин, вчинений особою проти її справжньої волі внаслідок застосування до неї фізичного чи психічного тиску з боку другої сторони або з боку іншої особи, визнається судом недійсним.

Для визнання правочину недійсним з підстав вчинення його під впливом насильства або погрози необхідна наявність фізичного або психічного впливу на особу з метою спонукання до укладення правочину, обов`язок доведення якого покладається на позивача. Подібний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 29 липня 2021 року у справі № 907/113/18).

Відповідно до частин першої-третьої статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом.

Статтею 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків.

Позивач не надав доказів на підтвердження своїх доводів про те, що підписання ним акта про припинення зобов`язання за кредитним договором відбулося під тиском банку, а також вчинення банком протиправних дій спрямованих на спонукання його до такої згоди.

Ураховуючи наведене, обґрунтованими є доводи касаційної скарги про те, що відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції обґрунтовано виходив з того, що отримавши пропозицію банку щодо можливості прощення заборгованості за основним боргом, позивач, діючи на власний розсуд, підписав акт про припинення зобов`язання за кредитним договором

від 27 грудня 2017 року, у якому обумовлювалося, що відповідно до підпункту «д» підпункту 164.2.17 пункту 164.2 статті 164 ПК України анульована сума заборгованості за основним боргом (кредитом) - 12 342.13 дол. США є доходом позивача, який йому необхідно самостійно відобразити у річній податковій декларації та сплатити податок на доходи фізичних осіб, що дає підстави для висновку про наявність у нього волевиявлення на вчинення цього правочину.

Правильність нарахування АТ «Універсал Банк» заборгованості за основним боргом (кредитом), що становить - 12 342.13 дол. США, ОСОБА_1 не оспорював, підписуючи акт про прощення боргу був обізнаний та усвідомлював, що на зазначену суму як дохід, відповідно до підпункту «д» підпункту 164.2.17 пункту 164.2 статті 164 Податкового кодексу України (далі - ПК України) йому належить сплатити податок на доходи фізичних осіб. Зважаючи на наведене, а також відсутність доказів на підтвердження протиправних дій банку, направлених на спонукання позивача до підписання акта про припинення зобов`язання, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про недоведеність позивачем порушення його прав.

Апеляційний суд зазначеного не врахував, неправильно застосував висновки Верховного Суду викладені у постановах від 23 вересня 2020 року у справі

№ 497/1085/16-ц, від 02 грудня 2020 року у справі № 569/22588/18,

від 26 травня 2021 року у справі № 761/10758/17, а тому дійшов помилкового висновку про наявність підстав для скасування рішення суду першої інстанції та задоволення позовних вимог ОСОБА_1

Верховний Суд вважає за потрібне зауважити, що відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції помилився з визначенням правової природи оскаржуваного акту від 27 грудня 2017 року, який є двостороннім правочином, однак зазначене не вплинуло на правильність вирішення спору по суті.

Доводи касаційної скарги про те, що суд апеляційної інстанції не урахував висновків, викладених у постанові Восьмого апеляційного адміністративного суду від 16 липня 2019 року у справі № 500/181/19, які є преюдиційними для вирішення цієї справи, Верховний Суд визнає необґрунтованими, оскільки постановою Верховного Суду від 22 серпня 2022 року зазначене судове рішення скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до статті 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

Зважаючи на те, що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судами повно, однак, апеляційний суд внаслідок неправильного застосування норм матеріального та порушення норм процесуального права, помилково скасував судове рішення, яке відповідає закону, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що оскаржуване судове рішення підлягає скасуванню, із залишенням у силі рішення суду першої інстанції.

Щодо розподілу судових витрат

Згідно з підпунктами «б», «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України резолютивна частина постанови суду касаційної інстанції складається, в тому числі, із нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку із розглядом справи у суді першої інстанції та апеляційної інстанції, у разі скасування рішення та ухвалення нового рішення або зміни рішення, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанцій, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Ураховуючи, що за результатами розгляду касаційної скарги АТ «Універсал Банк, Верховний Суд дійшов висновку про її задоволення, понесені заявником судові витрати у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції у розмірі 1 536,80 грн, підлягають стягненню з відповідача на користь позивача.

Керуючись статтями 400, 402, 413, 415, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Акціонерного товариства «Універсал Банк» задовольнити.

Постанову Тернопільського апеляційного суду від 17 лютого 2022 року скасувати, рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 12 липня 2021 року залишити в силі.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «Універсал Банк» витрати на відшкодування судового збору в розмірі 1 536, 80 грн.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий О. В. Ступак

Судді: І. Ю. Гулейков

А. С. Олійник

Г. І. Усик

В. В. Яремко