Справа № 752/26392/17

Провадження № 2/752/209/22

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

03 жовтня 2022 року Голосіївський районний суд м. Києва у складі:

головуючого судді Плахотнюк К.Г.

за участі секретаря судового засідання Нікітенко А.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві у приміщенні суду в порядку загального позовного провадження справу за позовом ОСОБА_1 до акціонерного товариства «Альфа-Банк» про визнання недійсними договорів, зобов`язання вчинити дії, відшкодування збитків,

встановив:

13.12.2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом про визнання недійсними договорів, зобов`язання вчинити дії, відшкодування збитків до ПАТ «Укрсоцбанк».

14.12.2017 року суддею Голосіївського районного суду м. Києва Шкірай М.І. постановлено ухвалу про відкриття провадження у справі.

13.03.2018 року Голосіївським районним судом м. Києва постановлено ухвалу про розгляд справи за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче судове засідання.

У зв`язку з рішенням Вищої ради правосуддя № 1464/0/15-20 від 21.05.2020 року ОСОБА_2 звільнено з посади судді Голосіївського районного суду м. Києва.

На підставі п. 2.3.50 Положення про автоматизовану систему документообігу у Голосіївському районному суді м. Києва, але не виключно, керівником апарату Голосіївського районного суду м. Києва видано розпорядження № 399 про призначення автоматизованого розподілу цивільної справи № 752/26392/17.

Відповідно до повторного автоматизованого розподілу справ у Голосіївському районному суді м. Києва, 04.06.2020 року справа № 752/26392/17 передана до провадження судді Плахотнюк К.Г.

11.01.2021 року суддею Голосіївського районного суду м. Києва Плахотнюк К.Г. постановлено ухвалу про прийняття справи до провадження.

14.05.2021 року Голосіївським районним судом м. Києва постановлено ухвалу про заміну відповідача ПАТ «Укрсоцбанк» його правонаступником АТ «Альфа-Банк».

13.05.2022 року Голосіївським районним судом м. Києва постановлено ухвалу про закриття підготовчого провадження, призначено справу до судового розгляду.

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивачем зазначено, що 05.09.2007 року між АКБСР «Укрсоцбанк», в подальшому змінено назву на ПАТ «Укрсоцбанк» та ним укладено договір кредиту № 10-29/4129.

Відповідно до п.п. 1.1, 1.1.2, 1.2, 1.3.1 зазначеного вище договору, банк надав позичальнику грошові кошти на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру в сумі 33 081, 00 швейцарських франків зі сплатою 10 % річних з кінцевим терміном погашення до 04.09.2022 року; кредит надається позичальнику на наступні цілі - придбання лота іменних, цільових, безпроцентних облігацій серії «L» у без документарній формі, що емітовані ТОВ «Будівельна компанія «Міськжитлобуд», які надають право на отримання у власність однокімнатної квартири АДРЕСА_1 згідно договору купівлі-продажу облігацій № Б-018/01/63/07 від 29.08.2007 року та договору про участь у будівництві № К-03/2/044 від 29.08.2007 року та майнові права на яку взяті в забезпечення відповідно до іпотечного договору № 02-10/3079 від 05.09.2007 року (з додатковими угодами) із заставною вартістю 545 507, 20 грн.

Однак, зазначений договір, на його думку, не відповідає нормам Закону України «Про захист прав споживачів», Закону України «Про банки і банківську діяльність».

Так, у порушення норм Закону України «Про захист прав споживача», йому не надано інформацію про загальну вартість кредиту.

З огляду на викладене вище, просив визнати недійсними договір кредиту № 10-29/4129 від 05.09.2007 року та договір іпотеки № 02-10/3078 від 05.09.2007 року; зобов`язати банк зняти обтяження з предмету іпотеки - однокімнатної квартири АДРЕСА_2 ; стягнути з ПАТ «Укрсоцбанк» на його користь збитки у розмірі 389 158, 44 грн.

13.02.2018 року до суду подано відзив на позов, відповідно до змісту якого відповідач заперечував проти позову, просив відмовити у його задоволенні.

19.04.2018 року до суду подано відповідь на відзив.

У судовому засіданні 03.10.2022 року сторони відсутні, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином.

Врахувавши подані сторонами заяви по суті справи, дослідивши матеріали справи, суд прийшов до висновку про відсутність підстав для задоволення заявлених позовних вимог, з огляду на наступне.

Судом встановлено, що 05.09.2007 року між АКБСР «Укрсоцбанк», в подальшому змінено назву на ПАТ «Укрсоцбанк» та ОСОБА_1 укладено договір кредиту № 10-29/4129.

Відповідно до п.п. 1.1, 1.1.2, 1.2, 1.3.1 зазначеного вище договору, банк надав позичальнику грошові кошти на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру в сумі 33 081, 00 швейцарських франків зі сплатою 10 % річних з кінцевим терміном погашення до 04.09.2022 року; кредит надається позичальнику на наступні цілі - придбання лота іменних, цільових, безпроцентних облігацій серії «L» у без документарній формі, що емітовані ТОВ «Будівельна компанія «Міськжитлобуд», які надають право на отримання у власність однокімнатної квартири АДРЕСА_1 згідно договору купівлі-продажу облігацій № Б-018/01/63/07 від 29.08.2007 року та договору про участь у будівництві № К-03/2/044 від 29.08.2007 року та майнові права на яку взяті в забезпечення відповідно до іпотечного договору № 02-10/3079 від 05.09.2007 року (з додатковими угодами) із заставною вартістю 545 507, 20 грн.

Звертаючись до суду з позовом, позивач ОСОБА_1 зазначає, що кредитний договір є недійним, тому що суперечить нормам Закону України «Про захист прав споживачів», а саме, йому не надано інформацію про загальну вартість кредиту.

За правилами ч. 1 ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам ; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності ; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі ; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом ; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним ; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Частинами 1, 2 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» (у редакції, чинній на момент укладення сторонами оспорюваних правочинів) встановлено, що договір про надання споживчого кредиту укладається між кредитодавцем та споживачем, відповідно до якого кредитодавець надає кошти (споживчий кредит) або бере зобов`язання надати їх споживачеві для придбання продукції у розмірі та на умовах, встановлених договором, а споживач зобов`язується повернути їх разом з нарахованими відсотками. Не вважається пропонуванням споживчого кредиту застереження про можливість надання його під час придбання продукції. Перед укладенням договору про надання споживчого кредиту кредитодавець зобов`язаний повідомити споживача у письмовій формі про: особу та місцезнаходження кредитодавця: кредитні умови, зокрема мету, для якої споживчий кредит може бути витрачений; форми його забезпечення; наявні форми кредитування з коротким описом відмінностей між ними, у тому числі між зобов`язаннями споживача; тип відсоткової ставки, суму, на яку кредит може бути виданий; орієнтовну сукупну вартість кредиту та вартість послуги з оформлення договору про надання кредиту (перелік усіх витрат, пов`язаних з одержанням кредиту, його обслуговуванням та поверненням, зокрема таких, як адміністративні витрати, витрати на страхування, юридичне оформлення тощо); строк, на який кредит може бути одержаний; варіанти повернення кредиту, включаючи кількість платежів, їх частоту та обсяги; можливість дострокового повернення кредиту та його умови; необхідність здійснення оцінки майна та, якщо така оцінка є необхідною, ким вона здійснюється; податковий режим сплати відсотків та державні субсидії, на які споживач має право, або відомості про те, від кого споживач може одержати детальнішу інформацію; переваги та недоліки пропонованих схем кредитування.

Права споживача вважаються порушеними, якщо будь-яким чином (крім випадків, передбачених законом) обмежується право споживача на одержання необхідної, доступної, достовірної та своєчасної інформації про відповідну продукцію.

Крім того, відповідно до ст. 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність», відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України, нормативно-правовими актами Національного банку України та угодами (договорами) між клієнтом та банком.

З рішення Конституційного Суду України від 10 листопада 2011 р. № 15-рп/2011 у справі про захист прав споживачів кредитних послуг вбачається, що положення п.п. 22, 23 ст. 1, ст. 11 ЗУ «Про захист прав споживачів» (у редакції, чинній на момент укладення сторонами оспорюваного правочину) з подальшими змінами у взаємозв`язку з положеннями ч. 4 ст. 42 Конституції України треба розуміти так, що їх дія поширюється на правовідносини між кредитодавцем та позичальником (споживачем) за договором про надання споживчого кредиту, що виникають як під часу кладення, так і виконання такого договору.

Як видно зі змісту висновку експерта № 32712/21-72 від 20.06.2022 року за результатами проведення судово-економічної експертизи (наданого суду представником відповідача) у цивільній справі № 464/4821/16-ц за позовом АТ «Альфа-Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, розрахована реальна процентна ставка (13, 45 %) і абсолютне значення подорожчання кредиту (32504, 20 швейцарських франків) не відповідають вказаним в «Детальному розписі сукупної вартості кредиту, значення реальної процентної ставки та абсолютне значення подорожчання кредиту».

Відтак, в даному випадку мало місце порушення норм Закону України «Про захист прав споживача» щодо повідомлення позичальника про сукупну вартість кредиту.

З огляду на викладене вище, суд приходить до висновку про обґрунтованість вимог позивача щодо визнання договору кредиту № 10-29/4129, укладеного 05.09.2007 року між ПАТ «Укрсоцбанк» та ОСОБА_1 недійсним.

Позивач ОСОБА_1 просив суд також визнати недійсним договір іпотеки № 02-10/3078 від 05.09.2007 року; зобов`язати банк зняти обтяження з предмету іпотеки - однокімнатної квартири АДРЕСА_2 та стягнути з ПАТ «Укрсоцбанк» на його користь збитки у розмірі 389 158, 44 грн.

За правилами ч. 1 ст. 216 ЦК України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Договір іпотеки є засобом забезпечення виконання позичальником свого зобов`язання, а саме договору кредиту № 10-29/4129, укладеного 05.09.2007 року між ПАТ «Укрсоцбанк» та ОСОБА_1 .

Визнання договору кредиту недійсним має наслідки повернення кожною зі сторін у натурі все, що вона одержала на виконання правочину, а тому підстави для визнання недійсним договору іпотеки, з урахування зазначених позивачем обставини, станом на час ухвалення судом рішення відсутні.

Крім того, позивачем не надано суду будь-яких доказів щодо завдання йому збитків у розмірі 389 158, 44 грн., а відтак вимога про їх відшкодування відповідачем не підлягає задоволенню судом.

Разом з тим, відповідач АТ «Альфа-Банк» заперечуючи проти позову, подали до суду заяву про застосування строків позовної давності відносно заявлених позовних вимог, з тих підстав, що оспорюваний правочин укладено у 2007 році, а з позовом ОСОБА_1 звернувся у 2017 році, тобто з пропуском трирічного строку позовної давності.

Стаття 256 ЦК України визначає позовну давність як строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Отже, позовна давність - це строк, протягом якого особа може реалізувати належне їй матеріальне право на отримання судового захисту порушеного цивільного права чи інтересу шляхом пред`явлення в належному порядку нею чи іншою уповноваженою особою позову до суду.

Загальна позовна давність установлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові (стаття 267 ЦК України).

Визначення початку перебігу позовної давності міститься у статті 261 ЦК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 261 ЦК України, за загальним правилом перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Аналіз зазначених норм права дає підстави для висновку про те, що позовна давність є строком пред`явлення позову безпосередньо особою, право якої порушене.

Оспорювані правочини укладено між сторонами у справі у 2007 році, до суду з позовом про захист прав споживачів та визнання недійними договору кредиту та договору іпотеки ОСОБА_1 звернувся лише в 2017 році, тобто більше, ніж через три роки, а тому пропустив строки позовної давності для звернення до суду з позовом для захисту свого порушеного права.

З огляду на викладене вище, позовні вимоги ОСОБА_1 до АТ «Альфа-Банк» про визнання недійсними договорів, зобов`язання вчинити дії, відшкодування збитків, не підлягають задоволенню судом.

Підстави для розподілу судових витрат, за правилами ст. 141 ЦПК України, відсутні.

На підставі викладеного та керуючись, ст. ст. 4, 5, 6, 12, 13, 141, 265, 268, 273 ЦПК України, суд -

вирішив:

позовні вимоги ОСОБА_1 до акціонерного товариства «Альфа-Банк» про визнання недійсними договорів, зобов`язання вчинити дії, відшкодування збитків, залишити без задоволення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення або складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження.

Апеляційна скарга подається до суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, яким ухвалено оскаржуване судове рішення.

Повний текст рішення суду складено 17 листопада 2022 року.

Суддя К.Г. Плахотнюк