Постанова

Іменем України

16 листопада 2022 року

м. Київ

справа № 464/3391/20

провадження № 61-3833св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Крата В. І.,

суддів: Антоненко Н. О., Дундар І. О. (суддя-доповідач), Краснощокова Є. В., Русинчука М. М.,

учасники справи:

позивач (відповідач за зустрічним позовом) - ОСОБА_1 ,

відповідач (позивач за зустрічним позовом) - ОСОБА_2 ,

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Львівського апеляційного суду від 21 березня 2022 року у складі колегії суддів: Мікуш Ю. Р., Приколоти Т. І., Савуляка Р. В.,

Історія справи

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2020 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя.

Позов мотивований тим, що вони з відповідачем зареєстрували шлюб 05 серпня 2000 року, який розірваний рішенням Сколівського районного суду Львівської області від 25 вересня 2017 року.

За час перебування у шлюбі за спільні кошти ними була придбана квартира АДРЕСА_1 та гараж у будинку АДРЕСА_2 .

Право власності на зазначене нерухоме майно оформлено на відповідача. Згоди про поділ спільного майна між сторонами не досягнуто.

ОСОБА_1 просив:

визнати за ним та відповідачем право спільної часткової власності за кожним на 1/2 частку квартири АДРЕСА_1 ,

визнати за ним та відповідачем право спільної часткової власності за кожним на 1/2 частку гаража XL, VII загальною площею 7,2 кв. м, що розташований за адресою: АДРЕСА_2 . квартири АДРЕСА_1 .

У жовтні 2020 року ОСОБА_2 подала зустрічний позов про визнання майна особистою власністю одного з подружжя.

Зустрічний позов мотивований тим, що з 05 серпня 2000 року вона перебувала із ОСОБА_1 у зареєстрованому шлюбі, який розірваний рішенням Сколівського районного суду Львівської області від 25 вересня 2017 року.

19 грудня 2003 року на підставі договору дарування вона отримала в дарунок квартиру за адресою: АДРЕСА_3 , яку 10 лютого 2015 року відчужила на підставі договору купівлі-продажу за 297 000 грн. Ці кошти були вкладені у придбання спірної квартири.

Оскільки для купівлі квартири АДРЕСА_1 не вистачало коштів, нею укладений договір позики у розмірі 15 000 євро.

За допомогою батьків, 16 лютого 2017 року нею виконано усі зобов`язання за договором позики.

Вказує на те, що за час шлюбу, ОСОБА_1 жодного дня не працював, а тому не мав коштів на придбання спірної квартири. Таким чином спірна квартира була придбана нею, хоч і за час шлюбу, але за кошти, які належали їй особисто.

ОСОБА_2 просила визнати особистою приватною власністю квартиру за адресою: АДРЕСА_4 .

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Сихівського районного суду м. Львова від 13 квітня 2021 року позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя задоволено частково.

Визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/4 частку у праві спільної власності на квартиру АДРЕСА_1 .

Визнано за ОСОБА_3 право власності на 3/4 частки у праві спільної власності на квартиру АДРЕСА_1 .

В іншій частині вимог позову відмовлено.

Вирішено питання щодо розподілу судового збору.

В задоволенні зустрічного позову ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про визнання майна особистою власністю одного з подружжя відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що квартира, яка 10 лютого 2015 року була відчужена ОСОБА_4 , належала їй особисто, оскільки була їй подарована. Відтак, отримані від відчуження квартири кошти належали відповідачу особисто. Як вбачається із договору купівлі-продажу від 10 лютого 2015 та акту приймання-передачі квартири від 17 лютого 2015 року, вони укладені із різницею в декілька днів, що у сукупності із поясненнями сторін, свідчить про те, що спірна квартира придбана у т. ч. і за кошти, які отримані ОСОБА_4 за відчуження особисто належного їй майна. Виходячи із вартості квартиру АДРЕСА_1 на час її придбання, яка складала 593 287,08 грн, особисті кошти відповідача, вкладені у її придбання - у розмірі 294 000 грн, склали оплату 1/2 частки спірної квартири, відтак, зазначена частка належить відповідачу особисто.

Враховуючи відсутність належних і допустимих доказів про оплату іншої частини особистих коштів за придбання спірної квартири, зважаючи на те, що така придбана за час шлюбу сторін, суд першої інстанції зробив висновок, що 1/2 частка спірної квартири є об`єктом права спільної власності подружжя.

Оскільки частки сторін у спільному майні є рівними, суд першої інстанції зробив висновок, що слід поділити спільне майно, визначивши частки належні кожній із сторін у спільній власності, а саме, визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/4 частку у праві спільної власності на квартиру АДРЕСА_1 та за ОСОБА_3 право власності на 1/4 частку у праві спільної власності на квартиру АДРЕСА_1 , що в сукупності із часткою належною їй особисто становить 3/4 частки у праві спільної власності на спірну квартиру.

Щодо вимог за зустрічним позовом про визнання квартири АДРЕСА_1 в цілому особистою власністю ОСОБА_3 , суд першої інстанції зробив висновок, що вони задоволенню не підлягають з огляду на часткове задоволення вимог за первісним позовом, що виключає можливість задоволення зустрічного позову із мотивів наведених в обґрунтування часткового задоволення первісного позову.

Додатковим рішенням Сихівського районного суду м. Львова від 21 вересня 2021 року в задоволенні позовної вимоги про визнання за позивачем та відповідачем по 1/2 частці на гараж XL, VII загальною площею 7,2 кв. м, що розташований за адресою: АДРЕСА_2 , відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову про поділ гаража, суд першої інстанції виходив з того, що згідно інформаційної довідки Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єктів нерухомого майна, відомості про зареєстроване право власності на такий об`єкт нерухомого майна як - гараж XL, VII загальною площею 7,2 кв. м, що розташований за адресою: АДРЕСА_2 у вказаних реєстрах відсутні. Зазначена обставина свідчить про відсутність об`єкту нерухомого майна, який заявлено у вказаній позовній вимозі, а також про те, що право власності сторін на такий не виникало, а тому підстави для його поділу відсутні.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Львівського апеляційного суду від 21 березня 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 та її адвоката Мушинського Т. Б. задоволено.

Рішення Сихівського районного суду м. Львова від 13 квітня 2021 року скасовано.

Ухвалено нове рішення.

У позовних вимогах ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя відмовлено.

Позовні вимоги ОСОБА_3 задоволено.

Визнано за ОСОБА_3 право особистої приватної власності на квартиру АДРЕСА_1 .

Суд апеляційної інстанції виходив з того, що ОСОБА_1 не надано доказів про отримані ним доходи та суми спільно вкладених ним коштів для придбання квартири. Окрім цього, двох кімнатна квартира АДРЕСА_1 набута від продажу повноцінної однокімнатної квартири, яка була особистою власністю ОСОБА_2 , тому суд апеляційної інстанції зробив висновок що спірна квартира є особистою власністю ОСОБА_2 , а факт перебування сторін у шлюбі, що є основним доводом позивача ОСОБА_1 у зазначеній справі, не є підставою для визнання майна спільним.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У квітні 2022 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Львівського апеляційного суду від 21 березня 2022 року та залишити в силі рішення Сихівського районного суду м. Львова від 13 квітня 2022 року.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційним судом не враховані правові висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17, у постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року у справі № 6-843цс17, у постановах Верховного Суду від 06 лютого 2018 року у справі № 235/9895/15, від 05 квітня 2018 року у справі № 404/1515/16-ц. Судом апеляційної інстанції порушено принцип оцінки доказів, що призвело до неможливості встановити фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи. Суд апеляційної інстанції надав перевагу доказам, наданим ОСОБА_2 , при цьому не надав оцінки доказам, наданим ОСОБА_1 , належним чином не дослідив докази, які підтверджують, що ОСОБА_1 мав та має самостійний дохід від роботи, постійно проживав у спірній квартирі з 2015 по 2018 роки. Позивач за зустрічним позовом жодним чином не довела, що на спірну квартиру не поширюється режим спільної сумісної власності подружжя. Суд апеляційної інстанції належним чином не дослідив акт приймання-передачі об`єкту інвестування до договору № 40-10/11/14 про участь у Фонді фінансування будівництва виду «А» від 10 листопада 2014 року, який підписано 17 лютого 2015 року між ТОВ «Житлово-будівельна компанія «Ваш дім» та ОСОБА_4 .

Аналіз змісту касаційної скарги свідчить про те, що судове рішення оскаржується лише в частині первісних позовних вимог щодо поділу квартири та зустрічних вимог щодо визнання квартири особистою приватною власністю, тому в іншій частині не оскаржується та в касаційному порядку не переглядається.

Позиція інших учасників справи

У травні 2022 року ОСОБА_2 подала відзив на касаційну скаргу за підписом представника ОСОБА_5 , у якому просить у задоволенні касаційної скарги ОСОБА_1 відмовити, постанову Львівського апеляційного суду від 21 березня 2022 року залишити без змін.

Відзив на касаційну скаргу мотивований тим, що рішенням Сколівського районного суду Львівської області від 25 вересня 2017 року в справі №453/342/17 встановлено, що сторони тривалий час разом не проживали. Ще задовго до звернення до суду з позовом про розірвання шлюбу, сторони разом не проживали та не вели спільного господарства, не мали спільного бюджету. На момент повернення боргу за договором позики, 16 лютого 2017 року, сторони фактично припинили шлюбні відносини та введення спільного господарства. Договір позики коштів для придбання спірного нерухомого майна був укладений ОСОБА_2 без згоди ОСОБА_1 , в її особистих інтересах для придбання житла. Враховуючи, що частину коштів для придбання квартири вона отримала від продажу іншої квартири, позивач за зустрічним позовом позичала гроші, щоб придбати квартиру особисто, та відповідно з коштами для повернення боргу їй допомогли батьки. Враховуючи факт того, що договір позики не укладався в інтересах сім`ї, позика не поверталася за кошти, які були спільною власністю подружжя, то відповідно не можна вважати спільною сумісною власністю подружжя майно, яке було придбане за ці кошти.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 02 травня 2022 року відкрито касаційне провадження у справі № 464/3391/20, витребувано справу з суду першої інстанції.

У травні 2022 року матеріали цивільної справи № 464/3391/20 надійшли до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 02 листопада 2022 року справу призначено до судового розгляду.

Межі та підстави касаційного перегляду

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).

В ухвалі Верховного Суду від 02 травня 2022 року зазначено, що касаційна скарга містить передбачені частиною другою статті 389 ЦПК України підстави для відкриття касаційного провадження (суд апеляційної інстанції в оскарженому судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 06 лютого 2018 року у справі № 235/9895/15, від 05 квітня 2018 року у справі № 404/1515/16-ц, від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17, від 13 серпня 2021 року у справі № 638/20102/16 та у постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року у справі № 6-843цс17 та судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частиною третьою статті 411 ЦПК України).

Фактичні обставини

Суди встановили, що сторони перебували у зареєстрованому шлюбі з 05 серпня 2000 року, який розірваний рішенням Сколівського районного суду Львівської області від 25 вересня 2017 року.

Згідно інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відповідачем під час шлюбу набуто у власність квартиру за адресою АДРЕСА_4 .

ОСОБА_2 19 грудня 2003 року отримала у власність квартиру за адресою АДРЕСА_3 на підставі договору дарування від 19 грудня 2003 року, укладеного між ОСОБА_6 та ОСОБА_4 , посвідченого приватним нотаріусом Львівскього міського нотаріального округу Тимків І. М.

За договором купівлі-продажу квартири від 10 лютого 2015 року ОСОБА_4 продала ОСОБА_7 квартиру за адресою АДРЕСА_3 , за 294 000 грн.

Згідно акту прийняття-передачі об`єкту інвестування від 17 лютого 2015 року на виконання умов договору № 40-10/11/14, укладеного між ТОВ «ЖБК «Ваш дім» та ОСОБА_4 , ОСОБА_4 було передано об`єкт інвестування, а саме квартиру АДРЕСА_1 , загальною вартістю 593 287,08 грн. Відповідно до пункту 7 акту - підписанням акту сторони підтвердили виконання зобов`язань з обох сторін.

Позиція Верховного Суду

Згідно із статтею 60 Сімейного кодексу України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Тобто, спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу, можуть бути будь-які види майна, незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були набуті.

Особистою приватною власністю дружини, чоловіка є, зокрема: майно, набуте нею, ним до шлюбу; майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування; майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто (пункти 1, 2, 3 частини першої статті 57 СК України).

Тобто, у випадку набуття одним із подружжя за час шлюбу майна за власні кошти, таке майно є особистою приватною власністю

Тлумачення статті 61 СК України свідчить, що спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу, можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були набуті.

При вирішенні спору про поділ майна суд може відступити від засади рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення, зокрема якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім`ї, ухилявся від участі в утриманні дитини (дітей), приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім`ї (частина друга статті 70 СК України).

За рішенням суду частка майна дружини, чоловіка може бути збільшена, якщо з нею, ним проживають діти, а також непрацездатні повнолітні син, дочка, за умови, що розмір аліментів, які вони одержують, недостатній для забезпечення їхнього фізичного, духовного розвитку та лікування (частина третя статті 70 СК України).

Майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення (частина перша статті 71 СК України).

Тлумачення вказаних норм свідчить, що поділ майна подружжя здійснюється таким чином: по-перше, визначається розмір часток дружини та чоловіка в праві спільної власності на майно (стаття 70 СК України); по-друге, здійснюється поділ майна в натурі відповідно до визначених часток (стаття 71 СК України). У разі неподільності присуджується одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними (частини перша, друга статті 71 СК України), або реалізується через виплату грошової чи іншої матеріальної компенсації вартості його частки (частина друга статті 364 ЦК України). При цьому не виключається звернення одного із подружжя, при наявності спору, з позовом про визнання права на частку в праві спільної власності без вимог щодо поділу майна в натурі.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четвертої статті 263 ЦПК України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17 (провадження № 14-325цс18), на яку посилається ОСОБА_1 у касаційні скарзі, заначено, що «у статті 60 СК України закріплено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Таке ж положення містить і стаття 368 ЦК України.

Частиною першою статті 70 СК України встановлено, що у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Зазначені норми закону свідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Ця презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує».

Відповідно до статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності.

На підставі частини першої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно з положеннями статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Частиною першою статті 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до частини шостої статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Сторона, яка посилається на ті чи інші обставини, знає і може навести докази, на основі яких суд може отримати достовірні відомості про них. В іншому разі, за умови недоведеності тих чи інших обставин суд вправі ухвалити рішення у справі на користь протилежної сторони. Таким чином, доказування є юридичним обов`язком сторін і інших осіб, які беруть участь у справі.

Статтею 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

У справі, що переглядається, суди встановили, що 10 лютого 2015 року ОСОБА_4 продала належну їй на праві особистої приватної власності квартиру за адресою АДРЕСА_3 , за 294 000 грн.

Згідно акту прийняття-передачі об`єкту інвестування від 17 лютого 2015 року загальна вартість квартири АДРЕСА_1 складає 593 287,00 грн.

З огляду на ці обставини, суд першої інстанції зробив вірний висновок, що спірна квартира придбана, у тому числі, і за кошти, які отримані ОСОБА_2 за відчуження особисто належного їй майна. Оскільки особисті кошти позивача за зустрічним позовом, вкладені у її придбання, у розмірі 294 000 грн, склали оплату 1/2 частки спірної квартири, відтак, зазначена частка належить відповідачу особисто. Враховуючи, що ОСОБА_2 не спростувала презумпцію спільності права власності на 1/2 частку спірної квартири, суд першої інстанції зробив вірний висновок, що ОСОБА_1 належить 1/4 частка спірної квартири.

Суд апеляційної інстанції на зазначені обставини уваги не звернув, належним чином не мотивував спростування висновків суду першої інстанції, неправильно скасував законне та обґрунтоване рішення та дійшов помилкового висновку про наявність підстав для задоволення зустрічного позову про визнання права особистої приватної власності на спірну квартиру за ОСОБА_3 .

Посилання апеляційного суду на те, що рішенням про розірвання шлюбу встановлено тривалий час не проживання разом подружжя ОСОБА_8 необґрунтоване, оскільки рішенням Сколівського районного суду Львівської областівід 25 вересня 2017 року розірвано шлюб укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 , зареєстрований 05 серпня 2000 року Гребенівською сільською радою Сколівського району Львівської області, актовий запис № 3.

В описовій частині рішення викладена позиція позивача ОСОБА_4 , яка зазначила, що з відповідачем протягом тривалого часу проживають окремо.

Мотивувальна частина рішення встановлених обставин щодо часу припинення шлюбних відносин не містить.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Доводи касаційної скарги, з урахуванням меж касаційного перегляду, дають підстави для висновку, що постанова суду апеляційної інстанції в оскарженій частині прийнята з порушенням норм матеріального права, з урахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу належить задовольнити, постанову суду апеляційної інстанції в оскарженій частині скасувати, рішення суду першої інстанції залишити в силі.

Щодо розподілу судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції.

При подачі касаційної скарги ОСОБА_1 сплатив судовий збір у розмірі 14 886,00 грн.

Оскільки касаційна скарга ОСОБА_1 підлягає задоволенню, постанова суду апеляційної інстанцій в оскарженій частині підлягає скасуванню, з ОСОБА_2 слід стягнути на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 14 886 грн.

Керуючись статтями 400, 409, 413, 416 ЦПК України Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Постанову Львівського апеляційного суду від 21 березня 2022 року в частині позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 щодо поділу квартири та зустрічних позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання квартири особистою приватною власністю скасувати, рішення Сихівського районного суду м. Львова від 13 квітня 2021 року в цій частині залишити в силі.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 14 886,00 грн.

З моменту прийняття постанови судом касаційної інстанції постанова Львівського апеляційного суду від 21 березня 2022 року в скасованій частині втрачає законну силу.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. І. Крат

Судді: Н. О. Антоненко

І. О. Дундар

Є. В. Краснощоков

М. М. Русинчук