Справа №2-1191/09

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ  УКРАЇНИ

13 травня 2009 року, Саксаганський районний суд, м. Кривого Рогу, Дніпропетровської області, у складі:  

головуючого судді -         Бондар Я.М.,

при секретарі          -                   Джемерчук О.В.,

розглянувши в відкритому судовому засіданні, в залі суду, цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Відкритого акціонерного товариства «Південний гірничозбагачувальний комбінат», треті особи ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, про стягнення грошової винагороди за використання винаходу та відшкодування моральної шкоди, та за зустрічним позовом Відкритого акціонерного товариства «Південний гірничозбагачувальний комбінат» до ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 про визнання договору недійсним, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач ОСОБА_1 вперше звернувся до суду 12.03.2003 року з позовом, який згодом доповнив та змінив, про стягнення з Відкритого піонерного товариства «Південний гірничо-збагачувальний комбінат» (далі – ВАТ «ПГЗК»)  грошової винагороди за договором № 156 а від 29.03.2000 року (далі - договір № 156а), предметом якого є виключне право використання винаходу, співавтором якого він є.  ВАТ «ПГЗК» не виконав свої обов’язки за цим договором і не сплатив колективу авторів, в тому числі й позивачу винагороду за період з  01.07.2000 року  по 1.01.2001 року, яка складає 19053 грн. На відшкодування моральної шкоди ОСОБА_1 просив стягнути 16000 грн. та судові витрати 199 грн. Крім того, ОСОБА_1 просив з обов’язати ВАТ «Південний гірничозбагачувальний комбінат» розрахувати суму прибутку від використання винаходу «Спосіб збагачення сильно магнітних руд» за період з 01.01.2001 року по 24.07.2004 року, визначити загальну суму авторської винагороди за використання винаходу за період з 01.01.2001 року по 24.07.2004 року в розмірі 15% від розрахованої суми прибутку, розрахувати та сплатити ОСОБА_1 12,5 % від загальної суми авторської винагороди за використання винаходу  «Спосіб збагачення сильно магнітних руд» за вказаний період. Від решти позовних вимог позивач відмовився, та його відмова прийнята судом.

Відповідач ВАТ «ПГЗК»   позов ОСОБА_1  не  визнав,  представник  надав  суду 01.07.2004  року зустрічний позов  про визнання недійсним Договору № 156 а,  обґрунтовуючи  свої вимоги тим, що зазначений Договір № 156а був укладений не уповноваженою на це особою.

В судовому засіданні ОСОБА_1 свої змінені позовні вимоги підтримав повністю, пояснив, що відповідач порушив його права як винахідника, не сплативши йому відповідно до договору № 156а  грошову винагороду за використання винаходу «Спосіб збагачення сильномагнітних руд»  за період з 01.07.2000 року по 01.01.2001 року  в розмірі 19053 грн., маючи при цьому економічний ефект від його використання. Умови Договору № 156а були виконані ВАТ частково, а саме – здійснено дві виплати авторам за наказами №361 від 31.03.2000 року та №1312 від 16.11.2000 року. Але в подальшому,  після зміни керівництва комбінату, був виданий наказ № 1165 від 28.09.2001 року,  яким скасовано наказ №1085 від 03.09.2001 року про виплату винагороди в розмірі 19053 грн., у зв’язку з чим він вимушений був звернутись до суду і просив його позов задовольнити. На обґрунтування розміру відшкодування моральної шкоди, який він визначив у розмірі 16000 грн., позивач зазначив, що у таку суму він оцінив свої моральні страждання, у зв’язку з неможливістю протягом восьми років використовувати винагороду (19053 грн.) за результати його інтелектуальної праці на оздоровлення та потреби родини. Зустрічні  позовні  вимоги про визнання  недійсним договору №156а   ОСОБА_1 не визнав, пояснив, що ВАТ «ПГЗК» пред’явило цей позов необґрунтовано, без належних правових підстав, з метою уникнути розрахунку із ним та іншими співавторами. Договір  №156а з боку ВАТ «ПГЗК» був підписаний заступником генерального директора Темченком М.Г., який представляв комбінат у усіх правовідносинах, з приводу використання винаходу. Перший договір про використання даного винаходу №182А від 05.07.1999 року виконувався без будь-яких застережень. Наступний договір  мав бути укладений після публікації  в офіційному бюлетені Держпатенту України відомостей про видачу патенту на цей винахід. Саме цим договором є спірний договір №156а, який з боку відповідача також підписав Темченко М.Г. і по якому було здійснено дві виплати.

Представник ВАТ «ПГЗК» у попередньому судовому засіданні позовні вимоги ОСОБА_1 не визнав, подав письмові заперечення проти позову, в яких просив суд відмовити у його задоволенні, посилаючись на те, що Договір № 156а, на виконання якого ОСОБА_1 просить стягнути на свою користь грошову винагороду,  є  недійсним,  оскільки  був  підписаний  не уповноваженою  особою. Відповідно до Статуту ВАТ «ПГЗК» право укладення цивільно-правових угод від імені відкритого акціонерного  товариства належить  виключно його  генеральному директору,  який спірний Договір не підписував. Просив суд зустрічний позов задовольнити і визнати договір № 156а недійсним. В позові ОСОБА_1 просив відмовити в повному обсязі, зазначивши,  що письмові докази,  якими ОСОБА_1  обґрунтовує свої вимоги,  є неналежними, оскільки не засвідчені у вірності до оригіналів, договір № 156а  є недійсним, тому не створює прав та обов'язків для сторін.

Треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору на боці позивача  за першим позовом - ОСОБА_1 та вони як співвідповідачі за зустрічним, які є співавторами разом із ОСОБА_1  винаходу «Спосіб збагачення сильномагнітних руд» - ОСОБА_2, ОСОБА_7, ОСОБА_8, і ОСОБА_6 подали до суду письмові заяви слухати дану справу за їх відсутності, інші співавтори – треті особи (співвідповідачі за зустрічним позовом)- ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 до суду не з’явилися, були повідомлені про час і місце слухання справи  належним чином.

Судом встановлені такі факти і відповідні їм правовідносини.

29 березня 2000 року між ВАТ «ПГЗК»,  в особі заступника Генерального директора з праці  та кадрам Темченко М.Г.,  та авторами винаходу ОСОБА_1, ОСОБА_2,  ОСОБА_5,  ОСОБА_4,  ОСОБА_3,  ОСОБА_8,  ОСОБА_7 , ОСОБА_6 укладений договір № 156а, предметом якого, відповідно до п. 1.1. ,  є передача виключного права   використання винаходу «Спосіб збагачення сильномагнітних  руд».   ВАТ  «ПГЗК»,   як  «Користувач»  за  названою  угодою, зобов’язаний виплачувати «Винахідникам» - авторам винаходу,  щоквартально,  на протязі дії договору, винагороду у розмірі 15% від одержаного економічного ефекту від застосування цього винаходу (п.п.1.2, 1.3.) . Термін дії Договору встановлений сторонами у п.3.2. з дати його підписання до 31 грудня 2000 року. Зазначена угода була пролонгована сторонами відповідним Доповненням №1 від 11 грудня 2000 року і дія Договору № 156а встановлена до 31 грудня 2002 року.

Згідно ст. 41 ЦК УРСР (норми якого підлягають застосуванню для вирішення спору про визнання недійсним Договору № 156а від 29.03.2000 року, оскільки мова йде про його відповідність діючому, на час його укладання, закону) угодами визнаються дії громадян і організацій, спрямовані на встановлення, зміну або припинення цивільних прав або обов’язків. Юридична особа, як визначено у ст. 25 ЦК. УРСР, діє на підставі статуту.

Статутом .ВАТ «ПГЗК» (п. 8.3.8), зареєстрованим виконкомом Криворізької міської ради 02.03.1999 року за реєстраційним № 04052169ю0010911, правом укладати угоди від імені ВАТ без доручення наділений його Генеральний директор, як керівник виконавчої дирекції. Він також має право видавати доручення. Інші члени дирекції мають право діяти  від імені АТ без доручення.

Згідно до преамбули Договору К» 156а  заступник генерального директора з праці та кадрів ВАТ «ПГЗК» Темченко М.Г.,  як особа,  яка представляла ВАТ «ПГЗК» при укладанні зазначеної угоди,  діяв на підставі Статуту підприємства. Представник позивача за зустрічним позовом ОСОБА_9 стверджував, що Темченко М.Г. не був уповноважений укладати такі договори, його посада відповідно до статуту не дає йому права діяти від імені товариства без довіреності, а та довіреність що є у матеріалах справи, оформлена не належним чином. Відповідач за зустрічним позовом ОСОБА_1 на судовому засіданні стверджував, що оскільки посаду генерального директора ВАТ «ПГЗК» на час укладання договору займав ОСОБА_5 і він же був одним із співавторів винаходу, він не міг діяти на боці обох сторін договору, тому з боку підприємства договір підписав один з членів дирекції ВАТ «ПГЗК» - заступник генерального директора з праці та кадрів Темченко М.Г. Проте у судовому засіданні жодна зі сторін свої ствердження в даному випадку не довела. Так, представником позивача за зустрічним позовом ОСОБА_9 не було надано доказів того, що Темченко М.Г. на час укладання договору не входив до виконавчої дирекції ВАТ «ПГЗК», а ОСОБА_1 не доведено протилежне.  Довіреність, копія якої є в матеріалах справи дійсно не підписана ОСОБА_5, на ній немає належних реквізитів (т.1 а.с. 39).

Проте, згідно з положеннями ст. 63 ЦК УРСР, угода, укладена від імені іншої особи особою, не уповноваженою на укладення угоди або з перевищенням повноважень, створює, змінює і припиняє цивільні права і обов’язки для особи, яку представляють, лише в разі подальшого схвалення угоди цією особою.

В судовому засіданні встановлено, що на виконання умов договору № 156а, за підписом генерального директора ВАТ «ПТЗК» були видані наступні накази про виплату винагороди авторам винаходу: № 361 від 31.03.2000р., № 1312 від 16.11.2000 р., № 1085 від 03.09.2001 р. При цьому, як показав у судовому засіданні ОСОБА_1, грошова винагорода за наказами № 361 та № 1312 їм була виплачена у повному обсязі. Заперечення з цього приводу представника ВАТ «ПГЗК» не приймаються судом, оскільки не підтверджені доказами, а за поясненнями ОСОБА_1, у випадку невиплати йому грошей за минулий період, він також звернувся би до суду за захистом своїх прав. За період з 01.07.2000 р. по 01.01.20001 р. дохід ВАТ «ПГЗК» від використання винаходу, як зазначено у наказі № 1085 від 03.09.2001 року та підтверджено представником ВАТ «ПГЗК» у судовому засіданні, склав 1016209 грн. У зв’язку з чим, кожному із співавторів винаходу, за договором № 156а та відповідно до наказу № 1085, мало бути виплачено по 19053 грн. Таким чином, у судовому засіданні встановлено, що ВАТ «ГІГЗК» використовував винахід, одержував від цього дохід та частково сплатив авторам винагороду за його використання. Наказом № 1165 від 28.09.2001 року дійсно були скасовані накази № 1085 від 03.09.2001 року та № 1096 від 05.09.2001 року, але підставою для цього, була лише зміна порядку нарахування авторської винагороди за застосування рацпропозицій та винаходів. Крім того, наказ по підприємству, за своєю правовою природою, є нормативно-правовим актом локального значення і від не може змінювати, доповнювати або припиняти дію договірних відносин. У даному випадку, накази були прийняті з метою виконання договору № 156а в частині нарахування та виплати винагороди авторам. Таким чином, скасування наказів по ВАТ «ПГЗК» не припиняє дію договору № 156а.

На підставі викладеного, суд дійшов висновку, що договір №156а, який укладений не уповноваженою особою, був схвалений в подальшому ВАТ «ПГЗК», про що свідчать наступні дії: на виробництві застосувався винахід, що був предметом договору №156а, підприємство одержало прибуток (економічний ефект), що підтверджено наказами № 361 від 31.03.2000р., № 1312 від 16.11.2000 р., № 1085 від 03.09.2001 р., виданими уповноваженою особою ВАТ «ПГЗК» його генеральним директором, та не спростовано представником ВАТ «ПГЗК» у судовому засіданні, часткова було виплачено авторам винагороду, про що засвідчив ОСОБА_1

Представником ВАТ «ПГЗК» також зазначалось, що недійсність Договору № 156а полягає також і в тому, що він не містить умов щодо розподілу між авторами винагороди. Однак, як показав ОСОБА_1 у судовому засіданні, розподіл винагороди між співвинахідниками ніяк не стосується ВАТ «ПГЗК», оскільки це їх особиста справа. Вони дійсне дійшли згоди про поділ цієї винагороди у рівних частинах між собою, про що ВАТ «ПГЗК» було відомо, оскільки генеральним директором видавались зазначені вище накази про виплату винагороди співавторам винаходу, з однаковими сумами кожному з винахідників.

Тому суд вважає, що у задоволенні зустрічного позову ВАТ «ПГЗК» до ОСОБА_1 про визнання недійсним Договору № І56а слід відмовити.

Згідно п. 4 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності Цивільним кодексом України, положення цього Кодексу застосовуються до тих прав і обов’язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності. За положеннями ст. 216 ЦК УРСР зобов’язання припиняється виконанням, проведеним належним чином. У судовому засіданні встановлено, що з боку ВАТ «ПГЗК» зобов’язання щодо виплати авторам винаходу, при наявності доходу підприємства за його використання, виконані не були, у зв’язку з чим суд робить висновок про продовження існування цього зобов’язання за договором №156а і необхідності застосування, при вирішенні позову ОСОБА_1 по суті, норм ЦК України.

Згідно зі ст. 526 ЦК України зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу. За договором №156а ВАТ «ПГЗК» прийняв на себе зобов’язання виплачувати авторам винаходу щоквартально, на протязі дії договору, винагороду у розмірі 15% від одержаного економічного ефекту від застосування цього винаходу (п.п.1.2, 1.3.). Як зазначалось вище, у судовому засіданні знайшов підтвердження факт одержання ВАТ «ПГЗК» економічного ефекту (доходу) від застосування винаходу за період з 01.07.2000 по 01.01.2001 роки на суму 1016209 грн. Загальна сума винагороди авторам за цей період складає 152 431, 35 грн. ( 1016209 х 15 %), а кожному автору, відповідно - 19 053 грн. (152 431 : 8) .

Відносно ствердження представника ВАТ «ПГЗК» щодо неналежності доказів по справі у зв’язку з відсутністю оригіналів документів або належним чином засвідчених їх копій, суд виходить з наступного.

У судовому засіданні було задоволено клопотання ОСОБА_1 про зобов’язання ВАТ «ПГЗК» надати суду оригінали або належним чином засвідчені копії документів, що містяться у справі, у зв’язку з чим постановлено відповідну ухвалу суду. Однак, ВАТ «ПГЗК» виконав вимоги суду частково. Представник ВАТ «ПГЗК» письмовою заявою повідомив суд, що певна частина документів відсутня на підприємстві, без пояснення причини відсутності. ОСОБА_1 пояснив, що у матеріалах  справи є опис документів, які були отримані представником відповідача ОСОБА_13 особисто, про що свідчить його підпис. Копія такого документу дійсно є матеріалах справи (т.1 а.с. 128-129), крім того представником відповідача не доведено протилежне, тому суд критично ставиться до заперечень представника ВАТ «ПГЗК» з цього питання і немає сумнівів відносно належності наданих ОСОБА_1 копій відповідних документів.

За таких обставин суд вважає за необхідне позов ОСОБА_1 про стягнення грошової винагороди з ВАТ «ПГЗК» в сумі 19053 грн.  задовольнити у повному обсязі.

Вирішуючи питання про стягнення на користь ОСОБА_1 моральної шкоди, розмір якої він визначив у 16000 грн.,  суд виходить с наступного.

Згідно  з  положеннями  ч. 1  ст.  23  ЦК  України  особа  має  право  на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. У спірних відносинах ОСОБА_1 виступає як співавтор винаходу - винахідник і є, відповідно до ст. 421 ЦК України, суб’єктом інтелектуальної власності. ОСОБА_1 свої вимоги обґрунтував порушенням з боку ВАТ «ПГЗК» ст.ст. 41 та 54 Конституції України, у зв’язку з тим, що він не мав права розпоряджатися результатами своєї інтелектуальної праці на оздоровлення та потреби його родини.  В судовому засіданні встановлено, що ОСОБА_1 як один із співавторів винаходу через протиправні дії відповідача не отримав належну йому винагороду у період з  01.07.2000 по 01.01.2001 роки у розмірі 19053 грн., а з 01.01.2001 року по 24.07.2004 року навіть ще не визначену суму. Відповідно до ст. 23 ЦК України моральна шкода, зокрема, полягає і у  душевних  стражданнях,  яких  фізична  особа  зазнала у  зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої,  членів її сім'ї чи близьких родичів.

Відповідно до ст.1167 ЦК України  моральна  шкода,  завдана  фізичній  або  юридичній  особі неправомірними рішеннями,  діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою,  яка її завдала,  за наявності  її  вини,  крім  випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Тому, враховуючи вимоги розумності і справедливості, суд вважає за необхідне позовні вимоги в частині відшкодування моральної шкоди задовольнити частково в розмірі 5000 грн.

Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 41,54 Конституції України, ст.ст. 6,8,9,28,34 Закону України «Про охорону прав на винаходи та корисні моделі», ст. ст. 23, 526, 1167 ст. ст. 7, 8,10, 11, 60, 212- 218 ЦПК України, суд, -  

В И Р І Ш И В:

    Позовні вимоги  ОСОБА_1 задовольнити частково.

Стягнути з ВАТ «Південний гірничозбагачувальний комбінат» на користь ОСОБА_1 грошову винагороду за використання винаходу «Спосіб збагачення сильно магнітних руд» за період з 01.07.2000 року по 01.01.2001 року  в розмірі 19053 грн. (дев’ятнадцять тисяч п’ятдесят три грн.), на відшкодування моральної шкоди за несвоєчасну виплату винагороди за період з 01.07.2000 року по 01.01.2001 року  в розмірі 5000 (п’ять тисяч грн.).

Зобов’язати ВАТ «Південний гірничозбагачувальний комбінат» розрахувати суму прибутку від використання винаходу «Спосіб збагачення сильно магнітних руд» за період з 01.01.2001 року по 24.07.2004 року, визначити загальну суму авторської винагороди за використання винаходу за період з 01.01.2001 року по 24.07.2004 року в розмірі 15% від розрахованої суми прибутку, розрахувати та сплатити ОСОБА_1 12,5 % від загальної суми авторської винагороди за використання винаходу  «Спосіб збагачення сильно магнітних руд» за вказаний період.

В решті позову відмовити.

У задоволенні зустрічного позову ВАТ «Південний гірничозбагачувальний комбінат» до ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 про визнання договору недійсним відмовити.

Заяву про апеляційне оскарження рішення суду може бути подано протягом десяти днів з дня проголошення рішення до апеляційного суду Дніпропетровської області через Саксаганський районний суд м. Кривого Рогу. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження до  апеляційного суду через районний суд.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, якщо заяву про апеляційне оскарження не було подано. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у строк, встановлений статтею 294 ЦПК України, рішення суду набирає законної сили після закінчення цього строку. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Суддя                     Бондар Я.М.