Номер провадження: 22-ц/813/3156/22

Справа № 509/3534/14-ц

Головуючий у першій інстанції Кириченко П. Л.

Доповідач Цюра Т. В.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13.12.2022 року                                                                 м. Одеса

Одеський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді: Цюри Т.В.,

суддів Гірняк Л.А., Комлевої О.С.,

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 – ОСОБА_2 на рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 18 березня 2015 року по цивільній справі за позовом Публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» до ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором,-

ВСТАНОВИВ:

05 серпня 2014 року представник Публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» в особі філії – Одеського обласного управління АТ «Ощадбанк» звернувся до Овідіопольського районного суду Одеської області з позовом до ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором (а.с.2-3).

18 березня 2015 року рішенням Овідіопольського районного суду Одеської області позовну заяву Публічного акціонерного товариства “ Державний ощадний банк України” до ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , про стягнення заборгованості за кредитним договором задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , ОСОБА_4 на користь Публічного акціонерного товариства “ Державний ощадний банк України” заборгованість за кредитним договором у сумі 13   578,36 грн. у солідарному порядку.

Стягнуто з ОСОБА_3 на користь Публічного акціонерного товариства “ Державний ощадний банк України” судові витрати в розмірі 182,75 грн.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства “ Державний ощадний банк України” судові витрати в розмірі 182,75 грн.

Стягнуто з ОСОБА_4 на користь Публічного акціонерного товариства “ Державний ощадний банк України” судові витрати в розмірі 182,75 грн (а.с.70-71).

16 березня 2021 року ОСОБА_1 звернулась до Овідіопольського районного суду Одеської області з заявою про перегляд заочного рішення (а.с.79-85).

20 квітня 2021 року ухвалою Овідіопольського районного суду Одеської області у задоволенні заяви ОСОБА_1 відмовлено.

Не погоджуючись з зазначеним судовим рішенням, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу у якій посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить суд відмовити Акціонерному товариству «Ощадний банк України» у стягненні з ОСОБА_1 будь-яких коштів (а.с.98-106).

Одеським апеляційним судом отримано відзив Акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» в особі філії - Одеського обласного управління АТ «Ощадбанк» на апеляційну скаргу. У поданому відзиві позивач зазначає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на те, що вимогу до поручителя повинно бути пред`явлено в межах дії поруки, тобто протягом шести місяців з моменту настання строку погашення чергового платежу. Враховуючи зазначене, позивач вважає, що порука ОСОБА_1 за кредитним договором не припинилася у повному обсязі, а припинилася лише в частині певних щомісячних зобов`язань щодо повернення грошових коштів поза межами цього строку.

Відповідно до ч.13 ст.7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Згідно приписів ч.1 ст.369 ЦПК України апеляційна скарга на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Враховуючи вищенаведене, дана справа розглядається судом апеляційної інстанції в порядку спрощеного позовного провадження за наявними матеріалами без повідомлення учасників справи, як малозначна у зв`язку з її незначною складністю (ч. 1 ст. 368, ч.ч. 1, 2, 4 ст. 274, ч.ч. 4, 6 ст. 19 ЦПК України).

У відповідності до ч. 5 ст. 268 ЦПК України, датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене).        

Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, з огляду на таке.

Згідно ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оскаржуване рішення суду першої інстанції не в повній мірі відповідає зазначеним вимогам закону, з огляду на наступне.

Приймаючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції виходив з того, що кредитний договір не було розірвано, а ухвалення рішення не є підставою для припинення нарахування відсотків та пені за користування кредитом, то з моменту ухвалення рішення, відповідно до умов кредитного договору банком нараховані відсотки та пеня.

Апеляційний суд не погоджується із зазначеним висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, 15 лютого 2007 року між Відкритим акціонерним товариством “ Державний ощадний банк України” в особі філії Овідіопольського відділення № 5990 ВАТ “ Ощадбанк” та ОСОБА_3 був укладений кредитний договір за № 539 на суму 15   000,00 гривень.

У забезпечення виконання зобов`язань по кредитному договору банком укладено договори поруки за № 307 і за № 308 від 15.02.2007 р. ОСОБА_4 та ОСОБА_1 відповідно до цих договорів поруки від 15.02.2007 р., поручителі відповідають по зобов`язанням перед кредитором в тому ж обсязі, що і боржник.

Банк належним чином виконав свої зобов`язання по кредитному договору № 539 та здійснив видачу кредиту в сумі 15   000, грн., але відповідачі своїх зобов`язань не виконують.

Апелянт у поданій апеляційній скарзі наголошує на тому, що саме після настання строку виконання зобов`язання шляхом погашення чергового платежу, та відповідно не погашення платежу боржником, виникає право банку на звернення до поручителя із вимогою про стягнення заборгованості. Крім того, апелянт вважає, що строк дії кредиту закінчився 15 лютого 2010 року, а тому підстави для стягнення процентів та пені відсутні.

Колегія суддів, дослідивши матеріали справи, частково погоджується із доводами апеляційної скарги з огляду на наступне.

Відповідно до частини першої статті 1054 Цивільного кодексу України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Статтею 546 ЦК України встановлено, що виконання зобов`язання може забезпечуватися, зокрема, порукою.

За договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно із ч.1 ст.553 ЦК України поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником.

У разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.

Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що й боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки (частини перша, друга статті 554 ЦК України).

04 серпня 2009 року Овідіопольський районний суд Одеської області постановив рішення по цивільній справі № 2-1307/09 за позовом прокурора Овідіопольського району Одеської області в інтересах Відкритого акціонерного товариства “ Державний ощадний банк України” в особі філії Одеського обласного управління ВАТ “ Ощадбанк” про стягнення боргу за кредитним договором за № 539 від 15.02.2007 року, який задовольнив позовні вимоги та стягнув солідарно з ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_1 на користь ВАТ “ Ощадбанк” 25917,23 грн.

Рішення суду набрало законної сили 15.08.2009 року.

Згідно зі ст.ст.526, 530, 610, ч.1 ст.612 ЦК України зобов`язання повинне виконуватись належним чином у встановлений термін відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Якщо в зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню в цей строк (термін).

Одним з видів порушення зобов`язання є прострочення невиконання зобов`язання в обумовлений сторонами строк.

Відповідно до вимог ч.2 ст.1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до ст.1048 цього Кодексу.

Право дострокового повернення означає, що кредитор вимагає виконання зобов`язання до настання строку виконання, визначеного договором.

Факти невиконання відповідачами зобов`язань з повернення суми одержаного кредиту у строк, встановлений кредитним договором та неналежного виконання зобов`язань зі сплати процентів за користування кредитом, встановлено рішенням Овідіопольського районного суду Одеської області від 04 серпня 2009 року, тому ці факти не підлягають повторному доказуванню.

У зв`язку з неналежним виконанням боржником зобов`язань за кредитним договором № 539 від 15.02.2007 року , банк скористався правом дострокової вимоги повернення кредитної заборгованості, пред`явивши зазначений позов.

Верховний Суд неодноразово висловлював правову позицію, згідно якої у разі пред`явлення до позичальника вимоги дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів відповідно до ст.1050ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється.

З моменту реалізації свого права на дострокове повернення кредиту припиняється право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти. Права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються ч.2 ст.625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання

Аналогічна правова позиція викладена Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 28 березня 2018 року у справі №444/9519/12, від 23 травня 2018 року у справі №910/1238/17, від 04 липня 2018 року у справі№ 310/11534/13-ц, від 31 жовтня 2018 року у справі № 202/4494/16-ц.

Отже, у постановах Великої Палати Верховного Суду уже неодноразово вказувалося на те, що цивільне законодавство передбачає як випадки, коли боржник правомірно користується наданими йому коштами та має право не сплачувати кредитору свій борг протягом певного узгодженого часу, так і випадки, коли боржник повинен сплатити борг кредитору, однак не сплачує коштів, користуючись ними протягом певного строку неправомірно.

Зокрема, відносини щодо сплати процентів за одержання боржником можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу врегульовані ч.1 ст.1048 ЦК України. Такі проценти є звичайною платою боржника за право тимчасово користуватися наданими йому коштами на визначених договором та законодавством умовах, тобто у межах належного та добросовісного виконання сторонами договірних зобов`язань, а не у випадку їх порушення.

Натомість, наслідки прострочення грошового зобов`язання (коли боржник повинен сплатити грошові кошти, але неправомірно не сплачує їх) також урегульовані законодавством. У випадках, коли боржник порушив умови договору, прострочивши виконання грошового зобов`язання, за ч.1ст.1050 ЦКУкраїни застосуванню у таких правовідносинах підлягає положення ст.625 цього Кодексу.

За наведеним у цій статті регулюванням відповідальності за прострочення грошового зобов`язання на боржника покладається обов`язок сплатити кредитору на його вимогу суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Проценти, встановлені ст.625 ЦК України, підлягають стягненню саме при наявності протиправного невиконання (неналежного виконання) грошового зобов`язання.

Тобто, проценти, що стягуються за прострочення виконання грошового зобов`язання за ч.2 ст.625ЦК України є спеціальним видом відповідальності за таке порушення зобов`язання. На відміну від процентів, які є звичайною платою за користування грошима, зокрема за договором позики, до них застосовуються загальні норми про цивільно-правову відповідальність.

Нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних (якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом) відповідно до ст.625ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки є способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання (правова позиція Великої Палати Верховного Суду, викладена у постанові від 04 лютого 2020 року у справі № 912/1120/16).

Вимоги про нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних (якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом) відповідно до ст.625ЦК України позивачем не заявлялись.

Зазначене вище свідчить про неповне встановлення судом першої інстанції фактичних обставин, які мають істотне значення для правильного вирішення справи, що в свою чергу призвело до поверхового вирішення спору.

При цьому, суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї (ст. 367 ч. 2 ЦПК України).

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Згідно зі ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

З огляду на викладене, апеляційний суд приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню в частині задоволення позовних вимог банку до ОСОБА_1 , як ухвалене за неповного з`ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідності висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, які зроблені з порушенням та неправильним застосуванням судом норм матеріального та процесуального права.

З огляду на положення п.1 ч.6 ст.19 ЦПК України ця справа є малозначною, а тому постанова суду апеляційної інстанції оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, встановлених п.2 ч.3 ст.389 ЦПК України.

На підставі викладеного і керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 376, 381-384, 389 ЦПК України, апеляційний суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 – ОСОБА_2 – задовольнити частково.

Рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 18 березня 2015 року – скасувати в частині задоволення позовних вимог до ОСОБА_1 .

Прийняти постанову.

В задоволенні позовних вимог Публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» до  ОСОБА_1  про стягнення заборгованості за кредитним договором– відмовити.

В решті рішення залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню не підлягає, крім випадків, встановлених п.2 ч.3 ст.389 ЦПК України.

Повний текст судового рішення складено 13.12.2022 року.

Головуючий                                                         Т.В. Цюра

Судді:                                                                 О.С. Комлева

Л.А. Гірняк