Справа № 523/3129/20

Провадження №2/523/633/22

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"09" грудня 2022 р. м.Одеса

Суворовський районний суд м. Одеси в складі:

головуючого судді - Мурманової І.М.,

за участю секретаря судового засідання - Бєлік Л.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду № 6 в м. Одесі цивільну справу за позовною заявою Одеського геріатричного будинку-інтернат до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет позову: Департамент соціальної та сімейної політики Одеської обласної державної адміністрації, про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням та примусове виселення,-

ВСТАНОВИВ:

Одеський геріатричний будинок-інтернат звернувся до Суворовського районного суду м. Одеси з позовною заявою до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет позову: Департамент соціальної та сімейної політики Одеської обласної державної, про визнання такою, що втратила право користування житловим приміщенням та примусове виселення.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що Будинок - інтернат був створений та функціонує з метою забезпечення постійного проживання громадян похилого віку, ветеранів війни та праці, інвалідів, які потребують стороннього догляду, побутового та медичного обслуговування. Законною підставою для перебування у даному будинку - інтернаті є оформлена путівка, що видається відповідним структурним підрозділом обласної держадміністрації.

Позивач зазначає, що у відношенні відповідача по справі, термін дії тимчасової путівки сплив та відповідно відповідач має залишити приміщення інтернату, однак остання відмовились залишити будинок-інтернат та продовжує проживати в ньому. Безпідставне проживання відповідача ставить під загрозу цільове використання державних коштів, які наразі використовуються не за призначенням. Також позивач зазначає, що відповідачу було запропоновано переїзд та проживання до Комунальної установи «Одеський обласний центр реабілітації змішаного типу для інвалідів та дітей інвалідів «Стратегія життя», що знаходиться за адресою: Одеська область, Подільський район с. Борщі.

Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями, суддю визначено автоматизованою системою документообігу суду, відповідно до ст.ст. 14, 33 ЦПК України.

Ухвалою Суворовського районного суду м. Одеси від 02 березня 2020 року позовну заяву Одеського геріатричного будинку-інтернат було залишено без руху, з підстав її невідповідності вимогам ст.177 ЦПК України.

Заявою від 29 травня 2020 року, позивач усунув недоліки визначені ухвалою суду від 02 березня 2020 року.

Ухвалою Суворовського районного суду м. Одеси від 02 червня 2020 позовну заяву прийнято до розгляду, призначено розгляд справи в судове засідання, відповідачу роз`яснено про право надання відзиву на позовну заяву.

В ході розгляду справи, представником позивача надано заяву про уточнення позовної заяви, згідно якої позивач не змінив суті та не збільшив розмір позовних вимог, а лише визначив склад учасників провадження (а.с.64-68).

Не погоджуючись з позовними вимогами відповідач 24.06.2021 року (вх. № 18631) подала відзив на позовну заяву за підписом адвоката Бикова Д.Ю., згідно якого представник відповідача просить відмовити у задоволенні позову. Відзив на позовну заяву мотивований тим, що відповідач є переселеною особою з інвалідністю ІІ групи по зору, не має поблизу родичів, не має іншого місця проживання. З відповідача відраховуються 75% пенсії на рахунок позивача. Крім іншого, просив врахувати, що ОСОБА_1 , є інвалідом по зору з дитинства, перенесла операцію по зору, перебуває на обліку в клініці Філатова, що унеможливлює її переселення у с. Борщі Одеської області (а.с.144-161).

В ході розгляду справи представник позивача подав заяву про зміну частини позовних вимог, згідно яких представник позивача просив висилити ОСОБА_1 , з наданням іншого місця проживання в КУ «Обласний Центр соціально-психологічної допомоги», що розташований за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.210-211).

Чергове судове засідання у справі призначено на 09 грудня 2022 року, сторони звернулись із заявами щодо можливості проведення судового засідання у їх відсутність.

Так, згідно заяви представника позивача Король О.І. , остання просить провести слухання справи за її відсутності, задовольнити позовні вимоги в повному обсязі, висилити ОСОБА_1 , в примусовому порядку до КУ «Обласний Центр соціально-психологічної допомоги», що розташований за адресою: м. Одеса, вул. Красна, буд. 11, згідно заяви про уточнення вимог в частині місця примусового виселення (а.с.225).

Представник відповідача ОСОБА_1 , адвокат Олійник Олександр Олександрович також звернуся із заявою про можливість проведення судового засідання у відсутність сторони відповідача, просив у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі, додатково зазначив, про надання письмових судових дебатів в письмову вигляді, які будуть спрямовані на електронну адресу суду (а.с.226). На адресу суду 12.12.2022 року надійшли письмові пояснення до судових дебатів (а.с.227).

Представник третьої особи Департамент соціальної та сімейної політики Одеської обласної державної в судове засідання не з`явився, неодноразово звертався на адресу суду з клопотаннями щодо розгляду справи за його відсутності зокрема, 26.01.2021р., (вх. № 518) представник третьої особи подав клопотання про розгляд справи у відсутність представника третьої особи, в якому зазначив, що позовні вимоги підтримує в повному обсязі та просить їх задовольнити (а.с.100-101;111-112).

Згідно положень ч. 3 ст. 211 ЦПК України учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі учасники справи, судовий розгляд справи здійснюється на підставі наявних у суду матеріалів.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 223 ЦПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється у відповідності до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, у зв`язку з розглядом справи за відсутності учасників справи.

Суд, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши надані письмові докази на підтвердження та спростування позовних вимог в їх сукупності, встановивши обставини справи та відповідні їм правовідносини дійшов наступних висновків.

Так, звертаючись з позовом про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням та примусове виселення позивач зазначив, що є надавачем соціальних послуг у розумінні Закону України «Про соціальні послуги». Відповідач ОСОБА_1 , відповідно до путівки б/н від 12.10.2016 року отримала послугу стаціонарного догляду та була прийнята на державне утримання згідно наказу будинку - інтернату від 19.10.2016 року № 200, термін граничного перебування, тобто надання соціальної послуги становив - до 19.04.2017 року. Однак, після спливу зазначеного терміну перебування відповідач самостійно не залишила будинок - інтернат, та відмовилась покидати приміщення, у зв`язку з цим позивач змушений звернутись до суду.

Вирішуючи позовні вимоги суд виходить з наступного.

Відповідно до ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до Путівки б/н від 12.10.2016 р. ОСОБА_1 1957 року народження (місце реєстрації до направлення: АДРЕСА_2 ) - направляється на державне забезпечення тимчасово на 6 місяців до Одеського геріатричного будинку-інтернату за адресою: м. Одеса, вул. Паустовського, буд. 2 (а.с.47).

Згідно Наказу від 19.10.2016 року № 200 за підписом директора ОГБІ Акімова В.М. - ОСОБА_1 , прийнято на тимчасове державне утримання на 6 місяців згідно путівки департаменту соціальної та сімейної політки за № - від 12.10.2016 року (а.с.48).

Відповідно до супровідного листа від 19.10.2016 року у Суворовський ОУПФУ повідомлено про те, що ОСОБА_1 , поставлена на повне державне забезпечення тимчасово на 6 місяців (а.с.48).

Згідно листа від 25.04.2017 р. директор ОГБІ Акімов В.М. повідомив директора Департаменту соціального захисту населення облдержадміністрації Криву Т.В. про закінчення терміну дії путівок внутрішньо переміщених осіб та висловив прохання щодо надання пояснення з приводу перебування переселенців та їх подальшого влаштування (а.с.33).

Листами від 27.12.2017 року вих. № 649, від 28.02.2018 р. № 134, від 24.09.2018 р № 615 директор ОГБІ Акімов В.М. повідомив директора Департаменту соціального захисту населення облдержадміністрації про закінчення терміну путівок та про надання роз`яснень щодо осіб переселенців (а.с.35-37).

Згідно наказу від 18.04.2017 року № 73 за підписом директора ОГБІ наказано продовжити з 18.04.2017 року термін перебування ОСОБА_1 на повному державному утриманні в Одеському ГБІ до моменту вирішення Органом управління питання подальшого її перебування у будинку-інтернаті (а.с.49).

Відповідно до повідомлення №24 від 15.01.2019 р. за підписом директора ОГБІ Акімова В.М., внутрішньо переміщеним особам - адміністрація ОГБІ повідомляє, що за рішенням Комісії з питань розгляду виняткових обставин влаштування осіб в комунальні установи системи соціального захисту населення Одеської області від 22.12.2018 року (протокол засідання комісії № 2) особам, які мають статус внутрішньо-переміщених, надано згоду на їх перебування у будинку-інтернаті до 01.05.2019 року з подальшим вивільненням ліжко-місця (а.с.40).

Згідно списку внутрішньо-переміщених осіб під особистий підпис про ознайомлення з повідомленням, також 24.01.2019 р. ознайомлена й відповідач ОСОБА_1 (а.с.41).

Відповідно до повідомлення від 30.04.2019 року № 212 адміністрація ОГБІ повідомила внутрішньо-переміщених осіб, що у зв`язку з травневими святами продовжується термін перебування зазначених осіб до 01.06.2019 року (а.с.42).

Листом від 17.02.2021 року вих. № 66 за підписом директора ОГБІ Акімова В.М., ОСОБА_1 повідомлено про можливість влаштуватись на проживання до обласної КУ «Обласний центр соціально-психологічної допомоги», який розташований за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.118).

Так, відповідно до уточненої заяви представник позивача просить здійснити примусове виселення з наданням іншого місця проживання ОСОБА_1 , саме в КУ «Обласний центр соціально-психологічної допомоги» (а.с.210-211).

Судом досліджується лист Департаменту соціальної та сімейної політки ООДА від 12.03.2020 р. на ім`я ОСОБА_1 , згідно якого останній пропонується влаштування до КУ «Обласний центр соціально-психологічної допомоги» з наданням ліжко-місця строком на один рік, рекомендовано звернутись до директора Центру, якому надано дозвіл на поселення (а.с.217).

Відповідно до листа від 12.03.2020 р. за підписом директора Департаменту соціальної та сімейної політки ООДА директору ОГБІ доручено здійснити контроль написання заяви ОСОБА_1 , про відрахування з будинку-інтернат, а також у сприянні їй перевезення особистих речей до КУ «Обласний центр соціально-психологічної допомоги» (а.с.218).

Разом з цим, як встановлено в попередніх судових засіданнях та відповідно до письмових пояснень у судових дебатах відповідач заперечує та не погоджується з переселенням до Центру. В судовому засіданні відповідач, не погоджуючись із позовними вимогами, наполягала, що їй як внутрішньо переміщеній особі держава повинна виділити соціальне житло у м. Одесі, умови проживання у КУ «Обласний центр соціально-психологічної допомоги» її не влаштовують, а директор будинку-інтернату намагається її позбутися. Згідно письмових пояснень представник відповідача зазначив, що за більш ніж 5 років вимушеного проживання у ОГБІ ОСОБА_1 звикла до умов проживання в ньому, та до місця його розташування.

З огляду на захворювання та проблеми пересування, їй буде важко пристосуватись до нового місця проживання. Відповідач неодноразово зверталась до керівництва закладу з питання продовження терміну її перебування в ОГБІ, однак відповіді на її звернення не отримала. Крім іншого, зазначив, що з 2015 року відповідач була змушена 3-чі змінювати місце проживання. Також, зазначив, що згідно з п. 13 п. 14 Типового положення про будинок-інтернат для громадян похилого віку та осіб з інвалідністю, затвердженого Постановою КМУ від 02.09.2020 року № 722, до «Інтернату насамперед приймаються особи, зазначені в п.13 цього положення які постраждали внаслідок збройного конфлікту, тимчасової окупації, надзвичайної ситуації техногенного характеру чи природнього характеру, нещасних випадків, а також внутрішньо переміщені особи». Крім іншого, зазначив, що відповідно до п.5.4. Статуту ОГБІ, як виняток, до Установи можуть прийматись особи похилого віку та інваліди, які мають працездатних дітей або родичів, зобов`язаних відповідно до чинного законодавства їх утримувати і якщо вони з об`єктивних причин не можуть цього робити. На підставі виклеєного просив відмовити у задоволенні позову (а.с.227).

Судом досліджується Статут Одеського Геріатричного будинку-Інтернат затверджений розпорядженням обласної ради від 18.09.2017 року № 547/2017-ОР. Так, згідно п. 2.1 Статуту - Будинок-інтернат був створений та функціонує з метою забезпечення постійного проживання громадян похилого віку, ветеранів війни і праці, інвалідів, які потребують стороннього догляду, побутового та медичного обслуговування.

Основним завданням будинку - інтернату є забезпечення належних умов для проживання, соціально - побутового обслуговування, надання медичної допомоги громадянам похилого віку та особам з інвалідністю, які потребують стороннього догляду і допомоги (п. 2.2 Статуту).

Перелік категорій громадян, які приймаються на утримання за рахунок коштів обласного бюджету встановлений розділом 5 «Умови приймання, утримання і відрахування з Установи» Статуту (п. 5.1 - 5.4), та розділом 3 Типового положення, основною умовою для прийняття зазначених категорій громадян є потреба стороннього догляду та відсутність працездатних родичів, зобов`язаних їх утримувати за законом.

Законною підставою для перебування у будинку - інтернаті є оформлена путівка, видана відповідним структурним підрозділом обласної держадміністрації (п. 5.10 Статуту, п.3.8 Типового положення).

Такі умови та підстави для надання соціальних послуг також закріплено пунктом 4, абзацами 5,7 пункту 10 Порядку надання соціальних послуг особам з інвалідністю та особам похилого віку, які страждають на психічні розлади, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 26.06.2019 року № 576.

Зазначене цілком відповідає загальним правовим засадам, встановленим Законом України «Про соціальні послуги» (ст. 13), відповідно до норм якого: «Надавачі соціальних послуг провадять свою діяльність відповідно до законодавства про соціальні послуги, на підставі установчих та інших документів, якими визначено перелік соціальних послуг та категорії осіб, яким надаються такі послуги, за умови забезпечення їх відповідності критеріям діяльності надавачів соціальних послуг, встановленим Кабінетом Міністрів України».

Згідно п. 5.5 Статуту, за наявності вільних місць в будинку - інтернаті громадяни похилого віку та інваліди, ветерани війни і праці можуть прийматися на тимчасове проживання терміном від 1 до 6 місяців, як на загальних умовах, так і за плату.

Матеріалами справи встановлено, що строк дії путівки внутрішньо переміщеної особи ОСОБА_1 , закінчився 01.05.2019 року, який в подальшому було продовжено до 01.06.2019 року, та в подальшому запропоновано ОСОБА_1 , місце проживання за адресою: АДРЕСА_1 в КУ «Обласний центр соціально-психологічної допомоги».

Судом встановлено, що згідно листа Департаменту соціальної та сімейної політики Одеської обласної державної адміністрації щодо подальшого перебування в будинку-інтернаті внутрішньо переміщених осіб Департамент соціального захисту населення інформує, що рішенням Комісії протокол № 2 від 22.12.2018 року надано згоду на продовження перебування в інтернаті до 01.05.2019 року з подальшим вивільненням ліжко-місця, зокрема, ОСОБА_1 , 1957 року народження, особа з інвалідністю ІІ групи, має працездатну дочку, 1988 року народження, зобов`язану утримувати її за законом (а.с.121-122).

Матеріалами справи встановлено, що Департамент соціальної та сімейної політики Одеської обласної державної адміністрації, як відповідний структурний підрозділ з питань соціального захисту населення, неодноразово приймав рішення про тимчасове подовження терміну перебування відповідача у будинку - інтернаті з пропозицією переведення до відділення з соціальної роботи у с. Борщі комунальної установи «Одеський обласний центр реабілітації змішаного типу для інвалідів та дітей - інвалідів «Стратегія життя», у якому всім внутрішньо переміщеним особам виділені кімнати для забезпечення безоплатного проживання.

Послуги з проживання, комунального, медичного та побутового обслуговування, які надає позивач згідно Статуту, Закону України «Про соціальні послуги», Типового положення, постанови КМУ № 772, є різновидом послуг, надання яких врегульоване загальними положеннями про послуги, встановленими Цивільним кодексом України, який є основним актом цивільного законодавства України (ст.4 ЦК України).

Статтею 14 ЦК України встановлено, що цивільні обов`язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.

Згідно положення статті 905 ЦК України передбачено, що строк договору про надання послуг встановлюється за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом або іншими нормативно-правовими актами, при цьому, сторони здійснюють свої права та виконують обов`язки саме протягом такого строку згідно приписів ст. 631 ЦК України.

Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного Кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ст.ст. 526, 530 ЦК України).

Згідно ст. 13 Цивільного кодексу України, особи зобов`язані утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб.

Отже, матеріалами справи встановлено, що й безпосередньо підтверджено в ході розгляду справи строк тимчасового проживання ОСОБА_1 в будинку-інтернат сплинув, остання відмовляється влаштуватись до Центру на проживання строком на один рік. Відповідач, продовжує перебувати та проживати на державному утриманні у будинку - інтернаті без оформлення, відсутності путівки Департаменту соціальної та сімейної політики ООДА, як єдиної встановленої законної підстави на перебування у будинку - інтернаті, що свідчить про порушення вимог, встановлених законодавством України, а саме, ст.ст. 13, 14, 526, 530, 905 ЦК України, п.п. 3.7, 3.8 Типового положення, п. 16 Постанови КМУ № 772, та права будинку - інтернату в частині відсутності належним чином оформленої підстави для отримання послуг (путівки Департаменту соціальної та сімейної політики ООДА), перевищення граничного можливо терміну перебування.

Приймання до будинку-інтернату здійснюється за путівкою відповідно наказу Міністерства праці та соціального захисту Автономної Республіки Крим, головних управлінь праці та соціального захисту населення обласних держадміністрацій, Головного управління соціального захисту населення Київської міської держадміністрації, Управління праці та соціального захисту населення Севастопольської міської держадміністрації, виданою на підставі: особистої заяви громадянина похилого віку чи інваліда про його прийняття до будинку-інтернату; паспорта (або іншого документа, що засвідчує особу); медичної картки про стан здоров`я з висновком про необхідність стороннього догляду; довідки про розмір призначеної пенсії; довідки про склад сім`ї за встановленою формою; довідки медико-соціальної експертної комісії про групу інвалідності особи, що приймається до будинку-інтернату (за наявності групи інвалідності) (3.8.).

Судом не приймаються до уваги твердження представника відповідача щодо неможливості влаштуватись до Центру, з підстав того, що відповідач звикла до свого місця проживання, оскільки такі підстави не передбачені законом.

Згідно Типового Положення про будинок-інтернат для громадян похилого віку та інвалідів, геріатричний пансіонат, пансіонат для ветеранів війни і праці, затвердженого Наказом Міністерства праці та соціальної політики України 29.12.2001 № 549, будинок-інтернат для громадян похилого віку та інвалідів, геріатричний пансіонат, пансіонат для ветеранів війни та праці (далі - будинок-інтернат) є стаціонарною соціально-медичною установою загального типу для постійного проживання громадян похилого віку, ветеранів війни та праці, інвалідів, які потребують стороннього догляду, побутового і медичного обслуговування (1.1.).

До будинку-інтернату приймаються на державне утримання особи похилого віку, які досягли пенсійного віку, а інваліди першої і другої групи, старші за 18 років, які за станом здоров`я потребують стороннього догляду, побутового обслуговування, медичної допомоги, яким згідно з медичним висновком не протипоказане перебування у будинку-інтернаті та які не мають працездатних родичів, зобов`язаних їх утримувати за законом (3.1.).

Згідно зі ст. 109 ЖК УРСР виселення із займаного жилого приміщення допускається з підстав, установлених законом. Виселення проводиться добровільно або в судовому порядку. Громадянам, яких виселяють з жилих приміщень, одночасно надається інше постійне жиле приміщення, за винятком виселення громадян при зверненні стягнення на жилі приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення. Постійне жиле приміщення, що надається особі, яку виселяють, повинно бути зазначено в рішенні суду (частини перша, друга цієї статті).

У статті 114 ЖК УРСР передбачено підстави виселення з наданням громадянам іншого жилого приміщення.

Згідно ч. 4 ст. 311 ЦК України - фізична особа не може бути виселена або іншим чином примусово позбавлена житла, крім випадків, встановлених законом.

Матеріалами справи встановлено, що строк перебування відповідача в ОГБІ закінчився, путівка на продовження строку перебування не видавалась, а відтак у відповідача відсутні законно підстави на продовження проживання в будинку-інтернат.

Однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 ст. 3 ЦК України), тому дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Відповідно до ст. 60 ЗУ «Про місцеве самоврядування в Україні» територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно, в тому числі заклади охорони здоров`я, соціального обслуговування та інше майно і майнові права, рухомі та нерухомі об`єкти, визначені відповідно до закону як об`єкти права комунальної власності, а також кошти, отримані від їх відчуження. Підставою для набуття права комунальної власності є передача майна територіальним громадам безоплатно державою, іншими суб`єктами права власності, а також майнових прав, створення, придбання майна органами місцевого самоврядування в порядку, встановленому законом. Районні та обласні ради від імені територіальних громад сіл, селищ, міст здійснюють управління об`єктами їхньої спільної власності, що задовольняють спільні потреби територіальних громад. Право комунальної власності територіальної громади захищається законом на рівних умовах з правами власності інших суб`єктів.

Щодо позовних вимог про визнання відповідача такою, що втратила право на користування житловим приміщенням суд зазначає наступне.

У ст. 7 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», вказано, що зняття з реєстрації місця проживання особи здійснюється на підставі зокрема, судового рішення, яке набрало законної сили, про позбавлення власності на житлове привішення або права користування житловим приміщенням, про виселення, про визнання особи безвісно відсутньою або оголошення померлою.

Згідно п. 3 Правил реєстрації місця проживання, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 02.03.2016 року №207, реєстрація/зняття з реєстрації місця проживання/перебування здійснюється виконавчим органом сільської, селищної або міської ради, сільським головою (у разі коли відповідно до закону виконавчий орган сільської ради не утворено) (далі - орган реєстрації) на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці, на яку поширюються повноваження відповідної сільської, селищної або міської ради.

Відповідно до п. 26 вказаних вище Правил зняття з реєстрації місця проживання особи здійснюється, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили, про позбавлення права користування житловим приміщенням.

При цьому, визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням внаслідок відсутності цієї особи понад встановлені строки, провадиться виключно в судовому порядку (згідно зі ст.72 Житлового кодексу УРСР).

Оскільки збереження або втрата права користування житлом за відсутнім мешканцем, у будь-якому випадку, прямо залежить від причин відсутності, то під час вирішення цієї категорії справ з`ясуванню підлягають обставини, які мають значення для встановлення причин довготривалої відсутності особи.

Отже, з огляду на зазначене, діючим законодавством чітко передбачено порядок та підстави необхідні для вирішення питання про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщення, що як правила пов`язано з необхідністю зняття такої особи з реєстраційного обліку.

Разом з цим, в матеріалах справи відсутні будь-які належні та допустимі докази на підтвердження обставин того, що відповідач зареєстрована в будинку-інтернат, а також того, що вона там не проживає. Крім іншого, позивач серед позовних вимог ставить вимогу про примусове виселення з приміщення, що відповідно свідчить про суперечливість заявлених вимог.

Згідно з ч.1 ст.81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч.6 ст.81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно з ч.1 ст.76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Статтею 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Згідно ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Статтею ст.263 ЦПК України визначено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Справедливість судового рішення вимагає, аби такі рішення достатньою мірою висвітлювали мотиви, на яких вони ґрунтуються. Межі такого обов`язку можуть різнитися залежно від природи рішення і мають оцінюватись у світлі обставин кожної справи. Національні суди, обираючи аргументи та приймаючи докази, мають обов`язок обґрунтувати свою діяльність шляхом наведення підстав для такого рішення. Таким чином, суди мають дослідити основні доводи (аргументи) сторін та з особливою прискіпливістю й ретельністю змагальні документ, що стосуються прав та свобод, гарантованих Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод.

Аналізуючи в сукупності досліджені докази, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, а також достатність і взаємний зв`язок у їх сукупності, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин, та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, суд прийшов до висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, а саме в частині примусового виселення відповідача з наданням іншого місця проживання.

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України - судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Разом з цим, якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від оплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Зазначене стосується й випадку, коли рішення ухвалено на користь позивача, а відповідач звільнений від сплати судового збору.»

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 141 ЦПК України, у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Таким чином, позивачу з державного бюджету належить повернути 50% сплаченого судового збору в розмірі: 2 102 гривні.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст.3,13,14,15,311,631,905 ЦК України, ст.ст.12,76-81, 84, 141, 247, 258, 263, 273, 354 ЦПК України, -

УХВАЛИВ:

Позовні вимоги Одеського геріатричного будинку-інтернат до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет позову: Департамент соціальної та сімейної політики Одеської обласної державної адміністрації, про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням та примусове виселення - задовольнити частково.

Висилити ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , з Одеського геріатричного будинку-інтернат, що знаходиться за адресою: м. Одеса, вул. Паустовського, буд. 12 - в примусовому порядку з наданням іншого місця проживання в КУ «Обласний Центр соціально-психологічної допомоги», що розташований за адресою: м. Одеса, вул. Красна, буд. 11.

В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Зобов`язати Управління Державної казначейської служби України у м. Одесі Одеської області, код ЄДРПОУ 38016923, що розташоване за адресою: м. Одеса, по вул. Черняховського, буд.6, повернути позивачу - Одеському геріатричному будинку-інтернат (код ЄДРПОУ: 03189096, місце знаходження: м. Одеса, вул. Паустовського, 2) сплачений судовий збір у розмірі: 2 102 гривень, згідно квитанції № 11 від 27.05.2020 року.

Роз`яснити заявнику, що повернення судового збору проводиться фінансовим органом за особистою заявою про повернення судового збору із зазначенням реквізитів рахунку отримувача коштів, оригіналом платіжного доручення, що підтверджує сплату судового збору до бюджету , або випискою про зарахування судового збору до спеціального фонду державного бюджету України.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Одеського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом 30 днів з дня складення повного рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне судове рішення складено 13.12.2022р.

Суддя: