Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21.11.2022 Справа №607/2936/22

Провадження №2/607/1814/2022

м. Тернопіль

Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області в складі:

головуючого судді                                                Кунець Н.Р.

за участі секретаря судового засідання                        Ковбасюк М.В.

представника позивача                                        адвоката Мельника Ю.О.

представника відповідача                                        Панченко Д.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції в порядку загального позовного провадження в залі судових засідань Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Альфа-Банк» про визнання недійсним договору, -

        ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до відповідача АТ «Альфа-Банк» про визнання недійсним договору.

В обґрунтування заявлених вимог позивач зазначає, що АТ «Альфа-Банк» звернувся до суду з позовом до нього про стягнення заборгованості за кредитним договором, в якому просить суд стягнути з нього заборгованість у розмірі 156062,6 грн., яка складається з заборгованості за кредитом - 121100,19 грн. та заборгованості за відсотками - 34962,41грн. Свої вимоги обґрунтовує тим, що AT «Альфа - Банк» із ним уклав угоду про надання особистого кредиту №491038570 та підписав оферту на укладення угоди про надання вищевказаного кредиту, датою повернення якого є 27.10.2025. Для повернення заборгованості за Угодою банк пропонує використовувати рахунок, який відкритий у банку та зазначає, що кредит надавався готівкою позичальнику для власних потреб у розмірі – 121100,19 грн. Заявляючи позовні вимоги, АТ «Альфа-Банк» посилається на те, що він та банк уклали Договір, шляхом прийняття оферти на укладення угоди про надання кредиту від 26.10.2020. Разом з тим, з копії анкети – заяви, оферти на укладення кредиту, розрахунку заборгованості, які містяться у справі за позовом AT «Альфа - Банк», неможливо встановити їх зміст, адже текст надруковано малим шрифтом.

Позивач вважає, що договір про надання кредиту №491038570 від 26.10.2020 такий, що не відповідає чинному законодавству України, є несправедливим та повинен бути визнаний недійсним.

Так, з умов кредитного договору вбачається, що кошти були наданні в споживчих цілях позичальника. Таким чином, оспорюваний кредитний договір являється договором споживчого кредиту. Разом з тим, в банку відсутні підтверджуючі документи про виконання банком умов угоди, щодо надання кредитних коштів. Зокрема згідно тексту підписаної оферти на укладення угоди про надання кредиту №491038570, вказано, що тип кредиту: «Кредит готівкою»; Кредитні кошти він прохає надати для повернення заборгованості за кредитним договором № 631036848 від 17.10.2018. Розмір 121100.19 грн., спосіб видачі - переказ коштів на рахунок, відкритий в AT «Альфа - Банк». Водночас, відповідачем не доведено видачу кредитних коштів відповідно до умов договору, оскільки матеріали справи не містять будь-яких доказів, ні щодо перерахування банком на рахунок коштів та користування ним коштами, ні щодо видачі йому коштів готівкою.

Окрім цього, в порушення ст.ст. 49, 55 ЗУ «Про банки та банківську діяльність», відповідач надсилав йому численні смс - повідомлення, які містили погрози, щоб спонукати (змусити) його до підписання оферти на укладення угоди про надання кредиту №491038570, відтак підписання даної угоди не було проявом його внутрішньої волі.

Також зазначає, що перед підписанням оферти на укладення угоди про надання кредиту № 491038570 кредитного договору він не отримав інформаційного листа відповідно до вимог чинного законодавства, а саме – банк не надав йому, як позичальнику, повної, всебічної, об`єктивної та достовірної інформації про умови кредиту перед та під час укладення договору про надання споживчого кредиту, що свідчить про те, що при укладенні кредитного договору відповідач скористався його необізнаністю та не дотримався вимог ЗУ «Про захист прав споживачів», ЗУ «Про споживче кредитування» та ЗУ «Про банки і банківську діяльність».

Окрім того, умовами договору передбачено щомісячну комісію за обслуговування кредитної заборгованості, що є супутньою послугою та порушенням ст. 18 ЗУ «Про захист прав споживачів», при цьому згідно з абз. 2 і 3 ч. 4 ст. 11 ЗУ «Про захист прав споживачів» споживач не зобов`язаний сплачувати кредитодавцеві будь-які збори, відсотки, комісії або інші вартісні елементи кредиту, що не і були зазначені у договорі, а кредитодавцю забороняється встановлювати у договорі про надання споживчого кредиту будь-які збори, відсотки, комісії, платежі тощо за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону. Умова договору про надання споживчого кредиту, яка передбачає здійснення будь-яких платежів за, дії, які не є послугою у визначенні цього Закону, є нікчемною.

Позивач також зауважує, що гроші ним були взяті в кредит під впливом тяжкої обставини і на вкрай невигідних для нього умовах, у зв`язку з хворобою його дружини, на лікування, якої витрачалося багато коштів та яка перенесла ряд операцій. Відтак, оскільки необхідно було рятувати життя дружини, він був вимушений укласти кредитний договір та взяти кредит.

За наведених обставин, позивач просить позов задовольнити та визнати недійсним договір – угоду (оферта) про надання особистого кредиту від 26.10.2020 №491038570 про надання особистого кредиту.

Ухвалою судді Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 28.02.2022 відкрито провадження у вказаній цивільній справі за правилами загального позовного провадження.

27.04.2022 представник відповідача АТ «Альфа-Банк» – Панченко Д.В. подав суду відзив на позов, з якого вбачається, що відповідач проти позову заперечує та вважає його необґрунтованим. Так, щодо укладення договору відповідач зазначає, 26.10.2020 AT «Альфа-Банк» та ОСОБА_1 шляхом надання Банку підписаної ОСОБА_1 оферти, уклали Угоду про обслуговування кредитної картки та відкриття відновлювальної кредитної лінії, шляхом акцептування клієнтом публічної пропозиції банку на комплексне банківське обслуговування фізичних осіб (в рамках обслуговування продукту «Кредит готівкою»), було укладено угоду про надання кредиту №491038570. Відповідно п. 1.2 умов вищевказаного договору сума кредиту складає 121100,19 грн, процентна ставка 39,90% річних строком на 60 місяців з кінцевою датою повернення 27.10.2025. У відповідності до ч. 1 ст. 641 ЦК України, банк надав акцепт щодо оферти ОСОБА_1 , відтак пропозиція була прийнята, а договір укладений. Крім того, ОСОБА_1 було підписано Паспорт споживчого кредиту, в якому зазначається, що споживач підтверджує отримання та ознайомлення з інформацією про умови кредитування та орієнтовну загальну вартість кредиту, наданих виходячи із обраних ним умов кредитування. Підтверджує отримання ним всіх пояснень, необхідних для забезпечення можливості оцінити чи адаптовано договір до його потреб та фінансової ситуації, зокрема шляхом роз`яснення наведеної інформації в тому числі суттєвих характеристик запропонованих послуг та певних наслідків, які вони можуть мати для нього, в тому числі в разі невиконання ним зобов`язань за таким договором. Щодо видачі коштів та підтвердження проведення операцій по рахунках, то ця обставина підтверджується виписками по рахунках, які є первинними документами, які підтверджують проведені операції по рахунках. Також звертає увагу, що згідно п. 3 оферти кредит надається Позичальнику для повернення заборгованості за кредитним договором №631036848 від 17.10.2018. Розмір - 121100,19 грн, спосіб видачі - переказ коштів на рахунок № НОМЕР_1 відкритий в AT «Альфа-Банк». Цей переказ підтверджується і випискою по рахунках. Вказує, що підставою для видачі даного кредиту стало клопотання ОСОБА_1 адресоване банку 26.10.2020, в якому зазначається, що в нього утворилась заборгованість за акцептомофертою №631036848 в розмірі 121 100,19 грн. У зв`язку із сімейними обставинами він не має можливості оплатити суму заборгованості повністю та вчасно, а тому просить укласти договір про реструктуризацію заборгованості в сумі 121 100,19 грн строком на 60 місяців. Також ОСОБА_1 зазначив, що обравши термін кредиту, дату погашення та суму щомісячного платежу, зі свого боку зобов`язався у термін та в розмірах встановлених договором реструктуризації, здійснювати погашення кредиту щомісяця згідно графіку. У разі порушення умов договору з сумами та строками нарахування штрафних санкцій ознайомлений та згодний. Тому фактично суму наданого кредиту було перераховано на рахунок для погашення заборгованості по іншому кредитному договору, що чітко відображається у виписки по рахунку. Щодо тверджень позивача про несправедливі умови кредитування, відповідач вказує, що з пропозицією укласти кредитний договір на таких умовах до банку звернувся позивач, а банк прийняв його пропозицію, відповідно позивачу було все зрозуміло і відповідні умови йому підходили. Всі платежі, які мають здійснюватися за кредитним договором передбачені нормами чинного законодавства України і є цілком законними та позивач на них погодився і їх здійснював. Умови Кредитного договору є чіткими і зрозумілими, з них вбачається всі необхідні платежі в цілому і в розрізі щодо кожного окремо, зазначена реальна процента ставка тощо. А тому, посилання позивача на ч. 8 ст. 18 ЗУ «Про захист прав споживачів» з приводу нечітких та двозначних положень Кредитного договору є безпідставними і не відповідають дійсності. Щодо щомісячної комісії за обслуговування кредиту, то відповідач зауважує, що як щомісячна так і жодна комісія договором не передбачена. Разом з тим, якби така комісія і була, вона б була правомірною, оскільки кредитний договір було укладено у 2020 року, тобто набрання чинності 10.06.2017 ЗУ «Про споживче кредитування», який є спеціалізованим законом. Зокрема, до 10.06.2017 ст. 11 ЗУ «Про захист прав споживачів» містила обмеження щодо встановлення комісійної винагороди у споживчих кредитних договорах, проте з 10.06.2017 ст. 11 ЗУ «Про захист прав споживачів» викладена наступного змісту: «Цей Закон застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України «Про споживче кредитування». Натомість ЗУ «Про споживче кредитування» та Правила «Методика розрахунку загальної вартості кредиту для споживача» передбачають можливість встановлення комісійної винагороди та процентів у договорах про споживче кредитування. При цьому, постанови суду касаційної інстанції на які посилається позивач, стосуються кредитних договорів укладених до 10.06.2017 р. і там відбувається посилання на ст. 11 ЗУ «Про захист прав споживачів», яка діяла в зовсім в іншій редакції ніж та що існувала станом на дату укладання кредитного договору. Таким чином дані постанови не мають жодного відношення до правовідносин, що склалися між позивачем та відповідачем по кредитному договору від 26.10.2020. Відповідач також звертає увагу, що до 10.06.2017, тобто поки діяла ст. 11 ЗУ «Про захист прав споживачів» у редакції, що не передбачала нарахування комісійної винагороди то в сукупності із відповідною статтею застосовувалася ст. 18 ЗУ «Про захист прав споживачів» щодо несправедливих умов кредитування, а оскільки станом на дату укладання Кредитного договору норми спеціалізованого закону щодо споживчого кредитування передбачають можливість нарахування комісійної винагороди, то підстав для застосування ст. 18 ЗУ «Про захист прав споживачів» немає. Крім того, на підтвердження виконання умов кредитного договору позивач здійснював оплату комісійної винагороди, тим самим погоджуючись та у повному обсязі визнаючи відповідні умови кредитного договору. Також, ОСОБА_1 не надано належних та допустимих доказів на підтвердження доведення факту ненадання відповідачем інформації про умови кредитування та на підтвердження того, що оспорені ним умови є несправедливими. Відповідач вважає, що оспорена позивачем умова кредитного договору не створює дисбаланс договірних прав та обов`язків сторін та не завдає шкоди споживачеві, при цьому позивач погодився із усіма умовами, а отже, було досягнуто згоди на укладення кредитного договору та всіх його істотних умов, а тому умови кредитного договору в оспорюваній частині повністю відповідають вимогам чинного законодавства. На підставі викладеного, просить відмовити у задоволенні позовних вимог.

30.05.2022 представник позивача ОСОБА_1 – адвокат Мельник Ю.О. подав суду відповідь на відзив, в якому вказує, що позивач звернувся до відповідача із клопотанням про реструктуризацію боргу за кредитним договором №631036848 від 17.10.2018, проте як видно з вказаного клопотання, таке заздалегідь підготовлено банком. Водночас, позивачу банк лише надав дозвіл вказати причину щодо неможливості оплатити суму заборгованості. І позивач її озвучив - сімейні обставини, за цими словами стояли обставини пов`язані із тяжкою хворобою дружини відповідача. Окрім цього, в клопотанні йшла мова про реструктуризацію, і як наслідок позивач думав, що він буде проводити подальшу оплату на кращих умовах, з меншим місячним фінансовим навантаженням, адже саме для цього і робиться реструктуризація. Проте у клопотанні не зазначено за який період утворилася заборгованість за кредитним договором №631036848 від 17.10.2018, а це складова обману. Також відсутні докази і про сам розмір заборгованості. Більше того, у кінці клопотання вказано, що позивачу відкрито рахунок згідно з договором про надання кредиту від 26.10.2020 №491038570, з чого незрозуміло, що було першим клопотання чи договір. Також, представник зауважив, що правочин було вчинено позивачем під впливом тяжкої для ОСОБА_1 обставини на вкрай невигідних умовах, а саме хвороби дружини, на підтвердження чого до відповіді на відзив долучено докази, зокрема виписка із медичної картки № 455/273 хворого ОСОБА_2 , цитологічне дослідження №990/2022. З огляду на викладене просив не брати до уваги викладені відповідачем заперечення та пояснення у відзиві.

Ухвалою Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 26.08.2022, зобов`язано АТ «Альфа-Банк» надати суду копії наступних документів: інформацію щодо суми кредиту за договором №631036848 від 17.10.2018 та обґрунтований розрахунок заборгованості за договором №631036848 від 17.10.2018 станом на 26.10.2020; належним чином завірені копії договору №631036848 від 17.10.2018 та інших документів, які є складовою погодження істотних умов даного кредитного договору; належним чином завірені копії заяв, повідомлень, листів, тощо адресованих громадянину ОСОБА_1 з приводу укладення, виконання та припинення договору №631036848 від 17.10.2018.

09.11.2022 судом зареєстровано клопотання про надання додаткових пояснень, подане представником позивача – адвокатом Мельник Ю.О., в якому вказує, що реструктуризація - це зменшення кредитного навантаження за договором кредитування завдяки зміні умов у кращий бік для позичальника, який не має можливості погасити поточну заборгованість. Разом з тим, за першим договором процентна ставка становила 24,50% річних, проте після укладення договору реструктуризації процентна ставка зросла до 39,90% річних, що прямо вказує на укладення договору на невигідних умовах та відповідно порушує права споживача. Також у новому договорі вказано, що кошти надаються готівкою, але фактично нараховувались на рахунок споживача та були самовільно зняті на погашення первісного кредиту. Також зауважує, що попри обізнаність про важку хворобу дружини ОСОБА_1 відповідач неодноразово вчиняв тиск на позивача, оскільки надсилав повідомлення з нагадуванням про існування заборгованості, яка виплачувалась ним, турбував дзвінками щодо скорішого укладення договору реструктуризації та некоректно висловлювався в сторону позивача, чим здійснював тиск на споживача з метою обману та отримання неправомірної вигоди. Про факт обману свідчать обставини, які не відповідають дійсності, але які є істотними, зокрема відповідач надав позивачу недостовірну інформацію про наявність боргу і невідкладну необхідність його погашення, а саме вказав, що сума боргу складає 121100,19 грн, проте відповідно до розрахунку заборгованості за кредитом, позивачем було сплачено значну частину відсотків, сплачено майже всю неустойку, заборгованість за тілом кредиту становить 108934,86 грн, після чого Банком було нараховано прострочення в розмірі 117800 грн. Крім того, прострочене тіло кредиту 16.10.2020 становить 5338,15 грн., а через 9 днів - вже 117800,00 грн. Звертає увагу, що відповідач був зобов`язаний повність проінформувати позивача про важливі обставини договору, такі як збільшення процентної ставки, які можуть вплинути на укладення правочину, відповідно якби останній був обізнаний про такі обставини договору, він би не укладав новий договір на невигідних йому умовах, адже це прямо суперечить інтересам споживача. Зазначає, що введення в оману позивача також підтверджується наданим ним клопотанням, в якому позивач вказує, що за “якийсь” період в нього утворилась заборгованість в розмірі 121100,19 грн, однак сам період за який виникла заборгованість не вказано. Таким чином, з дій відповідача вбачається прямий умисел здійснення обману споживача, що також виражається у його діях, а саме у замовчуванні важливої для сторони інформації, яка могла вплинути на її намір укласти договір, приховав відомості реального розрахунку заборгованості споживача, не надав інформації про реальний стан заборгованості, надав бланк про реструктуризацію боргу, але фактично уклав новий договір на вкрай невигідних, для споживача, умовах. З огляду на викладене просить позов задовольнити.

Протокольною ухвалою суду від 20.10.2022 постановленою в судовому засіданні без виходу в нарадчу кімнату закрито підготовче провадження у даній справі та призначено розгляд справи по суті.

Позивач ОСОБА_1 в судовому засіданні 04.11.2022 підтримав позовні вимоги з підстав та мотивів зазначених у позовній заяві, додатково зазначив, що він підписав оспорюваних угоду про надання кредиту підписав, однак ретельно її не читав, оскільки на той момент був стурбований здоров`ям дружини.

Представник позивача ОСОБА_1 – адвокат Мельник Ю.О. в судовому засіданні позовні вимоги підтримав у повному обсязі та просив задовольнити з підстав викладених і позовній заяві, відповіді на відзив та додаткових поясненнях.

Представник відповідач АТ «Альфа-Банк» Панченко Д.В. в судовому засіданні заперечив з приводу позовних вимог та просив відмовити у їх задоволенні з підстав викладених у відзиві на позовну заяву.

Заслухавши пояснення учасників справи, дослідивши та оцінивши докази по справі, суд приходить до висновку, що позов не підлягає до задоволення з наступних підстав:

Судом встановлено, що 17.10.2018 ОСОБА_1 та АТ «Альфа-Банк» уклали договір про банківське обслуговування фізичних осіб (в рамках обслуговування продукту «Максимум-готівка») шляхом підписання ОСОБА_1 оферти на укладення угоди про обслуговування кредитної карти та відкриття відновлювальної кредитної лінії №631036848, анкети-заяви про акцепт публічної пропозиції АТ «Альфа-Банк» на укладення договору про банківське обслуговування фізичних осіб у АТ «Альфа-Банк» та паспорту споживчого кредиту.

За умовами цього договору АТ «Альфа-Банк» надав ОСОБА_1 споживчий кредит в розмірі 75 000 грн під 24% річних, строком на 12 місяців, для особистих потреб.

26.10.2022 ОСОБА_1 звернувся до АТ «Альфа-Банк» з клопотанням про укладення договору про реструктуризацію, з якого вбачається, що у ОСОБА_1 утворилась заборгованість за Акцептом/Офертою №631036848 в розмірі 121 100,19 грн, у зв`язку із сімейними обставинами він не має можливості оплатити суму заборгованості повністю та вчасно. Відтак, останній просив укласти з ним договір про реструктуризацію заборгованості в сумі 121 100,19 грн строком на 60 міс. Обравши термін кредиту, дату погашення та суму щомісячного платежу, ОСОБА_1 зобов`язався у термін та в розмірах встановлених договором реструктуризації здійснювати погашення кредиту щомісячно (згідно графіку). У разі порушення умов договору з сумами та строком нарахування штрафних санкцій ОСОБА_1 ознайомився та погодився.

Згідно розрахунку заборгованості за кредитом позичальника ОСОБА_1 за кредитним договором № 631036848 станом на 26.10.2022 сума заборгованості становить 121 100,19 грн.

26.10.2022 між ОСОБА_1 та АТ «Альфа Банк» була підписана оферта на укладення угоди про надання кредиту № 491038570, анкета-заява про акцепт публічної пропозиції АТ «Альфа Банк» на укладення договору про комплексне банківське обслуговування фізичних осіб в АТ «Альфа Банк», паспорт споживчого кредиту та графік платежів та розрахунок сукупної вартості споживчого кредиту та реальної процентної ставки, з урахуванням вартості всіх супутніх послуг, які в сукупності становлять кредитний договір, згідно умов якого ОСОБА_1 отримав кредит в розмірі 121 100,19 грн. зі сплатою процентів за користування кредитом 39,90 % річних строком на 60 місяців. Відповідно до оферти ОСОБА_1 запропонував АТ «Альфа-Банк» укласти з ним угоду про надання споживчого кредиту, яка є невід`ємною частиною договору про банківське обслуговування фізичних осіб. Підставою для укладення цієї угоди є Договір про банківське обслуговування фізичних осіб в АТ «Альфа-Банк». Оферта містить умови споживчого кредиту: тип кредиту «кредит готівкою», сума кредиту 121 100,19 грн, процентна ставка 39,90 % річних, тип ставки - фіксована, строк кредиту 60 місяців. Дата повернення кредиту вказана до 27.10.2025. В оферті зазначено, що кредит надається для повернення заборгованості за кредитним договором № 631036848 від 17.10.2018, у розмірі 121 100,19 грн, спосіб видачі переказ на рахунок відкритий в АТ «Альфа Банк». Всі відносини, що не врегульовані угодою, ОСОБА_1 запропонував врегулювати договором, який визначає всі інші істотні умови надання та користування кредитом, є невід`ємною частиною угоди та діюча редакція якого розміщена на сайті Банку www.alfabank.ua.

Як вбачається з виписки по особовим рахункам з 26.10.2020 по 29.11.2021 АТ «Альфа Банк», 27.10.2022 АТ «Альфа Банк» перерахував кошти за кредитним договором №491038570 від 26.10.2022 у сумі 121 100,19 грн на рахунок ОСОБА_1 № НОМЕР_2 .

Ухвалою судді Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області Герчаківської О.Я. від 22.10.2021 відкрито провадження у цивільній справі за позовом акціонерного товариства «Альфа Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.

Згідно з ст. 627 ЦК України та відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно з ч.2 ст. 627 ЦК України у договорах за участю фізичної особи-споживача враховуються вимоги законодавства про захист прав споживачів.

Зокрема, ст. 628 ЦК України передбачено, що зміст договору становлять умови, визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Статтею 638 ЦК України передбачено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Останні щодо кредитного договору встановлені ст. ст. 1048-1052, 1054 ЦК України. Відповідно до положень вказаних статей істотними умовами кредитного договору виступають: мета, сума і строк кредиту, умови і порядок його видачі та погашення, види забезпечення зобов`язань позичальника, відсоткові ставки, порядок плати за кредит, порядок зміни і припинення дії договору, відповідальність сторін за невиконання або неналежне виконання умов договору.

Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до ст. 1055 ЦК України кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Статтею 203 встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав і з наслідками, передбаченими законом.

Оскільки, позивачу, як фізичній особі, було надано кредит для особистих потреб, тобто позивач є споживачем фінансової послуги, а тому при розгляді даних правовідносин необхідно застосовувати ЦК України, Закону України «Про захист прав споживачів», Закон України «Про споживче кредитування» та інші нормативно - правові акти, які регулюють вказані правовідносини, що виникли та існують між сторонами.

Закону України «Про захист прав споживачів» регулює відносини між споживачами товарів, робіт і послуг та виробниками і продавцями товарів, виконавцями робіт і надавачами послуг різних форм власності, встановлює права споживачів, а також визначає механізм їх захисту та основи реалізації державної політики у сфері захисту прав споживачів.

Відповідно до ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» (в редакції, чинній на момент виникнення правовідносин) цей Закон застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України «Про споживче кредитування».

Відповідно до п.1 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про споживче кредитування» договір про споживчий кредит - вид кредитного договору, за яким кредитодавець зобов`язується надати споживчий кредит у розмірі та на умовах, встановлених договором, а споживач (позичальник) зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом на умовах, встановлених договором.

Перед укладенням договору про надання споживчого кредиту кредитодавець зобов`язаний повідомити споживача у письмовій формі про: особу та місцезнаходження кредитодавця; кредитні умови, зокрема: мету, для якої споживчий кредит може бути витрачений; форми його забезпечення; наявні форми кредитування з коротким описом відмінностей між ними, в тому числі між зобов`язаннями споживача; тип відсоткової ставки; суму, на яку кредит може бути виданий; орієнтовну сукупну вартість кредиту та вартість послуги з оформлення договору про надання кредиту (перелік усіх витрат, пов`язаних з одержанням кредиту, його обслуговуванням та поверненням, зокрема таких, як адміністративні витрати, витрати на страхування, юридичне оформлення тощо); строк, на який кредит може бути одержаний; варіанти повернення кредиту, включаючи кількість платежів, їх частоту та обсяги; можливість дострокового повернення кредиту та його умови.

Кредитодавець не має права вимагати від споживача відомостей, які не стосуються визначення його платоспроможності та не є необхідними для надання споживчого кредиту.

Договір про надання споживчого кредиту укладається у письмовій формі, один з оригіналів якого передається споживачеві. Обов`язок доведення того, що один з оригіналів договору був переданий споживачеві, покладається на кредитодавця.

У договорі про надання споживчого кредиту зазначаються: сума кредиту; детальний розпис загальної вартості кредиту для споживача; дата видачі кредиту або, якщо кредит видаватиметься частинами, дати і суми надання таких частин кредиту та інші умови надання кредиту; право дострокового повернення кредиту; річна відсоткова ставка за кредитом; інші умови, визначені законодавством.

У разі ненадання зазначеної інформації суб`єкт господарювання який повинен її надати, несе відповідальність, встановлену статтями 15 і 23 цього Закону.

Статтями Закону України «Про захист прав споживачів» визначено відповідальність суб`єкта господарювання, яка не містить положень про такі наслідки як недійсність договору.

Відповідно до п.14 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30.03.2012 року № 5 «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин», при вирішенні спорів про визнання кредитного договору недійсним суди мають враховувати вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема ЦК (статті 215, 1048 - 1052, 1054 - 1055), статті 18-19 Закону України «Про захист прав споживачів».

Зокрема, кредитний договір обов`язково має укладатись у письмовій формі стаття 1055 ЦК); недодержання письмової форми тягне його нікчемність та не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його нікчемністю.

При вирішенні справ про визнання кредитного договору недійсним суди повинні враховувати роз`яснення, наведені у постанові Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними». Суди повинні розмежовувати кредитний договір, який є недійсним у силу закону (нікчемний), або може бути визнаний таким у судовому порядку (оспорюваний) з підстав, встановлених частиною першою статті 215 ЦК, та кредитний договір, який є неукладеним (не відбувся), що не може бути визнаний недійсним, зокрема, у випадку, коли сторони в належній формі не досягли згоди щодо хоча б з однієї його істотної умови або зміст яких неможливо встановити, виходячи з норм чинного законодавства (статті 536, 638, 10561 ЦК).

Відповідно до ст. 230 ЦК України, якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (ч. 1 ст. 229 ЦК України), такий правочин визнається судом недійсним.

Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

Відповідно до п. 20 постанови Пленуму Верховного суду України від 06.11.2009 №9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. На відміну від помилки, ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину.

Наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення.

Позивачем не надано суду жодних доказів умисного введення відповідачем його в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину та доказів самого факту омани.

Доводи представника позивача з приводу того, що відповідач надав позивачу недостовірну інформацію щодо суми боргу, чим ввів його в оману, суд відхиляє, оскільки наданий представником відповідача розрахунок заборгованості за кредитним договором № 631036848 від 17.08.2018 в повній мірі відображає утворення суми заборгованості позивача за вказаним кредитним договором.

Так, подаючи до АТ «Альфа – Банк» клопотання про реструктуризацію боргу, позивачу була відома сума боргу, останній її не оспорював, а фактично погодився з нею, про що свідчить факт підписання ним клопотання про реструктуризацію, в якому він просив укласти з ним договір про реструктуризацію заборгованості в сумі 121 100,19 грн строком на 60 міс та укладення із АТ «Альфа – Банк» кредитного договору № 491038570 від 26.10.2020 за умовами якого позивач отримав у кредит кошти у сумі 121 100,19 грн, з метою повернення заборгованості за кредитним договором № 631036848 від 17.10.2018.

Суд зауважує, що у відповідності до ч. 2 ст. 1056 ЦК України позичальник має право відмовитись від одержання кредиту частково або в повному обсязі, повідомивши про це кредитора до встановленого договором строку його надання.

Відтак у разі не згоди з умовами кредитного договору позивач мав можливість скористатись своїм правом, визначеним ст. 15 Закону України «Про споживче кредитування», відповідно до якого, споживач має право протягом 14 календарних днів з дня укладення договору про споживчий кредит відмовитися від договору про споживчий кредит без пояснення причин, у тому числі в разі отримання ним грошових коштів.

Разом з тим, позивач, у свою чергу, не заявляв до банку жодних заперечень з приводу суми боргу за кредитним договором № 631036848 від 17.08.2018 та зауважень з приводу суми отриманих ним у кредит коштів, в подальшому не відмовлявся від виконання умов кредитного договору та не інформував працівників банку про неможливість виконання своїх зобов`язань за кредитним договором. Докази на підтвердження зворотного в матеріалах справи відсутні.

Отже, доводи позивача відносно того, що його було введено в оману ненаданням повної та достовірної інформації щодо суми боргу за кредитним договором № 631036848 від 17.08.2018, що призвело до помилки, результатом якої було укладення кредитного договору № 491038570 від 26.10.2020, не знайшли свого підтвердження.

Крім того, згідно ст. 14 ЦК України цивільні обов`язки виконуються у межах встановлених договором або актом цивільного законодавства. Особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов`язковими для неї.

Відповідно до ч. 1 ст. 30 ЦК України цивільну дієздатність має фізична особа, яка усвідомлює значення своїх дій та може керувати ними. Цивільною дієздатністю фізичної особи є її здатність своїми діями набувати для себе цивільних прав самостійно їх здійснювати, а також здатність своїми діями створювати для себе цивільні обов`язки, самостійно їх виконувати та нести відповідальність у разі їх невиконання.

У відповідності до умов кредитного договору № 491038570 від 26.10.2020 підписанням Оферти позивач ОСОБА_1 беззаперечно підтвердив, що перед укладенням Угоди ознайомлений, в тому числі у письмовій формі зі всією інформацією, необхідною для прийняття усвідомленого рішення щодо отримання Кредиту; із нормами Закону України «Про захист прав споживачів» та нормативними актами НБУ; із інформацією зазначено в ч.2 ст. 12 ЗУ «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», які розміщенні на офіційній сторінці банку у мережі Інтернет, що підтверджує наявність його особистого підпису. Таким чином, підстав вважати, що позивачу при укладенні договору не було надано інформацію відповідно до Закону України «Про захист прав споживачів» та Закону України «Про кредитне споживання» (в редакції, чинній на момент виникнення правовідносин) немає.

Отже, суд не може погодитись з твердженнями позивача та приходить до переконання, що позивач отримав необхідну, доступну, достовірну та своєчасну інформацію про кредит, вартість всіх супутніх послуг, що забезпечило можливість його свідомого і правильного вибору та останній підтвердив згоду з ним, проставивши свій підпис. При цьому, ненадання інформації про умови кредитування не є такими, з якими закон пов`язує недійсність правочину.

З приводу доводів представника позивача про те, що спірний кредитний договір був укладений під впливом тяжкої обставини та на вкрай не вигідних умовах, у зв`язку із хворобою його дружини то суд зазначає наступне.

За змістом ч. 1  ст. 233 ЦК України правочин, який вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай не вигідних умовах, може бути визнаний судом недійсним незалежно від того, хто був ініціатором такого правочину.

Разом з тим правочини, що вчиняються особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай не вигідних умовах, характеризуються тим, що особа їх вчиняє добровільно, усвідомлює свої дії, але вимушена це зробити через тяжкі обставини і на вкрай невигідних умовах, а тому волевиявлення особи не вважається вільним і не відповідає її внутрішній волі.

Особа (фізична чи юридична) має вчиняти такий правочин добровільно, без наявності насильства, обману чи помилки.

Таким чином для того, щоб визнати правочин недійсним з підстав передбачених ст. 233 ЦК України, в сукупності необхідно мати такі підстави, зокрема: наявність у особи, що вчинює правочин, тяжких обставин: хвороба, смерть годувальника, загроза втратити житло чи загроза банкрутства та інші обставини; правочин, повинен бути вчинений саме для усунення та/або зменшення тяжких обставин; правочин повинен бути вчинений особою добровільно, без наявності насильства, обману чи помилки; особа повинна усвідомлювати свої дії, але вимушена це зробити через тяжкі обставини.

Так, як вбачається із свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_3 виданого Великоберезовицькою селищною радою Тернопільського району Тернопільської області, 21.08.2007 ОСОБА_1 зареєстрував шлюб із ОСОБА_3 .

На підтвердження тяжких обставин під приводом, яких був укладений спірний кредитний договір, а саме хвороби дружини, позивачем долучено до матеріалів справи копії медичних документів.

Зокрема, згідно виписки із медичної картки стаціонарного хворого №455/273 від 13.05.2022, ОСОБА_2 знаходилась на стаціонарному лікуванні у КПН ВСР «ТЦРЛ» у період з 04.05.2022 по 13.05.2022 з діагнозом: лівобічний вузловий еутиреоїдний зоб ІІ ст. із компресією органів шиї. Операція (05.05.2022) Лівобічна екстрафасціальна гемі тиреоїдектомія.

Відповідно до виписки від 25.11.2013 з Приватного підприємства «ВІТА САНА», ОСОБА_2 знаходилась на лікуванні з 21.08.2013 з діагнозом Вузловий еутироїдний зоб ІІ ст. Вузол лівої частки.

Як вбачається з виписки із медичної картки стаціонарного хворого №02/11883 від 26.11.2015, у період з 12.11.2015 по 26.11.2015 ОСОБА_2 знаходилась на стаціонарному лікуванні у КЗ ТОР «ТУЛ», з діагнозом: нагноєна кістка передньої промежини. Операція (13.11.2015) Висічення нагноєної кістки передньої промежини.

Згідно виписки із медичної картки стаціонарного хворого №364/234 від 28.12.2017, ОСОБА_2 знаходилась на стаціонарному лікуванні у КЗ ТОР «ТУЛ» у період з 19.02.2017 по 28.02.2017, з діагнозом: хронічний калькульозний холецистит в ст. загострення. Вегето-судинна дистонія за змішаним типом.

Відповідно до виписки №А20/1218 із медичної картки стаціонарного хворого від 23.10.2020, у період з 15.10.2020 по 23.10.2020 ОСОБА_2 знаходилась на стаціонарному лікуванні, з діагнозом: гострий підшкірний парапроктит.

Необхідним критерієм для визнання правочину недійсним, з підстав передбачених вище, є доведення в судовому процесі нерозривного причино-наслідкового зв`язку між тяжкими обставинами та вчиненням спірного правочину, який вчиняється виключно для усунення та/або зменшення тяжких обставин, тобто основний акцент необхідно зробити на об`єктивній та суб`єктивній стороні.

Разом з тим, суд зауважує, що надані позивачем медичні документи не є належними доказами наявності тяжких обставин під приводом, яких був укладений спірний кредитний договір, оскільки такі датовані періодами, які мали місце задовго до укладення позивачем кредитного договору № 491038570 від 26.10.2020, більше того самі по собі виписки із медичних карт не є доказом нерозривного причино-наслідкового зв`язку між тяжкими обставинами та вчиненням позивачем спірного правочину.

Водночас, саме на особу, яка оскаржує правочин, покладено обов`язок довести, що за відсутності тяжкої обставини правочин не було б вчинено взагалі або вчинено не на таких умовах (Постанова ВСУ у справі N 6-551цс16 від 06 квітня 2016).

Згідно з вимогами ст. 16 ЦК України, звертаючись до суду, позивач за власним розсудом обирає спосіб захисту. Обравши способом захисту визнання правочину недійсним, позивач у силу ст. 12 ЦПК України зобов`язаний довести правову та фактичну підставу недійсності правочину.

Стаття 18 Закону України «Про захист прав споживачів» передбачає визнання недійсними умов договорів, що обмежують права споживача. Відповідно до положень вказаної статті продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача.

У ч. 3 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» визначений (невичерпний) перелік несправедливих умов договору, зокрема, встановлення жорстких обов`язків споживача, тоді як надання послуги обумовлене лише власним розсудом виконавця; установлення обов`язкових для споживача умов, з якими він не мав реальної можливості ознайомитися перед укладенням договору; надання продавцю (виконавцю, виробнику) права в односторонньому порядку змінювати умови договору на власний розсуд або на підставах, не зазначених у договорі; визначення ціни товару на момент його поставки споживачеві або надання продавцю (виконавцю, виробнику) можливості збільшувати ціну без надання споживачеві права розірвати договір у разі збільшення ціни порівняно з тією, що була погоджена на момент укладення договору; обмеження відповідальності продавця (виконавця, виробника) стосовно зобов`язань, прийнятих його агентами, або обумовлення прийняття ним таких зобов`язань додержанням зайвих формальностей.

Згідно положень ч. ч. 1, 2, 5 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним.

Посилання представника позивача на факт укладення договору на невигідних для позивача умовах, у зв`язку із збільшенням процентної ставки, як на підставу визнання недійсним договору, на увагу також не заслуговують, оскільки процентна ставка прописана у кредитному договорі № 491038570 від 26.10.2020, є його умовою, та на момент укладення договору була відома позивачу, на котру він погодився підписуючи вказаний кредитний договір. Доказів на підтвердження зворотного позивачем не надано.

Так само і посилання представника позивача на факт укладення кредитного договору № 491038570 від 26.10.2020 під примусом та погроз, суд до уваги не бере так як скрін-шоти повідомлень на які посилається позивач датовані датами уже після укладення спірного договору.

Таким чином, судом встановлено, що спірний кредитний договір № 491038570 від 26.10.2020 вчинений у формі, встановленій законом, підписаний сторонами, які досягли згоди з усіх істотних умов договору, мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, а їх волевиявлення було вільним і відповідало їхній внутрішній волі, позичальник на момент укладення договору не заявляв додаткових вимог щодо умов спірного договору та у подальшому виконував його умови, при цьому не скористався своїм правом розірвати кредитний договір протягом 14 днів з моменту його укладення.

Відповідно частин 1, 3 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Згідно ч. 1 ст. 81 Цивільного процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно зі статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Рішення суду, як найважливіший акт правосуддя, покликане забезпечити захист гарантованих Конституцією України прав і свобод людини та здійснення проголошеного основним Законом України принципу верховенства права. У зв`язку з цим суди повинні неухильно додержуватись вимог про законність і обґрунтованість рішення у цивільній справі.

Відхиляючи будь-які доводи сторін чи спростовуючи подані стороною докази, суди повинні у мотивувальній частині рішення навести правове обґрунтування і ті доведені фактичні обставини, з огляду на які ці доводи або докази не взято до уваги судом. Викладення у рішенні лише доводів та доказів сторони, на користь якої приймається рішення, є порушенням вимог щодо рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (рішення у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 09 грудня 1994 року, серія А, № 303А, § 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі «Suominen v. Finland» від 01 липня 2003 року № 37801/97, § 36,). Ще одне призначення обґрунтування рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (рішення у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27 вересня 2001 року № 49684/99, § 30).

З огляду на вищевикладене, беручи до уваги всі встановлені судом факти і відповідні їм правовідносин, належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок у їх сукупності, суд приходить до висновку про відмову в задоволенні позову ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Альфа-Банк» про визнання недійсним договору - угоди (оферти) про надання особистого кредиту від 26 жовтня 2020 року №491038570.

На підставі п. 2 ч. 2 ст. 141 ЦПК України витрати пов`язані з розглядом справи, у разі відмови в позові покладається на позивача. Позивач звільнений від сплати судового збору, тому відповідно до ч. 6 ст. 141 ЦПК України, якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

На підставі вищенаведеного, керуючись ст.ст. 6, 203, 215, 626-628, 1050 та 1054 ЦК України, статтями 1, 11, 18, 22, 23 Закону України «Про захист прав споживачів», ст. ст. 12, 13, 48, 76-82, 141, 354 ЦПК України, суд, –

        УХВАЛИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Альфа-Банк» про визнання недійсним договору - угоди (оферти) про надання особистого кредиту від 26 жовтня 2020 року №491038570, відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційної скарги не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення суду, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Тернопільського апеляційного суду.

Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення суду або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повне судове рішення складене 01.12.2022.

Реквізити сторін:

Позивач: ОСОБА_1 , РНОКПП: НОМЕР_4 , адреса місця проживання: АДРЕСА_1 .

Відповідач: АТ «Альфа-Банк», код ЄДРПОУ: 23494714, адреса місця знаходження: вул. Велика Васильківська, 100, м. Київ, 03150.

Головуючий суддяН. Р. Кунець