Номер провадження: 22-ц/813/5825/22

Справа № 521/6554/21

Головуючий у першій інстанції Сегеда О. М.

Доповідач Громік Р. Д.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09.11.2022 року                                                                 м. Одеса

Одеський апеляційний суд у складі:

головуючого – Громіка Р.Д.,

суддів – Драгомерецького М.М., Дришлюка А.І.,

за участю секретаря – Сидоренко А.О.,

розглянувши у відкритому судовому засідання апеляційну скаргу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 29 вересня 2021 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором позики,

ВСТАНОВИВ:

1. ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовної заяви.

У травні 2021 року ОСОБА_3 звернувся до Малиновського районного суду м. Одеси із зазначеним позовом до ОСОБА_1 , посилаючись на те, що 01 січня 2018 року між ним та відповідачем було укладено договір позики грошових коштів, згідно умов якого він передав ОСОБА_1 грошові кошти у розмірі 13340,00 доларів США, а останній зобов`язувався сплачувати 3 відсотка від суми боргу щомісячно та повернути борг у строк до 01 січня 2019 року. На підтвердження укладення договору позики, відповідач надав йому розписку.

Крім того, 01 лютого 2018 року між його дружиною ОСОБА_4 та ОСОБА_1 також було укладено договір позики грошових коштів, згідно умов якого вона передала ОСОБА_1 грошові кошти у розмірі 3340,00 Євро, а останній зобов`язувався сплачувати 3 відсотка від суми боргу щомісячно та повернути борг у строк до 01 лютого 2018 року. На підтвердження укладення договору позики, відповідач надав їй розписку.

Зазначав, що відповідач за період з 01 лютого 2018 року по 01 серпня 2020 року повернув йому частину боргу в розмірі 6800,00 доларів США, з яких 4802,40 доларів США - 3 відсотка за користування грошовими коштами, а 1997,60 доларів США на погашення суми основного боргу.

Іншу частину боргу в розмірі 11342,40 доларів США, після спливу строку договору від 01 січня 2018 року, відповідач не повернув.

Також відповідач за період з 01 березня 2018 року по 01 серпня 2020 року повернув по розписці від 01 лютого 2018 року суму боргу у розмірі 3000,00 Євро, з яких 1202,40 Євро - 3 відсотка за користування грошовими коштами, а 1797,60 Євро на погашення суми основного боргу.

Іншу частину боргу в розмірі 11342,40 доларів США та 1542,40 Євро після спливу строку договору від 01 січня 2018 року, відповідач не повернув.

Вказував, що ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 , померла. Спадкоємцем першої черги за законом є він, ОСОБА_3 , чоловік померлої, який прийняв спадщину, оскільки своєчасно звернувся до нотаріальної контори з заявою про прийняття спадщини.

Посилаючись на вищевикладені обставини, позивач просив суд стягнути з відповідача на його користь суму боргу за договором від 01 січня 2018 року в розмірі 12133,06 доларів США, яка складається з: 11342,40 доларів США – сума основного боргу, 790,66 доларів США – 3% річних; суму боргу за договором від 01 лютого 2018 року в розмірі 1645,97 Євро, яка складається з: 1542,40 Євро доларів США – сума основного боргу, 103,57 Євро – 3% річних; 50624,53 – інфляційні нарахування та судові витрати.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції.

Рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 29 вересня 2021 року позов ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором позики задоволено частково. Стягнено з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 суму боргу в розмірі 11342 долара США 40 центів. Стягнено з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 суму боргу в розмірі 1542 євро 40 центів. Стягнено з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 три відсотка річних, що складає 790 доларів США 66 центів. Стягнено з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 три відсотка річних, що складає 103 євро 57 центів. В інший частині позовних вимог відмовлено. Стягнено з ОСОБА_1 на користь держави судовий збір у розмірі 3791 гривня 23 копійки.

Короткий зміст та доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 .

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати оскаржуване рішення суду та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог, посилаючись на порушення судом норм процесуального та матеріального права.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що позивачем об`єднані позовні вимоги, що виникли з різних правочинів, які укладені між різними особами.

Короткий зміст та доводи апеляційної скарги ОСОБА_2 .

В апеляційній скарзі ОСОБА_2 просить скасувати оскаржуване рішення суду та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог, посилаючись на порушення судом норм процесуального та матеріального права.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що судом першої інстанції не в повному обсязі досліджено матеріали справи та зроблено помилкові висновки про задоволення частково позовних вимог.

Сповіщення сторін та заяви у справі.

Про судове засідання, призначене на 09 листопада 2022 року, сторони були належним чином сповіщені про дату, час та місце слухання справи.

09 листопада 2022 року до Одеського апеляційного суду адвокат Шахновський О.О., який діє в інтересах ОСОБА_2 , надійшла заява про відкладення розгляду справи, яка вмотивована тим, що в Україні введено воєнний стан, а також тим, що в нього відсутня технічна можливість прийняти участь у розгляді справи в режимі відеоконференції.

Розглянувши заяву про відкладення розгляду справи, апеляційний суд дійшов висновку про відмову у її задоволенні з огляду на таке.

Відповідно до ст. 372 ЦПК України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Європейський суд з прав людини в рішенні від 7 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії» зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

Якщо представники сторін чи інших учасників судового процесу не з`явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті. Основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 01 жовтня 2020 року у справі №361/8331/18.

Таким чином, поважність причин відкладення судом апеляційної інстанції не встановлена, заявник реалізував своє право на викладення відповідних аргументів та, зважаючи на межі розгляду справи в суді апеляційної інстанції (стаття 367 ЦПК України), судова колегія дійшла висновку про можливість розгляду справи за відсутністю сторін у справі.

Судом апеляційної інстанції у межах апеляційного провадження не приймалось рішення про виклик осіб, які беруть участь у справі, для надання пояснень у справі, і такої необхідності колегія суддів не вбачає, тому підстав для розгляду справи з обов`язковою участю сторін суд апеляційної інстанції не знаходить.

Згідно із ч. 5 ст. 268 ЦПК України датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Відповідно до ч. 7 ст. 268 ЦПК України рішення суду (повне або скорочене) підписується всім складом суду у день його складення і додається до справи.

Повний текст судового рішення виготовлено 21 листопада 2022 року.

2. МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція апеляційного суду

Заслухавши доповідача, розглянувши матеріали справи і доводи, викладені в апеляційній скарзі, судова колегія вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню за таких підстав.

Мотиви, з яких виходить апеляційний суд, та застосовані норми права

У частині третій статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до припису ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Згідно із ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

За змістом ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотримання норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданням цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог або заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судом першої інстанції правильно встановлено, що 01 січня 2018 року між ОСОБА_3 та відповідачем було укладено договір позики грошових коштів, згідно умов якого він передав ОСОБА_1 грошові кошти у розмірі 13340,00 доларів США, а останній зобов`язувався сплачувати 3 відсотка від суми боргу щомісячно та повернути борг у строк до 01 січня 2019 року, що підтверджується оригіналом розписці, яка була видана відповідачем на підтвердження укладення договору позики (а.с.11, 136).

Крім того, 01 лютого 2018 року між ОСОБА_4 , дружиною позивача та ОСОБА_1 також було укладено договір позики грошових коштів, згідно умов якого вона передала ОСОБА_1 грошові кошти у розмірі 3340,00 Євро, а останній зобов`язувався сплачувати 3 відсотка від суми боргу щомісячно та повернути борг у строк до 01 лютого 2018 року, що підтверджується оригіналом розписці, яка була видана відповідачем на підтвердження укладення договору позики з ОСОБА_4 (а.с. 15, 135).

За умовами договорів позики від 01 січня 2018 року та від 01 лютого 2018 року позивач та його дружина ОСОБА_4 передали відповідачу у борг грошові кошти у розмірі 13340,00 доларів США та 3340,00 Євро, а останній зобов`язувався повернути їм борг у строк до 01 січня 2019 року та до 01 лютого 2019 року.

Позивач та його дружина ОСОБА_4 свої зобов`язання за договорами позики від 01 січня 2018 року та від 01 лютого 2018 року виконали та передали відповідачу у борг грошові кошти в розмірі 13340,00 доларів США та 3340,00 Євро.

Строк повернення відповідачем коштів за договорами позики від 01 січня 2018 року та від 01 лютого 2018 року настав 01 січня 2019 року та 01 лютого 2019 року.

Будь-яких доказів виконання у повному обсязі відповідачем своїх зобов`язань, згідно умов договору, та які передбачені ст. 545 ЦК України, матеріали справи не містять.

Крім того, наявність оригіналів розписок від 01 січня 2018 року та від 01 лютого 2018 року у позивача та відсутність у відповідача розписок є доказом факту невиконання грошових зобов`язань з боку останнього.

З змісту позовної заяви вбачається, що відповідач за період з 01 лютого 2018 року по 01 серпня 2020 року повернув позивачу частину боргу у розмірі 6800,00 доларів США, з яких 4802,40 доларів США - 3 відсотка за користування грошовими коштами, а 1997,60 доларів США на погашення суми основного боргу.

Іншу частину боргу в розмірі 11342,40 доларів США, після спливу строку договору від 01 січня 2018 року, відповідач не повернув.

Також з змісту позовної заяви вбачається, що відповідач за період з 01 березня 2018 року по 01 серпня 2020 року сплатив ОСОБА_4 по розписці від 01 лютого 2018 року 3000,00 Євро, з яких 1202,4 Євро - 3 відсотка за користування грошовими коштами, а 1797,60 Євро на погашення суми основного боргу.

Іншу частину боргу в розмірі 11342,40 доларів США та 1542,40 Євро після спливу строку договору від 01 січня 2018 року, відповідач не повернув.

Таким чином, сума боргу відповідача на час звернення позивача до суду за договором від 01 січня 2018 року складає 12133,06 доларів США, з яких 11342,40 доларів США – сума основного боргу, 790,66 доларів США – 3% річних; суму боргу за договором від 01 лютого 2018 року в розмірі 1645,97 Євро, яка складається з: 1542,40 Євро доларів США – сума основного боргу, 103,57 Євро – 3% річних;

Встановлено, що ОСОБА_3 та ОСОБА_4 перебували в зареєстрованому шлюбі, що підтверджується свідоцтвом про шлюб (а.с. 19).

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 померла, що підтверджується свідоцтвом про смерть (а.с. 20).

Спадкоємцем першої черги за законом після смерті ОСОБА_4 , є її чоловік ОСОБА_3 , який прийняв спадщину, оскільки своєчасно звернувся до нотаріальної контори з заявою про прийняття спадщини (а.с. 21, 133, 134).

Відповідно до ст. 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини и не припинилися внаслідок його смерті.

Згідно із ст. 1268 ЦК України спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї. Незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.

Відповідно до ст. 1269 ЦК України спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати до нотаріальної контори заяву про прийняття спадщини.

У відповідності до ст.1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики). Договір позики є укладеним з моменту передання грошей.

Згідно із ч. 2 ст. 1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Відповідно до ст. 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути борг позикодавцю в установлений строк.

Згідно із ч. 2 ст. 1051 ЦК України якщо договір позики має бути укладений у письмовій формі, рішення суду не може ґрунтуватися на свідченнях свідків для підтвердження того, що гроші або речі насправді не були одержані позичальником від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором.

За ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Суд першої інстанції вмотивовано вважав доведеним факт отримання відповідачем від позивача та його дружини коштів за договорами позики від 01 січня 2018 року та від 01 лютого 2018 року у розмірі 13340,00 доларів США та 3340 Євро, а також той факт, що борг на момент розгляду справи ним у повному обсязі не повернутий у встановлений договорами термін.

За таких обставин, суд першої інстанції правильно вважав, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково і з відповідача необхідно стягнути суму боргу з урахуванням сум, які були повернуті відповідачем, а саме стягнути з відповідача суму боргу за договором позики від 01 січня 2018 року в розмірі 12133,06 доларів США, з яких 11342,40 доларів США – сума основного боргу, 790,66 доларів США – 3% річних; та суму боргу за договором від 01 лютого 2018 року в розмірі 1645,97 Євро, яка складається з: 1542,40 Євро доларів США – сума основного боргу, 103,57 Євро – 3% річних.

Що стосується позовних вимог в частині стягнення суми збитків від інфляцій, то суд першої інстанції вмотивовано вважав, що дані вимоги задоволенню не підлягають у зв`язку з їх не законністю та необґрунтованістю.

У висновку, викладеному у постанові Верховного Суду України від 21 грудня 2016 року у справі № 6-1672цс16 зазначено, що: «відповідно до частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За змістом статті 1 Закону України від 3 липня 1991 року № 1282-ХІІ «Про індексацію грошових доходів населення» індекс інфляції (індекс споживчих цін) - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купує населення для невиробничого споживання.

Індекс інфляції визначає рівень знецінення національної грошової одиниці України, тобто купівельної спроможності гривні, а не іноземної валюти, тоді як втрати від знецінення національної валюти внаслідок інфляції відновлюються еквівалентом іноземної валюти.

Отже, індексації внаслідок знецінення підлягає лише грошова одиниця України - гривня, іноземна валюта індексації не підлягає.

Норми частини другої статті 625 ЦК України щодо сплати боргу з урахування встановленого індексу інфляції поширюються лише на випадки прострочення грошового зобов`язання, визначеного у гривнях.

Тому у випадку порушення грошового зобов`язання, предметом якого є грошові кошти, виражені в гривнях з визначенням еквіваленту в іноземній валюті, передбачені частиною другою статті 625 ЦК України інфляційні втрати стягненню не підлягають, оскільки втрати від знецінення національної валюти внаслідок інфляції відновлені еквівалентом іноземної валюти.

Аналогічна позиція викладена у постановах Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду: від 25 листопада 2019 року у справі № 130/1058/16 (провадження № 61-23789св18); від 23 жовтня 2019 року у справі № 369/661/15-ц (провадження № 61-31485св18); від 23 вересня 2019 року у справі № 638/4106/16-ц (провадження № 61-26034св18).

Доводи апеляційних скарг не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

Скаржники не довели обставини, на які посилались як на підставу своєї апеляційної скарги, жодного належного та допустимого доказу на спростування висновків суду першої інстанції не надали.

Щодо доводів апеляційної скарги ОСОБА_1 , то колегія суддів звертає увагу на таке.

Відповідно до ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст. 188 ЦПК України в одній позовній заяві може бути об`єднано декілька вимог, пов`язаних між собою підставою виникнення або поданими доказами, основні та похідні позовні вимоги.

Апеляційний суд зазначає, що вимоги, які заявлені до ОСОБА_1 є подібними (тотожність об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм), пов`язані між тими самими особами, а тому порушення стороною позивач не вбачається.

Наведені в апеляційних скаргах інші доводи були предметом дослідження в суді першої інстанції із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства, і з якою погоджується суд апеляційної інстанції.

Твердження скаржника в апеляційній скарзі про те, що судом першої інстанції порушено норми процесуального закону, не є такими, що порушують розгляд справи по суті.

Крім того судова колегія вважає за необхідне зазначити, що Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у держава-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00 § 23, ЄСПЛ від 18 липня 2006 року. Оскаржувані судові рішення відповідають критерію обґрунтованості судового рішення.

Висновки за результатами розгляду апеляційних скарг.

Справа розглянута по суті правильно, законних підстав для скасування чи зміни рішення суду першої інстанції немає.

З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення суду, доводи апеляційної скарги його не спростовують, рішення ухвалено у відповідності до вимог матеріального і процесуального права, у зв`язку з чим апеляційні скарги необхідно залишити без задоволення, оскаржуване рішення суду залишити без змін.

Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381-384, 389-391 ЦПК України, апеляційний суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 29 вересня 2021 року залишити без змін.

Постанова суду набирає законної сили з моменту її прийняття, проте може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст судове рішення виготовлено 21 листопада 2022 року.

Головуючий                                                        Р.Д. Громік

Судді:                                                        М.М. Драгомерецький

                                                               А.І. Дришлюк