Постанова

Іменем України

26 жовтня 2022 року

м. Київ

справа № 203/485/20

провадження № 61-11089св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Грушицького А. І. (суддя-доповідач),

суддів: Литвиненко І. В., Мартєва С. Ю., Петрова Є. В., Пророка В. В.,

учасники справи:

позивач - об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Кірова 119»,

відповідачі: територіальна громада міста Дніпра в особі Дніпровської міської ради, департамент по роботі з активами Дніпровської міської ради, департамент адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради, ОСОБА_1 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Кірова 119» на рішення Кіровського районного суду міста Дніпропетровська від 15 лютого 2021 року у складі судді Католікяна М. О. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 26 травня 2021 року у складі колегії суддів: Петешенкової М. Ю., Городничої В. С., Лаченкової О. В.,

у справі за позовом об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Кірова 119» до територіальної громади міста Дніпра в особі Дніпровської міської ради, департаменту по роботі з активами Дніпровської міської ради, департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради, ОСОБА_1 про визнання незаконним та скасування рішення, скасування та вилучення запису, визнання недійсним договору купівлі-продажу.

Короткий зміст позовних вимог

У лютому 2020 року об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Кірова 119» (далі - ОСББ «Кірова 119») звернулося до суду із позовом до територіальної громади м. Дніпра в особі Дніпровської міської ради, департаменту по роботі з активами Дніпровської міської ради, департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради, ОСОБА_1 про визнання незаконним та скасування рішення, скасування та вилучення запису, визнання недійсним договору купівлі-продажу.

Позов мотивовано тим, що у серпні 2019 року до позивача звернувся ОСОБА_1 , який повідомив, що є власником нежитлового (підвального) приміщення № V загальною площею 305,3 кв. м, яке розташовано у вказаному будинку. У зазначеному приміщенні знаходяться загальнобудинкові комунікації, а саме приміщення відповідно до закону є власністю членів ОСББ «Кірова 119».

У подальшому позивачу стало відомо про те, що 19 листопада 2003 року спірне приміщення було передане у комунальну власність. У вересні 2018 року територіальна громада без узгодження з позивачем зареєструвала право власності на спірне приміщення, а згодом протиправно відчужила його ОСОБА_1 .

З огляду на зазначене, позивач просив суд:

- визнати незаконним та скасувати рішення Дніпропетровської міської ради від 19 листопада 2003 року № 11/13 про прийняття у комунальну власність територіальної громади міста обласних житлово-комунальних підприємств « Південне », «Центральне», «Лівобережне» в частині прийняття у комунальну власність територіальної громади міста нежитлового приміщення № V, загальною площею 305,3 кв. м, яке розташоване у житловому будинку літ. А-5 на пр-ті Олександра Поля, 119 у м. Дніпро ;

- скасувати та вилучити запис про реєстрацію права власності від 04 вересня 2018 року № 27833445 за територіальною громадою м. Дніпра в особі Дніпровської міської ради на нежитлове приміщення № V, загальною площею 305,3 кв. м, яке розташоване у житловому будинку літ. А-5 на пр-ті Олександра Поля, 119 у м. Дніпро (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1639614012101, індексний номер рішення про державну реєстрацію 42913253 від 10 серпня 2018 року);

- визнати недійсним договір купівлі-продажу нежитлового приміщення № V, загальною площею 305,3 кв. м, яке розташоване у житловому будинку літ. А-5 на пр-ті Олександра Поля, 119 у м. Дніпро , від 23 липня 2019 року № 238/А, який укладений між територіальною громадою м. Дніпра в особі Дніпровської міської ради та ОСОБА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Пустовим С. В. за реєстровим № 539 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1639614012101, індексний номер рішення про державну реєстрацію 48182575 від 09 серпня 2019 року).

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 15 лютого 2021 року, яке залишено без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 26 травня 2021 року,у задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, мотивовано тим, що позивач пропустив строк позовної давності до вимоги щодо визнання незаконним та скасування рішення Дніпропетровської міської ради, тому не може бути задоволена і решта вимог, оскільки вони мають похідний характер від вимоги, за якою закінчилася позовна давність.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у липні 2021 року до Верховного Суду, ОСББ «Кірова 119», посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції скасувати та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.

Рух касаційної скарги в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 21 липня 2021 року відкрито касаційне провадження у цивільній справі та витребувано її з Кіровського районного суду м. Дніпропетровська.

16 серпня 2022 року справу розподілено колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в складі суддів: Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Петрова Є. В.

На підставі ухвали Верховного Суду від 30 вересня 2022 року справу призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження колегією в складі п`яти суддів.

Згідно із протоколом автоматичного визначення складу колегії суддів від 03 жовтня 2022 року визначено наступний склад колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду для розгляду справи: Грушицький А. І. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Мартєв С. Ю., Петров Є. В., Пророк В. В.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

В касаційній скарзі скаржник посилається на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України, зокрема вказує, що суд апеляційної інстанції розглянув справу без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 23 червня 2020 року у справі № 906/150/19, від 15 вересня 2020 року у справі № 904/5047/18, від 04 листопада 2020 року у справі № 761/7369/18 та інших.

В касаційній скарзі зазначається, що суди попередніх інстанцій дійшли до безпідставних висновків, що на момент утворення ОСББ «Кірова 119» позивачу було відомо про користування спірним приміщенням іншими особами. Про факт вибуття з власності співвласників багатоквартирного будинку спірного нежитлового приміщення стало відомо лише в серпні 2019 року, коли до ОСББ звернувся ОСОБА_1 .

Суд не розглянув основні вимоги про скасування та вилучення запису про право власності та визнання недійсним договору купівлі-продажу нежитлового приміщення.

Доводи інших учасників справи

У вересні 2021 року Дніпровська міська рада надіслала відзив на касаційну скаргу, проте колегія суддів Верховного Суду вказаний відзив до уваги не бере, оскільки відповідач пропустив строк на подання відзиву та не заявляв клопотання про продовження цього строку.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суд встановив, що 17 січня 2003 року Дніпропетровська обласна рада ухвалила рішення № 126-7/ХХІV, згідно з яким у власність територіальної громади м. Дніпропетровська було передано житловий фонд як майно, що знаходиться на балансах обласних житлово-комунальних підприємств. Вказаним актом було вирішено передати, зокрема, від обласного житлово-комунального підприємства «Південне» (далі - ОЖКП «Південне») до територіальної громади увесь житловий фонд (у тому числі, будинок № 119 на пр-ті Кірова (тепер – Олександра Поля) , до складу якого входило підвальне нежитлове приміщення № V загальною площею 242,0 кв. м) (т. 1 а. с. 103-105).

10 вересня 2003 року голова Дніпропетровської обласної ради видав розпорядження № 171-р «Про передачу із спільної власності територіальних громад області до територіальної громади м. Дніпропетровська цілісного майнового комплексу обласного житлово-комунального підприємства «Південне» (т. 1 а. с. 111-113).

Того ж дня між управлінням майном спільної власності територіальних громад Дніпропетровської області та комітетом комунальної власності Дніпропетровської міської ради було підписано акт приймання-передачі цілісного майнового комплексу ОЖКП «Південне» (у тому числі, будинку № 119 на пр. Кірова ) (т. 1 а. с. 116-121).

23 жовтня 2003 року Дніпропетровська обласна рада ухвалила рішення № 232-10/ХХІV про затвердження, у тому числі, розпорядження голови Дніпропетровської обласної ради № 171-р «Про передачу із спільної власності територіальних громад області до територіальної громади м. Дніпропетровська цілісного майнового комплексу ОЖКП «Південне» (т. 1 а. с. 106-108).

19 листопада 2003 року Дніпропетровська міська рада ухвалила рішення № 11/13 про прийняття у комунальну власність територіальної громади, серед іншого, цілісного майнового комплексу ОЖКП «Південне» (т. 1 а. с. 114, 115).

25 січня 2015 року за рішенням установчих зборів співвласників багатоквартирного будинку № 119 на пр-ті Кірова в м. Дніпро було створено ОСББ «Кірова 119», метою якого є забезпечення і захист прав співвласників, дотримання ними своїх обов`язків, належне утримання та використання спільного майна будинку, забезпечення своєчасного надходження коштів для сплати всіх платежів, передбачених законодавством та статутом об`єднання (т. 1 а. с. 21-35).

23 липня 2019 року між Дніпровською міською радою та ОСОБА_1 укладено договір купівлі-продажу № 238/А, за яким останній придбав підвальне нежитлове приміщення № V загальною площею 305,3 кв. м, яке розташоване за адресою: м. Дніпро, пр-т Олександра Поля, 119 . Договір посвідчений приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Пустовим С. В. і зареєстрований у реєстрі за № 539 (т. 1 а. с. 145, 146).

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Відповідно до статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до положень частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно зі статтею 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).

Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Отже, стаття 15 ЦК України визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

За правилами статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно із статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

У статті 41 Конституції України закріплено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності.

Відповідно до статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів, і вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом (стаття 328 ЦК України).

Згідно зі статтею 382 ЦК України власникам квартири у дво - або багатоквартирному житловому будинку належать на праві спільної сумісної власності приміщення загального користування, опорні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання за межами або всередині квартири, яке обслуговує більше однієї квартири, а також споруди, будівлі, які призначені для забезпечення потреб усіх власників квартир, а також власників нежитлових приміщень, які розташовані у житловому будинку.

Згідно із усталеною судовою практикою допоміжними приміщеннями є всі без винятку приміщення багатоквартирного житлового будинку, незалежно від наявності або відсутності в них того чи іншого обладнання, комунікацій, адже їх призначенням є обслуговування не лише будинку, а й власників квартир, підвищення життєвого комфорту і наявність різних способів задоволення їх побутових потреб, пов`язаних із життєзабезпеченням. І лише приміщення, що з самого початку будувалися як такі, використання яких мало інше призначення (магазини, перукарні, офіси, поштові відділення тощо), залишаються тими, що не підпадають під правовий режим допоміжних приміщень.

Суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, встановив, що спірне приміщення є допоміжним приміщенням у складі багатоквартирного будинку, оскільки за своїм призначенням є підвальним.

Матеріали справи не містять доказів існування в житловому будинку окремих нежитлових приміщень, які не належать до житлового фонду, тобто є самостійними об`єктами нерухомого майна, з іншим призначенням, ніж допоміжні приміщення, зокрема проєктної документації, акта введення будинку в експлуатацію, а також створення Дніпропетровською міською радою або іншими особами спірних приміщень шляхом нового будівництва або проведення реконструкції підвалів житлового будинку, їх перебудови у нежитлові приміщення на підставі відповідних рішень органів місцевого самоврядування.

Разом з тим, суд першої інстанції вказав, що позивач пропустив строк позовної давності, про застосування якого заявив відповідач ОСОБА_1 .

Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (стаття 256 ЦК України).

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).

Порівняльний аналіз термінів «довідався» та «міг довідатися», що містяться в статті 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо.

Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частини третя та четверта статті 267 ЦК України).

Правила ЦК України про позовну давність застосовуються до позовів, строк пред`явлення яких, встановлений законодавством, що діяло раніше, не сплив до набрання чинності цим Кодексом.

Для цілей застосування частини третьої та четвертої статті 267 ЦК України поняття «сторона у спорі» може не бути тотожним за змістом поняттю «сторона у цивільному процесі»: сторонами в цивільному процесі є такі її учасники як позивач і відповідач (частина перша статті 30 ЦПК України у редакції, чинній на час розгляду справи судами першої й апеляційної інстанцій; частина перша статті 48 ЦПК України у редакції, чинній на час розгляду справи Великою Палатою Верховного Суду); тоді як сторонами у спорі є належний позивач і той належний відповідач, до якого звернута відповідна матеріально-правова вимога позивача (пункт 138 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16, провадження № 14-208цс18).

З матеріалів справи відомо, що спірне підвальне приміщення 02 лютого 2012 року за договором оренди № 44-ДКП/12 було передано Дніпропетровською міською радою у строкове платне користування ПП «Побутсервіс». Вказане підтверджується рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 06 листопада 2018 року, ухваленим у справі № 904/3560/18, яким зобов`язано ПП «Побутсервіс» повернути комунальне нерухоме майно - нежитлове приміщення загальною площею 87,4 кв. м та схід в підвал - 10,1 кв. м, розміщене за адресою: м. Дніпро, пр-т О. Поля, 119 , у підвалі 5-поверхової будівлі шляхом підписання акту прийому-передачі відповідно до умов договору оренди, а також стягнуто з ПП «Побутсервіс» орендну плату (т. 1 а. с. 182-187).

ОСББ «Кірова 119» у справі № 904/3560/18 участі не брало.

Позивач зазначав, що йому стало відомо про факт вибуття з власності співвласників багатоквартирного будинку спірного нежитлового приміщення лише у серпні 2019 року, коли до ОСББ «Кірова 119» звернувся ОСОБА_1 .

За таких обставин висновок суду першої інстанції, що на момент утворення позивача він не міг не знати про користування спірним приміщенням іншими особами, про підстави такого користування, а отже і про рішення від 19 листопада 2003 року - ґрунтується на припущеннях.

Рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 06 листопада 2018 року стосується нежитлового приміщення загальною площею 87,4 кв. м, ОСОБА_1 за договором від 23 липня 2019 року придбав підвальне нежитлове приміщення загальною площею 305,3 кв. м.

В матеріалах справи відсутні відомості про те, коли позивач довідався або міг довідатися про порушення свого права, зокрема щодо права користування підвальним приміщенням загальною площею 305,3 кв. м.

Крім вимоги про визнання незаконним та скасування рішення органу місцевого самоврядування від 19 листопада 2003 року, за якою суд першої інстанції вважав пропущеним строк позовної давності, позивач також просив скасувати та вилучити запис про реєстрацію права власності від 04 вересня 2018 року, а також визнати недійсним договір купівлі-продажу від 23 липня 2019 року.

З моменту вчинення реєстраційних дій та укладення правочину до моменту пред`явлення позову минуло менш як три роки.

Вважати ці вимоги похідними від вимоги про скасування рішення міської ради підстави відсутні.

Крім того, враховуючи, що позивач фактично обґрунтовує свій позов наявністю перешкод у користуванні власниками квартир підвальним приміщенням, що в силу закону належить їм на праві спільної сумісної власності, необхідно з`ясувати, чи скасування в судовому порядку рішення органу місцевого самоврядування призведе до реального відновлення порушених прав позивача.

Отже, дослідженню підлягають обставини щодо встановлення моменту, з якого ОСББ «Кірова 119» довідалося або могло довідатися про порушення свого права та щодо ефективності заявлених позивачем позовних вимог для захисту його порушених прав.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Таким чином, у силу наданих процесуальним законом повноважень, суд касаційної інстанції позбавлений права встановлювати, або вважати доведеними обставини, що не були встановлені судами попередніх інстанцій, надавати оцінку доказам, що не були предметом їх перевірки, чи робити їх переоцінку, у тому числі усувати недоліки висновків суду, які є припущеннями, у зв`язку з чим суд касаційної інстанції позбавлений можливості ухвалити власне рішення.

За приписами частин третьої, четвертої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

Ураховуючи, що суд першої інстанції не встановив у повній мірі фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, колегія суддів суду касаційної інстанції дійшла висновку про наявність підстав для скасування рішення суду першої інстанції та постанови апеляційного суду з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись статтями 389, 400, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Кірова 119» задовольнити частково.

Рішення Кіровського районного суду міста Дніпропетровська від 15 лютого 2021 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 26 травня 2021 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий А. І. Грушицький

Судді: І. В. Литвиненко

С. Ю. Мартєв

Є. В. Петров В. В. Пророк