Постанова

Іменем України

02 листопада 2022 року

м. Київ

справа № 686/12403/21

провадження № 61-3095св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Грушицького А. І.,

суддів: Литвиненко І. В. (суддя-доповідач), Мартєва С. Ю., Петрова Є. В., Пророка В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: Головне управління Національної поліції у Хмельницькій області, Головне управління Державної казначейської служби у Хмельницькій області,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Головного управління Національної поліції у Хмельницькій області на постанову Хмельницького апеляційного суду від 16 лютого 2022 року у складі колегії суддів: П`єнти І. В., Корніюк А. П., Талалай О. І.

у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції у Хмельницькій області, Головного управління Державної казначейської служби у Хмельницькій області про відшкодування моральної шкоди,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

ОСОБА_1 у травні 2021 року звернувся до суду з вищевказаним позовом до Головного управління Національної поліції у Хмельницькій області (далі - ГУ НП у Хмельницькій області), в якому просив стягнути з відповідача на свою користь моральну шкоду в розмірі 2 000 000 грн.

Зазначений позов ОСОБА_1 обґрунтував тим, що щодо нього працівниками поліції було складено п`ять протоколів про адміністративне правопорушення, передбачене статтею 44-3 КУпАП і в рамках об`єднаної справи № 686/28210/20 Хмельницьким міськрайонним судом Хмельницької області 25 листопада 2020 року прийнята постанова про закриття справи на підставі пункту 1 частини першої статті 247 КУпАП, за відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення.

Вважає, що вказаними діями йому завдано моральної шкоди, оскільки працівники поліції складали протоколи щодо нього як посадової особи (власник, директор), відповідно на нього могло бути накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу від 34 000 грн до 170 000 грн. У разі визнання його винним у вчиненні даних правопорушень по кожному протоколу його могло бути притягнуто до відповідальності на загальну суму від 170 000 грн до 850 000 грн. Очікування судового рішення протягом майже місяця по даних фактах також завдало йому значних душевних страждань та хвилювань, з огляду на те, що він є особою з інвалідністю другої групи.

Діями працівників поліції нанесено шкоди його діловій репутації, оскільки він є публічною особою, лектором міжнародного рівня, що значно знизило його авторитет.

Висвітлення факту притягнення його до адміністративної відповідальності щодо порушення ним карантинних заходів та обмежень у засобах масової інформації та соціальних мережах до моменту його виправдання також завдавало шкоди його репутації та бізнесу, що призвело до зменшення кількості клієнтів, виручки у даний скрутний час, що могло призвести до банкрутства його бізнесу, відповідно стало підставою для значних душевних хвилювань.

З урахуванням вказаних вище протоколів, працівниками поліції було порушено кримінальну справу за частиною першою статті 325 КК України, провадження № 12020240000000532, в рамках якого було здійснено обшук за адресою: АДРЕСА_1 , у будівлі СОК «СВ».

Заявлений ним розмір моральної шкоди сформований за його внутрішнім переконанням внаслідок спричинених душевних страждань, які неможливо арифметично розрахувати та вважати достатнім покриттям його моральних страждань і справедливою сатисфакцією в розумінні Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), з урахуванням зазначених вище фактів.

Хмельницький міськрайонний суд Хмельницької області ухвалою від 17 червня 2021 року залучив до участі у справі як співвідповідача Головне управління Державної казначейської служби у Хмельницькій області.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Хмельницький міськрайонний суд Хмельницької області рішенням від 02 листопада 2021 року в задоволенні позову відмовив.

Рішення місцевий суд мотивував тим, що при складанні протоколів щодо позивача працівники поліції діяли в межах наданих їм повноважень відповідно до статей 255, 265-1 КУпАП та Закону України «Про Національну поліцію».

Позивачем не надано доказів визнання їх дій неправомірними, як і не доведено факту завдання йому цими діями моральної шкоди та причинно-наслідкового зв`язку з протиправністю дій і завданням шкоди.

Хмельницький апеляційний суд постановою від 16 лютого 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнив частково. Рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 02 листопада 2021 року скасував та ухвалив нове судове рішення про часткове задоволення позову.

Стягнув з Державного бюджету України шляхом списання з Єдиного казначейського рахунку Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 у рахунок відшкодування моральної шкоди 5 000 грн. В решті позову відмовив.

Постанову апеляційний суд мотивував тим, що колегія суддів вважає доведеним позивачем факт наявності моральної шкоди, що завдана йому провадженням у справі про адміністративне правопорушення, та полягає у приниженні честі, гідності, моральних переживаннях, порушенні нормальних життєвих стосунків, а тому з урахуванням незначної тривалості провадження у справі про адміністративне правопорушення, вимог розумності та справедливості, відшкодуванню підлягає на користь позивача моральна шкода в розмірі 5 000 грн, яка буде належною та достатньою для її покриття.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

ГУ НП у Хмельницькій області у березні 2022 року подало до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Хмельницького апеляційного суду від 16 лютого 2022 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просило скасувати оскаржуване судове рішення та залишити без змін рішення суду першої інстанції.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

У касаційній скарзі як на підставу оскарження судового рішення заявник посилається на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України та, зокрема вказує, що суд апеляційної інстанції не врахував правової позиції Великої Палати Верховного Суду, висловленої у постанові від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц (провадження № 14-61цс18), та у постанові Верховного Суду від 12 квітня 2021 року у справі № 564/2227/17 (провадження № 61-39960сво18), згідно з якими пред`явлення позову до неналежного відповідача є самостійною підставою для відмови у задоволенні позову.

Апеляційний суд ухвалив рішення поза межами заявлених позивачем позовних вимог.

Сам факт закриття справи про адміністративне правопорушення не тягне обов`язковий наслідок цивільно-правового характеру і не може бути доказом того, що дії та бездіяльність відповідачів завдали позивачу моральної шкоди, що узгоджується із правовим висновком, викладеним у постанові Верховного Суду від 21 жовтня 2020 року у справі № 312/262/18.

Позивачем не надано доказів на підтвердження приниження його честі та гідності, завдання йому моральних страждань, порушення його нормальних життєвих зв`язків.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

Від ОСОБА_1 у липні 2022 року до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому заявник просить залишити її без задоволення, посилаючись на те, що закриття провадження у справі про притягнення до адміністративної відповідальності, яка в подальшому закрита судом за відсутністю складу адміністративного правопорушення, свідчить про незаконні дії посадових осіб, які ініціювали та здійснювали вказане провадження (складання протоколу, затримання особи, отримання пояснень, тощо). Відшкодування моральної шкоди провадиться незалежно від того, чи застосовувались з боку держави будь-які заходи примусу, чи було понесено особою витрати на погашення штрафу, накладеного судом (правова позиція Верховного Суду від 05 лютого 2020 року у справі № 640/16169/17).

Закриття справи про адміністративне правопорушення є беззаперечною підставою для відшкодування моральної шкоди.

Належним відповідачем у справі про відшкодування моральної шкоди державою є відповідний державний орган, який і завдав цю шкоду. Залучення органів Державної казначейської служби України у таких справах не є обов`язковим чи визначальним.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Верховний Суд ухвалою від 06 червня 2022 року відкрив провадження у цій справі та витребував її матеріали із Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області.

Справа № 686/12403/21 надійшла до Верховного Суду 28 липня 2022 року.

Верховний Суд ухвалою від 29 вересня 2022 року справу призначив до судового розгляду у складі колегії п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у ній матеріалами.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Працівниками Зарічанського відділення поліції Хмельницького відділу поліції ГУ НП у Хмельницькій області 10 листопада 2020 року складено протоколи про адміністративне правопорушення серія АПР18 №№ 476189, 476370, 476367, 476371, 476368, згідно з якими 05 листопада 2020 року близько 00 год 20 хв, 06 листопада 2020 року о 22 год 30 хв, 06 листопада 2020 року близько 00 год 20 хв, 07 листопада 2020 року о 22 год 55 хв, 08 листопада 2020 року близько 22 год 35 хв ОСОБА_1 будучи директором (власником) ТОВ «Браво», розташованого на вулиці Свободи 1-а у місті Хмельницькому не забезпечив закриття кафе «Роза-Бар», який знаходиться в приміщенні даного закладу, чим порушив карантинні заходи та санітарно-протиепідемічні правила і норми, які передбачені Законом України «Про захист населення від інфекційних хвороб», а також підпунктом 5 пункту 11 постанови Кабінету Міністрів України від 22 липня 2020 року № 641 «Про встановлення карантину та запровадження посилених протиепідемічних заходів на території із значним поширенням гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2», що передбачає адміністративну відповідальність за статтею 44-3 КУпАП.

На розгляд Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області з Зарічанського ВП Хмельницького ВП ГУНП в Хмельницькій області одночасно надійшли справи про адміністративне правопорушення № 686/28210/20, № 686/28227/20, № 686/28229/20, № 686/28230/20, № 686/28232/20 за статтею 44-3 КУпАП відносно ОСОБА_1 .

Постановою Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 25 листопада 2020 року вказані справи об`єднані в одне провадження для спільного їх розгляду, з присвоєнням справі № 686/28210/20.

Постановою Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 25 листопада 2020 року (справа № 686/28210/20) провадження у справі про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 за статтею 44-3 КУпАП закрито за відсутністю складу адміністративного правопорушення.

Закриваючи провадження суд виходив з того, що у протоколах про адміністративне правопорушення зазначається, що ОСОБА_1 є власником ТОВ «Браво» (протокол АПР18 № 476368, АПР18 № 476371, АПР18 № 476367, АПР18 № 476189), а у протоколі АПР18 № 476370 зазначено, що ОСОБА_1 є директором ТОВ «Браво», хоча жодного належного та допустимого доказу що підтверджують ці обставини не надано.

Складаючи протоколи про адміністративні правопорушення на ОСОБА_1 працівники поліції не надали суду жодного доказу того, що ОСОБА_1 , як ФОП, належить «Роза Бар», чи він є посадовою особою, що відповідає за розпорядок роботи закладу. Не надано доказів, що встановлюють існування такого закладу, як «Роза Бар» та реєстрація підприємницької діяльності, укладення договору купівлі-продажу або оренди приміщення, де розміщується бар.

Норми статті 44-3 КУпАП є бланкетними та особа, що складає протокол про адміністративне правопорушення зобов`язана вказувати пункти та частини Закону, що було порушено. Такі вимоги не були виконані та у протоколі не зазначено, які пункти частини статей Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» було порушено.

Крім того, працівниками поліції допущені порушення при отриманні доказів.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частин першої та другої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, в тому числі, і відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, а також відшкодування моральної (немайнової шкоди).

Стаття 23 ЦК України передбачає право особи на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав, яка полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів.

Загальні підстави відповідальності за завдану майнову та моральну шкоду передбачені статтями 1166, 1167 ЦК України, відповідно до яких шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини.

Загально-конституційні засади відносин між державою та громадянином, зокрема щодо відповідальності держави, закріплено в конституційні та цивільно-правові норми: статтю 56 Конституції України; статті 1173-1176 ЦК України, Закон України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду».

Згідно із статтею 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органом державної влади, зокрема органами дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, визначені статтею 1176 ЦК України. Ці підстави характеризуються особливостями суб`єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює посадових чи службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органи досудового розслідування, прокуратури або суду, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу.

Шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється частиною першою статті 1176 ЦК України, а саме: у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт.

Відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв`язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

За відсутності підстав для застосування частини першої статті 1176 ЦК України в інших випадках заподіяння шкоди цими органами діють правила частини шостої цієї статті - така шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовими та службовими особами (статті 1173, 1174 цього Кодексу).

Відповідно до частини першої статті 1173 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.

Статтею 1174 ЦК України визначено, що шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи.

Відповідно до загальних умов цивільно-правової відповідальності необхідною умовою для відшкодування шкоди державою є неправомірні дії державного органу, наявність шкоди та її розмір, а також причинний зв`язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою, які повинен довести позивач.

Відповідно до статей 2, 4 Закону України «Про відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» передбачено, що право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених Законом, виникає у випадках, зокрема закриття справи про адміністративне правопорушення.

На підставі пункту 2 частини першої статті 1 цього Закону в особи виникає право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок незаконного накладення штрафу.

Разом з тим, розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування.

Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.

Моральна шкода - це негативні наслідки (втрати) немайнового характеру, що виникли в результаті душевних страждань, яких фізична особа зазнала у зв`язку з посяганням на її права та інтереси.

Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин.

При оцінці обґрунтованості вимог позивачів у справах про відшкодування моральної шкоди необхідно керуватися принципом розумності, тобто виходити з об`єктивно передбачуваних за обставин конкретної справи втілень моральної шкоди. Відповідно, як основний доказ заподіяння моральної шкоди слід розглядати достатньо переконливі з погляду розумності пояснення потерпілої сторони щодо характеру завданих їй немайнових втрат.

Моральну шкоду не можна відшкодувати в повному обсязі, так як немає (і не може бути) точних критеріїв майнового виразу душевного болю, спокою, честі, гідності особи. Будь-яка компенсація моральної шкоди не може бути адекватною дійсним стражданням, тому будь-який її розмір може мати суто умовний вираз. Розмір відшкодування повинен бути адекватним нанесеній моральній шкоді.

Разом з тим, з огляду на моральну зумовленість виникнення інституту відшкодування моральної шкоди, цілком адекватними і самодостатніми критеріями визначення розміру належної потерпілому компенсації є морально-правові імперативи справедливості, розумності та добросовісності.

Врахувавши обставини, встановлені Хмельницьким міськрайонним судом Хмельницької області під час розгляду справи № 686/28210/20, апеляційний суд дійшов правильного висновку, що здійснення провадження у справі про притягнення до адміністративної відповідальності, яка в подальшому закрита судом за відсутністю складу адміністративного правопорушення, свідчить про незаконні дії посадових осіб, які ініціювали вказане провадження.

Також апеляційний суд врахувавши конкретні обставини справи, глибину завданої моральної шкоди, характер та обсяг душевних страждань, яких зазнав позивач, вимоги розумності і справедливості, тривалості моральних страждань, дійшов правильного висновку, що визначений судом розмір моральної шкоди є достатнім для відшкодування завданої моральної шкоди.

Подібних висновків дійшов Верховний Суд, про що зазначив у постановах від 10 жовтня 2019 року у справі № 569/1799/16-ц (провадження № 61-19000сво18), від 26 січня 2022 року у справі № 953/6561/20 (провадження № 61-922св21), від 18 травня 2022 року у справі № 158/272/21 (провадження № 61-12280св21), від 31 серпня 2022 року у справі № 289/865/21 (провадження № 61-18784св21).

Доводи касаційної скарги про неврахування апеляційним судом правової позиції Великої Палати Верховного Суду, висловленої у постанові від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц (провадження № 14-61цс18) та у постанові Верховного Суду від 12 квітня 2021 року у справі № 564/2227/17 (провадження № 61-39960сво18), не заслуговують на увагу, з огляду на таке.

Згідно з висновком Великої Палати Верховного Суду, висловленим у постанові від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19 (провадження № 14-166цс20) … [на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими].

Враховуючи викладене, висновки суду апеляційної інстанції не суперечать практиці Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду, висловленій у постановах, на які посилається заявник у касаційній скарзі.

Посилання у касаційній скарзі на те, що позов у цій справі пред`явлено до неналежного відповідача також не заслуговують на увагу.

У цивільному судочинстві держава бере участь у справі як сторона через відповідний її орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах, зокрема представляти державу в суді (постанови Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2018 року у справі № 5023/10655/11 (пункт 6.22); від 26 лютого 2019 року у справі № 915/478/18 (пункт 4.20); від 27 лютого 2019 року у справі № 761/3884/18 (пункт 33), від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16-ц (пункт 26), від 18 грудня 2019 року у справі № 688/2479/16-ц (пункт 22), від 18 березня 2020 року у справі № 553/2759/18 (пункт 35)).

У справах про відшкодування шкоди державою остання бере участь як відповідач через той орган, діяннями якого заподіяно шкоду. Хоча наявність такого органу для того, щоби заявити відповідний позов до держави України, не є обов`язковою (постанова Великої Палати Верховного Суду від 27 листопада 2019 року у справі № 242/4741/16-ц (пункт 30)).

Участь у вказаних справах Державної казначейської служби України чи її територіальних органів не є необхідною (постанови Великої Палати Верховного Суду від 27 листопада 2019 року у справі № 242/4741/16-ц (пункт 44), від 25 березня 2020 року у справі № 641/8857/17 (пункт 64), від 11 листопада 2020 року у справі № 9901/845/18 (пункт 38), від 9 грудня 2020 року у справі № 9901/613/18 (пункт 79)).

Аргументи касаційної скарги про ненадання позивачем доказів на підтвердження приниження його честі та гідності, завдання йому моральних страждань, порушення його нормальних життєвих зв`язків стосуються переоцінки письмових доказів і обставин справи, що виходить за межі розгляду справи судом касаційної інстанції, передбачені статте 400 ЦПК України.

Інші доводи касаційної скарги не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки, які обґрунтовано викладені у мотивувальній частині оскаржуваного судового рішення, та зводяться до переоцінки доказів, незгоди заявника з висновками щодо їх оцінки та містять посилання на факти, що були предметом дослідження суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено як статтями 58, 59, 212 ЦПК України у попередній редакції 2004 року, так і статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України у редакції від 03 жовтня 2017 року. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів не встановлено, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Однакове застосування закону забезпечує загальнообов`язковість закону, рівність перед законом та правову визначеність у державі, яка керується верховенством права. Єдина практика застосування законів поліпшує громадське сприйняття справедливості та правосуддя, а також довіру до відправлення правосуддя.

Відповідно до усталеної практики ЄСПЛ (рішення у справі «Пономарьов проти України») повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.

Таким чином, наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують висновків суду апеляційної інстанції.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Згідно зі статтею 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки доводи касаційної скарги не спростовують правильність висновків судів попередніх інстанцій і не дають підстав вважати, що судами порушено норми процесуального права та/або неправильно застосовано норми матеріального права, касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, то підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Головного управління Національної поліції у Хмельницькій області залишити без задоволення.

Постанову Хмельницького апеляційного суду від 16 лютого 2022 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийА. І. Грушицький Судді:І. В. Литвиненко С. Ю. Мартєв Є. В. Петров В. В. Пророк