Номер провадження: 22-ц/813/3811/22

Справа № 520/13313/17

Головуючий у першій інстанції Калініченко Л. В.

Доповідач Громік Р. Д.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05.10.2022 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд у складі:

головуючого - Громіка Р.Д.,

суддів - Драгомерецького М.М., Дришлюка А.І.,

за участю секретаря - Кузьміч Г.Р.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Київського районного суду м. Одеси від 15 червня 2021 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_1 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 про визнання договорів купівлі-продажу недійсними,

ВСТАНОВИВ:

1. ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовної заяви.

Позивач - ОСОБА_2 01.12.2017 року звернувся до Київського районного суду міста Одеси з позовом до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_1 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 про визнання договорів купівлі-продажу недійсними, в якому просить суд:

- визнати недійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , укладений 03.07.2014 року між ОСОБА_3 , ОСОБА_1 та ОСОБА_5 , посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Запольською Ольгою Василівною та зареєстрований в реєстрі за №1290;

- визнати недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки, кадастровий номер: 5110137300:55:013:0007, яка розташована за адресою: АДРЕСА_2 , укладений 03.07.2014 року між ОСОБА_3 , ОСОБА_6 та ОСОБА_4 , посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Запольською Ольгою Василівною та зареєстрований в реєстрі за №1293;

- визнати недійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , укладений 24.06.2015 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_8 , посвідчений приватним нотаріусом Запольською Ольгою Василівною та зареєстрований в реєстрі за №618;

- скасувати рішення про державну реєстрацію права власності за ОСОБА_5 за договором купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , укладеним 03.07.2014 року між ОСОБА_3 , ОСОБА_1 та ОСОБА_5 , посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Запольською Ольгою Василівною та зареєстрований в реєстрі за №1290, скасувати запис про проведену державну реєстрацію прав;

- скасувати рішення про державну реєстрацію права власності за ОСОБА_4 за договором купівлі-продажу земельної ділянки, кадастровий номер: 5110137300:55:013:0007, яка розташована за адресою: АДРЕСА_2 , укладеного 03.07.2014 року між ОСОБА_3 , ОСОБА_6 та ОСОБА_4 , посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Запольською Ольгою Василівною та зареєстрованого в реєстрі за №1293, скасувати запис про проведену державну реєстрацію прав;

- скасувати рішення про державну реєстрацію права власності за ОСОБА_8 за договором купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , укладеного 24.06.2015 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_8 , посвідченого приватним нотаріусом Запольською Ольгою Василівною та зареєстрованого в реєстрі за №618, скасувати запис про проведену державну реєстрацію прав.

В обґрунтування заявленого позову позивач посилався на те, що у червні 2008 року він - ОСОБА_2 позичив ОСОБА_3 грошові кошти у розмірі у розмірі 640 000,00 грн. Внаслідок небажання ОСОБА_3 повертати борги та виконувати свої зобов`язання за договором позики, він був змушений звернутись до суду за захистом своїх прав.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції.

Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 15 червня 2021 року позов ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_1 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 про визнання договорів купівлі-продажу недійсними задоволено частково. Визнано договір купівлі-продажу від 03 липня 2014 року, укладений між ОСОБА_9 , ОСОБА_1 та ОСОБА_5 , посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Запольською О.В., зареєстрований в реєстрі за №1290, частково недійсним в частині 1/2 частки нерухомого майна - квартири АДРЕСА_1 , яка належала ОСОБА_9 , на підставі рішення Київського районного суду міста Одеси по справі №2-6177/2007 від 05.10.2007 року. Визнати договір купівлі-продажу від 24 червня 2015 року, укладений між ОСОБА_5 та ОСОБА_7 , посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Запольською Ольгою Василівною, зареєстрований в реєстрі за №618, стосовно нерухомого майна - квартири АДРЕСА_1 - недійсним. Визнано договір купівлі-продажу від 03 липня 2014 року, укладений між ОСОБА_9 , ОСОБА_6 та ОСОБА_4 , посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Запольською О.В., зареєстрований в реєстрі за №1293, стосовно земельної ділянки АДРЕСА_3 , кадастровий номер: 5110137300:55:013:0007 недійсним. Скасовано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запис №6216473, зареєстрований 03.07.2014 року приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Запольською О.В., на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 14202265 від 03.07.2014 року, про реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_1 , за ОСОБА_5 . Скасовано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запис №6216536, зареєстрований 03.07.2014 року приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Запольською О.В., на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 14202353 від 03.07.2014 року, про реєстрацію права власності на земельну ділянку № НОМЕР_1 , площею 0,0368 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_2 , кадастровий номер: 5110137300:55:013:0007, за ОСОБА_4 . Встановлено порядок виконання рішення, відповідно до якого, рішення, з дня набрання законної сили, є підставою для скасування запису про державну реєстрацію права власності за ОСОБА_7 на квартиру АДРЕСА_1 , підстава виникнення якого на підставі договору купівлі-продажу від 24 червня 2015 року, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Запольською О.В., зареєстрованого в реєстрі за №618. У задоволенні решти позовних вимог ОСОБА_2 відмовлено.

Короткий зміст та доводи апеляційної скарги.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати оскаржуване рішення суду та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог, посилаючись на порушення судом норм процесуального та матеріального права.

Апеляційна скарга вмотивована тим, що суд першої інстанції не в повному обсязі дослідив матеріали справи та дійшов помилкових висновків про задоволення позову.

Короткий зміст відзиву ОСОБА_2 на апеляційну скаргу.

У відзиві ОСОБА_2 зазначає, що рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, а тому апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Сповіщення сторін.

Про судове засідання, призначене на 05 жовтня року, сторони були належним чином сповіщені про дату, час та місце слухання справи.

Відповідно до ст. 372 ЦПК України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Згідно із ч. 5 ст. 268 ЦПК України датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Повне судове рішення виготовлено 17 жовтня 2022 року, про що зазначено у вступній частині постанови Одеського апеляційного суду.

2. МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція апеляційного суду

Заслухавши доповідача, розглянувши матеріали справи і доводи, викладені в апеляційній скарзі, судова колегія вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню за таких підстав.

Мотиви, з яких виходить апеляційний суд, та застосовані норми права

У частині третій статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до припису ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Згідно із ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

За змістом ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотримання норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданням цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог або заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судом першої інстанції правильно встановлено, що станом на 03 липня 2014 року ОСОБА_3 належало на праві власності наступне нерухоме майно:

- 1/2 частка квартири АДРЕСА_1 , на праві спільної часткової власності на підставі рішення Київського районного суду міста Одеси від 05.10.2007 року за №2-6177/2007, за яким власником іншої Ѕ частки квартири була - ОСОБА_1 ;

- на праві спільної сумісної власності з ОСОБА_6 - земельна ділянка під номером АДРЕСА_2 , площею 0,0368 га, з кадастровим номером №5110137300:55:013:0007, на підставі державного акту ЯГ №915284 на право власності на земельну ділянку, виданого 03.10.2006 року Одеським міським управлінням земельних ресурсів, який зареєстровано в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за №010650501280, право власності зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державним реєстратором речових прав на нерухоме майно, номер запису 6216138.

Також судом першої інстанції правильно встановлено, що ОСОБА_3 був учасників багатьох судових проваджень, ініціатором яких є ОСОБА_2 як позивач, який в свою чергу з метою забезпечення виконання майбутніх рішень судів про задоволення його вимог, звертався до суду з заявами про забезпечення позову шляхом накладення арешту на належне ОСОБА_3 майно.

Так, в провадженні Київського районного суду м. Одеси перебувала цивільна справа №1512/7397/2012 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення суми боргу та відсотків за договором позики.

За наслідком розгляду вказаної справи 16 липня 2015 року Київським районним судом міста Одеси ухвалено заочне рішення, яким позов ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення боргу за договором позики задоволено частково. Стягнено з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 загальну суму заборгованості за договором позики (розписки) від 25.06.2008р. у розмірі 3 644 548 грн. 00 коп., яка складається з: 640 000 грн. 00 коп. - основний борг; 2 359 грн. 00 коп. - відсотки за користування позикою; 5 000 грн. 00 коп. - штраф за несвоєчасне повернення позики; 640 000 (шістсот сорок тисяч) грн. 00 коп. - пені. В решті позовних вимог відмовлено.

Зазначене рішення суду набрало законної сили.

Також в провадженні Суворовського районного суду міста Одеси на розгляді перебувала цивільна справа №523/8194/14-ц за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_10 , ОСОБА_3 про розірвання договору та стягнення заборгованості.

Під час розгляду вказаної цивільної справи, ухвалою Суворовського районного суду міста Одеси від 04 червня 2014 року заяву ОСОБА_2 про забезпечення позову - задоволено частково. Накладено арешт на наступне нерухоме майно: на земельну ділянку площею 0,0368 га, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , державний акт № 010650501280 від 03.10.2006 року, яка належать ОСОБА_3 на праві власності; на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 , яка належить ОСОБА_3 на праві власності; на будинок АДРЕСА_4 , який належить ОСОБА_10 на праві власності.

На підставі зазначеної ухвали суду від 04 червня 2014 року по справі №523/8194/14-ц, в Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна:

- 12 червня 2014 року був зареєстрований запис про обтяження за №5987274, про накладення арешту на 1/2 частку квартиру АДРЕСА_1 , яка належить ОСОБА_3 , що підтверджується інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна за №23795964 від 03.07.2014 року;

- 12 червня 2014 року був зареєстрований запис про обтяження за №5987076, про накладення арешту на земельну ділянку під номером АДРЕСА_2 , площею 0,0368 га, з кадастровим номером №5110137300:55:013:0007, яка належить ОСОБА_3 , що підтверджується інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна за №23793696від 03.07.2014 року.

В подальшому, 22.04.2015 року представник ОСОБА_2 звернувся до Реєстраційної служби ОМУЮ Одеської області з заявами про державну реєстрацію обтяжень у виді накладення арешту на майно ОСОБА_3 , а саме: вищевказану квартиру і земельну ділянку, однак державним реєстратором 22.04.2015 року були винесені рішення №20861457 про відмову у державній реєстрації обтяження арешту на земельну ділянку, та за №20861743 про відмову у державній реєстрації обтяження арешту на квартиру, з підстав того, що на час звернення до державного реєстратора вищевказане нерухоме майно вибуло з власності ОСОБА_3 .

З поданих до суду доказів вбачається, що 03 липня 2014 року між ОСОБА_11 , ОСОБА_1 (продавці) та ОСОБА_5 (покупець) було укладено договір купівлі-продажу, відповідно до умов якого продавці передають у власність покупця, а покупець приймає у власність та сплачує відповідно за придбану квартиру під номером АДРЕСА_1 , грошову суму на умовах та у строки, визначені цим договором.

Вказаний договір було посвідчено приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Запольською О.В., зареєстровано у реєстрі за №1290.

На підставі укладення вказаного договору, приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Запольською Ольгою Василівною 03.07.2014 року винесено рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 14202265, на підставі якого в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 03.07.2014 року зареєстровано запис №6216473, про реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_1 , за ОСОБА_5 .

03 липня 2014 року між ОСОБА_11 , ОСОБА_6 (продавці) та ОСОБА_4 (покупець) було укладено договір купівлі-продажу, відповідно до умов якого продавці передають у власність покупцю, а покупець приймає у власність та сплачує відповідно за придбану земельну ділянку під номером АДРЕСА_2 , площею 0,0368га, кадастровий номер: 5110137300:55:013:0007, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна - 39899815101.

Вказаний договір було посвідчено приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Запольською О.В., зареєстровано у реєстрі за №1293.

На підставі укладення вказаного договору, приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Запольською Ольгою Василівною 03.07.2014 року винесено рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 14202353, на підставі якого в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 03.07.2014 року зареєстровано запис №6216536, про реєстрацію права власності на земельну ділянку № НОМЕР_1 , площею 0,0368 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_2 , кадастровий номер: 5110137300:55:013:0007, за ОСОБА_4 .

В подальшому як вбачається, а саме 24.06.2015 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_7 був укладений договір купівлі-продажу від 24 червня 2015 року, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Запольською Ольгою Василівною, зареєстрований в реєстрі за №618, за умовами якого ОСОБА_5 продав, а ОСОБА_7 придбала нерухоме майно - квартиру АДРЕСА_1 .

Під час розгляду справи, судом першої інстанції було витребувано у приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Запольської Ольги Василівни копії нотаріальних справ стосовно посвідчення вищевказаних правочинів, з яких судом встановлено наступне.

Так, у відповідності до інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна за №23795964 від 03.07.2014 року, вбачається, що обтяження за №5987274, зареєстроване 12.06.2014 року про накладення арешту на 1/2 частку квартиру АДРЕСА_1 , яка належить ОСОБА_3 , 03.07.2014 року було припинено державним реєстратором Реєстраційної служби Одеського міського управління юстиції Одеської області Перчик І.О. на підставі ухвали Суворовського районного суду міста Одеси від 17 червня 2014 року по справі №523/8194/14-ц.

На підставі зазначеної ухвали Суворовського районного суду міста Одеси від 17 червня 2014 року по справі №523/8194/14-ц, державним реєстратором Реєстраційної служби Одеського міського управління юстиції Одеської області Перчик І.О. 03 липня 2014 року було також зареєстровано припинення обтяження за №5987076 від 12.06.2014 року про накладення арешту на земельну ділянку під номером АДРЕСА_2 , площею 0,0368 га, з кадастровим номером №5110137300:55:013:0007, яка належить ОСОБА_3 , що підтверджується інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна за №23793696від 03.07.2014 року.

Отже, станом на момент вчинення ОСОБА_3 спірних правочинів від 03.07.2014 року з продажу вищевказаної квартири та земельної ділянки, обтяження у виді арешту на це майно, зареєстроване на підставі ухвали Суворовського районного суду міста Одеси від 04.06.2014 року по справі №523/8194/14-ц, було припинено на підставі ухвали Суворовського районного суду міста Одеси від 17 червня 2014 року по справі №523/8194/14-ц.

Натомість, як вбачається з листа Суворовського районного суду міста Одеси від 04 листопада 2015 року за №28318, судом повідомлено, що в рамках цивільної справи №523/8194/14-ц за заявою позивача ОСОБА_2 , ухвалою суду від 04.06.2014 року накладено арешт на нерухоме майно відповідачів. 04.06.2014 року судом до Реєстраційної служби ОМУЮ було скеровано ухвалу про забезпечення позову для виконання. Ухвала суду про забезпечення позову від 04.06.2014 року не оскаржувалась.

Судом повідомлено, що 19.02.2015 року Суворовським районним судом міста Одеси в рамках цивільної справи №523/8194/14-ц постановлено ухвалу, якою позовну заяву ОСОБА_2 до ОСОБА_10 , ОСОБА_3 - про розірвання договору та стягнення заборгованості - залишено без розгляду. Скасовано заходи забезпечення позовних вимог, шляхом зняття арешту, накладеного ухвалою Суворовського районного суду м. Одеси від 04.06.2014р..

09.06.2015 року Апеляційним судом Одеської області постановлено ухвалу, якою апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено. Ухвалу Суворовського районного суду м. Одеси від 19 лютого 2015 року скасовано.

Ухвалою Суворовського районного суду міста Одеси від 15.09.2015 року позовну заяву ОСОБА_2 було залишено без розгляду.

Також, листом Суворовського районного суду міста Одеси від 18.10.2017 року за №5/2017/2017 повідомлено, що під час розгляду цивільної справи №523/8194/14-ц суддею Малиновським О.М. 17.06.2014 року справа не розглядалась, судове засідання не призначалось, суддею не приймалась ухвала суду про скасування заходів забезпечення позову.

Відповідачами під час розгляду справи не було жодним чином підтверджено існування ухвали Суворовського районного суду міста Одеси від 17 червня 2014 року по справі №523/8194/14-ц, на підставі якої було 17.06.2014 року припинено обтяження на спірне нерухоме майно зареєстроване на підставі ухвали Суворовського районного суду міста Одеси від 04.06.2014 року.

Відповідно до ч.7 ст. 81 ЦПК України суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Суд першої інстанції, під час розгляду цієї справи, маючи сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, з метою перевірки вищезазначеної інформації стосовно не ухвалення Суворовським районним судом міста Одеси в особі головуючого судді Малиновського О.М. 17.06.2014 року ухвали суду про скасування заходів забезпечення позову в рамках цивільної справи №523/8194/14-ц, правильно здійснив перевірку цих даних шляхом пошуку вказаного судового рішення в Єдиному державному реєстрі судових рішень.

Під час перевірки судом першої інстанції в судовому засіданні 15.06.2021 року в Єдиному державному реєстрі судових рішень інформації про ухваленні Суворовським районним судом міста Одеси судові рішення в рамках цивільної справи №523/8194/14-ц, встановлено відсутність опублікованого судового рішення у виді ухвали Суворовського районного суду міста Одеси від 17.06.2014 року по справі №523/8194/14-ц.

Відповідно до ст. 2 Закону України «Про доступ до судових рішень» судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання, крім ухвал про арешт майна та тимчасовий доступ до

речей та документів у кримінальних провадженнях, які підлягають оприлюдненню не раніше дня їх звернення до виконання. Судові рішення також можуть публікуватися в друкованих виданнях із додержанням вимог цього Закону.

Статтею 3 вказаного Закону передбачено, що для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного

державного реєстру судових рішень. Єдиний державний реєстр судових рішень (далі - Реєстр) автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень. Суд загальної юрисдикції вносить до Реєстру всі судові

рішення і окремі думки суддів, викладені у письмовій формі, не пізніше наступного дня після їх ухвалення або виготовлення повного тексту. Доступ до окремих думок суддів через Реєстр забезпечується у тому самому порядку, що й до судового рішення, стосовно якого

викладено окрему думку.

Частиною 3 статті 6 Закону встановлено, що суд при здійсненні судочинства може використовувати лише текст судового рішення, який опубліковано офіційно або внесено до

Реєстру.

Приймаючи вище встановлені обставини, підтвердження Суворовського районного суду міста Одеси стосовно не постановлення суддею Суворовського районного суду міста Одеси Малиновським О.М. 17.06.2014 ухвали суду про скасування заходів забезпечення позову в рамках цивільної справи №523/8198/14-ц та не опублікування тексту вказаної ухвали суду в Єдиному державному реєстрі судових рішень, суд доходить до безумовного висновку, що ухвали Суворовського районного суду міста Одеси від 17.06.2014 року по справі №523/8198/14-ц не існує, за наслідком чого воно не може породжувати жодних правових наслідків, а внесенні 03.07.2014 року державним реєстратором Реєстраційної служби Одеського міського управління юстиції Одеської області Перчик І.О. відомості у Єдиний реєстр заборон відчуження об`єктів нерухомого майна до записів №5987076 та 5987274 про припинення обтяження у виді арешту на підставі вказаного судового рішення, є безпідставними і незаконними.

Враховуючи вищезазначені обставини, суд першої інстанції вмотивовано вважав, що з урахуванням наявної інформації про не постановлення Суворовським районним судом міста Одеси 17.06.2014 ухвали суду про скасування заходів забезпечення позову в рамках цивільної справи №523/8198/14-ц, зареєстровані на підставі ухвали Суворовського районного суду міста Одеси від 04.06.2014 року обтяження у виді арешту стосовно належного ОСОБА_3 майна: Ѕ частки квартири АДРЕСА_1 та земельної ділянки під номером АДРЕСА_2 , площею 0,0368 га, з кадастровим номером №5110137300:55:013:0007, станом на час укладення спірних правочинів з його продажу - 03.07.2014 року, слід вважати чинними і діючими.

Згідно із частиною першою статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Частиною першою статті 203 ЦК України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Згідно із частиною третьою статті 215 ЦК України якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до частини першої статті 151 ЦПК України 2004 року суд за заявою осіб, які беруть участь у справі, може вжити, передбачені цим Кодексом, заходи забезпечення позову.

Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій відповідача, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на його користь, у тому числі для запобігання потенційним труднощам щодо подальшого виконання такого рішення.

Забезпечення позову по суті - це обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних з ним інших осіб з метою реалізації в майбутньому актів правосуддя й задоволених вимог позивача (заявника).

Зазначені обмеження суд установлює в ухвалі, вони діють до заміни судом виду забезпечення позову або скасування заходів забезпечення позову (стаття 154 ЦПК України 2004 року).

Статтею 124 Конституції України визначено принцип обов`язковості судових рішень, який з огляду на положення статей 14, 153 ЦПК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, поширюється також на ухвалу суду про забезпечення позову.

З поданих до суду доказів вбачається, що станом на момент укладення ОСОБА_3 спірних правочинів 03.07.2014 року, останній був обізнаний про багато кількісні судові провадження відносно нього з боку ОСОБА_2 .

За таких обставин, враховуючи те, що станом на момент укладення спірних правочинів купівлі-продажу від 03.07.2014 року, за р. №1290 та р.№1293, ухвала Суворовського районного суду міста Одеси від 17.06.2014 року по справі №523/8198/14-ц не породжувала жодних правових наслідків, ухвала Суворовського районного суду міста Одеси від 04.06.2014 року по справі №523/8198/14-ц про накладення арешту на: 1/2 частку вказаної квартири та земельну ділянку квартири АДРЕСА_1 та земельну ділянку під номером АДРЕСА_2 , площею 0,0368 га, з кадастровим номером №5110137300:55:013:0007, була чинною та діяла, у відповідача ОСОБА_3 було відсутнє право 03.07.2014 року здійснювати дії щодо відчуження вищевказаного нерухомого майна.

Враховуючи вищенаведене, оскільки станом на 03.07.2014 року, на підставі ухвали Суворовського районного суду міста Одеси від 04.06.2014 року по справі №523/8198/14-ц було зареєстровано обтяження на спірну земельну ділянку в цілому, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що договір купівлі-продажу від 03 липня 2014 року, укладений між ОСОБА_11 , ОСОБА_6 та ОСОБА_4 , посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Запольською О.В., зареєстрований в реєстрі за №1293, стосовно земельної ділянки АДРЕСА_3 , кадастровий номер: 5110137300:55:013:0007, підлягає визнанню недійсним.

Однак, так як станом на 03.07.2014 року, на підставі ухвали Суворовського районного суду міста Одеси від 04.06.2014 року по справі №523/8198/14-ц було зареєстровано обтяження лише на 1/2 частку квартири, яка належала на праві власності ОСОБА_3 , без визначення частки ОСОБА_1 , що не позбавляло останню відчужити належну їй частку майна, суд дійшов висновку, що договір купівлі-продажу від 03 липня 2014 року, укладений між ОСОБА_11 , ОСОБА_1 та ОСОБА_5 , посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Запольською Ольгою Василівною, зареєстрований в реєстрі за №1290, підлягає визнанню частково недійсним в частині 1/2 частки нерухомого майна - квартири АДРЕСА_1 , яка належала ОСОБА_11 , на підставі рішення Київського районного суду міста Одеси по справі №2-6177/2007 від 05.10.2007 року.

Відповідно до ст. 217 ЦК України, недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини.

Пунктом 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» від 06.11.2009 року за №9 передбачено, що згідно зі статтею 217 ЦК правочин не може бути

визнаний недійсним у цілому, якщо закону не відповідають лише його окремі частини й обставини справи свідчать про те, що він був би вчинений і без включення недійсної частини. У цьому разі відповідно до статті 217 ЦК суд може визнати недійсною частину правочину, з`ясувавши думку сторін правочину. Якщо у недійсній частині правочин був виконаний однією зі сторін, суд визначає наслідки його недійсності залежно від підстав, з яких він визнаний недійсним.

Відповідно до ст. 362 ЦК України у разі продажу частки у праві спільної часткової власності співвласник має переважне право перед іншими особами на її купівлю за ціною, оголошеною для продажу, та на інших рівних умовах, крім випадку продажу з публічних торгів. Продавець частки у праві спільної часткової власності зобов`язаний письмово повідомити інших співвласників про намір продати свою частку, вказавши ціну та інші умови, на яких він її продає. Якщо інші співвласники відмовилися від здійснення переважного права купівлі чи не здійснять цього права щодо нерухомого майна протягом одного місяця, а щодо рухомого майна - протягом десяти днів від дня отримання ними повідомлення, продавець має право продати свою частку іншій особі.

Якщо бажання придбати частку у праві спільної часткової власності виявили кілька співвласників, продавець має право вибору покупця.

У разі продажу частки у праві спільної часткової власності з порушенням переважного права купівлі співвласник може пред`явити до суду позов про переведення на нього прав та обов`язків покупця. Одночасно позивач зобов`язаний внести на депозитний рахунок суду грошову суму, яку за договором повинен сплатити покупець.

До таких вимог застосовується позовна давність в один рік.

Передача співвласником свого переважного права купівлі частки у праві спільної часткової власності іншій особі не допускається.

З урахуванням того, що правочин на підставі якого ОСОБА_5 набув право власності на квартиру АДРЕСА_1 , підлягає частковому визнанню недійсним, а відтак майно перебувало в спільній частковій власності ОСОБА_3 та ОСОБА_5 , останній не мав можливості вчинити наступний правочин стосовно розпорядження нерухомим майном в цілому та стосовно належної йому частки за відсутності відмови співвласника від здійснення переважного права купівлі, за наслідком чого суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що подальший договір купівлі-продажу від 24 червня 2015 року, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Запольською Ольгою Василівною, зареєстрований в реєстрі за №618, на підставі якого ОСОБА_5 відчужив квартиру ОСОБА_7 , підлягає визнанню недійсним в цілому.

Розглядаючи вимоги позивача стосовно визнання договорів купівлі-продажу недійсними, судом надана оцінка порушеного права та інтересів позивача оспорюваними договорами.

Відповідно до ч.1 ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 ст.203 цього Кодексу, тобто: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Разом з тим, захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Суб`єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

Під способами захисту суб`єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, які допомагають поновити (визнати) порушені (оспорювані) права та вплинути на правопорушника.

Порушене цивільне прави чи цивільний інтерес підлягають судовому захисту у спосіб, який є ефективним засобом захисту, тобто таким, що відповідає змісту порушеного права, характеру його порушення та наслідкам, спричиненим цим порушенням.

З огляду на приписи, визначені ЦК України, а також вимогами процесуального законодавства України, кожна особа має право на захист, у тому числі судовий, свого цивільного права, а також цивільного інтересу, що загалом може розумітися як передумова для виникнення або обов`язковий елемент конкретного суб`єктивного права, як можливість задовольнити свої вимоги за допомогою суб`єктивного права та виражатися в тому, що особа має обґрунтовану юридичну заінтересованість щодо наявності/відсутності цивільних прав або майна в інших осіб.

Таким чином, оспорювати правочин може також особа (заінтересована особа), яка не була стороною правочину. Вимоги заінтересованої особи, яка в судовому порядку домагається визнання правочину недійсним (ч.3 ст. 215 ЦК України), спрямовані на приведення сторін недійсного правочину до того стану, який саме вони, сторони, мали до вчинення правочину. Власний інтерес заінтересованої особи полягає в тому, щоб предмет правочину перебував у власності конкретної особи чи щоб сторона (сторони) правочину перебувала у певному правовому становищі, оскільки від цього залежить подальша можливість законної реалізації заінтересованою особою її прав.

Такий висновок щодо застосування норми права сформульований у постанові Верховного Суду України від 25.05.2016 у справі №6-605цс16.

Судом першої інстанції правильно встановлено, що між позивачем та відповідачем ОСОБА_3 наявні судові спори з приводу стягнення заборгованості.

Рішенням Київського районного суду міста Одеси від 16 липня 2015 року по справі №1512/7397/2012 стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 загальну суму заборгованості за договором позики (розписки) від 25.06.2008року у розмірі 3 644 548 (три мільйони шістсот сорок чотири тисячі п`ятсот сорок вісім) грн. 00 коп.

Зазначене рішення суду набрало законної сили.

Як встановлено під час розгляду справи, обтяження у виді арешту нерухомого майна належного відповідачеві ОСОБА_3 вживались судами за клопотаннями позивача ОСОБА_2 для забезпечення виконання майбутнього рішення суду.

Отже, відчуження відповідачем ОСОБА_3 належного йому нерухомого майна в період вжитих судами обтяжень, яке в свою чергу виступало запорукою виконання судових рішень про стягнення з відповідача заборгованості, є належним підтвердженням наявності порушених оспорюваними договорами прав та інтересів ОСОБА_2 .

Стосовно вимоги позивача про скасування рішень про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, а також записів про право власності, суд зазначив наступне.

Верховний Суд у постанові по справі № 922/476/20 від 09.12.2020 року дійшов наступних висновків: «Під захистом цивільних прав розуміється передбачений законодавством засіб, за допомогою якого може бути досягнуте припинення, запобігання, усунення порушення права, його відновлення і (або) компенсація витрат, викликаних порушенням права. Обраний спосіб захисту має безпосередньо втілювати мету, якої прагне досягти суб`єкт захисту, тобто мати наслідком повне припинення порушення його прав та охоронюваних законом інтересів.

Належний спосіб захисту, виходячи із застосування спеціальної норми права, повинен забезпечити ефективне використання цієї норми в її практичному застосуванні - гарантувати особі спосіб відновлення порушеного права або можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Отже, засіб юридичного захисту має бути ефективним як на практиці, так і за законом. У рішенні від 31.07.2003 у справі "Дорани проти Ірландії" Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття "ефективний засіб" передбачає не лише запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. Таким чином, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Так і право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16 та від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц.

Водночас, Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 29 травня 2019 року справа № 367/2022/15-ц (провадження 14-376цс18) звернула увагу на те, що рішення суб`єкта державної реєстрації прав про державну реєстрацію прав із внесенням відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно вичерпує свою дію. А тому після внесення такого запису скасування зазначеного рішення не може бути належним способом захисту права або інтересу позивача. За певних умов таким належним способом може бути скасування запису про проведену державну реєстрацію права (дивитись також пункт 5.17 постанови від 4 вересня 2018 року у справі № 915/127/18).

За таких обставин, оцінивши обставини справи, застосувавши відповідні норми права та врахувавши правові позиції Верховного Суду, оскільки договори купівлі-продажу від 03.07.2014 року за р. №1290 та №1293 судом визнані недійсними, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про обґрунтованість позовних вимог позивача в частині скасування записів: №6216473 від 03.07.2014 року про реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_1 , за ОСОБА_5 та запису №6216536 від 03.07.2014 року про реєстрацію права власності на земельну ділянку № НОМЕР_1 , площею 0,0368 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_2 , кадастровий номер: 5110137300:55:013:0007, за ОСОБА_4 .

Щодо вимоги позивача про скасування запису про державну реєстрацію права власності за ОСОБА_7 , суд вважав її необґрунтованою, оскільки стороною позивача не надано до суду доказів на підтвердження ідентифікуючих даних відповідного запису.

Однак, з метою захисту прав та інтересів позивача, оскільки договір купівлі-продажу від 24 червня 2015 року на підставі якого ОСОБА_7 набула право власності на квартиру АДРЕСА_1 , визнано недійсним, суд вважає необхідним в порядку ст. 267 ЦПК України встановити порядок виконання рішення, відповідно до якого, рішення, з дня набрання законної сили, є підставою для скасування запису про державну реєстрацію права власності за ОСОБА_7 на квартиру АДРЕСА_1 , підстава виникнення якого на підставі договору купівлі-продажу від 24 червня 2015 року, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Запольською Ольгою Василівною, зареєстрованого в реєстрі за №618.

Стосовно заяви відповідача ОСОБА_1 про застосування наслідків пропуску позивачем строку позовної давності, суд зазначив наступне.

Згідно зі статтею 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частини третя та четверта статті 267 ЦК України).

Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).

Суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовних вимог, звернутих позивачем до того відповідача у спорі, який заявляє про застосування позовної давності.

Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи було порушене право, за захистом якого позивач звернувся до суду.

Якщо це право порушене не було, суд відмовляє у позові через необґрунтованість останнього. І тільки якщо буде встановлено, що право позивача дійсно порушене, але позовна давність за відповідними вимогами спливла, про що заявила інша сторона у спорі, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності у разі відсутності визнаних судом поважними причин її пропуску, про які повідомив позивач.

Судом першої інстанції правильно встановлено, що позивач 22.04.2015 року звернувся з заявою до державного реєстратора прав на нерухоме майно Реєстраційної служби Одеського міського управління юстиції Одеської області Шушулкова М.Д. про державну реєстрацію обтяження у виді арешту спірного нерухомого майна, належного ОСОБА_3 , однак державним реєстратором 22.04.2015 року було винесено рішення про відмову у державній реєстрації прав та їх обтяжень за №20861457, з підстав того, що заяву подано до попереднього правонабувача після державної реєстрації права власності на це майно за новим правонабувачем.

У зв`язку з чим, суд першої інстанції правильно вважав обґрунтованими доводи позивача про те, що ОСОБА_2 дізнався про оспорювані договори лише 22.04.2015 року, а відтак початок строку позовної давності в три роки починає обраховуватись саме з вказаної дати, за наслідком чого суд першої інстанції дійшов вмотивованого висновку про те, що позивач звернувся до суду з цим позовом 01.11.2017 року в межах передбаченого законом трирічного строку позовної давності.

Стороною відповідача не надано до суду жодного доказу на підтвердження доводів про те, що позивачеві було відомо про оспорювані правочини раніше ніж 22.04.2015 року, у зв`язку з чим відсутні підстави для застосування наслідків пропуску строків позовної давності.

Доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

Скаржник не довів обставини, на які посилався як на підставу своєї апеляційної скарги, жодного належного та допустимого доказу на спростування висновків суду першої інстанції не надав.

Наведені в апеляційній скарзі інші доводи були предметом дослідження в суді першої інстанції із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства, і з якою погоджується суд апеляційної інстанції.

Крім того судова колегія вважає за необхідне зазначити, що Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у держава-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00 § 23, ЄСПЛ від 18 липня 2006 року. Оскаржувані судові рішення відповідають критерію обґрунтованості судового рішення.

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги.

Справа розглянута по суті правильно, законних підстав для скасування чи зміни рішення суду першої інстанції немає.

З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення суду, доводи апеляційної скарги його не спростовують, рішення ухвалено у відповідності до вимог матеріального і процесуального права, у зв`язку з чим апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, оскаржуване рішення суду залишити без змін.

Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381-384, 389-391 ЦПК України, апеляційний суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Київського районного суду м. Одеси від 15 червня 2021 року залишити без змін.

Постанова суду набирає законної сили з моменту її прийняття, проте може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст судове рішення виготовлено 17 жовтня 2022 року.

Головуючий Р.Д. Громік

Судді: М.М. Драгомерецький

А.І. Дришлюк