справа № 755/16619/20 головуючий у суді І інстанції Яровенко Н.О.

провадження № 22-ц/824/7997/2022 суддя-доповідач у суді ІІ інстанції Фінагеєв В.О.

П О С Т А Н О В А

Іменем України

07 грудня 2022 року м. Київ

Київський апеляційний суд

у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

Головуючого судді Фінагеєва В.О.,

суддів Кашперської Т.Ц., Яворського М.А.,

за участю секретаря Лобоцької В.П.,

розглянувши в судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою Таврійського національного університету імені В.І. Вернадського на рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 25 січня 2022 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Таврійського національного університету імені В.І. Вернадського, треті особи: Національне агентство з питань запобігання корупції, Первинна профспілка Таврійського національного університету імені В.І. Вернадського, ОСОБА_2 , про поновлення на роботі викривача, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та стягнення моральної шкоди,-

В С Т А Н О В И В:

У листопаді 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом та просила поновити її на посаді завідувача кафедри спеціально-правових дисциплін Навчально-наукового гуманітарного інституту Таврійського національного університету імені В.І. Вернадського, з відновленням дії контракту; стягнути з відповідача на користь позивача середню заробітну плату за час вимушеного прогулу з 05 жовтня 2020 року по день поновлення на роботі; стягнути з відповідача на користь позивача грошову компенсацію у розмірі дворічного середнього заробітку.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що між Таврійським національним університетом ім. В.І. Вернадського і позивачем, був укладений контракт від 09 квітня 2019 року №17/19 про призначення ОСОБА_1 , як обрану за конкурсом, на посаду завідувача кафедри спеціально-правових дисциплін Навчально-наукового гуманітарного інституту ТНУ. Зокрема, пунктом 5.2 контракту ОСОБА_1 . ТНУ гарантує дотримання прав і законних інтересів, відповідно до діючого законодавства та цього контракту. Відповідно до Закону України «Про запобігання корупції» позивач зазначає, що є викривачем корупції в ТНУ з 20 жовтня 2019 року. Саме після повідомлення позивачем про факти корупції відповідач вжив до неї низку негативних заходів впливу. У мобінгу, організованому ОСОБА_3 проти позивача, брала участь начальник відділу кадрів Рибченко С.В., яка на усні та письмові заяви позивача не надавала ОСОБА_1 для ознайомлення документи, які стосуються її особисто, та надавала неповні та необґрунтовані відповіді - від 26 червня 2020 року № 103-д. У мобінгу також брали участь і т.в.о. ректора ОСОБА_2 та дружина ОСОБА_3 - перший проректор ТНУ ОСОБА_4 , від імені яких позивачу почали регулярно приходити офіційні листи з надуманих підстав, чим відволікали позивача від виконання своїх функціональних обов`язків та тримали у постійному стресі. Протягом тривалого часу відповідач допускав наступні порушення трудового законодавства по відношенню до позивача, а саме: відмовив у підвищенні кваліфікації, не проводив службове розслідування нещасного випадку на виробництві стосовно позивача (нанесення роботодавцем тілесних ушкоджень позивачу), порушення порядку проведення та незаконне призначення службового розслідування стосовно ОСОБА_1 , не надання відповідачем відповідей на заяви, відмова викривачу в основній черговій відпустці згідно графіку, незаконне оголошення догани викривачу, відмова в розірванні строкового трудового договору за ч. 1 ст. 39 КЗпП України. Як зазначає позивач, 25 червня 2020 року ТНУ видано наказ «Про зміни в організації виробництва та праці» відповідно до якого посаду завідувача кафедри спеціально-правових дисциплін, які заміщувала позивач, скорочено. За весь період з моменту попередження до моменту звільнення позивачу було декілька разів запропоновано вакантні посади, проте, не за освітнім профілем. Та як наслідок, 05 жовтня 2020 року позивача було звільнено у зв`язку із скороченням штату працівників. Крім того, позивач є членом профспілкового комітету, однак, її звільнення відбулося без надання згоди профспілкового комітету, що також є порушенням норм закону. Всі зазначені обставини спричинили позивачу моральні страждання у зв`язку з чим, позивач також просить відшкодувати їй моральну шкоду.

Рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 25 січня 2022 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. Поновлено ОСОБА_1 на посаді завідувача кафедри спеціально-правових дисциплін Навчально-наукового гуманітарного інституту Таврійського національного університету імені В.І. Вернадського з 16 жовтня 2020 року. Стягнуто з Таврійського національного університету імені В.І. Вернадського на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 259 543 грн. Стягнуто з Таврійського національного університету імені В.І. Вернадського на користь ОСОБА_1 5 000 грн. моральної шкоди. В іншій частині позовних вимог відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

В апеляційній скарзі Таврійський національний університет імені В.І. Вернадськогопросить скасувати рішення суду першої інстанції через невідповідність висновків суду обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального права та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги відповідач зазначає, що вирішуючи питання про часткове задоволення позовних вимог, суд зосередився лише на доказах, наданих стороною позивача, та проігнорував наявні в матеріалах справи докази надані стороною відповідача та норми права, на які посилався відповідач та прийняв помилкове рішення. Листи НАЗК, на які посилається суд у своєму рішенні відповідач не отримував. В матеріалах справи відсутні докази направлення таких листів на адресу відповідача. Відповідно до наказу № 90-ОД від 25 червня 2020 року у Навчально-науковому гуманітарному інституті було скорочено три посади завідувачів кафедри та введена одна посада завідувача об`єднаної кафедри. Судом не надано жодної оцінки тому факту, що такій оптимізації структури передували декілька подій, жодна з яких немає жодного відношення до звернення позивача до НАЗК. Оскільки рішення про об`єднання кафедр і скорочення штату працівників приймалося у відповідності до ст. 36 Закону України «Про вищу освіту» колегіальним органом управління університету - вченою радою, у період підготовки до наступного навчального року, то висновки суду щодо видачі наказу № 90-ОД від 25 червня 2020 року «Про зміни в організації виробництва та праці» як такого, що виданий з метою порушення прав позивача, як викривача є безпідставним. Відповідач зазначає, що вимога про поновлення на роботі є завжди похідною вимогою від вимоги про визнання наказу незаконним та його скасування. Проте, з такими вимогами позивач не зверталась. Задовольняючи позовні вимоги, суд не визнав незаконним та не скасував ані наказ про звільнення №219-к від 05 жовтня 2020 року, ані наказ №236-к від 15 жовтня 2020 року. Поновлюючи позивача на посаді, суд порушив вимоги ст. 24 КЗпП України, оскільки навіть після оприлюднення рішення трудові відносини між сторонами відповідно до норм КЗпП України залишаються припиненими, а виникнення трудових відносин на підставі рішення суду діючим трудовим законодавством не передбачено. Оскільки вимоги позивача про поновлення на роботі не підлягають задоволенню, то і вимоги про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди, які є похідними вимогами, задоволенню не підлягають.

У відзиві на апеляційну скаргу позивач вказує про те, що відповідач був обізнаний про те, що ОСОБА_1 є викривачем. Зазначене підтверджується наявними у матеріалах справи листами, поясненнями та іншими доказами. Позивач вказує, що ніякої економічної доцільності, як вказує відповідач, в результаті реорганізації не відбулося, оскільки було змінено лише назви кафедр, які продовжили виконувати ті самі завдання з того самого профілю. Це є додатковим свідченням штучності проведеної реорганізації, що стала підґрунтям для звільнення позивача. ОСОБА_1 зазначає, що предметом позовних вимог було не скасування наказів, а поновлення на роботі, яке неможливо без попереднього скасування наказу, повноваження для якого є лише у відповідача. При цьому, реального відновлення порушених прав викривача не відбулося, не зважаючи на позитивне рішення суду.

У відзиві на апеляційну скаргу третя особа Національне агентство з питань запобігання корупції вказує на те, що 28 жовтня 2019 року до Національного агентства надійшло повідомлення від позивача про порушення директором навчально-наукового гуманітарного інституту Університету Іляшко О.О. вимог ст. 28 Закону України щодо запобігання та врегулювання конфлікту інтересів. У зв`язку з цим, позивач є викривачем. Після набуття статусу викривача, позивач неодноразово зверталась до Національного агентства з інформацією про застосування керівництвом Університету до неї, як викривача, заходів негативного впливу. З метою перевірки зазначеної інформації Національне агентство зверталось до Університету із запитами про надання інформації та копій документів. При цьому, твердження відповідача про неотримання листів Національного агентства з інформацією про набуття позивачем статусу викривача є таким, що не відповідає дійсності. Судом першої інстанції вірно зроблено висновок про наявність причинно-наслідкового зв`язку між звільненням позивача і поданням нею повідомлення до Національного агентства, оскільки скорочення штату, що стало у подальшому підставою для звільнення позивача, та набуття нею статусу викривача не є значно віддаленими. Відсутність доказів наявності у минулому (до моменту повідомлення) претензій до позивача теж свідчить про зв`язок між здійсненням нею повідомлення та її подальшим звільненням.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, апеляційний суд вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтвердженими тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судом встановлено, що на підставі контракту № 17/19 від 09 квітня 2019 року ОСОБА_1 прийнято на роботу до Таврійського національного університету імені В.І. Вернадського, призначено, як обрану за конкурсом, на посаду завідувача кафедри спеціально-правових дисциплін Навчально-наукового гуманітарного інституту Таврійського національного університету імені В.І. Вернадського на термін з 09 квітня 2019 року по 08 квітня 2024 року.

25 червня 2020 року на засіданні Вченої ради Таврійського національного університету ім. В.І. Вернадського оформленого проколом № 10 від 25 червня 2020 року прийнято рішення про зміни в організації виробництва та праці.

Наказом № 90-од від 25 червня 2020 року з метою забезпечення та виконання статутних завдань, ефективної організації освітнього процесу, раціонального використання кошторисних призначень загального та спеціального фондів у 2020-2021 навчальному році вирішено здійснити заходи щодо оптимізації організаційної структури Університету:

- виключити зі складу інституту муніципального управління та міського господарства кафедру «Інформаційної діяльності та документознавства» та приєднати її до складу Навчально-наукового гуманітарного інституту;

- реорганізувати кафедри «Спеціально-правових дисциплін», «Конституційного та міжнародного права», «Інформаційної діяльності та документознавства» шляхом злиття, створивши кафедру «Публічного та приватного права»;

- внести зміни в назву кафедри «Психології та педагогіки» та перейменувати на «Психології, соціальної роботи та педагогіки»;

- реорганізувати кафедру «Економіки, підприємства та природних наук» Навчально-наукового інституту управління, економіки та природокористування шляхом поділу, створивши кафедру «Індустрії гостинності та сталого розвитку»;

- реорганізувати кафедру «Публічного управління та адміністрування» шляхом злиття, створивши кафедру «Публічного управління та економіки»;

- створити кафедру навчально-наукового інституту та журналістики та затвердити назву «Східної філології».

Цим же наказом скорочено три штатні одиниці: завідувачі кафедр Інформаційної діяльності та документознавства, Спеціально-правових дисциплін, Конституційного та міжнародного права. Виведено зі штатного розпису дві посади: завідувача кафедри Економіки, підприємства та природних наук та завідувача кафедри Публічного управління та адміністрування. Введено до штатного розпису Університету посади: завідувача кафедри Публічного та приватного права, завідувача кафедри Індустрії гостинності та сталого розвитку, завідувача кафедри Публічного управління та економіки, завідувача кафедри Східної філології.

03 липня 2020 року ОСОБА_1 було вручено персональне попередження, що у зв`язку зі змінами в організації виробництва і праці посада, яку вона обіймає, підлягає скороченню. Також повідомлено, що у Таврійському національному університеті є вакантні посади, що зазначені в переліку вакантних посад, який додається до персонального попередження. Про вручення персонального попередження працівниками Університету було складено акт фіксації ознайомлення з документами.

Рішенням розширеного засідання кафедр Навчально-наукового гуманітарного інституту, оформленого протоколом № 1 від 26 червня 2020 року рекомендовано призначити на посаду завідувача кафедри «Публічного та приватного права» ОСОБА_5 .

01 липня 2020 року ОСОБА_1 звернулась до Голови НАЗК з заявою про захист прав викривача, в якому повідомила, що їй не надали чергову відпустку та скоротили її посаду.

Наказом № 113-к від 17 липня 2020 року ОСОБА_1 за порушення трудової дисципліни (відсутність на роботі 26 червня 2020 року без поважних причин) оголошено догану.

20 липня 2020 року ОСОБА_1 звернулась до Голови НАЗК з заявою про захист прав викривача у зв`язку з оголошенням роботодавцем догани, в якому повідомила про вибіркове ставлення до неї.

Листом № 116-д від 02 липня 2020 року Університет на виконання вимог ст. 49-4 КЗпП України, ст. 22 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» повідомив ОСОБА_1 про наступне скорочення посад завідувачів кафедр «Інформаційної діяльності та документознавства», «Спеціально-правових дисциплін», «Конституційного та міжнародного права». Даний лист надіслано поштою 02 липня 2020 року.

Листом Університету № 118-д від 06 липня 2020 року повідомлено ОСОБА_1 , про перелік вакантних посад, запропонованих їй у зв`язку з скороченням посади начальника кафедри, яку вона обіймала. Даний лист надіслано поштою та вручено 13 липня 2020 року.

15 липня 2020 року ОСОБА_1 надала згоду на переміщення її на посаду завідувача кафедри публічного і приватного права, яка їй не пропонувалась.

Листом Університету № 122-д від 17 липня 2020 року повідомлено ОСОБА_1 , що посада начальника новоутвореної кафедри відноситься до посад, на які особа може бути призначена тільки за результатом конкурсу. Відтак на неї оголошено конкурс на заміщення вакантних посад в Університеті. В додаток до цього листа надіслано перелік вакантних посад. Даний лист надіслано поштою та отримано 20 липня 2020 року.

Рішенням Вченої ради Університету, оформленого протоколом № 12 від 31 серпня 2020 року, затверджено протокол лічильної комісії за результатами голосування щодо обрання за конкурсом на посаду завідувача кафедри публічного і приватного права Навчально-наукового гуманітарного інституту, обрано ОСОБА_5 .

Листом Університету № 09\03-888 від 31 серпня 2020 року ОСОБА_1 повідомлено, що за результатами проведеного конкурсу її не було обрано за конкурсом на посади: завідувача публічного і приватного права; професора кафедри менеджменту та міжнародних економічних відносин навчально-наукового інституту управління, економіки та природокористування; професора кафедри публічного управління та економіки навчально-наукового інституту управління, економіки та природокористування; професора кафедри публічного управління та економіки навчально-наукового інституту управління, економіки та природокористування.

Листом № 154-д від 04 вересня 2020 року Університет повідомив профспілковий комітет про прийняте рішення розширеного засідання кафедр Навчально-наукового гуманітарного інституту від 26 червня 2020 року. Також повідомлено, що впродовж липня - серпня 2020 року адміністрацією Університету ОСОБА_1 неодноразово надавались пропозиції щодо її переведення на іншу вакантну посаду, яка відповідає її спеціальності та кваліфікації, проте, згоди від ОСОБА_1 не надходило. Тому просять надати згоду на її звільнення. Даний лист надіслано поштою 04 вересня 2020 року та отримано 24 вересня 2020 року.

Наказом № 219-к від 05 жовтня 2020 року ОСОБА_1 звільнено з посади завідувача кафедри спеціально-правових дисциплін навчально-наукового гуманітарного інституту за п.1 ст. 40 КЗпП України, з виплатою вихідної допомоги у розмірі середньомісячного заробітку.

Наказом № 236-к від 15 жовтня 2020 року у зв`язку з наданням ОСОБА_1 15 жовтня 2020 року листків непрацездатності, внесено зміни до п. 1 наказу від 05 жовтня 2020 року № 219-к та змінено дату звільнення з 05 жовтня 2020 року на 16 жовтня 2020 року.

Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що стороною відповідача не надано належних, допустимих та достатніх доказів на підтвердження тієї обставини, що звільнення позивача з займаної посади є правомірним і не було мотивовано діями позивача щодо здійснення нею повідомлень про вчиненні правопорушення посадовими особами відповідача за час обіймання позивачем займаної ним посади, враховуючи наявність у ОСОБА_1 , як викривача, гарантованого Законом імунітету.

Апеляційний суд не погоджується з висновками суду першої інстанції з наступних підстав.

Згідно норм статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Згідно зі статтею 55 Конституції України права та свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Згідно з частини другої статті 40 КЗпП України звільнення з підстави, зазначеної у пункті 1 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою на іншу роботу.

Відповідно до частини третьої статті 49-2 КЗпП України одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації працівник, за своїм розсудом, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно.

Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України в абзаці 1 пункту 19 постанови № 9 від 06 листопада 1992 року «Про практику розгляду судами трудових спорів», розглядаючи трудові спори, пов`язані зі звільненням за пунктом статті 40 КЗпП України, суди зобов`язані з`ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не скористався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджувався він за 2 місяці про наступне вивільнення.

Як вбачається з матеріалів справи, 03 липня 2020 року ОСОБА_1 було вручено персональне попередження, що у зв`язку зі змінами в організації виробництва і праці посада, яку вона обіймає, підлягає скороченню. Також повідомлено, що у Таврійському національному університеті є вакантні посади, що зазначені в переліку вакантних посад, який додається до персонального попередження. Про вручення персонального попередження працівниками Університету було складено акт фіксації ознайомлення з документами.

06 липня 2020 року на поштову адресу ОСОБА_1 було додатково надіслано копію наказу від 25 червня 2020 року №90-ОД «Про зміни в організації виробництва та праці», персональне попередження №3/20 та перелік вакантних посад в Університеті станом на 03 липня 2020 року.

При цьому, 15 липня 2020 року позивач надала згоду на переміщення її на посаду завідувача кафедри публічного і приватного права, на повну ставку, яка їй не була запропонована, оскільки відноситься до посад, які можуть бути зайняті виключно за результатом конкурсу.

Листом Університету № 122-д від 17 липня 2020 року повідомлено ОСОБА_1 , що оголошено конкурс на заміщення вакантних посад в Університеті, у тому числі на посаду завідувача кафедри публічного та приватного права, та зазначено, що її згода на призначення на зазначену посаду не може бути підставою для такого призначення без проведення конкурсу, оскільки це буде порушенням закону. В додаток до цього листа в черговий раз надіслано перелік вакантних посад.

05 серпня 2020 року ОСОБА_1 знову було направлено лист з переліком вакантних посад станом на 05 серпня 2020 року.

16 вересня 2020 року ОСОБА_1 повідомлено, що з 05 жовтня 2020 року посаду, яку обіймає позивач, буде скорочено та знову направлено перелік вакантних посад станом на 15 вересня 2020 року, згоду на заміщення яких позивачем надано не було.

Таким чином, судом встановлено, що ОСОБА_1 була ознайомлена та попереджена з Наказом від 25 червня 2020 року за № 90-ОД та про можливе вивільнення 03 липня 2020 року, тобто за два місяці у відповідності до положень ч.1 ст.49-2 КЗпП України. Університет також виконав вимоги щодо запропонування позивачеві інших вакантних посад, на які згоди позивачем надано не було.

При цьому, апеляційний суд погоджується з доводами апелянта, що у відповідності до ч. 6 ст. 35 Закону України «Про вищу освіту» - керівник кафедри обирається за конкурсом таємним голосуванням вченою радою закладу вищої освіти строком на п`ять років з урахуванням пропозицій трудового колективу факультету (навчально-наукового інституту) та кафедри.

Відтак, поза межами конкурсу посада начальника новоутвореної кафедри не могла бути запропонована позивачу.

Як вбачається з матеріалів справи, Університет виконав вимоги щодо завчасного повідомлення первинної профспілкової організації про наступне вивільнення працівників, завчасно надіслав лист з метою отримання згоди на звільнення позивача з посади, але у встановлені ч. 5 ст. 43 КЗпП України строки не отримав відповіді від профспілкової організації, що за змістом зазначеної статті закону вважається наданням такої згоди. Зазначені обставини встановлені оскаржуваним судовим рішенням та сторонами не оскаржувались.

Приймаючи рішення про часткове задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що наказ № 90-ОД від 25 червня 2020 року про зміни в організації виробництва та праці носить вибірковий характер лише стосовно двох осіб, в тому числі ОСОБА_1 , та спрямований на порушення її прав та інтересів.

Колегія суддів не погоджується з зазначеним висновком суду та з урахуванням правових висновків Верховного Суду викладеними у постановах від 16 січня 2018 року у справі № 519/160/16-ц (провадження № 61-312св17), від 06 лютого 2018 року у справі № 696/985/15-ц (провадження № 61-1214св18), від 12 червня 2019 року у справі № 297/868/18 (провадження № 393св19), вважає, що суд не може вдаватися в обговорення та оцінку питання про доцільність і правомірність скорочення штату та чисельності працівників. Право визначати чисельність і штат працівників належить винятково власнику або уповноваженому ним органу, суд зобов`язаний тільки з`ясувати наявність підстав для звільнення.

Вдавшись до оцінки правомірності та обґрунтованості рішення відповідача про скорочення штату працівників, суд залишив поза увагою, що наказ № 90-ОД від 25 червня 2020 року про зміни в організації виробництва та праці взагалі не є предметом судового розгляду і позивачем не оскаржувався.

За таких обставин, в оцінці правомірності звільнення ОСОБА_1 на підставі пункту 1 статті 40 КЗпП України, суд мав з`ясувати: чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання структурних підрозділів, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норми законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, а також про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або, що власник чи уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника за його згодою на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації.

При цьому, перевіривши законність та обґрунтованість звільнення, судом першої інстанції встановлено та перевірено судом апеляційної інстанції, що роботодавцем виконано покладені на нього частиною другою статті 40, статтею 49-2 КЗпП України обов`язки під час звільнення позивача із займаної посади, а, відтак, доводи позивача щодо незаконного її звільнення з посади є необґрунтованими.

Обґрунтовуючи наявність підстав до задоволення позову, та поновлення позивача на посаді, суд першої інстанції вказав, що звільнення позивача мало місце через подання заяви ОСОБА_1 на адресу НАЗК за фактом можливого порушення посадовими особами Університету вимог частини першої статті 53-4 Закону України «Про запобігання корупції». З огляду на специфіку правовідносин сторін у період з листопада 2019 року по червень 2020 року, які не є значно віддаленими у часі, відсутність доказів наявності в минулому (до моменту повідомлення) претензій до ОСОБА_1 , в тому числі й з боку ОСОБА_3 , про корупційні діяння якого було повідомлено, наявність зв`язку між звільненням позивача і поданням нею заяви до НАЗК є доведеним.

Колегія суддів не погоджується з зазначеними висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Відповідно до положень ст. 53 Закону України «Про запобігання корупції» особа або член її сім`ї не може бути звільнена у зв`язку з повідомленням нею про порушення вимог Закону України «Про запобігання корупції» іншою особою.

Водночас такий імунітет не є абсолютним і має певні межі. В першу чергу, повинен бути наявним зв`язок між негативними заходами впливу або загрозою їх застосування та повідомленням викривачем про порушення вимог Закону України «Про запобігання корупції» іншою особою.

Наступною обставиною, що свідчить про наявність у викривача імунітету, є те, що ним повинно бути повідомлено про порушення саме Закону України «Про запобігання корупції», а не іншого закону і саме тих вимог, які ним визначені, у тому числі встановлені ним заборони і обмеження.

Ще одним обов`язковим елементом, за наявності якого особа отримує імунітет викривача, є застосування до нього, негативних заходів впливу, перелік яких не є вичерпним.

В той же час висновки суду в цій частині є припущеннями, оскільки матеріали справи не містять доказів звільнення позивача саме у зв`язку з повідомленням нею про порушення вимог Закону України «Про запобігання корупції» іншою особою.

З матеріалів справи вбачається, що позивач була звільнена на підставі пункту 1 статті 40 КЗпП України. При цьому, її звільнення не було обов`язковим та безальтернативним. Позивачу пропонувались інші посади науково-педагогічних працівників в Університеті на які вона не погодилась.

Також, позивачу була надана можливість зайняти в порядку конкурсу вакантну посаду керівника новоствореної кафедри, однак, вона нею не скористалась.

Відтак, позивач була звільнена саме тому, що не виявила бажання працювати на запропонованих їй посадах та не стала переможцем конкурсу на посаду завідувача новоствореної кафедри, а, відтак, доказів її звільнення саме через повідомлення нею про порушення вимог Закону України «Про запобігання корупції» іншою особою матеріали справи не містять.

У відповідності до вимог ч. 3 ст. 81 ЦПК України, стороною відповідача надано докази дотримання процедури звільнення та дотримання прав позивача на працю, а саме, надання позивачу можливості працювати на інших запропонованих посадах та надання можливості приймати участь у конкурсі на зайняття аналогічної посади, чим позивач не скористалась. Рішення про проведення реорганізації в Університеті приймалось колегіальним органом, а саме вченою радою Університету.

Розглядаючи справу по суті, суд першої інстанції неповно з`ясував обставини справи, висновки суду першої інстанції не відповідають фактичним обставинам справи, не ґрунтуються на наявних у справі доказах, що у відповідності до ст. 376 ЦПК України є підставою для скасування рішення суду та ухвалення нового рішення по суті вимог позивача.

Оскільки вимоги позивачки про стягнення на її користь середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу та стягнення моральної шкоди є похідними від вимог про поновлення на роботі, підстав до їх задоволення не вбачається.

Відповідно до ч. 1, 6 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Згідно з ч. 13 ст. 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

При подачі апеляційної скарги Таврійський національний університет імені В.І. Вернадського сплатив судовий збір у розмірі 5 227 грн. 05 коп. Оскільки апеляційний суд приходить до висновку про наявність підстав для задоволення апеляційної скарги, а позивач звільнена від сплати судового збору, судовий збір підлягає компенсації за рахунок держави на користь Таврійського національного університету імені В.І. Вернадського у зазначеному розмірі.

На підставі викладеного та керуючись статтями 374, 376, 381, 382-384 ЦПК України, апеляційний суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Таврійського національного університету імені В.І. Вернадського задовольнити.

Рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 25 січня 2022 року скасувати та ухвалити постанову.

Позов ОСОБА_1 до Таврійського національного університету імені В.І. Вернадського, треті особи: Національне агентство з питань запобігання корупції, Первинна профспілка Таврійського національного університету імені В.І. Вернадського, ОСОБА_2 , про поновлення на роботі викривача, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та стягнення моральної шкоди залишити без задоволення.

Компенсувати за рахунок держави на користь Таврійського національного університету імені В.І. Вернадського, місце знаходження - вул. Джона Маккейна, 33, м. Київ, ідентифікаційний код 02070967, судовий збір у розмірі 5 277 (п`ять тисяч двісті сімдесят сім) гривень, 05 копійок.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Повне судове рішення складено 09 грудня 2022 року.

Головуючий Фінагеєв В.О.

Судді Кашперська Т.Ц.

Яворський М.А.