ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 603/377/17Головуючий у 1-й інстанції Галіян І. М.

Провадження № 22-ц/817/828/22 Доповідач - Дикун С.І.

Категорія -

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10 листопада 2022 року м. Тернопіль

Тернопільський апеляційний суд в складі:

головуючого - Дикун С.І.

суддів - Парандюк Т. С., Храпак Н. М.,

з участю секретаря - Сович Н.А.

з участю сторін - скаржниці ОСОБА_1

її представника - адвоката Семенціва В.Д.

позивача ОСОБА_2 , його представників

- адвокатів Андрусенка І.Я. та Вароди П.Б.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції цивільну справу №603/377/17 за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Монастириського районного суду Тернопільської області від 15 червня 2022 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання права власності на спадкове майно, ухваленого суддею Галіяном І.М., повний текст рішення складено 23 червня 2022 року, -

ВСТАНОВИВ:

У 2017 році ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про визнання права власності на спадкове майно.

В обгрунтування вимог посилався на те, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла його мати - ОСОБА_3 , після смерті котрої залишилося спадкове майно, до якого входить, житловий будинок з надвірними будівлями, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Вказане майно ОСОБА_3 заповіла йому, він спадщину прийняв, оскільки подав до нотаріальної контори відповідну заяву у встановлений законом строк, однак не може отримати у нотаріальній конторі свідоцтво про право на спадщину у зв`язку з відсутністю правовстановлюючих документів на майно, що підлягає спадкуванню.

З огляду на те, що брат позивача - ОСОБА_4 успадкував 1/6 частину вказаного житлового будинку, оскільки йому належало право на обов`язкову частку у спадщині, він згідно уточнених вимог просить визнати за ним право власності на 5/6 частин житлового будинку з надвірними будівлями, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , до якого входять: одноповерховий житловий будинок загальною площею 103,2 кв. м., житловою площею 64,3 кв. м. під літерою «А», літня кухня під літерою «Б», сарай під літерою «В», сарай під літерою «Г», сарай під літерою «Д», сарай під літерою «Е», ворота № 1, огорожа № 2.

Рішенням Монастириського районного суду Тернопільської області від 15 червня 2022 року позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання права власності на спадкове майно - задоволено.

Визнано за ОСОБА_2 право власності на 5/6 частин житлового будинку із надвірними будівлями, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , до якого входять: одноповерховий житловий будинок загальною площею 103,2 кв. м., житловою площею 64,3 кв. м. під літерою «А», літня кухня під літерою «Б», сарай під літерою «В», сарай під літерою «Г», сарай під літерою «Д», сарай під літерою «Е», ворота № 1, огорожа № 2.

Не погоджуючись із рішенням суду, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу на рішення Монастириського районного суду від 15 червня 2022 року в якій просить скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі.

Апеляційна скарга мотивована тим, що судом було неправильно застосовано норми матеріального права, що призвело до прийняття незаконного рішення та порушено норми процесуального права, не повністю з`ясовано всі обставини справи, допущено недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими та ухвалено рішення з невідповідністю висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, що в сукупності призвело до ухвалення незаконного рішення.

Посилається на те, що у матеріалах справи міститься фотокопія свідоцтва про право власності від 21.04.2004 року, право власності зареєстровано Монастириським БТІ, реєстровий номер 134 у реєстровій книзі №2 від 29.06.2004 року, згідно якого можна встановити, що ОСОБА_3 на праві приватної власності належав житловий будинок з надвірними будівлями, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Правовою підставою набуття спадкодавцем спадкового майна є не спадкування майна колгоспного двору, як про це зазначає суд, а реалізація ОСОБА_3 свого права на набуття нерухомого майна у власність шляхом оформлення його за рішенням органу місцевого самоврядування.

Зазначає, що вона та її чоловік ОСОБА_4 та син ОСОБА_5 декілька років проживали разом із батьками її покійного чоловіка у житловому будинку, що в с.Задарів Монастириського району та вона неодноразово чула від батьків про те, що після їхньої смерті даний житловий будинок та їхня земельна ділянка площею 0,58 га і майновий пай перейде як спадщина до її чоловіка. Батько чоловіка постійно хворів, тому перед його смертю у лютому 1997 року чоловік та вона організовували його похорон та поминальний обід.

ІНФОРМАЦІЯ_2 помер ОСОБА_6 та після його смерті ОСОБА_3 у встановлений законом спосіб оформила свої права власності на спірний житловий будинок з надвірними будівлями. У матеріалах справи міститься фотокопія свідоцтва про право власності від 21.04.2004 року, згідно з яким ОСОБА_3 на праві приватної власності належав житловий будинок з надвірними будівлями, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

18 липня 2014 року її чоловік ОСОБА_4 у встановлені строки звернувся до Монастирської державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини після смерті матері ОСОБА_3 , та за його заявою була заведена спадкова справа №197/2014. До смерті чоловіка ніхто не повідомляв про наявність заповіту від імені ОСОБА_3 на ім`я ОСОБА_2 .

Також вказує, що суд першої інстанції при вирішенні спору в частині дослідження та оцінки наявних в матеріалах справи доказів порушив норми процесуального права та рішення суду ґрунтується на припущеннях. Вважає, що в ході судового розгляду справи судом апеляційної інстанції слід встановити обставини того, чи у встановлений законом строк та у встановленому законом порядку ОСОБА_2 звернувся до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини за заповітом, у зв`язку з чим витребувати із Монастириської державної нотаріальної контори оригінал Книги обліку і реєстрації спадкових справ для встановлення дійсних обставин часу та дати подання ОСОБА_2 заяви про прийняття спадщини.

Окрім того, залишаючи її зустрічний позов без розгляду суд не звернув увагу на те, що з 24 лютого 2022 року на території України діють форс-мажорні обставини у зв`язку із військовою агресією Російської Федерації проти України, що стало підставою введення воєнного стану, не врахував ст. 26 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» якою передбачено, що під час воєнного стану скорочення чи прискорення будь-яких форм судочинства забороняється. Вважає, що вказані вище положення процесуального законодавства судом першої інстанції не виконано, що було наслідком ухвалення безпідставного рішення про відмову у задоволенні її позову та задоволенні первісного позову ОСОБА_2 .

У відзиві на апеляційну скаргу представник позивача ОСОБА_2 адвокат Андрусенко І.Я. просить рішення суду першої інстанції залишити без змін. Посилається на те, що судом були досліджені усі докази, які є в матеріалах справи, доказам дана правильна правова оцінка. У витязі з реєстру права власності на нерухоме майно вбачається, що спірний житловий будинок має загальну площу 103,2 кв.м. та житлову 64,3 кв.м. Згідно довідки КП Монастириське РБТІ від 04.05.2018 року №129 вказано, що в довідці за №46 від 27.02.2015 року та технічному паспорті від 19.02.2015 року, були допущені помилки.» Вказана довідка КП Монастириське РБТІ від 04.05.2018 року №129 пояснює розбіжність у площах будинку, яка була зазначена у довідці №46 від 27.02.2015, на яку посилається апелянт.

Безпідставними вважає посилання в апеляційній скарзі на те, що ОСОБА_1 особисто була присутня під час подання її чоловіком заяви про прийняття спадщини та на погодження від брата її чоловіка ОСОБА_2 , оскільки ОСОБА_2 заперечує вказану обставину. Він не надавав погодження ОСОБА_4 на прийняття усієї спадщини, оскільки не відмовлявся від неї в його користь, а навпаки її прийняв. Матеріали спадкової справи не містять такої відмови.

Під час розгляду справи в апеляційному суді відповідачка ОСОБА_1 та її представник підтримали апеляційну скаргу в межах скарги та просили задовольнити вимоги апеляційної скарги.

Представники ОСОБА_2 адвокати Андрусенко І.Я. та Варода П.Б. апеляційну скаргу заперечили, рішення суду вважають законним та обґрунтованим і таким, що не підлягає до скасування.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників справи, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, відзиву на апеляційну скаргу, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення.

Згідно зі ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Задовольняючи позов про визнання права власності на 5/6 частин житлового будинку за адресою АДРЕСА_1 за позивачем ОСОБА_2 , суд першої інстанції виходив з того, що позивач є спадкоємцем за заповітом після смерті матері - ОСОБА_3 , має право на 5/6 частин спадкового майна , що залишилось після смерті його матері ОСОБА_3 .

Колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції відповідає вимогам закону та обставинам справи.

Судом першої інстанції встановлено, що згідно з інформацією із погосподарської книги Задарівської сільської ради за 1991-1995 роки, особовий рахунок № НОМЕР_1 , ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , зазначений як голова господарства. Разом із ним проживала його дружина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 .

Відповідно до свідоцтва про смерть серії НОМЕР_2 , виданого повторно 06.02.2015 року, ОСОБА_6 помер ІНФОРМАЦІЯ_5 , актовий запис № 6.

ОСОБА_6 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_5 , до моменту смерті проживав і був зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 . На час відкриття спадщини разом із ОСОБА_6 проживала (була зареєстрована) його дружина ОСОБА_3 , 1933 року народження, що підтверджується довідками № 67 та № 69, виданими виконкомом Задарівської сільської ради Монастириського району Тернопільської області (т. 1 а.с. 15, 16).

Згідно фотокопії свідоцтва про право власності на житловий будинок з належними до нього будівлями, реєстровий № 134 у реєстровій книзі № 2 від 29.06.2004 року, ОСОБА_3 на праві приватної власності належав житловий будинок з належними до нього будівлями, що знаходився за адресою: АДРЕСА_1 .

09.03.2018 року КП «Монастириське бюро технічної інвентаризації» на замовлення ОСОБА_2 виготовлено технічний паспорт на будинок з надвірними будівлями, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , в якому вказана характеристика будинку, господарських будівель і споруд.

Як убачається із довідки № 129 від 04.05.2018 року, виданої КП «Монастириське бюро технічної інвентаризації», в АДРЕСА_1, розташований житловий будинок загальною площею 103,2 кв.м., житловою площею 64,3 кв.м., літня кухня під літерою «Б», сарай під літерою «В», сарай під літерою «Г», сарай під літерою «Д», сарай під літерою «Е», ворота № 1, огорожа № 2.

Згідно свідоцтва про народження серії НОМЕР_3 , виданого повторно 18.07.2014 року, актовий запис № 24, батьками ОСОБА_4 вказано ОСОБА_6 та ОСОБА_3 .

Згідно свідоцтва про смерть серії НОМЕР_4 , виданого повторно 10.10.2014 року, ОСОБА_3 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , актовий запис № 10. За життя ОСОБА_3 складено заповіт посвідчений 23.11.2011 року секретарем виконкому Задарівської сільської ради, зареєстрований в реєстрі за № 27, згідно з яким усе своє майно ОСОБА_3 заповіла сину ОСОБА_2 .

Як убачається зі змісту інформаційного листа Монастириської державної нотаріальної контори № 64/01-16 від 04.02.2020 року, після смерті ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , за заявою її сина ОСОБА_4 про прийняття спадщини від 18.07.2014 року заведено спадкову справу № 197 за 2014 рік. ОСОБА_2 24.10.2014 року подав до Монастириської державної нотаріальної контори заяву про прийняття спадщини за заповітом.

Згідно копії безтермінового посвідчення серії НОМЕР_5 від 16.05.2011 року, що міститься у матеріалах спадкової справи № 197/2014, ОСОБА_4 був інвалідом першої групи.

Згідно свідоцтва про смерть серії НОМЕР_6 , виданого повторно ІНФОРМАЦІЯ_6 , ОСОБА_4 помер ІНФОРМАЦІЯ_7 , актовий запис № 1473.

Як убачається із матеріалів спадкової справи № 907/2014, заведеної після смерті ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_8 його дружина ОСОБА_1 звернулася із заявою до Першої Івано-Франківської державної нотаріальної контори про прийняття спадщини. Син спадкодавця - ОСОБА_5 (племінник позивача) від прийняття спадщини відмовився, що підтверджується копією заяви № 2828 від 28.11.2014 року.

Нотаріусом Монастириської державної нотаріальної контори Войташеком В.І. відмовлено ОСОБА_2 в оформленні свідоцтва про право на спадщину на житловий будинок, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , у зв`язку з відсутністю правовстановлюючого документа на вказаний будинок (інформаційна відповідь від 26.05.2017 року).

Звертаючись із даним позовом ОСОБА_2 посилався на те, що після смерті матері залишилося спадкове майно, яке вона заповіла йому. Він спадщину прийняв, подав до нотаріальної контори заяву у встановлений законом строк, однак не може отримати у нотаріальній конторі свідоцтво про право на спадщину у зв`язку з відсутністю правовстановлюючих документів на майно, що підлягає спадкуванню.

Стаття 15 ЦК України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Вказана норма визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково.

Відповідно до роз`яснень Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, викладених у листі № 24-753/0/4-13 від 16.05.2013 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про спадкування», при вирішенні спору про визнання права власності на спадкове майно потрібно розмежовувати час і підстави виникнення права власності у спадкодавця, які кваліфікуються відповідно до законодавства України, чинного на час виникнення права власності, та підстави спадкування зазначеного майна, що визначаються на час відкриття спадщини та згідно із п. 5 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України.

Як убачається з п. 6 постанови Пленуму Верховного суду України № 20 від 22.12.1995 року «Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності» право власності на майно, яке належало колгоспному двору і збереглося після припинення його існування, мають ті члени двору, котрі до 15 квітня 1991 року не втратили права на частку в його майні.

Підтвердженням належності житлового будинку (його частини) певній особі є запис в погосподарських книгах, ведення яких на той час передбачалось наказами Центрального статистичного управління СРСР і було обов`язковим.

Згідно фотокопії свідоцтва про право власності, реєстровий № 134 у реєстровій книзі № 2 від 29.06.2004 року, ОСОБА_3 на праві приватної власності належав житловий будинок з належними до нього будівлями, що знаходився за адресою: АДРЕСА_1 .

Як убачається із матеріалів справи, ОСОБА_6 та ОСОБА_3 згідно даних погосподарської книги за 1991-1995 роки були членами колгоспного двору, і станом на 15.04.1991 року не втратили права на частку в майні колгоспного двору (т. 1 а.с. 16).

Відповідно до постанови Пленуму Верховного суду України №7 від 30.05.2008 року «Про судову практику у справах про спадкування» відносини спадкування регулюються правилами ЦК 2003 року, якщо спадщина відкрилася не раніше 01.01.2004 року. У разі відкриття спадщини до зазначеної дати застосовується чинне на той час законодавство, зокрема, відповідні правила ЦК Української РСР.

У силу ст.529 ЦК УРСР (1963 року) при спадкоємстві за законом спадкоємцями першої черги є, в рівних частках, діти (у тому числі усиновлені), дружина і батьки (усиновителі) померлого. До числа спадкоємців першої черги належить також дитина померлого, яка народилася після його смерті.

Відповідно до ст. ст. 548, 549 ЦК УРСР (1963 року) для придбання спадщини необхідно, щоб спадкоємець її прийняв. Визнається, що спадкоємець прийняв спадщину, якщо він фактично вступив в управління або володіння спадковим майном.

Судом встановлено, що після смерті ОСОБА_6 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_5 , спадщину прийняла його дружина - ОСОБА_3 , оскільки на момент відкриття спадини постійно проживала із спадкодавцем та фактично вступила в управління спадковим майном (т.1 а.с. 16).

Відповідно до ст. ст. 1216-1218 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

Відповідно до ст. 1233 ЦК України заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті.

Згідно положень ст. ст. 1269, 1270 ЦК України спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини.

Для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини.

Відповідно до ч.1 ст.1241 ЦК України малолітні, неповнолітні, повнолітні непрацездатні діти спадкодавця, непрацездатна вдова (вдівець) та непрацездатні батьки спадкують, незалежно від змісту заповіту, половину частки, яка належала б кожному з них у разі спадкування за законом (обов`язкова частка).

Відповідно до ч. 4 ст. 1 Закону України «Про прожитковий мінімум» та абз.17 ч.1 ст. 1 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» до непрацездатних належать, зокрема, особи, які визнані інвалідами в установленому законом порядку.

Згідно ч. 3 ст. 1235 ЦК України чинність заповіту щодо осіб, які мають право на обов`язкову частку у спадщині, встановлюється на час відкриття спадщини.

Згідно роз`яснень, викладених в п. 19 постанови Пленуму Верховного суду України № 7 від 30.05.2008 року «Про судову практику у справах про спадкування», при визначенні розміру обов`язкової частки в спадщині враховуються всі спадкоємці за законом першої черги.

Судом встановлено, що спадкоємцями за законом першої черги після смерті ОСОБА_3 були сини ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , а також донька ОСОБА_7 .

За життя ОСОБА_3 складено заповіт, яким усе своє майно вона заповіла ОСОБА_2 , котрий спадщину прийняв (т. 1 а.с. 13, т. 1 а.с. 37, 40).

Разом з тим, ОСОБА_4 також звернувся до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини після смерті матері у встановлений законом строк. Згідно копії безтермінового посвідчення серії НОМЕР_5 від 16.05.2011 року, що міститься в спадковій справі № 197/2014, ОСОБА_4 був інвалідом першої групи (т.1 а.с. 37-38, 40, 46) та у силу вимог ст.1241 ЦК України мав право на обов`язкову частку у спадщині, розмір котрої становив 1/6 частину спадкового майна (1/3:2, де 1/3 - частка кожного із спадкоємців ОСОБА_3 першої черги, яка б належала кожному із них у разі спадкування за законом).

Суд першої інстанції вірно прийшов до висновку, що позивач є спадкоємцем за заповітом, тому має право на 5/6 частин спадкового майна, що залишилось після смерті його матері ОСОБА_3 .

Відповідно до ч.5 ст.1268 ЦК України незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.

Як убачається зі ст.1296 ЦК України, спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину, відсутність такого свідоцтва не позбавляє спадкоємця права на спадщину.

Посилання апелянта на те, що її чоловік ОСОБА_4 у встановлені строки звернувся до Монастирської державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини після смерті матері ОСОБА_3 , та брат її чоловіка ОСОБА_2 погодився на прийняття усієї спадщини її чоловіком, не мають правового значення, оскільки ОСОБА_2 заперечив вказану обставину в суді та пояснив, що не надавав погодження ОСОБА_4 на прийняття усієї спадщини, оскільки не відмовлявся від неї, а навпаки її прийняв про що свідчать матеріали спадкової справи.

Твердження в апеляційній скарзі на те, що суд першої інстанції не дослідив письмові докази, а саме, розбіжностей у довідках КП "Монастириське БТІ" №46 від 27.02.2015 року та №129 від 04.05.2018 року є безпідставними, оскільки судом були досліджені усі докази, які є в матеріалах справи. У витязі з реєстру права власності на нерухоме майно вбачається, що спірний житловий будинок має загальну площу 103,2 кв.м. та житлову 64,3 кв.м. Згідно довідки КП Монастириське РБТІ від 04.05.2018 року №129 , зазначено, що в довідці за №46 від 27.02.2015 року та технічному паспорті від 19.02.2015 року, були допущені помилки, отже що вказана довідка КП Монастириське РБТІ від 04.05.2018 року, №129 пояснює розбіжність у площах будинку, яка була зазначена у довідці №46 від 27.02.2015, на яку посилається апелянт.

Колегія суддів не приймає до уваги доводи апеляційної скарги, що позивач ОСОБА_2 у встановлений строк не звертався із заявою про прийняття спадщини та не є особою, яка прийняла спадщину, оскільки вони спростовуються матеріалами справи, а саме, наявною в матеріалах справи копії спадкової справи, яка містить заяву ОСОБА_2 про прийняття спадщини після смерті матері ОСОБА_3 . Заява зареєстрована 24.10.2014 року нотаріусом Монастириської ДНК, до 03.12.2014 року та відповіді державного нотаріуса Монастириської Державної нотаріальної контори від 21.06.2017 року, в якій зазначено, що після смерті ОСОБА_3 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_9 , заведено спадкову справу №197 за 2014 рік. 24 жовтня 2014 року заяву про прийняття спадщини подана сином померлої ОСОБА_2 .

Колегія суддів відмовила у відповідності до ч.3 ст.367 ЦПК України у задоволенні клопотання ОСОБА_1 про витребування оригіналу Книги обліку і реєстрації спадкових справ для встановлення дійсних обставин часу та дати подання ОСОБА_2 заяви про прийняття спадщини після смерті матері ОСОБА_3 , оскільки вказані обставини детально з`ясовані судом першої інстанції при дослідженні матеріалів спадкової справи №197/2014 після смерті померлої ІНФОРМАЦІЯ_9 ОСОБА_3 (а.с.252-265 т.2) і додаткової перевірки не потребували.

Доводи апеляційної скарги про порушення судом вимог закону при залишенні зустрічного позову ОСОБА_1 без розгляду були спростовані апеляційним судом під час вирішення апеляційної скарги ОСОБА_1 на ухвалу Монастириського районного суду Тернопільської області від 15 червня 2022 року про залишення без розгляду зустрічного позову ОСОБА_1 , а тому додаткового розгляду та спростування у цьому провадженні не потребують.

Інші доводи апеляційної скарги на висновки висновків суду не впливають.

Окрім того, колегія суддів відхилила клопотання ОСОБА_1 "про усунення зі справи доказів" правовстановлюючих документів на квартиру у АДРЕСА_2 , як таке, що чинними нормами процесуального закону не передбачене. Копії вказаних документів на задоволення клопотання представника ОСОБА_1 були направлені до суду Першою Івано-Франківською державною нотаріальною конторою в числі копії матеріалів спадкової справи №907/2014 після смерті ОСОБА_4 для встановлення кола його спадкоємців і підстави для їх вилучення відсутні.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З наведеного вище вбачається, що судом першої інстанції надана вірна оцінка наданим сторонами доказам, що були предметом дослідження в судовому засіданні суду першої інстанції, ним повно і об`єктивно з`ясовані дійсні обставини справи, перевірені доводи і заперечення сторін зібраними у справі доказами, яким надано належну правову оцінку. Оскаржуване рішення постановлене з додержанням вимог матеріального і процесуального права, а тому апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 381-384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд , -

постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Монастириського районного суду Тернопільської області від 15 червня 2022 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складений 15 листопада 2022 року.

Головуючий Дикун С.І.

Судді: Парандюк Т.С.

Храпак Н.М.