Справа № 2-а-6680/09/1570
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
23 лютого 2010 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі
головуючого судді: Хлюстіна Ю.М.
суддів: Аракелян М.М., Марина П.П.
при секретарі судового засідання: Череватому М.Ю.
за участю сторін:
позивач - не з явився
представник позивача - ОСОБА_1 (по ордеру)
від відповідача ДСА України
представник - ОСОБА_2 (по довіреності)
від відповідача ОСОБА_3 оборони
України представник - ОСОБА_4 (по довіреності)
від відповідача військового місцевого суду
Одеського гарнізону представник - не з’явився
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Одеського окружного адміністративного суду адміністративну справу за позовом ОСОБА_5 до голови військового місцевого суду Одеського гарнізону, Державної судової адміністрації України, ОСОБА_3 оборони України про визнання абзацу 2 наказу голови військового місцевого суду Одеського гарнізону ОСОБА_6 від 10 квітня 2007 року № 29 «Про звільнення ОСОБА_5П.» незаконним в частині визначення періоду служби для виплати грошової допомоги з 19 листопада 2001 року по 10 квітня 2007 року (за останній період служби), зобов’язання голови військового місцевого суду Одеського гарнізону внести зміни до абзацу 2 наказу від 10 квітня 2007 року «Про звільнення ОСОБА_5П.» зазначивши, що період служби для виплати грошової допомоги ОСОБА_5 при звільненні рахується з 1 серпня 1988 року по 28 квітня 1999 року та з 19 листопада 2001 року по 10 квітня 2007 року, зобов’язання голови військового місцевого суду Одеського гарнізону провести перерахунок розміру зазначеної грошової допомоги, яка підлягає до видачі, з урахуванням змін, стягнення з Державної судової адміністрації України перераховану суму грошової допомоги, -
ВСТАНОВИВ:
До суду з адміністративним позовом звернувся ОСОБА_5 до голови військового місцевого суду Одеського гарнізону, Державної судової адміністрації України, ОСОБА_3 оборони України про визнання абзацу 2 наказу голови військового місцевого суду Одеського гарнізону ОСОБА_6 від 10 квітня 2007 року № 29 «Про звільнення ОСОБА_5П.» незаконним в частині визначення періоду служби для виплати грошової допомоги з 19 листопада 2001 року по 10 квітня 2007 року (за останній період служби), зобов’язання голови військового місцевого суду Одеського гарнізону внести зміни до абзацу 2 наказу від 10 квітня 2007 року «Про звільнення ОСОБА_5П.» зазначивши, що період служби для виплати грошової допомоги ОСОБА_5 при звільненні рахується з 1 серпня 1988 року по 28 квітня 1999 року та з 19 листопада 2001 року по 10 квітня 2007 року, зобов’язання голови військового місцевого суду Одеського гарнізону провести перерахунок розміру зазначеної грошової допомоги, яка підлягає до видачі, з урахуванням змін, стягнення з Державної судової адміністрації України перераховану суму грошової допомоги, мотивуючи це тим, що 10 квітня 2007 року видано наказ голови військового місцевого суду Одеського гарнізону № 29, згідно з яким майор юстиції ОСОБА_5 був виключений зі списків особового складу військового місцевого суду Одеського гарнізону та усіх видів забезпечення і направлений на військовий облік Маліновського РВК м. Одеси. У вказаному наказі було зазначено про виплату позивачу на підставі ст. 15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», матеріальної допомоги при звільненні у розмірі 50% місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби з 19 листопада 2001 року по 10 квітня 2007 року ( за останній період служби). Наказ голови військового місцевого суду ОСОБА_6 в частині визначення періоду служби, за який видається матеріальна допомога при звільненні, не відповідає вимогам чинного законодавства, порушує права та соціальні гарантії, які надаються громадянам при звільненні з Збройних Сил України та підлягає в цій частині скасуванню оскільки відповідно до п. 2 ст.15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 року №2912 - XII зі змінами та доповненнями, військовослужбовцям, які звільняються з військової служби за станом здоров'я, виплачується одноразова грошова допомога у розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.У разі повторного звільнення військовослужбовців з військової служби одноразова грошова допомога, передбачена цим пунктом, виплачується за період їх календарної служби з дня останнього зарахування на службу без урахування періоду попередньої служби, за винятком тих осіб, які при попередньому звільненні не набули права на отримання такої грошової допомоги.
Як зазначено у витягу з особової справи ОСОБА_5 проходження військової служби позивачем здійснювалось у два етапи з 1 серпня 1998 року по 28 квітня 1999 року та з 9 листопада 2001 року по 10 квітня 2007 року. Строк календарної військової служби позивача складає 16 років.
З копії наказу військового прокурора Одеського гарнізону від 28 квітня 1999 року №35 про виключення капітана юстиції ОСОБА_5 із списків особового складу прокуратури та з довідки ТВО військового прокурора Одеського гарнізону від 6 вересня 2007 року №5609 вбачається, що при попередньому звільненні за період військової служби з 1 серпня 2008 року по 28 квітня 1999 року виплата матеріальної допомоги позивачу не призначалась, а тому право на отримання грошової допомоги не надавалося і таку допомогу позивач не отримував.
Позивач зазначив, що згідно контракту про проходження військової служби у Збройних Силах України від 8 листопада 2006 року, який був укладений між позивачем та ОСОБА_3 оборони України в особі голови військового місцевого суду Одеського гарнізону ОСОБА_6, позивачу гарантувалося додержання прав, включаючи отримання пільг, гарантій та компенсацій, встановлених Законами та іншими нормативно-правовими актами України.
Також позивач зазначив, що головою військового місцевого суду Одеського гарнізону ОСОБА_6 про виданні наказу №29 від 10 квітня 2007 року були порушені його права і інтереси у сфері публічно - правових відносин, пов'язаних з проходженням військової служби, а саме положення п. 2 ст. 15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».
В судове засідання позивач не з’явився, проте з’явився його представник, який позов підтримав в повному обсязі та просив задовольнити в повному обсязі з підстав викладених в позовній заяві.
Представник відповідача Державної судової адміністрації у судовому засіданні позовні вимоги не визнав та просив в задоволенні позову відмовити, посилаючись на обставини, викладені в письмових запереченнях на позов та мотивуючи це тим, що здійснення організаційного забезпечення діяльності судів загальної юрисдикції-а також інших органів і установ судової системи, державною судовою адміністрацією почалося з 1 січня 2003 року, що передбачено у Законі України „Про Державний бюджет України на 2003 рік". Матеріально-технічне забезпечення судів та матеріальне, соціально - побутове забезпечення діяльності суддів у період до 1 січня 2003 року здійснювало ОСОБА_3 юстиції України. Відповідно до роз'яснення ОСОБА_3 юстиції України від 04.05.2000 р. № 30-44-671 питання правонаступництва центральних органів влади вирішуються в указах про затвердження Положення про кожний конкретний центральний орган виконавчої влади з урахуванням покладених на нього функцій. В Указі Президента України від 3 березня 2003 року № 182/2003 „Про Положення про Державну судову адміністрацію України" не зазначено, що Державна судова адміністрація України є правонаступником іншого центрального органу виконавчої влади. Оскільки Державна судова адміністрація України щодо питань організаційного забезпечення діяльності судів загальної юрисдикції, а також інших органів та установ судової системи не є правонаступником ОСОБА_3 юстиції України, - тому вона не може нести відповідальність за події, що відбувались до 1 січня 2003 року.
Також представник Державної судової адміністрації зазначив, що виплата військовослужбовцям одноразової грошової допомоги при звільненні їх з військової служби здійснюється ОСОБА_3 оборони України, іншими утвореними відповідно До законів України військовими формуваннями та правоохоронними органами за рахунок коштів Державного бюджету України, передбачених на їх утримання.
Представник відповідача військового місцевого суду Одеського гарнізону у судове засідання не з’явився, про день час та місце слухання справи був повідомлений належним чином та завчасно. В своїх письмових запереченнях представник відповідача позовні вимоги не визнав та просив в задоволенні позову відмовити в повному обсязі, мотивуючи це тим. що позивач в квітні 1999 року набув право на отримання даного виду допомоги, але воно не було реалізовано ним за незалежних від військового суду причин, оскільки був відсутній відповідний наказ військового прокурора Одеського гарнізону, і при цьому військовий місцевий суд Одеського гарнізону не може нести жодних фінансових зобов’язань перед ОСОБА_5 за перший період його служби з 1 серпня 1988 року по 28 квітня 1999 року.
Представник відповідача ОСОБА_3 оборони України у судовому засіданні позовні вимоги не визнав та просив в задоволенні позову відмовити, мотивуючи це тим, що даний позов стосується прав та обов'язків Державної судової адміністрації. Позивач отримував грошове забезпечення військового судді за рахунок коштів державного бюджету, які спрямовувалися для фінансового забезпечення військовослужбовців суду Одеського гарнізону у тому числі і виплати грошового забезпечення військовим суддям за рахунок коштів які передбачалися для Державної судової адміністрації в Одеській області. У зв'язку з чим позивач не перебував у списках ОСОБА_3 оборони України та вищезазначене міністерство не здійснювало будь яких виплат грошового забезпечення позивачу.
Представник відповідача ОСОБА_3 оборони України також зазначив, що вважає безпідставними будь - які вимоги чи рішення щодо стягнення грошової допомоги на користь позивача за рахунок коштів які передбачені для утримання саме ОСОБА_3 оборони України, яке відповідно до Положення про ОСОБА_3 оборони України є центральним органом виконавчої влади та забезпечується фінансуванням як розпорядник державних коштів третього ступеню через департамент фінансів ОСОБА_3 оборони України виключно на фінансування видатків передбачених на утримання саме ОСОБА_3 оборони України , а не усіх Збройних Сил України цілком.
Вивчивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача та представників відповідачів, перевіривши їх доказами, суд вважає, що в задоволенні адміністративного позову потрібно відмовити з наступних підстав.
Судом по справі встановлені наступні факти та обставини.
ОСОБА_5 проходив військову службу у Збройних Силах України у два етапи з 1 серпня 1988 року по 28 квітня 1999 року та з 9 листопада 2001 року по 10 квітня 2007 року. Загальний строк календарної військової служби позивача складає 16 років.
З 14.05.2004 року ОСОБА_5 проходив службу у військовому міському суді Одеського гарнізону у званні майора юстиції, на посаді судді місцевого суду Одеського гарнізону. Наказом голови суду Одеського гарнізону від 10 квітня 2007 року № 29 ( аркуш справи 9) позивач був звільнений з Збройних Сил України за станом здоров'я. Відповідно до вищезазначеного наказу позивачу на підставі ст. 15 Закону України «Про правовий та соціальний захист військовослужбовців та членів сімей» встановлена грошова допомога у розмірі 50% місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби - з 19 листопада 2001 року по 10 квітня 2007 року (за останній період служби).
Суд не приймає до уваги твердження представника позивача, щодо незаконності наказу голови військового місцевого суду Одеського гарнізону ОСОБА_6 від 10 квітня 2007 року № 29 в частині визначення періоду служби для виплати грошової допомоги з 19 листопада 2001 року по 10 квітня 2007 року виходячи з наступного.
Відповідно до пункту 2 статті 15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 року N 2011-XII, військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової служби, які звільняються з військової служби за віком, станом здоров’я чи у зв’язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, після закінчення строку контракту, у зв'язку із систематичним невиконанням умов контракту командуванням, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.
Судом встановлено, що до служби у військовому міському суді Одеського гарнізону позивач проходив військову службу на посаді старшого слідчого військової прокуратури Одеського гарнізону та наказом військового прокурора Одеського гарнізону від 28 квітня 1999 року № 35 ( аркуш справи 10) позивач був звільнений з військової служби з посади старшого слідчого військової прокуратури Одеського гарнізону у запас за власним бажанням.
09.11.2001 року позивач був прийнятий на військову службу за контрактом осіб офіцерського складу на 5 років та відряджений у розпорядження голови військового апеляційного суду Південного регіону, що підтверджується копією витягу з особової справи ОСОБА_5 про проходження військової служби (аркуш справи 12).
В судовому засіданні представник позивача не надав суду належних пояснень та доказів того, де саме, та на якій посаді працював ОСОБА_5 з 28.04.1999 року по 09.11.2001 року.
Також в судовому засіданні представник позивача пояснив, що позивач не звертався до військової прокуратури Одеського гарнізону або іншої державної установи з вимогою щодо виплати йому одноразової грошової допомоги оскільки приписи Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 року N 2011-XII, надають йому право отримання одноразової грошової допомоги за весь період проходження військової служби під час повторного звільнення з військової служби, а саме, згідно частині 6 пункту 2 статті 15 вищезазначеного Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», у разі повторного звільнення військовослужбовців з військової служби одноразова грошова допомога, передбачена цим пунктом, виплачується за період їх календарної служби з дня останнього зарахування на службу без урахування періоду попередньої служби, за винятком тих осіб, які при попередньому звільненні не набули права на отримання такої грошової допомоги.
Представник позивача у судовому засіданні зазначив, що у позивача не було можливості реалізувати своє право на отримання вихідної допомоги у зв'язку з тим, що прокурор Одеського гарнізону не видав нормативно - правовий акт про набуття ОСОБА_5 права на отримання одноразової грошової допомоги.
Суд не приймає до уваги даний висновок представника позивача виходячи з наступного.
Як вже судом встановлено ОСОБА_5 проходив військову службу з 1 серпня 1988 року по 28 квітня 1999 року та був звільнений з військової служби у запас згідно п. 65 п. п. «з» (за власним бажанням) з посади старшого слідчого військової прокуратури Одеського гарнізону, тобто на період першого звільнення позивач набув право на отримання одноразової грошової допомоги відповідно до частини 2 пункту 2 статті 15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 року N 2011-XII, а саме, військовослужбовцям, звільненим з військової служби за власним бажанням, через сімейні обставини або інші поважні причини, перелік яких визначається Кабінетом Міністрів України, виплачується грошова допомога у розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.
Згідно копії довідки від 06.09.2007 року № 5609 (аркуш справи 11) перевіркою наказів військового прокурора Одеського гарнізону за період з 1 березня 1999 року по 1 червня 1999 року встановлено, що наказів про виплату капітану юстиції ОСОБА_5 вихідної допомоги у зв'язку зі звільненням з військової служби не виявлено.
Судом встановлено, що вищезазначене право на отримання одноразової грошової допомоги у разі звільнення військовослужбовця з військової служби згідно ст. 15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 року N 2011-XII позивач не використав, будь - яких вимог щодо отримання одноразової грошової допомоги до військової прокуратури Одеського гарнізону де ОСОБА_5 проходив військову службу та був уперше звільнений у запас або іншої державної установи позивач не заявляв, доказів наявності поважних причин його не звернення з даною вимогою щодо отримання одноразової грошової допомоги до військової прокуратури Одеського гарнізону або іншої державної установи, а також безпосередньо за захистом своїх прав до суду, з моменту звільнення з військової прокуратури Одеського гарнізону по теперішній час позивачем не надано.
Враховуючи вищезазначене, суд дійшов висновку, що з огляду на встановлені вище обставини, вимога позивача щодо визнання абзацу 2 наказу голови військового місцевого суду Одеського гарнізону ОСОБА_6 від 10 квітня 2007 року № 29 незаконним в частині визначення періоду служби для виплати грошової допомоги з 19 листопада 2001 року по 10 квітня 2007 року, внесення змін до вищезазначеного наказу зазначивши, що період служби для виплати грошової допомоги ОСОБА_5 при звільненні рахується з 1 серпня 1988 року по 28 квітня 1999 року та з 19 листопада 2001 року по 10 квітня 2007 року є необґрунтованою та суперечить чинному законодавству України.
Частина 2 статті 19 Конституції України встановлює, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частина 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України передбачає, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
З матеріалів справи вбачається, що відповідачами була доведена правомірність видачі наказу голови військового місцевого суду Одеського гарнізону ОСОБА_6 від 10 квітня 2007 року № 29 року в частині визначення періоду служби для виплати грошової допомоги з 19 листопада 2001 року по 10 квітня 2007 року, яка була оскаржена позивачем, а доводи наведені позивачем не були підтверджені відповідними доказами.
Враховуючи викладені обставини, наявні в матеріалах справи письмові докази, суд вважає, що позовні вимоги є необґрунтованими та такими що не підлягають задоволенню.
Керуючись ст. 19 Конституції України, ст. 15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 року N 2011-ХІІ, ст.ст. 2,4,6, 71, 86, 99, 158-163 КАС України, суд, -
ПОСТАНОВИВ:
В задоволенні позову ОСОБА_5 до голови військового місцевого суду Одеського гарнізону, Державної судової адміністрації України, ОСОБА_3 оборони України - відмовити у повному обсязі.
Постанова може бути оскаржена до Одеського апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції шляхом подачі в десяти денний строк з дня складання постанови в повному обсязі заяви про апеляційне-оскарження і поданням після цього протягом двадцяти днів апеляційної скарги, або в порядку ч.5 ст. 186 КАС України.
Головуючий суддя:
Судді:
в задоволені позову відмовлено в повному обсяі
23 лютого 2010 року