Справа № 22ц-374/09 Головуючий у 1 інстанції - Грушицький А.І.
Категорія - 25 Доповідач - Стрільчук В.А.
АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ
_____________________________________________________________________________
У Х В А Л А
і м е н е м У к р а ї н и
16 квітня 2009 року. Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Волинської області в складі:
головуючого - судді Стрільчука В.А.,
суддів - Здрилюк О.І., Карпук А.К.,
при секретарі - Савчук О.В.,
з участю представника позивача ОСОБА_1, представників відповідачів ОСОБА_4, ОСОБА_5,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Луцьку цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до підприємця ОСОБА_3, товариства з обмеженою відповідальністю «Тріомед», акціонерного товариства «Українська пожежно-страхова компанія» про визнання правочинів недійсними, стягнення невиплаченої суми страхового відшкодування, пені та індексації грошового зобов'язання за апеляційною скаргою позивача ОСОБА_2, поданою від його імені представником Рязанцевим Олександром Євгеновичем, на рішення Луцького міськрайонного суду від 27 січня 2009 року,
в с т а н о в и л а :
Рішенням Луцького міськрайонного суду від 27 січня 2009 року в задоволенні позову відмовлено.
В апеляційній скарзі позивач ОСОБА_2 просить скасувати це рішення і ухвалити нове рішення про задоволення позову, посилаючись на невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи та порушення норм матеріального права.
В запереченні відповідач АТ «Українська пожежно-страхова компанія» просить відхилити апеляційну скаргу та залишити рішення без змін, зазначаючи про безпідставність доводів апелянта.
Судом першої інстанції встановлено, що 7 серпня 2006 року між позивачем ОСОБА_2 та відповідачем ОСОБА_3 було укладено договір оренди майна, за умовами якого перший передав, а останній взяв у тимчасове володіння клуб-кафе «Корсар» та земельну ділянку, на якій він розташований, а саме - частину будинку, що стоїть окремо, з підсобними (допоміжними) спорудами у АДРЕСА_1; загальна площа кафе-бару - 349 кв. м., площа цокольних приміщень (сауни) - 196 кв. м., літнє кафе площею 120 кв. м., розмір земельної ділянки - 0,088 га (а. с. 4).
14 серпня 2006 року ОСОБА_3 уклав з ТОВ «Тріомед» договір суборенди, за умовами якого перший передав, а останнє прийняло в строкове платне користування частину приміщення клубу-кафе «Корсар» площею 40 кв. м. (а. с. 7).
15 лютого 2007 року між АТ «Українська пожежно-страхова компанія» та ТОВ «Тріомед» укладено договір страхування орендованого майна, за умовами якого об'єктом страхування є майнові інтереси останнього, пов'язані з володінням, користуванням і розпорядженням майном - клуб-кафе «Корсар» в АДРЕСА_1 загальною площею 349 кв. м. - від можливого страхового ризику - пожежі. За договором страхова сума становить 350 000 грн., а страховий платіж - 525 грн.. Вигодонабувачем за договором є орендодавець ОСОБА_2 (а. с. 9).
31 травня 2007 року в приміщенні клуб-кафе «Корсар» виникла пожежа (а. с. 12-13). Згідно з висновком спеціаліста від 15 червня 2007 року ринкова вартість ремонту пошкоджених цією пожежею приміщень становить 215 103 грн. (а. с. 14-16).
22 серпня 2007 року директором Волинської філії АТ «Українська пожежно-страхова компанія», директором ТОВ «Тріомед», а також ОСОБА_3 і ОСОБА_2 було підписано акт про прямий фактичний збиток, яким встановлено дійсну вартість предмета страхування - 1 047 000 грн. (а. с. 33). При цьому вартість 1 кв. м. приміщення клуб-кафе «Корсар» визначено за заявою підприємця ОСОБА_3 від 20 серпня 2006 року (а. с. 32).
Страхове відшкодування в розмірі 68 406,45 грн. було виплачене позивачу 30 серпня 2007 року, що стверджується випискою з банківського рахунку (а. с. 22). Розрахунок розміру страхового відшкодування наведено в листі страхової компанії від 9 вересня 2007 року (а. с. 25). Виплата відшкодування проведена в тій пропорції, яку страхова сума становить до дійсної вартості об'єкта (а. с. 25, 31).
Апеляційна скарга підлягає відхиленню з таких мотивів.
Відповідно до ст. ст. 985, 990 Цивільного кодексу (далі - ЦК) України страхувальник має право укласти із страховиком договір на користь третьої особи, якій страховик зобов'язаний здійснити страхову виплату у разі настання страхового випадку. Страхувальник має право при укладенні договору страхування призначити фізичну або юридичну особу для одержання страхової виплати (вигодонабувача), а також замінювати її до настання страхового випадку, якщо інше не встановлено договором страхування. Страховик здійснює страхову виплату відповідно до умов договору на підставі заяви страхувальника (його правонаступника) або іншої особи, визначеної договором, і страхового акта (аварійного сертифіката).
Статтею 988 ЦК України та пунктом 2.4.1 договору від 15 лютого 2007 року передбачено обов'язок страхувальника ознайомити з правилами страхування лише страхувальника і не передбачено такого обов'язку щодо вигодонабувача. Згідно з п. 6.4 договору страхувальник з правилами та умовами страхування ознайомлений та згоден.
Встановлені судом першої інстанції та наведені вище обставини підтверджуються всією сукупністю наявних у справі доказів, посилання на які із зазначенням відповідних аркушів справи зроблено в оскаржуваному рішенні.
Згідно зі ст. 9 Закону України «Про страхування»у разі коли страхова сума становить певну частку вартості застрахованого предмета договору страхування, страхове відшкодування виплачується у такій же частці від визначених по страховій події збитків, якщо інше не передбачено умовами страхування.
Ні договором страхування від 15 лютого 2007 року, ні додатком до нього дійсна вартість застрахованого майна не визначена. Закон не забороняє сторонам договору страхування за домовленістю визначати дійсну ринкову вартість майна, яке є об'єктом страхування, що ними і було зроблено шляхом складання акту від 22 серпня 2007 року про прямий фактичний збиток по страховому випадку (а. с. 33). З визначеною ними дійсною вартістю предмета страхування погодився і власник майна ОСОБА_2, який підписав цей акт.
Виходячи з викладеного, повно і об'єктивно дослідивши всі обставини справи та давши їм вірну правову оцінку, суд обґрунтовано відмовив у задоволенні позову.
Посилання апелянта як на правову підставу визнання недійсним акта оцінки приміщення, взятого в оренду, від 20 серпня 2006 року, складеного підприємцем ОСОБА_3 (а. с. 32), на ч. 8 ст. 16 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» не заслуговує на увагу, оскільки названою особою оцінка спірного майна відповідно до вказаного Закону не проводилася. Статтею 7 Закону передбачені випадки проведення оцінки майна, до яких надання в оренду приміщення, що перебуває в приватній власності, не відноситься. Тому оцінка орендарем переданого йому в користування приміщення, виходячи з відомих йому ринкових цін, не суперечить закону і ніяким чином не впливає на права та обов'язки інших осіб і на правильність вирішення судом спору.
Безпідставними є і доводи апеляційної скарги про те, що пунктом 1.6 договору оренди майна від 7 серпня 2006 року передбачено визначення вартості об'єкта оренди згідно акту оцінки БТІ, оскільки дана обставина стосується лише сторін договору оренди, а не договору страхування.
Акт про прямий фактичний збиток від 22 серпня 2007 року підписаний усіма сторонами добровільно, без будь-якого примусу, що вони підтвердили в судовому засіданні. Розмір страхової виплати визначено відповідно до вищенаведених положень законодавства та умов договору страхування з врахуванням вартості застрахованого майна, погодженої між страховиком, страхувальником, власником і орендарем.
З огляду на викладене відсутні встановлені ст. ст. 203, 215, 227, 229 ЦК України підстави для визнання недійсними оспорюваних позивачем правочинів.
Інші доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду і не містять встановлених законом підстав для скасування чи зміни оскаржуваного рішення.
Керуючись ст. ст. 303, 307, 308, 314, 315 ЦПК України, колегія суддів
у х в а л и л а :
Апеляційну скаргу позивача ОСОБА_2 відхилити, а рішення Луцького міськрайонного суду від 27 січня 2009 року в даній справі залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду України протягом двох місяців з дня набрання законної сили.
Судді :