ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 листопада 2022 року Справа № 160/14823/22

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючої судді                                        Віхрової В.С.,   

розглянувши в письмовому провадженні у місті Дніпро адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до  Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області в особі Павлоградського відділу Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

26.09.2022 ОСОБА_1 (далі – позивач) звернулась до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області в особі Павлоградського відділу Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області (далі – відповідач), в якому позивач просить суд:

- визнати протиправною відмову Головного управління Державної міграційної служби у Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ 37806243, місцезнаходження: вул. В. Липинського,7, м. Дніпро, 49000) в особі Павлоградського відділу Головного управління Державної міграційної служби України у Дніпропетровській області (місцезнаходження: вул. Повстання, 77а, м. Павлоград, Дніпропетровська область, 51400) у видачі ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , у зв`язку із знищенням паспорта громадянина України у формі книжечки відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 №2503-ХІІ;

- зобов`язати Головне управління Державної міграційної служби в Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ 37806243, місцезнаходження: вул. В.Липинського,7, м. Дніпро, 49000) в особі Павлоградського відділу Головного управління Державної міграційної служби України у Дніпропетровській області (місцезнаходження: вул. Повстання, 77а, м. Павлоград, Дніпропетровська область, 51400) оформити та видати ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , паспорт громадянина України у формі книжечки відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 №2503-ХІІ, у зв`язку із знищенням паспорта.

В обґрунтування позову зазначено, що ОСОБА_1 мешкала в м. Білицьке Добропільського району Донецької області. 11.06.2022 під час пожежі було знищено паспорт позивача зразка 1994 року. Позивач звернулась до Павлоградського відділу Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області із заявою про видачу паспорта громадянина України зразка 1994 року. Відповідачем відмовлено з тих підстав, що здійснення оформлення та видачі паспорта громадянина України зразка 1994 року відбувається на підставі рішення суду, що набрало законної сили. Позивач вказує, що її релігійні перконання не дозволяють погодитись з отриманням ID паспорта з безконтактним носієм, вважає, що даний порядок порушує її права, розцінює як втручання державою в її особисте життя та світогляд. Вказані обставини стали підставою для звернення до суду з цим позовом.

Частиною 2 ст. 257 КАС України встановлено, що за правилами спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка справа, віднесена до юрисдикції адміністративного суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті.

Згідно ч.ч. 1, 2 ст. 261 КАС України, відзив подається протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення відповідачу ухвали про відкриття провадження у справі. Позивач має право подати до суду відповідь на відзив, а відповідач - заперечення протягом строків, встановлених судом в ухвалі про відкриття провадження у справі.

У відповідності до ч.1 ст. 262 КАС України, розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи за правилами загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 28.09.2022 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито спрощене позовне провадження без проведення судового засідання та виклику учасників справи.

Сторони належним чином повідомлені про розгляд справи Дніпропетровським окружним адміністративним судом, що підтверджується матеріалами справи.

Ухвалою суду від 28.09.2022 відповідачу було надано строк для подання письмового відзиву на позовну заяву - протягом 15 днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.

Адміністративний позов та копія ухвали від 28.09.2022 отримані відповідачем в системі «Електронний суд» 26.09.2022 та 28.09.2022 відповідно, що підтверджується довідками про доставку електронного листа.

В силу ч. 4 ст. 124, ч. 8 ст.126 Кодексу адміністративного судочинства України суд вважає відповідача належним чином повідомленим про можливість подання відзиву у зазначені строки та належним чином повідомленим про судовий розгляд справи.

Відповідачем, на виконання ст.162 Кодексу адміністративного судочинства України, не було надіслано до суду письмового відзиву на адміністративний позов та не було повідомлено про поважність причин ненадання відзиву.

Відповідно до ч. 6 ст.162 Кодексу адміністративного судочинства України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору, суд встановив наступні обставини та відповідні їм правовідносини.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянкою України, що підтверджується копією паспорту громадянина України серії НОМЕР_2 .

11.06.2022 орієнтовно о 06 год. 10 хв. на об`єкті - житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 виникла пожежа, про що складено акт про пожежу від 11.06.2022 Головним управлінням ДСНС України у Донецькій області.

Позивач звернулась до Павлоградського відділу Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області із заявою про видачу паспорта громадянина України у вигляді книжчеки зразка, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 №2503-ХІІ.

21.09.2022 Павлоградським відділом Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області надано відповідь за вих. №1237-2491/1237.1-22, в якій зазначено, що враховуючи зміни, внесені до Постанови та відповідно до Тимчасового порядку оформлення видачі паспорта громадянина України затвердженого наказом МВС від 06.06.2019 № 456, зареєстрованого у Міністерстві юстиції України 14 червня 2019 року № 620/33591, особі, яка досягла 16-річного віку та щодо якої прийнято рішення суду, що набрало законної сили, про зобов`язання Державної міграційної служби оформити та видати паспорт громадянина України зразка 1994 року, оформлюється паспорт з використанням бланка паспорта громадянина України зразка, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 04 червня 1994 № 353 «Про затвердження зразка бланка паспорта громадянина України».

Відповідно до пункту 1 Розділу VI Тимчасового порядку, для оформлення паспорта замість втраченого або викраденого заявник, подає:

заяву про втрату/викрадення паспорта; заяву встановленого зразка;

рішення суду, що набрало законної сили, про зобов`язання ДМС оформити та видати паспорт громадянина України у формі книжечки зразка 1994 року, засвідчене в установленому законодавством порядку;

дві фотокартки, розміром 3,5 х 4,5 см;

платіжний документ з відміткою банку про сплату державного мита: довідку про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи (для внутрішньо переміщених осіб).

Вказано, що позивачем не надано всіх необхідних документів для оформлення паспорта громадянина України у формі книжечки замість втраченого або викраденого відповідно до пункту 1 Розділу VI Тимчасового Порядку.

Не погоджуючись з відмовою відповідача щодо не оформлення та видачі паспорту громадянина України у формі паспортної книжечки зразка 1994 року, позивач звернулась до суду з цим позовом.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

Відповідно до ч. 2 ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 32 Конституції України визначено, що ніхто не може зазнавати втручання в його особисте і сімейне життя, крім випадків, передбачених Конституцією України. Не допускається збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.

За змістом частини першої статті 92 Конституції України виключно законами України, зокрема, визначаються: права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод; основні обов`язки громадянина; громадянство, правосуб`єктність громадян, статус іноземців та осіб без громадянства, засади регулювання демографічних та міграційних процесів.

Згідно з частиною першою статті 1 Закону України «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус» від 20 листопада 2012 року № 5492-VI (далі - Закон №5492-VI), в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин, суспільні відносини, пов`язані із збиранням, накопиченням, захистом, зберіганням, обліком, використанням і поширенням інформації Єдиного державного демографічного реєстру (далі - Реєстр), оформленням, видачею, обміном, пересиланням, вилученням, поверненням державі, визнанням недійсними та знищенням передбачених цим Законом документів, регулюються Конституцією України, міжнародними договорами України, цим та іншими законами України, а також прийнятими на їх виконання нормативно-правовими актами у сферах, де використовуються відповідні документи, що посвідчують особу, підтверджують громадянство України чи спеціальний статус особи.

Частиною першою статті 4 Закону № 5492-VI визначено, що Єдиний державний демографічний реєстр (Реєстр) - це електронна інформаційно-телекомунікаційна система, призначена для зберігання, захисту, обробки, використання і поширення визначеної цим Законом інформації про особу та про документи, що оформлюються із застосуванням засобів Реєстру, із забезпеченням дотримання гарантованих Конституцією України свободи пересування і вільного вибору місця проживання, заборони втручання в особисте та сімейне життя, інших прав і свобод людини та громадянина.

Реєстр та майнові права інтелектуальної власності на створені на замовлення уповноважених суб`єктів для функціонування Реєстру об`єкти інтелектуальної власності належать державі. Відчуження, передача чи інше використання, ніж визначено цим Законом, Реєстру, його структурних складових та майнових прав інтелектуальної власності забороняються.

Єдиний державний демографічний реєстр ведеться з метою ідентифікації особи для оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсними та знищення передбачених цим Законом документів. Єдиний державний демографічний реєстр у межах, визначених законодавством про свободу пересування та вільний вибір місця проживання, використовується також для обліку інформації про реєстрацію місця проживання чи місця перебування.

Згідно з частинами другою, третьою статті 4 Закону №5492-VI визначені цим Законом уповноважені суб`єкти для обліку даних ведуть відомчі інформаційні системи (далі - ВІС). Порядок ведення Реєстру та взаємодії між уповноваженими суб`єктами встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до частини першої статті 10 Закону № 5492-VI внесення інформації до Реєстру здійснюється уповноваженими суб`єктами за зверненням заявника, на підставі інформації державних органів реєстрації актів цивільного стану, органів реєстрації фізичних осіб, а також інформації органів виконавчої влади, інших державних органів, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування з дотриманням вимог      Закону України "Про захист персональних даних".

У разі якщо інформація про особу вноситься до Реєстру вперше, проводиться ідентифікація особи, після завершення якої автоматично формується унікальний номер запису в Реєстрі та фіксуються час, дата та відомості про особу, яка оформила заяву-анкету (в електронній формі). Унікальний номер запису в Реєстрі є незмінним.

За частиною першою статті 13 Закону № 5492-VI документи, оформлення яких передбачається цим Законом із застосуванням засобів Реєстру (далі - документи Реєстру), відповідно до їх функціонального призначення поділяються на документи, що посвідчують особу та підтверджують громадянство України, і документи, що посвідчують особу та підтверджують її спеціальний статус.

Одним із документів Реєстру, що посвідчують особу та підтверджують громадянство України, зазначено паспорт громадянина України (підпункт "а" пункту 1 частини першої статті 13 Закону № 5492-VI).

Відповідно до частини третьої статті 13 Закону № 5492-VI паспорт громадянина України, паспорт громадянина України для виїзду за кордон, дипломатичний паспорт України, службовий паспорт України, містять безконтактний електронний носій.

Згідно з частинами першою, другою , четвертою та п`ятою статті 14 Закону №5492-VI форма кожного документа встановлюється цим Законом. Документи залежно від змісту та обсягу інформації, яка вноситься до них, виготовляються у формі книжечки або картки, крім посвідчення на повернення в Україну, що виготовляється у формі буклета. Документи у формі книжечки на всіх паперових сторінках та на верхній частині обкладинки повинні мати серію та номер документа, виконані за технологією лазерної перфорації. Персоналізація документів у формі книжечки здійснюється за технологією лазерного гравіювання та лазерної перфорації. Персоналізація документів у формі картки виконується за технологією термодруку або лазерного гравіювання. Персоналізація документів здійснюється централізовано у Державному центрі персоналізації документів.

Згідно з частиною першою статті 21 Закону № 5492-VI паспорт громадянина України є документом, що посвідчує особу та підтверджує громадянство України.

Відповідно до пункту 3 Положення про паспорт громадянина України, затвердженого   Постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 року №2503-XII   (далі - Положення №2503-XII), бланки паспортів виготовляються у вигляді паспортної книжечки або паспортної картки за єдиними зразками, що затверджуються Кабінетом Міністрів України. Терміни впровадження паспортної картки визначаються Кабінетом Міністрів України у міру створення державної автоматизованої системи обліку населення.

Пунктом 5 Положення №2503-XII передбачено, що паспортна книжечка являє собою зшиту внакидку нитками обрізну книжечку розміром 88х125 мм, що складається з обкладинки та 16 сторінок. Усі сторінки книжечки пронумеровані і на кожній з них зображено Державний герб України і перфоровано серію та номер паспорта.

У верхній частині лицьового боку обкладинки зроблено напис "Україна", нижче - зображення Державного герба України, під ним - напис "Паспорт". На внутрішньому лівому боці обкладинки у центрі - зображення Державного прапора України, нижче - напис "Паспорт громадянина України". На першу і другу сторінки паспортної книжечки заносяться прізвище, ім`я та по батькові, дата і місце народження. На першій сторінці також вклеюється фотокартка і відводиться місце для підпису його власника. На другу сторінку заносяться відомості про стать, дату видачі та орган, що видав паспорт, ставиться підпис посадової особи, відповідальної за його видачу. Записи засвідчуються мастиковою, а фотокартка - випуклою сухою печаткою. Перша сторінка або перший аркуш після внесення до них відповідних записів та вклеювання фотокартки можуть бути заклеєні плівкою. У разі заклеювання плівкою усього аркуша записи та фотокартка печатками не засвідчуються. Третя, четверта, п`ята і шоста сторінки призначені для фотокарток, додатково вклеюваних у паспорт, а сьома, восьма і дев`ята - для особливих відміток. На десятій сторінці робляться відмітки про сімейний стан власника паспорта, на одинадцятій - шістнадцятій - про реєстрацію постійного місця проживання громадянина. На прохання громадянина до паспорта може бути внесено (сьома, восьма і дев`ята сторінки) на підставі відповідних документів дані про дітей, групу крові і резус-фактор. На внутрішньому правому боці обкладинки надруковано витяг з цього Положення. Вносити до паспорта записи, не передбачені цим Положенням або законодавчими актами України, забороняється (пункт 6 Положення №2503-XII).

Згідно пункту 8 Положення №2503-XII термін дії паспорта, виготовленого у вигляді паспортної книжечки, не обмежується. До паспортної книжечки при досягненні громадянином 25- і 45-річного віку вклеюються нові фотокартки, що відповідають його вікові. Паспорт, в якому не вклеєно таких фотокарток при досягненні його власником зазначеного віку, вважається недійсним.

На виконання положень частини другої статті 15 та абзацу другого частини другої статті 21 Закону №5492-VI,  25.03.2015 року Кабінетом Міністрів України було прийнято постанову №302, якою (в редакції Постанови КМУ № 745 від 26.10.2016 року) затверджено: зразок та технічний опис бланка паспорта громадянина України з безконтактним електронним носієм згідно з додатками 1 і 2; зразок та технічний опис бланка паспорта громадянина України, що не містить безконтактного електронного носія, згідно з додатками 3 і 4; Порядок оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України.

За змістом пункту 2 постанови КМУ №302 із застосуванням засобів Реєстру запроваджено:

- з 1 січня 2016 року - оформлення і видачу паспорта громадянина України з безконтактним електронним носієм та паспорта громадянина України, що не містить безконтактного електронного носія, зразки бланків яких затверджено цією постановою, громадянам України, яким паспорт громадянина України оформляється вперше, з урахуванням вимог пункту 2 Положення про паспорт громадянина України, затвердженого      Постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року № 2503-XII;

- з 1 листопада 2016 року оформлення (у тому числі замість втраченого або викраденого), обмін паспорта громадянина України з безконтактним електронним носієм, зразок бланка якого затверджено цією постановою, громадянам України відповідно до Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України, затвердженого цією постановою.

Пунктом 3 постанови КМУ № 302 (в редакцій чинній на момент виникнення спірних правовідносин) установлено, що:

прийняття документів для оформлення паспорта громадянина України, що не містить безконтактного електронного носія, зразок бланка якого затверджено цією постановою, з 1 листопада 2016 р. припиняється;

паспорт громадянина України, що не містить безконтактного електронного носія, оформлений та виданий на підставі документів, поданих до 1 листопада 2016 р., є чинним протягом строку, на який його було видано.

Вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України зразка 1994 року здійснюються відповідно до Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України, затвердженого цією постановою.

Державна міграційна служба до законодавчого врегулювання питання завершення оформлення та видачі паспорта громадянина України зразка 1994 року здійснює оформлення та видачу таких паспортів у порядку, встановленому Міністерством внутрішніх справ, громадянам України, щодо яких прийнято рішення суду, що набрало законної сили, про зобов`язання Державної міграційної служби оформити та видати паспорт громадянина України зразка 1994 року.

Постановою Кабінету Міністрів України від 03.04.2019 року №398 "Про внесення зміни до пункту 3 постанови Кабінету Міністрів України від 25 березня 2015 року №302"   (далі   Постанова №398), до Постанови №302 внесено зміни, якими передбачається, що Державна міграційна служба до законодавчого врегулювання питання завершення оформлення та видачі паспорта громадянина України зразка 1994 року здійснює оформлення та видачу таких паспортів у порядку, встановленому Міністерством внутрішніх справ, громадянам України, щодо яких прийнято рішення суду, що набрало законної сили, про зобов`язання Державної міграційної служби оформити та видати паспорт громадянина України зразка 1994 року.

Наказом Міністерства внутрішніх справ України "Про затвердження Тимчасового порядку оформлення і видачі паспорта громадянина України" від 06.06.2016 року №456 відповідно до абзацу 5 пункту 3 Постанови №302, Постанови №398 затверджено Тимчасовий порядок оформлення і видачі паспорта громадянина України (далі   Порядок №456).

Згідно пункту 1 Порядку №456 цей Тимчасовий порядок, розроблений відповідно до Постанови № 302, Постанови №398, Положення №2503-XII (в редакції   Постанови Верховної Ради України від 23 лютого 2007 року №719-V), визначає порядок подання документів, їх розгляду і прийняття рішення про оформлення та видачу паспорта громадянина України зразка 1994 року (далі - паспорт) особі, щодо якої прийнято рішення суду, що набрало законної сили, про зобов`язання ДМС оформити та видати паспорт громадянина України зразка 1994 року (далі - рішення суду), засвідчене в установленому законодавством порядку.

Згідно пункту 3 Порядку №456, подача заяви про видачу паспорта громадянина України за зразком, наведеним у додатку 1 до цього Тимчасового порядкує є згодою на обробку персональних даних згідно із   Законом України "Про захист персональних даних".

Окрім цього, суд також звертає увагу, що погодження людини на оформлення паспорта-картки відповідно до   Закону №5492-VІ   є згодою на присвоєння унікального номера запису в Реєстрі, який відповідно до статей   4,   10   цього   закону   за своєю суттю є довічним незмінним ідентифікатором конкретної людини, складеним із її персональних даних. Будь-яке примушування до оформлення паспорта-картки без згоди на те особи свідчить про порушення принципу невтручання в особисте та сімейне життя суб`єкта, шляхом електронної обробки персональних даних у процесі оформлення паспорту у формі ID-картки.

Так, пунктом 131 затвердженого Постановою №302 Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України передбачено, що до безконтактного електронного носія, що міститься у паспорті, вноситься, зокрема, така інформація, як біометричні дані, параметри особи (відцифрований образ обличчя особи, відцифрований підпис особи, відцифровані відбитки пальців рук (за згодою особи).

Згідно з частини 1   статті 6 Закону України "Про захист персональних даних" від 01.06.2010 року № 2297-VI   (далі   Закон № 2297-VI) мета обробки персональних даних має бути сформульована в законах, інших нормативно-правових актах, положеннях, установчих чи інших документах, які регулюють діяльність володільця персональних даних, та відповідати законодавству про захист персональних даних.

Статтею 2 Закону №2297-VI   встановлено, що персональні дані   це відомості чи сукупність відомостей про фізичну особу, яка ідентифікована або може бути конкретно ідентифікована.

Разом з тим, згідно частин 5, 6   статті 6 Закону №2297-VI,   обробка персональних даних здійснюється для конкретних і законних цілей, визначених за згодою суб`єкта персональних даних, або у випадках, передбачених законами України, у порядку, встановленому законодавством. Не допускається обробка даних про фізичну особу, які є конфіденційною інформацією, без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.

Таким чином, принципами обробки персональних даних є відкритість і прозорість, відповідальність, адекватність та не надмірність їх складу та змісту стосовно визначеної мети їх обробки, а підставою обробки персональних даних є згода суб`єкта персональних даних.

Водночас, законодавством не врегульовано питання щодо наслідків відмови особи від обробки її персональних даних, тобто фактично відсутня будь-яка альтернатива такого вибору, що в свою чергу обумовлює порушення конституційних прав такої особи.

У статті 8 Конвенції про захист осіб у зв`язку з автоматизованою обробкою персональних даних, ратифікованій   Законом України від 06.07.2010 року №2438-VI, зазначено: "Будь-якій особі надається можливість: a) з`ясувати існування файлу персональних даних для автоматизованої обробки, його головні цілі, а також особу та постійне місце проживання чи головне місце роботи контролера файлу; б) отримувати через обґрунтовані періоди та без надмірної затримки або витрат підтвердження або спростування факту зберігання персональних даних, що її стосуються, у файлі даних для автоматизованої обробки, а також отримувати такі дані в доступній для розуміння формі; c) вимагати у відповідних випадках виправлення або знищення таких даних, якщо вони оброблялися всупереч положенням внутрішнього законодавства, що запроваджують основоположні принципи, визначені у ст. 5 і 6 цієї Конвенції; …".

За сталою практикою ЄСПЛ першою умовою виправданості втручання у права, гарантоване статтею 8 Конвенції, є те, що воно має бути передбачене законом, причому тлумачення терміну "закон" є автономним, та до якості "закону" ставляться певні вимоги (див. рішення ЄСПЛ у справі "Толстой-Милославський проти Сполученого Королівства" (Tolstoy Miloslavsky v. the United Kingdom) від 13 липня 1995 року, заява № 18139/91, п. 37) Під терміном "закон" … слід розуміти як норми, встановлені писаним правом, так і правила, що сформувалися у прецедентному праві. Закон має відповідати якісним вимогам, насамперед, вимогам "доступності" та "передбачуваності".

Разом з цим,   стаття 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої   Законом України 17.07.1997 року №475/97-ВР, передбачає, що кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

Таким чином, суд приходить до висновку, що норми   Закону України "Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус"   на відміну від норм Положення про паспорт громадянина України, затвердженого   постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 року №2503-XII   (також чинного на момент виникнення спірних правовідносин) не тільки звужують, але фактично скасовують право громадянина на отримання паспорту у вигляді паспортної книжечки без безконтактного електронного носія персональних даних, який містить кодування його прізвища, ім`я та по-батькові та залишають тільки право на отримання паспорта громадянина України, який містить безконтактний електронний носій, що є безумовним порушенням вимог   статті 22 Конституції України, яка забороняє при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод, не відповідає вимогам якості закону (тобто втручання не було "встановлене законом") не було "необхідним у демократичному суспільстві" у тому сенсі, що воно було непропорційним цілям, які мали бути досягнуті, не покладаючи на особу особистий надмірний тягар.

Зазначене допускає свавільне втручання у право на приватне і сімейне життя, що становить порушення   статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що позбавлення особи можливості отримання паспорта у традиційній формі   у вигляді книжечки, і спричинені цим побоювання окремої суспільної групи, що отримання паспорта у вигляді картки може спричинити шкоду приватному життю, становить втручання держави, яке не було необхідним у демократичному суспільстві, і воно є непропорційним цілям, які мали б бути досягнуті без покладення на особу такого особистого надмірного тягаря.

Питання щодо правомірності відмови у видачі паспорта громадянина України у формі книжечки було розглянуто Великою Палатою Верховного Суду у зразковій справі.

Так, постановою Великої Палати Верховного Суду від 19 вересня 2018 року у зразковій справі №806/3265/17 (Пз/9901/2/18, провадження №11-460заі18) позов задоволено частково та визнано протиправною відмову Відділу Управління Державної міграційної служби у видачі особі паспорта громадянина України у формі книжечки відповідно до Положення №2503-XII; зобов`язано Відділ Державної міграційної служби оформити та видати особі паспорт громадянина України у формі книжечки відповідно до Положення №2503-XII.

Вирішуючи спір по суті, Велика Палата Верховного Суду констатувала, що норми   Закону №5492-VI   на відміну від норм Положення №2503-XII (діючого на момент виникнення правовідносин) не тільки звужують, але фактично скасовують право громадянина на отримання паспорту у вигляді паспортної книжечки без безконтактного електронного носія персональних даних, який містить кодування його прізвища, ім`я та по-батькові та залишають тільки право на отримання паспорта громадянина України, який містить безконтактний електронний носій, що є безумовним порушенням вимог   статті 22 Конституції України, яка забороняє при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод, не відповідає вимогам якості закону (тобто втручання не було "встановлене законом") не було "необхідним у демократичному суспільстві" у тому сенсі, що воно було непропорційним цілям, які мали бути досягнуті, не покладаючи на особу особистий надмірний тягар. Зазначене допускає свавільне втручання у право на приватне життя, у контексті неможливості реалізації права на власне ім`я, що становить порушення   статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

При вирішенні спору Велика Палата Верховного Суду зробила висновок, що законодавець, приймаючи   Закон України від 14 липня 2016 року №1474-VIII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо документів, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус, спрямованих на лібералізацію Європейським Союзом візового режиму для України"   (далі - Закон №1474-VIII), яким внесено зміни до   Закону №5492-VI, не дотримав вимог, за якими такі зміни повинні бути зрозумілими і виконуваними, не мати подвійного тлумачення, не звужувати права громадян у спосіб, не передбачений   Конституцією України   та не допускати жодної дискримінації у залежності від часу виникнення правовідносин з отриманням паспорта громадянина України.

Як зазначено у постанові Великої Палати Верховного Суду, будь-яке обмеження прав і свобод особи повинно бути чітким та законодавчо визначеним, однак, таке обмеження, як неможливість отримання паспорта у формі книжечки, законодавством не передбачено. З огляду на викладене, Велика Палата Верховного Суду скасувала рішення суду першої інстанції та ухвалила нове - про часткове задоволення позову.

При цьому Велика Палата Верховного Суду визначила ознаки типової справи:

а) позивач - фізична особа, якій територіальним органом Державної міграційної служби України відмовлено у видачі паспорту у формі книжечки, у відповідності до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого   Постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року №2503-ХІІ;

б) відповідач - територіальні органи Державної міграційної служби України;

в) предмет спору - вимоги щодо неправомірної відмови відповідача у видачі паспорта громадянина України у формі книжечки у зв`язку з ненаданням особою згоди на обробку персональних даних та зобов`язання відповідача видати позивачеві паспорт у формі книжечки, у відповідності до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого   Постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року № 2503-ХІІ.

Висновки Великої Палати Верховного Суду у цій зразковій справі належить застосовувати в адміністративних справах щодо звернення осіб до суду з позовом до територіальних органів Державної міграційної служби України з вимогами видати паспорт громадянина України у формі книжечки, у зв`язку з ненаданням особою згоди на обробку персональних даних, відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого   Постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року №2503-ХІІ.

Відповідно до частини 3   статті 291 КАС України, при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.

Щодо дотримання всіх необхідних вимог при зверненні до органу міграційної служби щодо видачі паспорта громадянина України у формі книжечки, суд зазначає наступне.

Частиною 4   статті 245 КАС України   встановлено, що у випадку, визначеному пунктом 4 частини 2 цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені   законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд. У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Суд вважає, що з урахуванням встановлених обставин щодо наявності у позивача права на отримання паспорту громадянина України у вигляді паспортної книжечки (на паперових носіях), відповідач не має права діяти на власний розсуд, а саме оформлювати або не оформлювати паспорт у вигляді паспортної книжечки.

Проте вказаний обов`язок відповідач повинен виконати при наявності відповідних документів, надання яких встановлено законодавством.

Постанова №302, на яку посилається відповідач у поданому відзиві, передбачає виготовлення бланку паспорта громадянина України у формі пластикової картки типу ID-1.

Натомість пункт 3 Постанови №2503-ХІІ передбачає, що бланки паспортів виготовляються у вигляді паспортної книжечки або паспортної картки за єдиними зразками, що затверджуються Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України "Про зупинення дії постанови Кабінету Міністрів України від 13 березня 2013 року № 185" від 12.06.2013 року №415   відновлено дію   Постанови Кабінету Міністрів України "Про затвердження зразка бланка паспорта громадянина України" від 04.06.1994 року № 353, якою затверджено зразок бланка паспорта громадянина України (у вигляді паспортної книжечки).

Пунктом 13 Постанови №2503-ХІІ визначено, що для одержання паспорта громадянин подає: заяву за формою, встановленою Міністерством внутрішніх справ України; - свідоцтво про народження; - дві фотокартки розміром 35х45 мм; - у необхідних випадках - документи, що підтверджують громадянство України.

На виконання вказаної постанови Міністерством внутрішніх справ України виданий   Наказ від 13.04.2012 року №320 "Про затвердження Порядку оформлення і видачі паспорта громадянина України", який встановлював форму заяви про видачу паспорта та перелік документів, які необхідно подати, однак вказаний наказ втратив чинність 01.03.2018 року. Разом з цим, втрата чинності наказом Міністерства внутрішніх справ України від 13.04.2012 року №320, на переконання суду, не позбавляє права особи звернутися до відповідних органів Державної міграційної служби України із заявою про отримання паспорту громадянина України у формі книжечки, передбаченого Постановою №2503-ХІІ, в іншому випадку це б суперечило верховенству права.

Як встановлено з відмови відповідача, оформленої листом від 21.09.2022 за вих. №1237-2491/1237.1-22, позивачу необхідно було надати рішення суду, що набрало законної сили. Інших підстав або переліку документів, що не надані позивачем лист відповідача не містить.

Суд зазначає, що відповідач необґрунтовано відмовив позивачу у видачі паспорта з підстав відсутності судового рішення, оскільки на момент звернення ним із заявою про видачу паспорту, спір з цього приводу був відсутній, а тому і рішення суду також не було, у зв`язку з чим відповідач повинен був розглянути заяву з урахуванням Порядку №302 та Тимчасового порядку №456, а не формально відмовити у видачі паспорта громадянина України зразка 1994 року з мотивів відсутності відповідного судового рішення.

Суд звертає увагу, що жодні документи відповідачем не витребовувались, про необхідність надання заяви за іншою формою та додаткових документів позивача не повідомляли.

Пунктами 19, 20 Постанови № 302 встановлено, що документи для оформлення (у тому числі замість втраченого або викраденого), обміну паспорта подаються до центрів надання адміністративних послуг, державного підприємства, що належить до сфери управління ДМС, і його відокремлених підрозділів (далі уповноважені суб`єкти), територіальних органів та територіальних підрозділів ДМС.

Документи для оформлення (у тому числі замість втраченого або викраденого), обміну паспорта подаються особою або її законним представником/уповноваженою особою до територіального органу/територіального підрозділу ДМС, уповноваженого суб`єкта за зареєстрованим місцем проживання особи.

Відповідно до п. 91 Постанови № 302 видача заявникові паспорта здійснюється територіальним органом/територіальним підрозділом ДМС, уповноваженим суб`єктом, який прийняв документи та його оформлення (у тому числі замість втраченого або викраденого), обміну паспорта.

Суд зазначає, що позивачем заявлено вимогу про визнання відмови протиправною, яка не відповідає вимогам ч.2 ст. 245 КАС України, відповідно до якої у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про: визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій; визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.

Отже, належним захистом прав позивача є вимога про визнання протиправними дій щодо відмови в оформленні паспорта книжчеки зразка 1994 року.

Суд зазначає, що позовні вимоги в частині визнання протиправними дій Головного управління Державної міграційної служби у Дніпропетровській області в особі Павлоградського відділу Головного управління Державної міграційної служби України у Дніпропетровській області щодо відмови у видачі ОСОБА_1 , у зв`язку зі знищенням, паспорта громадянина України у формі книжечки відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 №2503-ХІІ є обгрунтованими та підлягають задоволенню.

Як`наслідок, підлягає задоволенню вимога про зобов`язати Головного управління Державної міграційної служби в Дніпропетровській області в особі Павлоградського відділу Головного управління Державної міграційної служби України у Дніпропетровській області оформити та видати ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , паспорт громадянина України у формі книжечки відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 №2503-ХІІ, у зв`язку із знищенням паспорта.

Відповідно до частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

При цьому в силу положень частини 2 статті 77 вказаного Кодексу, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

З огляду на встановлені у справі обставини, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню.

Відповідно до ч. 1 ст. 143 Кодексу адміністративного судочинства України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.

При задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу адміністративного судочинства України, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа (ч. 1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України).

Позивачем при зверненні до суду понесені судові витрати, пов`язані зі сплатою судового збору за подання позову до суду в розмірі 992,40 грн., що документально підтверджується квитанцією від 23.09.2022.

Отже, оскільки позовну заяву задоволено, сплачений судовий збір за подачу позову до суду в сумі 992,40 грн. підлягає стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись статтями 9, 73-77, 139, 241-246, 255, 295 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , код РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області (вул. В. Липинського,7, м. Дніпро, 49000, код ЄДРПОУ 37806243) в особі Павлоградського відділу Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області (вул. Павстання, буд. 77а, м. Павлоград, Дніпропетровська область, 51400) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії – задовольнити.

Визнати протиправними дії Головного управління Державної міграційної служби в Дніпропетровській області в особі Павлоградського відділу Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області щодо відмови у видачі ОСОБА_1 , у зв`язку зі знищенням, паспорта громадянина України у формі книжечки відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 №2503-ХІІ.

Зобов`язати Головне управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області в особі Павлоградського відділу Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області оформити та видати ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , паспорт громадянина України у формі книжечки відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 №2503-ХІІ, у зв`язку із знищенням паспорта.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 992 грн. 40 коп.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в  строки, передбачені статтею  295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя                                                                                   В.С. Віхрова