Справа № 22ц- 688 Головуючий у 1 інст. - Харечко Л.К.
Доповідач - Хромець Н.С.
У Х В А Л А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
08 квітня 2009 року апеляційний суд Чернігівської області у складі:
Головуючого - судді Хромець Н.С.
Суддів - Демченко Л.М., Острянського В.І.
При секретарі - Вареник О.М.
З участю позивача ОСОБА_1., представника позивача ОСОБА_2 ., відповідача ОСОБА_3., представника відповідача ОСОБА_4.
Розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Чернігові справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3на рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 28 січня 2009 року у справі за позовом ОСОБА_1 до суб'єкта підприємницької діяльності ОСОБА_3про стягнення заробітної плати, компенсації за невикористану відпустку і компенсації за несвоєчасну виплату заробітної плати,
в с т а н о в и в:
Рішенням Деснянського районного суду м. Чернігова від 28 січня 2009 року задоволено позов ОСОБА_1. і з ОСОБА_3. на користь позивача стягнуто 2463 грн. 72 коп., куди входить заборгованість по заробітній платі у сумі 911 грн. 61 коп., компенсація за невикористану відпустку - 1078 грн. 43 коп. та компенсація за несвоєчасну виплату заробітної плати у сумі 473 грн. 67 коп.
В апеляційній скарзі відповідач просить скасувати рішення місцевого суду і ухвалити нове рішення, яким відмовити у позові. Апелянт вважає рішення суду незаконним, ухваленим з порушеннями норм матеріального і процесуального закону. Відповідач посилається на пропуск позивачем строку звернення до суду, визначеного ст. 233 КЗпП України, щодо вимог про стягнення компенсації за невикористану відпустку та компенсації за несвоєчасну виплату заробітної плати, оскільки такі компенсації не є заробітною платою і вказує, що відповідно до вимог закону, пропуск строку звернення до суду є підставою для відмови у позові. Крім того, відповідач наполягає на тому, що нею доведено факт виплати позивачці всієї заробітної плати. На думку відповідача це підтверджується звітами до ДПІ м. Чернігова, які подавалися щоквартально і видачею кожні півроку позивачці довідок про доходи для пред'явлення в Управління соціального захисту населення Деснянського району м. Чернігова. Апелянт також вказує на те, що судом не обґрунтовано суму, яку стягнуто з неї на користь позивача, не зазначено у рішенні яким чином і на підставі чого ця сума розрахована та з чого складається.
Вислухавши доповідь судді, пояснення учасників судового розгляду, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що підстави для її задоволення відсутні, виходячи з наступного.
Судом першої інстанції встановлено, що позивач працювала у відповідача продавцем згідно з трудовим договором, який було укладено сторонами і зареєстровано у Чернігівському міському центрі зайнятості 21 січня 2003 р. Цей договір розірвано сторонами 19 липня 2006 р. (а.с. 3-4) за п. 1 ст. 36 КЗпП України. Задовольняючи позовні вимоги, суд виходив з того, що відповідачем не спростовані пояснення позивача про те, що при звільнення з роботи з нею не проведено остаточний розрахунок: не виплачено заробітну плату за період з 1 травня по 19 липня 2006 р. та компенсація за невикористану відпустку. Такий висновок суду відповідає встановленим по справі обставинам. Заперечуючи проти позовних вимог, відповідач не надала належних і допустимих доказів, які б підтвердили факт отримання позивачем заробітної плати за спірний період та факт надання і оплати відпустки. Доводи апелянта щодо підтвердження цих фактів звітами до ДПІ та виданням довідок про доходи позивача для подання в органи соціального захисту населення не можуть бути підставою для скасування рішення суду, оскільки названі відповідачем документи можуть бути лише свідченням того, що заробітна плата нараховувалась, але не доводять виплату її працівникові. Не здобуто по справі і доказів того, що позивачка використала відпустку за весь час роботи у відповідача.
Відповідно до трудового договору, і сторони підтвердили це у судовому засіданні, відповідач зобов'язалась виплачувати заробітну плату позивачеві у розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом. Розрахунок заборгованості по заробітній платі, розміру компенсації за несвоєчасну виплату та компенсації за невикористану відпустку позивачем виконано, виходячи з розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законодавчо на відповідний період часу. Суд першої інстанції погодився з наданим позивачем розрахунком, в тому числі і з розрахунком компенсації за несвоєчасну виплату заробітної плати, і стягнув на користь позивача 911 грн. заборгованості по заробітній платі з врахуванням індексації та компенсацію за невикористану відпустку 1078 грн. 43 коп., про що зазначено у рішенні, а тому посилання апелянта на те, що судом не зазначено з чого саме складається сума 2463 грн. 72 коп., не може бути підставою для скасування правильного по суті рішення. Розрахунок заборгованості по заробітній платі є вірним (а.с. 5, 7), розмір компенсації за невикористані працівником відпустки обчислено у відповідності з вимогами ст. 21 Закону України „Про відпустки” та Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 р. № 100 (а.с. 6).
Не можуть бути підставою для задоволення апеляційної скарги і посилання апелянта на пропуск позивачем строку звернення до суду, встановленого ст. 233 КЗпП України, оскільки такі доводи не ґрунтуються на вимогах закону. Частиною 2 ст. 233 КЗпП України встановлено, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком. Посилання апелянта на те, компенсація за невикористану відпустку не є заробітною платою також не ґрунтуються на вимогах закону. Зокрема, відповідно до норм ч.2 ст. 2 Закону України „Про оплату праці” гарантійні і компенсаційні виплати включаються до складу додаткової заробітної плати, а із змісту ст. 21 Закону України „Про відпустки” вбачається, що за час відпустки працівникові виплачується заробітна плата.
Керуючись ст.ст. 303, 307, 308, 313, 314, 315, 317, 319 ЦПК України, апеляційний суд
у х в а л и в:
Апеляційну скаргу ОСОБА_3 відхилити, а рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 28 січня 2009 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду України протягом двох місяців.
Головуючий: Судді: