Дата документу 08.12.2022Справа № 554/11452/22

Провадження № 2/554/4988/2022

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

08 грудня 2022 року м. Полтава

Октябрський районний суд м. Полтави у складі: головуючого судді - Бугрія В.М., за участю секретаря судових засідань Сорока Ю.Г., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Полтаві цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Служба у справах дітей виконавчого комітету Шевченківської районної в м. Полтаві ради про розірвання шлюбу та визначення місця проживання дітей ,-

ВСТАНОВИВ:

До суду звернулась ОСОБА_1 з позовом до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу та визначення місця проживання дітей, де просила суд розірвати шлюб між нею та відповідачем ОСОБА_2 . Та визначити місце проживання ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з батьком - ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстрованим та проживаючим за адресою: АДРЕСА_1 , із покладенням на батька обов`язків щодо утримання та виховання малолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Місце проживання ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з матір`ю ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстрованою за адресою: АДРЕСА_1 , проживаючою за адресою: АДРЕСА_2 , із покладенням на матір обов`язку щодо утримання та виховання малолітньої дитини - ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_2 .

13 вересня 2013 року вони з відповідачем зареєстрували шлюб, про що Центральним відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Полтавського міського управління юстиції зроблено актовий запис № 1275 від 13 вересня 2013 р.

Від шлюбу мають двох неповнолітніх дітей - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

На протязі останніх місяців сімейне життя між ними поступово погіршувалося, що в кінцевому результаті призвело до фактичного припинення між нами шлюбних відносин. Основна причина розпаду сім`ї це різниця характерів, відсутність між нею та відповідачем взаєморозуміння і довір`я. Кожен з них має діаметрально протилежні погляди на шлюб, сім`ю. На даний момент ведення між ними спільного господарства та сумісне проживання припинено, та за її глибоким переконанням подальшого сенсу підтримувати сімейні відносини немає.

Збереження шлюбу можливе на паритетних засадах, на почуттях взаємної любові та поваги, взаємодопомоги та підтримки, тобто на тому, що є моральною основою шлюбу, а вона та її чоловік не мають наміру зберегти шлюб.

3 квітня 2022 року вони проживають окремо, дітей виховують окремо.

Вважає, що причини, які спонукають її наполягати на розірванні шлюбу, є обгрунтованими і подальше спільне життя їх із відповідачем як подружжя та збереження шлюбу суперечитиме їх інтересам та інтересам дітей.

Ухвалою Октябрського районного суду м.Полтави відкрито провадження у справі.

Позивач у судове засідання не прибула, надала заяву, де просить розглянути справу за її відсутності, позов підтримала, просила задовольнити.

Відповідач у судове засідання не прибув, надав на адресу суду відзив на позовну заяву, в обгрунтування якого вказував, щодо позовних вимог, що стосуються розірвання шлюбу, відповідач не заперечував. Оскільки, дійсно сімейні відносини між подружжям вже себе вичерпали. І тривалий час фактично не існуюють. Позивачем було ініційовано укладення даного договору, оскільки вона наразі не може утримувати обох дітей. Окрім того слід зауважити, що саме батько - ОСОБА_2 приймає активну участь у соціальному забезпеченні старшої дитини - ОСОБА_3 , що підтверджується й довідкою з місця навчання. За взаємною згодою старший син - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 буде проживати з відповідачем, а молодший - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 з позивачем. Дана позиція викладена ними у договорі між батьками щодо визначення місця проживання дитини, який укладений ними 13 жовтня 2022 року. Проте, відповідач вважає, що дане питання до кінця не вирішено, оскільки даним договором не встановлюється обов`язок кожного з подружжя щодо утримання дітей.

Відповідно до ч.3 ст. 200 ЦПК України за результатами підготовчого провадження суд ухвалює рішення у випадку визнання позову відповідачем.

Суд, вивчивши матеріали справи, встановив наступне.

У разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, відповідно до ч.2 ст.247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного запису не здійснюється.

Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені у судовому засіданні.

Згідно зі статтями 12, 13 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, при цьому суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно, зокрема, для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб.

Відповідно до вимог статей 76-79 ЦПК України доказуванню підлягають обставини (факти), які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у учасників справи, виникає спір. Доказування по цивільній справі, як і судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно з ч. 5, 6 ст. 81 ЦПК України докази подаються сторонами та іншими учасниками справи, а доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

У частині 1 ст. 82 ЦПК України встановлено, що обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників.

Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» визначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського Суду як джерело права.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтується. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Справа «Серявін та інші проти України», № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Прецедентна практика Європейського суду з прав людини виходить з того, що реалізуючи п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду, кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, змістом яких є не допустити судовий процес у безладний рух.

Відповідно ст. 24 СК України шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. Примушування жінки та чоловіка до шлюбу не допускається.

Згідно ст. 56 СК України чоловік та дружина мають право на особисту свободу, у тому числі й на припинення шлюбу.

У відповідності до ст. 110 СК України позов про розірвання шлюбу може бути пред`явлений одним із подружжя.

Як визначено у ч. 2 ст.112 Сімейного Кодексу України суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя, збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, інтересам їхніх дітей, що мають істотне значення.

Судом достовірно встановлено, що сторони у справі взяли шлюб 13 вересня 2013 року, який зареєстрований Центральним відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Полтавського міського управління юстиції, актовий запис № 1275, що постає зі свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_3 .

Від шлюбу сторони у справі мають дітей - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Сімейно-шлюбні відносини сторони припинили по причині різних характерів, поглядів на життя, на вирішення сімейно-побутових проблем та на виховання дитини, у зв`язку з чим в сім`ї виникали сварки, суперечки, внаслідок чого були втрачені почуття любові та поваги один до одного. Сторони проживають окремо.

До суду сторони у справі не подавали заяви про надання строків для примирення подружжя та збереження сім`ї.

Вказані обставини постають з позовної заяви, підтверджуються письмовими доказами, наявними в матеріалах справи.

На підставі встановлених фактів, суд вважає, що шлюб необхідно розірвати, оскільки подальше спільне життя сторін по справі і збереження їх шлюбу суперечило б інтересам як позивача, відповідача, так і їх малолітнім дітям.

Спір між сторонами щодо розподілу майна фактично відсутній.

Щодо позовних вимог про визначення місця проживання малолітній дітей суд дійшов наступного висновку.

Позивач при зверненні з позовом до суду вказувала, що ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 проживає разом з позивачем за адресою її місця проживання. ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 проживає разом з її чоловіком відповідачем за адресою його місця проживання. На даний час між ними відсутня взаємна згода щодо місця проживання дітей.

Згідно ч. 4 ст. 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров`я, в якому вона проживає.

Згідно ч. 1 ст. 160 СК України місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків.

У принципі № 6 Декларації прав дитини, проголошеної Генеральною Асамблеєю ООН 20 листопада 1959 року, записано: «...Дитина, якщо це можливо, повинна зростати під опікою і відповідальністю своїх батьків, і звичайно, в атмосфері любові та матеріального забезпечення».

У частині 2 статті 3 Конвенції про права дитини, що діє з 27 вересня 1991 року вказано: «Держави - учасники зобов`язуються забезпечити дитині такий захист та опіку, які необхідні їй для її згоди, приймаючи до уваги права та обов`язки її батьків, опікунів та інших осіб, котрі відповідають за неї по закону і з цією метою приймають всі відповідні законодавчі та адміністративні заходи».

Статтями 8, 11, 12 Закону України «Про охорону дитинства» від 26 квітня 2001 року, № 2402 визначено: «... Кожна дитина має право на рівень життя достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки та особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України. Сім`я є природним середовищем для фізичного, духовного, інтелектуального, культурного, соціального розвитку дитини, її матеріального забезпечення і несе відповідальність за створення належних умов для цього. Кожна дитина має право на проживання в сім`ї разом з батьками або в сім`ї одного із них та на піклування батьків. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини. Вихованням в сім`ї є першоосновою розвитку дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці».

Ухвалюючи рішення в справі «М.С. проти України» від 11 липня 2017 року (заява № 2091 / 13), Європейський суд з прав людини наголосив, що в таких справах основне значення має вирішення питання про те, що найкраще відповідає інтересам дитини. На сьогодні існує широкий консенсус, у тому числі в міжнародному праві, на підтримку ідеї про те, що у всіх рішеннях, що стосуються дітей, їх найкращі інтереси повинні мати першочергове значення. При цьому Європейський суд по правам людини зауважив, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по - перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним.

Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дітей беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення.

Преамбулою Конвенції про права дитини, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 грудня 1991 року № 789 - XII визнається, що дитині для повного і гармонійного розвитку її особи необхідно зростати в сімейному оточенні, в атмосфері щастя, любові і розуміння.

Відповідно до статті 3 Конвенції у всіх діях відносно дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними або приватними інституціями, які займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється найкращому забезпеченню інтересів дитини.

Згідно з положеннями статті 9 зазначеної Конвенції, держави - учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

При цьому поняття розлучення слід тлумачити з огляду на право одного з батьків на спілкування з дитиною та обов`язок другого батька надати можливість для такого спілкування. Крім того, відповідно до положень абзацу 2 принципу 7 Декларації прав дитини, прийнятої резолюцією № 1386 Генеральної Асамблеї ООН від 20 листопада 1959 року, найкраще забезпечення інтересів дитини має бути керівним принципом для тих, на кому лежить відповідальність за його навчання: ця відповідальність лежить перш за все на батьках.

Отже, при розгляді справ щодо місця проживання дитини суди насамперед мають виходити з інтересів самої дитини, враховуючи при цьому сталі соціальні зв`язки, місце навчання, психологічний стан тощо.

Також, при розгляді справ щодо визначення місця проживання дитини необхідно виходити з балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини і обов`язком батьків діяти в її інтересах.

Необхідно враховувати принцип 6 Декларації прав дитини від 20 листопада 1959 року, Конвенцію про права дитини, ратифіковану постановою Верховної Ради України від 27 грудня 1991 року № 789 - XII, та положення національного законодавства.

Декларація, прийнята резолюцією 1386 (XIV) Генеральної Асамблеї ООН - це міжнародний договір у розумінні Віденської конвенції про право міжнародних договорів та Закону України «Про міжнародні договори України». Вона встановлює основні принципи в сфері забезпечення прав дитини.

У свою чергу Конвенція про права дитини є міжнародним договором, приєднавшись до якого у 1991 році, Україна взяла на себе зобов`язання щодо забезпечення прав дитини, закріплених у цьому документі. Конвенція - частина законодавства України, як міжнародний договір має пріоритет над національним законодавством, її застосування обов`язкове.

Конвенція про права дитини ґрунтується на принципах, закріплених у Декларації, і розвиває її положення, встановлюючи зобов`язання для країн - учасниць.

Національне сімейне законодавство, яке будується на основі Конвенції, передбачає, що при вирішенні спору про визначення місця проживання дитини суд виходить з принципу рівності прав і обов`язків обох батьків, віддаючи перевагу тому з них, хто може створити найбільш сприятливі умови для виховання дитини, інші обставини, що мають істотне значення.

Відповідно до ст. 27 Конвенції про захист прав дитини, батько (-ки) або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.

Згідно із ст. 18 Конвенції про захист прав дитини суд повинен докласти всіх можливих зусиль для того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини.

Батьки несуть основну відповідальність за виховання та розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.

Тому, суд на підставі встановлених обставин, а також з метою забезпечення інтересів дітей, дійшов висновку про необхідність задоволення позову.

Керуючись ст. 18, 19, 84, 104, 105, 110, 112, 113, 160, 161 Сімейного Кодексу України, ст. 4, 5, 10-13, 18, 76-81, 83, 133, 141, 258, 264, 265, 273, 280-284, 352, 354 ЦПК України, суд, -

ухвалив:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Служба у справах дітей виконавчого комітету Шевченківської районної в м. Полтаві ради про розірвання шлюбу та визначення місця проживання дітей - задовольнити.

Розірвати шлюб між ОСОБА_1 ( ОСОБА_1 ) ІНФОРМАЦІЯ_3 , проживаючою за адресою: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 , та ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_4 , проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , зареєстрований 13 вересня 2013 року Центральним відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Полтавського міського управління юстиції, актовий запис № 1275.

???Визначити місце проживання ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з батьком - ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстрованим та проживаючим за адресою: АДРЕСА_1 , із покладенням на батька обов`язків щодо утримання та виховання малолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1

???Визначити місце проживання ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з матір`ю ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстрованою за адресою: АДРЕСА_1 , проживаючою за адресою: АДРЕСА_2 , із покладенням на матір обов`язку щодо утримання та виховання малолітньої дитини - ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Після розірвання шлюбу шлюбне прізвище позивачки визначити « ОСОБА_1 ».

Рішення може бути оскаржене до Полтавського апеляційного суду шляхом подачі в 30 -денний термін апеляційної скарги з дня його проголошення, а особами, які приймають участь у справі, але не були присутні при оголошенні рішення у той же строк з моменту отримання копії рішення суду.

Суддя В.М.Бугрій