Справа № 452/3086/22

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"07" грудня 2022 р. м. Самбір

Самбірський міськрайонний суд Львівської області в складі:

головуючої судді Бікезіної О.В.,

за участю: секретаря судового засідання Кухар О.П.,

представника позивачки адвоката Дашинича І.Б.,

свідків: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_3 звернулася в суд із позовом до ОСОБА_4 про визнання його таким, що втратив право користування житловим приміщенням посилаючись на те, що нею, шляхом спадкування набуто в особисту власність житловий будинок, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Згідно даних реєстру територіальної громади, в даному будинку зареєстрований її рідний брат - ОСОБА_4 . Відповідач зареєстрований в належному їй будинку, але не проживає в такому більше трьох років, він виїхав без будь-якої на це причини і проживає за невідомою їй адресою, зв`язку з позивачкою не підтримує. Крім того, він не несе жодних витрат по утриманню будинку, в тому числі не сплачує плату за комунальні послуги (плату за світло, газ. тощо). Домовитися про добровільне зняття з реєстрації не являється можливим. На сьогоднішній день є можливість скористатися пільгами та оформити житлову субсидію, у зв`язку з цим виникла потреба у знятті відповідача з реєстрації.

Позивачка зазначає, що реєстрація місця проживання відповідача у належному їй будинку створює для неї додаткові чималі фінансові витрати на сплату комунальних послуг у великому розмірі та ускладнює матеріальне становище, та заважає в повній мірі використовувати свої права як власника, оскільки в майбутньому також вона планує продати належне їй майно, а саме будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1 .

Покликаючись на зазначені обставини, позивачка просить визнати ОСОБА_4 , таким, що втратив право користування житловим приміщенням в будинку

АДРЕСА_1 .

Представник позивачки адвокат Дашинич І.Б. у судовому засіданні позов підтримав та просив задовольнити у повному обсязі.

Відповідач ОСОБА_4 , належним чином повідомлений про дату, час та місце розгляду справи згідно з вимогами ч. 11 ст. 128 ЦПК України, в судове засідання не прибув, про причини неявки суд не повідомив, на електронну адресу суду подав відзив про визнання позову в повному обсязі, в якому зазначив адресу свого проживання: м. Кіров, РФ (а.с. 21-24).

Суд, вислухавши пояснення представника позивача, свідків, дослідивши матеріали цивільної справи, з`ясувавши всі обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, що мають значення для вирішення справи по суті, встановивши такі фактичні дані та відповідні їм правовідносини, приходить до висновку, що заявлені позовні вимоги підлягають задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Статтею 5 ЦПК України передбачено, що здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Відповідно до положень статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Статтею 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Згідно ст. 41 Конституції України, кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю.

При цьому право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом; ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності; право приватної власності є непорушним.

Непорушність права власності проголошена і в низці міжнародних документів (ст. 17 Загальної декларації прав людини (ООН, 10.12.1948 року), ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 1950).

Відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Аналізуючи право особи на мирне володіння своїм майном, Європейський суд з прав людини дійшов висновків, згідно з якими визнанням права кожного на мирне володіння своїм майном, по суті, гарантує право власності; право розпорядження є традиційним і фундаментальним аспектом права власності (рішення Суду у справі «Маркс проти Бельгії» від 27.04.1979 року, п. 63).

Відповідно до ст. 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Згідно із ч. 1 ст. 321 ЦК України, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

За ч. 1 ст. 317 ЦК України, власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Відповідно до ч. 1 ст. 319 ЦК України, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Частиною 1 ст. 383 ЦК України встановлено, що власник житлового будинку, квартири має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім`ї.

Вимогами ст. 386 ЦК України передбачено, що держава забезпечує рівний захист прав усіх суб`єктів права власності. Власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню. Власник, права якого порушені, має право на відшкодування завданої йому майнової та моральної шкоди.

Як зазначено вст. 391 ЦК України, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Поважними причинами відсутності члена сім`ї понад один рік може бути строкова служба в армії, навчання, лікування, тривалі відрядження тощо.

Судом встановлено, що ОСОБА_3 , шляхом спадкування набуто в особисту власність житловий будинок, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується рішенням Самбірського міськрайонного суду Львівської області від 20 січня 2017 року (справа № 452/3198/16-ц)

(а.с. 3-4) та Витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності індексний номер 81929318 (а.с. 5).

Згідно даних реєстру територіальної громади, в даному будинку зареєстрований рідний брат позивачки - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що вбачається з довідки - листа ЦНАП виконавчого комітету Самбірської міської ради від 18 жовтня

2022 року (а.с. 6).

ОСОБА_4 зареєстрований в будинку позивачки, але не проживає в такому більше року, що стверджується Актом виконавчого комітету Самбірської міської ради Львівської області від 14 жовтня 2022 року.

Як встановлено судом, відповідач більше трьох років виїхав з належного позивачці будинку, без будь-якої на це причини і проживає за невідомою їй адресою. Також відповідач не тільки не проживає без будь-яких на те причин, а також не несе жодних витрат по утриманню будинку, в тому числі не сплачує плату за комунальні послуги (плату за світло, газ тощо). Домовитися про добровільне зняття з реєстрації не являється можливим.

ОСОБА_4 є рідним братом ОСОБА_3 і у житловому будинку він прописаний як член сім`ї.

Частиною 2 ст. 405 ЦК України передбачено, що член сім`ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім`ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.

Реєстрація місця проживання відповідача створює позивачці перешкоди у реалізації права власності на належний їй житловий будинок.

Той факт, що ОСОБА_4 з 2017 року по теперішній час за адресою: АДРЕСА_1 , не проживає, особистих його речей в будинку не має підтвердили в судовому засіданні свідки ОСОБА_2 та ОСОБА_1 .

Так, свідок ОСОБА_2 показала, що знає родину ОСОБА_3 багато років, є сусідами. ОСОБА_4 з 2017 року у даному будинку не проживає. Особистих речей відповідача в будинку не має.

Свідок ОСОБА_1 суду підтвердила, що відповідач, дійсно є рідним братом позивачки, який в 2017 році поїхав на заробітки до Росії і більше вони його не бачили. Знає, що він там одружився та проживає. Особистих речей відповідача в будинку не має.

За таких обставин суд дійшов висновку, що так, як ОСОБА_4 не проживає у житловому будинку за адресою: АДРЕСА_1 ,без поважних причин понад один рік, то його необхідно визнати таким, що втратив право на користування даним житловим приміщенням, а позов задовольнити.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд зазначає таке.

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, у разі задоволення позову покладаються на відповідача.

Позивачкою при зверненні до суду з цим позовом був сплачений судовий в розмірі 992 грн. 40 коп. (а.с. 4).

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Позивачка при зверненні до суду не просила відшкодувати їй понесені судові витрати.

Отже, враховуючи такий принцип цивільного судочинства як диспозитивність, понесені судові витрати позивачці при ухваленні рішення не відшкодовуються.

Керуючись ст. 259, 263-265, 268 ЦПК України, суд, -

У Х В А Л И В :

Позов ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням - задовольнити.

Визнати ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , таким, що втратив право користування житловим приміщенням в будинку АДРЕСА_1 .

Судові витрати віднести на рахунок позивачки.

Рішення може бути оскаржено до Львівського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Позивачка: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 .

Відповідач: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрований за адресою:

АДРЕСА_1 .

Повний текст рішення виготовлено 16 грудня 2022 року.

Суддя