Постанова

Іменем України

07 грудня 2022 року

м. Київ

справа № 522/11316/17

провадження № 61-17011св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Крата В. І.,

суддів: Антоненко Н. О., Дундар І. О., Краснощокова Є. В., Русинчука М. М. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: ОСОБА_2 , Приморська районна адміністрація Одеської міської ради, Виконавчий комітет Одеської міської ради, ОСОБА_3 ,

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_2 , подану представником ОСОБА_4 , на постанову Одеського апеляційного суду від 26 серпня 2021 року у складі колегії суддів: Сєвєрової Є. С., Вадовської Л. М., Колеснікова Г. Я.,

ВСТАНОВИВ:

У червні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , Приморської районної адміністрації Одеської міської ради, Виконавчого комітету Одеської міської ради, ОСОБА_3 про визнання недійсними розпорядження Приморської районної адміністрації Одеської міської ради від 14 жовтня 2010 року № 1104, свідоцтва про право власності серії НОМЕР_1 на квартиру АДРЕСА_1 від 28 жовтня 2010 року, виданого виконавчим комітетом Одеської міської ради ОСОБА_3 , зобов`язання ОСОБА_2 усунути перешкоди, створені ним позивачу у користуванні горищем будинку АДРЕСА_2 , шляхом демонтажу встановлених на цьому горищі дверей, демонтажу охоронної сигналізації та забезпечення безперешкодного та вільного доступу в будь-який час на горище і дах будинку АДРЕСА_2 . Свої вимоги обґрунтовував тим, що у 2016 році він дізнався про те, що колишня власниця квартири АДРЕСА_1 ОСОБА_3 самовільно здійснила реконструкцію цієї квартири зі збільшенням її площі за рахунок приєднання до квартири приміщення горища. За зверненням ОСОБА_3 розпорядженням Приморської районної адміністрації Одеської міської ради від 14 жовтня 2010 року № 1104 був затверджений технічний висновок про можливість подальшої експлуатації вказаної реконструйованої квартири, на підставі якого вона отримала свідоцтво про право власності (серії НОМЕР_1 ) на цю квартиру від 28 жовтня 2010 року, а згодом відчужила цю квартиру ОСОБА_2 на підставі укладеного між ними договору купівлі-продажу від 25 лютого 2011 року за № 118. Унаслідок таких незаконних дій відповідачів він позбавлений доступу на горище вищевказаного житлового будинку, в тому числі позбавлений можливості обслуговувати і ремонтувати дах будинку, який перебуває у неналежному технічному стані, обслуговувати та перевіряти димові та вентиляційні канали, які виходять на дах будинку, що робить експлуатацію встановленого в належній йому квартирі АДРЕСА_3 цього будинку газового обладнання небезпечним. У лютому 2018 року позивач подав до суду заяву про зміну предмета позову, в якій остаточно просив: визнати недійсним розпорядження Приморської районної адміністрації Одеської міської ради від 14 жовтня 2010 року № 1104; визнати недійсним свідоцтво про право власності серії НОМЕР_1 на квартиру АДРЕСА_1 від 28 жовтня 2010 року, видане виконавчим комітетом Одеської міської ради ОСОБА_3 ; визнати недійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Сімаченко С. Л. 25 лютого 2011 року за № 118; зобов`язати ОСОБА_2 усунути перешкоди, створені ним позивачу у користуванні горищем будинку АДРЕСА_2 , шляхом демонтажу встановлених на цьому горищі дверей, демонтажу охоронної сигналізації і забезпечення безперешкодного та вільного доступу в будь-який час на горище та дах будинку АДРЕСА_2 .

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Приморського районного суду міста Одеси від 16 березня 2018 року позов ОСОБА_1 задоволено. Визнано протиправним і скасовано розпорядження Приморської районної адміністрації Одеської міської ради від 14 жовтня 2010 року № 1104 «Про затвердження технічного висновку про можливість подальшої експлуатації квартири АДРЕСА_1 ». Визнано недійсним і скасовано свідоцтво про право власності серії НОМЕР_1 на квартиру АДРЕСА_1 від 28 жовтня 2010 року, видане виконавчим комітетом Одеської міської ради ОСОБА_3 . Визнано недійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , укладений між ОСОБА_3 і ОСОБА_2 , посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Сімаченко С. Л. 25 лютого 2011 року за реєстровим № 118. Зобов`язано ОСОБА_2 усунути ОСОБА_1 перешкоди у користуванні горищем будинку АДРЕСА_2 шляхом демонтажу встановлених на цьому горищі дверей, демонтажу охоронної сигналізації і забезпечення безперешкодного та вільного доступу в будь-який час на горище і дах будинку на АДРЕСА_2 . Стягнуто з ОСОБА_2 , Приморської районної адміністрації Одеської міської ради, виконавчого комітету Одеської міської ради і ОСОБА_3 у рівних частинах по

2 624,80 грн на користь ОСОБА_1 на відшкодування судових витрат.

Суд першої інстанції виходив із того, що ОСОБА_1 , як і інші власники квартир і нежитлових приміщень у житловому будинку на АДРЕСА_2 , є співвласниками усіх допоміжних приміщень цього будинку, у тому числі горища. Площа квартири, власником якої є ОСОБА_2 , була збільшена за рахунок горища житлового будинку, хоча ні ОСОБА_1 , ні інші співвласники вищевказаного багатоквартирного будинку на вчинення таких дій своєї згоди не давали. Внаслідок протиправних дій ОСОБА_2 позивач позбавлений доступу до горища житлового будинку, у нього відсутня можливість обслуговування і ремонту даху будинку, перевірки димових і вентиляційних каналів, які виходять на дах будинку, що робить експлуатацію встановленого у цьому будинку газового обладнання небезпечним, оскільки у кожній квартирі цього будинку є газове обладнання, за допомогою якого здійснюється опалення квартир та підігрів води.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Апеляційного суду Одеської області від 04 грудня 2018 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_5 задоволено частково. Рішення Приморського районного суду міста Одеси від 16 березня 2018 року скасовано та ухвалено нове судове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що відповідно до договору купівлі-продажу від 25 лютого 2011 року ОСОБА_2 є власником квартири загальною площею 377,8 кв. м, житловою площею 27,5 кв. м, тому вказане нерухоме майно має правовий режим квартири і не відноситься до категорії допоміжних приміщень. При цьому позивач у порушення вимог статей 12, 81 ЦПК України не надав суду належних і допустимих доказів на підтвердження того, що саме спірне приміщення на момент видачі свідоцтва про право власності на квартиру АДРЕСА_1 площею 377, 8 кв. м, житловою площею 27,5 кв. м, було допоміжним. Крім того, скасовуючи свідоцтво про право власності на всю реконструйовану квартиру, суд першої інстанції не звернув увагу на те, що частина квартири загальною площею 66,4 кв. м, житловою площею 27,5 кв. м, була набута ОСОБА_3 у власність на підставі договору купівлі-продажу від 10 червня 2008 року, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Сімаченко С. Л., який позивачем не оспорювався.

Короткий зміст постанови суду касаційної інстанції

Постановою Верховного Суду від 19 червня 2019 року у складі колегії суддів: Луспеника Д. Д., Воробйової І. А., Кривцової Г. В., Синельникова Є. В., Черняк Ю. В., касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_6 задоволено частково. Постанову Апеляційного суду Одеської області від 04 грудня 2018 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Суд касаційної інстанцїі зазначив, що:

для правильного вирішення спору, суд повинен встановити, чи належить приміщення до нежитлового, чи воно є допоміжним та чи знаходитися у ньому технічне обладнання будинку (інженерні комунікації та технічні пристрої, які необхідні для забезпечення санітарно-гігієнічних умов і безпечної експлуатації квартир тощо), без доступу до якого експлуатація житлового будинку є неможливою, чи використовувалось воно для обслуговування будинку;

скасовуючи рішення суду та відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_1 , апеляційний суд виходив із того, що позивач у порушення вимог статей 12, 81 ЦПК України не надав суду належних і допустимих доказів на підтвердження того, що саме спірне приміщення на момент видачі свідоцтва про право власності на квартиру АДРЕСА_1 площею 377, 8 кв. м, житловою площею 27,5 кв. м, було допоміжним. З таким висновком апеляційного суду погодитися не можна, оскільки згідно з пунктом 3 частини першої статті Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку» допоміжними приміщеннями багатоквартирного будинку є приміщення, призначені для забезпечення експлуатації будинку та побутового обслуговування його мешканців (колясочні, комори, сміттєкамери, горища, підвали, шахти і машинні відділення ліфтів, вентиляційні камери та інші підсобні і технічні приміщення). Обставини збільшення площі квартири АДРЕСА_1 за рахунок горища цього будинку встановлені технічним паспортом, виготовленим КП «Одеське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації об`єктів нерухомості», на підставі якого ОСОБА_3 було видано оскаржуване свідоцтво про право власності серії НОМЕР_1 ;

- при цьому апеляційний суд не врахував положення статті 12 ЦПК України, якою визначено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Вказуючи на те, що позивач у порушення вимог статті 12 ЦПК України не надав суду належних і допустимих доказів збільшення площі квартири ОСОБА_2 за рахунок горища як допоміжного приміщення будинку, апеляційний суд не зазначив, якими доказами, наданими відповідачами, спростовуються ці обставини та свідчать про невикористання горища в якості допоміжного приміщення, відсутність у ньому технічного обладнання будинку потрібного для обслуговування будинку (інженерних комунікацій, технічних пристроїв, необхідних для забезпечення санітарно-гігієнічних умов і безпечної експлуатації квартир тощо). Зазначене має важливе юридичне значення для вирішення справи, оскільки якщо буде доведено, що спірне приміщення використовуються для обслуговування будинку, то на вчинення будь-яких дій щодо цього приміщення необхідна згода усіх співвласників багатоквартирного будинку;

- таким чином, апеляційний суд вищевказаних положень закону не врахував, не з`ясував належним чином фактичних обставин справи щодо заявлених вимог, які правовідносини сторін випливають з установлених обставин та яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин, не встановив правовий режим горища житлового будинку на АДРЕСА_2 і дійшов передчасного висновку про відмову в задоволенні позову ОСОБА_1 . Висновок апеляційного суду про відсутність підстав для задоволення позову ОСОБА_1 , оскільки ним не оспорено договір купівлі-продажу від 10 червня 2008 року, на підставі якого ОСОБА_3 придбала частину квартири загальною площею 66,4 кв. м, є передчасним, оскільки цим правочином права позивача не порушуються.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Одеського апеляційного суду від 26 серпня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення. Рішення Приморського районного суду міста Одеси від 16 березня 2018 року залишено без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що:

відповідно до копії технічного паспорту квартири АДРЕСА_1 , виготовленого КП «Одеське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації об`єктів нерухомості», квартира цілком переобладнана, переобладнано горище цього будинку, за рахунок чого відбулося збільшення площі квартири. На підставі вказаного технічного паспорта ОСОБА_3 видано оскаржуване свідоцтво про право власності. Тобто ОСОБА_3 збільшила площу квартири за рахунок горища, яке є допоміжним приміщенням будинку та є спільною сумісною власністю співвласників будинку;

згідно з висновком експерта № 019/2020 додаткової будівельно-технічної експертизи, проведеної на замовлення ОСОБА_2 , доступ на дах будинку АДРЕСА_2 , на якому знаходяться вентиляційні і димові канали та який здійснюється зі сходової клітини одного з «чорних входів» будинку, вхід у який здійснюється з титульної сторони фасаду через вхідні металеві двері, який розташований у напівпідвалі, а саме через металеві двері частини горища по приставній драбині, є вільним. Разом з тим висновком експерта № 17/2020 судової будівельно-технічної експертизи, проведеної на замовлення ОСОБА_1 , встановлено, що при проведенні експертизи доступ до приміщення горища в будинку АДРЕСА_2 фактично відсутній, влаштовані металеві двері з ознаками сигналізації. У результаті проведення обстеження, експерт дійшов висновку, що приміщення горища є допоміжним. Експертом також встановлено, що здійснення будь-яких робіт з обслуговування вентиляційних та димових каналів, ремонту даху будинку, ремонту та обслуговування кроквяних конструкцій, обслуговування оголівки димоходів, супутникових антен, систем водовідведення, тощо будинку АДРЕСА_2 без доступу на горище будинку на момент огляду технічно неможливо. Вказані обставини свідчать про те, що в результаті здійснення ОСОБА_3 реконструкції квартири

АДРЕСА_4 шляхом збільшення її площі за рахунок горища відбулося зайняття фактично всього горища будинку АДРЕСА_2 , яке є допоміжним приміщенням будинку, у зв`язку з чим доступ для співвласників до вказаного приміщення відсутній, що доводить наявність перешкод у користуванні позивачем спільним сумісним майном (горищем) та вчинення з боку відповідача ОСОБА_2 перешкод щодо належного утримання та обслуговування спільного сумісного майна (здійснення ремонту даху будинку, обслуговування та перевірка димових та вентиляційних каналів, які виходять на дах будинку, тощо), співвласником якого є також позивач;

суд першої інстанції правильно вказав, що фактично ОСОБА_2 набув право власності на квартиру АДРЕСА_5 на підставі укладеного між ним і ОСОБА_3 договору купівлі-продажу від 25 лютого 2011, хоча станом на дату укладення цього договору загальна площа квартири АДРЕСА_4 фактично вже складала 377,8 кв. м (а не 66,4 кв. м), а право власності ОСОБА_3 на вказану квартиру було зареєстровано на підставі оспорюваного свідоцтва про право власності серії НОМЕР_1 від 28 жовтня 2010 року, виданого замість договору купівлі-продажу від 10 червня 2008 за реєстровим № 941, та зареєстрованого в КП «ОМБТІ та РОН» 12 листопада 2010 року (номер запису: 110 в книзі: 86доп-155). Отже, на дату укладення договору купівлі-продажу від 25 лютого 2011 року за № 118 вказаної квартири під АДРЕСА_4 загальною площею 66,4 кв. м вже не існувало;

з урахуванням вищевикладеного, апеляційний суд погоджується з висновком про наявність підстав для визнання протиправним та скасування розпорядження від 14 жовтня 2010 року № 1104 «Про затвердження технічного висновку про можливість подальшої експлуатації квартири АДРЕСА_1 », визнання недійсним та скасування свідоцтва про право власності від 28 жовтня 2010 року, визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири від 25 лютого 2011 року та усунення перешкод у користуванні майном.

Аргументи учасників

Короткий зміст вимог та доводи касаційної скарги

У жовтні 2021 року до Верховного Суду від представника ОСОБА_2 надійшла касаційна скарга, у якій він, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати постанову апеляційного суду та передати справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

У касаційній скарзі ОСОБА_2 зазначає, що:

суд апеляційної інстанції застосував статтю 382 ЦК України без урахування висновків щодо застосування статті 382 ЦК України у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 24 січня 2019 року у справі № 761/21104/15-ц, від 06 лютого 2019 року у справі № 522/17487/16-ц, від 15 травня 2019 року по справі № 522/12102/12. Суд апеляційної інстанції застосував статті 1, 5 Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку» без урахування висновків щодо застосування цього закону у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду від 07 липня 2021 року у справі № 461/4259/18;

суд апеляційної інстанції: не виконав обов`язкових вказівок Верховного Суду, який повернув справу на новий апеляційний розгляд; не встановив правовий режим спірного приміщення; не з`ясував питання наявності або відсутності у спірному приміщенні інженерних комунікацій, технічних пристроїв для забезпечення санітарно гігієнічних умов і безпечної експлуатації квартир; не з`ясував яким чином спірне приміщення використовувалось до реконструкції у квартирі та протягом 10 років після реконструкції у квартирі; не з`ясував наявність чи відсутність факту порушення прав позивача; не вирішив клопотання про застосування позовної давності; не вирішив клопотання про недопустимість як доказу висновку судового експерта; не надав оцінки письмовим доказам, які зібрано після повернення справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції; не надав оцінки двом висновкам судової будівельно-технічної експертизи які проведено після повернення справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції та не мотивував їх відхилення; не надав оцінки роз`ясненням висновків судової будівельно-технічної експертизи, які експерт ОСОБА_7 надала в судовому засіданні;

суд апеляційної інстанції визначив правовий режим спірного приміщення шляхом підкреслення слова «горище» в цитаті норми статті 1 Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку», який набрав чинності через 5 років після виникнення спірних правовідносин та не має зворотної дії в часі. В аналогічній справі Верховний Суд звернув увагу на те, що суд апеляційної інстанції послався на Закон України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку», який не діяв під час виникнення спірних правовідносин (постанова від 07 липня 2021 року, у справі № 461/4259/18, провадження № 61-4933св20);

на виконання вказівок Верховного Суду представник ОСОБА_2 надав два висновки судового експерта і три відповіді на адвокатські запити від балансоутримувача будинку - КП ЖКС «Фонтанський». Докази, які зібрано при новому апеляційному розгляді вказують, що спірне приміщення горища не використовувалось для обслуговування будинку, не має технічного обладнання будинку (інженерні комунікації та технічні пристрої, які необхідні для забезпечення санітарно-гігієнічних умов і безпечної експлуатації квартир тощо) та не перешкоджає вільному доступу на дах будинку, що підтверджується: листом КП ЖКС «Фонтанський» від 12 липня 2019 року № 0108/1438, листом КП ЖКС «Фонтанський» від 23 жовтня 2019 року

№ 01-08/2159, листом КП ЖКС «Фонтанський» від 18 листопада 2020 року

№ 01-08/1834, висновком судової будівельно-технічної експертизи для подання у справі № 522/11316/17 від 29 листопада 2019 року № 160/2019, висновком додаткової судової будівельно-технічної експертизи у справі №522/11316/17 від 20 листопада 2020 року № 019/2020. Суд апеляційної інстанції не надав оцінки цим листам КП ЖКС «Фонтанський» та експертним висновкам;

суд апеляційної інстанції не розглянув заяву ОСОБА_2 про застосування позовної давності. Заява про застосування позовної давності подана до канцелярії апеляційного суду 06 грудня 2019 року та обґрунтована тим, що, звертаючись 21 червня 2017 року із позовом про оскарження розпорядження Приморської районної адміністрації від 14 жовтня 2010 року, свідоцтва про право власності від 28 жовтня 2010 року та договору купівлі-продажу від 25 лютого 2011 року з підстав перешкод у користуванні горищем будинку та обслуговування неідентифікованого обладнання, позивач не вказав, чому дізнався про такі перешкоди лише через 7 років;

суд апеляційної інстанції не розглянув клопотання представника ОСОБА_2 про визнання недопустимим доказом висновку експерта Чорної Ю. П. № 17/2020 судової будівельно-технічної експертизи у справі № 522/11316/17 від 24 листопада 2020 року. Клопотання обґрунтовано проведенням експертного дослідження без обслідування спірного приміщення та визначення експертом характеристик приміщення на підставі ДБН, нормативно-правових актів і науково-методичних рекомендації з питань підготовки та призначення судових експертиз, які прийнято відповідно через 8 років і 5 місяців, через 4 роки і 7 місяців та 2 роки і 2 місяця після прийняття оскаржуваного розпорядження Приморської районної адміністрації Одеської міської ради від 14 жовтня 2010 року №1104 «Про затвердження технічного висновку про можливість подальшої експлуатації квартири...» та не мають зворотної дії у часі;

суд апеляційної інстанції не визначився зі змістом порушених прав позивача із посиланням на докази, які підтверджують такі порушення або перешкоди, а лише констатував про вчинення позивачу перешкод у здійсненні ремонту даху будинку, обслуговування та перевірки димових та вентиляційних каналів, які виходить на дах будинку, хоча питання вільного доступ на дах будинку підтверджується сукупністю доказів, які залишено без уваги апеляційним судом.

Короткий зміст відзиву

У листопаді 2021 року ОСОБА_1 через представника ОСОБА_6 подав відзив на касаційну скаргу, в якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржену постанову - без змін, посилаючись на те, що дізнався про своє порушене право у жовтні 2016 року, тобто, тоді, коли його доступ на горище був обмежений внаслідок встановлення ОСОБА_2 броньованих дверей. До цього моменту ОСОБА_1 безперешкодно користувався горищем. Згідно з інформаційною довідкою від 17 жовтня 2016 року № 70619768 за ОСОБА_2 зареєстроване право власності на квартиру АДРЕСА_1 площею 66,4 кв. м. Про те, що горище входить до складу квартири ОСОБА_2 , ОСОБА_1 не знав і не міг знати; йому не було і не могло бути відомо про існування свідоцтва про право власності ОСОБА_3 та договору купівлі-продажу, укладеного між відповідачами, що унеможливило вжиття ним відповідних заходів захисту. Про це позивач дізнався 24 жовтня 2016 року після отримання з Приморської районної адміністрації Одеської міської ради відповіді на запит адвоката Федорова А. А. До позовів про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном позовна давність не застосовується, оскільки негаторний позов може бути пред`явлений позивачем доти, поки існує відповідне правопорушення.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 04 листопада 2021 року: відкрито касаційне провадження у справі; витребувано її матеріали з суду першої інстанції; у задоволенні клопотання ОСОБА_2 про зупинення виконання рішення Приморського районного суду міста Одеси від 16 березня 2018 року до закінчення його перегляду в касаційному порядку відмовлено.

Ухвалою Верховного Суду від 15 листопада 2021 року клопотання ОСОБА_2 , підписане представником ОСОБА_4 , про зупинення виконання рішення Приморського районного суду міста Одеси від 16 березня 2018 року задоволено. Зупинено виконання рішення Приморського районного суду міста Одеси від 16 березня 2018 року до закінчення його перегляду в касаційному порядку.

Ухвалою Верховного Суду від 23 листопада 2022 року призначено до судового розгляду у порядку письмового провадження.

Межі та підстави касаційного перегляду

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).

Доводи касаційної скарги містять підстави касаційного оскарження, передбачені пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України, що неправильно застосовано норми матеріального права та порушено норми процесуального права. Зазначено, що апеляційний суд в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 24 січня 2019 року у справі № 761/21104/15-ц, від 06 лютого 2019 року у справі 522/17487/16-ц, від 15 травня 2019 року у справі № 522/12102/12, від 07 липня 2021 року у справі № 461/4259/18, від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17, від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16, від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц, судове рішення ухвалено з порушенням пунктів 1, 3, 4 частини третьої статті 411 ЦПК України.

Фактичні обставини справи

Суди встановили, що відповідно до договору купівлі-продажу від 06 жовтня 1999 року, посвідченого державним нотаріусом Першої Одеської державної нотаріальної контори Алексєєвою О. В. за реєстровим № 4-4728, зареєстрованого в Одеському міжміському бюро технічної інвентаризації 13 жовтня 1999 року, ОСОБА_1 є власником квартири АДРЕСА_6 загальною площею 167,6 кв. м, житловою площею 112,1 кв. м.

На підставі договору купівлі-продажу від 10 червня 2008 року, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Сімаченко С. Л. за реєстровим № 941, зареєстрованого КП «Одеське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації об`єктів нерухомості» 24 червня 2008 року, ОСОБА_3 набула у власність квартиру АДРЕСА_1 загальною площею 66,4 кв. м, житловою площею 27,5 кв. м.

ОСОБА_3 здійснила реконструкцію квартири АДРЕСА_1 шляхом її переобладнання та збільшення її площі за рахунок приєднання до неї допоміжного приміщення цього будинку площею 311,4 кв. м, що підтверджується технічним паспортом на цю квартиру, виготовленим КП «Одеське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації об`єктів нерухомості» у 2010 році.

Розпорядженням Приморської районної адміністрації Одеської міської ради від 14 жовтня 2010 року № 1104 за зверненням ОСОБА_3 затверджено технічний висновок ТОВ «Виробничо-комерційна фірма «Термодім-Юг» про можливість подальшої експлуатації квартири АДРЕСА_1 загальною площею 377,8 кв. м, житловою площею 26,7 кв. м, власником якої є ОСОБА_3 .

На підставі вказаного розпорядження Приморської районної адміністрації Одеської міської ради від 14 жовтня 2010 року № 1104 виконавчим комітетом Одеської міської ради ОСОБА_3 видано свідоцтво про право власності серії НОМЕР_1 на квартиру АДРЕСА_1 загальною площею 377,8 кв. м, житловою площею 26,7 кв. м, зареєстроване КП «Одеське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації об`єктів нерухомості» 12 листопада 2010 року. Свідоцтво про право власності видане ОСОБА_3 замість договору купівлі-продажу від 10 червня 2008 року, посвідченого державним нотаріусом Першої одеської державної нотаріальної контори Алексєєвою О. В. за реєстровим № 4-4728, зареєстрованого в Одеському міжміському бюро технічної інвентаризації 13 жовтня 1999 року.

На підставі договору купівлі-продажу від 25 лютого 2011 року, укладеного між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , останній набув право власності на квартиру АДРЕСА_5 .

Відповідно до копії технічного паспорту квартири АДРЕСА_1 , виготовленого КП «Одеське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації об`єктів нерухомості», квартира цілком переобладнана, переобладнано горище цього будинку, за рахунок чого відбулося збільшення площі квартири. На підставі вказаного технічного паспорту ОСОБА_3 видано оскаржуване свідоцтво про право власності.

Згідно з висновком експерта № 019/2020 додаткової будівельно-технічної експертизи, проведеної на замовлення ОСОБА_2 , доступ на дах будинку АДРЕСА_2 , на якому знаходяться вентиляційні і димові канали та який здійснюється зі сходової клітини одного з «чорних входів» будинку, вхід в який здійснюється з титульної сторони фасаду через вхідні металеві двері, який розташований у напівпідвалі, а саме через металеві двері частини горища по приставній драбині, є вільним.

Відповідно до висновку експерта № 17/2020 судової будівельно-технічної експертизи, здійсненої на замовлення ОСОБА_1 , при проведенні експертизи доступ до приміщення горища в будинку АДРЕСА_2 фактично відсутній, влаштовані металеві двері з ознаками сигналізації. У результаті проведення обстеження, експерт дійшов висновку, що приміщення горища є допоміжним. Експертом також встановлено, що здійснення будь-яких робіт з обслуговування вентиляційних та димових каналів, ремонту даху будинку, ремонту та обслуговування кроквяних конструкцій, обслуговування оголівки димоходів, супутникових антен, систем водовідведення, тощо будинку АДРЕСА_2 без доступу на горище будинку на момент огляду технічно неможливо.

06 грудня 2019 року ОСОБА_2 подав до апеляційного суду заяву про застосування наслідків спливу позовної давності (т. 2, а. с. 63).

Позиція Верховного Суду

Щодо позовних вимог про визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , укладеного між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Сімаченко С. Л. 25 лютого 2011 року за № 118, та зобов`язання ОСОБА_2 усунути перешкоди, створені ним позивачу у користуванні горищем будинку АДРЕСА_2 , шляхом демонтажу встановлених на цьому горищі дверей, демонтажу охоронної сигналізації і забезпечення безперешкодного та вільного доступу в будь-який час на горище і дах будинку АДРЕСА_2

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15 ЦК України, частина перша статті 16 ЦК України).

Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду.

Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (абзац 12 частини другої статті 16 ЦК України).

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (частини перша та друга статті 5 ЦПК України).

Тлумачення вказаних норм свідчить, що цивільні права/інтереси захищаються у спосіб, який передбачений законом або договором, та є ефективним для захисту конкретного порушеного або оспорюваного права/інтересу позивача. Якщо закон або договір не визначають такого ефективного способу захисту, суд відповідно до викладеної в позові вимоги позивача може визначити у рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону. При розгляді справи суд має з`ясувати: чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права/інтересу позивача; чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права/інтересу у спірних правовідносинах. Якщо суд зробить висновок, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права/інтересу позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню. Однак, якщо обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором, проте є ефективним та не суперечить закону, а закон або договір у свою чергу не визначають іншого ефективного способу захисту, то порушене право/інтерес позивача підлягає захисту обраним ним способом.

У приватному праві недійсність (нікчемність чи оспорюваність) може стосуватися або «вражати» договір, правочин, акт органу юридичної особи, державну реєстрацію чи документ.

У ЦК України закріплений підхід, при якому оспорюваність правочину конструюється як загальне правило. Навпаки, нікчемність правочину має місце тільки у разі, коли існує пряма вказівка закону про кваліфікацію того або іншого правочину як нікчемного.

Оспорюваний правочин визнається недійсним судом, якщо одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом (частина третя статті 215 ЦК України). Правочин, недійсність якого не встановлена законом (оспорюваний правочин), породжує правові наслідки (набуття, зміну або припинення прав та обов`язків), на які він був направлений до моменту визнання його недійсним на підставі рішення суду. Оспорювання правочину відбувається тільки за ініціативою його сторони або іншої заінтересованої особи шляхом пред`явлення вимог про визнання правочину недійсним (позов про оспорювання правочину, рецисорний позов).

Натомість нікчемним є той правочин, недійсність якого встановлена законом і для визнання його недійсним не вимагається рішення суду (частина друга статті 215 ЦК України). Нікчемність правочину конструюється за допомогою «текстуальної» недійсності, оскільки вона існує тільки у разі прямої вказівки закону. Така пряма вказівка може втілюватися, зокрема, в термінах «нікчемний», «є недійсним». Нікчемний правочин, на відміну від оспорюваного, не створює юридичних наслідків, тобто, не «породжує» (змінює чи припиняє) цивільних прав та обов`язків.

Якщо недійсність певного правочину встановлена законом, тобто якщо цей правочин нікчемний, позовна вимога про визнання його нікчемним не є належним способом захисту права чи інтересу позивача. За наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та у мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину.

Недійсність договору як приватно-правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати. До правових наслідків недійсності правочину належить те, що він не створює юридичних наслідків. Тобто, правовим наслідком недійсності договору є по своїй суті «нівелювання» правового результату породженого таким договором (тобто вважається, що не відбулося переходу/набуття прав взагалі).

Тлумачення статей 215, 216 ЦК України свідчить, що для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред`явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорення правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Як наявність підстав для визнання оспорюваного правочину недійсним, так і порушення суб`єктивного цивільного права або інтересу особи, яка звернулася до суду, має встановлюватися саме на момент вчинення оспорюваного правочину.

Нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення (частина перша статті 236 ЦК України).

Усі власники квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку є співвласниками на праві спільної сумісної власності спільного майна багатоквартирного будинку. Спільним майном багатоквартирного будинку є приміщення загального користування (у тому числі допоміжні), несучі, огороджувальні та несуче-огороджувальні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання всередині або за межами будинку, яке обслуговує більше одного житлового або нежитлового приміщення, а також будівлі і споруди, які призначені для задоволення потреб усіх співвласників багатоквартирного будинку та розташовані на прибудинковій території, а також права на земельну ділянку, на якій розташований багатоквартирний будинок та його прибудинкова територія, у разі державної реєстрації таких прав. (частина друга статті 382 ЦК України).

У рішенні Конституційного Суду України у справі про права співвласників на допоміжні приміщення багатоквартирних будинків від 02 березня 2004 року № 4-рп/2004 вказано, що в аспекті конституційного звернення і конституційного подання положення частини першої статті 1, положення пункту 2 статті 10 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» треба розуміти так: допоміжні приміщення (підвали, сараї, кладовки, горища, колясочні і т. ін.) передаються безоплатно у спільну власність громадян одночасно з приватизацією ними квартир (кімнат у квартирах) багатоквартирних будинків. Підтвердження права власності на допоміжні приміщення не потребує здійснення додаткових дій, зокрема створення об`єднання співвласників багатоквартирного будинку, вступу до нього. Власник (власники) неприватизованих квартир багатоквартирного будинку є співвласником (співвласниками) допоміжних приміщень нарівні з власниками приватизованих квартир. Питання щодо згоди співвласників допоміжних приміщень на надбудову поверхів, улаштування мансард у багатоквартирних будинках, на вчинення інших дій стосовно допоміжних приміщень (оренда тощо) вирішується відповідно до законів України, які визначають правовий режим власності.

Розпоряджання майном, що є у спільній сумісній власності, здійснюється за згодою всіх співвласників, якщо інше не встановлено законом. У разі вчинення одним із співвласників правочину щодо розпорядження спільним майном вважається, що він вчинений за згодою всіх співвласників, якщо інше не встановлено законом. Згода співвласників на вчинення правочину щодо розпорядження спільним майном, який підлягає нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, має бути висловлена письмово і нотаріально посвідчена (частина друга статті 369 ЦК України).

Європейський суд з прав людини зауважив, що рішення місцевого органу влади щодо укладення контракту на реконструкцію горища третьою особою становило втручання у право заявників володіти своїм майном. Вирішуючи спір між заявниками (іншими співвласниками) і місцевим органом, національні судові органи чітко зазначили, що згідно з чинними на той час положеннями Цивільного кодексу для укладення інвестиційного контракту потрібна згода заявників, а в разі її відсутності органи влади могли звернутись до суду, щоб отримати дозвіл на проведення відповідних робіт. Втім, районна адміністрація не виконала цих вимог, уклавши контракт без згоди заявників чи судової санкції. Таким чином, як випливає з обґрунтування національних судів, органи влади не дотримались умов, передбачених законом для укладення інвестиційного контракту. В кінцевому підсумку після виконання контракту національні суди визнали його дійсним, встановивши, що він вигідний для всіх співвласників будинку. Отже, Суд вважає, що немає потреби оцінювати, чи було забезпечено цим рішенням національних судів справедливий баланс інтересів. З цього приводу Суд зауважує, що для цілей статті 1 Першого протоколу здійснювати оцінку справедливості доцільно лише тоді, коли відповідне втручання відповідає нормам застосовного законодавства. Ані з матеріалів справи, ані із зауважень Уряду не видно, що перед укладенням інвестиційного контракту існували якісь обставини, які перешкоджали місцевому органу отримати дозвіл на реконструкцію або безпосередньо від співвласників горища, або в судовому порядку. Крім того, з наявних матеріалів не вбачається, що те чи інше положення національного законодавства дозволяло місцевому органу укласти контракт без такої згоди або у випадку спору - без його судового вирішення. Отже, укладення інвестиційного контракту становило втручання, яке не відповідало закону. У зв`язку з цим було порушено статтю 1 Першого протоколу (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 41 - 45, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четвертої статті 263 ЦПК України).

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 07 липня 2021 року у справі № 461/4259/18 (провадження № 61-4933св20) зазначено:

«згідно з висновками, викладеними у Рішенні Конституційного Суду України від 09 листопада 2011 року № 14-рп/2011 (справа за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_5 щодо офіційного тлумачення положень пункту 2 статті 10 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду») за законодавством України допоміжне приміщення у дво- або багатоквартирному будинку, гуртожитку має своє функціональне призначення, яке полягає у забезпеченні експлуатації будинку та побутового обслуговування його мешканців. Під поняттям «мешканці» треба розуміти власників, співвласників, наймачів, орендарів окремих житлових і нежитлових приміщень будинку, які проживають у будинку і становлять визначене коло суб`єктів, які реалізують право спільної власності на окремий її об`єкт - допоміжні приміщення. Статтею 19 Закону України «Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку» у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, передбачено, що спільне майно власників квартир складається з неподільного і загального майна. Неподільне майно перебуває у їх спільній сумісній власності і не підлягає відчуженню, загальне майно - у спільній частковій власності. Аналіз зазначених норм права та рішень Конституційного Суду України, свідчить про те, що власники квартир дво- або багатоквартирних житлових будинків та житлових приміщень у гуртожитку, незалежно від підстав набуття права власності на такі квартири, житлові приміщення, є співвласниками допоміжних приміщень у будинку чи гуртожитку, технічного обладнання, елементів зовнішнього благоустрою»;

«згідно з частиною першою статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Відповідно до статті 5 ЦК України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом`якшує або скасовує цивільну відповідальність особи. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов`язків, що виникли з моменту набрання ним чинності. Визнання закону таким, що втратив чинність, припиняє його дію в повному обсязі.

Вирішуючи спір та мотивуючи підстави відмови у задоволенні позову суд апеляційної інстанції послався на положення Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку».

Проте вказаний Закон набрав чинності 01 липня 2015 року.

На час виникнення спірних правовідносин діяли положення Закону України «Про об`єднання співвласників багатоквартирного житлового будинку».

Тому до спірних правовідносин підлягають застосуванню саме положення Закону України «Про об`єднання співвласників багатоквартирного житлового будинку».

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати від 03 листопада 2021 року в справі № 756/6840/16 (провадження № 61-4435св20) зазначено, що «належним відповідачем має бути така особа, за рахунок якої можливо задовольнити позовні вимоги. Суд захищає порушене право чи охоронюваний законом інтерес позивача саме від відповідача».

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 лютого 2022 року у справі № 350/1862/19 (провадження № 61-5000св21) вказано, що «пред`явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному ЦПК України. За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача. Тобто, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи, а не на стадії відкриття провадження. Тобто, пред`явлення позову до неналежного відповідача є самостійною підставою для відмови в задоволенні позову».

Аналіз матеріалів справи свідчить, що:

у заяві про зміну предмета позову ОСОБА_1 остаточно просив, зокрема: визнати недійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Сімаченко С. Л. 25 лютого 2011 року за № 118; зобов`язати ОСОБА_2 усунути перешкоди, створені ним позивачу у користуванні горищем будинку АДРЕСА_2 , шляхом демонтажу встановлених на цьому горищі дверей, демонтажу охоронної сигналізації і забезпечення безперешкодного та вільного доступу в будь-який час на горище та дах будинку АДРЕСА_2 (т. 1, а. с. 88-92);

у договорі купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , укладеному між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , посвідченим приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Сімаченко С. Л. 25 лютого 2011 року за № 118, міститься виправлення, зроблене приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Сімаченко С. Л., щодо загальної площі квартири АДРЕСА_4 , а саме 377,8 кв. м. замість 66,4 кв. м (т. 2, а. с. 101);

згідно з витягом із Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 17 квітня 2018 року № 120976299 загальна площа квартири АДРЕСА_1 , що належить ОСОБА_2 , становить 377,8 кв. м (т. 1, а. с. 114).

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України).

Згідно з частинами першою-третьою статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

У справі, що переглядається:

апеляційний суд установив, щовідповідно до копії технічного паспорту квартири АДРЕСА_1 , виготовленого КП «Одеське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації об`єктів нерухомості», квартира цілком переобладнана, переобладнано горище цього будинку, за рахунок чого відбулося збільшення площі квартири. На підставі вказаного технічного паспорта ОСОБА_3 видано оскаржуване свідоцтво про право власності. Тобто ОСОБА_3 збільшила площу квартири за рахунок горища, яке є допоміжним приміщенням будинку та є спільною сумісною власністю співвласників будинку;

апеляційний суд зазначив, щозгідно з висновком експерта № 019/2020 додаткової будівельно-технічної експертизи, проведеної на замовлення ОСОБА_2 , доступ на дах будинку АДРЕСА_2 , на якому знаходяться вентиляційні і димові канали та який здійснюється зі сходової клітини одного з «чорних входів» будинку, вхід у який здійснюється з титульної сторони фасаду через вхідні металеві двері, який розташований у напівпідвалі, а саме через металеві двері частини горища по приставній драбині, є вільним. Разом з тим, висновком експерта № 17/2020 судової будівельно-технічної експертизи, проведеної на замовлення ОСОБА_1 , встановлено, що при проведенні експертизи доступ до приміщення горища в будинку АДРЕСА_2 фактично відсутній, влаштовані металеві двері з ознаками сигналізації. У результаті проведення обстеження, експерт дійшов висновку, що приміщення горища є допоміжним. Експертом також встановлено, що здійснення будь-яких робіт з обслуговування вентиляційних та димових каналів, ремонту даху будинку, ремонту та обслуговування кроквяних конструкцій, обслуговування оголівки димоходів, супутникових антен, систем водовідведення, тощо будинку АДРЕСА_2 без доступу на горище будинку на момент огляду технічно неможливо;

встановивши ці обставини, суд апеляційної інстанції зробив правильний висновок про те, що в результаті здійснення ОСОБА_3 реконструкції квартири АДРЕСА_4 шляхом збільшення її площі за рахунок горища відбулося зайняття фактично всього горища будинку АДРЕСА_2 , яке є допоміжним приміщенням будинку, у зв`язку з чим доступ для співвласників до вказаного приміщення відсутній, що доводить наявність перешкод у користуванні позивачем спільним сумісним майном (горищем) і вчинення з боку відповідача ОСОБА_2 перешкод щодо належного утримання та обслуговування спільного сумісного майна (здійснення ремонту даху будинку, обслуговування та перевірка димових та вентиляційних каналів, які виходять на дах будинку, тощо), співвласником якого є також позивач;

ОСОБА_2 набув право власності на квартиру АДРЕСА_7 на підставі укладеного між ним і ОСОБА_3 договору купівлі-продажу від 25 лютого 2011 року, а право власності ОСОБА_3 на вказану квартиру було зареєстровано на підставі оспорюваного свідоцтва про право власності серії НОМЕР_1 від 28 жовтня 2010 року, виданого замість договору купівлі-продажу від 10 червня 2008 за реєстровим № 941, та зареєстрованого в КП «ОМБТІ та РОН» 12 листопада 2010 року (номер запису: 110 в книзі: 86доп-155), предметом якого була зазначена квартира загальною площею 66,4 кв. м., житловою площею 27,5 кв. м. Отже, на дату укладення оспорюваного договору купівлі-продажу від 25 лютого 2011 року за № 118 вказаної квартири під АДРЕСА_4 загальною площею 66,4 кв. м уже не існувало.

За таких обставин, установивши, що ОСОБА_3 збільшила площу квартири за рахунок горища, яке є допоміжним приміщенням будинку та є спільною сумісною власністю співвласників будинку, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири від 25 лютого 2011 року.

Водночас, як свідчить аналіз оскарженої постанови, апеляційний суд засотував положення Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку». Суд апеляційної інстанції не врахував, що вказаний Закон набрав чинності 01 липня 2015 року. На час виникнення спірних правовідносин діяли положення Закону України «Про об`єднання співвласників багатоквартирного житлового будинку». Тому до спірних правовідносин підлягають застосуванню саме положення Закону України «Про об`єднання співвласників багатоквартирного житлового будинку». У зв`язку із наведеним оскаржену постанову апеляційного суду у частині позовних вимог про визнання недійсним оспорюваного договору купівлі-продажу належить змінити в мотивувальній частині, виклавши її у редакції цієї постанови.

При залишенні без змін рішення суду першої інстанції у частині зобов`язання ОСОБА_2 усунути ОСОБА_1 перешкоди у користуванні горищем апеляційний суд не звернув уваги на те, що правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення. Апеляційний суд не врахував, що належним відповідачем за вимогою про усунення перешкод у користуванні горищем має бути така особа, за рахунок якої можливо задовольнити позовні вимоги. Оскільки оспорюваний договір купівлі-продажу підлягає визнанню недійсним, то відсутні підстави для зобов`язання ОСОБА_2 усунути ОСОБА_1 перешкоди у користуванні горищем, оскільки ОСОБА_2 є неналежним відповідачем зі цією позовною вимогою. Позовних вимог до ОСОБА_3 про зобов`язання усунути перешкоди у користуванні горищем ОСОБА_1 не пред`являв. За таких обставин суди зробили помилковий висновок про задоволення позовної вимоги про зобов`язання усунути перешкоди у користуванні горищем, пред`явленої до неналежного відповідача.

Необґрунтованими є доводи касаційної скарги про те, що апеляційний суд не надав оцінки висновку додаткової судової будівельно-технічної експертизи від 20 листопада 2020 року № 019/2020 та не розглянув клопотання представника ОСОБА_2 про визнання недопустимим доказом висновку експерта Чорної Ю. П. № 17/2020 судової будівельно-технічної експертизи у справі № 522/11316/17 від 24 листопада 2020 року.

Висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 89 цього Кодексу. Відхилення судом висновку експерта повинно бути мотивоване в судовому рішенні (частина перша статті 110 ЦПК України).

Аналіз оскарженої постанови свідчить, що апеляційний суд оцінив у сукупності з іншими доказами висновки експертизи, надані позивачем та відповідачем, та зробив обґрунтований висновок про те, що приміщення горища є допоміжним і здійснення будь-яких робіт з обслуговування вентиляційних та димових каналів, ремонту даху будинку, ремонту та обслуговування кроквяних конструкцій, обслуговування оголівки димоходів, супутникових антен, систем водовідведення, тощо будинку АДРЕСА_2 без доступу на горище будинку на момент огляду технічно неможливо.

Колегія суддів відхиляє довід касаційної скарги про те, що апеляційний суд не розглянув заяву ОСОБА_2 про застосування позовної давності, подану до канцелярії апеляційного суду 06 грудня 2019 року.

Відповідно до частини четвертої статті 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Європейський суд з прав людини вказав, що інститут позовної давності є спільною рисою правових систем Держав-учасниць і має на меті гарантувати: юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, спростувати які може виявитися нелегким завданням, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що які відбули у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із спливом часу (STUBBINGS AND OTHERS v. THE UNITED KINGDOM, № 22083/93, № 22095/93, § 51, ЄСПЛ, від 22 жовтня 1996 року; ZOLOTAS v. GREECE (No. 2), № 66610/09, § 43, ЄСПЛ, від 29 січня 2013 року).

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У пунктах 71-74 постанови Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 200/11343/14-ц (провадження № 14-59цс18 ) зроблено висновок, що «створення рівних можливостей учасникам процесу у доступі до суду та до реалізації і захисту їх прав є частиною гарантій справедливого правосуддя, зокрема принципів рівності та змагальності сторін. Відповідач, який не був належним чином (згідно з вимогами процесуального закону) повідомлений про час і місце розгляду справи у суді першої інстанції, не має рівних з позивачем можливостей подання доказів, їх дослідження та доведення перед цим судом їх переконливості, а також не може нарівні з позивачем довести у суді першої інстанції ті обставини, на які він посилається як на підставу своїх заперечень. Якщо суд першої інстанції, не повідомивши належно відповідача про час і місце розгляду справи, ухвалить у ній заочне рішення, відповідач вправі заявити про застосування позовної давності у заяві про перегляд такого рішення. У разі відмови суду першої інстанції у задоволенні цієї заяви, відповідач може заявити про застосування позовної давності в апеляційній скарзі на заочне рішення суду першої інстанції. Той факт, що відповідач, який не був належно повідомлений судом першої інстанції про час і місце розгляду справи, не брав участі у такому розгляді, є підставою для вирішення апеляційним судом заяви цього відповідача про застосування позовної давності, навіть якщо така заява не подавалася ним у суді першої інстанції.

Оскільки ОСОБА_2 був належним чином повідомлений про розгляд справи у суді першої інстанції (т. 1, а. с. 33), то відсутні правові підстави для вирішення апеляційним судом заяви відповідача про застосування позовної давності.

Щодо позовних вимог про визнання недійсним розпорядження Приморської районної адміністрації Одеської міської ради від 14 жовтня 2010 року № 1104 «Про затвердження технічного висновку про можливість подальшої експлуатації квартири АДРЕСА_1 » та визнання недійсним свідоцтва про право власності серії НОМЕР_1 на квартиру АДРЕСА_1 від 28 жовтня 2010 року, виданого виконавчим комітетом Одеської міської ради Зубковій Є. А.

Основною засадою (принципом) цивільного судочинства є, зокрема, диспозитивність (пункт 5 частини третьої статті 2 ЦПК України).

Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом (частина друга статті 12 ЦПК України).

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина перша статті 13 ЦПК України).

У справі, що переглядається, інший відповідач ( ОСОБА_3 ) не скористалася своїм правом подачі касаційної скарги, приєднання до касаційної скарги. Така процесуальна поведінка відповідача свідчить про повну згоду з постановою апеляційного суду в частині задоволених позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_3 .

Аналіз аргументів касаційної скарги свідчить, що ОСОБА_2 не навів переконливих доводів, яким чином постанова апеляційного суду в частині задоволених позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_3 щодо визнання недійсним розпорядження Приморської районної адміністрації Одеської міської ради від 14 жовтня 2010 року № 1104 «Про затвердження технічного висновку про можливість подальшої експлуатації квартири АДРЕСА_1 » та визнання недійсним свідоцтва про право власності серії НОМЕР_1 на квартиру АДРЕСА_1 від 28 жовтня 2010 року, видане виконавчим комітетом Одеської міської ради ОСОБА_3 , порушують його права та інтереси, за умови, що ОСОБА_3 не оскаржила постанову апеляційного суду в цій частині, тобто погодилася із цим судовим рішенням.

У зв`язку із цим колегія суддів вважає, що постанову Одеського апеляційного суду від 26 серпня 2021 року у частині позовних вимог ОСОБА_1 про визнання недійсним розпорядження Приморської районної адміністрації Одеської міської ради від 14 жовтня 2010 року № 1104 «Про затвердження технічного висновку про можливість подальшої експлуатації квартири АДРЕСА_1 », визнання недійсним свідоцтва про право власності серії НОМЕР_1 на квартиру АДРЕСА_1 від 28 жовтня 2010 року, видане виконавчим комітетом Одеської міської ради ОСОБА_3 , належить залишити без змін.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги (частина третя статті 400 ЦПК України).

Доводи касаційної скарги, з урахуванням необхідності врахування висновків щодо застосування норм права, викладених у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати від 03 листопада 2021 року в справі № 756/6840/16 (провадження № 61-4435св20), постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 лютого 2022 року у справі № 350/1862/19 дають підстави для висновку, що оскаржена постанова апеляційного суду та рішення суд першої інстанції частково ухвалені без дотримання норм матеріального та процесуального права. У зв`язку з наведеним, колегія суддів вважає, що:

касаційну скаргу належить задовольнити частково;

оскаржену постанову апеляційного суду у частині позовних вимог про визнання недійсним розпорядження, визнання недійсним свідоцтва про право власності залишити без змін;

оскаржену постанову апеляційного суду у частині позовних вимог про визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири змінити у мотивувальній частині, виклавши її у редакції цієї постанови;

рішення суду першої інстанції та оскаржену постанову апеляційного суду у частині позовних вимог про зобов`язання ОСОБА_2 усунути перешкоди скасувати та ухвалити у цій частині нове рішення про відмову у задоволенні вказаних позовних вимог.

Оскільки рішення Приморського районного суду міста Одеси від 16 березня 2018 року підлягає скасуванню у частині позовних вимог про зобов`язання ОСОБА_2 усунути перешкоди, то в іншій нескасованій частині виконання рішення суду першої інстанції належить поновити.

У зв`язку із частковим задоволенням касаційної скарги з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 належить стягнути судовий збір за подання касаційної скарги у розмірі 7 264,00 грн.

Керуючись статтями 400, 409, 401, 410, 412, 416, 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 , підписану представником ОСОБА_4 , задовольнити частково.

Постанову Одеського апеляційного суду від 26 серпня 2021 року у частині позовних вимог про визнання недійсним розпорядження Приморської районної адміністрації Одеської міської ради від 14 жовтня 2010 року № 1104 «Про затвердження технічного висновку про можливість подальшої експлуатації квартири АДРЕСА_1 », визнання недійсним свідоцтва про право власності серії НОМЕР_1 на квартиру АДРЕСА_1 від 28 жовтня 2010 року, видане виконавчим комітетом Одеської міської ради ОСОБА_3 , залишити без змін.

Постанову Одеського апеляційного суду від 26 серпня 2021 року у частині позовних вимог про визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Сімаченко С. Л. 25 лютого 2011 року за № 118, змінити у мотивувальній частині, виклавши її у редакції цієї постанови.

Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 16 березня 2018 року та постанову Одеського апеляційного суду від 26 серпня 2021 року у частині позовних вимог про зобов`язання ОСОБА_2 усунути перешкоди, створені ним позивачу у користуванні горищем будинку АДРЕСА_2 , шляхом демонтажу встановлених на цьому горищі дверей, демонтажу охоронної сигналізації і забезпечення безперешкодного та вільного доступу в будь-який час на горище та дах будинку АДРЕСА_2 скасувати та ухвалити у цій частині нове рішення.

У задоволенні позовних вимог про зобов`язання ОСОБА_2 усунути перешкоди, створені ним позивачу у користуванні горищем будинку АДРЕСА_2 , шляхом демонтажу встановлених на цьому горищі дверей, демонтажу охоронної сигналізації і забезпечення безперешкодного та вільного доступу в будь-який час на горище та дах будинку АДРЕСА_2 , відмовити.

Поновити виконання у нескасованій частині рішення Приморського районного суду міста Одеси від 16 березня 2018 року.

Стягнути з ОСОБА_1 на корисить ОСОБА_2 судовий збір за подання касаційної скарги у розмірі 7 264,00 грн.

З моменту прийняття постанови суду касаційної інстанції рішення Приморського районного суду м. Одеси від 16 березня 2018 року та постанова Одеського апеляційного суду від 26 серпня 2021 року у скасованих частинах втрачають законну силу.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді В. І. Крат

Н. О. Антоненко

І. О. Дундар

Є. В. Краснощоков

М. М. Русинчук