Справа № 513/1/19

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

       09 листопада 2022 року колегія суддів Овідіопольського районного суду Одеської області у складі:

головуючого судді –         ОСОБА_1 ,

суддів:                         ОСОБА_2 ОСОБА_3 ,

при секретарі –                 ОСОБА_4 ,

за участю прокурора         ОСОБА_5 ,

обвинуваченого                 ОСОБА_6 ,

захисника –                 ОСОБА_7 ,

розглянувши в судовому засіданні в залі суду смт.Овідіополь, кримінальне провадження № 12018160420000376 від 01.10.2018 р., з обвинувальним актом, яким:

ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженець смт.Сарата Одеської області, громадянин України, зареєстрований та проживає за адресою: АДРЕСА_1 , раніше судимий.

обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого  ч.3 ст.187 КК України,-

ВСТАНОВИВ:

31.07.2019 року до Овідіопольського районного суду Одеської області, на підставі Ухвали Одеського апеляційного суду, від 30.07.2019 р., надійшли матеріали кримінального провадження відносно ОСОБА_6 , який обвинувачуються у вчиненні кримінального правопорушення передбаченого ч.3 ст.187 КК України.

Обвинуваченому ОСОБА_6 обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, який продовжений ухвалою Овідіопольського районного суду Одеської області, від 12.10.2022 р., строк дії якого спливає 11.12.2022 року, та закінчити розгляд кримінального провадження до цього часу неможливо в звязку з перебуванням суддів в чергових щорічних відпустках.

Правова кваліфікація кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.187 КК України, у вчиненні якого обвинувачується ОСОБА_6 : напад з метою заволодіння чужим майном, з погрозою застосування насильства, небезпечного для життя та здоров`я особи (розбій), поєднаний з проникненням у житло.

Прокурором заявлене клопотання про продовження дії відносно ОСОБА_6 запобіжного заходу в вигляді тримання під вартою.

Захисник, проти задоволення клопотання заперечував, заявив суду клопотання, яким просив змінити запобіжний захід на непов`язаний з триманням під вартою, а саме, домашній арешт, мотивуючи зазначене тривалим часом тримання під вартою обвинуваченого та відсутністю ризиків.

Відповідно до ч.3 ст.331 КПК України незалежно від наявності клопотань суд зобов`язаний розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою до спливу двомісячного строку з дня надходження до суду обвинувального акту, чи з дня застосування судом до обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. За наслідками розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід у вигляді тримання під вартою або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців. До спливу продовженого строку суд зобов`язаний повторно розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою, якщо судове провадження не було завершене до його спливу.

Відповідно ч.1 ст.177 КПК України, метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов`язків, а також запобігання спробам: 1) переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; 2) знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; 3) незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; 4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; 5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини вагомою підставою для вирішення питання про необхідність обрання запобіжних заходів є ризик перешкоджання встановленню істини у справі та переховування цієї особи від правосуддя. При цьому зазначено, що небезпека перешкоджання встановленню істини у справі та переховування особи від правосуддя може вимірюватись суворістю можливого покарання, сукупністю даних про матеріальний та соціальний стан особи, її зв`язки з державою, у якій його переслідують та міжнародними контактами.

Судом встановлено наявність ризиків, які дають достатні підстави вважати, що обвинувачений може переховуватися від суду, вчинити інше кримінальне правопорушення.

Крім наявності вказаних ризиків, суд враховує, що ОСОБА_6  обґрунтовано обвинувачується у вчиненні особливо тяжкого злочину, за який передбачено покарання виключно у вигляді позбавлення волі на строк від семи до дванадцяти років із конфіскацією майна, особа обвинуваченого представляє підвищену суспільну небезпеку, у зв`язку із тим, що останній раніше судимий за вчинення тяжких злочинів та в період непогашеної та не знятої судимості за вчинені злочини, обвинувачується в скоєні особливо тяжкого кримінального правопорушення,  ОСОБА_6  не має міцних соціальних зв`язків в місці постійного проживання, відсутність постійного місця роботи, незадовільно характеризується за місцем проживання, майновий стан – відсутність постійного джерела доходу у обвинуваченого, перебуває на обліку у лікаря нарколога Саратської ЦРЛ, перебуваючи на волі, ОСОБА_6 може залишити місце проживання, ухилитися від суду, продовжити вчиняти інші протиправні діяння, через що застосування до нього більш м`якого запобіжного заходу не може запобігти вказаним ризикам.

Згідно з ч. 5 ст. 9 КПК України - кримінальне процесуальне законодавство України застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.

Так, положеннями ст. 5 Конвенції про захист прав та основоположних свобод людини, а також практикою Європейського суду з прав людини, передбачено, що обмеження права особи на свободу і особисту недоторканість можливе лише в передбачених законом випадках за встановленою процедурою.

При розгляді відповідних клопотань про обрання запобіжного заходу, виконуючи вимоги ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суд застосовує Конвенцію «Про захист прав людини і основоположних свобод» (далі «Конвенція») та практику Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ), як джерело права.

Відповідно до сформованої Європейським судом з прав людини практики, тримання особи під вартою може бути виправдане, якщо існують реальні ознаки наявності справжнього суспільного інтересу, який, не зважаючи на презумпцію невинуватості, переважає принцип поваги до особистої свободи, закріплений статтею 5 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод. Застосовуючи запобіжний захід у вигляді тримання під вартою необхідно виходити із того, що судове рішення повинно забезпечити не тільки права підозрюваного, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів. Визначення таких прав, як підкреслює Європейський суд з прав людини, вимагає від суду більшої суворості в оцінці цінностей суспільства («Летельє проти Франції» (Letellier v France), 12369/86, 26 червня 1991).

Відповідно до практики ЄСПЛ, «обґрунтованість підозри, на якій має ґрунтуватись арешт, складає суттєву частину гарантії від безпідставного арешту і затримання, закріпленої у статті 5 § 1 (с) Конвенції, передбачає наявність обставин або відомостей, які переконали б неупередженого спостерігача, що ця особа, можливо, вчинила певний злочин» (K.F. проти Німеччини, 27.11.1997 р., § 57).

Відповідно до п. 219 рішення у справі «Нечипорук та Йонкало проти України» («NechiporukandYonkalo v. Ukraine») від 21 квітня 2011 року, заява № 42310/04 суд повторює, що термін «обґрунтована підозра» означає, що існують факти або інформація, які можуть переконати об`єктивного спостерігача в тому, що особа, про яку йдеться, могла вчинити правопорушення.

Згідно з практикою ЄСПЛ, зокрема п. 48 рішення «Чеботарь проти Молдови» №35615/06 від 13.11.07 року - Європейський Суд з прав людини зазначив «Для того, щоб арешт по обґрунтованій підозрі був виправданий у відповідності з статтею 5 & 1 (с), поліція не зобов`язана мати докази, достатні для пред`явлення обвинувачення, ні в момент арешту ні під час перебування заявника під вартою. Також не обов`язково, щоб затриманій особі були, по кінцевому рахунку, пред`явлені обвинувачення, або щоб ця особа була піддана суду. Метою попереднього тримання під вартою - є подальше розслідування кримінальної справи, яке повинно підтвердити або розвіяти підозру, яка є підставою для затримання».

Крім того, судом враховується правова позиція ЄСПЛ, викладена у рішенні «Ферарі-Браво проти Італії», відповідно до якої затримання та тримання особи під вартою, безумовно, можливе не лише у випадку доведеності факту вчинення злочину та його характеру, оскільки така доведеність сама по собі і є метою досудового розслідування, досягненню цілей якого і є тримання під вартою.

Як неодноразово наголошував ЄСПЛ у своїх рішеннях, пункт 3 статті 5 Конвенції вимагає, що обґрунтування будь-якого строку тримання під вартою, незалежно від того, наскільки коротким він є, має бути переконливо продемонстроване владою. Аргументи «за» і «проти» звільнення, включаючи ризик того, що обвинувачений може перешкоджати належному провадженню у справі, не повинні оцінюватись абстрактно (inabstracto), але мають підтверджуватися фактичними даними. Ризик того, що обвинувачений може переховуватися, не може оцінюватися виключно на підставі ступеня тяжкості можливого покарання. Він має оцінюватися з урахуванням ряду інших відповідних факторів, які можуть або підтвердити існування можливості переховування обвинуваченим, або доведуть, що така можливість є настільки невеликою, що вона не може обґрунтовувати досудове ув`язнення (див. рішення від 4 жовтня 2005 року у справі «Бекчєв проти Молдови» (Becciev v. Moldova), заява № 9190/03, пункти 56 і 59, з подальшими посиланнями).

Згідно з позицією Європейського суду з прав людини, викладеною в п.84 рішення ЄСПЛ від 10.02.2011 року в справі "Харченко проти України", п.4 ст. 5 Конвенції передбачає право заарештованих або затриманих осіб на судовий контроль щодо матеріально-правових і процесуальних підстав позбавлення їх волі, що, з погляду Конвенції, є найважливішими умовами забезпечення «законності». Це означає, що суд відповідної юрисдикції має перевірити не тільки питання дотримання процесуальних вимог національного законодавства, але й обґрунтованість підозри, яка слугувала підставою для затримання, і законність мети, з якою застосовувались затримання та подальше тримання під вартою (див. справу «Буткевічус проти Литви» (Butkeviciusv. Lithuania) № 48297/99, п. 43, ЄКПЛ 2002-ІІ). Крім того, Європейський суд з прав людини у п.п. 68-69 Рішення від 17.10.2013 року у справі "Таран проти України" зазначив, що пункт 1 статті 5 Конвенції вимагає, що для того, щоб позбавлення свободи не вважалося свавільним, не достатньо того, щоб цей захід здійснювався відповідно до національного законодавства; він також має бути необхідним за конкретних обставин (див. рішення від 27 лютого 2007 року у справі «Неистяк проти Словаччини»,заява №65559/01, п. 74). На думку Суду, тримання під вартою відповідно до підпункту «с» пункту 1 статті 5 Конвенції має втілювати вимогу пропорційності, яка обумовлює існування обґрунтованого рішення, яким здійснюється оцінка відповідних аргументів «за» і «проти» звільнення (див. рішення у справі проти Польщі» (Ladentv. Poland), заява № 11036/03, п. 55, ECHR2008-... (витяги), і від 14 жовтня 2010 року у справі « Хайредіновпроти України» (v. Ukraine),заява № 38717/04, п. 86).

Окрім того, відповідно до рішення ЄСПЛ «Нечепорук і Йонкало проти України» (заява №42310/04, набуло статусу остаточного 21.07.2011) - наявність підстав для залишення обвинуваченого під вартою слід оцінювати в кожній справі з урахуванням її особливостей. Продовжуване тримання під вартою може бути виправданим заходом у тій чи іншій справі лише за наявності чітких ознак того, що цього вимагає справжній інтерес суспільства, який, незважаючи на існування презумпції невинуватості, переважує інтереси забезпечення права на свободу.

Обставин, які є перешкодою для застосування до обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, передбачених ч.2 ст.183 КПК України – не має.

Відповідно до ч.1 ст.183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м`яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим ст.177 КПК України, крім випадків, передбачених ч.5 ст.176 КПК України.

Відповідно до п.5 ч.2 ст.183 КПК України тримання під вартою може бути застосовано до раніше судимої особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочину, за який законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк понад трьох років.

З врахуванням сукупності викладених обставин, даних про особу обвинуваченого, в силу характеру кримінального правопорушення, у вчиненні якого обвинувачується ОСОБА_6 , для забезпечення належного виконання обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов`язків, єдиним запобіжним заходом, який може надати можливість запобігти вищевказаним ризикам, суд вважає запобіжний захід у вигляді тримання під вартою. Водночас, застосування більш м`якого запобіжного заходу унеможливить запобіганню існуючих ризиків.

Керуючись ст.ст. 176-178, 183, 331, 376 КПК України, -

УХВАЛИВ:

Клопотання прокурора про продовження дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою щодо обвинуваченого ОСОБА_6 - задовольнити.

В задоволені клопотання захисника обвинуваченого ОСОБА_6 адвоката ОСОБА_7 , відмовити.

Продовжити обвинуваченому ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , запобіжний захід у вигляді тримання під вартою в ДУ Одеський Слідчий Ізолятор на 60 днів, до 08 січня 2023 року.

Ухвала може бути оскаржена до Одеського апеляційного суду на протязі п`яти днів з дня її проголошення.

Повний текст ухвали проголошено 10.11.2022 р. о 09.50 годині.

Головуючий суддя                                                 ОСОБА_1

Судді                                                                 ОСОБА_2

                                                                        ОСОБА_3