Постанова

Іменем України

12 грудня 2022 року

м. Київ

справа № 484/5710/19

провадження № 61-9699св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Сердюка В. В. (суддя-доповідач), Мартєва С. Ю., Фаловської І. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Акціонерне товариство «МЕГАБАНК»,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 24 грудня 2021 року в складі судді Літвіненко Т. Я. та постанову Миколаївського апеляційного суду від 30 серпня 2022 року в складі колегії суддів: Тищук Н. О., Кушнірової Т. Б., Лівінського І. В.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2019 року Акціонерне товариство «МЕГАБАНК» (далі - АТ «МЕГАБАНК») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , про стягнення заборгованості за кредитним договором, яка виникла станом на 01 вересня 2019 року у розмірі 38 457, 58 грн, з яких: заборгованість за кредитом - 23 665, 82 грн, за відсотками - 5 325, 43 грн та штрафу - 9 466, 33 грн.

Заочним рішенням Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 16 березня 2020 року позов АТ «МЕГАБАНК» задоволено повністю.

Ухвалою Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 26 лютого 2021 року заочне рішення від 16 березня 2020 року скасовано та справу призначено до розгляду за правилами загального позовного провадження.

У березні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з зустрічним позовом до АТ «МЕГАБАНК» про визнання кредитного договору недійсним.

В обґрунтування позову ОСОБА_1 зазначив, що 23 червня 2017 року між ним та ПАТ «МЕГАБАНК», правонаступником якого є АТ «МЕГАБАНК», укладено кредитний договір № 61-005-170-К про відкриття рахунку, видачу та обслуговування платіжних карток МПС із відкриттям кредитної лінії. Згідно з пунктом 1.4 договору він є договором приєднання до Правил обслуговування клієнтів в АТ «МЕГАБАНК» (далі - Правила).

Позивач вважає вказаний договір недійсним, оскільки під час його підписання йому не надавалися для ознайомлення Правила в редакції, що діяли станом на 23 червня 2017 року. Крім того, працівник банку, яка оформлювала договір, не роз`яснила, що договір від 23 червня 2017 року є саме договором приєднання до Правил, що дало б йому можливість скористатись правом вимагати надати для ознайомлення засвідчений примірник Правил, а також вимагати роз`яснення їх основних умов.

Також, на думку ОСОБА_1 , договір був укладений не у письмовій формі.

Крім того, AT «МЕГАБАНК» звертаючись з позовом до нього про стягнення заборгованості за договором, посилається на Правила зі змінами станом на 14 травня 2019 року, витяг з яких додано до позовної заяви, при цьому матеріали справи не містять підтверджень, що саме з цим витягом із Правил ознайомився ОСОБА_1 , розумів та погодився з ними, підписуючи договір приєднання до Правил. Звертав увагу, що вказані документи на момент отримання ним кредитних коштів не містили умови, зокрема щодо сплати процентів за користування кредитними коштами та сплати неустойки (пені, штрафів) у відповідних розмірах і порядках нарахування.

Короткий зміст судових рішень суду першої інстанції

Ухвалою Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 24 грудня 2021 року провадження у справі за позовом АТ «МЕГАБАНК» до ОСОБА_1 про стягнення кредитної заборгованості закрито у зв`язку з погашенням позичальником боргу.

Рішенням Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 24 грудня 2021 року ОСОБА_1 відмовлено у задоволенні його зустрічного позову.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що при укладенні кредитного договору позичальник був ознайомлений з його умовами, погодився з ними та підписав договір. За таких обставин підстави для визнання кредитного договору недійсним відсутні.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 оскаржив його в апеляційному порядку в частині відмови в задоволенні зустрічного позову.

Постановою Миколаївського апеляційного суду від 30 серпня 2022 року рішення Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 24 грудня 2021 року залишено без змін.

Суд апеляційної інстанції, переглядаючи рішення суду першої інстанції в частині визнання кредитного договору недійсним, мотивував постанову тим, що вирішуючи спір, місцевий суд врахував, що договір про відкриття рахунку, додаток до нього та заява-анкета містять усі необхідні реквізити, чітко визначають умови договору та підписані позичальником ОСОБА_1 особисто. Отже, суд першої інстанції, встановивши фактичні обставини справи, надавши належну правову оцінку наявним у матеріалах справи доказам, дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позовних вимог про визнання кредитного договору недійсним.

Аргументи учасників справи

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнення її доводів

05 жовтня 2022 року ОСОБА_1 , засобами електронного зв`язку, звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою на рішення Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 24 грудня 2021 року та постанову Миколаївського апеляційного суду від 30 серпня 2022 року в указаній вище справі, в якій заявник, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

У касаційній скарзі заявник посилається на пункт 2 частини другої статті 389 ЦПК України та зазначає про необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права, зокрема положень частини 1 статті 634, статті 1055 ЦК України в редакції станом на 10 червня 2017 року (чинній на момент укладення договору), статті 13 Закону України «Про споживче кредитування» (в редакції станом на 15 листопада 2016 року) у подібних правовідносинах, що викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17, провадження № 14-131цс19. З урахуванням цього просить передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду для відступлення від висновку, викладеного в зазначеній постанові.

Також у касаційній скарзі заявник посилається на пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України, зокрема зазначає, що суд не дослідив зібрані у справі докази, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи (пункт 1 частини третьої статті 411 ЦПК України).

Заявник зазначає, що спірні правовідносини, з урахуванням встановлених у справі обставин регулюються положеннями частини другої статті 207, частини перших статей 634, 638, та статтею 1055 ЦК України в редакції станом на 10 червня 2017 року (чинній на момент укладення договору), статтею 13 Закону України «Про споживче кредитування», в редакції станом на 15 листопада 2016 року. Проте наразі відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування зазначених норм права (положень закону) у подібних правовідносинах, що призвело до неправильного застосування норм матеріального права у даній справі.

Судом першої інстанції помилково застосовано положення статей 526, 549, 551, 633, 1048, 1049, 1050, 1056-1 ЦК України, які не підлягали застосуванню до спірних правовідносин, та безпідставно не застосовано положення статті 13 Закону України «Про споживче кредитування» (в редакції станом на 15 листопада 2016 року), яке підлягало застосуванню.

Апеляційним судом помилково застосовано положення статей 509, 633 ЦК України та частин першої та другої статті 9 Закону України «Про споживче кредитування» (в редакції станом на 15 листопада 2016 року, які не підлягали застосуванню до спірних правовідносин, та безпідставно не застосовано положення частини другої статті 207, частини першої статті 638 ЦК України (в редакції станом на 10 червня 2017 року), які підлягали застосуванню.

В оскаржуваних рішеннях судами не встановлено умови Правил, розміщених на офіційному сайті банку, до яких приєднався споживач (позивач) шляхом укладення єдиного договору. Примірник вказаних Правил або його копія банком не надавалися та судом не витребовувались.

У судових рішеннях не встановлено факту власноручного підписання або накладення електронних підписів, електронних цифрових підписів, інших аналогів власноручних підписів (печаток) сторін на Правила, до яких за умовами єдиного договору приєднався споживач (позивач), та не встановлено факту передання (надання) споживачу ОСОБА_1 примірника зазначених Правил, як невід`ємної частини єдиного договору.

Суд апеляційної інстанції необґрунтовано врахував висновки Верховного Суду в справі № 393/126/20 та безпідставно не врахував аналогічні висновки у справі № 342/180/17, хоча предметом позову в цих справах є стягнення заборгованості за кредитним договором, що не є тотожним із предметом позову в цій справі, яким є визнання договору недійсним.

Не доведення банком дотримання форми договору є підставою для визнання такого договору недійсним або неукладеним в залежності від предмета позову, або відмови у задоволенні вимог банка про стягнення заборгованості саме з мотивів недотримання письмової форми договору. Перш ніж оцінювати зміст кредитного договору суди мають встановити спочатку факт його укладення, враховуючи при цьому його структуру.

При цьому немає значення, у якій редакції банк надає суду Умови та правила надання послуг, як невід`ємну частину кредитного договору, оскільки ненадання банком кредитного договору у повному обсязі з підписами сторін свідчить про не доведення у встановленому законом порядку дотримання сторонами письмової форми кредитного договору, що є підставою для визнання такого договору недійсним або неукладеним в залежності від предмета позову, або відмови у задоволенні вимоги банка про стягнення заборгованості саме з мотивів не доведення дотримання сторонами письмової форми договору, а не з мотивів, як зазначену у висновку Верховного Суду в справі № 342/180/17, що банк не надав підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу умови або неодноразової зміни банком розміщених на його сайті Умов та правил надання послуг.

З урахуванням викладеного, заявник в касаційній скарзі також просив передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду для відступу від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах (положень частини першої статті 634, статті 1050 ЦК України в редакції, чинній на момент укладення договору, статті 13 Закону України «Про споживче кредитування», в редакції станом на 15 листопада 2016 року, викладеного в постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року в справі № 342/180/17 (провадження № 14-131цс19).

Короткий зміст відзиву на касаційну скаргу

У грудні 2022 року АТ «МЕГАБАНК» надіслало до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому посилається на правильність та обґрунтованість рішення Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 24 грудня 2021 року і постанови Миколаївського апеляційного суду від 30 серпня 2022 року та просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Провадження в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 10 листопада 2022 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано матеріали справи та надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.

Підставами відкриття касаційного провадження є пункти 2, 4 частини другої статті 389 ЦПК України.

У листопаді 2022 року до Верховного Суду надійшли матеріали цивільної справи.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Установлено, що 23 червня 2017 року між ПАТ « МЕГАБАНК», правонаступником якого є АТ « МЕГАБАНК, та відповідачем було укладено кредитний договір № 61-005-170-К про відкриття рахунку, видачу та обслуговування платіжних карток МПС із відкриттям кредитної лінії.

Згідно з умовами договору ОСОБА_1 відкрито поточний рахунок № НОМЕР_1 та видано платіжну картку міжнародної платіжної системи із загальним розміром кредитної лінії 25 000,00 грн з процентною ставкою за користування кредитною лінією за операціями, які здійснені в торгово-сервісних мережах у пільговий період (55 днів) з дати першого зняття коштів в розмірі 0,01% річних, з процентною ставкою за користування кредитною лінією за операціями, які здійснені в торгово-сервісних мережах у розмірі 40,00% річних та з процентною ставкою за користування кредитною лінією за операціями зняття готівки в розмірі 38,00% з кінцевим терміном повернення кредиту 02 червня 2020 року.

За пунктом 1.1 договору банк відкриває клієнту поточний рахунок № НОМЕР_1 у гривні, на підставі отриманої від клієнта Заяви-Анкети встановленого зразка, видає платіжну картку міжнародної платіжної системи, здійснює обслуговування Картрахунку Клієнта та надає кредитні кошти (встановлює ліміт кредитної лінії) в сумі та на умовах визначених договором.

Згідно з пунктом 1.2 договору банк зобов`язується приймати та зараховувати на картрахунок, відкритий клієнтові, грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з картрахунку та проведення інших операцій за цим рахунком, з урахуванням встановленого ліміту кредитної лінії, відповідно до законодавства України.

Пунктом 1.3 договору встановлено, що картка використовується клієнтом для отримання/внесення готівкових коштів, оплати товарів і послуг, а також з метою здійснення інших банківських операцій передбачених чинним законодавством України, не пов`язаних із здійсненням підприємницької діяльності.

Відповідно до пункту 1.4 договору цей договір є договором приєднання до Правил обслуговування клієнтів в AT «МЕГАБАНК», а картка, що видається на підставі цього договору є власністю банку. Цей договір разом з Правилами, Тарифами на послуги Банку та іншими додатковими угодами і додатками складають єдиний договір. Підписи Сторін під цим договором вважаються одночасно підписами під Правилами, при цьому після підписання сторонами цього договору Правила не підлягають додатковому підписанню Сторонами і вступають в силу для Сторін одночасно з підписанням цього договору.

За пунктом 2.1 договору банк надає клієнту у тимчасове користування грошові кошти шляхом сплати з картрахунку платежів клієнта, здійснення його розрахункових операцій та видачі йому готівки на суму, що перевищує залишок на цьому рахунку, але в межах ліміту кредитної лінії, визначеного цим договором.

Пунктами 2.5-2.7 договору передбачено, що при використанні ліміту кредитної лінії сплата процентів за користування кредитними коштами та комісій здійснюється клієнтом не пізніше передостаннього робочого дня кожного місяця, наступного за звітним, та у день повернення кредитної лінії за розрахунковий період, який починається з останнього робочого дня місяця, що передує поточному і закінчується передостаннім робочим днем поточного місяця. При використанні ліміту кредитної лінії клієнт щомісячно, не пізніше 25 числа місяця, наступного за звітним, забезпечує надходження коштів на картрахунок в розмірі мінімального обов`язкового платежу, розмір якого визначений Тарифами банку.

Відповідно до пункту 4.1 договору, своїм підписом клієнт підтверджує, що один оригінал цього договору із додатками, картка та ПІН-код до неї, Витяг з правил користування платіжною карткою, Тарифи, ним отримані, з довідкою про систему гарантування вкладів фізичних осіб, з сукупною вартістю кредиту з урахуванням процентної ставки за ним, вартості всіх супутніх послуг, пов`язаних з одержанням, обслуговуванням, погашенням овердрафту/кредитної лінії та реальною річною процентною ставкою, а також графіком платежів у письмовій формі ознайомлений.

Згідно з пунктом 4.13 договору, сторони погоджують та своїм підписом клієнт підтверджує таке:

- договір з усіма додатками та Правила, являють у сукупності для Сторін один єдиний Договір, у зв`язку з чим істотні умови, які є обов`язковими для Договору відповідно до чинного законодавства України, можуть міститися як у тексті Договору чи додатках до нього, так і у Правилах;

- сторони домовились про особливий порядок внесення змін до Договору, передбачений Правилами та умовами цього Договору, у зв`язку з чим клієнт підписанням договору підтверджує, що внесення змін із дотриманням цього порядку не є односторонньою зміною умов укладеного Договору, Правил, Тарифів, тощо;

- з Правилами та Тарифами, які розміщені на офіційному сайті Банку www.megabank.ua та/або у відділеннях Банку, а також умовами Договору ознайомлений і згодний. Шрифт тексту, що застосований у Правилах, Тарифах та Договорі жодним чином не ускладнюють його читання та розуміння змісту та суті цих документів;

- укладання цього договору відповідає його інтересам, внутрішній волі та волевиявленню, а також підтверджує відсутність будь-якої умови чи обставини, які б клієнт вважав незрозумілими, обтяжливими для нього та такими, що порушують та позбавляють його прав, які він звичайно мав до укладання цього Договору.

Додатком № 1 до договору «Тарифний пакет «Кредитна карта» встановлено обов`язок позичальника до 25 числа місяця, наступного за місяцем виникнення заборгованості, сплачувати обов`язковий мінімальний платіж у розмірі 7 % від суми заборгованості.

Порушення цього правила передбачає сплату штрафу у розмірі 40 % від суми використаного ліміту, у разі порушення строків більш, ніж на 90 календарних днів поспіль (пункт 4.6 додатку № 1 до Договору).

Договір від 23 червня 2017 року № 61-005-170-К про відкриття рахунку, видачу та обслуговування платіжних карток МПС з відкриттям кредитної лінії, додаток до нього та заява-анкета підписані ОСОБА_1 особисто. Факт підписання цих документів, як і факт отримання грошових коштів за кредитним договором, ОСОБА_1 не оспорював, а посилався лише на те, що під час підписання зазначеного договору йому не були надані для ознайомлення Правила обслуговування клієнтів в ПАТ «МЕГАБАНК» в редакції, що діяли станом на 23 червня 2017 року, а також не роз`яснено, що підписаний ним договір є саме договором приєднання до вказаних Правил.

Заочним рішенням Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 16 березня 2020 року, ухваленим в цій справі, з ОСОБА_1 на користь АТ «МЕГАБАНК» стягнуто заборгованість за кредитним договором від 23 червня 2017 року, яка виникла станом на 01 вересня 2019 року у розмірі 38 457, 58 грн, з яких заборгованість за кредитом - 23 665, 82 грн, відсотки - 5 325, 43 грн, штраф - 9 466, 33 грн. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Ухвалою Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 26 лютого 2021 року заочне рішення від 16 березня 2020 року скасовано та призначено справу до розгляду за правилами загального позовного провадження.

Ухвалою Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 24 грудня 2021 року провадження у справі за позовом АТ «МЕГАБАНК» до ОСОБА_1 про стягнення кредитної заборгованості закрито у зв`язку з погашенням позичальником боргу на підставі квитанції від 21 жовтня 2020 року.

Не погоджуючись з указаною ухвалою, ОСОБА_1 оскаржив її в апеляційному порядку.

Ухвалою Миколаївського апеляційного суду від 30 серпня 2022 року апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на вказану ухвалу суду першої інстанції закрито, у зв`язку з відмовою останнього від поданої ним апеляційної скарги.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

За частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку: рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.

Згідно з абзацом 1 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги у межах, які стали підставою відкриття касаційного провадження, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Постанова суду апеляційної інстанції переглядається лише в частині зустрічного позову ОСОБА_1 про визнання кредитного договору недійсним.

Відповідно до статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом (нікчемний правочин) або якщо він не визнаний судом недійсним (оспорювані правочини).

Статтею 203 ЦК України визначені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину. Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

У справі, яка переглядається, договірні правовідносини (кредитні) виникли між банком та фізичною особою - споживачем банківських послуг.

Згідно з частиною першою статті 1055 ЦК України кредитний договір укладається у письмовій формі.

Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

За змістом статті 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Умови таких договорів у сфері кредитних правовідносин розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам та доведені до їх відома, так як друга сторона (споживач послуг банку) лише приєднується до договору, з умовами якого він ознайомлений.

Особливості регулювання відносин за договором про надання споживчого кредиту встановлені законом (частина третя статті 1054 ЦК України).

Кредитодавець розміщує на своєму офіційному веб-сайті інформацію, необхідну для отримання споживчого кредиту споживачем. Така інформація повинна містити наявні та можливі схеми кредитування у кредитодавця. Споживач перед укладенням договору про споживчий кредит має самостійно ознайомитися з такою інформацією для прийняття усвідомленого рішення (частина перша статті 9 Закону України «Про споживче кредитування», в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

До укладення договору про споживчий кредит кредитодавець надає споживачу інформацію, необхідну для порівняння різних пропозицій кредитодавця з метою прийняття ним обґрунтованого рішення про укладення відповідного договору, в тому числі з урахуванням обрання певного типу кредиту. Зазначена інформація безоплатно надається кредитодавцем споживачу за спеціальною формою (паспорт споживчого кредиту), встановленою у Додатку 1 до Закону України «Про споживче кредитування», у письмовій формі (у паперовому вигляді або в електронному вигляді з накладенням електронних підписів, електронних цифрових підписів, інших аналогів власноручних підписів (печаток) сторін у порядку, визначеному законодавством) із зазначенням дати надання такої інформації та терміну її актуальності. У такому разі кредитодавець визнається таким, що виконав вимоги щодо надання споживачу інформації до укладення договору про споживчий кредит згідно з частиною третьою цієї статті (частина друга статті 9 Закону України «Про споживче кредитування», в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Договір про споживчий кредит, договори про надання додаткових та супутніх послуг кредитодавцем і третіми особами та зміни до них укладаються у письмовій формі (у паперовому або електронному вигляді з накладенням електронних підписів, електронних цифрових підписів, інших аналогів власноручних підписів (печаток) сторін у порядку, визначеному законодавством). Кожна сторона договору отримує по одному примірнику договору з додатками до нього. Примірник договору, що належить споживачу, має бути переданий йому невідкладно після підписання договору сторонами. Примірник укладеного в електронному вигляді договору про споживчий кредит та додатки до нього надаються споживачу у спосіб, що дозволяє встановити особу, яка отримала примірник договору та додатків до нього, зокрема шляхом направлення на електронну адресу або іншим шляхом з використанням контактних даних, зазначених споживачем під час укладення договору про споживчий кредит. Обов`язок доведення того, що один з оригіналів договору (змін до договору) був переданий споживачу, покладається на кредитодавця (стаття 13 Закону України «Про споживче кредитування», в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Тлумачення вказаних норм свідчить, що: під формою правочину розуміється спосіб вираження волі сторін та/або його фіксація; правочин оформлюється шляхом фіксації волі сторони (сторін) та його змісту. Така фіксація здійснюється різними способами: першим і найпоширенішим з них є складання одного або кількох документів, які текстуально відтворюють волю сторін; зазвичай правочин фіксується в одному документі. Це стосується як односторонніх правочинів, так і договорів (дво- і багатосторонніх правочинів). Домовленість сторін дво- або багатостороннього правочину, якої вони досягли, фіксується в його тексті, який має бути ідентичним у всіх сторін правочину; потрібно розмежовувати форму правочину та спосіб підтвердження виконання переддоговірного обов`язку кредитодавцем щодо надання споживачу інформації, необхідної для порівняння різних пропозицій кредитодавця. Способом підтвердження виконання переддоговірного обов`язку кредитодавця є паспорт споживчого кредиту. Ознайомлення з паспортом споживчого кредиту, його підписання споживачем не означає укладення договору про споживчий кредит та дотримання його форми, оскільки в паспорті кредиту не відбувається фіксація волі сторін договору та його змісту.

До таких висновків дійшов Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 23 травня 2022 року у справі № 393/126/20 (провадження № 61-14545сво20),

Відповідно до частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (частина третя статті 215 ЦК України).

Відповідно до статей 16, 203, 215 ЦК України для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред`явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорення правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Таке розуміння визнання правочину недійсним, як способу захисту, є усталеним у судовій практиці.

Недійсність правочину, договору, акту органу юридичної особи чи документу як приватно-правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати. За своєю суттю ініціювання спору про недійсність правочину, договору, акту органу юридичної особи чи документу не для захисту цивільних прав та інтересів є недопустимим.

Звертаючись до суду з позовом про визнання недійсним укладеного між сторонами кредитного договору, ОСОБА_1 посилався на те, що під час підписання договору 23 червня 2017 року його не ознайомлено зі змістом Правил обслуговування клієнтів, які діяли в банку на момент підписання договору та які є його невід`ємною частиною, та не вручено їх копію, а працівник банку, яка оформлювала договір не роз`яснила йому, що укладений договір є саме договором приєднання до вказаних Правил. На думку позивача, договір у письмовій формі не був укладений.

Згідно з частиною третьою статті 12, частиною першою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів;

3) показаннями свідків (стаття 76 ЦПК України).

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).

Враховуючи наведене, встановивши, що оспорюваний кредитний договір підписаний сторонами, які досягли згоди з усіх істотних умов договору, зокрема щодо суми кредитного ліміту, розміру, порядку нарахування та сплати процентів за користування кредитними коштами, розміру та порядку нарахування штрафу за невиконання прийнятих на себе зобов`язань, а також виконали вимоги щодо письмової форми договору, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для визнання оспорюваного кредитного договору недійсним.

Щодо доводів касаційної скарги про необхідність відступлення від висновку, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17, провадження № 14-131цс19

Доводи касаційної скарги про необхідність відступу від висновку щодо застосування норми права, зокрема положень частини 1 статті 634, статті 1055 ЦК України в редакції станом на 10 червня 2017 року (чинній на момент укладення договору), статті 13 Закону України «Про споживче кредитування» (в редакції станом на 15 листопада 2016 року) у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17 (провадження № 14-131цс19), є необґрунтованими з огляду на такі міркування.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17 вказано про те, що «позивач, обґрунтовуючи право вимоги в цій частині, в тому числі їх розмір і порядок нарахування, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором від 18 лютого 2011 року, посилався на Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» «Універсальна, 30 днів пільгового періоду» та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг розміщені на сайті: https://privatbank.ua/terms/ як невід`ємні частини спірного договору.

Витягом з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» «Універсальна, 30 днів пільгового періоду» та Витягом з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг розміщені на сайті: https://privatbank.ua/terms/, що надані позивачем на підтвердження позовних вимог, визначені, в тому числі: пільговий період користування коштами, процентна ставка, права та обов`язки клієнта (позичальника) і банку, відповідальність сторін, зокрема пеня за несвоєчасне погашення кредиту та/або процентів, штраф за порушення строків платежів за будь-яким із грошових зобов`язань та їх розміри і порядок нарахування, а також містяться додаткові положення, в яких зокрема визначено дію договору (12 місяців з моменту підписання), позовну давність щодо вимог банку - 50 років (пункт 1.1.7.31 згаданих Умов), та інші умови.

При цьому матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці Витяг з Тарифів та Витяг з Умоврозуміла відповідачка та ознайомилася і погодилася з ними, підписуючи заяву-анкету про приєднання до умов та Правил надання банківських послуг ПриватБанку, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачкою кредитних коштів взагалі містили умови щодо сплати процентів за користування кредитними коштами та щодо сплати неустойки (пені, штрафів), та, зокрема, саме у зазначених у цих документах, що додані банком до позовної заяви, розмірах і порядках нарахування.

Крім того, роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування, що підтверджено у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15) і не спростовано позивачем при розгляді вказаної справи.

Велика Палата Верховного Суду вважала, що в даному випадку також неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила частини першої статті 634 ЦК України, за змістом якої договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим АТ КБ «ПриватБанк» в період - із часу виникнення спірних правовідносин (18 лютого 2011 року) до моменту звернення до суду із вказаним позовом (20 лютого 2017 року), тобто кредитор міг додати до позовної заяви Витяг з Тарифів та Витяг з Умов у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову.

За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачці Умови та правила банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, пені та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, надані банком Витяг з Тарифів та Витяг з Умов не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачкою кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин».

При цьому під час розгляду справи № 342/180/17 Великою Палатою Верховного Суду встановлено, що у заяві позичальника процентна ставка не зазначена. Крім того, у цій заяві, підписаній сторонами, відсутні умови договору про встановлення відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення зобов`язання у вигляді грошової суми та її визначеного розміру.

Разом із тим, у правовідносинах, які склалися у справі, яка переглядається, в укладеному між сторонами договорі від 23 червня 2017 року визначені умови кредитування, зокрема: рахунок обліку використаного ліміту кредитної лінії, загальний розмір ліміту кредитної лінії, пільговий період для нарахування процентів, процентна ставка за користування кредитною лінією за операціями, які здійснені в торгово-сервісних мережах у пільговий період, процентна ставка за користування кредитною лінією за операціями, які здійснені в торгово-сервісних мережах фіксована, процентна ставка за користування кредитною лінією по операціям зняття готівки в терміналах пристроях, дата встановлення ліміту кредитної лінії, кінцевий строк до якого має бути погашена заборгованість за кредитною лінією у повному обсязі.

Також у матеріалах справи наявні Додаток № 1 до договору № 61-005-170-К про відкриття рахунку, видачу та обслуговування платіжних карток МПС з відкриттям кредитної лінії - Тарифний пакет «Кредитна картка» та заява-анкета на відкриття відновлювальної кредитної лінії, з якими ОСОБА_1 був ознайомлений, про що свідчить його особистий підпис.

Тобто на відміну від правовідносин, які були предметом розгляду Великої Палати Верховного Суду у постанові від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17, у цьому випадку сторони, під час укладання оспорюваного кредитного договору, обумовили у письмовому вигляді всі його істотні умови, зокрема: суму кредитного ліміту, розмір, порядок нарахування та сплати процентів за користування кредитними коштами, розмір та порядок нарахування штрафу за невиконання прийнятих на себе зобов`язань та виконали вимоги, щодо письмової форми договору, що свідчить про те, що сторонами, під час укладення оспорюваного кредитного договору, в повній мірі були виконані умови визначенні законом, додержання яких є необхідним для чинності правочину.

З урахуванням наведеного, відсутні підстави для передачі справи на Велику Палату Верховного Суду для відступлення від її висновку, викладеному в постанові від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17 (провадження № 14-131цс19).

Щодо інших доводів касаційної скарги

Доводи касаційної скарги заявника про те, що його не було ознайомлено зі змістом Правил обслуговування клієнтів, які діяли в банку на момент підписання договору та які є його невід`ємною частиною, та не вручено їх копію не заслуговують на увагу, оскільки спростовуються змістом самого договору, згідно з яким ОСОБА_1 був повністю ознайомлений з умовами кредитного договору та додатками до нього, графіком платежів у письмовій формі, Правилами та Тарифами, погодився з ними і отримав один оригінал зазначених документів. Наведене підтверджується його особистим підписом у договорі № 61-005-170-К.

Посилання ОСОБА_1 на те, що працівник банку, яка оформлювала договір не роз`яснила йому, що укладений ним договір є саме договором приєднання до Правил також не заслуговують на увагу, оскільки, як правильно встановлено судами, будь-яких доказів на підтвердження цього позивачем за зустрічним позовом не надано.

Доводи заявника про не дослідження судами зібраних у справі доказів є неспроможними, так як суди першої та апеляційної інстанцій, на підставі належним чином оцінених доказів, встановили фактичні обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палата Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц, провадження № 14-446цс18).

Враховуючи вимоги статті 400 ЦПК України щодо меж розгляду справи судом касаційної інстанції, у Верховного Суду відсутні підстави для перегляду оскарженого судового рішення.

Передбачених частиною третьою статті 400 ЦПК України підстав для виходу за межі доводів та вимог касаційної скарги Верховним Судом не встановлено.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення в оскаржуваному судовому рішенні, питання обґрунтованості висновків судів першої та апеляційної інстанцій, Верховний Суд виходить із того, що у справі, яка переглядається, було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, наведені в касаційній скарзі, не спростовують висновків судів.

З огляду на викладене Верховний Суд, у межах доводів касаційної скарги, дійшов висновку, що вони належним чином не підтверджені та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, що призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань (частина друга статті 410 ЦПК України).

Колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки колегія суддів дійшла висновку про відмову у задоволенні касаційної скарги, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400, 401, 402, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

П О С Т А Н О В И В:

У задоволенні клопотання ОСОБА_1 про передачу справи № 484/5710/19 на розгляд Великої Палати Верховного Суду відмовити.

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 24 грудня 2021 року та постанову Миколаївського апеляційного суду від 30 серпня 2022 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді: В. В. Сердюк

С. Ю. Мартєв

І. М. Фаловська