АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ
Справа № 22ц-219-2007р. Головуючий по 1 інстанції
Категорія із сімейних Синенька Л.А.
правовідносин Доповідач в апеляційній інстанції
Ювшин В.І.
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"5" лютого 2007 р. Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Черкаської області в складі:
головуючого Ювшина В.І.
суддів Качана О.В., Трюхана Г.М.
при секретарі Наконечній М.М.
з участю адвокатів ОСОБА_8.,ОСОБА_9
з участю ОСОБА_1, ОСОБА_6
відповідача
з участю ОСОБА_7
представника
позивача
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Черкаси апеляційні скарги ОСОБА_1та ОСОБА_2на рішення Чорнобаївського районного суду Черкаської області від 11 грудня 2006р. по справі за позовом ОСОБА_3до ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6про визнання права власності на частину майна та стягнення грошової компенсації за спільне майно,-
встановила:
ОСОБА_3 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_1, ОСОБА_2 та ОСОБА_6 про визнання права власності на частину спільного майна та стягнення грошової компенсації, посилаючись на те, що з 19 липня 1992 року вона зареєструвала шлюб з ОСОБА_1 і перейшла проживати в частину жилого будинку, що належав на праві власності батькам відповідача ОСОБА_2 і ОСОБА_6 і який розташований в АДРЕСА_1
Для спільного проживання вона разом з ОСОБА_1 провели у двох кімнатах реконструкцію, перепланування та капітальний ремонт, а також збудували добудову до існуючого жилого будинку. Крім того, вона разом з чоловіком та його батьками провели реконструкцію всього жилого будинку та підвели воду, газ, автономне опалення, зробили благоустрій двору, поставили паркан та зробили окремий в'їзд. Все це було зроблено на їх спільні гроші. В 2003 році їх сім'я з ОСОБА_1 розпалась. Відповідачі в добровільному порядку відмовляються провести розподіл спільного майна, в зв'язку з чим вона вимушена звернутись до суду. Також в період шлюбу вона з ОСОБА_1 було придбано автомобіль
2
«Нісан-Сані» за 2000 доларів США, але після розірвання шлюбу ОСОБА_1 зняв автомобіль з обліку та переоформив його на родичку своєї дружини, ОСОБА_10 В даному спільному майні і подружжя її належить 1/2 частина вартості автомобіля, або ж 5320 гривень. Також в період шлюбу в 2002 році нею з ОСОБА_1 було придбано автомобільний причіп ПФ-01 «Фермер», де вона також має право власності на 1/2 частину його вартості, або ж 750 гривень. Просила суд визнати за нею право власності на 1/2 частину прибудови вартістю 23409 гривни 50 коп., на 1/2 частину вартості проведеного в двох кімнатах капітального ремонту вартістю 5067 гривень, на 1/2 частину господарських споруд вартістю 1338 гривень, на 1/4 вартості проведеного ремонту даху та пташника вартістю 6376 гривень 50 коп., на 1/2 частину автомобіля та автопричіпа на суму 5007 гривень 50 коп., а всього на суму 41999 гривень та стягнути дані кошти з відповідачів на неї.
Рішенням Чорнобаївського районного суду від 11 грудня 2006 року позовні вимоги ОСОБА_3 задоволено частково. Визнано за ОСОБА_3 право власності на 1/4 частину прибудови до будинку, проведеного капітального ремонту, 1/4 вартості господарських споруд, а всього на суму 20676 гривень 75 коп., стягнувши цю суму з ОСОБА_2 на користь позивачки. Визнано право власності ОСОБА_3 на 1/2 частину автомобіля Ніссан-Сані на 1/2 частину автопричіпа ПФ-01 «Фермер», на загальну суму 3225 гривни, стягнувши на користь ОСОБА_3 вказану суму. Також стягнуто на користь позивачки судові витрати по справі.
В апеляційних скаргах ОСОБА_1 та ОСОБА_2 просять рішення Чорнобаївського районного суду від 11 грудня 2006 року скасувати, вважаючи, що дане рішення постановлено з порушенням норм матеріального права та ухвалити нове рішення, яким відмовити позивачці в задоволенні позову.
Заслухавши сторони, дослідивши матеріали справи та перевіривши законність і обгрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційних скарг, колегія суддів приходить до наступного.
ОСОБА_3 в 1992 році вступила в шлюб з ОСОБА_1 і прожили в шлюбі до весни 2003 року. Проживали ОСОБА_1 і його дружина в будинку його батьків в АДРЕСА_1. В період шлюбу ОСОБА_3 із ОСОБА_1 придбали із показів позивачки спільне майно подружжя - автомобіль Ніссан-Сані та автоприцеп ПФ-01 «Фермер», а також із показів позивачки значно покращили і добудували будинковолодіння по АДРЕСА_1 та ряд господарських споруд.
Вказані правовідносини виникли до 2003 року і відповідно регулювались нормами ЦК України в редакції 1963 року та Кодексом законів про шлюб і сім'ю, Законом України «Про власність».
Відповідно до свідоцтва про право власності,АДРЕСА_1 належить на праві власності ОСОБА_2, батькові чоловіка позивачки. Після вступу в шлюб ОСОБА_1 та ОСОБА_3 стане проживати в двох відокремлених кімнатах будинку окремою сім'єю. Відповідно до рішення виконкому Чорнобаївської селищної ради НОМЕР_1 ОСОБА_2 надано дозвіл на прибудову, а 15.04.1993 року ОСОБА_2 визначено виніс земельної ділянки в натурі для будівництва прибудови (а.с. 134-135 т.З).
Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України в постанові №7 від 04 жовтня 1991 року «Про практику застосування судами законодавства, що регулює право приватної власності громадян на жилий будинок» в п.4 постанови, що згідно ст. 17 ЗК і ст. 14 Закону України «Про власність» земельна ділянка для будівництва жилого будинку і господарських будівель надається громадянину в приватну власність, участь інших осіб у будівництві не створює для них права приватної власності на жилий будинок, крім випадків, коли це передбачено законом.
Згідно зі ст. 16 і 17 Закону України «Про власність» таке право, зокрема, виникає, коли будівництво» велось подружжям у період шлюбу - жилий будинок у зв'язку з цим є їх спільною сумісною власністю, або велось за рахунок спільної праці членів сім'ї - жилий будинок стає їх спільною сумісною власністю, якщо інше не було встановлено письмовою
З
угодою між ними. Інші особи, що брали участь у будівництві жилого будинку не на підставі угоди про створення спільної власності, яка відповідає законодавству, вправі вимагати не визнання права власності на будинок, а відшкодування своїх затрат на будівництво, якщо допомогу забудовнику вони надавали не безоплатно. Таке ж право за цих умов належить членам сім'ї власника жилого будинку, якщо вони брали участь лише у будівництві підсобних будівель і підсобних приміщень, або коли їх затрати на ремонт жилого будинку перевищували покладений на них ст. 156 ЖК обов'язок.
Як встановлено судом першої інстанції та позовних вимог ОСОБА_3, після реєстрації шлюбу вона з ОСОБА_1 проживали у відокремлених кімнатах окремою сім'єю від сім'ї батьків відповідача. В 1996 році ОСОБА_1 було виділено під будівництво земельної ділянки в розмірі 0,15 га по АДРЕСА_2Всі дозволи на будівництво господарських споруд та перепланування жилого будинку брали ОСОБА_2
При таких обставинах позивачка не довела суду, що реконструкція жилого АДРЕСА_1велась за спільні кошти і з метою створення спільної власності з сім'єю батьків чоловіка.
Купівля певних будівельних матеріалів батьком позивачки не може бути підтвердженням прийняття її участі у будівництві будинку та господарських споруд по АДРЕСА_1 в смт.Чорнобай, так як вказані будівельні матеріали не дарувались позивачці і в цей час велось будівництво жилого будинку братом позивачки.
Але суд першої інстанції зробив невідповідність висновків обставинам справи, в зв'язку з чим невірно застосував норми матеріального права, а тому рішення суду першої інстанції підлягає до скасування з ухваленням нового рішення, яким необхідно відмовити ОСОБА_3 в позові в частині визнання права власності в спільному майні (будинковолодіння по АДРЕСА_1 в смт. Чорнобай) та проведення його грошової компенсації.
Що стосується розподілу спільного майна подружжя, то такий розподіл ОСОБА_3 та ОСОБА_1 проведено добровільно, за виключенням автопричіпа який придбаний ними в період шлюбу. Ціна автопричіпа судом першої інстанції визначена вірно, так як відповідач не надав суду в заперечення іншої вартості автопричіпа. ОСОБА_3 має право на грошову компенсацію 1/2 частини вартості автопричіпа, або ж 700 гривень.
Що стосується автомобіля «Ніссан-Сані», то даний автомобіль не перебував у власності ОСОБА_1, а був лише в його користуванні на підставі генерального доручення, про що був виданий тимчасовий техталон. Також позивачкою не надано суду інших доказів, які б могли підтвердити право власності їх бувшої сім'ї на автомобіль «Ніссан-Сані». При таких обставинах даний автомобіль був необгрунтовано включений судом першої інстанції до спільного майна подружжя та проведено стягнення 1/2 частини його вартості.
Так як позовні вимоги ОСОБА_3 підлягають до часткового задоволення лише в частині розгляду спільного майна подружжя про постановленні нового рішення, то відповідно до задоволених позовних вимог пропорційно підлягають до стягнення і судові витрати.
Керуючись ст.ст. 303, 307, 309, 316 ЦПК України, колегія суддів судової палати,-
вирішила:
Апеляційну скаргу ОСОБА_2на рішення Чорнобаївського районного суду від 11 грудня 2006 року, - задоволити.
Апеляційну скаргу ОСОБА_1на рішення Чорнобаївського районного суду від 11 грудня 2006 року задоволити частково.
Рішення Чорнобаївського районного суду від 11 грудня 2006 року, - скасувати.
Позовні вимоги ОСОБА_3задоволити частково. Визнати автопричіп ПФ-01 «Фермер» спільним майном подружжя та стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3700 гривень грошової компенсації вартості 1/2 частини автопричіпа, залишивши автопричіп у власності ОСОБА_1
В іншій частині позовних вимог ОСОБА_3 відмовити.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 51 гривну судових витрат.
Рішення суду апеляційної інстанції набирає чинності негайно після його проголошення, але може бути оскаржено до суду касаційної інстанції на протязі двох місяців, починаючи з дня його проголошення.