ЧЕРКАСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Номер провадження 22-ц/821/1398/22Головуючий по 1 інстанції

Справа №701/256/22 Калієвський І.Д.

Доповідач в апеляційній інстанції

Новіков О. М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

       10 листопада 2022 року м. Черкаси

Черкаський апеляційний суд в складі колегії:

суддів                 Вініченка Б. Б.,

Новікова О. М., Нерушак Л. В.,

за участю секретаря                 Чуйко А.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги Черкаської обласної прокуратури та Державної казначейської служби України на рішення Маньківського районного суду Черкаської області від 12 вересня 2022 року у справі за позовом  ОСОБА_1  до Черкаської обласної прокуратури та Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди завданої органами дізнання та досудового слідства, -

в с т а н о в и в:

ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до відповідачів про відшкодування моральної шкоди, завданої органами дізнання та досудового слідства.

На підставу своїх вимог зазначив те, що 12 травня 2015 року слідчим відділом прокуратури Черкаської області було розпочато кримінальне провадження за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 307 та ч. 2 ст. 28, ч. 1 ст. 365 КК України. 25 травня 2015 року позивача було затримано в порядку ст. 208 КПК України. 26 травня 2015 року його було оголошено про підозру у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених передбачених ч. 2 ст. 307 та ч. 2 ст. 28, ч. 1 ст. 365 КК України.

28 травня 2015 року слідчий слідчого відділу прокуратури Черкаської області звернувся до суду з клопотанням про обрання відносно позивача запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, яке Придніпровським районним судом було задоволено та обрано йому запобіжний захід у вигляді тримання під вартою в Черкаському слідчому ізоляторі УДПтСУ в Черкаській області строком на 30 днів.

Наказом начальника Управління МВС України в Черкаській області від 05.06.2015 року №1082 позивача було звільнено з органів внутрішніх справ за грубе порушення службової дисципліни і законності, не виконання Закону України «Про міліцію», Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ України, Присяги працівника органів внутрішніх справ, наказів МВС України, щодо дотримання дисципліни і законності у службовій діяльності, дії, пов`язані з підбурюванням, спонуканням у прямій чи не прямій формі до вчинення правопорушень, нехтування принципом законності в діяльності працівників міліції щодо чіткого та неухильного дотримання посадовими особами законодавства, які відповідно до свого становища повинні забезпечувати виконання законів та Присяги працівника міліції, тобто вчинення проступків, які не сумісні з перебуванням на службі старшого оперуповноваженого сектору карного розшуку.

Постановою Черкаського апеляційного суду від 8 червня 2015 року міру запобіжного заходу позивачу було змінено з тримання під вартою на домашній арешт.

Постановою Черкаського адміністративного суду від 23.05.2017 року йому було поновлено на посаді старшого оперуповноваженого карного розшуку Маньківського РВ УМВС. На виконання вищевказаної постанови суду позивача, наказом № 335/ос від 14.07.2017 року Управління МВС в Черкаській області було поновлено на посаді ст. оперуповноваженого карного розшуку Маньківського РВ УМВС і цим же наказом звільнено з посади через скорочення штатів.

Вироком Городищенського районного суду Черкаської області від 12 квітня 2021 року ОСОБА_1 було визнано не винним у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 307 та ч. 2 ст. 28, ч. 1 ст. 365 КК України та виправдано у зв`язку з відсутністю в його діях складу зазначених кримінальних правопорушень.

Ухвалою Черкаського апеляційного суду від 6 грудня 2021 року вирок Городищенського районного суду Черкаської області було залишено без змін, а апеляційну скаргу прокурора - без задоволення.

У зв`язку з незаконними діями органів досудового слідства та суду позивач незаконно перебував під слідством та судом за обвинуваченням у вчиненні вказаних вище злочинів з 12 травня 2015 року до 6 грудня 2021 року, тобто 6 років 6 місяців і 24 дні (78 місяців 24 дні).

За час перебування під слідством і судом, позивачем понесені моральні страждання та втрати у зв`язку з характером пред`явленого обвинувачення, тривалістю його перебування під дією запобіжних заходів: порушенням позивача законних прав на вільне пересування, зміни режиму життя.

Внаслідок протиправних дій органів досудового розслідування та суду він зазнав моральної шкоди, яка полягає в тому, що позивач втратив роботу та заробіток, оскільки був позбавлений можливості реалізації свого конституційного права на працю, не мав реальної змоги належним чином забезпечувати себе та свою сім`ю, що пригнічувало його як особистість та чоловіка, оскільки почував себе неповноцінним, безпомічним та нереалізованим, в порушенні позивача нормальних життєвих зв`язків, погіршенні здоров`я та позбавленні можливостей реалізації своїх звичок і бажань, погіршенні відносин з оточуючими людьми.

Він змушений був брати участь у допитах та інших слідчих діях, спілкуватися із працівниками правоохоронних органів, які то погрожували тюремним строком, то просили визнати вину, і тоді його звільнять від відповідальності.

Під час кримінального провадження позивач зазнав тримання під вартою, внаслідок чого йому, як працівникові правоохоронних органів, завдано нестерпних душевних страждань, що виразились у руйнуванні життєвих планів та соціальних зв`язків, тривалому відриві від сім`ї, позбавленні права працювати, погіршенні відносин з оточуючими, що тепер вимагало від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Позивач змушений був пояснювати родичам та оточуючим, що він не злочинець, оскільки до нього стали відноситись з підозрою, вважати нечесною людиною та уникати спілкування із ним.

Ситуація, пов`язана з притягненням його до кримінальної відповідальності та перебування під вартою, потягнула для нього повну невизначеність щодо майбутнього, позивач був позбавлений права вільного пересування, вимушений був терпіти приниження та численні побутові незручності.

Зважаючи на вказане, а також на те, що частину часу, протягом якого він перебував в статусі особи, яка притягується до кримінальної відповідальності, він утримувався під вартою, а іншу частину щодо позивача діяв запобіжний захід у виді домашнього арешту, розмір відшкодування на його думку повинен виходити із кількості мінімальних заробітних плат за кожен місяць його перебування в статусі особи, що притягується до кримінальної відповідальності, при цьому за час дії запобіжного заходу у вигляді утримання під вартою та домашнього арешту моральна шкода має бути відшкодована в трьохкратному розмірі мінімальної заробітної плати за кожен місяць.

Оскільки позивач перебував під слідством, і судом 78 місяців 24 дні, то йому за цей період заподіяно моральну шкоду в розмірі 1 536 552 грн. 00 коп. (6500 х 78 місяців 24 дні х 3 = 1 536 552 грн.), моральної шкоди за час перебування в статусі особи, що притягується до кримінальної відповідальності.

З урахуванням положень ч. 3 ст. 254 ЦК України, а також того, що відповідно до ст. 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» обчислення розміру моральної шкоди провадиться виходячи саме із кількості місяців, врахуванню судом підлягає кількість повних місяців перебування під слідством та судом, що складає 78 місяців 24 дні. Цією ж нормою також визначено, що розмір моральної шкоди визначається з урахуванням обставин справи в межах, встановлених цивільним законодавством, що змушує позивача звертатись до суду з даним позовом.

Рішенням Маньківського районного суду Черкаської області 12 вересня 2022 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Стягнуто з Державної казначейської служби України за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання в безспірному порядку з єдиного казначейського рахунку на користь ОСОБА_1 , зареєстрованого та проживаючого по АДРЕСА_1 1 528 150,00 (один мільйон п`ятсот двадцять вісім тисяч сто п`ятдесят) грн. в рахунок відшкодування моральної шкоди завданої органами дізнання та досудового слідства.

В іншій частині позову відмовлено.

Задовольняючи частково позовні вимоги суд першої інстанції керувався тим, що було визнано не винним у вчиненні інкримінованих злочинів та виправдано у зв`язку з відсутністю в діях позивача складу зазначених кримінальних правопорушень. Суд визнав, що позивач має право на відшкодування завданої йому моральної шкоди за рахунок держави.

Зважаючи на те, що частину часу, протягом якого позивач перебував в статусі особи, яка притягується до кримінальної відповідальності, позивач утримувався під вартою, а іншу частину щодо позивача діяв запобіжний захід у виді домашнього арешту, суд вирішив, що розмір відшкодування повинен виходити із кількості мінімальних заробітних плат за кожен місяць перебування позивача в статусі особи, що притягується до кримінальної відповідальності. При цьому за час дії запобіжного заходу у вигляді утримання під вартою та домашнього арешту моральна шкода має бути відшкодована в трьохкратному розмірі мінімальної заробітної плати за кожен місяць.

В апеляційній скарзі заступник начальника юридичного відділу Головного управління Державної казначейської служби України в Черкаській області Ярош С. В., вважаючи рішення ухваленим з порушенням норм матеріального та процесуального права, з неповним з`ясуванням обставин, які мають значення для справи, просить його скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову повністю.

Апеляційна скарга мотивована тим, що позивачем пред`явлено позов до органів державної влади (юридичних осіб публічного права), а не до Держави Україна в особі її органів, що суперечить статті 170 ЦК України та висновкам викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.11.2019 року у справі №242/4741/16-ц, у постанові Верховного Суду від 10.11.2021 року у справі №346/5428/17. Відповідно і рішення суду першої інстанції про часткове задоволення позовних вимог та стягнення моральної шкоди з Казначейства, а не з держави Україна за рахунок коштів Державного бюджету України, також суперечить наведеним нормам та висновкам викладеним в наведених постановах Верховного Суду.

Зауважує, що позивачем не надано жодних доказів наявності і завдання йому моральної шкоди, не надано доказів та підтверджень наявності причинного зв`язку між шкодою та протиправним діянням відповідачів.

Вказує, що розмір моральної шкоди визначений судом в розмірі 1 528 150,00 грн належним чином не підтверджений та суперечить нормам закону.

Керівник Черкаської обласної прокуратури також оскаржив судове рішення в апеляційному порядку та вказав, що його ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права, неповно з`ясовано обставини, які мають значення для справи, а тому просив суд рішення суду змінити, зменшивши визначений розмір моральної шкоди, що підлягає стягненню з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 до 509 383,33 грн.

Апелянт вказує, що, виходячи з вимог ст. 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду», щодо розрахунку розміру відшкодування моральної шкоди, який провадиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом, вважаю сума моральної шкоди, яка підлягає виплаті ОСОБА_1 повинна становити 509 383,33 грн ((78 місяців х 6500 грн = 507 000 грн) + (6500/30 х 11 днів = 2 383,33 грн)) та відповідатиме засадам розумності, виваженості, справедливості.

Необґрунтованим є висновок суду про необхідність застосування трьохкратного коефіцієнту при розрахунку розміру моральної шкоди, що підлягає відшкодуванню. Застосування такого коефіцієнту чинним законодавством не передбачено.

Відзив на апеляційні скарги до суду не надходив.

Судова колегія, заслухавши суддю-доповідача, дослідивши наявні у справі докази, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги доходить наступних висновків.

Згідно з вимогами частин 1 та 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Оскаржуване судове рішення не в повній мірі відповідає зазначеним вимогам закону.

Як вбачається із матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, що 12 травня 2015 року слідчим відділом прокуратури Черкаської області було розпочато кримінальне провадження за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 365 та ч. 2 ст. 307 КК України.

25 травня 2015 року позивача було затримано в порядку ст. 208 КПК України. 26 травня 2015 року йому було оголошено про підозру у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 365 та ч. 2 ст. 307 КК України, які відповідно до ст. 12 КК України відносяться до категорії тяжких злочинів.

28 травня 2015 року за клопотанням слідчий слідчого відділу прокуратури Черкаської області ухвалою Придніпровського районного суду було обрано ОСОБА_1 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою в Черкаському слідчому ізоляторі УДПтСУ в Черкаській області строком на 30 днів (а.с.18-20).

Наказом начальника Управління МВС України в Черкаській області від 05.06.2015 року №1082 позивача було звільнено з органів внутрішніх справ за грубе порушення службової дисципліни і законності, не виконання Закону України «Про міліцію», Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ України, Присяги працівника органів внутрішніх справ, наказів МВС України, щодо дотримання дисципліни і законності у службовій діяльності, дії, пов`язані з підбурюванням, спонуканням у прямій чи не прямій формі до вчинення правопорушень, нехтування принципом законності в діяльності працівників міліції щодо чіткого та неухильного дотримання посадовими особами законодавства, які відповідно до свого становища повинні забезпечувати виконання законів та Присяги працівника міліції, тобто вчинення проступків, які не сумісні з перебуванням на службі старшого оперуповноваженого сектору карного розшуку (а.с.21-22).

Постановою Черкаського апеляційного суду від 8 червня 2015 року міру запобіжного заходу позивачу було змінено з тримання під вартою на домашній арешт.

Постановою Черкаського адміністративного суду від 23.05.2017 року його було поновлено на посаді старшого оперуповноваженого карного розшуку Маньківського РВ УМВС.

На виконання вищевказаної постанови суду позивача, наказом №335/ос від 14.07.2017 року Управління МВС в Черкаській області було поновлено на посаді ст. оперуповноваженого карного розшуку Маньківського РВ УМВС і цим же наказом звільнено з посади через скорочення штатів (а.с.50).

Вироком Городищенського районного суду Черкаської області від 12 квітня 2021 року позивачу було визнано не винним у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 307 та ч. 2 ст. 28, ч. 1 ст. 365 КК України та виправдано у зв`язку з відсутністю в його діях складу зазначених кримінальних правопорушень (а.с.23-32).

Ухвалою Черкаського апеляційного суду від 6 грудня 2021 року вирок Городищенського районного суду Черкаської області було залишено без змін, а апеляційну скаргу прокурора - без задоволення (а.с.34-48).

Позивач перебував під слідством та судом з 25.05.2015 року (дата затримання та оголошення підозри) до 06.12.2021року, що становить 78 місяці та 11 днів, впродовж яких він також і перебував під вартою та був незаконно притягнутий до кримінальної відповідальності.

Відповідно до частин першої, другої статті 16 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, в тому числі, і відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, а також відшкодування моральної (немайнової шкоди).

Відповідно до статті 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органом державної влади, зокрема органами дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, визначені статтею 1176 ЦК України. Ці підстави характеризуються особливостями суб`єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець відокремлює посадових чи службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органи досудового розслідування, прокуратури або суду, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу.

Порядок відшкодування такої шкоди визначається законом (частина сьома статті 1176 ЦК України).

Статтею 1 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» № 266/94 ВР від 01 грудня 1994 року (далі - Закон № 266/94 ВР) передбачено, що відповідно до положень цього Закону підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок: 1) незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян; 2) незаконного застосування адміністративного арешту чи виправних робіт, незаконної конфіскації майна, незаконного накладення штрафу; 3) незаконного проведення оперативно-розшукових заходів, передбачених законами України «Про оперативно-розшукову діяльність», «Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю» та іншими актами законодавства. У випадках, зазначених у частині першій цієї статті, завдана шкода відшкодовується в повному обсязі незалежно від вини посадових осіб органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду.

Право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає, зокрема, у випадках закриття кримінального провадження за відсутністю події кримінального правопорушення, відсутністю у діянні складу кримінального правопорушення або невстановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи у суді і вичерпанням можливостей їх отримати(пункт 2 частини першої статті 2 Закону № 266/94 ВР).

Положеннями статті 3 Закону № 266/94 ВР передбачено, що громадянинові відшкодовується (повертається), в тому числі й моральна шкода.

Відшкодування шкоди проводиться за рахунок коштів Державного бюджету (стаття 4 вказаного Закону № 266/94 ВР).

Відповідно до частини другої статті 25 Бюджетного кодексу України, відшкодування шкоди, завданої фізичній чи юридичній особі внаслідок незаконно прийнятих рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади (органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування), а також їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень, здійснюється державою (Автономною Республікою Крим, органами місцевого самоврядування) у порядку, визначеному законом.

Відповідно до статті 2 ЦК України держава Україна є учасником цивільних відносин, а тому має бути відповідачем у справах про відшкодування шкоди за рахунок держави.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 березня 2020 року у справі № 641/8857/17 (провадження № 14-514цс19) вказано, що держава діє у цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин (частина перша статті 167 ЦК України). Держава набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом (стаття 170 ЦК України). У цивільному судочинстві держава бере участь у справі як сторона через відповідний її орган, наділений повноваженнями саме у спірних правовідносинах, зокрема і представляти державу в суді.

Відповідно до пункту 4 Положення про Державну казначейську службу України, затвердженого указом Президента України від 13 квітня 2011 року  № 460/2011, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, є Державна казначейська служба України (Казначейство України), яка, зокрема, здійснює безспірне списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів на підставі рішення суду.

З урахуванням наведеного, Державна казначейська служба України, як орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах, у цій справі є органом, через який держава бере участь у справі як сторона.

Статтею 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» визначено, що розмір відшкодування повинен бути не меншим одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.

Тобто цим Законом передбачено, що розмір відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом повинен визначатися судом з урахуванням мінімального розміру заробітної плати.

Наведене дає підстави для висновку, що у випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні до мінімального розміру заробітної плати, суд при вирішенні питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати, що є чинним на час розгляду справи. При цьому визначений законом розмір відшкодування є тим мінімальним розміром, що гарантований державою, а суд, враховуючи обставини конкретної справи, вправі застосувати й більший розмір відшкодування.

Вказане узгоджується із висновком, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 686/23731/15-ц (провадження № 14-298цс18), яка зазначила що у випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні з мінімальним розміром заробітної плати чи неоподатковуваним мінімумом доходів громадян, суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи. Законодавець визначив мінімальний розмір моральної шкоди, виходячи з установленого законодавством розміру заробітної плати на момент розгляду справи судом, за кожен місяць перебування під слідством та судом. Тобто цей розмір у будь-якому випадку не може бути зменшено, оскільки він є гарантованим мінімумом. Але визначення розміру відшкодування залежить від таких чинників, як характер і обсяг страждань (фізичного болю, душевних і психічних страждань тощо), яких зазнав позивач, можливості відновлення немайнових втрат, їх тривалість, тяжкість вимушених змін у його життєвих і суспільних стосунках, ступінь зниження престижу, репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, і сама можливість такого відновлення у необхідному чи повному обсязі. Тобто суд повинен з`ясувати усі доводи позивача щодо обґрунтування ним як обставин спричинення, так і розміру моральної шкоди, дослідити надані докази, оцінити їх та визначити конкретний розмір моральної шкоди, зважаючи на засади верховенства права, вимоги розумності, виваженості і справедливості.

Аналогічний висновок також викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 квітня 2019 року у справі № 236/893/17 (провадження № 14-4цс19), у постановах Верховного Суду від 21 жовтня 2020 року у справі № 754/8730/19 (провадження № 61-9673св20), від 03 березня 2021 року у справі № 638/509/19 (провадження № 61-7643св20).

Статтею 23 ЦК України визначено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до частини другої цієї статті моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Згідно із частинами п`ятою, шостою статті 4 Закону № 266/94 ВР відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв`язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливості реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру.

Водночас Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15 грудня 2020 року у справі №752/17832/14-ц дійшла висновку, що, визначаючи розмір відшкодування, суд має керуватися принципами розумності, справедливості та співмірності. Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більшим ніж достатньо для розумного задоволення потреб потерпілої особи, і не повинен приводити до її безпідставного збагачення.

У даній справі встановлено, що позивач перебував під слідством з 25 травня 2015 року і до 06 грудня 2021 року, тобто - 78 місяців та 11 днів.

Враховуючи те, що вироком Городищенського районного суду Черкаської області від 12.04.2021 року, залишеним без змін ухвалою Черкаського апеляційного суду від 06 грудня 2021 року, позивача було визнано невинним у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 365 та ч. 2 ст. 307 КК України, ОСОБА_1 має право на відшкодування шкоди в силу положень пункту 2 статті 2 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду».

Відповідно до статті 8 Закону України «Про державний бюджет України на 2022 рік» з 01 січня 2022 року визначено мінімальну заробітну плату у місячному розмірі - 6500 грн.

Суд першої інстанції, визначаючи розмір відшкодування моральної шкоди у трьохкратному розмірі мінімальної заробітної плати за кожен місяць, вказував про застосування коефіцієнту збільшення за час дії запобіжного заходу у вигляді утримання під вартою та домашнього арешту, водночас з розрахунку суду видно, що збільшення розміру моральної шкоди проведено за весь час перебування позивача під слідством та судом.

Колегія суддів, перевіряючи доводи апеляційних скарг у даній частині, приходить до висновку, що судом не враховано принцип співмірності заподіяної шкоди розміру відшкодування.

Як видно із матеріалів справи та враховано судом першої інстанції, позивачу завдано моральної шкоди, яка, зокрема, полягала у тривалості перебування під слідством та судом, втрати ним роботи та заробітку, порушення його права на вільне пересування та зміни режиму життя.

В той же час, визначений судом першої інстанції розмір моральної шкоди не відповідає принципам розумності, співмірності та справедливості, адже не є розумним задоволенням потреб ОСОБА_1 , а призводить до його безпідставного збагачення.

Враховуючи викладене колегія суддів вважає, що позивачу підлягає відшкодування моральної шкоди у гарантованому державою мінімальному розмірі та становить 509 383,33 грн (6500 грн мінімальна заробітна плата х 78 місяців = 507 000 грн, а за 11 днів (6500 : 30 днів = 216,66грн * 11 днів = 2 383,33 грн).

Колегія суддів дійшла таких висновків з урахуванням обсягу заподіяної ОСОБА_1 шкоди, глибини та тривалості моральних страждань, пов`язаних із перебуванням позивача під слідством, що призвело до порушення нормальних життєвих зав`язків, втрати роботи, інших негативних наслідків морального характеру, конкретних обставин цієї справи, з огляду на засади розумності та справедливості.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2018 року у справі 910/23967/16 (провадження № 12-110гс18) вказано, що кошти державного бюджету належать на праві власності державі. Отже, боржником у зобов`язанні зі сплати коштів державного бюджету є держава Україна як учасник цивільних відносин (частина друга статті 2 ЦК України). Відповідно до частини першої статті 170 ЦК України держава набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом. Резолютивні частини рішень не повинні містити відомостей про суб`єкта його виконання, номери та види рахунків, з яких буде здійснено безспірне списання.

Тобто кошти на відшкодування шкоди державою підлягають стягненню з Державного бюджету України. У таких справах резолютивна частина судового рішення не повинна містити відомостей про суб`єкта його виконання, номери та види рахунків, з яких буде здійснено стягнення коштів.

Проте суд на це уваги не звернув та зробив помилковий висновок про стягнення коштів на відшкодування моральної шкоди безпосередньо з Державної казначейської служби України шляхом їх списання з єдиного казначейського рахунку.

Відповідно до положень статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

У зв`язку з наведеним, колегія суддів вважає за необхідне рішення суду першої інстанції змінити, зменшивши розмір моральної шкоди з 1 528 150 грн до 509 383,33 грн а також змінити абзац другий резолютивної частини рішення.

Відповідно до частини 1, пункту 3 частини 2 статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі часткового задоволення позову – на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Частиною 13 статті 141 ЦПК України визначено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Позивач звільнений від сплати судового збору на підставі пункту 13 частини 2 статі 3 Закону України «Про судовий збір».

При подачі апеляційної скарги відповідачами судовий збір підлягав сплаті у розмірі 18607, 50 грн (12405 х 150%). При перегляді судового рішення у апеляційній інстанції позов було задоволено на 33,15%, тобто відповідачу - Державній казначейській службі необхідно компенсувати за рахунок держави судовий збір у розмірі 12 439,11 грн (що складає 66,85 %). Водночас апеляційна скарга прокуратури підлягає до повного задоволення, а тому на їх користь з держави підлягає стягненню судовий збір у розмірі 22922,26 грн., оскільки саме таку суму судового збору ними було сплачено.

В той же час, відповідачі повинні сплатити судовий збір за розгляд справи у суді першої інстанції у розмірі 4112,26 грн (33,15% (задоволена частина позову)).

З огляду на зазначене, колегія суддів вважає за доцільне застосувати зустрічне зарахування, що передбачено частиною 10 статті 141 ЦПК України, та компенсувати за рахунок держави відповідачам судовий збір у розмірі: Державній казначейській службі України - 8326,85 грн, Черкаській обласній прокуратурі – 18810,00 грн.

Керуючись ст. ст. 35, 258, 374, 376, 381- 384 ЦПК України, апеляційний суд,-

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу Черкаської обласної прокуратури – задовольнити.

Апеляційну скаргу Державної казначейської служби України – задовольнити частково.

Рішення Маньківського районного суду Черкаської області від 12 вересня 2022 року змінити, виклавши абзац другий його резолютивної частини в наступній редакції:

«Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 у рахунок відшкодування моральної шкоди завданої органами дізнання та досудового слідства грошові кошти в сумі 509 383,33 грн (п`ятсот дев`ять тисяч триста вісімдесят три гривні тридцять три копійки)».

В іншій частині рішення Маньківського районного суду Черкаської області від 12 вересня 2022 року залишити без змін.

Стягнути з держави на користь Черкаської обласної прокуратури судовий збір у розмірі 18810,00 грн.

Стягнути з держави на користь Державної казначейської служби України 8326,85 грн.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення.

Повний текст постанови складено 14 листопада 2022 року.

Судді: