Постанова

Іменем України

15 листопада 2022 року

м. Київ

справа № 347/525/20

провадження № 61-13444св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Краснощокова Є. В. (суддя-доповідач), Дундар І. О., Крата В. І.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Комунальне некомерційне підприємство «Косівська центральна районна лікарня» Косівської районної ради Івано-Франківської області,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу Комунального некомерційного підприємства «Косівська центральна районна лікарня» Косівської районної ради Івано-Франківської області на постанову Івано-Франківського апеляційного суду від

08 липня 2021 року у складі колегії суддів: Максюти І. О., Василишин Л. В., Девляшевського В. А.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У березні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Комунального некомерційного підприємства «Косівська центральна районна лікарня» Косівської районної ради Івано-Франківської області (далі - КНП «Косівська ЦРЛ») про скасування наказу від 17 лютого 2020 року № 45-к про звільнення позивача з роботи з посади лікаря-стоматолога-терапевта стоматологічного відділення КНП «Косівська ЦРЛ», поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та судових витрат.

Позовні вимоги мотивовані тим, що 07 травня 1985 року вона прийнята на посаду лікаря стоматолога-терапевта Косівської центральної лікарні, яку

06 серпня 2018 року реорганізовано шляхом перетворення на КНП «Косівська ЦРЛ».

Наказом від 17 лютого 2020 року № 45-к її звільнено із займаної посади на підставі пункту 1 статті 40 КЗпП України у зв`язку зі скороченням штату працівників. Оскільки фактичного скорочення штатних посад працівників на підприємстві не відбулось, а також через неналежне повідомлення її про майбутнє звільнення, оспорюваний наказ є незаконним та таким, що підлягає скасуванню.

Згідно з наказом директора КНП «Косівська ЦРЛ» від 05 листопада 2019 року вирішено ліквідувати стоматологічне відділення поліклініки КНП «Косівська ЦРЛ» та вивести з штатного розпису 0,75 посади завідувача стоматологічним відділенням, лікар стоматолог-терапевт; 2,5 посади лікаря стоматолога-терапевта; 1,5 посади лікаря стоматолога-хірурга; 2,0 лікаря стоматолога дитячого.

Наказом директора КНП «Косівська ЦРЛ» ОСОБА_2 від 05 грудня

2019 року внесено зміни в штатний розпис КНП «Косівська ЦРЛ» з 15 лютого 2020 року та вирішено вивести 0,75 посади завідувача стоматологічного відділення, лікаря стоматолога-терапевта, 2,5 посади лікаря стоматолога- терапевта, 1,5 посади лікаря стоматолога-хірурга, 2,00 посади лікаря стоматолога дитячого, повідомити про вивільнення з 15 лютого 2020 року працівників згідно пунктом 1 статті 40 КЗпП у зв`язку із скороченням штату посад: ОСОБА_3 - завідувача стоматологічного відділення, лікарів стоматологів-терапевтів стоматологічного відділення ОСОБА_1 ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 - лікаря стоматолога-хірурга стоматологічного відділення, ОСОБА_8 - лікаря стоматолога-хірурга стоматологічного відділення, ОСОБА_9 - лікаря стоматолога дитячого стоматологічного відділення.

05 грудня 2019 року їй вручено повідомлення про скорочення штату та чисельності працівників № 735/01-09, яким повідомлено про наступне звільнення із займаної посади на підставі пункту 1 статті 40 КЗпП України -

15 лютого 2019 року, та вручено перелік (кількість) вакантних посад та зайнятих за сумісництвом станом на 05 грудня 2019 року. Однак такі посади не відповідали її спеціальності та кваліфікації.

17 лютого 2020 року її та інших працівників повідомлено про звільнення та необхідність отримати трудові книжки. Проте 18 лютого 2020 року їй стало відомо, що інші особи, які підлягали звільненню у зв`язку із скороченням штату, продовжують працювати.

Такі дії відповідача є незаконними, оскільки звільнення її посади відбулось з неіснуючих підстав, без повідомлення профспілкового органу про заплановане її звільнення, за відсутності дійсного скорочення штату та наявності у роботодавця посад, які відповідають її кваліфікації.

Позивач просила:

визнати незаконним та скасувати наказ від 17 лютого 2020 року № 45-к,

поновити її на роботі,

стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу,

стягнути понесені позивачем судові витрати на правничу допомогу в розмірі 14 940,80 грн.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Косівського районного суду Івано-Франківської області від 12 січня 2021 року у задоволенні позову відмовлено.

Суд першої інстанції, застосувавши до спірних правовідносин положення статей 40, 42, 49-2 КЗпП України, виходив із того, що відповідачем, як роботодавцем, виконано обов`язки, покладені на нього статтею 49-2 КЗпП України: повідомлено позивача про наступне вивільнення за два місяці; запропоновано їй всі наявні на підприємстві посади за весь період до дня звільнення, на переведення на які вона згоди не надала; директор КНП «Косівська ЦРЛ» звертався із поданням до первинної профспілкової організації Косівської ЦРЛ для отримання погодження на звільнення працівників лікарні, в тому числі і позивача, однак профспілковою організацією на час звільнення позивача не надано жодної відповіді на вказане подання.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 08 липня 2021 року рішення суду першої інстанції скасовано й ухвалено нове рішення.

Визнано незаконним наказ директора КНП «Косівська ЦРЛ» від 17 лютого

2020 року № 45-к про звільнення ОСОБА_1 з роботи з посади лікаря стоматолога-терапевта стоматологічного відділення КНП «Косівська ЦРЛ»

17 лютого 2020 року, у зв`язку зі скороченням штату працівників за пунктом статті 40 КЗпП України.

Поновлено ОСОБА_1 на роботі на посаді лікаря стоматолога-терапевта стоматологічного відділення КНП «Косівська ЦРЛ» з 18 лютого 2020 року.

Стягнено з КНП «Косівська ЦРЛ» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 18 лютого 2020 року по 08 липня

2021 року в розмірі 83 879,62 грн.

Рішення суду в частині поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за один місяць допущено до негайного виконання.

Апеляційний суд мотивував постанову тим, що з 14 лютого 2020 року введено до штатного розпису у створене у поліклінічному відділенні КНП «Косівська ЦРЛ» загально-поліклінічного відділення посади лікарів-стоматологів, яке доповнено лікарями, зокрема стоматологами-терапевтами 2,25 штатних одиниць (а. с. 60) і на підставі цього наказу доповнено штатний розпис 15 лютого 2020 року. Проте позивача звільнено з посади 17 лютого 2020 року за наявності введених до штатного розпису з 14 лютого 2020 року посади лікарів стоматологів-терапевтів та на день звільнення позивачу вакантні посади не запропоновано.

На виконання ухвали суду від 23 червня 2021 року КНП «Косівська ЦРЛ» надала висновок про врахування переважного права на залишення на роботі та переведення у загально-поліклінічне відділення підприємства від 10 січня

2020 року. Проте позивач не була ознайомлена із цим висновком, заперечувала результати продуктивності праці, проте не мала можливості оспорити зазначену в таблиці продуктивність праці з огляду на неповідомлення її про результати. ОСОБА_1 подала письмові пояснення щодо зібраних судом доказів, в яких наводить розрахунок продуктивності праці лікарів-стоматологів терапевтів стоматологічного відділення КНП «Косівська ЦРЛ» з врахуванням затраченого (оплаченого) часу (а. с. 146-148, т. 2). Згідно посвідчення № НОМЕР_1 (а. с. 17, т. 1) ОСОБА_1 10 березня 2010 року присвоєно кваліфікаційну категорію за спеціальністю терапевтична стоматологія першої категорії. Атестацію позивача продовжено до 30 березня 2020 року і відомості про підтвердження (продовження) дії кваліфікаційного посвідчення відсутні. Проте відповідно до наказу Міністерства охорони здоров`я України (далі - МОЗ України) від 12 червня 2020 року № 1106 «Про зміни до деяких наказів Міністерства охорони здоров`я України», наказ МОЗ України від 22 лютого 2019 року № 446 «Деякі питання безперервного професійного розвитку лікарів», зареєстрований у Міністерстві юстиції України 25 березня 2019 року за № 293/33264, доповнено новими пунктами 7-9. Відповідно до пункту 8 у 2020 році атестації на визначення знань та практичних навичок з присвоєнням (підтвердженням) звання «лікар-спеціаліст», а також присвоєння (підтвердження) кваліфікаційної категорії лікарів переносяться на період дії карантину, встановленого постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби СОVІD-19, спричиненої корона вірусом SARS-CoV-2». Термін дії посвідчень про кваліфікаційну категорію та сертифікатів лікаря-спеціаліста, який спливає у період карантину, установленого Кабінетом Міністрів України, та протягом 30 днів з дня відміни цього карантину продовжується на один рік. Лікарі, термін дії посвідчень про кваліфікаційну категорію та сертифікатів лікаря-спеціаліста яких сплив у період дії карантину, мають право атестуватись у шестимісячний строк після закінчення карантину. Тому не може ставитись у провину позивачу неможливість підвищення рівня кваліфікації у 2020 році.

Апеляційний суд вважав, що ОСОБА_1 мала переваги на залишення на роботі перед ОСОБА_6 .

Якщо порівняти три штатних розписи, що містяться в матеріалах справи, прослідковується відсутність скорочення штату на посаді лікаря стоматолога-терапевта на день звільнення ОСОБА_1 . У шатному розписі станом на 05 грудня 2019 року кількість штатних одиниць на посаді лікаря стоматолога-терапевта у стоматологічному відділенні складає 2,25 шт. од. (а. с. 32-35, 190-192, т. 1), станом на 15 лютого 2020 року також залишилося у загально-поліклінічному відділенні (доповненому) 2,25 штатних одиниць (а. с. 28-31, 194-197, т. 1).

У порівнянні з витягом зі штатного розпису станом на 05 грудня 2019 року - 0,75 та 1,75, що разом становить 2,5 шт. од. (а. с. 149, т. 1), 0,75 - завідувач відділення лікар-стоматолог, тобто 3,75, а всього по відділенню 6,75 штатних одиниць лікарів, штатних одиниць зменшилося на 1 штатну одиницю або 0,75 ставки завідувача відділенням та 0, 25 ставки лікаря стоматолога-терапевта. Цей витяг суперечить засвідченим копіям штатних розписів на 05 грудня

2019 року та 15 лютого 2020 року, тому він є недопустимим доказом. Згідно з поданою відповідачем і належним чином засвідченою копією штатного розпису КНП «Косівська ЦРЛ» станом на 05 березня 2020 року штат стоматологічного відділення залишився у незмінному стані, як до скорочення штату: всього 6,75 посад лікарів, в тому числі завідувач - 0,75, лікар стоматолог-терапевт - 0,75 і 1,75 (а. с. 149-153).

За таких обставин скорочення штату працівників стоматологічного відділення не було.

Лікар стоматолог-терапевт ОСОБА_1 була членом первинної профспілкової організації КНП «Косівська центральна районна лікарня» з травня 1985 року по 17 лютого 2020 року (а. с. 42, т. 1). Проте первинна профспілкова організація самоусунулась від розгляду питання про надання згоди на її звільнення. Відповідно до інформації Івано-Франківської обласної організації професійної спілки працівників охорони здоров`я від 13 травня 2021 року виконання ухвали апеляційного суду від 06 квітня 2021 року щодо надання згоди або відмови на звільнення з посади лікаря стоматолога-терапевта ОСОБА_1 не належить до їх компетенції» (а. с. 49-51, т. 2).

В КНП «Косівська ЦРЛ» за три місяці до запланованих звільнень працівників консультацій з професійними спілками про заходи щодо запобігання звільненню чи зведенню їх кількості до мінімуму або пом`якшення несприятливих наслідків будь-якого звільнення не проводилося.

З огляду на порушення процедури звільнення ОСОБА_1 (відсутність фактичного скорочення штату працівників, не врахування в повній мірі переважного права на залишення на роботі по продуктивності праці, не запропонування на день звільнення усіх вакантних посад) наказ директора КНП «Косівська ЦРЛ» від 17 лютого 2020 року слід скасувати та поновити її на роботі на даній посаді з 18 лютого 2020 року.

Оскільки позивач звільнена з роботи незаконно та підлягає поновленню на роботі, на її користь повинен бути стягнений середній заробіток за час вимушеного прогулу, починаючи з 18 лютого 2020 року (день звільнення

17 лютого 2020 року є останнім днем роботи) по день ухвалення рішення судом. При визначенні розміру середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу апеляційний суд керувався частиною другою статті 235 КЗпП України, статтею 27 Закону України «Про оплату праці», Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від

08 лютого 1995 року № 100, а також наказом МОЗ України від 25 травня

2006 року № 319, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 09 червня

2006 року за № 696/12570 «Про затвердження норм робочого часу для працівників закладів та установ охорони здоров`я». Згідно довідок про доходи ОСОБА_1 та табелів використання робочого часу, наданих відповідачем, позивач працювала два повні місяці, що передували звільненню, нарахування за які можуть бути застосовані для обчислення середнього заробітку, у грудні 2019 року та січні 2020 року. За грудень 2019 року позивачу на посаді лікаря-стоматолога-терапевта нараховано за відпрацьовані 66,78 години за місяць (або 16,5 годин на тиждень) оклад в розмірі 3 341,90 грн; у січні 2020 року нараховано за відпрацьовані 66,78 год за місяць оклад в розмірі

3 620,50 грн, а всього 6 962,40 грн. Середньогодинна заробітна плата визначається шляхом ділення заробітку по цій посаді за грудень 2019 та січень 2020 на кількість відпрацьованих годин: 6 962,40 грн : 133, 6 = 52,13 грн за годину. За період 18 лютого 2020 року по 08 липня 2021 року минуло 72 тижні 2 дні, тобто середній заробіток за цей час складає: 52,13 х 16,5 годин + 2 х 6,36 х

х 52,13 = 83 879,62 грн.

Аргументи учасників справи

У серпні 2021 року КНП «Косівська ЦРЛ» подало до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просило скасувати постанову апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційну скаргу мотивовано тим, що апеляційний суд допустив грубе порушення строків розгляду справи, зокрема вимог статті 371 ЦПК України, оскільки розгляд справи в апеляційній інстанції тривав 136 днів. Безпідставне та тривале затягування розглядом апеляційної інстанції строку розгляду справи стало приводом для збільшення часу «вимушеного прогулу» та безпідставного стягнення за вказаний період оплати, компенсації на користь позивача.

Судом першої інстанції встановлено, що на виконання вимог закону та забезпечення дотримання прав працівників директор КНП «Косівська ЦРЛ» звернувся із поданням 14 січня 2020 року № 32/01-09 до первинної профспілкової організації Косівської ЦРЛ для отримання погодження на звільнення працівників лікарні, в тому числі і позивача. Профспілкова організація на час звільнення позивача не надала жодної відповіді на вказане подання (а. с. 130, т. 1). Проте суд апеляційної інстанції зі своєї ініціативи постановив ухвалу від 06 квітня 2021 року, якою запитав згоду або відмову у наданні згоди профспілкової організації Первинної профспілкової організації працівників охорони здоров`я КНП «Косівська ЦРЛ», профспілкової організації Косівська районна рада голів профкомів працівників охорони здоров`я на звільнення з посади лікаря-стоматолога-терапевта ОСОБА_1 . Ухвалою того ж суду від 27 квітня 2021 року зобов`язано вказані організації виконати ухвалу суду від 06 квітня 2021 року. Ці ухвали постановлені з порушенням вимог статті 43 КЗпП України. З цього приводу Івано-Франківська обласна організація профспілки працівників охорони здоров`я у відповіді вказала, що виконання ухвали суду від 06 квітня 2021 року не належить до компетенції обласної організації профспілки працівників охорони здоров`я України та Профспілки працівників охорони здоров`я України, а належить до компетенції первинної профспілкової організації, членом якої є дана особа (а. с. 49-51, т. 2). Апеляційний суд фактично втручався у діяльність профспілкових органів, що є порушенням статті 12 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» та зобов`язав до вчинення дій осіб, які взагалі не були учасниками розгляду справи по суті та не були судом залученими до участі в цій в справі. Тому апеляційний суд безпідставно допустив затягування розгляду справи, вдавався до зібрання нових доказів без згоди учасників судового розгляду, що стало підставою для заяви про відвід складу суду, яку подала позивач і після цього суд надав неправильну оцінку фактичним обставинам справи та ухвалив помилкове рішення на користь позивача.

Розрахунок продуктивності праці апеляційним судом проведено невірно, без врахування того факту, що позивач в період 2019 року відпрацювала 12 місяців, а лікар-стоматолог Цюро М. В - 10 місяців. Виходячи із фактично відпрацьованого часу та об`єктивно проаналізувавши відомості, викладені в звітно-обліковій документації, комісією визначено фактично більшу продуктивність праці ОСОБА_6 за 2019 рік (із проведенням прийомів рівності ставок - до 0,5 ставки) - 163,43 в той час як в ОСОБА_1 така продуктивність за 2019 рік склала 151,33. За таких обставин апеляційний суд з недотриманням висновків у постанові Верховного Суду від 11 березня 2020 року у справі № 813/1220/16 взяв на себе повноваження роботодавця, без врахування норм навантаження інших лікарів-стоматологів, а саме відпрацьованих ними умовних одиниць працеємності, що є основним критерієм та показником навантаженості лікаря, помилково визначив вищу продуктивність праці та переважне право позивача на залишення на роботі, чим порушено права інших працівників-лікарів, а також у порушення частини третьої статті 367 ЦПК України взяв на себе повноваження без заявлених клопотань сторін збирати та досліджувати в ході тривалого судового розгляду додаткові докази по справі, які не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Судом апеляційної інстанції помилково застосовано наказ МОЗ України від

12 червня 2020 року № 1106 «Про зміни до деяких наказів Міністерства охорони здоров`я України», який не підлягав застосуванню до спірних правовідносин з позивачем, яку звільнено з роботи 17 лютого 2020 року, тобто до прийняття наказу МОЗ України від 12 травня 2020 року та до прийняття постанови Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року про введення карантину на всій території України з 12 березня до 03 квітня 2020 року.

Апеляційним судом невірно визначено про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 18 лютого 2020 року по 08 липня 2021 року в розмірі 83 879,62 грн, оскільки судом при обчисленні вказаного розміру середнього заробітку не взято до уваги, що за цей період ОСОБА_1 повинна була відпрацювати 346 робочих днів по 3 год. 18 хв, всього - 1 100 год. 28 хв. Середньогодинна заробітна плата становить 52,13 грн. Тому до стягнення за вказаний період мала б підлягати сума 57 357,60 грн (1 100,23 x 52,13).

Судом не враховано, що відповідачем запропоновані позивачу усі наявні вакантні посади. Посилання позивача на те, що їй не запропоновано посаду лікаря стоматолога-терапевта, яка утворювалась у складі поліклінічного відділення КНП «Косівської ЦРЛ», є безпідставними, оскільки положеннями КЗпП України не передбачено обов`язку роботодавця пропонувати працівнику посаду, яку буде утворено-введено.

Позивач вказувала про те, що відповідачем не погоджено її звільнення з виборним органом первинної профспілкової організації, проте суд першої інстанції зробив обґрунтований висновок, що КНП «Косівська ЦРЛ» виконано усі умови для отримання згоди виборчого органу первинної профспілкової організації, а відсутність правового обґрунтування відмови профспілкового органу у наданні згоди на звільнення ОСОБА_1 надавало право роботодавцю звільнити її без цієї згоди, що відповідає положенням частини сьомої статті 43 КЗпП України і частини шостої статті 39 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності», висновку Верховного Суду України у постанові від 01 липня 2015 року у справі № 6-703цс15. Аналогічні висновки зроблено в постановах Верховного Суду від 13 лютого 2020 року у справі № 226/1650/18 (провадження № 61-7838св19); від 18 лютого 2020 року у справі № 226/1660/18 (провадження № 61-7116св19).

У грудні 2021 року ОСОБА_1 подала до суду відзив, у якому просила оскаржену постанову апеляційного суду залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення, посилаючись на безпідставність та необґрунтованість її доводів.

У січні 2022 року КНП «Косівська ЦРЛ» подало до суду відповідь на відзив, у якому просило постанову апеляційного суду скасувати, залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Межі та підстави касаційного перегляду, рух справи

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційних скарг, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

Ухвалою Верховного Суду від 17 листопада 2021 року відкрито касаційне провадження у справі; в задоволенні клопотання КНП «Косівська ЦРЛ» про зупинення виконання Івано-Франківського апеляційного суду від 08 липня

2021 року відмовлено.

В зазначеній ухвалі вказано, що наведені у касаційній скарзі доводи містять підстави, передбачені пунктом 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України для відкриття касаційного провадження (суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні порушив норми процесуального права та застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду України від

09 серпня 2017 року у справі № 6-1264цс17, у постановах Верховного Суду від

13 лютого 2020 року у справі № 226/1650/18, від 18 лютого 2020 року у справі

№ 226/1660/18).

Фактичні обставини справи

Суди встановили, що позивач з 07 травня 1985 року наказом від 08 травня

1985 року прийнята на роботу до Косівської центральної районної лікарні на посаду лікаря стоматолога-терапевта (а. с. 14-15, т. 1).

Згідно посвідчення № 2328 ОСОБА_1 10 березня 2010 року присвоєно кваліфікаційну категорію за спеціальністю терапевтична стоматологія «першої» категорії. Атестацію позивача продовжено по 30 березня 2020 року (а. с. 17, т. 1). Відомості про підтвердження (продовження) дії кваліфікаційного посвідчення в матеріалах справи відсутні.

Рішенням Косівської районної ради «Про припинення комунальної установи «Косівська центральна районна лікарня» шляхом перетворення в комунальне некомерційне підприємство» від 15 березня 2018 року та наказом Косівської центральної районної лікарні «Про припинення комунальної установи «Косівська центральна районна лікарня»» від 06 липня 2018 року Косівська центральна районна лікарня перетворена в КНП «Косівська ЦРЛ» (а. с. 62-65, т. 1).

Наказом від 05 листопада 2019 року «Про ліквідацію стоматологічного відділення та кабінету профогляду терапевтичного відділення поліклініки КНП «Косівська ЦРЛ»» ліквідовано стоматологічне відділення поліклініки. Виведено зі штатного розпису 0,75 посади завідувача стоматологічним відділенням, 2,5 посади лікаря стоматолога-терапевта; 1,5 посади лікаря стоматолога-хірурга; 2,0 посади лікаря стоматолога дитячого; 3,75 посади сестри медичної зі стоматології; 1,00 посади сестри медичної зі стоматології (дитячого стоматологічного кабінету); 15,0 посад молодшої медичної сестри, 1 посади сестри-господині. Ліквідовано кабінет профогляду терапевтичного відділення поліклініки (а. с. 37, 136, т. 1).

Наказом від 05 грудня 2019 року «Про зміну чисельності штатних посад, чисельності працівників та ліквідацію стоматологічного відділення та кабінету профогляду терапевтичного відділення поліклініки КНП «Косівська центральна районна лікарня»» внесено відповідні зміни в штатний розпис з 15 лютого

2020 року. Вирішено повідомити про вивільнення 15 лютого 2020 року працівників, зокрема і ОСОБА_1 (а. с. 38, 139, т. 1).

Згідно наказу від 05 грудня 2019 року «Про скорочення штатних посад та чисельності працівників» скорочено в штатному розписі з 15 лютого 2020 року вказані посади (а. с. 40, т. 1).

З цим наказом ознайомлено всіх працівників стоматологічного відділення, в тому числі і позивача (а. с. 39, т. 1).

Відповідно до повідомлення від 05 грудня 2019 року директора КНП «Косівська ЦРЛ», адресованого ОСОБА_1 , її буде звільнено із займаної посади на підставі пункту 1 статті 40 КЗпП України 15 лютого 2019 року та запропоновано переведення за вибором на одну з вакантних посад, які є на той момент у КНП «Косівська центральна районна лікарня» з додатком 1. Підпис ОСОБА_1 про отримання вказаного повідомлення відсутній (а. с. 24, т. 1).

ОСОБА_1 надано персональне повідомлення про скорочення штату та чисельності працівників із вказівкою про наявність вакантних посад (а. с. 27, т. 1).

Наказом КНП «Косівська ЦРЛ» від 14 лютого 2020 року введено до штатного розпису загально-поліклінічного відділення підприємства з 14 лютого 2020 року такі посади: 2,25 штатних одиниць лікаря стоматолога-терапевта; 1,0 штатну одиницю лікаря стоматолога-хірурга, 1,0 штатну одиницю лікаря-стоматолога дитячого; 3,5 штатних одиниць медичної сестри зі стоматології (а. с. 60, т. 1).

Наказом КНП «Косівська ЦРЛ» від 17 лютого 2020 року звільнено

ОСОБА_1 з роботи з посади лікаря стоматолога-терапевта стоматологічного відділення КНП «Косівська ЦРЛ» 17 лютого 2020 року у зв`язку зі скороченням штату працівників (пункт 1 статті 40 КЗпП України), визначено бухгалтерії виплатити ОСОБА_1 компенсацію за 24 дні невикористаної щорічної відпустки та вихідну допомогу у розмірі одного середньомісячного заробітку згідно зі статтею 44 КЗпП України (а. с. 23, т. 1).

Згідно з витягом зі штатного розпису КНП «Косівська ЦРЛ» станом на 05 грудня 2019 року у стоматологічному відділенні числилось: завідувач відділення лікар-стоматолог - 0,75, лікар стоматолог-терапевт - 0,75, лікар-стоматолог-терапевт - 1,75, лікар стоматолог-хірург- 0, 50, лікар-стоматолог-хірург- 1,00, лікар-стоматолог дитячий - 1,00, лікар - стоматолог дитячий - 1,00, лікар-стоматолог ортодонт - 1,00. Всього 6,75 (а. с. 198, т. 1).

Відповідно до штатного розпису на 2020 рік поліклінічного відділення КНП «Косівська ЦРЛ» станом на 15 лютого 2020 року загально-поліклінічне відділення (доповнене) складає: завідувач відділення, лікар-стоматолог - 0,00, лікар стоматолог-терапевт - 2,25 штатних одиниць, лікар стоматолог-терапевт - 0,00, лікар стоматолог-хірург - 0, 50, лікар стоматолог-хірург - 1,00, лікар стоматолог дитячий - 1,00, лікар стоматолог дитячий - 1,00, лікар стоматолог- ортодонт - 0,00. Всього 5,75 (а. с. 31, 193, 197, т. 1).

Згідно з інформаційним листом КНП «Косівська ЦРЛ» від 22 грудня 2020 року після підписання наказу від 05 листопада 2019 року розпочато процедуру ліквідації стоматологічного відділення та кабінету профогляду терапевтичного відділення поліклініки. Станом на 05 листопада 2019 року в штатному розписі стоматологічного відділення було 11,50 штатних одиниць (6,75 штатних одиниць лікарів та 4,75 штатних одиниць сестер медичних). В пункті 1 даного наказу зазначено перелік посад та кількість їх штатних одиниць, які підлягали виведенню зі штатного розпису, що відповідало всій кількості штатних одиниць стоматологічного відділення, який ліквідовувався. Наказом від 17 лютого

2020 року виведено зі штатного розпису підприємства 11,50 штатних одиниць стоматологічного відділення. Станом на 03 березня 2020 року (адвокатський запит) в структурі лікарні та штатному розписі не було стоматологічного відділення. В загально-поліклінічному відділенні на той момент було 5,75 штатних одиниць лікарів-стоматологів та 3,5 штатних одиниць сестер медичних, з них 1,5 штатних одиниці введені для забезпечення дотримання вимог статті 184 КЗпП України, оскільки двоє працівників перебували у відпустці по догляду за дитиною (а. с. 147-148, т. 1).

Відповідно до довідки профспілкової організації КНП «Косівська ЦРЛ» від

03 березня 2020 року лікар стоматолог-терапевт ОСОБА_1 була членом первинної профспілкової організації КНП «Косівська ЦРЛ» з травня 1985 року по 17 лютого 2020 року (а. с. 42, т. 1) .

Згідно з відповіддю профспілкового комітету працівників охорони здоров`я від 05 березня 2020 року питання про дачу згоди на звільнення у зв`язку із скороченням ОСОБА_1 профспілковий комітет свою згоду не давав, тому що не було подання директора окремо на ОСОБА_1 щодо надання згоди на звільнення (а. с. 42, т. 1).

На виконання ухвали апеляційного суду від 23 червня 2021 року відповідач зазначив, що врахував переважне право позивача на залишення на роботі, склавши відповідний висновок від 10 січня 2020 року та порівняльну таблицю кваліфікації та продуктивності праці працівників (а. с. 94-96, 100-101, т. 2), зокрема, продуктивність праці, порівняна роботодавцем по кількості прийомів, у ОСОБА_1 у 2019 році становила 1 816 прийомів, а в ОСОБА_6 - 2 179 прийоми. ОСОБА_10 працювала на 0,75 ставки, а ОСОБА_1 - на 0,5.

Позивач не була ознайомлена із цим висновком.

Згідно довідок про доходи ОСОБА_1 та табелів використання робочого часу позивач працювала два повні місяці, що передували звільненню, нарахування за які можуть бути застосовані для обчислення середнього заробітку, у грудні 2019 року та січні 2020 року. За грудень 2019 року позивачу на посаді лікаря-стоматолога-терапевта нараховано за відпрацьовані 66,78 години за місяць (або 16,5 годин на тиждень) оклад в розмірі 3 341,90 грн; у січні 2020 року нараховано за відпрацьовані 66,78 год за місяць оклад в розмірі

3 620,50 грн, а всього 6 962,40 грн. Середньогодинна заробітна плата позивача становить 52,13 грн за годину. За період 18 лютого 2020 року по 08 липня

2021 року минуло 72 тижні 2 дні, тобто середній заробіток за цей час складає: 52,13 х 16,5 годин + 2 х 6,36 х 52,13 = 83 879,62 грн.

Позиція Верховного Суду

Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення (частина шоста статті 43 Конституції України).

У пункті 1 частини першої статті 40 КЗпП України визначено, що трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадках змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Згідно частини другої статті 40 КЗпП України звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Відповідно до статті 49-2 КЗпП України про наступне вивільнення працівників попереджають не пізніше ніж за два місяці. Одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації працівник, за своїм розсудом, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно.

При скороченні чисельності чи штату працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці. При рівних умовах продуктивності праці і кваліфікації перевага в залишенні на роботі надається працівникам з тривалим безперервним стажем роботи на даному підприємстві, в установі, організації (частини перша, друга статті 42 КЗпП України).

У постанові Верховного Суду України від 09 серпня 2017 року у справі

№ 6-1264цс17 викладена правова позиція, що «однією з найважливіших гарантій для працівників при скороченні чисельності або штату є обов`язок власника підприємства чи уповноваженого ним органу працевлаштувати працівника. Власник вважається таким, що належно виконав вимоги частини другої статті 40, частини третьої статті 492 КЗпП України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо. Розглядаючи трудові спори, пов`язані зі звільненням відповідно до пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України, суди мають з`ясувати питання про те, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджувався він за 2 місяці про наступне вивільнення. Відповідно до частини першої статті 42 КЗпП України при скороченні чисельності чи штату працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці. При цьому роботодавець зобов`язаний запропонувати працівнику, який вивільнюється, всі наявні вакансії та роботи, які може виконувати працівник, тобто ті посади, які відповідають кваліфікації працівника».

Згідно з частиною четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 лютого 2020 року в справі № 226/1660/18(провадження № 61-7116св19) зазначено, що «однією з гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений у статті 51 КЗпП правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи. Згідно з пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників. Розглядаючи трудові спори, пов`язані зі звільненням за пунктом 1 частини 1 статті 40 КЗпП, суди зобов`язані з`ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджувався він за два місяці про наступне вивільнення. Положеннями частини 2 статті 40 КЗпП визначено, що звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу. Власник вважається таким, що належно виконав вимоги частини 2 статті 40, частини 3 статті 49-2 КЗпП щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо».

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 13 лютого 2020 року у справі № 226/1650/18 (провадження № 61-7838св19) вказано, що «суд при розгляді спору про поновлення працівника на роботі зобов`язаний перевірити наявність підстав для звільнення (чи мало місце скорочення або чисельності працівників), але він не наділений повноваженнями обговорювати питання про доцільність скорочення чисельності або штату працівників. Власник вважається таким, що належно виконав вимоги частини другої статті 40, частини третьої статті 49-2 КЗпП України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо».

Отже, оскільки обов`язок з працевлаштування працівника покладається на власника з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору, за змістом частини третьої статті 49-2 КЗпП України роботодавець є таким, що виконав цей обов`язок, якщо працівникові були запропоновані всі інші вакантні посади (інша робота), які з`явилися на підприємстві протягом цього періоду і які існували на день звільнення.

При цьому оцінка того, чи користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі відповідно до частини першої статті 42 КЗпП України здійснюється при скороченні чисельності чи штату працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці.

У частині третій статті 12, частинах першій, п`ятій, шостій статті 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно з частинами першою, другою та третьою статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

У разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв`язку з повідомленням про порушення вимог Закону України "Про запобігання корупції" іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу (частини перша, друга статті 235КЗпП України).

За змістом частини першої статті 235 КЗпП України працівник підлягає поновленню на попередній роботі у разі незаконного звільнення, під яким слід розуміти як звільнення без законної підстави, так і звільнення з порушенням порядку, установленого законом.

Апеляційний суд за наслідком оцінки та порівняння штатних розписів ліквідованого стоматологічного відділення КНП «Косівська ЦРЛ» та загально-поліклінічного відділення підприємства станом на 15 лютого 2020 року встановив фактичну відсутність скорочення штату за посадою лікаря стоматолога-терапевта на день звільнення ОСОБА_1 ; позивача звільнено з посади 17 лютого 2020 року за наявності введених до штатного розпису з 14 лютого 2020 року у створене у КНП «Косівська ЦРЛ» загально-поліклінічне відділення посади лікарів стоматологів-терапевтів у кількості 2,25 штатних одиниць, які на день звільнення позивачу не запропоновано.

За таких обставин апеляційний суд зробив правильний висновок про порушення відповідачем процедури звільнення позивача на підставі пункту 1 статті 40 КЗпП України та трудових прав позивача, що є підставою для визнання незаконним наказу про її звільнення, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Разом з тим, встановивши відсутність скорочення штату за посадою лікаря стоматолога-терапевта на день звільнення позивача, апеляційний суд помилково вдався до оцінки продуктивності праці лікарів-стоматологів терапевтів КНП «Косівська ЦРЛ», відповідно, послався на не врахування в повній мірі переважного права позивача на залишення на роботі.

У зв?язку з цим немає підстав і для оцінки доводів касаційної скарги в цій частині.

Колегія суддів також враховує доводи касаційної скарги щодо порушення судом строків розгляду справи,зобов?язання профспілкової організації, яка не є первинною профспілковою організацією КНП «Косівська ЦРЛ», вирішувати питання надання згоди на звільнення позивача.

Проте згідно з частиною другою статті 410 ЦПК України не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Правило про те, що «не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань» стосується випадків, коли такі недоліки не призводять до порушення основних засад (принципів) цивільного судочинства (див. постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року по справі № 522/18010/18 (провадження № 61-13667сво21).

Колегія суддів відхиляє посилання касаційної скарги на висновок, викладений у постановах Верховного Суду від 13 лютого 2020 року у справі № 226/1650/18 (провадження № 61-7838св19) та від 18 лютого 2020 року у справі

№ 226/1660/18 (провадження № 61-7116св19), щодо оцінки обґрунтованості рішення профспілкового комітету, оскільки підставою задоволення позовних вимог ОСОБА_1 не було порушення роботодавцем відповідних положень частини сьомої статті 43 КЗпП України та статті 39 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності».

Інші доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом апеляційної інстанцій норм матеріального права і порушення норм процесуального права щодо суті спору, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи, а зводяться до переоцінки доказів і встановлених на їх підставі обставин, що знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду (стаття 400 ЦПК України).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Доводи касаційної скарги, з урахуванням меж касаційного перегляду, не дають підстав для висновку, що оскаржене судове рішення ухвалене без додержання норм матеріального і процесуального права. У зв`язку з наведеним колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, оскаржену постанову апеляційного суду ? без змін, а тому судовий збір за подання касаційної скарги покладається на особу, яка подала касаційну скаргу.

Керуючись статтями 400, 401, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Комунального некомерційного підприємства «Косівська центральна районна лікарня» Косівської районної ради Івано-Франківської області залишити без задоволення.

Постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 08 липня 2021 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Є. В. Краснощоков

І. О. Дундар

В. І. Крат