ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 листопада 2022 року

м. Хмельницький

Справа № 676/5207/16-к

Провадження № 11-кп/4820/235/22

Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Хмельницького апеляційного суду у складі:

судді - доповідача                 ОСОБА_1 ,

суддів                                 ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

з участю секретарів                 ОСОБА_4 , ОСОБА_5 ,

прокурора                         ОСОБА_6 ,

представника потерпілого         ОСОБА_7 ,

захисника                         ОСОБА_8 ,        

обвинуваченого                 ОСОБА_9 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Хмельницькому в режимі відеоконференції, кримінальне провадження, внесене до ЄРДР за №12015240160000459 від 05.06.2015, за апеляційними скаргами прокурора та обвинуваченого  ОСОБА_9 на вирок Дунаєвецького районного суду Хмельницької області від 04 листопада 2021 року, -

       в с т а н о в и л а :        

Вироком Дунаєвецького районного суду Хмельницької області від 04 листопада 2021 року

ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. П`ятничани Чемеровецького району Хмельницької області, українця, громадянина України, з вищою освітою, пенсіонера, інваліда ІІ групи, зареєстрованого та проживаючого в АДРЕСА_1 , не судимого в силу ст.89 КК України,

визнано винуватим у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.ч.1, 2 ст. 125 КК України та призначено йому покарання:

- за ч. 1 ст. 125 КК України - у виді штрафу в розмірі 40 (сорока) неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що складає 680 (шістсот вісімдесят) гривень 00 коп.;

- за ч. 2 ст. 125 КК України - у виді штрафу в розмірі 80 (вісімдесяти) неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що складає 1360 (одна тисяча триста шістдесят) гривень 00 коп.

На підставі  ч.1 ст. 70 КК України  за сукупністю  кримінальних правопорушень шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим призначено  ОСОБА_9 остаточне покарання у вигляді штрафу в розмірі 80 (вісімдесяти) неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що складає 1360 (одна тисяча триста шістдесят) гривень 00 коп.

На підставі п.2 ч.1 ст.49, ч.5 ст.74 КК України звільнено ОСОБА_9 від призначеного покарання за вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч.ч.1, 2 ст. 125 КК України у зв`язку із закінченням строків давності.

Цивільний позов потерпілого ОСОБА_10 до ОСОБА_9 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди залишено без розгляду.

За вироком суду, 04 червня 2015 року близько 13 години 40 хвилин в м. Кам`янець-Подільський, по вулиці Довга, 1, на сходах, які ведуть до третього поверху Кам`янець-Подільського РВ УМВС України в Хмельницькій області обвинувачений ОСОБА_9 умисно на грунті довготривалих неприязних відносин, наніс один удар кулаком правої руки в область грудей потерпілого ОСОБА_10 , спричинив останньому тілесні ушкодження у вигляді забою правої половини грудної клітки, які по ступені тяжкості відносяться до легких тілесних ушкоджень, що спричинило короткочасний розлад здоров`я.

Після того, ОСОБА_9 , підійнявшись по сходинках вище з метою нанесення тілесних ушкоджень, усвідомлюючи суспільно-небезпечний характер свого діяння, умисно наніс один удар лівою ногою в область грудей ОСОБА_10 , внаслідок чого останній впав на сходинковий майданчик між 2 і 3 поверхом, таким чином своїми діями спричинивши потерпілому тілесні ушкодження у вигляді забою правої половини грудної клітки, двох синяків на передньо-боковій поверхні грудної клітки справа на рівні 5-6-7 ребер, які по ступеню тяжкості відносяться до категорії легких тілесних ушкоджень, що спричинили короткочасний розлад здоров`я та синяка на передньо-зовнішній поверхні правої гомілки в середній третині, який по ступеню тяжкості відноситься до категорії легких тілесних ушкоджень.

24.03.2016 близько 11 години 45 хвилин в АДРЕСА_1 , біля воріт свого господарства зі сторони вулиці, ОСОБА_9 умисно, на грунті довготривалих неприязних відносин, наніс один удар правою рукою в ліву частину обличчя ОСОБА_10 , чим спричинив йому тілесне ушкодження у вигляді фіолетового синяка в скроневій області, який по ступеню тяжкості відноситься до категорії легких тілесних ушкоджень.

               В поданій апеляційній скарзі прокурор не оспорюючи доведеність вини ОСОБА_9 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.1 ст.125, ч.2 ст.125 КК України просить вирок суду змінити у зв`язку з неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність.

               Вважати ОСОБА_9 засудженим за:

       - ч.1 ст.125 КК України до покарання у виді штрафу в розмірі 40 неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що складає 680 гривень. На підставі п.2 ч.1 ст.49, ч.5 ст.74 КК України звільнити від призначеного покарання;

       - ч.2 ст.125 КК України до покарання у виді штрафу в розмірі 80 неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що складає 1360 гривень. На підставі п.2 ч.1 ст.49, ч.5 ст.74 КК України звільнити від призначеного покарання.

               Виключити посилання з резолютивної частини вироку посилання на призначення остаточного покарання на підставі ч.1 ст.70 КК України.

       В решті вирок суду залишити без змін.

       При цьому вказує, що призначення покарання та звільнення від його відбування з вказаної підстави повинно застосовуватися окремо до кожної статті висунутого обвинувачення та виходячи з строків давності стосовно кожного із діянь, які складають ідеальну сукупність злочинів, обраховуючи їх самостійно.

       Обвинувачений ОСОБА_9 просить вирок скасувати, а провадження у справі закрити за недоведеністю його вини у вчиненні кримінальних правопорушень.

       При цьому вказує, що судом встановлено, що потерпілий падав (у висновку експерта на кам`яну дорогу, а в обвинувальному акті – на сходинковий майданчик), а отже саме в результаті падіння мали місце тілесні ушкодження від падіння з висоти власного росту, на що вказує і їх локалізація по підпахвеним лініям грудної клітки та на поверхні гомілки, про що вказував і сам потерпілий.

       Крім того зазначає, що протокол слідчого експерименту не може бути належним та допустимим доказом, оскільки не відповідає вимогам ст.104 КПК України, оскільки особі не роз`яснено права, із чотирьох учасників протокол підписаний лише двома, відсутня інформація про носій, за допомогою якого здійснювалася електрофотозйомка.

       Посилається і на те, що пояснення свідка ОСОБА_11 не можуть бути доказом, оскільки він вперше був допитаний через півтора роки після події.

       Звертає увагу і на те, що 24.07.2015 кримінальне провадження постановою закрито за відсутністю в його діях складу кримінального правопорушення, однак не була додана стороною обвинувачення до матеріалів справи.

       Стверджує, що свідки ОСОБА_12 , ОСОБА_13 не підтвердили, а спростували пояснення потерпілого щодо способу, локалізації та наслідків ударів, які були надумані потерпілим.

       Вказує, що висновок експерта №234 від 22.04.2016 суперечить іншим доказам, є неналежним доказом у справі, на його відомостях не може ґрунтуватися обвинувачення та обвинувальний вирок.

Посилається і на те, що суд без виходу до нарадчої кімнати вирішив заяву потерпілого про відмову від позову.

Вважає, що суд безпідставно ґрунтує вирок на тому, що він та його захисник не просили дослідити оригінал амбулаторної картки ОСОБА_10 , що не відповідає фактичним даним, суд не дослідивши основний доказ видав його до завершення судового розгляду органу досудового розслідування, тим самим сприяв встановити безпідставність висновку №234 від 22.04.2016, який ґрунтується виключно на амбулаторній картці ОСОБА_10 .

       Заслухавши суддю – доповідача, пояснення обвинуваченого ОСОБА_9 та його захисника на підтримання доводів поданої апеляційної скарги, представника потерпілого – адвоката ОСОБА_7 , який заперечив проти задоволення апеляційної скарги обвинуваченого, прокурора, який просив задовольнити подану апеляційну скаргу, дослідивши матеріали кримінального провадження та перевіривши доводи апеляційних скарг, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга обвинуваченого задоволенню не підлягає, а апеляційна скарга прокурора підлягає задоволенню за таких підстав.

Вина обвинуваченого ОСОБА_9 у вчиненому злочині при викладених у вироку обставинах доведена зібраними по справі та дослідженими в судовому засіданні доказами.

       В судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_9 в суді першої та апеляційної інстанції свою вину у вчиненому не визнав, пояснив, що він потерпілому тілесних ушкоджень не наносив, вказаних стороною обвинувачення дій не вчиняв. Вказав, що потерпілий є його земляком, на потерпілого як інваліда пригнали машину, за яку була суперечка в оплаті, суд присудив повернути машину. Слідчий Корогода викликав його до відділку поліції, де також був ОСОБА_10 . Коли ОСОБА_9 піднімався по сходах, ОСОБА_10 спускався вниз, пройшов повз нього, повернувся та побачив, що ОСОБА_10 стоїть на «лєснічній площадці» і кричить «нащо ти мене б`єш», показує бруд на рубашці. Свідок ОСОБА_14 цього не бачив. Десь через рік весною до будинку ОСОБА_9 прийшли державні виконавці, він попросив, щоб ОСОБА_10 не фотографував його будинок, підійшов до державного виконавця ОСОБА_12 , в той час ОСОБА_10 перехопив його руку, тримав її, сказав, що «я цього і чекав» і що його вдарив ОСОБА_9 . Стояли вони в «хвірці» домоволодіння.

Потерпілий ОСОБА_10 в суді першої інстанції показав, що обвинувачений запропонував йому пригнати автомобіль, однак не зробив цього, у зв`язку із чим він написав заяву в поліцію. 04.06.2015, коли ОСОБА_10 виходив від поліцейського та спускався вниз по сходах, ОСОБА_9 підіймався вверх. Потерпілий став під стіну, обвинувачений заклав йому сумку від ноутбука на голову, а іншою рукою наніс удар, потім ще два удари в груди, далі ОСОБА_9 почав підійматися по сходах вгору, повернувся та наніс удар ногою в груди потерпілому. Від удару останній впав зі сходів на площадку. Весь правий бік побитий (рука, нога, ребра). З поліції йому дали направлення на проведення експертизи, яку пройшов наступного дня, експерт брав документи, оглядав його.

Також вказав, що 24.03.2016 близько 11-12 години разом із державним виконавцем їздили за адресою місця проживання ОСОБА_9 в с. Довжок. Він перебував за ворітьми, оскільки обвинувачений не пускав його на подвір`я, заходив лише виконавець. Коли виконавець вийшов з домогосподарства обвинуваченого, то покликав ОСОБА_9 для складання і підписання акту. Виникла суперечка між потерпілим та обвинуваченим, в ході якої останній кинув документи на землю і завдав ударів ОСОБА_10 в ліву і праву скроню. Він звернувся в травматологію «Ленінської» лікарні та до експерта.

В судовому засіданні суду першої інстанції свідок ОСОБА_11 показав, що в 2015 році працював у поліції, натепер – в державній установі центр пробації, став свідком того, що на сходах ОСОБА_9 штовхнув потерпілого. ОСОБА_10 спускався вниз, а ОСОБА_9 піднімався на третій поверх. ОСОБА_9 вдарив потерпілого поштовхом ноги назад. Відразу після цього ОСОБА_10 сказав, що його б`ють. Більше нічого не пам`ятає з цього приводу. На уточнюючі запитання учасників ОСОБА_11 зазначив, що ця подія тривала 1-2-3 сек., пройшло більше 6 років і він в точності не пам`ятає всього, але продемонстрував як ОСОБА_9 наносив удар (чи поштовх – точно не пам`ятає) ногою назад в груди ОСОБА_10 , який знаходився нижче по сходах та повернутий передом до ОСОБА_9 . Сам він був на 3-му поверсі, пройшов далі, ні з ким не спілкувався. Підтвердив також, що його дружина дійсно працює в прокуратурі.

Показаннями свідка ОСОБА_12 , який в суді першої інстанції пояснив, що являється головним державним виконавцем. У березні 2016 року близько 10-11 години виїжджав з колегою до домашньої адреси боржника ОСОБА_9 . ОСОБА_10 приїхав з ним, оскільки був стягувачем. Разом із понятим зайшли на територію домогосподарства обвинуваченого, ОСОБА_10 не заходив. Акт складався за межами домогосподарства. Виник словесний конфлікт між ОСОБА_10 та ОСОБА_9 , в ході якого останній наніс удар рукою в область лівої щоки потерпілому. Після чого свідок їх розборонив, підписали акти та поїхали.

Свідок ОСОБА_13 в суді першої інстанції показав, що на час інциденту був на стажуванні у виконавчій службі, о 10-11 годині приїхали до домоволодіння ОСОБА_9 в с. Довжок. Державний виконавець проводив огляд подвір`я. На територію заходив лише виконавець ОСОБА_12 . Акт складався за межами домоволодіння, під час складання якого виник словесний конфлікт між ОСОБА_10 та ОСОБА_9 . Був поштовх правою рукою в область шиї чи вище з боку обвинуваченого ОСОБА_10 . Саме ОСОБА_12 втрутився в конфлікт, розборонив їх, після чого підписали акт і роз`їхалися.

У судовому засіданні суду першої інстанції свідок ОСОБА_15 показала, що декілька років назад на виконанні перебувало виконавче провадження. Весною був виїзд в с. Довжок до домогосподарства ОСОБА_9 , була присутня при складанні документів виконавцем. Державний виконавець ОСОБА_12 заходив на територію домогосподарства обвинуваченого. Як з`явився ОСОБА_10 не пам`ятає. В ході складання акту, між ОСОБА_10 та ОСОБА_9 виник словесний конфлікт за територією домогосподарства. Обвинувачений штовхнув потерпілого рукою, куди саме не пам`ятає. Зазначає, що видимих тілесних ушкоджень у ОСОБА_10 не було. Брала участь у слідчому експерименті, раніше допитувалась, все пояснювала.

       Об`єктивно вина обвинуваченого ОСОБА_9 підтверджується:

- протоколом прийняття заяви про вчинення кримінального правопорушення від 05.06.2015 (т.2, а.к.п.19), згідно якого потерпілий ОСОБА_10 звернувся із заявою про вчинення кримінального правопорушення, а саме: спричинення тілесних ушкоджень 04.06.2015 в приміщенні Кам`янець-Подільського РВ УМВС України в Хмельницькій області з боку ОСОБА_9 , який наніс ОСОБА_10 тілесні ушкодження.

- протоколом проведення слідчого експерименту від 07.10.2015 з доданими фототаблицями за участі потерпілого ОСОБА_10 , іншої особи ОСОБА_16 , понятих (т.2, а.к.п.22-27), відповідно до якого детально продемонстровано спосіб, механізм заподіяння обвинуваченим потерпілому тілесних ушкоджень.

- висновком експерта № 350 від 06.06.2015 (т.2, а.к.п.20) відповідно до якого у потерпілого ОСОБА_10 виявлено тілесні ушкодження у вигляді: забою правої половини грудної клітки, двох синяків на передньо-боковій поверхні грудної клітки справа на рівні 5-6-7 ребер могли утворитися внаслідок двохразової дії тупого твердого предмета по механізму «удар» біля 1-2 діб тому назад від моменту проведення судово-медичної експертизи і по ступені тяжкості відносяться до легких тілесних ушкоджень, які призвели до короткочасного розладу здоров`я.

Тілесне ушкодження у ОСОБА_10 у вигляді синяка на передньо-зовнішній поверхні правої гомілки в середній третині могло утворитися внаслідок дії тупого твердого предмета по механізму «удар» біля 1-2 діб тому назад від моменту проведення судово-медичної експертизи і по ступені тяжкості відносяться до легких тілесних ушкоджень, які призвели до короткочасного розладу здоров`я.

- протоколом прийняття заяви про вчинення кримінального правопорушення від 24.03.2016 (т.2, а.к.п.45), згідно з яким потерпілий ОСОБА_10 звернувся із заявою про вчинення кримінального правопорушення, а саме: спричинення тілесних ушкоджень 24.03.2016 в АДРЕСА_2 з боку ОСОБА_9 , який наніс ОСОБА_10 тілесні ушкодження.

- протоколами проведення слідчих експериментів від 17.05.2016 з доданими фототаблицями за участі відповідно свідків ОСОБА_17 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , потерпілого ОСОБА_10 , понятих (т.2, а.к.п.50-54; 55-59; 60-64; 65-69), відповідно до яких детально продемонстровано спосіб, механізм заподіяння обвинуваченим потерпілому тілесних ушкоджень.

       - висновком експерта № 234 від 25.04.2016 (т.2, а.к.п.48-49) відповідно до якого у потерпілого ОСОБА_10 виявлено тілесні ушкодження у вигляді: фіолетового синяка в скроневій області зліва могло утворитися внаслідок одноразової дії тупого твердого предмета по механізму «удар», можливо кістю зібраною в кулак, в термін вказаний потерпілим 24.03.2016 і по ступені тяжкості відносяться до легких тілесних ушкоджень.

Всім зібраним доказам у їх сукупності суд дав належну оцінку, вірно кваліфікувавши дії обвинуваченого ОСОБА_9 за ч.2 ст.125 КК України, як умисне заподіяння легких тілесних ушкоджень потерпілому, що спричинили короткочасний розлад здоров`я, за ч.1 ст.125 КК України, як умисне заподіяння легких тілесних ушкоджень потерпілому.

Покарання обвинуваченому ОСОБА_9 призначено у відповідності до вимог ст.65 КК України з врахуванням особи обвинуваченого, сукупність обставин, за яких вчинено кримінальні правопорушення, характер і ступінь небезпечності вчиненого, а також положення ч.2 ст.50 КК України, згідно якої покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, запобіганню вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженим, так і іншими особами.

Обставин, які пом`якшують покарання ОСОБА_9 судом першої інстанції не встановлено.

Обставиною, яка обтяжує покарання ОСОБА_9 є вчинення кримінального правопорушення повторно.

При призначенні покарання судом враховано, що ОСОБА_9  не судимий в силу ст.89 КК України (т.2, а.к.п.75-76), на обліку у лікаря-нарколога та лікаря психіатра не перебуває (т.2, а.к.п.72-73), має постійне місце проживання, за яким компрометуючих матеріалів на нього до виконкому сільської ради не поступало (т. 2, а.к.п.74), являється інвалідом ІІ групи (т.4, а.с.87,88).

Доводи обвинуваченого ОСОБА_9 про те, що суд без виходу до нарадчої кімнати вирішив заяву про відмову від позову є необґрунтованими з огляду на наступне.

Відповідно до ч.3 ст.371 КПК України у випадках, передбачених цим Кодексом, ухвала постановляється в нарадчій кімнаті складом суду, який здійснював судовий розгляд.

Згідно ч.4 ст.371 КПК України, ухвали постановлені без виходу до нарадчої кімнати, заносяться секретарем судового засідання в журнал судового засідання.

Як вбачається з матеріалів кримінального провадження, вирішення питання щодо цивільного позову судом першої інстанції відбулася шляхом постановлення протокольної ухвали, що не суперечить положенням КПК України.

Не можуть бути задоволеними в вимоги апеляційної скарги про те, що висновок експерта №234 від 25.04.2016 є неналежним доказом з огляду на наступне.

Відповідно до зазначеного висновку у потерпілого ОСОБА_10 виявлено тілесні ушкодження у вигляді: фіолетового синяка в скроневій області зліва могло утворитися внаслідок одноразової дії тупого твердого предмета по механізму «удар», можливо кістю зібраною в кулак, в термін вказаний потерпілим 24.03.2016 і по ступені тяжкості відносяться до легких тілесних ушкоджень.

На дослідження потерпілим подано його медичну карту амбулаторного хворого. В судовому засіданні учасники не заявляли клопотань про її дослідження, а тому суд, у урахуванням положень ст.ст. 22, 26 КПК України не має підстав перебирати функції доказування.

Твердження про те, що в медичній картці зроблені дописки самим потерпілим з посиланням лише на зареєстроване кримінальне провадження №12020240070000259 за ч. 1 ст. 358 КК України не може бути беззаперечним доказом вчинення таких дій в розумінні ст.ст. 17, 21, 84, 85 КПК України. Окрім цього, як вбачається із наданого стороною захисту витягу з ЄРДР відомості про зазначене кримінальне правопорушення внесені ще 28.02.2020.

Відповідно до висновку, викладеному в постанові об`єднаної палати Верховного Суду від 27.01.2020 у справі № 754/14281/17, відсутність у матеріалах кримінального провадження медичних документів, на підставі яких сформовано висновок експерта, невідкриття цих документів стороні захисту на стадії виконання ст. 290 КПК не є істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону в аспекті ст. 412 вказаного Кодексу, автоматично не тягне за собою визнання експертного дослідження недопустимим доказом й скасування на підставі п. 1 ч. 1 ст. 438 КПК судових рішень, якщо зазначені документи було отримано у визначеному законом порядку, і згадана сторона не клопотала про надання доступу до медичних документів або при здійсненні судового чи апеляційного провадження їй було забезпечено можливість реалізувати право на ознайомлення з такими документами.

Доводи апеляційної скарги обвинуваченого ОСОБА_9 про те, що пояснення свідка ОСОБА_11 не можуть братися до уваги, оскільки його дружина працює в органах прокуратури, є безпідставними, так як зазначена обставина не може свідчити про недопустимість його показань, крім того свідок попереджений про кримінальну відповідальність за завідомо неправдиві показання, а тому ставити їх під сумнів, колегія суддів не вбачає підстав.

Також не можуть братися до уваги і посилання апеляційної скарги про те, що слідчий експеримент не відповідає вимогам ст.104 КПК України з огляду на таке.

Слідчі експерименти від 17.05.2016 за участі відповідно свідків ОСОБА_17 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , потерпілого ОСОБА_10 були проведені з метою перевірки і уточнення відомостей, отриманих під час допиту свідків, проведені за участю понятих, яким, відповідно до вимог статей 11, 13, 15 та 223 КПК України було роз`яснено їхні права та обов`язки. Свідкам були роз`яснені їх права та обов`язки, попереджено про кримінальну відповідальність за статтями 384, 385 КК України за відмову від дачі показань та за дачу завідомо неправдивих показань. Протоколи слідчих експериментів підписані учасниками процесуальної дії та понятими без зауважень і доповнень.

Зазначена слідча (розшукова) дія проведена з дотриманням вимог ст.240 КПК України.

Аргументи обвинуваченого ОСОБА_9 про те, що судом не досліджено амбулаторну карту потерпілого ОСОБА_10 , що свідчить про безпідставність висновку №234 від 22.04.2016, який ґрунтується виключно на амбулаторній картці ОСОБА_10 є безпідставними з огляду на наступне.

Так, відповідно до висновку експерта №234 від 25.03.2016 потерпілим ОСОБА_10 на дослідження було надано медична карта амбулаторного хворого. В суді першої інстанції клопотань про дослідження зазначеної карти учасниками не заявлялося, а тому суд з дотриманням принципів змагальності та диспозитивності не вправі був перебирати на себе функцію доказування.

Інші доводи обвинуваченого ОСОБА_9 не спростовують висновки суду про доведеність вини останнього у вчиненні ним кримінальних правопорушень.

Разом з тим, вирок суду в частині призначення покарання обвинуваченому ОСОБА_18 підлягає зміні.

Згідно п.4 ч.1 ст.409 КПК України підставою для зміни судового рішення при розгляді справи в суді апеляційної інстанції є неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність.

Відповідно до п.2 ч.1 ст.49 КК України особа звільняється від кримінальної відповідальності, якщо з дня вчинення нею кримінального правопорушення і до дня набрання вироком законної сили минули такі строки: три роки - у разі вчинення кримінального проступку, за який передбачено покарання у виді обмеження волі, чи у разі вчинення нетяжкого злочину, за який передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк не більше двох років.

Тобто, у диспозиції вказаної статті зазначається про кримінальне правопорушення, як одне, а тому призначення покарання та звільнення від його відбування з вказаної підстави повинно застосовуватися окремо до кожної статті та виходячи із строків давності стосовно кожного із діянь, які складають ідеальну сукупність злочинів, обраховуючи їх самостійно. 

Тому, суд, визнаючи ОСОБА_9 винним у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.1 ст.125, ч.2 ст.125 КК України зобов`язаний був призначити покарання за кожне кримінальне правопорушення та звільнити від призначеного покарання на підставі ст.ст.49, 74 КК України у зв`язку із закінченням строків давності також за кожне кримінальне правопорушення.

Разом з тим, визнаючи ОСОБА_9 винним у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.ч.1, 2 ст.125 КК України та на підставі ч.1 ст.70 КК України за сукупністю кримінальних правопорушень шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, остаточно призначено покарання у виді штрафу в розмірі 80 неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що складає 1360 гривень. На підставі п.2 ч.1 ст.49, ч.5 ст.74 КК України ОСОБА_9 звільнено від призначеного покарання у зв`язку із закінченням строків давності.

Крім того, з резолютивної частини вироку слід виключити посилання на призначення остаточного покарання на підставі ч.1 ст.70 КК України.

З врахуванням викладеного, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу обвинуваченого залишити без задоволення, апеляційну скаргу прокурору задовольнити, оскаржуваний вирок змінити в частині призначеного покарання.

Керуючись ст.ст.407, 409, 418, 419 КПК України, колегія суддів, -

п о с т а н о в и л а:

       Апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_9 залишити без задоволення.

       Апеляційну скаргу прокурора задовольнити.

       Вирок Дунаєвецького районного суду Хмельницької області від 04 листопада 2021 року відносно ОСОБА_9 змінити.

               Вважати ОСОБА_9 засудженим за:

       - ч.1 ст.125 КК України до покарання у виді штрафу в розмірі 40 неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що складає 680 гривень.

               На підставі п.2 ч.1 ст.49, ч.5 ст.74 КК України звільнити ОСОБА_9 від призначеного покарання у зв`язку із закінченням строків давності.

       - ч.2 ст.125 КК України до покарання у виді штрафу в розмірі 80 неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що складає 1360 гривень.

       На підставі п.2 ч.1 ст.49, ч.5 ст.74 КК України звільнити ОСОБА_9 від призначеного покарання у зв`язку із закінченням строків давності.

               Виключити посилання з резолютивної частини вироку посилання на призначення остаточного покарання ОСОБА_9 на підставі ч.1 ст.70 КК України.

               В решті вирок суду залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її оголошення, на неї може бути подана касаційна скарга до суду касаційної інстанції протягом трьох місяців з дня проголошення судового рішення.

       Судді:        

ОСОБА_1                         ОСОБА_2         ОСОБА_3