Справа №369/8656/16-к

Провадження №1-кп/359/100/2022

У Х В А Л А

21 листопада 2022 року м. Бориспіль

Бориспільський міськрайонний суд Київської області в складі: головуючого - судді ОСОБА_1 ,

при секретарі ОСОБА_2 ,

за участю прокурора ОСОБА_3 , обвинуваченого ОСОБА_4 , його захисника – адвоката ОСОБА_5 , обвинуваченого ОСОБА_6 ,

у відкритому судовому засіданні з технічною фіксацією в режимі відеоконференції з ДУ «Київський слідчий ізолятор» та системи «EasyCon» під час судового розгляду кримінального провадження №12016110200001495, відомості про яке внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань 23.04.2016 року, по обвинуваченню

ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , щодо вчинення ним кримінальних правопорушень - злочинів, передбачених п.п. 6, 12 ч.2 ст. 115 та ч.3 ст. 289 КК України, та

ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , щодо вчинення ним кримінальних правопорушень – злочинів, передбачених п.п. 6, 12 ч.2 ст. 115 та ч. 3 ст. 289 КК України, -

розглянувши в порядку ст. 331 КПК України клопотання прокурора про продовження дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_4 ,

в с т а н о в и в :

На розгляді в Бориспільському міськрайонному суді Київської області перебуває кримінальне провадження відносно ОСОБА_4 та ОСОБА_6 , щодо вчинення ними кримінальних правопорушень – злочинів, передбачених п.п. 6, 12 ч. 2 ст. 115 та ч. 3 ст. 289 КК України.

Ухвалою Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 22.09.2022 року ОСОБА_4 продовжено запобіжний захід у виді тримання під вартою до 24.00 год. 21.11.2022 року.

14.11.2022 року, до початку розгляду справи через канцелярію суду прокурор подав клопотання про продовження обвинуваченому ОСОБА_4 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. В судовому засіданні прокурор подане клопотання підтримав та просив задовольнити, оскільки ризики, визначені ст. 177 КПК України, на момент розгляду даного питання в суді не припинили існувати, а інші більш м`які запобіжні заходи не зможуть забезпечити його процесуальну поведінку.

Захисник обвинуваченого ОСОБА_4 – адвокат ОСОБА_5 просила суд відмовити у задоволенні клопотання прокурора, зважаючи на те, що останнім не доведено про існування ризиків, визначені ст. 177 КПК України.

Обвинувачений ОСОБА_4 підтримав позицію захисника та просив відмовити у задоволенні клопотання прокурора.

Обвинувачений ОСОБА_6 поклався на розсуд суду щодо заявленого клопотання прокурора.

Заслухавши пояснення сторін провадження, ознайомившись з матеріалами клопотання прокурора про продовження обвинуваченому ОСОБА_4 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, матеріалами кримінального провадження в обсязі, необхідному для розгляду заявленого клопотання, суд приходить до наступних висновків.

У відповідності до ст.131 КПК України одним із заходів забезпечення кримінального провадження з метою досягнення його дієвості є запобіжні заходи.

З урахуванням вимог ч.1 ст. 331 КПК України, під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати або обрати запобіжний захід щодо обвинуваченого.

Згідно ч.1 ст.177 КПК України метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним покладених на нього процесуальних обов`язків, а також наявність ризиків, передбачених цим Кодексом.

Частиною другою статті 177 КПК України передбачено, що підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави вважати, що підозрюваний може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті.

Як вбачається з п. 1 Листа Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 04.04.2013 p. N 511-550/0/4-13 «Про деякі питання порядку застосування запобіжних заходів під час досудового розслідування та судового провадження відповідно до Кримінального процесуального кодексу України», вирішуючи питання про застосування, продовження, зміну або скасування запобіжного заходу при розгляді відповідних клопотань, слідчий суддя, суд щоразу зобов`язаний пам`ятати, що критерії для обрання того чи іншого запобіжного заходу передбачені у ч.1 ст.194 КПК, а тому слідчий суддя, суд вирішує питання про застосування запобіжного заходу, якщо за результатами розгляду клопотання встановить: наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення; наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених ст.177 КПК, і на які вказує слідчий, прокурор; недостатність застосування більш м`яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні; а також враховувати, що запобіжні заходи у кримінальному провадженні обмежують права особи на свободу та особисту недоторканність, гарантовані ст. 5 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод 1950 року (Конвенція), а тому можуть бути застосовані тільки за наявності законної мети та підстав, визначених КПК України, з урахуванням відповідної практики Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ).

Стаття 176 КПК України визначає, що запобіжними заходами є: 1) особисте зобов`язання; 2) особиста порука; 3) застава; 4) домашній арешт; 5) тримання під вартою.

Відповідно до вимог ст. 178 КПК України, при вирішенні питання про обрання запобіжного заходу слідчий суддя, суд зобов`язаний оцінити в сукупності всі обставини, у тому числі: вагомість наявних доказів про вчиненні підозрюваним кримінального правопорушення; тяжкість покарання, що загрожує відповідній особі у разі визнання підозрюваного винуватим у кримінальному правопорушенні; вік та стан здоров`я підозрюваного; міцність соціальних зв`язків підозрюваного в місці його постійного проживання, у тому числі, наявність у нього родини й утриманців; наявність у підозрюваного постійного місця роботи; репутацію підозрюваного, його майновий стан; наявність судимостей у підозрюваного.

Тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м`яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу, крім випадків, передбачених частиною п`ятою статті 176 цього Кодексу.

Відповідно до вимог п. 4 ч. 1 ст. 184 КПК України, під час досудового розслідування встановлено наявність ризиків, передбачених п.п. 1, 3, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, про що також зазначає прокурор у поданому клопотанні.

При цьому, суд приходить до висновку, що забезпечити виконання обвинуваченим ОСОБА_4 , покладених на нього процесуальних обов`язків, та запобігти існуючому ризику, передбаченого п.п. 1, 3, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, може і застосування більш м`якого запобіжного заходу, а ніж тримання під вартою.

Так, на думку суду, щоб забезпечити виконання обвинуваченим, покладених на нього процесуальних обов`язків, та запобігти існуючому ризику, до обвинуваченого ОСОБА_4 достатньо застосувати запобіжний захід у вигляді цілодобового домашнього арешту із носінням електронних засобів контролю та покладенням на нього відповідних обов`язків, передбачених КПК України.

Так, відповідно до ст. 183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м`яких запобіжних заходів не може запобігти ризикам, передбаченим ст. 177 КПК України.

Відповідно до вимог пунктів 1, 3, 4 статті 5 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод та практики Європейського суду з прав людини, згідно з якими обмеження права особи на свободу і особисту недоторканість можливе лише в передбачених законом випадках за встановленою процедурою. Тяжкість обвинувачення може бути достатньою причиною разом з іншими доводами для продовження строку тримання під вартою (рішення ЄСПЛ від 12.03.2013 року у справі Волосюк проти України).

При цьому, Європейський суд з прав людини неодноразово підкреслював, що наявність підстав для тримання особи під вартою має оцінюватися в кожному кримінальному провадженні з урахуванням конкретних обставин. Так, у пункті 80 рішення від 10 лютого 2011 р. у справі "Харченко проти України" ЄСПЛ вказував, що на етапі розгляду питання щодо взяття заявника під варту аргументами на користь такого рішення стали серйозність звинувачень, пред`явлених заявникові, та ризик його втечі. Після цього прокурори і суди не навели жодних підстав для продовження тримання заявника під вартою, лише зазначили, що запобіжний захід було обрано правильно. Проте згідно з п. 3 ст. 5 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод зі спливом певного часу лише наявність обґрунтованої підозри перестає бути підставою для позбавлення свободи, і судові органи мають навести інші аргументи для продовження тримання під вартою. До того ж такі підстави мають бути чітко вказані національними судами. Крім того, національні владні органи не розглядали можливість застосування інших запобіжних заходів, альтернативних триманню під вартою. Аналогічна позиція ЄСПЛ викладена і у пункті 60 рішення у справі "Єлоєв проти України".

У своєму Рішенні "Подвезько проти України" № 74297/11 від 12.02.15 р. Європейський Суд з прав людини у п. 21 вказує, що аргументи "за" і "проти" звільнення (з-під варти), включаючи ризик того, що обвинувачений може перешкоджати належному провадженню у справі, не повинні оцінюватись абстрактно, але мають підтверджуватись фактичними даними. Ризик того, що обвинувачений може переховуватись, не може оцінюватися виключно на підставі ступеня тяжкості можливого покарання. Він має оцінюватися з урахуванням ряду інших відповідних факторів, які можуть або підтвердити існування небезпеки переховування, або довести, що така можливість є настільки незначною, що може не виправдати досудове тримання під вартою.

Відповідно до ч. 1 ст. 194 КПК України, під час розгляду клопотання про продовження (зміну) запобіжного заходу суд зобов`язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставин, які свідчать про: наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачений ст. 177 КПК України, і на які вказує прокурор; недостатність застосування більш м`яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам зазначеним у клопотанні.

За результатами, встановлених у судовому засіданні обставин, та з урахуванням доводів, викладених стороною захисту та стороною, яка підтримує державне обвинувачення, суд прийшов до переконання, що після обрання обвинуваченому ОСОБА_4 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою ступень ризиків, які були встановлені судом, змінилися.

Так, під час розгляду даного клопотання прокурором зазначалося про те, що ризики, передбачені п.п. 1, 3, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, які враховувались при обранні запобіжного заходу та були підставами для продовження строку запобіжного заходу щодо обвинуваченого ОСОБА_4 , не зменшилися та продовжують існувати. Разом із тим, такі посилання прокурора не були доведені відповідними доказами під час розгляду даного клопотання.

Обґрунтованість будь-якого строку тримання під вартою, яким би коротким він не був, має бути переконливо доведена владою ("Ідалов проти Росії", п. 140). Так, у контексті вказаних вище стандартів Європейського суду з прав людини, з огляду на те, що в цій справі загальний термін тримання ОСОБА_4 під вартою становить більше 5 років, доводи сторони обвинувачення про те, що лише подальше тримання обвинуваченого під вартою може убезпечити від настання ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, що виправдовують подальше тримання обвинуваченого під вартою на даний час, не можна вважати належно обґрунтованими, оскільки з огляду на рішення Європейського суду ризик втечі зменшується зі спливанням часу, проведеного під вартою (Ноймайстер проти Австрії §10), вагомість наявних доказів може бути важливим фактором, що свідчить про наявність в минулому і зараз серйозних ознак вини, само по собі не може служити виправданням тривалого тримання під вартою (Дереджі проти Туреччини, §38), ризик тиску на свідків може бути визнано на початкових стадіях процесу (Яжинський проти Польщі, §43).

Як вбачається з обвинувального акту та реєстру матеріалів досудового розслідування, ОСОБА_4 обвинувачується у вчиненні двох особливо тяжких злочинів, за які передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк понад 10 років.

Досліджені в судовому засіданні докази обґрунтованості пред`явленого обвинувачення ОСОБА_4 є вагомими, більш детальну оцінку яким суд надасть під час перебування в нарадчій кімнаті при прийнятті остаточного рішення у даному кримінальному провадженні.

Дані обставини можуть свідчити про наявність ризиків, що під впливом тяжкості покарань, які загрожують обвинуваченому ОСОБА_4 , він може переховуватись від судового слідства; незаконно впливати на потерпілу та свідків; вчинити інше кримінальне правопорушення.

Ступінь ризиків оцінюється в сукупності факторів, пов`язаних з характером особи обвинуваченого, моральністю, його відношенням до інкримінованих кримінальних правопорушень, місцем проживання, родом занять, майновим станом, особистими та соціальними обставини його життя, сімейними зв`язками та зв`язками з суспільством.

Так, слід враховувати, що запобіжний захід не є мірою покарання, а сама лише тяжкість кримінального правопорушення і покарання за нього, хоча і є визначаючим елементом при оцінці ризику ухилення від суду, однак не може бути достатньою підставою для законності тримання особи під вартою, оскільки потреба подовжити строк тримання його під вартою не можна оцінювати з суто абстрактної точки зору, зважаючи лише на тяжкість злочину.

Такої позиції дотримується Європейський Суд з прав людини. Зокрема, в п. 74 його рішення у справі "Мамедова проти Росії" (Mamedova v. Russia), заява №7064/05 від 01.06.2006 року зазначено: "…Розглядаючи законність і обґрунтованість подальшого тримання заявниці під вартою, районний і обласний суди увесь час посилалися на серйозність висунутого обвинувачення як на головний чинник для оцінки можливості того, що заявниця переховуватиметься від правосуддя, перешкоджатиме відправленню правосуддя або вчинятиме нові злочинні дії. Однак, як не раз зазначав Суд, хоч суворість покарання, що загрожує заявникові, має значення для оцінки небезпеки його зникнення або вчинення нових злочинів, потребу подовжити строк тримання під вартою не можна оцінювати з чисто абстрактної точки погляду, зважаючи лише на тяжкість злочину. Так само і подовження строку тримання під вартою не може застосовуватися через те, що вироком може бути призначене покарання у вигляді позбавлення волі…".

При цьому, суд враховує, що ОСОБА_4 утримується під вартою з 25.04.2016 року, а відносно іншого обвинуваченого ОСОБА_6 обрано інший запобіжний захід у вигляді особистого зобов`язання до завершення судового розгляду в кримінальному провадженні.

Станом на 21.11.2022 року, на думку суду ризик переховування від можливого покарання відносно ОСОБА_4 може бути нівельований іншим менш суворим у вигляді цілодобового домашнього арешту з носінням засобів електронного контролю.

На зазначене рішення також впливає тривалість оголошених перерв та відкладень судових засідань зважаючи на неявку свідків обвинувачення до суду для їх допиту, наявність ризиків пов`язаних із станом здоров`я обвинуваченого ОСОБА_4 , тривалість утримання останнього під вартою (більше шести років).

З огляду на зазначені обставини, оцінивши в сукупності ступень тяжкості покарання, що загрожує ОСОБА_4 за вчинення інкримінованих йому злочинів, враховуючи дані про особу обвинуваченого, який являється особою молодого віку, раніше не судимий, має місце постійного проживання, суд приходить до висновку, що на даний момент ризики, передбачені п.п. 1, 3, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, у разі його звільнення з-під варти, значно зменшилися.

При цьому, на думку суду, вищезазначеним ризикам, за встановлених в ході судового розгляду обставин, може запобігти цілодобовий домашній арешт із покладенням на  ОСОБА_4 обов`язку носити електронний засіб контролю, за допомогою якого сторона обвинувачення може відслідковувати порушення умов домашнього арешту.

Також, як вбачається зі змісту клопотання прокурора про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, останній зазначає, що продовжує існувати ризик незаконного впливу на потерпілу та свідків, водночас, існування вказаного ризику не доведено стороною обвинувачення, з огляду на відсутність конкретних фактів, а не абстрактних припущень сторони обвинувачення, які б підтверджували наявність такого ризику.

Крім того, на думку суду перебування ОСОБА_4 під цілодобовим домашнім арештом з носінням електронного засобу контролю, так само як і тримання під вартою, здатне унеможливити вчинення відносно потерпілої та свідків протиправних дій. Адже, в разі цілодобового домашнього арешту обвинувачений перебуватиме лише в одному місці – за місцем фактичного проживання, а його пересування на виклик до суду знаходитиметься під контролем правоохоронних органів з допомогою електронного засобу контролю.

Отже, вищенаведене свідчить, що в порівнянні із тим, якими під час обрання ОСОБА_4 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою та його продовження були ризики, вони, станом на дату продовження такого запобіжного заходу 21.11.2022 року, дійсно зменшилися. І при цьому нові ризики не з`явилися.

Таким чином, суд вважає, що прокурором, на даному етапі судового розгляду, не доведено наявність ризиків, передбачених п.п. 1, 3, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, а також не наведено переконливих мотивів, того, що наявність ризиків не може бути мінімізовано за рахунок інших запобіжних заходів. При цьому, слід зазначити, що обвинувачений ОСОБА_4 знаходиться під вартою більше 5 років, що хоч і є співмірним з тяжкістю обвинувачення, однак прокурор не зазначив нових аргументів, які б з огляду на вищезазначені положення законодавства, виправдовували подальше тримання ОСОБА_4 під вартою.

З огляду на вище викладене, суд вважає, що застосування до обвинуваченого ОСОБА_4 запобіжного заходу у виді цілодобового домашнього арешту із покладенням на нього обов`язків, передбачених КПК України, замість продовження тримання його під вартою дозволить забезпечити виконання обвинуваченим ОСОБА_4 , покладених на нього процесуальних обов`язків, та досягнути під час судового розгляду тих самих результатів із запобігання ризиків, що і продовження йому запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.

У відповідності до ч. 2 ст. 181 КПК України домашній арешт може бути застосовано до особи, яка підозрюється у вчиненні злочину, за вчинення якого законом передбачено покарання у виді позбавлення волі.

Відповідно до ч. 6 ст.181 Кримінального процесуального кодексу України строк дії ухвали про тримання особи під домашнім арештом не може перевищувати двох місяців. У разі необхідності строк тримання особи під домашнім арештом може бути продовжений за клопотанням прокурора.

З цього приводу у суду відсутні достатні підстави та докази для продовження обвинуваченому ОСОБА_4 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, та у відповідності до ч. 4 ст. 194 КПК України, щодо обвинуваченого застосовує більш м`який запобіжний захід у вигляді цілодобового домашнього арешту терміном на два місяці, оскільки саме цей запобіжний захід забезпечить виконання обвинуваченим процесуальних обов`язків та попередить вчинення ним дій, передбачених ч.1 ст.177 КПК України.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст. 176-206, 331, 350, 376, п. 20-5 Перехідних положень КПК України, суд

п о с т а н о в и в :

У задоволенні клопотання прокурора ОСОБА_3 відмовити.

Змінити обвинуваченому ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , запобіжний захід у виді тримання під вартою на цілодобовий домашній арешт терміном на два місяці із носінням електронних засобів контролю з визначенням наступних обов`язків: протягом доби не залишати місця проживання АДРЕСА_1 , прибувати до суду за першою вимогою; не відлучатися з місця проживання без дозволу суду; повідомляти суд, залежно від стадії кримінального провадження про необхідність зміни свого місця проживання та зміну засобів зв`язку; здати на зберігання до відповідних органів державної влади свій паспорт для виїзду за кордон чи інші документи, які надають таке право; не спілкуватись безпосередньо, чи через інших осіб, із потерпілими, іншим обвинуваченим ОСОБА_6 та свідками у кримінальному провадженні №12016110200001495, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань 23.04.2016 року; заборонити вживання алкогольних напоїв на строк дії обов`язків, тощо.

Термін дії обов`язків, визначених судом, становить два місяці, тобто до 24.00 год. 20.01.2023 року.

З метою виконання ухвали суду звільнити обвинуваченого ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з-під варти з Держаної установи «Київський слідчий ізолятор» 22.11.2022 року шляхом його передачі та супроводження працівниками поліції Бориспільського РУП ГУ НП в Київській області та Оболонського УП ГУ НП в місті Києві до місця його проживання: АДРЕСА_1 .

Контроль за виконанням ухвали суду щодо зміни запобіжного заходу на цілодобовий домашній арешт покласти на прокурорів групи прокурорів та Оболонське управлінні поліції ГУ НП в місті Києві.

Ухвала суду про зміну обвинуваченому запобіжного заходу може бути оскаржена до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом семи днів з моменту проголошення ухвали суду через Бориспільський міськрайонний суд Київської області або безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Оголошення повного тексту ухвали суду здійснено 23.11.2022 року.

Головуючий:                                                           ОСОБА_1