КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

справа №753/5359/20 Головуючий у 1 інстанції: Комаревцева Л.В.

провадження №22-ц/824/9977/2022 Головуючий суддя: Олійник В.І.

ПОСТАНОВА

Іменем України

09 листопада 2022 року м. Київ

Київський апеляційний суд в складі колегії суддів:

Головуючого судді: Олійника В.І.,

суддів: Сушко Л.П., Суханової Є.М.,

при секретарі: Панчошній К.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Київського апеляційного суду в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Дарницького районного суду міста Києва від 12 липня 2022 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк», треті особи: Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Орлова Маргарита Акопівна, про визнання недійсним договору іпотеки, -

в с т а н о в и в :

У березні 2020 року ОСОБА_1 звернулась до суду із зазначеним позовом, який обґрунтовувала тим, що з Єдиного державного реєстру судових рішень їй стало відомо про існування судової справи №753/8189/19, яка розглядається в Дарницькому районному суді

м. Києва, в якій однією зі сторін спору є відповідач та її колишній чоловік ОСОБА_2 .

Згодом їй стало відомо, що ця судова справа стосується зняття заборон, накладених на підставі іпотечного договору №49.8/9/1179/07, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Первушиною Н.Ю. 16.05.2007 року, зареєстрованого в реєстрі за №3047.

Вказує, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбі у період від 26.03.2002 року до 01.10.2012 року і нерухоме майно, яке на думку позивачки є предметом іпотеки, було набуте ними у власність приблизно у 2004 року на підставі договорів купівлі-продажу.

Вважає, що нерухоме майно було набуте у власність за час перебування особи у шлюбі, а тому є спільною сумісною власністю подружжя.

Зазначає, що вона нічого не знала про факт укладення вищевказаного іпотечного договору щодо спільного нерухомого майна та згоди на укладення цього договору не надавала, а тому просила визнати його недійсним.

Рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 12 липня 2022 року позов залишено без задоволення.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 з підстав порушення судом норм матеріального і процесуального права ставиться питання про скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового про задоволення позову.

В тому числі, в апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить:

залучити в якості третьої особи, що не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Первушину Н.Ю.

Призначити додаткову почеркознавчу експертизу, на вирішення якої поставити наступні питання:

Чи виконано підпис на згоді ОСОБА_1 щодо отримання її чоловіком ОСОБА_2 кредиту та передачі в іпотеку нерухомого майна, яка була посвідчена приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Орловою М.А. та зареєстрована в реєстрі за №2339, саме ОСОБА_1 чи іншою особою?

Чи виконано підпис в журналі (реєстрі) реєстрації нотаріальних дій приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Орлової М.А. за №2339 щодо надання згоди на отримання ОСОБА_2 кредиту та передачі в іпотеку нерухомого майна саме ОСОБА_1 чи іншою особою?

Повторно витребувати у приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Орлової Маргарита Акопівни оригінал журналу (реєстру) для реєстрації нотаріальних дій, який містить підпис ОСОБА_1 щодо надання згоди на отримання ОСОБА_2 кредиту та передачі в іпотеку нерухомого майна за №2339 для проведення додаткової почеркознавчої експертизи.

Повторно витребувати у приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Первушиної Наталії Юріївни оригінал згоди на отримання кредиту та передачу майна в іпотеку ОСОБА_2 , яка була посвідчена приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Орловою М.А. 14.05.2007 та зареєстрована в реєстрі за №2339 для проведення додаткової почеркознавчої експертизи.

У випадку відмови приватних нотаріусів Київського міського нотаріального округу Орлової Маргарита Акопівни та/або ОСОБА_3 надати оригінали запитуваних документів - вважати доведеною обставину щодо відсутності підпису ОСОБА_1 на згоді про отримання кредиту та передання майна в іпотеку ОСОБА_2 , посвідченої приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Орловою Маргаритою Акопівною 14.07.2007 року за №2339.

Скаргу обґрунтовує тим, що судом першої інстанції здійснено помилкову та неповну оцінку доказів, що стало підставою для відмови у позові. Окрім протиправної ухвали суду першої інстанції від 14.02.2022 року про відмову у призначенні додаткової почеркознавчої експертизи судом було грубо порушено й інші норми ЦПК України.

Вказує, що суд першої інстанції не надав належної оцінки тому факту, що згода містить численні виправлення. Зокрема, невідомою особою слово «житлового будинку» вписано у текст нотаріального бланку ручкою, як і надпис про виправлене. При цьому, біля виправлень не міститься жодного підпису Позивачки.

Водночас, Орлова М.А. звернулася до суду першої інстанції з листом від 26.07.2021 року №51/01-16, яким відмовилася надати для проведення почеркознавчої експертизи журнал реєстрації нотаріальних дій. Свою відмову вона мотивувала тим, що Правила ведення нотаріального діловодства та типової номенклатури справ не передбачають ведення таких журналів, а сама нотаріус такого журналу не веде.

Позивачка наголошує на тому, що така поведінка третьої особи Орлової М.А. містить ознаки недобросовісного виконання своїх процесуальних обов`язків, виходячи з наступного.

При особистому зверненні до приватного нотаріуса КМНО Орлової М.А., остання продемонструвала журнал, у якому був, нібито, підпис позивачки, що свідчить про неправдивість відомостей, наведених у листі нотаріуса до суду №51/01-16 від 26.07.2021.

Відтак, приватний нотаріус КМНО Орлова М.А., як особа, яка зобов`язана мати належний рівень професійної кваліфікації, не могла не знати про вищезазначені положення законодавства.

Таким чином, приватний нотаріус КМНО Орлова М.А., як третя сторона у справі, що не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, грубо проігнорувала свої процесуальні обов`язки.

Тому, оскільки приватний нотаріус КМНО Орлова М.А. ухилилася від подання документів (журналу (реєстру) реєстраційних дій), необхідних для проведення почеркознавчої експертизи, суд першої інстанції мав визнати обставину відсутності підпису позивачки на Згоді та у журналі реєстраційних дій. Водночас, суд першої інстанції оцінку зазначеному факту не надав.

Більше того, висновок експертів КНДІСЕ №17327/17328/21-32 від 10.01.2022 року зазначає про те, що окремі ознаки почерку, що наявні на Згоді, не відповідають зразкам, наданих позивачкою.

Водночас, при прийнятті рішення від 12.07.2021 року суд першої інстанції оцінки зазначеній обставині не надав.

Позивачка наголошує на тому, що нею не надавалася згода на отримання її колишнім чоловіком ОСОБА_2 кредиту та передання майна в іпотеку.

Відтак, при ухваленні оскаржуваного рішення про відмову у задоволенні позову про визнання недійсним Договору іпотеки №49.8/9/1179/07 від 16.05.2007 року Дарницьким районним судом міста Києва не було повно та всебічно з`ясовано обставини справи, не надано неналежну оцінку наявним у справі доказам, а також не враховано актуальну практику Верховного Суду, на яку посилалася позивачка.

Вважає, що Дарницький районний суд міста Києва, не повідомивши її (позивачку) про клопотання експертів КНДІСЕ від 28.05.2021 про надання додаткових матеріалів для проведення експертизи та відмовивши ухвалою від 14.02.2022 року у задоволенні клопотання про призначення додаткової експертизи, позбавив позивачку можливості здійснювати доказування, чим порушив принцип змагальності сторін та поклав в основу судового рішення неповний та неясний висновок експертів КНДІСЕ №17327/17328/21-32 від 10.01.2022 року.

Судом також було проігноровано вимоги частини 2 статті 6 ЗУ «Про іпотеку» (у редакції, чинній на час вчинення нотаріальної дії), яка вимагає наявності нотаріально посвідченої згоди іншого з подружжя для передання майна в іпотеку.

ОСОБА_5 , - представник ОСОБА_2 подав до апеляційного суду відзив, в якому просить залишити клопотання позивачки ОСОБА_1 без задоволення, рішення Дарницького районного суду м. Києва від 12 липня 2022 року залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Вказує, що предметом оспорюваного іпотечного договору є об`єкти нерухомого майна, право власності на які набуті позивачкою та відповідачем ОСОБА_2 за час шлюбу, а саме: земельна ділянка з кадастровим номером 8000000000:90:153:0064 за адресою: АДРЕСА_1 , а також житловий будинок, розташований на вказаній земельній ділянці.

Земельна ділянка з кадастровим номером 8000000000:90:153:0064 за адресою: АДРЕСА_1 , а також житловий будинок, розташований на ній, є об`єктами права спільної сумісної власності позивачки та відповідача.

Зазначає, що позивачкою було надано згоду від 14 травня 2007 року на отримання відповідачем ОСОБА_2 суми кредиту та передання в іпотеку нерухомого майна, яка була посвідчена приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Орловою М. А. і зареєстрована в реєстрі за №2339.

Так, позивачка зазначає, що їй не було нічого відомо про укладання відповідачем ОСОБА_2 оспорюваного іпотечного договору та, що вона не надавала згоди на його вчинення та передання в іпотеку нерухомого майна, як цього вимагала частина друга ст.6 Закону України «Про іпотеку» у редакції, чинній на час укладання оспорюваного договору.

Натомість, ухвалою Дарницького районного суду м. Києва від 23 листопада 2020 року за клопотанням позивачки у справі було призначено судову почеркознавчу експертизу, проведення якої було доручено експертам Експертно-дослідної служби України. Також було зупинено провадження у справі.

Ухвалою Дарницького районного суду м. Києва від 08 квітня 2021 року поновлено провадження у справі у зв`язку з тим, що ухвала про призначення експертизи від 23 листопада 2020 року була залишена без виконання, оскільки у експерта, який здійснював її виконання, було анульовано свідоцтво.

Ухвалою Дарницького районного суду м. Києва від 29 квітня 2021 року проведення судової почеркознавчої експертизи було доручено Київському науково-дослідному інституту судових експертиз. Також було зупинено провадження у справі.

За результатами проведення експертизи експертами Київського науково-дослідного інституту судових експертиз М.Голіяном та І.Красюком було складено висновок

№17327/17328/21-32 від 10 січня 2022 року, відповідно до якого встановити, чи виконаний підпис від імені позивачки на згоді від 14 травня 2007 року на отримання відповідачем ОСОБА_2 кредиту та передання в іпотеку нерухомого майна, яка була посвідчена приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Орловою М.А., зареєстрованій в реєстрі за №2339, не виявилось можливим. Крім того, експертами не вирішувалось питання про те, чи виконано підпис в журналі реєстрації нотаріальних дій приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Орлової М. А. за №2339 щодо надання зазначеної вище згоди.

Також, в апеляційній скарзі позивачка зазначає, що листом від 26 липня 2021 року приватним нотаріусом КМНО Орловою М. А. було надіслано відмову у виконанні ухвали суду про надання журналу реєстрації нотаріальних дій, що, на думку позивачки, містить ознаки недобросовісного виконання приватним нотаріусом своїх процесуальних обов`язків. Вказане твердження позивачки не ґрунтується на вимогах законодавства, виходячи з наступного.

В матеріалах справи міститься клопотання експерта Київського науково-дослідного інституту судових експертиз М.Голіяна про надання додаткових матеріалів від 28 травня 2021 року, а саме: оригіналу досліджуваного документа - журналу реєстрації нотаріальних дій приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Орлової М.А. за

№2339 щодо надання згоди на отримання відповідачем ОСОБА_2 кредиту та передачі в іпотеку нерухомого майна; вільних зразків підпису позивачки, у тому числі наближених за часом виконання до досліджуваних документів (тобто за 2006 - 2007 роки), які можуть знаходитися в оригіналах документів (заява про видачу паспорта /Форма №1/, нотаріально посвідчені документи (договори, заяви, довіреності), посвідчення, платіжні документи (квитанції, чеки тощо) у максимально можливій кількості.

Зазначає, що листом №51/01-16 від 26 липня 2021 року приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Орлова М.А. повідомила про неможливість надання журналу реєстрації нотаріальних дій, оскільки ведення таких журналів не передбачено законодавством. Отже, такі дії приватного нотаріуса є правомірними.

Відповідно до п.1 Порядку ведення та заповнення реєстрів для реєстрації нотаріальних дій, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 15.07.2003 року

№87/5, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 15 липня 2003 року за №598/7919, який був чинним на момент нотаріального засвідчення справжності підпису позивачки, всі нотаріальні дії, учинені нотаріусами, реєструються в реєстрах для реєстрації нотаріальних дій. Кожний нотаріус веде один реєстр для реєстрації нотаріальних дій, нумерація в якому починається у перший робочий день нового року і закінчується в останній робочий день цього року. Заведення та ведення нотаріусом одночасно більше ніж одного реєстру забороняється. Реєстри, не закінчені в попередньому році, не можуть використовуватися нотаріусом у наступному році. У разі закінчення реєстру нотаріусом в установленому порядку заводиться новий реєстр.

За п.2.4 розділу II Правил ведення нотаріального діловодства, затверджених наказом Міністерства юстиції України від 22.12.2010 року №3253/5, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 23 грудня 2010 року за №1318/18613, нотаріальне діловодство включає, серед іншого, ведення реєстрів для реєстрації нотаріальних дій у паперовій та/або у визначеній Законом електронній формі.

Пунктами 6.1 - 6.3 розділу VI Правил ведення нотаріального діловодства передбачено, що складання та оформлення нотаріальних документів здійснюється у порядку, передбаченому чинним законодавством. Для реєстрації (обліку) нотаріальних документів і документів, на підставі яких вчиняються нотаріальні дії, конторою, приватним нотаріусом заводяться книги і журнали, передбачені типовою номенклатурою справ згідно з додатками (додатки з 6 по 22). Реєстр для реєстрації нотаріальних дій (додаток 23), а також інші книги і журнали ведуться відповідно до форм, установлених цими Правилами.

Згідно з п.7.1 розділу VII Правил ведення нотаріального діловодства про всі нотаріальні дії, вчинені нотаріусами, робиться запис у реєстрах для реєстрації нотаріальних дій.

Таким чином, вважає, що ведення нотаріусом журналу реєстрації нотаріальних дій не було передбачено як законодавством станом на момент нотаріального посвідчення згоди позивачки на отримання відповідачем ОСОБА_2 кредиту та передання в іпотеку нерухомого майна, так і законодавством станом на сьогоднішній день. Це спростовує твердження позивачки про те, що приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Орлова М. А. відмовилась виконувати ухвалу суду про надання журналу реєстрації нотаріальних дій, оскільки про відмову можна говорити лише тоді, коли нотаріус не надає документ, який він зобов`язаний вести згідно з вимогами законодавства і який є у його розпорядженні, а не тоді, коли у нотаріуса витребовується документ, ведення якого не передбачено законодавством і якого немає у його розпорядженні.

Також зазначає, що частинами першою та другою ст.8 Закону України «Про нотаріат» передбачено, що нотаріальна таємниця - сукупність відомостей, отриманих під час вчинення нотаріальної дії або звернення до нотаріуса заінтересованої особи, в тому числі про особу, її майно, особисті майнові та немайнові права і обов`язки тощо. Нотаріус та особи, зазначені у статті 1 цього Закону, а також помічник нотаріуса зобов`язані зберігати нотаріальну таємницю, навіть якщо їх діяльність обмежується наданням правової допомоги чи ознайомленням з документами і нотаріальна дія або дія, яка прирівнюється до нотаріальної, не вчинялась.

Отже, надання нотаріусом будь-яких документів за відсутності відповідних підстав вважатиметься порушенням нотаріальної таємниці, що може мати наслідком встановлену законодавством відповідальність нотаріуса.

Позивачка стверджує, що суд першої інстанції не надав належної оцінки тому факту, що згода від 14.05.2007 року на отримання відповідачем ОСОБА_2 кредиту та передання в іпотеку нерухомого майна, яка була посвідчена приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Орловою М. А. і зареєстрована в реєстрі за №2339, містить численні виправлення, зокрема, невідомою особою слово «житлового будинку» вписано у текст нотаріального бланку ручкою, як і надпис про виправлене. На думку позивачки, біля виправлень повинен міститись підпис позивачки, проте таке твердження є безпідставним з огляду на наведене нижче.

Відповідно до абзацу третього п.23 глави II Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 03.03.2004 № 20/5, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 3 березня 2004 року за №283/8882, яка діяла на момент нотаріального посвідчення згоди від 14.05.2007 року на отримання Відповідачем-1 кредиту та: передання в іпотеку нерухомого майна, яка була посвідчена приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Орловою М. А. та зареєстрована в реєстрі за №2339 (станом на 14.05.2007 року) дописки і виправлення повинні бути застережені нотаріусом перед підписом відповідних осіб (сторін правочинів та інших осіб, які підписали правочин, заяву та ін.) і повторені в кінці посвідчувального напису. При цьому, виправлення мають бути зроблені так, щоб усе помилково написане, а потім закреслене можна було прочитати.

При візуальному огляді згоди від 14.05.2007 року на отримання відповідачем ОСОБА_2 кредиту та передання в іпотеку нерухомого майна, яка була посвідчена приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Орловою М.А., зареєстрованої в реєстрі за №2339, вбачається, що в кінці тексту згоди нотаріусом зроблено застереження: «дописаному: «житлового будинку та» та виправленому «знаходяться» вірити». В кінці посвідчувального напису нотаріусом зроблено застереження: «дописаному житлового будинку та» та виправленому «знаходяться вірити», яка засвідчено печаткою та підписом нотаріуса. Засвідчення застереження підписом особи, яка звернулась за вчиненням нотаріальної дії, Інструкцією про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, яка діяла на момент нотаріального посвідчення зазначеної вище згоди, не вимагалось. Це свідчить про те, що при вчиненні вищезазначеного застереження приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Орловою М. А. було повністю дотримано вимог Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України.

Позивачка зазначає про те, що вона, начебто, «не знала та не могла знати про необхідність надання додаткових зразків підпису, що вимагалися клопотанням експерта КНДІСЕ від 28.05.2021 року, оскільки таке не доводилося до її відома». В цьому контексті слід зазначити, що, як було зазначено вище, у висновку №17327/17328/21-32 від 10.01.2022 року за результатами проведеної судово-почеркознавчої експертизи (стор.8) експертами було зазначено, що встановити, чи виконаний підпис від імені позивачки на згоді від 14.05.2007 року на отримання відповідачем ОСОБА_2 кредиту та передання в іпотеку нерухомого майна, яка була посвідчена приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Орловою М.А., зареєстровано в реєстрі за №2339, не виявилось можливим через недостатність порівняльного матеріалу.

Навіть якщо взяти до уваги твердження позивачки про те, що вона не знала та не могла знати про необхідність надання додаткових зразків підпису, що вимагалися клопотанням експерта КНДІСЕ від 28.05.2021 року, оскільки таке, начебто, не доводилося до її відома, це не позбавляло її процесуальних прав як особи, яка звертається до суду з клопотанням про проведення судової почеркознавчої експертизи, надати суду усі наявні в її розпорядженні вільні зразки підпису, а також звернутися до суду з клопотаннями про витребування документів з вільними зразками її підпису у інших осіб та про відібрання експериментальних зразків її підпису у судовому засіданні за участі відповідного спеціаліста.

Крім того, позивачка просить суд апеляційної інстанції повторно витребувати у приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Орлової М.А. оригінал журналу (реєстру) для реєстрації нотаріальних; дій, який містить підпис позивачки щодо надання згоди на отримання відповідачем ОСОБА_2 кредиту та передання майна в іпотеку, зареєстрованої в реєстрі за №2339, а також повторно витребувати у приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Первушиної Н. Ю. оригінал зазначеної вище згоди.

Вважає за необхідне зазначити, що про повторне витребування апеляційним судом у приватного нотаріуса оригіналу реєстру для реєстрації нотаріальних дій можна говорити тоді, коли позивачка вже зверталась з відповідним клопотанням при розгляді справи судом першої інстанції, однак, таке клопотання не було задоволене. Як було зазначено вище, позивачка не зверталась до суду з клопотанням про витребування у приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Орлової М.А. оригіналу реєстру для реєстрації нотаріальних дій, отже, не може йтися про повторне витребування у приватного нотаріуса зазначеного вище документа.

Позивачка не наводить доказів поважності причин неподання нею клопотання про витребування у приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Орлової М.А. оригіналу реєстру для реєстрації нотаріальних дій під час розгляду справи судом першої інстанції. Що стосується витребування у приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Первушиної Н. Ю. оригіналу згоди на отримання відповідачем ОСОБА_2 кредиту та передання ним майна в іпотеку від 14.05.2007 року, зареєстрованої в реєстрі за №2339, то оригінал вказаної згоди було витребувано ухвалою Дарницького районного суду м. Києва від 23.11.2020 року і він досліджувався експертами при проведенні судової почеркознавчої експертизи, що знайшло своє відображення на стор.4 висновку №17327/17328/21-32 від 10.01.2022 року, складеному експертами Київського науково-дослідного інституту судових експертиз М.Голіяном та І.Красюком.

Зазначене вище спростовує твердження позивачки про те, що нею було вчинено усі процесуальні дії у суді першої інстанції для встановлення необхідних для вирішення справи обставин.Ухвалою Дарницького районного суду м.Києва від 14 лютого 2022 року клопотання представника позивачки про призначення судом додаткової експертизи було залишено без задоволення. При цьому суд першої інстанції, обґрунтовуючи відсутність підстав для задоволення клопотання, зазначив, що за наданими представником позивачки доказами та обставинами, викладеними у клопотанні про призначення додаткової експертизи, експертами здійснено виконання вимог ухвали суду та складено висновок.

Вважає, що оскільки експертами було проведено експертизу за наданими позивачкою доказами, а збирати з власної ініціативи матеріали для проведення експертизи експерт не має права відповідно до частини другої ст..107 ЦПК України та абзацу четвертого п.2.3 розділу II Інструкції про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 08.10.1998 року №53/5 (в редакції наказу Міністерства юстиції України від 26.12.2012 року №1950/5), то відсутні підстави для призначення судом додаткової почеркознавчої експертизи. Невчинення позивачкою при розгляді справи в суді першої інстанції усіх процесуальних дій для подання та витребування доказів з метою проведення експертизи не є підставою для призначення додаткової експертизи судом апеляційної інстанції.

Що стосується клопотання позивачки про залучення у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Первушиної Н.Ю., вважає, що таке клопотання не підлягає задоволенню, оскільки мало бути заявлене позивачкою під час розгляду справи судом першої інстанції.

Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Орлова М.А. також подала до апеляційного суду відзив на апеляційну скаргу, в якому просить залишити оскаржуване рішення без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Зазначає, що оскільки представник позивача не вірно вказав у своєму клопотанні про надання для проведення експертизи назву документу, а саме, журналу для реєстрації нотаріальних дій, виконати відповідну ухвалу суду у неї не було можливості, оскільки, як вказано, саме про всі нотаріальні дії, вчинені нотаріусами, робиться запис у Реєстрах для реєстрації нотаріальних дій. Відповідно до вищевикладеного, надавати реєстр для вчинення нотаріальних дій у неї не було законних підстав. Вважає, що в такому випадку дії з її боку можуть бути визначені, як порушення нотаріальної таємниці.

Вказує, що правилами ведення нотаріального діловодства передбачено ведення цілої низки реєстрів, журналів та книг, кожна з яких має свою назву, чітко передбачену законом.

В своїй апеляційні скарзі представник позивача робить посилання на Закон України «Про нотаріат» та Наказ Міністерства юстиції України №87/5 від 15.07.2003 року «Про затвердження Порядку ведення та заповнення реєстрів для реєстрації нотаріальних дій», згідно з яким кожний нотаріус веде реєстр для реєстрації нотаріальних дій, але для огляду експерт вимагає саме журнал, якого не існує в природі. Хоча по всьому тексту апеляційної скарги знову фігурує назва - журнал для реєстрації нотаріальних дій, що наводить на думку підміни поняття, або небажання визнати, що реєстр і журнал це різні документи.

Що стосується згоди позивача, яка містить виправлення, зазначає, що жодним діючим законодавчим актом та законодавчим актом, який діяв на момент вчинення спірної нотаріальної дії, не передбачено, що виправлення мають бути зроблені за допомогою друкуючих засобів, а тому виправлення, зроблене ручкою цілком законне, бо обумовлено і скріплено підписом і печаткою нотаріуса.

На момент вчинення спірної нотаріальної дії згідно Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України в редакції від 03 березня 2004 року №20/5 зі змінами та доповненнями внесеними наказом Міністерства юстиції України від 28.12.2006 року

№111/5, не передбачалося проставлення підпису особи, яка підписала документ біля виправлень, як стверджує представник позивача в своїй апеляційній скарзі. Ця вимога проставляти підпис особи під виправленнями, яка підписала документ з`явилася набагато пізніше, і діяла певний проміжок часу. Проте, законодавством, що діяло на момент вчинення спірної нотаріальної дії, передбачалося, що дописки і виправлення повинні бути застережені нотаріусом перед підписом відповідних осіб (сторін правочинів та інших осіб, які підписали правочин, заяву та ін.) та в кінці посвідчувального напису. Жодного слова про підпис особи яка підписала документ біля виправлень не передбачено.

Що стосується рівня професійної кваліфікації нотаріуса Орлової М.А., яку ставить під сумнів представник позивача, то саме Міністерство юстиції України та його територіальні органи проводять перевірку організації нотаріальної діяльності приватного нотаріуса, дотримання ним порядку вчинення нотаріальних дій та виконання правил нотаріального діловодства за певний період, та визначають рівень кваліфікації нотаріуса.

Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з наступних підстав.

Відповідно до вимог ч.ч.1, 2, 5 ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Залишаючи позов без задоволення, суд першої інстанції виходив з того, що обставини, на які посилається позивач як на підставу позовних вимог, не знайшли свого підтвердження в ході розгляду судом справи, а тому суд вважав позов необґрунтованим, безпідставним та недоведеним, в зв`язку з чим в його задоволенні вважав необхідним відмовити.

Ухвалене судом рішення зазначеним вимогам відповідає.

Відповідно до ч.1 ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

За ч.2 ст.12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч.1 ст.89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Згідно з ч.ч.1, 2 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

За п.1 ч.1 ст.374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право: залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Судом встановлено, що відповідно до свідоцтва про одруження Серії НОМЕР_1 Центральним відділом реєстрації шлюбів м. Києва 26.03.2002 року зареєстровано шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , актовий запис № 519 (т.1 а.с.13).

Рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 01жовтня 2012 року шлюб між сторонами розірвано (т.1, а.с.14).

Встановлено, що 16 травня 2007 року між ВАТ «Кредитпромбанк» та ОСОБА_2 укладено іпотечний договір №49.8/9/1179/07 з метою забезпечення виконання умов кредитного договору № 49.28/9/07-Zn від 16.05.2007 року між тими ж сторонами, предметом якого є іпотечне майно, земельна ділянка площею 0,0923 га, кадастровий номер 8000000000:90:153:0064, з цільовим призначенням для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 та належить іпотекодавцю на підставі державного акту на право власності на земельну ділянку серії КВ №128708, виданого Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) від 16.02.2005 на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки від 26.10.2004 року №3913 (ВВО №005265), та зареєстрованого Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею договорів оренди земля за №10-703360 від 16.02.2005 року, а також житлового будинку з надвірними будівлями та спорудженнями, житловою площею 104,30 кв.м., нежитловою площею 252,50 кв.м., який розташований на вищевказаній земельній ділянці та належить іпотекодавцю на праві приватної власності на підставі договору купівлі-продажу житлового будинку, посвідченого приватним нотаріусом КМНО Орловою М.А. від 26.10.2004 року за реєстровим номером 3909 та зареєстрований у КМБТІ 29.10.2004 року в реєстровій книзі №377-8 за реєстровим №43683 (т.1, а.с.9-12).

Звертаючись до суду із заявленим позовом, позивачка посилалася на те, що за час перебування в зареєстрованому шлюбі з відповідачем ОСОБА_2 набуто нерухоме майно, що є предметом іпотеки. Іпотечний договір укладено чоловіком без її згоди, тому просить визнати оскаржуваний правочин недійсним.

Судом під час розгляду справи задоволені клопотання позивача про витребування доказів, призначення експертизи.

За висновком експертів від 10.01.2022 року №17328/21-32 за результатами проведення судової почеркознавчої експертизи у цивільній справі №753/5359/20 вбачається, що «1. Встановити, чи виконаний підпис від імені ОСОБА_1 , що міститься в графі «Підпис:» в згоді ОСОБА_1 від 14.05.2007, щодо отримання її чоловіком - гр. ОСОБА_2 суми кредиту та передачі в іпотеку нерухомого майна, що посвідчена приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Орловою М.А. та зареєстрована в реєстрі за №2339, ОСОБА_1 , чи іншою особою, не виявилось можливим з причин, що вказані в п.1 дослідницької частини висновку; 2 Питання ухвали: «Чи виконано підпис в журналі реєстрації нотаріальних дій приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Орлової М.А. за №2339 щодо надання згоди на отримання ОСОБА_2 кредиту та передачі в іпотеку нерухомого майна, ОСОБА_1 , чи іншою особою?», не вирішувалось з причини, що вказана в п.2 дослідницької частини висновку.

Статтею 11 ЦК України визначено підстави виникнення цивільних прав та обов`язків, а саме: цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є: 1) договори та інші правочини; 2) створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності; 3) завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі; 4) інші юридичні факти. Цивільні права та обов`язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов`язки виникають безпосередньо з актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим або органів місцевого самоврядування. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов`язки можуть виникати з рішення суду. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства або договором, підставою виникнення цивільних прав та обов`язків може бути настання або ненастання певної події.

Згідно зі ст.12 ЦК України особа здійснює свої цивільні права вільно, на власний розсуд. Нездійснення особою своїх цивільних прав не є підставою для їх припинення, крім випадків, встановлених законом. Особа може відмовитися від свого майнового права. Відмова від права власності на транспортні засоби, тварин, нерухомі речі здійснюється у порядку, встановленому актами цивільного законодавства. Особа може за відплатним або безвідплатним договором передати своє майнове право іншій особі, крім випадків, встановлених законом. Якщо законом встановлені правові наслідки недобросовісного або нерозумного здійснення особою свого права, вважається, що поведінка особи є добросовісною та розумною, якщо інше не встановлено судом.

За ст.41 Конституції України та відповідно до ст.ст.316, 319, 321 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своє волею, незалежно від волі інших осіб. Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Статтею 16 ЦК України передбачено спосіб захисту цивільних прав та інтересів шляхом визнання правочину недійсним.

Відповідно до ч.1 ст.626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Положеннями ст.627 ЦК України врегульовано, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

За ч.1 ст.628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погодженні ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Статтею 638 ЦК України визначено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до положень ст.204 ЦК України правочин вважається правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або він не визнаний судом недійсним.

В пункті 2 постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06 листопада 2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» роз`яснено, що судам необхідно враховувати, що згідно із статтями 4, 10 та 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити ЦК України, іншим законам України, які приймаються відповідно до Конституції України та ЦК України, міжнародним договорам, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, актам Президента України, постановам Кабінету Міністрів України, актам інших органів державної влади України, органів влади Автономної Республіки Крим у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом, а також моральним засадам суспільства.

За приписами ч.1 ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Статтею 203 ЦК України встановлені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину. Загальними вимогами чинності правочину є такі: зміст правочину не може суперечити ЦК України та іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вичинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Згідно з ч.1 ст.230 ЦК України якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

На підтвердження своїх позовних вимог позивач посилається на те, що згоди на укладення оспорюваного правочину не надавала.

Відповідно до вимог ст.76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для вирішення справи.

Статтями 77, 78, 79, 80 ЦПК України встановлено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

За ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

З огляду на вищенаведене, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що позовні вимоги позивачки не підлягали до задоволення, оскільки оспорюваний правочин укладений у спосіб, визначений чинним законодавством України, з повним дотриманням вимог щодо укладення, і позивачкою не надано доказів на підтвердження позовних вимог, а тому були відсутні підстави для визнання оспорюваного правочину недійсним.

Також суд вірно вказав, що позивачка на свій розсуд обрала спосіб захисту порушеного права та розпорядилася своїми правами щодо предмету спору, і суд, дотримуючись принципу диспозитивності цивільного судочинства, визначеному ст.13 ЦПК, розглянув справу лише в межах заявлених позивачем вимог та на підставі доказів, наданих сторонами.

Колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції вірно вважав заявлені вимоги позивачки недоведеними та такими, що не підтверджені належними доказами.

Згідно зі ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

За таких обставин колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції відповідає обставинам справи, ухвалене з дотриманням норм матеріального і процесуального права і не може бути скасоване з підстав, викладених в апеляційній скарзі.

Таким чином, доводи апеляційної скарги про порушення судом норм матеріального і процесуального права безпідставні, спростовуються матеріалами справи та висновками суду, викладеними в рішенні.

Інших доводів, які б спростовували висновки суду першої інстанції чи доводили б порушення ним норм цивільного або цивільно-процесуального законодавства, апеляційна скарга не містить.

Обґрунтовуючи судове рішення, колегія суддів приймає до уваги вимоги ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини, зазначені в рішенні у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, №303А, п.2958, згідно з яким Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Перевіряючи законність та обґрунтованість рішення в межах доводів апеляційної скарги та враховуючи, що обставини справи судом встановлені відповідно до наданих пояснень сторін та письмових доказів, що містяться в матеріалах справи, колегія суддів приходить до висновку, що рішення постановлене з дотриманням вимог матеріального і процесуального права, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду залишити без змін.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст.263, 367, 374, 375, 381, 382 ЦПК України, суд, -

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Дарницького районного суду міста Києва від 12 липня 2022 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Повний текст постанови складено 16 листопада 2022 року.

Головуючий:

Судді: