КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 361/5996/19

№ апеляційного провадження: 22-ц/824/6755/2022

Головуючий у суді першої інстанції: Петришин Н.М.

Доповідач у суді апеляційної інстанції:Семенюк Т.А.

29 листопада 2022 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів Судової палати з розгляду цивільних справ:

Головуючого судді - Семенюк Т.А

Суддів - Рейнарт І.М., Кирилюк Г.М.,

при секретарі - Пасічник К.В.,

розглянувши в судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 на рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 07 грудня 2021 року в справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу, -

В С ТА Н О В И В:

В серпні 2019 року позивач звернулась до суду з даним позовом до відповідача, посилаючись в обґрунтування позовних вимог на те, що 07 листопада 2007 року позивач із відповідачем зареєстрували шлюб. Від спільного подружнього життя у сторін народилась донька - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Рішенням Деснянського районного суду міста Києві від 10 грудня 2012 року шлюб розірвано. 12 жовтня 2016 року сторони повторно уклали шлюб. У період із травня 2013 року до дати повторного укладення шлюбу, тобто до 12.10.2016 року сторони проживали однією сім`єю як чоловік та жінка без реєстрації шлюбу.

Позивач зазначає, що разом із відповідачем відвідували друзів та знайомих, приймали гостей, спільно святкували свої дні народження та інші свята, мали спільний відпочинок у тому числі у Туреччині, селі Коропове Харківської області, що підтверджується спільними фотознімками із відповідачем.

З огляду на викладені обставити, ОСОБА_2 просила встановити факт проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу із ОСОБА_3 в період з травня 2013 року по 11 жовтня 2016 року.

Рішенням Броварського міськрайонного суду Київської області від 07 грудня 2021 року в задоволенні позову ОСОБА_2 відмовлено.

Не погоджуючись із рішенням суду, ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги частково, встановивши факт проживання однією сім`єю позивача та відповідача без реєстрації шлюбу у період з 04.05.2013 по 12.10.2016, вважаючи, що при ухваленні оскаржуваного рішення судом порушено норми процесуального та матеріального права, не враховано обставини, які мають суттєве значення для справи.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначив, що суд першої інстанції, ігноруючи факт укладення одного «первісного» шлюбу, спільне проживання невдовзі після його розірвання, спільне ведення господарства і виховання дитини, проведення спільного відпочинку, показання багатьох свідків, проведення вінчання і носіння обручок, та наступне укладення повторного шлюбу сторонами, без жодного обґрунтування дійшов висновку про відсутність підстав вважати проживання у спірний період 2013-2016 років фактичними шлюбними стосунками і відмовив у позові.

Вважає висновок суду першої інстанції про те, що позивач, заявляючи позовні вимоги про встановлення факту проживання в певний період часу із відповідачем, не визначила мету пред`явлення такого позову тане пред`явила інших позовних вимог помилковим, оскільки в позовній заяві на арк. 4 вказано, що вимоги заявлені для вирішення спірного питання щодо поділу спільного нажитого у вказаний період майна.

Також судом першої інстанції помилково зазначено про додаткові позовні вимоги, адже вимоги про поділ майна позивачем заявлені в справі №361/1696/19, провадження у якій зупинено до вирішення цієї справи, тому в позивачки не тільки відсутня потреба, а й відсутнє право заявляти якісь подібні позовні вимоги в іншому спорі.

Також зазначив, що суд першої інстанції не прийняв до уваги те, що навіть сам відповідач неодноразово висловлювався, що в них з позивачкою була сім`я, однак він вважав такі відносини «несправжніми», і все робив «для дитини», щоб в неї «склалося враження», що батьки живуть однією сім`єю, проте це не скасовує зовнішніх і реальних проявів сімейних стосунків - спільне ведення господарства, проживання, відсутність інших постійних стосунків з третіми особами тощо.

15 червня 2022 року на адресу апеляційного суду надійшов відзив ОСОБА_5 в інтересах ОСОБА_3 на апеляційну скаргу, в якій представник відповідача просив залишити рішення без змін, а апеляційну скаргу без задоволення, посилаючись на те, що доводи, наведені в обґрунтування апеляційної скарги, не можуть бути підставою для скасування оскаржуваного рішення суду, оскільки вони ґрунтуються на неправильному тлумаченні норм матеріального та процесуального права.

Зазначив, що факт спільного проживання сам по собі, без доведення факту ведення спільного господарства, наявності спільного бюджету та взаємних прав і обов`язків, притаманних подружжю, не може свідчити про те, що між сторонами склались та мали місце, протягом вказаного періоду часу, усталені відносини, які притаманні подружжю.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, доводи апеляційної скарги, заперечення, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду та матеріали справи в межах апеляційного оскарження, вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково.

Судом встановлено, що відповідно до свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_1 , 07 листопада 2007 року зареєстровано шлюб між ОСОБА_3 та ОСОБА_2

ІНФОРМАЦІЯ_2 у сторін народилась дочка - ОСОБА_4 , що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_2 .

Із рішення Деснянського районного суду міста Києва від 10 грудня 2012року, встановлено що шлюб між сторонами розірвано.

29 квітня 2015 року сторони провели обряд вінчання, що підтверджується Свідоцтвом про вінчання.

12 жовтня 2016 року ОСОБА_3 та ОСОБА_2 повторно уклали шлюб, що підтверджується копією свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_3 .

Згідно копій розписок, ОСОБА_3 позичив у ОСОБА_6 грошові кошти у розмірі 500 000, 00 грн. на придбання власного житлового будинку та сплачував кошти ОСОБА_7 в рахунок придбання у нього житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 106-110 т.1)

Відповідно до договору купівлі-продажу земельної ділянки та житлового будинку від 27 жовтня 2016 року ОСОБА_3 купив, а ОСОБА_8 продав житловий будинок та земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_1 .

Рішенням Деснянського районного суду міста Києва від 30 жовтня 2017 року шлюб між сторонами розірвано.

Встановлено, що ОСОБА_2 працювала в Спеціалізованій школі № 23 з поглибленим вивченням англійської мови Деснянського району м. Києва (з 01.10.2012 по 26.02.2016), що підтверджується записами № 11, 12 Трудової книжки.

Місце проживання позивача з 15.07.1982 зареєстроване за адресою: АДРЕСА_2 .

Власником квартири АДРЕСА_3 до 03.03.2017 року була ОСОБА_9 (а.с. 67 т.1)

З пояснень сторін та фотографій встановлено, що у червні 2016 року (з 12.06.2016 по 22.06.2016) позивач та відповідач разом відпочивали в Республіці Туреччина, а в серпні 2016 року - в с. Коробови Хутора Харківської області.

Відповідно до державного акту на право власності серії ЯЖ № 688782 на земельну ділянку, який виданий 03 березня 2009 року, власником земельної ділянки у АДРЕСА_4 є ОСОБА_3 (а.с. 166 т.1)

Рішенням Виконавчого комітету від 17 березня 2016 року присвоєно земельній ділянці наданій для будівництва та обслуговування жилого будинку, що знаходиться по АДРЕСА_4 згідно державного акту серії ЯЖ № 688782, яка надана ОСОБА_3 згідно договору дарування від 07.06.2008 року № 3117 такі адресні реквізити: АДРЕСА_4 . (а.с. 168 т.1)

Із будівельного паспорту на будівництво житлового будинку та господарських будівель і споруд по АДРЕСА_4 , виданого 30.03.2018, видно, що забудовником є ОСОБА_3 (а.с. 111-112 т.1)

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що періодичне спільне проживання позивача та відповідача не є достатнім для визнання факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу в розумінні ст. 74 СК України без наявності інших ознак сім`ї, а також заявляючи позовні вимоги про встановлення факту проживання в певний період часу із відповідачем, позивач не визначила мету пред`явлення такого позову, не пред`явила інших позовних вимог.

Відповідно до статті 3 СК України сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки.

Статтею 60 СК України визначено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Згідно зі статтею 74 СК України, якщо жінка та чоловік проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними.

На майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення глави 8 цього Кодексу.

Отже, проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу є спеціальною (визначеною законом, законною) підставою для виникнення у них деяких прав та обов`язків, зокрема права спільної сумісної власності на майно.

Відповідно до статті 12 ЦПК України,кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, надавши докази відповідно до вимог статей 76-81 ЦПК України.

Предметом доказування під час судового розгляду є факти, які обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для вирішення справи (причини пропуску строку позовної давності тощо) і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Для встановлення у судовому засіданні вказаних фактів досліджуються показання свідків, письмові та речові докази, висновки експертів.

Стаття 15 ЦК України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відтак, зазначена норма визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорене право чи цивільний інтерес.

При оспоренні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

Таким чином, порушення, невизнання або оспорення суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту.

За загальним правилом, встановлення фактів, що мають юридичне значення, в цивільному судочинстві відбувається в порядку окремого провадження. Разом з тим, за наявності спору про право, який випливає зі встановленого факту, такі справи мають розглядатися в порядку позовного провадження.

Незалежно від того, в якому порядку буде розглядатися справа про встановлення факту, що має юридичне значення, у заяві чи позовній заяві про встановлення факту, що має юридичне значення, повинно бути зазначено, зокрема, який факт заявник просить встановити, з якою метою і причини неможливості одержання або відновлення документів, що посвідчують цей факт.

Ухвалюючи оскаржуване судове рішення, суд першої інстанції відмовив у позові у зв`язку з тим, що позовні вимоги позивача не знайшли свого підтвердження у судовому засіданні.

Крім того, зазначив, як додаткову підставу для відмови у задоволенні позову, - не зазначення мети пред`явлення позову та не заявлення інших позовних вимог.

Колегія суддів не погоджується з доводами апеляційної скарги, що заявником вказана мета встановлення зазначеного факту - для вирішення спірного питання щодо поділу спільного нажитого у вказаний період майна, так як вважає, що зазначене не може вважатися прийнятною метою для встановлення цього юридичного факту, оскільки питання поділу майна міжсторонами перебуває у провадженні суду (справа №361/1696/19, провадження у якій зупинено до вирішення цієї справи).

Колегія суддів зазначає, що за наявності спору про право, який випливає зі встановленого факту, такі справи мають розглядатися в порядку позовного провадження, проте позивач будь-яких позовних вимог про визнання права власності та поділ майна у даній справі не заявляла.

Відтак, апеляційний суд вважає, що заявником не вказана мета пред`явлення даного позову.

Крім того, суд першої інстанції не звернув увагу на те, що у даному випадку, питання про встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу не може бути розглянуто окремо від вирішення позову про поділ майна, яке перебуває у провадженні Броварського міськрайонного суду Київської області (справа №361/1696/19), а тому висновок суду першої інстанції щодо недоведеності факту проживання сторін однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу є передчасним.

За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку про зміну оскаржуваного рішення суду першої інстанції в частині мотивів відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 .

Керуючись ст.ст. 367, 374, 376, 381-384 ЦПК України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 - задовольнити частково.

Рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 07 грудня 2021року змінити,виклавши мотивувальну частину в редакції цієї постанови.

Постанова набирає чинності з моменту її прийняття, може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Повний текст постанови виготовлений 08 грудня 2022 року.

Головуючий

Судді