Справа № 161/14219/18 Провадження №11-кп/802/640/22 Головуючий у 1 інстанції: ОСОБА_1

Категорія: ч. 3 ст. 289 КК України   Доповідач: ОСОБА_2

ВОЛИНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

08 листопада 2022 року                                                                 місто Луцьк

Волинський апеляційний суд в складі:

головуючого судді ОСОБА_2 ,

суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

з участю секретаря ОСОБА_5 ,

прокурора – ОСОБА_6 ,

потерпілого – ОСОБА_7 ,

представника потерпілого – ОСОБА_8 ,                                        

обвинуваченого – ОСОБА_9 ,

захисника – ОСОБА_10 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали кримінального провадження за апеляційними скаргами прокурора у кримінальному провадженні ОСОБА_11 , захисника ОСОБА_10 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_9 на вирок Луцького міськрайонного суду Волинської області від 20 червня 2022 року щодо ОСОБА_9 , яким

ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженець м. Ковель Волинської області, українець, громадянин України, з середньою освітою, неодружений, має на утриманні двоє малолітніх дітей, не працює, зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , проживає за адресою: АДРЕСА_2 , в порядку ст. 89 КК України раніше не судимий,

визнаний винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 289 КК України (у редакції Закону №270-VI від 15 квітня 2008 року) та йому призначено покарання у виді 7 років 6 місяців позбавлення волі з конфіскацією всього майна, що належить йому на праві приватної власності.

Запобіжний захід ОСОБА_9 залишено попередній – тримання під вартою на строк до 18 серпня 2022 року включно.

Строк відбуття покарання ОСОБА_9 визначено обчислювати з моменту його фактичного затримання, тобто з 19 червня 2018 року.

Цивільний позов потерпілого ОСОБА_7 до ОСОБА_9 про відшкодування матеріальної шкоди та витрат пов`язаних із наданням правничої допомоги – задоволено. Стягнуто з ОСОБА_9 в користь потерпілого ОСОБА_12 матеріальної шкоди в розмірі 368 384,34 грн. та 5 000 грн. витрат, пов`язаних із наданням правничої допомоги.

Вироком вирішено питання процесуальних витрат.

В С Т А Н О В И В

Згідно із вироком суду ОСОБА_9 визнано винуватим та засуджено за те, що він 22 лютого 2018 року близько 18:00 год., діючи з прямим умислом, керуючись метою незаконного заволодіння транспортним засобом, перебуваючи за кермом автомобіля марки «Land Rover» моделі «Range Rover Sport» 2007 року випуску сірого кольору н.з. « НОМЕР_1 » (Республіки Болгарія) номер шасі « НОМЕР_2 » вартість якого, згідно висновку автотоварознавчої експертизи № 76 від 29 серпня 2018 року становить 368 384,34 грн., який знаходився на перехресті вул. вул. Рівненська та пр. Відродження у м. Луцьк Волинської області, шляхом обману, який виразився у повідомленні потерпілому ОСОБА_7 неправдивої інформації про намір придбати вказаний автомобіль, під приводом перевірки його технічної справності, отримав добровільну згоду потерпілого на тимчасове керування автомобілем, після чого, скориставшись моментом, коли ОСОБА_7 залишив салон автомобіля, здійснив рух вказаним автомобілем у напрямку м. Рівне Рівненської області, незаконно ним заволодів та завдав потерпілому ОСОБА_7 великої матеріальної шкоди на суму 368 384,34 грн.

Не погоджуючись із вказаним вироком суду:

- прокурор у поданій ним апеляційній скарзі із внесеними до неї доповненнями, не оспорюючи фактичних обставини вчиненого та правильність кваліфікації дій обвинуваченого, оскаржує вирок через істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого, внаслідок м`якості. Вважає, що судом обвинуваченому безпідставно призначено покарання у мінімальному розмірі, визначеному санкцією даної статті, без не надання належної правової оцінки ступеню тяжкості та характеру суспільної небезпечності вчиненого обвинуваченим злочину, який ст. 12 КК України віднесений до категорії особливо тяжких. В ході здійснення досудового розслідування даного кримінального провадження, ОСОБА_9 , як особа схильна до вчинення кримінальних правопорушень, був оголошений в розшук, винуватість у вчиненні злочину, який йому ставиться у провину, не визнав, від дачі показань в порядку ст. 63 Конституції України, відмовився, завдані потерпілому збитки не відшкодував. Також вважає, що стягнення з обвинуваченого витрат на правничу допомогу при вирішенні цивільного позову про відшкодування заподіяних кримінальним правопорушенням збитків, суперечить ст. ст. 7, 9 КПК України та не відповідає приписам ст. ст. 120, 124, 128 цього ж Кодексу, істотно порушує права обвинуваченого у даному кримінальному провадженні. У зв`язку із цим, просить вирок суду скасувати. Ухвалити новий вирок, яким ОСОБА_9 визнати винуватим у вчиненні злочину, передбаченого ч. 3 ст. 289 КК України (в редакції закону від 15 квітня 2008 року) та призначити йому покарання у виді позбавлення волі на строк 10 років з конфіскацією майна. У задоволенні цивільного позову потерпілого ОСОБА_7 про стягнення з ОСОБА_9 5 000 грн. на правничу допомогу, відмовити. У порядку ст. ст. 120, 124 КПК України стягнути з ОСОБА_9 на користь потерпілого ОСОБА_7 5 000 грн. процесуальних витрат, пов`язаних з оплатою допомоги представника потерпілого і цивільного позивача, який надає допомогу за договором;

- захисник обвинуваченого ОСОБА_9 – адвокат ОСОБА_10 вважає вирок суду необґрунтованим через істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, невідповідність призначеного покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого, внаслідок його суворості. Ставить під сумнів визнання у даному кримінальному провадженні ОСОБА_7 потерпілим через не надання ним жодного документа в підтвердження володіння або користування транспортним засобом, яким незаконно заволодів обвинувачений. Поняті ОСОБА_13 та ОСОБА_14 , допитані як свідки, не підтвердили в суді їх фактичної участі у слідчих (розшукових) діях. Огляд предмету та місця події проведений із порушенням вимог КПК України, не уповноваженою на це особою. Вказує, що на момент проведення автотоварознавчих експертиз фактичної вартості автомобіля встановлено не було, через відсутність відомостей про його місцезнаходження. Окрім того, наявні процедурні порушення при затриманні ОСОБА_9 , в порядку ст. 208 КПК України. У зв`язку із цим, просить вирок суду скасувати, кримінальне провадження щодо ОСОБА_9 закрити через відсутність у діянні обвинуваченого складу кримінального правопорушення та невстановлених достатніх доказів для доведення винуватості особи.

Заслухавши доповідача, який доповів суть вироку та виклав доводи апеляційної скарги прокурора, потерпілого та його представника, які подану апеляційну скаргу із внесеними до неї доповненнями підтримав, заперечив апеляцію сторони захисту, захисника та обвинуваченого, які подану апеляційну скаргу підтримали, заперечили апеляцію прокурора перевіривши матеріали кримінального провадження, апеляційний суд доходить такого висновку.

Висновок суду першої інстанції про доведеність винуватості  ОСОБА_9  у вчиненні інкримінованого йому злочину, передбаченого ч. 3 ст. 289 КК України (в редакції Закону №270-VI від 15 квітня 2008 року), як незаконне заволодіння транспортним засобом, яке завдало великої матеріальної шкоди, зроблений із дотриманням вимог ст. 23 КПК України, на підставі об`єктивного з`ясування обставин, підтверджених доказами, які було досліджено під час судового розгляду.

Хоча обвинувачений ОСОБА_9 від дачі показань в суді на підставі ст. 63 Конституції України відмовився, проте його винуватість у вчиненні інкримінованого йому злочину доводиться показаннями потерпілого ОСОБА_7 , який в суді показав, що зустріч із обвинуваченим 22 лютого 2018 року мала місце по факту купівлі – продажу автомобіля марки «Land Rover». В цей день, на прохання обвинуваченого, вони разом заходили в ТЦ «Варшавський», заїжджали на територію автосервісу, а ОСОБА_9 і у пункт обміну валют. У подальшому, на перехресті вулиць, коли останній, за його ж проханням, перебував за кермом даного транспортного засобу, відбулась дорожньо-транспортна пригода з участю іншого автомобіля марки «Фольксваген». Через це, потерпілий вийшов із автомобіля, а обвинувачений сів за кермо та поїхав у невідому напрямку. Усі документи та мобільний телефон ОСОБА_7 залишились в автомобілі.

Такі показання потерпілого, які є послідовними та незмінними в ході досудового розслідування та судового розгляду даного кримінального провадження, узгоджуються із показаннями свідків: ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , ОСОБА_13 , які залучались в якості понятих, в ході проведення слідчих (розшукових) дій, свідка ОСОБА_20 – водія автомобіля марки «Фольксваген», який був учасником дорожньо-транспортної пригоди та очевидцем незаконного заволодіння транспортним засобом потерпілого, а також свідка ОСОБА_21 , який показав, що бачив та знає обвинуваченого, як особу, що мала намір купити у його брата автомобіль марки «Land Rover».

Винуватість обвинуваченого ОСОБА_9 також стверджується сукупністю належних та допустимих доказів, зібраних стороною обвинувачення у належний процесуальний спосіб, зокрема даними, що містяться у: протоколі прийняття заяви про вчинене кримінальне правопорушення потерпілого ОСОБА_7 ; протоколах огляду місця події; протоколі огляду предмета; протоколах пред`явлення особи для впізнання, проведених з участю потерпілого ОСОБА_7 та свідка ОСОБА_21 , висновком експерта, яким визначено вартість автомобіля, а також відеозаписами події.

Установлено, що 22 лютого 2018 року ОСОБА_7 звернувся до правоохоронних органів із заявою (повідомленням про вчинення кримінального правопорушення), як потерпіла особа, по факту незаконного заволодіння транспортним засобом марки «Land Rover» моделі «Range Rover Sport» 2007 року випуску сірого кольору н.з. « НОМЕР_1 » (Республіки Болгарія) номер шасі « НОМЕР_2 » та спричинення йому такими неправомірними діями майнової шкоди. Згідно наявних у матеріалах кримінального провадження даних, зазначений транспортний засіб 16 січня 2018 року перетнув митний кордон України у митному режимі «Тимчасове ввезення до 1 року», в якості пасажира якого значиться ОСОБА_7 . Станом на 20 липня 2018 року, відповідно до бази даних розшукуваних транспортних засобів Генерального секретаріату Інтерполу, цей автомобіль у міжнародному розшуку не перебуває. Документи на автомобіль залишились в його салоні, а інших осіб, які б заявили майнові права на даний транспортний засіб, у тому числі, потерпілих, не установлено. Відтак, ОСОБА_7 , у даному кримінальному провадженні набув статусу потерпілого в момент подання ним заяви про вчинення відносно нього кримінального правопорушення, що цілком узгоджується із положеннями ст. 55 КПК України (потерпілий) та спростовує доводи апеляційної скарги захисника у цій частині.

Змістом протоколу затримання стверджується, що ОСОБА_9 було затримано 19 червня 2018 року о 14 год. 50 хв. уповноваженою службовою особою СКП Ковельського ВП- майором поліції ОСОБА_22 , о 15 год. 34 хв. повідомлено центр безоплатної правової допомоги. Ознайомившись із підставами затримання та правами і обов`язками затриманого, підозрюваний ОСОБА_9 пояснив - із протоколом згідний, що засвідчив особистим підписом. Зауважень та доповнень до протоколу від нього не надійшло. Копія його примірника вручена захиснику ОСОБА_23 , а вилучений у нього мобільний телефон, обвинувачений надав слідчому добровільно, що цілком спростовує твердження захисника про недотримання, визначеної ст. 208 КПК України, процедури при його затриманні.

В ході судового розгляду даного кримінального провадження судом установлена наявність постанов від 23 лютого 2018 року про визначення групи слідчих, уповноважених на здійснення даного кримінального провадження та винесеної цього ж дня заступником прокурора Луцької місцевої прокуратури ОСОБА_24 (на підставі повідомлення слідчого СВ Луцького ВП ГУНП України у Волинській області ОСОБА_25 , про початок досудового рзслідування у кримінальному провадженні № 12018030010000729) постанови про призначення процесуального керівника у даному кримінальному провадженні. Відтак, досудове розслідування та процесуальне керівництво у даному кримінальному провадженні здійснювались упоноваженими на це процесуальним Законом особами.

Перевіряючи законність слідчих (розшукових) дій - огляду місця події та огляду предмету, колегія суддів зважає на їх проведення уповноваженими на це суб`єктами (слідчими ОСОБА_25 та ОСОБА_26 ), що входять в групу слідчих, з участю понятих та за участю власників приміщень, у яких вилучались записи з камер спостереження, що розцінюється як їх безумовна згода на проведення таких слідчих дій. Стосовно заперечень понятих ОСОБА_14 та ОСОБА_13 щодо безпосередньої участі у їх проведенні, то такі об`єктивно спростовуються частково їхніми ж показаннями щодо належності їм підписів у протокалах, а також показаннями свідка ОСОБА_16 .

Кваліфікація злочину - це кримінально-правова оцінка поведінки (діяння) особи шляхом встановлення кримінально-правових (юридично значущих) ознак, визначення кримінально-правової норми, що підлягає застосуванню, і встановлення відповідності ознак вчиненого діяння конкретному складу злочину, передбаченому Кримінальним кодексом, за відсутності фактів, що виключають злочинність діяння.

За своєю суттю і змістом кваліфікація злочинів завжди пов`язана з необхідністю обов`язкового встановлення і доказування кримінально-процесуальними і криміналістичними засобами двох надзвичайно важливих обставин: 1) факту вчинення особою (суб`єктом злочину) суспільно небезпечного діяння, тобто конкретного акту її поведінки (вчинку) у формі дії чи бездіяльності; 2) точної відповідності ознак цього діяння ознакам складу злочину, передбаченого відповідною статтею Особливої частини КК.

Органом досудового розслідування протиправні дії обвинуваченого ОСОБА_9 кваліфіковано за ч. 3 ст. 289 КК України (у редакції Закону №270-VI від 15 квітня 2008 року) з кваліфікуючою ознакою – спричинення великої майнової шкоди.

Відповідно до п. 3 Примітки до статті 289 КК України матеріальна шкода визнається великою у разі заподіяння реальних збитків на суму понад двісті п`ятдесят неоподаткованих мінімумів доходів громадян.

Для доведення «поза розумним сумнівом» винуватості особи у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого саме ч. 3 ст. 289 КК України, має бути встановлено та підтверджено належними засобами доказування, у тому числі, розмір матеріальної шкоди у виді заподіяних реальних збитків.

Згідно із пунктом 1 ч. 2 ст. 22 Цивільного кодексу України реальними збитками є втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, що вона зробила або мусить зробити, для відновлення свого порушеного права.

Частиною 1 ст. 242 КПК України визначено, що експертиза проводиться експертною установою, експертом або експертами, яких залучають сторони кримінального провадження або слідчий суддя за клопотанням сторони захисту у випадках та порядку, передбачених статтею 244 цього Кодексу, якщо для з`ясування обставин, що мають значення для кримінального провадження, необхідні спеціальні знання. Не допускається проведення експертизи для з`ясування питань права.

Пунктом 6 ч. 2 цієї ж статті визначено обов`язок слідчого та прокурора забезпечити проведення експертизи визначення розміру матеріальних збитків, якщо потерпілий не може їх визначити та не надав документ, що підтверджує розмір такої шкоди.

Транспортний засіб марки «Land Rover» моделі «Range Rover Sport» 2007 року випуску сірого кольору н.з. « НОМЕР_1 » (Республіки Болгарія) номер шасі « НОМЕР_2 », який у зазначеному кримінальному провадженні є об`єктом незаконного посягання, потерпілому не повернутий, його місцезнаходження не встановлене.

В ході досудового розслідування даного кримінального провадження за постановами слідчого було проведено дві експертизи: судову автотоварознавчу експертизу від 19 березня 2018 року № 35, якою станом на 22 лютого 2018 року середня ринкова вартість аналогічного автомобіля, без урахування пошкодження та пробігу становить 339 056 грн., а також – додаткову судову автотоварознавчу експертизу від 29 серпня 2018 року № 76, якою станом на 22 лютого 2018 року середня ринкова вартість аналогічного автомобіля, з урахуванням пошкоджень та пробігу становить 368 384, 34 грн.

Останній, із числа зазначених вище висновків проведений після та з урахуванням змістової інформації додаткового допиту потерпілого: показників одометра та пошкоджень транспортного засобу станом 22 лютого 2018 року.

Зважаючи на те, що даний транспортний засіб не є новим, станом на 22 лютого 2018 року термін його експлуатації становить 11 років 1 місяць, тому саме цей висновок експерта, а відповідно і визначену ним середню ринкову вартість автомобіля (368 384, 34 грн.), було взято до уваги органом досудового розслідування при визначенні правової кваліфікації протиправних дій обвинуваченого та розміру спричинених матеріальних збитків.

Колегія суддів зазначає про те, що визнавши доведеною винуватість обвинуваченого за обставинами, викладеними в обвинувальному акті, у тому числі, в частині спричинення ним незаконним заволодінням автомобілем потерпілого великої матеріальної шкоди на суму 368 384, 34 грн., і прийнявши рішення про стягнення такої ж суми в якості матеріальної шкоди при вирішенні цивільного позову, суд безпідставно у мотивувальній частині вироку, у тому числі, послався на висновок експерта № 35 від 19 березня 2018 року, також помилково вказав на протоколи огляду місця події від 26 червня 2018 року, які по факту складені 26 лютого 2018 року.

Оцінюючи доводи апеляційних скарг прокурора та захисника обвинуваченого щодо невідповідності призначеного судом покарання ступеню тяжкості вчиненого та особі обвинуваченого, з мотивів призначення надто м`якого та надто суворого покарання, слід зазначити таке.

Відповідно до вимог ст. 65 КК України суд, призначаючи покарання, повинен урахувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що обтяжують та пом`якшують покарання. Визначаючи ступінь суспільної небезпечності вчиненого злочину, суд повинен виходити із сукупності всіх обставин справи, зокрема, форми вини, мотиву і цілі, способу, обстановки і стадії вчинення злочину, тяжкості наслідків, що настали.

Обираючи вид та розмір покарання обвинуваченому ОСОБА_9 , суд першої інстанції дотримався вказаних вимог закону.

За змістом мотивувальної частини вироку, суд з достатньою повнотою врахував характер і ступінь тяжкості вчиненого ним злочину, який у відповідності до ст. 12 КК України, відноситься до категорії особливо тяжких. Дані про особу винного, який в порядку ст. 89 КК України, раніше не судимий, будучи особою молодого віку, суспільно-корисною працею не займається, неодружений, має на утриманні двоє малолітніх дітей, від дачі показань в суді відмовився, завдані протиправними діями збитки не відшкодував.

Обставин, які пом`якшують та обтяжують покарання обвинуваченого, не встановлено.

Врахувавши ці та інші обставини, зокрема і ті, на які посилаються в апеляційних скаргах прокурор та захисник, у їх сукупності, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про необхідність призначення обвинуваченому покарання, визначеного санкцією ч. 3 ст. 289 КК України (у редакції Закону №270-VI від 15 квітня 2008 року) у виді позбавлення волі, яке слід відбувати реально, з розміром якого погоджується апеляційний суд, так як відсутні підстави для призначення ОСОБА_9 більш суворого чи м`якшого покарання.

У поданій апеляційній скарзі захисник ОСОБА_10 вказує про безпідставне застосування судом по відношенню до обвинуваченого конфіскації майна, як додаткового виду покарання.

Частина 3 статті 289 КК України, окрім основного, передбачає альтернативний вид додаткового покарання у виді конфіскації майна, застосування якого обумовлюється наявністю у діях обвинуваченого корисливого мотиву. Вважаючи такий мотив доведеним, судом щодо обвинуваченого ОСОБА_9 застосовано конфіскацію всього належного йому на праві приватної власнсоті майна.

Однак, поза увагою суду залишився той факт, що наявність корисливого мотиву при кваліфікації дій за ч. 3 ст. 289 КК України ОСОБА_9 органом досудового розслідування інкриміновано не було.

Розглядаючи матеріали кримінального провадження в межах пред`явленого обвинувачення, судом, при призначенні покарання останньому, не правильно застосовано Закон про кримінальну відповідальність в частині призначення йому додаткового покарання у виді конфіскації майна, у зв`язку із чим, вирок суду у цій частині на підставі п. 4 ч. 1 ст. 409 КПК України, слід змінити, а доводи апеляційної скарги захисника визнати частково підставними.

В рамках даного кримінального провадження потерпілим до обвинуваченого заявлено цивільний позов про стягнення матеріальної шкоди та витрат пов`язаних з оплатою правничої допомоги адвоката.

Положеннями ст. 118 КПК України визначено, що процесуальні витрати складаються із: 1) витрат на правову допомогу; 2) витрат, пов`язаних із прибуттям до місця досудового розслідування або судового провадження; 3) витрат, пов`язаних із залученням потерпілих, свідків, спеціалістів, перекладачів та експертів; 4) витрат, пов`язаних із зберіганням і пересиланням речей і документів.

Положення, що стосуються процесуальних витрат, регламентовані главою 8 КПК України. Натомість положення, які стосуються цивільного позову, визначені главою 9 цього Кодексу. Це свідчить про різну правову природу процесуальних витрат та шкоди, завданої кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням.

Відповідно до ч. 1 ст. 128 КПК України особа, якій кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням завдано майнової та/або моральної шкоди, має право під час кримінального провадження до початку судового розгляду пред`явити цивільний позов до підозрюваного, обвинуваченого або до фізичної чи юридичної особи, яка за законом несе цивільну відповідальність за шкоду, завдану діяннями підозрюваного, обвинуваченого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння.

Водночас, Велика Палата Верховного Суду у своєму рішенні від 17 червня 2020 року у справі №598/1781/17 (провадження №13-47кс20) дійшла до висновку, що потерпілий від кримінального правопорушення має право клопотати перед судом про визначення грошового розміру процесуальних витрат, які повинні бути йому компенсовані. Таке право залишається у потерпілого незалежно від того, чи розгляд кримінального провадження завершено ухваленням обвинувального вироку або ж ухвали про закриття кримінального провадження.

Враховуючи викладене, висновок суду про задоволення цивільного позову потерпілого в частині стягнення з обвинуваченого 5 000 грн. витрат, пов`язаних із наданням правничої допомоги (правові підстави стягнення яких через їх не оскарження прокурором та захисником не перевіряються), не можна вважати таким, що зроблений у повній відповідності з вищенаведеними положеннями кримінального процесуального Закону.

За наслідками апеляційного розгляду, апеляційні скарги захисника ОСОБА_10 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_9 та прокурора у кримінальному провадженні ОСОБА_11 підлягають частковому задоволенню, а вирок суду першої інстанції – зміні.

Керуючись ст.ст. 404, 407 КПК України, Волинський апеляційний суд,

                                        У Х В А Л И В

Апеляційні скарги прокурора у кримінальному провадженні ОСОБА_11 , захисника ОСОБА_10 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_9 задовольнити частково.

Вирок Луцького міськрайонного суду Волинської області від 20 червня 2022 року щодо ОСОБА_9 змінити.

Виключити із змісту указаного судового рішення призначене обвинуваченому ОСОБА_9 за ч. 3 ст. 289 КК України (у редакції Закону №270-VI від 15 квітня 2008 року) додаткове покарання у виді конфіскації всього належного йому на праві приватної власності майна.

Вважати його засудженим за даним вироком суду за ч. 3 ст. 289 КК України (у редакції Закону №270-VI від 15 квітня 2008 року) до 7 років 6 місяців позбавлення волі без конфіскації майна.

Рішення суду в частині вирішення питання про стягнення витрат, пов`язаних з наданням правничої правової допомоги викласти у такій редакції: «В порядку ст.ст. 120, 124 КПК України стягнути з обвинуваченого ОСОБА_9 на користь потерпілого ОСОБА_7 5 000 грн. процесуальних витрат, пов`язаних з оплатою допомоги захисника».

В іншій частині вирок залишити без зміни.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення.

Касаційна скарга на ухвалу може бути подана безпосередньо до Верховного Суду протягом трьох місяців з дня її проголошення, а засудженим, який тримається під вартою, - в той самий строк з дня вручення йому копії ухвали.

Головуючий

Судді: