Справа № 11- 87/2009 Головуючий у 1 інстанції: Білоус М.В.
Категорія : ч. 1 ст.286 КК України Доповідач: Баглай І.П.
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
20 березня 2009 року Колегія суддів судової палати у кримінальних справах апеляційного суду Чернігівської області в складі:
головуючого судді Баглая І.П.,
суддів Мельниченка Ю.В., Шахової О.Г.,
при секретарі Олійник О.М.,
з участю прокурора Щербака О.В.,
потерпілого ОСОБА_1.,
засудженого ОСОБА_2.,
розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Чернігові кримінальну справу за апеляціями засудженого ОСОБА_2. та адвоката ОСОБА_3., в інтересах потерпілого ОСОБА_1., на вирок Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 08 грудня 2008 року.
Цим вироком : ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1 народження, уродженець і мешканець АДРЕСА_1 , громадянин України, з середньою освітою, неодружений, пенсіонер,
засуджений за ч. 1 ст. 286 КК України до штрафу в сумі 700 грн. на користь держави.
Стягнуто з ОСОБА_2. на користь:
- ОСОБА_1. - 8000 грн. в рахунок відшкодування моральної шкоди;
- на користь держави - 973,56 грн. за проведення автотехнічних експертиз;
- на користь держави, в особі Чернігівської міської лікарні № 2, в рахунок відшкодування витрат на лікування ОСОБА_1. - 1560,43 коп.;
- на користь держави, в особі Прилуцької Центральної районної лікарні, в рахунок відшкодування витрат на лікування ОСОБА_1. -1435,43 коп..
Цивільний позов ОСОБА_1. про відшкодування матеріальної шкоди залишено без розгляду.
Вироком суду ОСОБА_2. визнаний винуватим та засуджений за порушення вимог п.п. 12.1, 12.4, 19.3 Правил дорожнього руху, коли 08 січня 2007 року, в 00 годин 10 хвилин, рухаючись на автомашині ЗАЗ-110206, державний номерний знак НОМЕР_1, з м.Прилук в напрямку смт. Ладан, в с. Івківці Прилуцького району, він не вибрав безпечної швидкості і при виявленні перешкоди на своїй смузі руху не зупинився, а звернув по ходу свого руху на узбіччя, де наїхав на пішохода ОСОБА_1., заподіявши останньому тілесні ушкодження середньої тяжкості.
В апеляціях:
Адвокат ОСОБА_3., в інтересах потерпілого ОСОБА_1., не оспорюючи фактичних обставин справи, просить вирок суду скасувати внаслідок м'якості призначеного покарання та постановити новий, яким призначити засудженому максимальну міру покарання в межах санкції ч. 1 ст. 286 КК України. Мотивує необґрунтованою м'якістю призначеного засудженому покарання. Вважає, що суд безпідставно вказав у вироку про наявність пом'якшуючих покарання засудженого обставин, а той факт, що ОСОБА_2. є єдиним опікуном його пристарілого батька, не може бути врахований, оскільки у засудженого є брат, який може опікуватись батьком. Також наполягає на застосуванні щодо засудженого додаткової міри покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами на строк до 3 років. Вважає вирок суду необґрунтованим і в частині суми стягнення моральної шкоди на користь потерпілого, оскільки вона не відповідає фізичним і душевним стражданням, які зазнав потерпілий внаслідок ДТП. Крім того, звертає увагу на те, що судом залишено поза увагою відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, про що потерпілим було заявлено у позовній заяві.
Засуджений ОСОБА_2. просить вирок суду скасувати внаслідок невідповідності висновків суду фактичним обставинам справи, а справу провадженням закрити за відсутності в його діях складу злочину. Посилається на те, що рухаючись транспортним засобом за викладених у вироку обставин, він Правил дорожнього руху не порушував, рухався по своїй смузі руху та швидкість не перевищував. Зіткнення транспортних засобів відбулось на його смузі руху, а ОСОБА_4. у свою чергу створив аварійну ситуацію на проїжджій частині, оскільки не вжив заходів щоб прибрати свій транспортний засіб з проїзної частини та, як зазначили в судовому засіданні свідки, аварійна сигналізація в його автомобілі не була ввімкнена. Також зазначає, що потерпілий ОСОБА_1. також діяв в порушення Правил дорожнього руху, так як він знаходився на проїзній частині дороги біля водія ОСОБА_4.
В апеляційному суді потерпілий підтримав апеляцію, подану адвокатом в його інтересах. Пояснив, що якихось доказів про існування у засудженого брата у нього нема, стягнута на відшкодування моральної шкоди сума його влаштовує. Разом з тим просить стягнути кошти, витрачені ним на лікування. Надав апеляційному суду квитанції та касові чеки і пояснив, що ці документи знаходилися у його адвоката і чому той їх не надав суду першої інстанції для дослідження йому не відомо.
Засуджений заперечував проти задоволення апеляції поданої адвокатом ОСОБА_3., в інтересах потерпілого, і наполягав на задоволенні його апеляції з викладених у ній підстав. Просив звільнити його від покарання по амністії.
Прокурор заперечував проти задоволення обох апеляцій, вважаючи вирок обґрунтованим та законним.
Заслухавши доповідача та учасників процесу, провівши часткове судове слідство та дослідивши матеріали кримінальної справи, колегія суддів вважає, що обидві апеляції не підлягають задоволенню з наступних підстав.
Висновок суду про доведеність вини ОСОБА_2. у вчиненні зазначеного у вироку діяння за обставин встановлених судом ґрунтується на допустимих і достатніх, ретельно досліджених у судовому засіданні доказах, детально викладених у вироку, які узгоджуються між собою та яким суд дав належну юридичну оцінку.
Як на досудовому слідстві, так і у судовому засіданні суду першої та апеляційної інстанцій, засуджений ОСОБА_2. в скоєнні злочину, передбаченого ст. 286 ч. 1 КК України, винними себе не визнав, пояснюючи, що він рухався на автомобілі не перевищуючи швидкості по своїй смузі руху, був засліплений зустрічною автомашиною та побачив автомобіль, який стояв на його смузі для руху. Він не зрозумів, рухається цей автомобіль, чи стоїть, оскільки у останнього не було ввімкнуте аварійне світло фар та не був виставлений попереджувальний знак. Побачивши цю перешкоду для свого руху, він прийняв вправо, виїхав на узбіччя дороги і наїхав на потерпілого. Наполягав, що він виконав всі вимоги Правил дорожнього руху, в той час як водій ОСОБА_4. порушив такі правила, що і призвело до ДТП.
Не зважаючи на невизнання вини засудженим, його вина у повному обсязі знайшла своє підтвердження.
Так, допитаний у судовому засіданні першої інстанції потерпілий ОСОБА_1. пояснив, що на проїжджій частині дороги він побачив автомобіль свого знайомого у якого було ввімкнуте ближнє та аварійне світло фар. Він підійшов до автомобіля з'ясувати що сталось і знаходився на узбіччі біля дверей водія і в цей час на нього був здійснений наїзд іншим автомобілем, від чого він постраждав.
Допитаний у суді першої інстанції свідок ОСОБА_4. пояснив, що він рухався на своєму автомобілі, який на смузі зустрічного напрямку заглух. Одразу він увімкнув аварійну сигналізацію та ближнє світло фар. Потім до нього підійшов знайомий ОСОБА_1., щоб чимось допомогти. Автомобіль під управлінням ОСОБА_2., звернувши на узбіччя, зачепив його авто та ОСОБА_1., який знаходився на узбіччі дороги.
Допитані на досудовому слідстві свідки ОСОБА_5. та ОСОБА_6., які були очевидцями ДТП, дали аналогічні пояснення, при цьому також зазначали, що у автомобілі ОСОБА_4. було ввімкнуте ближнє та аварійне світло фар до того, як підійшов потерпілий та сталась ДТП.
Свідчення ОСОБА_4. та потерпілого ОСОБА_1. можна цілком розцінювати як достовірні, оскільки, будучи неодноразово допитаними під час досудового слідства і у судовому засіданні, їх пояснення були постійними, послідовними, узгодженими з поясненнями свідків ОСОБА_5. і ОСОБА_6. та іншими матеріалами справи.
Посилання засудженого на покази свідків ОСОБА_7., ОСОБА_8. та ОСОБА_9., які зазначали, що в автомобілі ОСОБА_4. на момент ДТП не було ввімкнуте аварійне світло фар, судом вірно не прийняті до уваги, оскільки дані свідки були пасажирами автомобіля засудженого, вони свідчать на боці останнього та їх показання можна розцінити як спробу зменшити ступінь вини ОСОБА_2.
Вина засудженого ОСОБА_2. у скоєнні злочину, передбаченого ч.1 ст.286 КК України, також підтверджується сукупністю інших доказів по справі, а саме: протоколом огляду місця ДТП від 08 січня 2007 року та схемою до нього (а.с. 11-13), протоколами огляду транспортних засобів від 08 січня 2007 року (а.с. 14, 15), висновком автотехнічної експертизи № 184 від 24 квітня 2008 року (а.с. ), актом судово-медичного дослідження (обстеження) ОСОБА_1. № 35 від 16 січня 2007 року (а.с. 26), висновком комісійної судово-медичної експертизи № 229 від 27 вересня 2007 року.
Так, згідно висновку автотехнічної експертизи № 184 від 24 квітня 2008 року, в умовах пригоди, вказаних у постанові про призначення даної експертизи та в матеріалах справи, ОСОБА_2. за умови дій у відповідності вимогам п.19.3 ПДР України, тобто у разі засліплення водія світлом фар зустрічних автомобілів, увімкнувши аварійну світлову сигналізацію та зупинивши транспортний засіб не змінюючи смуги руху мав технічну можливість уникнути наїзду на потерпілого, який перебував на узбіччі проїжджої частини. Саме невідповідність дій водія ОСОБА_2. вимогам п.19.3 ПДР України знаходиться у причинному зв'язку з виникненням дорожньо-транспортної пригоди.
За висновками комісійної судово-медичної експертизи ОСОБА_1. отримав тілесні ушкодження у виді закритої черепно-мозкової травми, забійної рани м'яких тканин голови, забою головного мозку, відкритого перелому кісток носу, забійної рани спинки носу, забою м'яких тканин поперекової ділянки, забою м'яких тканин лівої гомілки, які відносяться до категорії тілесних ушкоджень середнього ступеня тяжкості за ознакою тривалого розладу здоров'я. Виникнення гострого висхідного післятравматичного тромбофлебіту підшкірних вен лівої нижньої кінцівки у потерпілого знаходиться в прямому причинному зв'язку з тілесними ушкодженнями отриманими внаслідок ДТП.
Експерт Вишневський В.І. в апеляційному суді дав пояснення по висновку комісійної судово-медичної експертизи і ставити його під сумнів у колегії суддів підстав нема.
Доводи засудженого про винуватість потерпілого ОСОБА_1., оскільки він порушив Правила дорожнього руху, так як знаходився на проїжджій частині дороги біля водія ОСОБА_4., окрім показів останнього та потерпілого ОСОБА_1., спростовуються схемою ДТП (а.с. 13), згідно з якою наїзд на потерпілого здійснено на узбіччі дороги, а не на її проїжджій частині, як це зазначено в апеляції засудженого.
Таким чином, увесь комплекс наявних в справі доказів беззаперечно свідчить про скоєння ОСОБА_2. злочину, за який він був визнаний винним судом. А тому, твердження в апеляції засудженого щодо його невинуватості, судова колегія розцінює як позицію захисту з метою уникнення від кримінальної відповідальності за вчинення зазначеного діяння.
Злочинні дії ОСОБА_2. правильно кваліфіковані за ч. 1 ст.286 КК України, як порушення правил безпеки та експлуатації транспорту під час керування ним, що спричинило потерпілому середньої тяжкості тілесне ушкодження.
Та обставина, що інший учасник ДТП ОСОБА_4. відповідно до висновків автотехнічної експертизи в порушення п.14 ст.15 ПДР не вжив заходів, щоб прибрати транспортний засіб, у разі вимушеної зупинки, тим самим сприяв виникненню ДТП, не впливає на доведеність вини та кваліфікацію дій ОСОБА_2. Разом з тим, судом першої інстанції вона правильно врахована при призначенні покарання засудженому.
Вирішуючи питання про вид та міру покарання, суд у відповідності з вимогами ст. 65 КК України виходив не тільки з наслідків, що настали, а враховував і характер та мотиви допущених порушень правил безпеки руху і експлуатації транспортного засобу, дії іншого водія, а також особу винного й обставини, що пом'якшують відповідальність.
Зокрема ОСОБА_2. вперше притягується до кримінальної відповідальності, опікується батьком, інвалідом першої групи.. Обставин, що обтяжують покарання ОСОБА_2., по справі не встановлено.
Згідно характеристики та довідки виконкому Варвинської селищної ради (а.с. 84, 87) ОСОБА_2. проживає разом з батьком ОСОБА_10., ІНФОРМАЦІЯ_2 народження, який згідно довідки Варвинської ЦРЛ (а.с. 85) потребує постійного догляду і доглядає за ним син - ОСОБА_2.. Відповідно до довідки МСЕК (а.с. 86) ОСОБА_10 . є інвалідом І групи.
Апеляційному суду засуджений надав довідку №513 від 4 березня 2009 р. Варвинської селищної ради, що він є єдиним сином ОСОБА_10.
Таким чином, колегія суддів вважає безпідставним посилання адвоката ОСОБА_3., в інтересах потерпілого ОСОБА_1., що у засудженого є брат, який може опікуватись батьком.
Що ж стосується додаткової міри покарання, то згідно діючого законодавства, в разі, коли санкція статті кримінального закону передбачає можливість застосування або незастосування додаткового покарання, суди зобов'язані обговорити питання про доцільність його призначення і вказувати у вироку мотиви прийнятого рішення.
Місцевим судом дані вимоги закону були виконані та з урахуванням всіх обставин справи обґрунтовано прийнято рішення про недоцільність застосування до засудженого додаткової міри покарання - позбавлення права керувати транспортними засобами.
Враховуючі зазначені вище обставини, колегія суддів вважає, що призначене судом першої інстанції ОСОБА_2. покарання є необхідним та достатнім для його виправлення та попередження нових злочинів.
Згідно з вимогами статті 328 КПК України, ухвалюючи обвинувальний вирок, суд, в залежності від доведеності підстав та розміру вимог за цивільним позовом, задовольняє вимоги за цивільним позовом повністю або частково або відповідає відмовою у їх задоволенні, з наведенням відповідного обґрунтування, як це вимагає частина 5 статті 334 КПК України.
Вирішуючи питання щодо відшкодування матеріальної шкоди, суд дійшов правильного висновку про залишення позову потерпілого в цій частині без розгляду, оскільки в матеріалах кримінальної справи відсутні докази на підтвердження суми понесених ним матеріальних збитків, у тому числі і витрат на відшкодування шкоди, завданої каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я.
Апеляційний суд не має можливості дослідити надані йому потерпілим документи на підтвердження матеріальної шкоди, бо вони не були предметом дослідження при розгляді справи судом першої інстанції.
Порушень норм кримінально-процесуального законодавства, що б притягло за собою безумовне скасування вироку, по справі не встановлено.
Разом з тим заява засудженого про застосування до нього закону України про амністію підлягає задоволенню.
Враховуючи наведене, керуючись ст.ст. 365, 366, 379 КПК України, колегія суддів, -
ухвалила:
Апеляції засудженого ОСОБА_2. та адвоката ОСОБА_3. в інтересах потерпілого ОСОБА_1. залишити без задоволення, а вирок Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 08 грудня 2008 року відносно ОСОБА_1- без змін.
У вiдповiдностi до п. 4 ч. 1 ст. 6 Кримінально-процесуального кодексу України i п. г) ст. 1 Закону України "Про амністію" від 19 квітня 2007 року, засудженого ОСОБА_1 від покарання звільнити.
Судді:
І.П. Баглай Ю.В. Мельниченко О.Г. Шахова