Постанова

Іменем України

11 листопада 2022 року

м. Київ

справа № 760/30848/19

провадження № 61-12455св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Яремка В. В. (суддя-доповідач), Олійник А. С., Усика Г. І.,

учасники справи:

позивач- ОСОБА_1 ,

відповідачі: ОСОБА_2 , Товариство з обмеженою відповідальністю «Внутрішня виконавча служба»,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , від імені якого діє адвокат Овсій Дмитро Юрійович, на постанову Київського апеляційного суду від 14 квітня 2021 року у складі колегії суддів: Нежури В. А., Березованеко Р. В., Мостової Г. І.,

ВСТАНОВИВ:

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

У листопаді 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , Товариства з обмеженою відповідальністю «Внутрішня виконавча служба» (далі - ТОВ «Внутрішня виконавча служба») про стягнення заборгованості у розмірі 1 520 000,00 грн.

На обґрунтування позову посилався на таке.

03 грудня 2014 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Смарт Груп» (далі - ТОВ «ФК «Смарт Груп») та ОСОБА_2 укладений договір купівлі-продажу заставної № АА000097, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу (далі - приватний нотаріус) Журавльовою Л. М. та зареєстрований в реєстрі за № 8663.

Відповідно до пункту 1.2 зазначеного договору загальна сума договору становила 1 100 000,00 грн.

Під час виконання взаємних зобов`язань за договором купівлі-продажу заставної від 03 грудня 2014 року ТОВ «ФК «Смарт Груп», як продавець, свої обов`язки виконав у повному обсязі: передав покупцю заставну в термін та спосіб, визначений договором, водночас ОСОБА_2 , як покупець, своїх обов`язків за договором не виконав, визначену в договорі суму коштів не сплатив.

23 липня 2018 року між ТОВ «ФК «Смарт Груп» (первісний кредитор) та ТОВ «ФК «Фактор Груп» (новий кредитор) укладено договір відступлення права вимоги № 23/07.18, посвідчений приватним нотаріусом Журавльовою Л. М. та зареєстрований у реєстрі за № 344.

За цим договором до нового кредитора перейшов обсяг майнових прав (право вимоги) первісного кредитора у грошових зобов`язаннях, які виникли та існують на цей час на підставі договору купівлі-продажу заставної від 03 грудня 2014 року, укладеного між ТОВ «ФК «Смарт Груп» та ОСОБА_2 , який посвідчений приватним нотаріусом Журавльовою Л. М. 03 грудня 2014 року.

Відповідно до пункту 1.3 договору відступлення права вимоги від 23 липня 2018 року на дату його укладання загальний обсяг права вимоги, який відступлено за основним договором, становив 2 103 393,67 грн з урахуванням суми основної заборгованості та пені за прострочення виконання основного зобов`язання.

03 серпня 2018 року між позивачем та новим кредитором укладений договір поруки № 03/08-п, відповідно до умов якого позивач зобов`язався перед новим кредитором у випадку невиконання ОСОБА_2 своїх зобов`язань за договором купівлі-продажу заставної від 03 грудня 2014 року відповідати як солідарний боржник в однаковому обсязі із ОСОБА_2 шляхом погашення заборгованості за основним договором у повному обсязі або в частинах.

Отримавши від ТОВ «ФК «Фактор Груп» повідомлення про факт недотримання боржником своїх зобов`язань, позивач на виконання умов договору поруки № 03/08-п сплатив на користь ТОВ «ФК «Фактор Груп» кошти у розмірі 1 520 000,00 грн.

Відповідно до пункту 3.4 договору поруки № 03/08-п після виконання поручителем зобов`язань ОСОБА_2 , передбачених пунктами 1.1, 3.3 договору поруки № 03/08-п у повному обсязі або в частині, до поручителя переходять всі права кредитора за основним договором у розмірі частини обов`язку, що виконана ним.

З урахуванням наведеного позивач вважав, що до нього частково перейшло право вимоги до ОСОБА_2 за договором купівлі-продажу заставної від 03 грудня 2014 року на підставі виконання своїх зобов`язань, як поручителя, згідно з договором поруки № 03/08-п, а саме право вимоги у розмірі 1 520 000,00 грн.

Також 27 липня 2018 року між ТОВ «ФК «Фактор Груп» та ТОВ «Внутрішня виконавча служба» укладений договір поруки № 27/07-п, відповідно до умов якого ТОВ «Внутрішня виконавча служба» зобов`язалося перед новим кредитором у випадку невиконання ОСОБА_2 своїх зобов`язань за договором купівлі-продажу заставної від 03 грудня 2014 року відповідати як солідарний боржник в однаковому обсязі із ОСОБА_2 шляхом погашення заборгованості за основним договором у повному обсязі або в частинах (т. 1, а. с. 1-4).

Короткий зміст рішень судів

Рішенням Солом`янського районного суду міста Києва від 04 серпня 2020 року позов задоволено частково. Стягнуто в солідарному порядку з ТОВ «Внутрішня виконавча служба» та ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість у розмірі 1 510 300,00 грн.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що позивач виконав свої обов`язки перед новим кредитором з виконання зобов`язань ОСОБА_2 зі сплати коштів за договором купівлі-продажу заставної у частині, що становить 1 520 000,00 грн та набув права вимоги до відповідачів на зазначену суму.

ОСОБА_2 25 лютого 2020 року частково погасив заборгованість за договором поруки від №03/08-п, чим визнав та підтвердив наявність своєї заборгованості перед позивачем.

Водночас у матеріалах справи немає доказів на підтвердження обставин здійснення повної оплати відповідачами заборгованості перед позивачем.

Відхиляючи посилання ОСОБА_2 щодо застосування наслідків спливу позовної давності, суд першої інстанції зазначив, що позовна давність для поручителя, що виконав основне зобов`язання починає відраховуватися з дати погашення основного зобов`язання (дати коли він дізнався про порушення свого права) та є таким, що не сплив на час подання позову.

Постановою Київського апеляційного суду від 14 квітня 2021 року рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 04 серпня 2020 року скасовано, ухвалено нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що порука ОСОБА_1 за належне виконання ОСОБА_2 зобов`язань за договором купівлі-продажу заставної від 03 грудня 2014 року припинилася 04 жовтня 2018 року.

Виконання позивачем після цієї дати зобов`язань, зокрема сплата протягом березня-квітня 2019 року коштів на користь ТОВ «ФК «Фактор Груп», що випливають із укладеного ним договору поруки, не може мати правих наслідків у вигляді переходу до нього права вимоги (права кредитора), яке мав кредитор до боржника ОСОБА_2 .

Сплачені позивачем ТОВ «ФК «Фактор Груп» кошти є по суті безпідставно отриманими останнім.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги і позиції інших учасників

У липні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить постанову суду апеляційної інстанції скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову, суд апеляційної інстанції порушив право позивача на отримання від відповідача коштів на суму 1 510 300 грн, оскільки це право перейшло до нього внаслідок виконання договору поруки та прийняття кредитором вказаного зобов`язання як належного.

Суд апеляційної інстанції неповно оцінив зібрані у справі докази та не взяв до уваги надану представником позивача копію додаткової угоди до договору поруки про внесення змін до розділу 5 договору щодо строку його дії та копію банківської виписки, що підтверджує внесення ОСОБА_2 коштів за основним договором на користь позивача.

Суд апеляційної інстанції не врахував, що ТОВ «Внутрішня виконавча служба» визнало себе разом із позивачем солідарним боржником перед ТОВ «ФК «Фактор Груп» та визнало в повному обсязі заявлені позивачем вимоги.

Як на підставу касаційного оскарження заявник посилається на неврахування судом апеляційної інстанції висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 27 лютого 2018 року у справі № 910/14109/17, від 12 червня 2018 року у справі № 910/21034/17, від 09 листопада 2018 року у справі № 911/3685/17, від 10 вересня 2019 року у справі № 916/2403/18; недослідження зібраних у справі доказів, необґрунтоване відхилення клопотання про витребування письмових доказів.

У жовтні 2021 року надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому ОСОБА_2 , від імені якого діє адвокат Крекін М. Д., просить касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанції - без змін. Також просить стягнути з позивача на користь ОСОБА_2 судові витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 45 000 грн. Водночас зазначив, що докази витрат надасть протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду.

На обґрунтування відзиву посилається на те, що суд апеляційної інстанції правильно застосував до спірних правовідносин частину четверту статті 559 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), встановив факт припинення поруки відповідно до закону та дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позову.

Суд апеляційної інстанції навів мотиви відмови у задоволенні клопотання про долучення до матеріалів справи додаткової угоди до договору поруки та обґрунтовано не врахував посилання позивача на те, що відповідач здійснив часткове погашення заборгованості, оскільки порука була припинена на момент сплати коштів ОСОБА_1 , тому позивач не набув права вимоги до відповідача.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 23 вересня 2021 року відкрито провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 , від імені якого діє адвокат Овсій Д. Ю., на підставі пунктів 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України, пунктів 1, 3 частини третьої статті 411 ЦПК України.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини першої статті 401 ЦПК України попередній розгляд справи проводиться у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги та відзиву на неї, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з огляду на таке.

Встановлені судами обставини

Суди встановили, що 03 грудня 2014 року між ТОВ «ФК «Смарт Груп» та ОСОБА_2 укладений договір купівлі-продажу заставної, посвідчений приватним нотаріусом Журавльовою Л. М. та зареєстрований у реєстрі за № 8663 (т. 1, а. с. 6-9).

Відповідно до пункту 1.2 договору загальна вартість заставної склала 1 100 000,00 грн.

Згідно з пунктами 2.1 та 2.2 зазначеного договору оплата повинна бути здійснена у готівковій або безготівковій формі на розрахунковий рахунок продавця або через його касу до 03 жовтня 2015 року.

ТОВ «ФК «Смарт Груп» як продавець свої обов`язки виконало у повному обсязі, передало ОСОБА_2 заставну у термін та спосіб визначені договором, однак ОСОБА_2 своїх обов`язків за договором не виконав, визначену у договорі суму коштів не сплатив.

23 липня 2018 року між ТОВ «ФК «Смарт Груп» (первісний кредитор) та ТОВ «ФК «Фактор Груп» (новий кредитор) укладений договір відступлення права вимоги № 23/07.18, посвідчений приватним нотаріусом Журавльовою Л. М. та зареєстрований у реєстрі за № 344 (т. 1, а. с. 10-11).

Відповідно до умов договору відступлення права вимоги № 23/07.18 до нового кредитора перейшов обсяг майнових прав (право вимоги) первісного кредитора у грошових зобов`язаннях, які виникли та існують на теперішній час на підставі договору купівлі-продажу заставної, укладеного між ТОВ «ФК «Смарт Груп» та ОСОБА_2 .

Згідно з пунктом 1.3 зазначеного договору на дату його укладання загальний обсяг права вимоги, який відступається за основним договором, становив 2 103 393,67 грн, що включає суму договору - 1 100 000,00 грн та пеню за кожен день прострочення - 1 003 393,00 грн.

27 липня 2018 року між ТОВ «ФК «Фактор Груп» та ТОВ «Внутрішня виконавча служба» укладений договір поруки № 27/07-п, відповідно до умов якого ТОВ «Внутрішня виконавча служба» зобов`язалося перед новим кредитором у випадку невиконання ОСОБА_2 своїх зобов`язань за договором купівлі-продажу заставної від 03 грудня 2014 року відповідати як солідарний боржник в однаковому обсязі із ОСОБА_2 шляхом погашення заборгованості за основним договором у повному обсязі або в частинах (т. 1, а. с. 57-58).

03 серпня 2018 року між новим кредитором та ОСОБА_1 укладений договір поруки № 03/08-п (т. 1, а. с. 12-13).

Відповідно до умов договору поруки від 03 серпня 2018 року № 03/08-п ОСОБА_1 зобов`язався перед новим кредитором у випадку невиконання ОСОБА_2 своїх зобов`язань за договором купівлі-продажу заставної від 03 грудня 2014 року відповідати як солідарний боржник в однаковому обсязі із ОСОБА_2 шляхом погашення заборгованості за основним договором у повному обсязі або в частинах.

На виконання умов договору поруки від 03 серпня 2018 року № 03/08-п ОСОБА_1 сплатив на користь ТОВ «ФК «Фактор Груп» кошти у розмірі 1 520 000,00 грн, що підтверджується платіжними дорученнями: від 19 березня 2019 року № 318 на суму 100 000,00 грн; від 08 квітня 2019 року № 331 на 644 894,43 грн; від 08 квітня 2019 року № 336 на 149 000,57 грн; від 09 квітня 2019 року № 342 на 626 105,00 грн (т. 1, а. с. 14-17).

Згідно з пунктом 3.4 договору поруки від 03 серпня 2018 року № 03/08-п після виконання поручителем зобов`язань ОСОБА_2 , передбачених пунктами 1.1, 3.3 договору поруки № 03/08-п, у повному обсязі або в частині до поручителя переходять всі права кредитора за основним договором у розмірі частини обов`язку, що виконана ним.

Відповідно до пункту 5.1 договору поруки від 03 серпня 2018 року № 03/08-п цей договір набуває чинності з дати його підписання сторонами та діє до моменту повного виконання сторонами своїх зобов`язань.

У листопаді 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до відповідачів про стягнення грошових коштів у сумі 1 520 000,00 грн, сплачених ним ТОВ «ФК «Фактор Груп» на виконання взятих на себе зобов`язань за договором поруки від 03 серпня 2018 року № 03/08-п.

Норми права, які регулюють спірні правовідносини

Відповідно до частини першої статті 546 ЦК України одним із видів забезпечення виконання зобов`язання може бути порука.

Згідно з частинами першою, другою статті 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником. Порукою може забезпечуватися виконання зобов`язання частково або у повному обсязі.

Відповідно до частин першої та другої статті 554 ЦК України у разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

Згідно з частиною другою статті 556 ЦКУкраїни до поручителя, який виконав зобов`язання, забезпечене порукою, переходять усі права кредитора у цьому зобов`язанні, в тому числі й ті, що забезпечували його виконання.

Відповідно до частини четвертої статті 559 ЦК України (у редакції, чинній на момент укладення договору поруки) порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання не пред`явить вимоги до поручителя. Якщо строк основного зобов`язання не встановлений або встановлений моментом пред`явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред`явить позову до поручителя протягом одного року від дня укладення договору поруки.

Отже, порука - це строкове зобов`язання, і не залежно від того, встановлено договором чи законом строк її дії, його сплив припиняє суб`єктивне право кредитора.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі

№ 2-1169/11 (провадження № 14-265цс18) зазначено, що строк, передбачений частиною четвертою статті 559 ЦК України, є преклюзивним, тобто його закінчення є підставою для припинення поруки, а отже, і для відмови кредиторові в позові у разі звернення до суду. Цей строк не можна поновити, зупинити чи перервати. Суд зобов`язаний самостійно застосовувати положення про строк, передбачений вказаним приписом, на відміну від позовної давності, яка застосовується судом за заявою сторін.

Суди попередніх інстанцій встановили, що відповідно до пункту 5.1 договору поруки від 03 серпня 2008 року строк дії договору визначений до моменту повного виконання сторонами своїх зобов`язань (т. 1, а. с. 12-13).

У договорі купівлі-продажу заставної від 03 грудня 2014 року сторони визначили строк виконання ОСОБА_2 обов`язку зі сплати вартості заставної у повному обсязі у розмірі до 03 жовтня 2015 року. ОСОБА_2 у передбачені договором строки зазначений обов`язок не виконав.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд апеляційної інстанції виходив з того, що до спірних правовідносин підлягає застосуванню частина четверта статті 559 ЦК України (у редакції, чинній на момент укладення договору поруки) про припинення поруки, якщо кредитор протягом трьох років з дня настання строку (терміну) виконання основного зобов`язання не пред`явить позову до поручителя. Тому порука ОСОБА_1 за належне виконання ОСОБА_2 зобов`язань за договором купівлі-продажу заставної від 03 грудня 2014 року припинилася 04 жовтня 2018 року.

З висновком суду апеляційної інстанції про відсутність підстав для стягнення з відповідачів на користь позивача заборгованості є по суті правильним, а тому Верховний Суд погоджується з ним.

Водночас суд апеляційної інстанції не врахував, що згідно із підпунктом 3 пункту 1 розділу І Закону України від 03 липня 2018 року № 2478-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо відновлення кредитування», який набув чинності 04 листопада 2018 року та введений у дію 04 лютого 2019 року (далі - Закон № 2478-VIII) частину четверту статті 559 ЦК України викладено в такій редакції: «Порука припиняється після закінчення строку поруки, встановленого договором поруки. Якщо такий строк не встановлено, порука припиняється у разі виконання основного зобов`язання у повному обсязі або якщо кредитор протягом трьох років з дня настання строку (терміну) виконання основного зобов`язання не пред`явить позову до поручителя. Якщо строк (термін) виконання основного зобов`язання не встановлений або встановлений моментом пред`явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор протягом трьох років з дня укладення договору поруки не пред`явить позову до поручителя. Для зобов`язань, виконання яких здійснюється частинами, строк поруки обчислюється окремо за кожною частиною зобов`язання, починаючи з дня закінчення строку або настання терміну виконання відповідної частини такого зобов`язання».

Відповідно до пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 2478-VIII цей Закон застосовується до відносин, що виникли після введення його в дію, а також до відносин, що виникли до введення його в дію та продовжують існувати після введення його в дію, крім частини четвертої статті 36 Закону України «Про іпотеку», що застосовується виключно до договорів і угод, укладених після введення в дію цього Закону.

Враховуючи наведене, суд апеляційної інстанції помилково застосував положення частини четвертої статті 559 ЦК України у редакції Закону № 2478-VIII, оскільки незважаючи на те, що цей Закон застосовується також до відносин, що виникли до введення його в дію та продовжують існувати після введення його в дію, його положення не можуть бути застосовані до врегулювання спірних правовідносин, оскільки на дату введення його в дію (04 лютого 2019 року) строк виконання зобов`язань за договором купівлі-продажу заставної від 03 грудня 2014 року вже настав.

Крім того, до моменту введення в дію Закону № 2478-VIII строк для звернення ТОВ «ФК «Фактор Груп» з позовом до ОСОБА_1 як поручителя закінчився. Тобто відносини щодо поруки були припинені до введення в дію Закону № 2478-VIII.

Отже, на час укладення договору поруки від 03 серпня 2018 року № 03/08-пбула чинною редакція частини четвертої статті 559 ЦК України, відповідно до якої порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки, а в разі якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців з дня настання строку виконання основного зобов`язання не пред`явить вимоги до поручителя, якщо інше не передбачено законом. Якщо строк основного зобов`язання не встановлений або встановлений моментом пред`явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред`явить позову до поручителя протягом одного року з дня укладення договору поруки, якщо інше не передбачено законом.

Відповідно до пункту 2.1 договору купівлі-продажу заставної від 03 грудня 2014 року зазначено, що покупець сплачує суму, вказану у пункті 1.2 договору у строк до 03 жовтня 2015 року. Отже, на часукладання договору поруки від 03 серпня 2018 року строк виконання основного зобов`язання за договором купівлі-продажу заставної від 03 грудня 2014 року уже сплив.

У постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 03 вересня 2019 року у справі № 904/4567/18 та від 04 квітня 2018 року у справі № 912/2185/16 зроблено висновок, що ЦК України не містить заборони укладення договору поруки після настання строку виконання зобов`язань за договором, який забезпечується. За загальним правилом, як і інші способи забезпечення виконання зобов`язань, договір поруки забезпечує дійсне зобов`язання (стаття 548 ЦК України), тобто, на момент укладення договору поруки вже має існувати основне зобов`язання, або вони укладаються одночасно.

Водночас указане загальне правило має застосовуватися з огляду на положення частини четвертої статті 559 ЦК України (у редакції, чинній на момент укладення договору поруки) щодо строку дії поруки та конкретних умов договору поруки, у яких сторони можуть визначити інший строк дії поруки.

У цій справі встановлено, що у договорі поруки, укладеного між ОСОБА_1 та ТОВ «ФК «Фактор Груп», строк дії поруки не визначено, тому має застосовуватися положення частини четвертої статті 559 ЦК України (у редакції, чинній на момент укладення договору поруки), відповідно до якого, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання не пред`явить вимоги до поручителя.

Отже, на час здійснення ОСОБА_1 платежу в рахунок погашення боргу ОСОБА_2 порука ОСОБА_1 не була чинною, тому суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що сплата ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «Фактор Груп» коштів не може мати для нього правових наслідків у вигляді переходу права вимоги (права кредитора) до ОСОБА_2 .

Верховний Суд також зауважує, що в матеріалах справи немає доказів того, що ТОВ «ФК «Фактор Груп» відповідно до пункту 3.1 договору поруки від 03 серпня 2018 року № 03/08-п направляло ОСОБА_1 як поручителю письмове повідомлення, у якому зазначало про недотримання боржником вимог основного договору.

Водночас підставою для виникнення у поручителя прав та обов`язків на погашення заборгованості боржника перед кредитором є звернення до нього кредитора з вимогою виконати зобов`язання боржника за кредитним договором (див. постанову Верховного Суду від 02 липня 2019 року у справі № 910/11247/18).

З урахуванням наведеного суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позову.

Водночас Верховний Суд не погоджується з висновками суду апеляційної інстанції про те, що сплачені позивачем ТОВ «ФК «Фактор Груп» кошти є по суті безпідставно отриманими останнім.

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 06 березня 2019 року у справі № 757/44680/15-ц (провадження

№ 61-32171сво18) зазначено, що натуральним є зобов`язання вимога в якому, не може бути захищена в судовому (примусовому) порядку, але добровільне виконання якої не є безпідставно набути майном.

Однак помилкове визначення отриманих ТОВ «ФК «Фактор Груп» від ОСОБА_1 коштів як безпідставно отриманих та помилкове застосування судом апеляційної інстанції нечинної на час вирішення спірних правовідносин редакції частини четвертої статті 559 ЦК України щодо строку дії поруки не вплинуло на правильність вирішення спору по суті.

Як на підставу касаційного оскарження заявник посилається на неврахування судом апеляційної інстанції висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 27 лютого 2018 року у справі № 910/14109/17, від 12 червня 2018 року у справі № 910/21034/17, у яких зазначено, що відповідно до вимог частин першої, другої статті 556 ЦК України до поручителя, який виконав зобов`язання, забезпечене порукою, переходять усі права кредитора у цьому зобов`язанні, в тому числі й ті, що забезпечували його виконання, а кредитор після виконання поручителем зобов`язання, забезпеченого порукою, повинен вручити йому документи, які підтверджують цей обов`язок боржника. Правовий аналіз норм частин першої та другої статті 556 ЦК України дає підстави для висновку про те, що наслідки, передбачені в цій нормі, настають лише в разі повного виконання поручителем забезпеченого порукою кредитного зобов`язання. Цей висновок узгоджується з положенням пункту 3 частини першої статті 512 ЦК України, яке передбачає подібний спосіб заміни кредитора в зобов`язанні внаслідок виконання обов`язку боржника поручителем або заставодавцем (майновим поручителем).

Верховний Суд відхиляє зазначені посилання, оскільки суд апеляційної інстанції встановив, що на час здійснення ОСОБА_1 платежу в рахунок погашення боргу ОСОБА_2 порука ОСОБА_1 не була чинною, а тому сплата ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «Фактор Груп» коштів не може мати для нього правових наслідків у вигляді переходу права вимоги (права кредитора) до ОСОБА_2 .

У касаційній скарзі заявник також посилається на неврахування висновків Верховного Суду від 09 листопада 2018 року у справі № 911/3685/17, від 10 вересня 2019 року у справі № 916/2403/18, відповідно до яких до дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов`язку, з урахуванням конкретних обставин справи, також можуть належати: визнання пред`явленої претензії; зміна договору, з якої вбачається, що боржник визнає існування боргу, а так само прохання боржника про таку зміну договору; письмове прохання відстрочити сплату боргу; підписання уповноваженою на це посадовою особою боржника разом з кредитором акта звірки взаєморозрахунків, який підтверджує наявність заборгованості в сумі, щодо якої виник спір; письмове звернення боржника до кредитора щодо гарантування сплати суми боргу; часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій.

Зазначає, що суд апеляційної інстанції помилково не взяв до уваги надану заявником копію банківської виписки, що підтверджує внесення 25 лютого 2020 року ОСОБА_2 коштів на користь позивача.

Встановивши, що до ОСОБА_1 не перейшли у встановленому порядку права кредитора у зобов`язанні, у якому ОСОБА_2 є боржником, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про те, що здійснення вказаного платежу ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 не впливає на зміст та об`єм зобов`язань, які мав ОСОБА_2 за договором купівлі-продажу заставної від 03 грудня 2014 року на момент здійснення такого платежу.

Тому висновки, викладені Верховним Судом у постановах від 09 листопада 2018 року у справі № 911/3685/17, від 10 вересня 2019 року у справі № 916/2403/18 не підлягають застосуванню до спірних правовідносин.

У касаційній скарзі заявник також посилаються на те, що суд апеляційної інстанції необґрунтовано відхилив його клопотання про залучення до матеріалів справи додаткових доказів, зокрема додаткової угоди до договору поруки від 03 серпня 2018 року № 03/08-п щодо зміни строку його дії.

Пунктами 6, 7 частини другої статті 356 ЦПК України передбачено, що в апеляційній скарзі мають бути зазначені, зокрема нові обставини, що підлягають встановленню, докази, які підлягають дослідженню чи оцінці, обґрунтування поважності причин неподання доказів до суду першої інстанції, заперечення проти доказів, використаних судом першої інстанції, клопотання особи, яка подала скаргу.

Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, в тому числі у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи.

Дотримання принципу справедливості судового розгляду слугує гарантією того, що сторона, незалежно від рівня її фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, матиме можливість забезпечити захист своїх інтересів.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і, відповідно, правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно приводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін.

Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та з принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом.

У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторін. Суд оцінює надані сторонам докази, проте сам їх не збирає.

Відмовляючи у задоволенні клопотання про долучення до матеріалів справи нових доказів, суд апеляційної інстанцій зазначив, що заявник не довів поважність причин неподання цих доказів у суді першої інстанції у встановлений законом строк.

Отже, оскільки зазначене клопотання було подане заявником у суді апеляційної інстанції, то згідно з вимогами пунктів 6, 7 частини другої статті 356, частини другої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції обґрунтовано відмовив у його задоволенні.

Верховний Суд також відхиляє доводи заявника про те, що частини четверта статті 559 ЦК України щодо строку чинності поруки спрямована лише на захист інтересів поручителя від безпідставних звернень кредитора.

У постанові Верховного Суду у складі суддів Об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 19 лютого 2021 року у справі № 904/2979/20, вирішуючи питання про те, чи впливає на права та обов`язки боржника договір поруки, зазначив, що за позовом боржника договір поруки може бути визнано недійсним, якщо буде доведено, що він порушує його права чи законні інтереси чи буде доведено зловмисну домовленість кредитора з поручителем діяти на шкоду боржникові.

Згідно зі статтею 555 ЦК України у разі одержання вимоги кредитора поручитель зобов`язаний повідомити про це боржника, а в разі пред`явлення до нього позову - подати клопотання про залучення боржника до участі у справі.

Відповідно до частини другої статті 556 ЦК України до поручителя, який виконав зобов`язання, забезпечене порукою, переходять усі права кредитора у цьому зобов`язанні, в тому числі й ті, що забезпечували його виконання.

З урахуванням наведеного можна зробити висновок, що виконання поручителем своїх зобов`язань у межах строку дії поруки відповідно до частини четвертої статті 559 ЦК України впливає також на права та обов`язки боржника.

Касаційна скарга не містить доводів щодо неправомірності висновків суду апеляційної інстанції про припинення договору поруки від 27 липня 2018 року № 27/07-п, укладеного між ТОВ «ФК «Фактор Груп» та ТОВ «Внутрішня виконавча служба», відповідно до якого ТОВ «Внутрішня виконавча служба» є поручителем ОСОБА_2 за виконання останнім взятих на себе зобов`язань за договором купівлі-продажу заставної від 03 грудня 2014 року, а тому постанова суду апеляційної інстанції в цій частині відповідно до статті 400 ЦПК України Верховним Судом не переглядається.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

З огляду на те, що рішення суду першої інстанції у незміненій частині та постанова суду апеляційної інстанції ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а судових рішень - без змін.

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанцій, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки рішення суду першої інстанції у незміненій частині та постанова суду апеляційної інстанції підлягають залишенню без змін, то розподілу судових витрат Верховний Суд не здійснює.

Також, враховуючи, що ОСОБА_2 , від імені якого діє адвокат Крекін М. Д., не надав доказів на підтвердження понесення витрат на правничу допомогу, то підстав для стягнення таких витрат немає.

Керуючись статтями 400, 401, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного суду від 14 квітня 2021 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: В. В. Яремко

А. С. Олійник

Г. І. Усик