Справа № 22-ц-1995/11 Головуючий у І інстанції Карпович В.Д.
Провадження № Доповідач у 2 інстанції ОСОБА_1
Категорія 26 24.03.2011
РІШЕННЯ
Іменем України
24 березня 2011 року колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Київської області у складі:
головуючого судці Яворського М.А.
суддів: Данілова О.М., Мельника Я.С.
при секретарі Ходаковська А.Б.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства «Правекс Банк» на рішення Яготинського районного суду Київської області від 01 грудня 2010 року в справі за позовом Аммара ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства «Правекс Банк», третя особа ОСОБА_3 про захист прав споживачів,
ВСТАНОВИЛА:
У квітні 2010 року позивач ОСОБА_4 звернулася до суду з вказаним позовом. Свої вимоги обгрунтовує тим, що 21 квітня 2008 року між ним та акціонерним комерційним банком «ПРАВЕКС-БАНК» було укладено кредитний договір № 479-011/08Р терміном до 21 квітня 2015 року, за якимАммаров М.М. отримав товарний кредит на придбання автомобіля.
Як зазначено в п. 1.1 кредитного договору метою даного договору є своєчасна оплата позичальником, тобто ОСОБА_5, вартості автомобіля, що купується, за договором купівлі-продажу №563 від 15.04.2008 року, та оплати страхових платежів за договорами страхування автомобіля. Також в п.1.1 кредитного договору зазначено, що задля реалізації мети договору банк надає позичальнику кредит в іноземній валюті на загальну суму 32 803 долара СІНА. В п.1.2 кредитного договору міститься умова повернення кредиту: термін дії договору з 21.04.2008 року до 21.04.2015 року зі сплатою 11,99 відсотків річних. При цьому було укладено договори поруки та застави автомобіля, які є самостійними способами забезпечення виконання зобов'язання.
У вересня 2009 року, позивач виконував свої зобов'язання відповідно до укладеного договору та графіку погашення чергових платежів.
У вересні 2009 року в зв'язку із фінансовою проблемою яка склалась у ОСОБА_4 в його підприємницькій діяльності, він звернувся до позивача з письмовою заявою про відстрочення чергових виплат, постільки його платоспроможність за наявності об'єктивних обставин значно знизилася. Відповідно до п. 7.1.1. кредитного договору, він мав правові підстави щодо розгляду його звернень та прийняття рішення про їх задоволення чи відхилення. Однак, як вияснилося пізніше, його заява залишилася поза увагою банку. Разом з тим позивач вважає що кредитний договір № 479-011/08Р від 21 квітня 2008 року про надання йому валютного кредиту, є недійсним (удаваним).
Просив:
Визнати Кредитний договір № 479-011/08Р від 21.04.08 року таким, що укладений між позивачем та відповідачем на умовах надання ОСОБА_5 кредиту в національній валюті в сумі 165 655грн. 15 коп. терміном до 24 квітня 2015 року зі сплатою 11,99 відсотків річних за користування кредитом.
Визнати недійсним пункт 1.3. Кредитного договору № 479-011/08Р від 21.04.08 року зобов'язання зі сплати відсотків за наданий кредит в підвищеному розмірі в разі невикоонання (неналежного виконання) позичальником зобов'язань щодо сплати чергових платежів .
Визнати недійсним пункт 2.1.4. Кредитного договору № 479-011/08Р від 21.04.08 року заборони брати участь в якості позивача, відповідача або третьої особи в судових розглядах, про які він не повідомив банк і які загрожують його майновому стану.
Визнати недійсним пункт 6.1.З., який кореспондується з п. 7.1.2. Кредитного договору №479-011/08Р від 21.04.08 року щодо умови погашення заборгованості за кредитом в десятиденний термін в разі незгоди з новим розміром процентної ставки, здійсненої банком в односторонньому порядку та п. 7.1.2. щодо права банку в односторонньому порядку змінювати розмір процентної ставки за користування кредитом.
Визнати недійсним пункт 7.1.6. щодо зміни, доповнення чи розірвання банком в односторонньому порядку без згоди позичальника діючого Кредитного договору № 479- 011/8Р від 21.04.08 року.
Визнати недійсним пункт 9.1.8. Кредитного договору № 479-011/08Р від 21.04.08 року щодо дострокового погашення заборгованості за кредитом «при виникненні обставин, що ставлять під загрозу своєчасність погашення заборгованості за кредитом та/або сплату відсотків», як такий, що не містить конкретизації умов та обставин настання такої події.
Визнати недійсним пункт 10.2. Кредитного договору № 479-011/08Р від 21.04.08 року щодо відповідальності позичальника шляхом встановлення штрафу у розмірі 3% від суми кредиту за кожен випадок неповідомлення банку зміни свого місця проживання або місця перебування.
Визнати недійсним пункт 10.5. Кредитного договору № 479-011/08Р від 21.04.08 року щодо запровадження банком підвищення процентної ставки за користування кредитом на 3% річних у випадку невиконання чи неналежного виконання обов'язку позичальника з щорічного укладення договору страхування предмету застави.
Визнати неправомірним та таким що порушує права позивача ОСОБА_4, як споживача, необгрунтоване рішення розміру процентної ставки за користування Кредитом, здійснене банком відповідно до пункту 1.3. Кредитного договору № 479- 011/08Р від 21.04.08 року.
Скасувати нараховані банком фінансові санкції (пеню) за Кредитним договором № 479-011/08Р від 21.04.08 року за весь період його дії.
Зобов'язати відповідача здійснити перерахунок сплачених ОСОБА_5 коштів за весь період користування кредитом, наданим йому в національній валюті, відповідно до умов Кредитного договору № 479-011/08Р від 21.04.08 року .
Рішенням Яготинського районного суду Київської області від 01 грудня 2010 року позовні вимоги ОСОБА_5 задоволено.
В апеляційній скарзі відповідач ПАТ КБ «Правекс банку» просить скасувати рішення суду з підстав неповного з’ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеності висновків суду обставинам справи, порушення та неправильного застосування норм матеріального і процесуального права та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволені позову в повному обсязі.
Апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ст. 213 ЩІК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.
Обгрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, ЯКІ були досліджені в судовому засіданні.
Ухвалюючи рішення про визнання недійсним кредитного договору суд першої інстанції виходив із того, що договір передбачає надання та повернення кредиту в іноземній валюті, відтак, є валютною операцією, хоча єдиним законним засобом платежу в Україні є гривня і для здійснення такої операції необхідна індивідуальна ліцензія Національного банку України,
умови договору на порушення ст. 18 Закону України "Про захист прав споживачів" є несправедливими, оскільки покладають ризик знецінення національної валюти України на позичальника, до того ж перед укладенням договору банком на порушення ст. 11 Закону України "Про захист прав споживачів" не надано позивачу як споживачу фінансової послуги всієї повноти необхідної інформації, в тому числі щодо істотної умови договору - ціни, чим позичальника умисно введено в оману.
Однак з таким висновком погодитися не можна.
Відповідно до ч. 2 ст. 192 та ч. З ст. 533 ЦК України використання іноземної валюти, в тому числі при здійснені розрахунків на території України за зобов'язаннями, допускається у випадках, в порядку та на умовах, встановлених законом. Законодавчим актом, який регулює правовідносини у сфері валютного регулювання і валютного контролю, є Декрет Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю".
Статтею 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Згідно зі ст. 2 Закону України "Про банки і банківську діяльність" кошти - це гроші у національній або іноземній валюті.
Статті 47 та 49 цього Закону визначають операції банків із розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик як кредитні операції, незалежно від виду валюти, яка використовується. Вказані операції здійснюються на підставі банківської ліцензії.
Відповідно до ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" операції з валютними цінностями здійснюються на підставі генеральних та індивідуальних ліцензій Національного банку України. Операції з валютними цінностями банки мають право здійснювати на підставі письмового дозволу (генеральної ліцензії) на здійснення операцій з валютними цінностями відповідно до п. 2 ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю".
Вимога щодо необхідності отримання індивідуальної ліцензії на здійснення операцій з валютними цінностями встановлена п. в) ч. 4 ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю", якщо терміни і суми кредитів перевищують встановлені законодавством межі. Однак на сьогодні такі терміни і суми кредитів в іноземній валюті законодавцем не визначено.
Згідно з п. 1.5 Положення про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 14 жовтня 2004 року № 483 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 9 листопада 2004 року за № 1429/10028, використання іноземної валюти як засобу платежу без індивідуальної ліцензії дозволяється, якщо ініціатором або отримувачем за валютною операцією є уповноважений банк (ця норма стосується лише тих операцій уповноваженого банку, на здійснення яких Національний банк України видав йому ліцензію та письмовий дозвіл на здійснення операції з валютними цінностями).
Таким чином, за відсутності нормативних умов для застосування індивідуального ліцензування щодо вказаних операцій єдиною правовою підставою для здійснення банками кредитів в іноземній валюті згідно зі ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" є наявність у банку генеральної ліцензії на здійснення валютних операцій, отриманої у встановленому порядку.
Згідно з ліцензією, виданою Акціонерному комерційному банку «Правекс-Банк» Національним банком України 29 грудня 1992 року за № 7 (а.с. 65-69), а саме з дозволу №7-1 (а.с.68) банк має право здійснювати банківські операції, зокрема, надавати кредити в іноземній валюті.
Суд на зазначене положення закону та обставини справи уваги не звернув та дійшов помилкового висновку про незаконність надання відповідачем позивачу кредиту в іноземній
Суд на зазначене положення закону та обставини справи уваги не звернув та дійшов помилкового висновку про незаконність надання відповідачем позивачу кредиту в іноземній валюті із зобов'язанням повернення такого та сплати процентів за користування ним також в іноземній валюті через неправильне застосування норм матеріального права.
Посилання суду на несправедливість умов договору про покладання на позичальника ризику знецінення національної валюти як на підставу визнання договору недійсним також є помилковим, оскільки відповідно до п. З ст. З та ст. 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договорів та визначенні умов з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, вимог розумності та справедливості, а п. 3.8 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою Правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168 та зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 25 травня 2007 року за № 541/13808 встановлює, що у разі надання кредиту в іноземній валюті банки зобов'язані під час укладення кредитного договору попередити споживача, що валютні ризики під час виконання зобов'язань за кредитним договором несе споживач. Така норма запроваджена на виконання Закону України "Про захист прав споживачів" і виконана банком перед укладенням оспореного позивачем кредитного договору .
За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення суду підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення, відповідно до вимог ст.309 ЦПК України, яким необхідно відмовити в задоволенні позову.
Керуючись ст. 303,307,309,313,314,316 ЦПК України, колегія суддів, -
ВИРІШИЛА:
Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства комерційного банку «Правекс Банк» задовольнити
Рішення Яготинського районного суду Київської області від 01 грудня 2010 року скасувати та ухвалите нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову ОСОБА_4 до Публічного акціонерного товариства комерційного банку «Правекс Банк», третя особо ОСОБА_3 про захист прав споживачів.
Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржено в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.
Головуючий
Судді