Справа № 438/646/22

Провадження 2/438/305/2022

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

(заочне)

11 листопада 2022 року                                                                м. Борислав

Бориславський міський суд Львівської області у складі:

головуючого - судді Хемич О.Б.,

за участю секретаря судового засідання - Валькович Г.К.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя, -

В С Т А Н О В И В:

Представник позивача ОСОБА_1 – адвокат Бачинський А.В. звернувся в суд до відповідача ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя.

В обґрунтування позовних вимог зазначив, що між позивачкою ОСОБА_1 та відповідачем ОСОБА_2 зареєстровано шлюб 14 вересня 1979 року, подружні відносини у них погіршились з січня 2022 року. 26 квітня 2018 року позивачка з відповідачем придбали за спільні кошти подружжя квартиру загальною площею 43,2 м.кв., яка розташовав за адресою АДРЕСА_1 , квартира була придбана на ім`я відповідача на підставі договору купівлі – продажу. Відповідач ставиться до квартири, як до своєї особистої власності. Позивачка оцінює квартиру у 500 000,00 грн. Зазначає, що взаємної згоди про поділ майна, що є спільною сумісною власністю подружжя сторонами не досягнуто, за таких обставин просить суд визнати за позивачкою ОСОБА_1 право власності на Ѕ частку квартири АДРЕСА_2 .

Ухвалою судді від 02.08.2022 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі, справу постановлено розглядати в порядку загального позовного провадження з призначенням підготовчого судового засідання.

Ухвалою суду від 19.09.2022 закрито підготовче провадження, справу призначено до судового розгляду по суті.

Позивачка та її представник в судове засідання не з`явились, представник подав до суду клопотання про розгляд справи без його та позивачки участі, позовні вимоги просив задовольнити в повному обсязі, проти заочно розгляду справи не заперечують.

Відповідач ОСОБА_2 у судове засідання не з`явився, був повідомлений належним чином шляхом направлення судової повістки за зареєстрованим місцем проживання, причини неявки сууд не повідомив.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось у зв`язку з неявкою в судове засідання всіх учасників справи.

Згідно до ч.4 ст.223 ЦПК України у разі повторної неявки в судове засідання відповідача, повідомленого належним чином, суд вирішує справу на підставі наявних у ній даних чи доказів (постановляє заочне рішення).

Суд ухвалює рішення при заочному розгляді справи, згідно вимог ст.ст.223, 280 ЦПК України, на підставі наявних у справі доказів.

Враховуючи вищевикладене, дослідивши матеріали справи, суд ухвалив провести заочний розгляд справи та дійшов такого висновку.

Судом встановлено, що 14 вересня 1979 року між позивачкою ОСОБА_1 та відповідачем ОСОБА_2 зареєстровано шлюб, що підтверджується копіює виданого повторно свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_1 від 18 липня 2017 року, міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Львівського міського управління юстиції, актовий запис №3273 (а.с.6).

Згідно копії витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єктів, подружжя під час шлюбу придбало на підставі договору купівлі-продажу квартири від 26.04.2018, посвідченого приватним нотаріусом Бориславського міського нотаріального округу Хоронжак О.Р., квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , яка зареєстрована за відповідачем ОСОБА_2 (а.с.14-16).

Відповідно до статті 60 СК України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини самостійного заробітку (доходу).

Стаття 63 СК України, передбачає, що дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпорядження майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено за домовленістю між ними.

Відповідно до статті 355 ЦК України майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно). Майно може належати особам на праві спільної часткової або на праві спільної сумісної власності. Право спільної власності виникає з підстав, не заборонених законом. Спільна власність вважається частковою, якщо договором або законом не встановлена спільна сумісна власність на майно.

Право подружжя на розпоряджання майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя передбачені статтею 65 СК України.

Відповідно до частини 2 статті 65 СК України при укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя, однак дружина або чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового.

Частиною 4 статті 65 СК України передбачено, що договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім`ї, створює обов`язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім`ї.

У відповідності до частини 3 статті 61 СК України, якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім`ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя та використовуються подружжям спільно на підставі рівних прав на володіння, користування і розпоряджання відповідним майном.

Отже, один із подружжя може вимагати від іншого із подружжя половину вартості спільного майна, якщо один із них здійснив його відчуження проти волі іншого з подружжя і не в інтересах сім`ї чи не на її потреби.

Частина 1 статті 369 ЦК України визначає, що співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно.

Відповідно до частин першої, другої статті 364 ЦК України кожен із співвласників спільної часткової власності має право на виділ у натурі належної йому частки із майна, що є у спільній частковій власності. Якщо виділ у натурі частки із спільного майна не допускається згідно із законом або є неможливим (частина друга статті 183 цього Кодексу), співвласник, який бажає виділу, має право на одержання від інших співвласників грошової або іншої матеріальної компенсації вартості його частки. Компенсація співвласникові може бути надана лише за його згодою.

У випадку коли при розгляді вимоги про поділ спільного сумісного майна подружжя буде встановлено, що один із них здійснив його відчуження чи використав його на свій розсуд проти волі іншого з подружжя і не в інтересах сім`ї чи не на її потреби або приховав його, таке майно або його вартість враховується при поділі.

Частиною 1 ст.61 СК України встановлено, що об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту.

Здійснення подружжям права спільної сумісної власності регламентується статтею 63 СК України, згідно з якою дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Частиною 1 ст. 69 СК України встановлено, що дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.

Суб`єктивне право на поділ майна, що перебуває на праві спільної сумісної власності подружжя, належить кожному з них незалежно від того, в який момент здійснюється поділ: під час шлюбу або після його розірвання. Поділ може бути здійснений як за домовленістю подружжя, так і за судовим рішенням. В основу поділу покладається презумпція рівності часток подружжя, яка може бути спростована домовленістю подружжя або судовим рішенням.

Частинами 1, 2 ст.70 СК України встановлено, що у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. При вирішенні спору про поділ майна суд може відступити від засади рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення, зокрема якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім`ї, приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім`ї.

Принцип рівності часток застосовується незалежно від того, чи здійснюється поділ у судовому або у позасудовому порядку.

Сутність поділу полягає в тому, що кожному з подружжя присуджуються в особисту власність конкретні речі, а також здійснюється розподіл майнових прав та обов`язків. При здійсненні поділу в судовому порядку суд має виходити з презумпції рівності часток. При винесенні рішення суд має керуватися обставинами, що мають істотне значення, якими можуть бути, насамперед, ступінь трудової та (або) фінансової участі кожного з подружжя в утриманні спільного майна, зроблених поліпшеннях, доцільність та обґрунтованість укладених правочинів, спрямованих на розпорядження спільним майном, наявність або відсутність вчинення одним з подружжя дій, що порушують права другого з подружжя, суперечать інтересам сім`ї, матеріальне становище співвласників тощо. Поділ спільного сумісного майна подружжя здійснюється з визначення кола об`єктів спільної сумісної власності подружжя і встановлення їхньої вартості. Вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди - виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи (абзац перший пункту 22 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» від 21 грудня 2007 р. N 11).

Згідно ч.1 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Статтею 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Зі змісту п.п. 23, 24 постанови Пленуму ВСУ від 21.12.2007 №11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» вбачається, що вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу можуть бути будь-які види майна, незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом. До складу майна, що підлягає поділу включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб. При поділі майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов`язаннями, що виникли в інтересах сім`ї.

Відповідно до п.30 постанови Пленуму ВСУ від 21.12.2007 № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», рівність прав кожного із подружжя на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності (якщо інше не встановлено домовленістю між ними) та необхідність взаємної згоди подружжя на розпорядження майном, що є об`єктом права його спільної сумісної власності, передбачено ч.1 ст. 63, ч.1 ст. 65 СК України.

Зазначені норми закону свідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Ця презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Зазначену позицію висловлено Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 21.11.2018 року в справі № 372/504/17.

Тобто, Верховний Суд відновив абсолютну презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу.

Згідно з частиною першою статті 71 СК України, майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом.

Зважаючи на те, що не подано суду достатніх доказів, які б свідчили про підстави для відступу від засади рівності часток подружжя (недостатність утримання спільної дитини, витрати майна на шкоду інтересам сім`ї тощо) в розумінні ст. 70 СК України, а також, що жодна із сторін не заявила вимог про реальний поділ спільного майна, відсутність даних про технічну можливість такого поділу, суд приходить до висновку, що таке майно слід поділити в межах заявлених вимог, визначивши за кожним із сторін по рівній частці у спільній власності, а саме по 1/2 частці у праві спільної власності на вказану квартиру.

Частиною 3 ст. 372 ЦК України встановлено, що у разі поділу майна між співвласниками право спільної сумісної власності на нього припиняється.

Таким чином, враховуючи, що набута сторонами в період шлюбу квартира, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , є об`єктом спільної сумісної власності подружжя, суд дійшов висновку про її поділ між сторонами, виходячи з правил рівності часток подружжя в спільному майні, визнавши за позивачем і відповідачем право власності - в розмірі 1/2 частини вказаного майна та змінивши таким чином режим спільної сумісної власності подружжя на цей об`єкт на режим спільної часткової власності.

Відповідно до п. 9 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються особи з інвалідністю I та II груп.

Позивачка ОСОБА_1 при зверненні до суду із даною позовною заявою звільнена від сплати судового збору відповідно до п. 9 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» на підставі посвідчення серії № НОМЕР_2 від 12.01.2005 (а.с.10).

Згідно з ч. 6 ст. 141 ЦПК України, якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 про визнання об`єктом спільної сумісної власності майна та поділ спільної сумісної власності, а тому з ОСОБА_2 підлягає стягненню на користь держави судовий збір в сумі 992,40 грн.

Керуючись ст. ст. 4, 10, 12, 18, 19, 42, 81, 82, 263-265, 280-282 ЦПК України, ст. ст. 60, 69, 70 СК України, ст.ст.15, 372, 378 ЦК України, суд , -

В И Р І Ш И В:

Позов задовольнити.

Визнати за ОСОБА_1 право власності на Ѕ частку квартири АДРЕСА_2 , загальною площею 46,2 кв.м.

Стягнути з ОСОБА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 на користь держави судовий збір сумі 992,40 гривень.

Заочне рішення може бути переглянуто судом за письмовою заявою відповідача, яка подається до Бориславського міського суду Львівської області. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку, встановленому цим Кодексом. Повторне заочне рішення позивач та відповідач можуть оскаржити в загальному порядку, встановленому цим Кодексом.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

На заочне рішення позивачем може бути подано апеляційну скаргу протягом 30 днів з дня його проголошення. Апеляційна скарга подається до Львівського апеляційного суду через Бориславський міський суду Львівської області.

Повне найменування учасників справи та їх місце проживання (місцезнаходження):

позивач: ОСОБА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_4 , адреса реєстрації: АДРЕСА_3

відповідач: ОСОБА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 .

Суддя                                                                                                                О.Б. Хемич