ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/7359/22 Справа № 428/8960/17 Суддя у 1-й інстанції - Посохова І.С. Суддя у 2-й інстанції - Остапенко В. О.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 листопада 2022 року                                                                м.Кривий Ріг

справа № 428/8960/17

Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого – судді Остапенко В.О.,

суддів Бондар Я.М., Зубакової В.П.,

сторони:

стягувач ОСОБА_1

боржниця ОСОБА_2

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження, у порядку ч.13 ст. 7, ч.1 ст. 369 ЦПК України, без повідомлення учасників справи, за наявними у справі матеріалами, апеляційну скаргу ОСОБА_2 на ухвалу Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 03 квітня 2020 року, яке постановлена суддею Посоховим І.С. у м. Сєвєродонецьку Луганської області, відомостей щодо дати складання повного тексту ухвали суду матеріали справи не містять,

ВСТАНОВИВ:

У серпні 2017 року до Сєвєродонецького міського суду Луганської області надійшло клопотання мирового судді судової ділянки № 2 Каменського судового району Ростовської області Російської Федерації про визнання та надання дозволу на примусове виконання на території України рішення мирового судді судової ділянки № 2 Каменського судового району Ростовської області від 20 квітня 2017 року в частині стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 на його утримання аліментів у розмірі 10 022,00 російських рублів, що відповідає одному прожитковому мінімуму для працездатного населення у Ростовській області, починаючи з 15 грудня 2016 року по 01 січня 2018 року.

Ухвалою Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 03 квітня 2020 року клопотання мирового судді судової ділянки № 2 Каменського судового району Ростовської області Російської Федерації про визнання та надання дозволу на примусове виконання на території України рішення іноземного суду задоволено.

Визнано та надано дозвіл на примусове виконання на території України рішення мирового судді судової ділянки № 2 Каменського судового району Ростовської області Російської Федерації від 20 квітня 2017 року в частині стягнення щомісячно з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 на його утримання 10 022,00 російських рублів, що відповідає одному прожитковому мінімуму для працездатного населення у Ростовській області, починаючи з 15 грудня 2016 року по 01 січня 2018 року, що за офіційним курсом Національного банку України станом на 03 квітня 2020 року становить 3 515,72 грн.

Допущено негайне виконання рішення у межах суми платежу за один місяць.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2 просить скасувати ухвалу суду та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду, посилаючись на порушення судом норм процесуального права та вирішення питання з порушенням процедури, визначеною ст. 467 ЦПК України.

Відзив на апеляційну скаргу не подано.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість ухвали суду в межах заявлених вимог та доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Задовольняючи клопотання мирового судді судової ділянки № 2 Каменського судового району Ростовської області Російської Федерації про визнання та надання дозволу на примусове виконання на території України рішення мирового судді судової ділянки № 2 Каменського судового району Ростовської області від 20 квітня 2017 року, суд першої інстанції виходив з того, що Російська Федерація є Договірною стороною ратифікованої Конвенції про правову допомогу та правові відносини в цивільних, сімейних та кримінальних справах 1993 року, яка набула чинності для України 14 квітня 1995 року, а тому рішення суду Російської Федерації визнаються та виконуються на території України.

Однак, на думку колегії суддів, такого висновку суд першої інстанції дійшов з порушенням норм процесуального права.

Відповідно до ст.1 «Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод». Високі Договірні сторони гарантують кожному, хто перебуває під їхньою юрисдикцією права і свободи, визначенні в розділі І «Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод».

В силу ст.13 розділу І «Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод», кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує право на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, при визначенні цивільних прав і обовязків особи чи при розгляді будь-якого кримінального обвинувачення, що пред`являється особі.

Ключовими принципами цієї статті є верховенство права та належне здійснення правосуддя. Ці принципи також є основоположними елементами права на справедливий суд.

Так, у справі Delcourt v. Belgium, Європейський суд з прав людини зазначив, що у демократичному суспільстві у світлі розуміння Конвенції, право на справедливий суд посідає настільки значне місце, що обмежувальне тлумачення статті 6 не відповідало б меті та призначенню цього положення.

У справі Bellet у. France Європейський суд з прав людини зазначив, що „стаття 6 § 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії. які становлять втручання у її права".

Як свідчить позиція Європейського суду з прав людини у багатьох справах, основною складовою права на суд є право доступу, в тому розумінні, що особі має бути забезпечена можливість звернутись до суду для вирішення певного питання, і що з боку держави не повинні чинитись правові чи практичні перешкоди для здійснення цього права.

Згідно ч. 1 ст. 462 ЦПК України, рішення іноземного суду (суду іноземної держави, інших компетентних органів іноземних держав, до компетенції яких належить розгляд цивільних справ) визнаються та виконуються в Україні, якщо їх визнання та виконання передбачено міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності.

Питання про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду розглядається судом за місцем проживання (перебування) або місцезнаходженням боржника (ч. 1 ст. 464 ЦПК України).

Клопотання про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду подається до суду безпосередньо стягувачем (його представником) або відповідно до міжнародного договору, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, іншою особою (її представником) (ч. 1 ст. 465 ЦПК України).

Порядок розгляду клопотання про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду врегульовано статтею 467 ЦПК України.

Зокрема, вказаною правовою нормою регламентовано, що про надходження клопотання про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду суд у п`ятиденний строк письмово повідомляє боржника і пропонує йому у місячний строк подати можливі заперечення проти цього клопотання.

Після подання боржником заперечень у письмовій формі або у разі його відмови від подання заперечень, а також якщо у місячний строк з часу повідомлення боржника про одержане судом клопотання заперечення не подано, суддя постановляє ухвалу, в якій визначає дату, час і місце судового розгляду клопотання, про що сторони повідомляються письмово не пізніше ніж за десять днів до його розгляду.

За заявою будь-якої із сторін і за наявності поважних причин суд може перенести час розгляду клопотання, про що повідомляє сторони.

Розгляд клопотання про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду проводиться суддею одноособово у відкритому судовому засіданні.

Неявка без поважних причин у судове засідання будь-якої із сторін або їх представників, стосовно яких суду відомо про своєчасне вручення їм повістки про виклик до суду, не є перешкодою для розгляду клопотання, якщо будь-якою із сторін не було порушено питання про перенесення його розгляду.

Отже, клопотання про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду підлягає розгляду у відкритому судовому засіданні із обов`язковим письмовим повідомленням учасників справи про час та місце розгляду справи, а неявка у судове засідання будь-якої із сторін або їх представників, стосовно яких суду не відомо про своєчасне вручення їм повістки про виклик до суду, є перешкодою для розгляду клопотання.

Як убачається з матеріалів справи, поштові відправлення з повідомленнями ОСОБА_2 про місце, дату та час розгляду клопотання мирового судді судової ділянки № 2 Каменського судового району Ростовської області Російської Федерації про визнання та надання дозволу на примусове виконання на території України рішення мирового судді судової ділянки № 2 Каменського судового району Ростовської області від 20 квітня 2017 року були повернуті відділенням зв`язку з відміткою «адресат відсутній за вказаною адресою» (том 2 а.с.146-147,167-168,172-173).

Наведене свідчить про те, що ОСОБА_3 не була належним чином повідомлена про час та місце розгляду справи, а тому доводи апеляційної скарги останньої щодо порушення судом норм процесуального права та вирішення питання з порушенням процедури, визначеною ст. 467 ЦПК України, є обґрунтованими.

На підставі вищевикладеного, колегія суддів приходить до висновку, що суд порушив право ОСОБА_3 на доступ до правосуддя, закріплене в статті 6 Протоколу № 7 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка є частиною національного законодавства України, у зв`язку з чим ухвалу суду необхідно скасувати і направити справу до Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області, оскільки Розпорядженням голови Верховного Суду № 1/0/9-22  від 06 березня 2022 року «Про зміну територіальної підсудності судових справ в умовах воєнного стану» відповідно до ч.7 ст. 147 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», з урахуванням неможливості судами здійснювати правосуддя під час воєнного стану, змінено територіальну підсудність справ Сєвєродонецького міського суду Луганської області на Новомосковський міськрайонний суд Дніпропетровської області, для подальшого розгляду.

Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, п. 4 ч. 1 ст. 379, ст. ст. 381-384 ЦПК України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу  ОСОБА_2 - задовольнити.

Ухвалу Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 03 квітня 2020 року скасувати та направити цивільну справу за клопотанням мирового судді судової ділянки № 2 Каменського судового району Ростовської області Російської Федерації про визнання та надання дозволу на примусове виконання на території України рішення мирового судді судової ділянки № 2 Каменського судового району Ростовської області від 20 квітня 2017 року в частині стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 на його утримання аліментів у розмірі 10 022 російських рублів, що відповідає одному прожитковому мінімуму для працездатного населення у Ростовській області, починаючи з 15 грудня 2016 року по 01 січня 2018 року до Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області суду першої інстанції для подальшого розгляду.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Повне судове рішення складено 23 листопада 2022 року.

Головуючий:

Судді: