ПОСТАНОВА

Іменем України

09 листопада 2022 року                                                        м. Кропивницький

справа № 389/704/20

провадження № 22-ц/4809/774/22

Кропивницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах: головуючого судді Єгорової С. М., суддів: Голованя А. М., Мурашка С. І.,

секретар судового засідання Діманова Н. І.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на заочне рішення Знам`янського міськрайонного суду Кіровоградської області від 16 жовтня 2020 року у складі судді Українського В. В.

УСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог.

У вересні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором оренди транспортних засобів, інших витрат, неустойки та пені, витрат за період прострочення виконання рішень.

Позовна заява мотивована тим, що 30 листопада 2012 року між ним та ОСОБА_2 було укладено нотаріально посвідчений договір оренди транспортних засобів, який зареєстрований в реєстрі за № 911.

Згідно з указаним договором ОСОБА_2 прийнято в строкове платне користування транспортні засоби:

сідловий -тягач - Е; марка та модель DAF FT XF - 95.430; номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_1 , державний номерний знак НОМЕР_2 ; рік випуску 2003, належний йому на підставі свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_3 , виданого Дрогобицьким ВРЕР ДАІ ГУМВС України у Львівський області 26.03.2010;

Н/причіп бортовий - Е; марка та модель SCHMITZ S01; номер шасі (кузова рами) НОМЕР_4 ; державний номерний знак НОМЕР_5 , рік випуску 2000, який належить позивачу на підставі, виданого Дрогобицьким ВРЕР ДАІ ГУМВС України у Львівський області 26 березня 2010 року.

Зазначав, що сідловин тягач - Е; марка та модель DAF FT XF - 95.430; державний номерний знак НОМЕР_2 було передано позивачем і прийнято відповідачем за актом прийому - передачі № 2/30/11/2012 та напівпричіп бортовий-Е, марки SCHMITZ, модель S01, державний номерний знак НОМЕР_6 , передано позивачем і прийнято відповідачем за актом прийому-передачі № 1/30/11/2012.

Позивач посилався на те, що згідно з договором строк оренди транспортних засобів становить 1 (один) рік і встановлюється з 30 листопада 2012 року по 30 листопада 2013 року.

Згідно з пунктом 3.1 договору орендна плата за користування транспортними засобами встановлюється сторонами у грошовій формі, в розмірі 17 250, 00 грн та сплачується відповідачем щомісячно, готівкою, рівними частинами не пізніше 10 числа кожного поточного місяця - перша частина та не пізніше 25 числа кожного поточного місяця - друга частина.

Посилався на те, що відповідач умови договору щодо сплати орендної плати не виконав внаслідок чого утворилася заборгованість в сумі 82 268,00 грн, а також нараховано пеню за несвоєчасне внесення плати згідно з пунктами 6.1, 6.2 договору в сумі 319 16,65 грн та 3% річних від простроченої суми в розмірі 524,65 грн.

Позивач вказував, що звертався до Знам`янського міськрайонного суду з позовами до відповідача про зобов`язання повернути транспортні засоби та стягнення заборгованості за договором оренди.

Вказував, що позивач не виконує рішення суду і не сплачує орендну плату, за час користування орендованим майном за його призначенням, а саме за період - квітень 2019 року по березень 2020 року.

Таким чином, станом на дату подання даної позовної заяви заборгованість відповідача перед ним за користування транспортними засобами становить - 191 975,80 грн, а саме : за квітень 2019 року (з 07 квітня 2019 року – 10 квітня 2019 року включно) - 2225,80 грн, за квітень 2019 року - березень 2020 року (з 11 квітня 2019 року -10 березня 2020 року включно) - 189 750,00 грн.

Зазначав, що внаслідок інфляційних процесів, відбулося знецінення національної валюти України, що завдало шкоди позивачу, по даному зобов`язанню та згідно з частиною другою статті 625 ЦК України до стягнення з відповідача підлягають інфляційні витрати за несвоєчасне виконання грошового зобов`язання у розмірі 3839,52 грн, а також 3% річних за несвоєчасне виконання грошового зобов`язання у розмірі 5346,01 грн.

Враховуючи вищевикладене, позивач просив:

стягнути з відповідача на його користь заборгованість за договором оренди транспортних засобів від 30 листопада 2012 року за період з 07 квітня 2019 року по 10 березня 2020 року в розмірі 201161,33 грн, з яких 191975,80 грн – заборгованість за договором оренди, 3839,52 грн – інфляційні витрати за весь час прострочення, 5346,01 грн – три відсотки річних від простроченої суми;

стягнути неустойку за час прострочення неповернення транспортних засобів з оренди згідно з договором від 30 листопада 2012 року в розмірі 383951,60 грн за період з 07 квітня 2019 року по 10 березня 2020 року;

стягнути пеню за прострочення сплати орендної плати за договором оренди транспортних засобів від 30 листопада 2012 року за період з 10 квітня 2019 року по 10 березня 2020 року в розмірі 1561430,94 грн;

стягнути інфляційні витрати за весь період прострочення виконання рішення суду від 09 жовтня 2013 року (справа № 2/389/601/13) з 07 квітня 2019 року по 10 березня 2020 року в розмірі 1645,36 грн та три відсотки річних за цей період в розмірі 2290,94 грн;

стягнути інфляційні витрати за весь період прострочення виконання рішення суду від 06 березня 2019 (справа № 389/2275/18) з 07 квітня 2019 року по 10 березня 2020 року в розмірі 19342,20 грн та три відсотки річних за цей період в розмірі 26931,40 грн;

стягнути заборгованість згідно з пунктом 3.2 договору оренди транспортних засобів від 30 листопада 2012 року за кожен день користування транспортними засобами після закінчення терміну даного договору пункт 5.3, а саме з 12 травня 2013 року по 10 березня 2020 року в розмірі 1 145937,00 грн, з яких: 430387,50 грн – заборгованість згідно з пунктом 3.2 договору оренди, 627332,82 грн – інфляційні витрати за період з 12 травня 2013 року по 10 березня 2020 року, 88216,78 грн – три відсотки річних за період з 12 травня 2013 року по 10 березня 2020 року;

вирішити питання про розподіл судових витрат.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Заочним рішенням Знам`янського міськрайонного суду Кіровоградської області від 16 жовтня 2020 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 інфляційні витрати за весь період прострочення виконання рішення (справа № 2/389/601/13) з 07 квітня 2019 року по 10 березня 2020 року в розмірі 1645,36 грн та три відсотки річних за цей період прострочення виконання рішення суду з 07 квітня 2019 року по 10 березня 2020 року в розмірі 2290,94 грн.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 інфляційні витрати за весь період прострочення виконання рішення (справа № 2/389/2275/18) з 07 квітня 2019 року по 10 березня 2020 року в розмірі 19342,20 грн та три відсотки річних за цей період прострочення виконання рішення суду з 07 квітня 2019 року по 10 березня 2020 року в розмірі 26931,40 грн.

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції мотивував своє рішення тим, що на день звернення до суду з даною позовною заявою відповідачем не було виконано рішення суду від 09 жовтня 2013 року та від 06 березня 2019 року, тобто не сплатив заборгованість за договором оренди транспортних засобів та не повернув позивачеві транспортні засоби, а тому з відповідача підлягають стягненню інфляційні витрати за весь період прострочення виконання рішень суду та три відсотки річних.

Відмовляючи у задоволенні позову в частині стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за договором оренди транспортних засобів від 30 листопада 2012 року за період з 07 квітня 2019 року по 10 березня 2020 року в розмірі 201 161,33 грн, стягнення неустойки за час прострочення неповернення транспортних засобів з оренди згідно з договором від 30 листопада 2012 року в розмірі 383 951,60 грн за період з 07 квітня 2019 року по 10 березня 2020 року, стягнення пені за прострочення сплати орендної плати за договором оренди транспортних засобів від 30 листопада 2012 року за період з 10 квітня 2019 року по 10 березня 2020 року в розмірі 1 561 430,94 грн та в частині стягнення заборгованості згідно з пунктом 3.2 договору оренди транспортних засобів від 30 листопада 2012 року за кожен день користування транспортними засобами після закінчення терміну даного договору пункт 5.3, а саме з 12 травня 2013 року по 10 березня 2020 року в розмірі 1 145 937,00 грн, суд першої інстанції зазначив, що договір оренди транспортних засобів був розірваний ще з 11 травня 2013 року, а тому вимоги про стягнення заборгованості за вказані позивачем періоди є необґрунтованими, оскільки між сторонами припинені договірні відносини.

Рух справи.

Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, у які просив скасувати оскаржуване рішення суду в частині відмови у задоволенні позовних вимог.

Постановою Кропивницького апеляційного суду від 22 вересня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Заочне рішення Знам`янського міськрайонного суду Кіровоградської області від 16 жовтня 2020 року залишено без змін.

Постановою Верховного Суду від 25.05.2022 постанову Кропивницького апеляційного суду від 22.09.2021 в частині відмови у стягненні неустойки в розмірі подвійної плати за користування орендним майном за час прострочення скасовано, справу у цій частині передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції (а.с.120-125 т.3).

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу.

ОСОБА_1 в своїй апеляційній скарзі ставить питання про скасування судового рішення в частині відмовлених позовних вимог, з підстав неправильного застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, та ухвалення в цій частині нового рішення про їх задоволення.

Зазначає, що суд неповно з`ясував усі фактичні обставини справи та не дав належної оцінки наявним у матеріалах справи доказам.

Вказує, що договір найму закінчився 11.05.2013, проте відповідач не повернув орендовані транспортні засоби позивачу, продовжує користуватися спірними транспортними засобами безоплатно.

Відзив на апеляційну скаргу не подано.

Позивач подав апеляційному суду хаяву про розгляд справи за його відсутності.

Відповідач та його представник адвокат Бойко Я. Р. в судове засідання не з`явились, про дату, час і місце розгляду справи повідомлялись відповідно до вимог ст. 128-131 ЦПК України (а.с.131,142,143,146,147,155,156 т.3).

Частиною 2 статті 372 ЦПК України передбачено, що неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Позиція апеляційного суду.

Відповідно до ст. 367, 368 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.

З урахуванням вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно зі ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; як розподілити між сторонами судові витрати; чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову. При ухваленні рішення суд не може виходити за межі позовних вимог.

Заслухавши суддю-доповідача, вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції у межах, передбачених ст. 367 ЦПК України, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а судове рішення скасуваннюв частині в частині відмови у стягненні неустойки в розмірі подвійної плати за користування орендним майном за час прострочення.

Встановлені судом першої інстанції неоспорені обставини, а також обставини встановлені апеляційним судом.

30 листопада 2012 року між сторонами було укладено письмовий нотаріально посвідчений договір оренди транспортних засобів (а.с. 14-15 т.1).

Відповідно до вказаного договору та акту прийому-передачі від 30 листопада   2012 року відповідач отримав в платне користування транспортні засобі строком на один рік та зобов`язався щомісяця сплачувати орендну плату.

Рішенням Знам`янського міськрайонного суду Кіровоградської області від 06 березня 2019 року, стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість (інфляційні витрати, 3% річних та неустойки, а також інфляційні втрати та 3% річних за час виконання рішення суду) за договором оренди транспортних засобів за період з 22 жовтня 2013 року по 25 липня 2018 року (а.с. 21-23 т.1).

Рішенням Знам`янського міськрайонного суду Кіровоградської області від 09 жовтня 2013 року встановлено, що договір оренди транспортних засобів від 30 листопада 2012 року, який укладено між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 на підставі статті 782 ЦК України розірвано – 11 травня 2013 року (а.с. 19-20 т.1), стягнуто з відповідача заборгованість за договором оренди та зобов`язано відповідача повернути транспортні засоби, разом із державними номерними знаками.

Мотиви, з яких виходить колегія суддів апеляційного суду.

Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує право на справедливий судовий розгляд.

Кожна особа має право в порядку, встановленому ЦПК України, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (ч.1 ст.4 ЦПК).

Частинами 1 та 3 статті 13 ЦПК встановлено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом (ч. 1, 2 ст. 12 ЦПК).

Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (ч. 1 ст. 76 ЦПК).

За змістом статей 610, 611, 612 ЦК України невиконання зобов`язання у погоджений сторонами в договорі строк є порушенням зобов`язання, що зумовлює застосування до боржника наслідків, установлених договором або законом.

Цивільно-правова відповідальність - це покладення на правопорушника встановлених законом негативних правових наслідків, які полягають у позбавленні його певних прав або в заміні невиконання обов`язку новим, або у приєднанні до невиконаного обов`язку нового додаткового обов`язку, що узгоджується з нормами статті 610 ЦК України.

У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки (пункт 3 частини першої статті 611 ЦК України).

Законодавець у частині першій статті 614 ЦК України визначив, що особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання.

Правові наслідки порушення умов договору оренди державного майна визначені відповідними нормами Закону про оренду, ЦК України та ГК України.

Невиконання наймачем передбаченого частиною першою статті 785 ЦК України обов`язку щодо негайного повернення наймодавцеві речі (у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі) у разі припинення договору є порушенням умов Договору, що породжує у наймодавця право на застосування до наймача відповідно до частини другої статті 785 ЦК України такої форми майнової відповідальності як неустойка у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення.

Отже, відповідно до статті 614 ЦК України, для застосування наслідків, передбачених частиною другою статті 785 цього Кодексу, необхідна наявність вини (умислу або необережності) в особи, яка порушила зобов`язання. Тобто судам потрібно встановити обставини, за яких орендар мав можливість передати майно, що було предметом оренди, але умисно цього обов`язку не виконав.

У цьому висновку суд звертається до правової позиції Верховного Суду України у постанові від 02 вересня 2014 року у справі № 3-85гс14, а також Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у постановах від 11 квітня 2018 року у справі № 914/4238/15, від 24 квітня 2018 року у справі № 910/14032/17 та від 09 вересня 2019 року у справі № 910/16362/18 (пункт 51), від якої Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду не відступив при розгляді справи № 910/20370/17 (пункт 24 постанови від 13 грудня 2019 року).

Положеннями статті 549 ЦК України та статті 230 ГК України визначено загальне поняття штрафних санкцій, яке у господарському судочинстві включає неустойку, штраф, пеню, яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил господарської діяльності, невиконання господарського зобов`язання.

За приписами статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Відповідно до частини першої статті 546 ЦК України виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком, правом довірчої власності. Виконання зобов`язання (основного зобов`язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом (частина перша статті 548 ЦК України).

Тобто неустойка згідно із частиною другої статті 785 ЦК України розглядається як законна неустойка і застосовується незалежно від погодження сторонами цієї форми відповідальності в договорі найму (оренди).

Водночас неустойка за частиною другою статті 785 ЦК України має спеціальний правовий режим, який обумовлений тим, що зобов`язання наймача (орендаря) з повернення об`єкта оренди є майновим і виникає після закінчення дії Договору. Наймодавець (орендодавець) у цьому випадку позбавлений можливості застосовувати щодо недобросовісного наймача інші ефективні засоби впливу задля виконання відповідного зобов`язання, окрім як використання права на стягнення неустойки в розмірі подвійної плати за користування орендованим майном.

Неустойка, стягнення якої передбачено частиною другою статті 785 ЦК України, є самостійною формою майнової відповідальності у сфері орендних правовідносин, яка застосовується у разі (після) припинення Договору - якщо наймач не виконує обов`язку щодо негайного повернення речі, і є належним способом захисту прав та інтересів орендодавця після припинення Договору, коли користування майном стає неправомірним. Для притягнення орендаря, що порушив зобов`язання, до зазначеної відповідальності необхідна наявність вини (умислу або необережності) відповідно до вимог статті 614 ЦК України.

Отже, яким би способом в Договорі не регламентувалися правовідносини між сторонами у разі невиконання (несвоєчасного виконання) наймачем (орендарем) обов`язку щодо повернення речі з найму (оренди) з її подальшим користуванням після припинення Договору, проте ці правовідносини не можуть врегульовуватись іншим чином, ніж визначено частиною другою статті 785 ЦК України (зокрема, з установленням для наймача (орендаря) будь-якого іншого (додаткового) зобов`язання, окрім того, що передбачений частиною другою статті 785 ЦК України).

Суд першої інстанції не надав належної оцінки аргументам позивача про те, що на спірні правовідносини поширюються норми статті 785 ЦК України, у зв`язку з чим дійшов передчасного висновку про відмову в задоволенні позову в частині стягнення неустойки в розмірі подвійної плати за користування орендним майном за час прострочення.

Матеріали справи не містять доказів того, що відповідач ОСОБА_2 вжив всіх залежних від нього заходів щодо належного виконання зобов`язання з повернення орендованого майна відповідно до договору транспортних засобів від 30 листопада 2012 року.

Також відповідачем не надано доказів, які підтверджують повідомлення ОСОБА_1 про те, що порушення зобов`язання сталося внаслідок випадку або непереборної сили, які не залежали від ОСОБА_2 (ст. 617 ЦК України).

ОСОБА_2 та його представник адвокат Бойко Я. Р. в судове засідання до апеляційного суду не з`явились, про дату, час і місце розгляду справи повідомлені відповідно до вимог ст. 128-131 ЦПК України, не надали жодних доказів на спростування вини (умислу або необережності) орендаря (відповідача ОСОБА_2 ) у невиконанні обов`язку щодо негайного повернення орендованих транспортних засобів після припинення Договору.

Тому відповідно до норм частини другої статті 785 ЦК України вимоги позивача про стягнення з відповідача неустойки в розмірі подвійної плати за користування орендованим майном за період з 07.04.2019 по 10.03.2020 в сумі 383951,60 грн підлягають задоволенню.

В іншій частині заочне рішення Знам`янського міськрайонного суду Кіровоградської області від 16 жовтня 2020 року апеляційним судом не переглядається.

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги.

У зв`язку з невідповідністю висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, та неправильне застосування судом норм матеріального права, порушення норм процесуального права, на підставі ст. 376 ЦПК України, рішення Знам`янського міськрайонного суду Кіровоградської області від 16 жовтня 2020 рокув частині відмови у задоволенні позовної вимоги про стягнення неустойки в розмірі подвійної плати за користування орендним майном за час прострочення підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про задоволення позовних вимог  ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення неустойки в розмірі подвійної плати за користування орендним майном за час прострочення за період з 07.04.2019 по 10.03.2020 в сумі 383951,60 грн.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, відповідно до положень ст. 141 ЦПК України, враховуючи, що позивач звільнений від сплати судового збору на підставі п.9 ч.1 ст. 5 ЗУ «Про судовий збір» (а.с.55 т.1), з відповідача на користь держави підлягає стягненню 2102,00 грн судового збору за подання позову та апеляційної скарги (840,80+1261,20).

Керуючись ст. 367, 368, 371, 374, 376, 381-384, 389, 390 ЦПК України, Кропивницький апеляційний суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу  ОСОБА_1 в частині стягнення неустойки в розмірі подвійної плати за користування орендним майном за час прострочення задовольнити частково.

Рішення Знам`янського міськрайонного суду Кіровоградської області від 16 жовтня 2020 року в частині відмови у задоволенні позовної вимоги про стягнення неустойки в розмірі подвійної плати за користування орендним майном за час прострочення скасувати.

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 в частині стягнення неустойки в розмірі подвійної плати за користування орендним майном за час прострочення задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 383951,60 грн неустойки в розмірі подвійної плати за користування орендним майном за час прострочення за період з 07.04.2019 по 10.03.2020.

В порядку розподілу судових витрат стягнути з ОСОБА_2 в дохід держави 2102,00 грн судового збору.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий                                                         С. М. Єгорова

Судді                                                                А. М. Головань

                                                                       С. І. Мурашко