Апеляційний суд Івано-Франківської області

м. Івано-Франківськ, вул. Грюнвальдська, 11, 76018, (0342) 75-02-38

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 грудня 2010 року м. Івано-Франківськ

Колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Івано-Франківської області в складі:

головуючого Девляшевського В.А.

суддів: Меленко О.Є., Мелінишин Г.П.

секретаря Довжинської Н.Б.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Косівського районного суду від 16 серпня 2010 року

з участю : представника апелянта – ОСОБА_2, позивачки – ОСОБА_3 та її представника – ОСОБА_4,

в с т а н о в и л а:

Рішенням Косівського районного суду від 16 серпня 2010 року частково задоволено позов ОСОБА_3: в її користь із ОСОБА_1 стягнуто 74987 грн компенсації вартості будівельних матеріалів та виконаних робіт; 5000 грн витрат на проведення будівельно-технічних експертиз, 230 грн судових витрат. В решті позову відмовлено.

Суд першої інстанції дійшов до висновку, що вартість будинковолодіння №5 по вул.О.Кобилянської в м.Косові, яке було подаровано ОСОБА_1, за час спільного проживання відповідача з ОСОБА_3, істотно збільшилась внаслідок переобладнань приміщень та спорудження господарських будов за рахунок їх грошових та трудових затрат. Оскільки спірний будинок до цього часу не введений в експлуатацію, суд визнав за сторонами право на будівельні матеріали і конструктивні елементи будинку, стягнувши з відповідача в користь ОСОБА_3 грошову компенсацію в розмірі ? частини незавершеного будівництва.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 посилається на те, що суд першої інстанції, постановляючи рішення, залишив поза увагою факт набуття ним права власності на будинок №5 по вул.О.Кобилянської в м.Косові на підставі договору дарування, посвідченого 09.11.2001 року. Апелянт вказує, що площа цього будинку на той час згідно із технічною документацією становила не 15,8 кв.м, а 127,6 кв.м. Крім того, скаржник вказує, що до цього житлового будинку відносились господарські споруди, в тому числі: літня кухня, гараж, вбиральня, криниця і огорожа. Тому він вважає безпідставним твердження суду про те, що за час перебування в шлюбі з ОСОБА_3 площа будинковолодіння істотно збільшилась. На думку ОСОБА_1, позовні вимоги бувшої дружини не доведені об’єктивними і належними доказами, які б свідчили про її участь у переобладнанні спірного будинку. Крім того, апелянт зазначив, що суд першої інстанції помилково застосував норми Сімейного Кодексу України до правовідносин, які існували в 2001-2002 році. Вважаючи у зв’язку із наведеним вище оскаржене рішення незаконним і необгрунтованим, ОСОБА_1 просить його скасувати, ухваливши нове рішення, яким відмовити у позові ОСОБА_3

_____________________________________________________________________________

Справа № 22-ц-6168/2010р. Головуючий у 1 інстанції - М.В.Бельмега

Категорія 5 Доповідач - В.А. Девляшевський

В засіданні апеляційного суду представник ОСОБА_1 апеляційну скаргу з наведених підстав підтримав.

ОСОБА_3 та її представник доводи апеляційної скарги заперечили, вважаючи позовні вимоги, пред’явлені до ОСОБА_1, обґрунтованими. ОСОБА_3 зазначила, що спірний будинок №5 по вул. О.Кобилянської у м. Косові було придбано нею і ОСОБА_1 у 2001 році, однак оформлено договором дарування. Вона пояснила, що фактичні шлюбні відносини між нею і ОСОБА_1 почались у 1997 році. Спочатку вони проживали у ІНФОРМАЦІЯ_1, а пізніше, після переобладнання згаданого будинку переїхали у м.Косів. Позивачка не заперечила той факт, що до спірного будинку належали підвальні приміщення, які в дальнішому були переобладнані і споруджено ще один поверх. ОСОБА_3 зазначила, що переобладнання і перебудова спірного будинку здійснювалась самовільно, без затвердження проекту. Пояснила, що ніяких документів про придбання будівельних матеріалів, які використані на переобладнання і добудову спірного будинку і господарських споруд, у неї немає. Однак, вважає, що право на цей будинок або компенсацію ? частини його вартості у неї є, оскільки вона прожила з ОСОБА_1 спільно з 1997 року по 2007 рік, витрачала належні їй кощти на будівництво. Тому ОСОБА_3 та її представник просять оскаржене рішення залишити без змін.

Вислухавши суддю-доповідача, пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає до задоволення з таких підстав.

З матеріалів справи вбачається, що 09 листопада 2001 року ОСОБА_1 подаровано будинок №5 з господарськими спорудами по вул. О.Кобилянської в м.Косові. Названий договір в судовому порядку ОСОБА_3 не оспорила. Житлова площа цього будинку становить 15,8 кв.м. Крім того, в складі цього будинку були: кухня, веранда, нежитлове приміщення площею 25,3 кв.м; три підвальні приміщення. Всього корисна площа будинку становила 127,12 кв.м. Це відображено в копіях поетажного плану та журналу внутрішніх обмірів та підрахунків площ приміщень, виготовлених 30.09.1961 року (а.с.18;19). В засіданні апеляційного суду зазначений факт позивачкою не заперечувався.

Згідно обмірів судового експерта корисна площа спірного будинку на даний час становить 119,3 кв.м. Отже, вона в порівнянні із площею, яка існувала станом на 2001 рік, навіть зменшилась (експертний висновок від 28.07.2009 року – а.с.43-50).

Апеляційним судом з’ясовано, що реконструкція і добудова згаданого будинку проводилась самовільно, без погодження і затвердження проекту у встановленому законом порядку. Цю обставину підтвердила ОСОБА_3

Відбувалась реконструкція і добудова, які за висновком експерта від 05 травня 2010 року(а.с.103-106) призвели до збільшення вартості спірного будинковолодіння на 45 відсотків, орієнтовно у період з 2001 по 2002 рік включно. Про цю обставину повідомили суду свідки ОСОБА_5, ОСОБА_6, які до того ж перебувають у родинних та дружніх відносинах з позивачкою, і пояснення яких сторони спору не оспорювали. Тому суд першої інстанції правильно прийняв ці пояснення до уваги.

Отже, спірні правовідносини між сторонами по даній справі виникли до 01.01.2004 року, тобто набуття чинності Сімейного Кодексу України.

За таких обставин, не перебуваючи в шлюбі з відповідачем до 25 лютого 2003 року, ОСОБА_3 у відповідності із ст.112 ЦК України 1963 року та п.23 постанови Пленуму Верховного Суду України №11 від 21.12.2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» повинна була довести належними та допустимими доказами внесення нею у згаданий вище період часу, тобто на протязі 2001-2002 років, конкретної суми власних коштів у придбання будівельних матеріалів, використаних на переобладнання спірного будинку і оплату будівельних робіт та (або) свою трудову участь. Таких доказів у підтвердження своїх позовних вимог ОСОБА_3 суду не надала. Крім того, колегія суддів зауважує, що навіть свідок ОСОБА_5, який перебуває в родинних відносинах з позивачкою, пояснив, що оплату будівельних робіт по переобладнанню будинку , виконаних ним у 2001-2002 році, йому оплачував ОСОБА_1 Пояснення ж інших свідків: ОСОБА_7 (матері позивачки) та ОСОБА_8 не є конкретними, а тому не доводять вимоги ОСОБА_3

Вселення ОСОБА_3 в спірний будинок відбулось після його переобладнання. Цієї обставини в засіданні апеляційного суду вона не заперечувала. Крім того, вона підтверджена копією будинкової книги, з якої вбачається, що ОСОБА_3 зареєстрована у згаданому будинку у серпні 2005 року (а.с.11-13). Якщо ж реконструкція і добудова спірного будинку продовжувались і після укладення між ОСОБА_1 і ОСОБА_3 шлюбу в лютому 2003 року, то позивачці необхідно було довести який саме об’єм будівельних робіт було проведено за період спільного подружнього життя та визначити вартість таких покращень. Однак, цього зроблено не було.

Оскільки виникнення права спільної приватної власності на спірний незавершений будинок, який до того ж перебудовувався самовільно,та участь позивачки у перебудові власними коштами або трудовою участю не було доведено об’єктивними і належними доказами, суд першої інстанції не мав правових підстав для стягнення в користь ОСОБА_3 ? частини вартості будівельних матеріалів та робіт.

Приймаючи до уваги те, що висновки суду першої інстанції про обґрунтованість і доведеність позову ОСОБА_3 не відповідають дійсним обставинам справи, те, що суд дав неправильну оцінку зібраним доказам і, вирішуючи спір, помилково застосував до спірних правовідносин норми Сімейного Кодексу України, оскаржене рішення не може бути залишене в силі, оскільки не являється законним і обґрунтованим. По даній справі є передбачені законом підстави для ухвалення нового рішення.

Керуючись ст. ст.218;307;309;313; 314;319;324;325 ЦПК України, колегія суддів

В И Р І Ш И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Рішення Косівського районного суду від 16 серпня 2010 по даній справі скасувати. Ухвалити нове рішення.

Відмовити за недоведеністю вимог в позові ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про визнання спільною власністю незавершеного жилого будинку з господарськими спорудами, розташованого в м. Косові по вул. О.Кобилянської,5 та про поділ цього будинковолодіння, стягнення грошової компенсації.

Рішення набирає законної сили негайно, однак може бути оскаржене у касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України на протязі двадцяти днів після дня його проголошення.

Головуючий В.А. Девляшевський

Судді: О.Є.Меленко

ОСОБА_9