ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 11-кп/803/3520/22 Справа № 202/8021/22 Суддя у 1-й інстанції - ОСОБА_1 Суддя у 2-й інстанції - ОСОБА_2

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 листопада 2022 року                                                                м. Дніпро

Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду кримінальних справ :

Головуючого судді         ОСОБА_2 ,

суддів         ОСОБА_3 , ОСОБА_4

за участю секретаря судового засідання         ОСОБА_5

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Дніпровського апеляційного суду матеріали контрольного кримінального провадження за апеляційною скаргою захисника ОСОБА_6 , поданої в інтересах обвинуваченого ОСОБА_7 , на ухвалу Індустріального районного суду м.Дніпропетровська від 27 жовтня 2022 року про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою стосовно:

ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Дніпропетровська, українця, громадянина України, маючого середню освіту, одруженого, на утриманні неповнолітніх та непрацездатних осіб не маючого, не працюючого, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , проживаючого за адресою: АДРЕСА_2 , раніше неодноразово судимого,-

обвинуваченого у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст.121, ч.1 ст.262 КК України (далі - КК),-

В С Т А Н О В И Л А :

В провадженні Індустріального районного суду м. Дніпропетровська перебуває кримінальне провадження № 12022041660000493 від 01.09.2022 року за обвинуваченням ОСОБА_7 за ч.2 ст.121, ч.1 ст.262 КК.

Під час підготовчого судового засідання ухвалою Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 27 жовтня 2022 року клопотання прокурора про обрання обвинуваченому ОСОБА_7 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою задоволено та обрано ОСОБА_7 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком на 60 діб,тобто до 25 грудня 2022 року, включно.

В апеляційній скарзі захисник порушує питання про скасування ухвали місцевого суду у зв`язку з незаконністю, необґрунтованістю та невмотивованістю. В обґрунтування посилаючись на практику ЄСПЛ та норми КПК вказує на недоведеність прокурором існування ризиків, передбачених п.п.1,3,5 КПК та недоведеність неможливості застосування більш м`яких заходів, аніж тримання під вартою. В обґрунтування зазначає, що суд першої інстанції в порушення вимог КПК та Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, наявність існування ризику переховуватись від суду визнав лише на підставі тяжкості покарання. При цьому не врахував, що обвинувачений маючи реальну можливість зникнути з місця інкримінованого кримінального правопорушення цього не зробив та добровільно звернувся до поліції і видав зброю, щодо викрадення якої йому інкримінується вчинення кримінального правопорушення.

Водночас вказує, що суд не звернув увагу і на відсутність реальних доказів існування ризику можливості обвинуваченого ОСОБА_7 впливати на потерпілого та свідків, і фактично обрав винятковий запобіжний захід лише на підставі того, що у даному кримінальному провадженні є потерпілий та свідки, тобто підтвердженням ризику впливу на них є лише їх наявність.

Крім того захисник не погоджується із висновком суду і щодо наявності існування ризику вчинити інше кримінальне правопорушення, оскільки вважає, що відсутність офіційного працевлаштування не може бути доказом реальності ризику, а посилання суду про засудження обвинуваченого раніше за корисливий злочин не відповідає дійсності, оскільки відповідно до обвинувального акту ОСОБА_7 був засуджений в 2019 році за злочин, передбачений ч.2 ст.263 КК, який не відноситься до корисливих, а щодо обвинувачення за ч.2 ст.186 КК, то даний обвинувальний акт лише направлено до суду і по ньому вирок відсутній, а тому посилання суду про засудження обвинуваченого за корисливий злочин, за яким відсутній вирок суду, що набрав законної сили є порушенням презумпції невинуватості ОСОБА_7 .

Також в апеляційній скарзі захисник зазначає, що прокурором при розгляді клопотання не доведено, що жоден із більш м`яких запобіжних заходів не може запобігти ризикам, а суддею в свою чергу обґрунтовано неможливість застосування більш м`яких запобіжних заходів лише наявністю ризиків та всупереч вимогам ст. 178 КПК не враховано, що обвинувачений ОСОБА_7 має постійне місце реєстрації та проживання, має на утриманні малолітню дитину ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , матеріали, які б негативно характеризували його в місці постійного проживання до часу інкримінованого кримінального правопорушення у сторони обвинувачення відсутні та до суду не надавалися.

Враховуючи вищевикладане захисник просить апеляційний суд скасувати оскаржувану ухвалу суду першої інстанції та застосувати до обвинуваченого ОСОБА_7 запобіжний захід у вигляді домашнього арешту.

       В судове засідання апеляційного суду прокурор ОСОБА_9  та захисник  ОСОБА_6  не з`явилися, а отже розгляд апеляційної скарги відбувається у порядку ч.4 ст.422-1 КПК України, без участі сторін кримінального провадження.  

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали контрольного кримінального провадження та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла наступного висновку.

Згідно з положеннями ч.1 ст.404 КПК суд апеляційної інстанції переглядає судове рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Відповідно до вимог ст.370 цього Кодексу судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим, при цьому його законність повинна базуватись на правильному застосуванні норм матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених положеннями Кримінального процесуального кодексу України.

Колегія суддів вважає, що зазначених вимог закону в повній мірі дотримано слідчим суддею місцевого суду.

Одним із методів державної реакції на порушення, що носять кримінально-правовий характер, є заходи забезпечення кримінального провадження, передбачені ст.131 КПК, які виступають важливим елементом механізму здійснення завдань кримінального провадження при розслідуванні злочинів. Одним з таких заходів є запобіжні заходи.

При застосуванні заходів забезпечення кримінального провадження слідчий суддя повинен діяти у відповідності до вимог КПК та судовою процедурою гарантувати дотримання прав, свобод та законних інтересів осіб, а також умов, за яких жодна особа не була б піддана необґрунтованому процесуальному обмеженню.

Згідно вимог ч.1ст.194 КПК під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу слідчий суддя, суд зобов`язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення; наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу, і на які вказує слідчий, прокурор; недостатність застосування більш м`яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.

При цьому, за приписами ст.178 КПК, слідчий суддя, суд зобов`язаний оцінити в сукупності всі обставини, у тому числі: тяжкість можливого покарання, вік та стан здоров`я підозрюваного/обвинуваченого; міцність соціальних зв`язків підозрюваного/обвинуваченого в місці його постійного проживання, у тому числі наявність в нього родини й утриманців; репутацію підозрюваного/обвинуваченого; його майновий стан та наявність у нього судимостей тощо.

Згідно ч.1 ст.183 КПК тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м`яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу.

Як зазначено у п.1 статті 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 01.11.1950 року, ратифікованою Україною 17.07.1997 року, нікого не може бути позбавлено свободи, крім таких випадків і відповідно до процедури, встановленої законом, як:

b) законний арешт або затримання особи за невиконання законного припису суду або для забезпечення виконання будь-якого обов`язку, встановленого законом;

c) законний арешт або затримання особи, здійснене з метою до провадження її до компетентного судового органу за наявності обґрунтованої підозри у вчиненні нею правопорушення або якщо обґрунтовано вважається необхідним запобігти вчиненню нею правопорушення чи її втечі після його вчинення.

Відповідно до ст.17 Закону України № 3477-ІV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди при розгляді справ застосовують Конвенцію та практику Суду, як джерело права, а статтею 18 цього Закону встановлено порядок посилання на Конвенцію та практику Суду.

Поняття «обґрунтована підозра» не визначене у національному законодавстві та зважаючи на положення, закріплені у ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», слідчим суддям слід враховувати позицію ЄСПЛ, відображену зокрема у пункті 175 рішення від 21 квітня 2011 року у справі «Нечипорук і Йонкало проти України», відповідно до якої, стандарт доказування «обґрунтована підозра» передбачає існування фактів чи інформації, які б переконали об`єктивного спостерігача, що відповідна особа могла вчинити кримінальне правопорушення (рішення у справі «Фокс, Кемпбелл і Гартлі проти Сполученого Королівства» від 30 серпня 1990 року, п. 32, Series А, №182).

Згідно усталеної практики ЄСПЛ «обґрунтована підозра» існує тоді, коли факти, якими вона обґрунтовується, можна «розумно» вважати такими, що підпадають під опис одного з правопорушень, визначених у законі про кримінальну відповідальність. Тобто явно не може йтися про наявність «обґрунтованої підозри», якщо дії, у вчиненні яких підозрюється особа, не становлять кримінального правопорушення на момент учинення (рішення у справі «Wloch v. Poland», п.109).

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини вимога розумної підозри передбачає наявність доказів, які об`єктивно зв`язують підозрюваного з певним злочином і вони не повинні бути достатніми, щоб забезпечити засудження, але мають бути достатніми, щоб виправдати подальше розслідування або висунення звинувачення.

Обґрунтованість підозри у вчиненні ОСОБА_7 кримінальних правопорушень за ч.2 ст.121, ч.1 ст.262 КК доведена прокурором та встановлена судом під час розгляду клопотання, не оспорюється стороною захисту в апеляційній скарзі, а тому згідно ч.1 ст.404 КПК, судом апеляційної інстанції не перевіряється.

Разом з тим, наявність передбачених п.п.1,3,5 ч.1 ст.177 КПК ризиків того, що обвинувачений може переховуватися від суду, незаконно впливати на потерпілого, свідків у даному кримінальному провадженні та вчинити інше кримінальне правопорушення, належним чином мотивовано судом у своїй ухвалі.

Зокрема суд зазначив, що про наявність існування ризику, що обвинувачений ОСОБА_7 може переховуватися від суду свідчить тяжкість покарання, що загрожує йому у разі визнання його винуватим в інкримінованих кримінальних правопорушеннях, у зв`язку із чим, останній може переховуватися від суду.

Про наявність існування ризику, що обвинувачений ОСОБА_7 може незаконно впливати на потерпілого, свідків у цьому ж кримінальному провадженні свідчить те, що допит потерпілого та свідків судом ще не розпочато, стороною обвинувачення зібрані певні докази по кримінальному провадженню, однак ці докази мають бути досліджені на більш пізніших етапах судового розгляду справи, а тому даний ризик неможливо повністю виключити.

Про наявність існування ризику, що обвинувачений  ОСОБА_7  може вчинити інше кримінальне правопорушення, вказує той факт, що обвинувачений не має сталого заробітку, офіційного джерела доходів та раніше вже був засуджений за корисливий злочин.

Разом з цим суд дійшов до переконання про недоведеність в судовому засіданні наявності ризику, передбаченого п.4 ч.1 ст.177 КПК, а саме можливості обвинуваченого ОСОБА_7 перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином, що не оспорюється стороною обвинувачення, а отже ці висновки слід вважати доведеними.

Таким чином слідчий суддя, відповідно до ч.1 ст.178 КПК, врахував вагомість наявних доказів про вчинення обвинуваченим ОСОБА_7 кримінальних правопорушень, тяжкість покарання, що загрожує йому у разі визнання його винуватим в інкримінованих кримінальнальних правопорушеннях, та відомості про особу обвинуваченого ОСОБА_7 в їх сукупності, зокрема, його вік та стан здоров`я, репутацію обвинуваченого, наявність судимостей, сімейний та майновий стан, та дійшов правильних висновків, що інші більш м`які запобіжні заходи, у тому числі домашній арешт, на чому наполягає захисник, не забезпечать його належної процесуальної поведінки та не зможуть запобігти встановленим ризикам.

На переконання апеляційного суду, аргументи захисника та його посилання на наявність у обвинуваченого ОСОБА_7 зареєстрованого та постійного місця проживання, родини та утриманців не може бути безумовною підставою для скасування ухвали суду, оскільки це не спростовує правильності висновків суду про те, що обвинувачений може переховуватися від суду, незаконно впливати на потерпілого, свідків у даному кримінальному провадженні та вчинити інше кримінальне правопорушення.

За таких обставин доводи сторони захисту про відсутність ризиків, передбачених ст.177 КПК, та відсутність будь-яких обґрунтувань того, що більш м`які запобіжні заходи не забезпечать належної поведінки обвинуваченого, є безпідставними та суперечать матеріалам кримінального провадження.

Також судом, дотримуючись приписів ч.4 ст.182 КПК, обґрунтовано прийнято рішення про недоцільність у даному випадку визначення розміру застави, оскільки ОСОБА_7 обґрунтовано обвинувачується у вчиненні злочину із застосуванням насильства.

Підсумовуючи вищенаведене, апеляційний суд дійшов висновків, що суд першої інстанції обґрунтовано, з наведенням відповідних мотивів, з урахуванням мети та підстав застосування запобіжного заходу, враховуючи обставини, передбачені ст.178 КПК, а також з дотриманням вимог статей 194, 196 КПК, дійшов змістовного висновку про доцільність обрання стосовно обвинуваченого ОСОБА_7 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою строком на 60 днів, без визначення розміру застави. Тому доводи апеляційної скарги захисника ОСОБА_6 є безпідставними та задоволенню не підлягають, а ухвала Індустріального районного суду м.Дніпропетровська від 27 жовтня 2022 року є законною, обґрунтованою і вмотивованою та відповідає вимогам ст.370 КПК, підстави для її скасування відсутні.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.404, 405, 407 та 418, 419, 422-1 КПК, колегія суддів,-

У Х В А Л И Л А :

       Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_6 - залишити без задоволення, а ухвалу Індустріального районного суду м.Дніпропетровська від 27 жовтня 2022 року, якою стосовно обвинуваченого ОСОБА_7 обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком до 60 діб, тобто до 25 грудня 2022 року, включно - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили негайно після її винесення, є остаточною й оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

СУДДІ :

ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4