ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

УХВАЛА

м. Київ

07.11.2022Справа № 910/5925/15-г

За скаргоюАкціонерного товариства «Київмедпрепарат»

на дії Шевченківського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ)

у справі№910/5925/15-г

за позовомНаціонального банку України в особі Головного управління Національного банку України по м. Києву і Київські області

доПублічного акціонерного товариства «Київмедпрепарат»

проспонукання до виконання умов договору

Суддя Босий В.П.

секретар судового засідання Дупляченко Ю.О.

Представники сторін:

від стягувача:Цвєтков В.М.

від боржника:Задорожна Л.Г.

виконавець:не з`явився

ВСТАНОВИВ:

В провадженні Господарського суду міста Києва перебувала справа №910/5925/15-г за позовом Національного банку України в особі Головного управління Національного банку України по м. Києву і Київській області до Публічного акціонерного товариства «Київмедпрепарат» про спонукання до виконання умов договору.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 06.05.2015, яке залишене без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 17.06.2015, позов задоволено повністю, зобов`язано Публічне акціонерне товариство «Київмедпрепарат» передати Національному банку України в особі Головного управління Національного банку України по м. Києву і Київській області оригінали правовстановлюючих документів на предмети іпотеки за відповідними договорами, стягнуто з Публічного акціонерного товариства «Київмедпрепарат» в дохід Державного бюджету України судовий збір у розмірі 1 218,00 грн.

06.07.2015 на виконання вказаного рішення Господарським судом міста Києва видано відповідні накази.

20.10.2022 до Господарського суду міста Києва від Акціонерного товариства «Київмедпрепарат» надійшла скарга на дії Шевченківського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ).

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 24.10.2022 вказану скаргу призначено до розгляду на 07.11.2022.

Представник скаржника в судове засідання з`явилася, надала пояснення по справі, подану скаргу просила задовольнити повністю.

Представник стягувача в судове засідання з`явився, проти задоволення скарги заперечував.

Державний виконавець, повідомлений належним чином про час та місце розгляду скарги, в судове засідання не з`явився, про причини неявки суд не повідомив, письмових заперечень проти скарги не подав.

Розглянувши скаргу по суті, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується скарга, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для її розгляду, Господарський суд міста Києва встановив наступне.

Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, визначаються Законом України «Про виконавче провадження».

Статтею 19 Закону України «Про виконавче провадження» визначено, що державний виконавець відкриває виконавче провадження на підставі виконавчого документа:

1) за заявою стягувача або його представника про примусове виконання рішення;

2) за заявою прокурора у випадках представництва інтересів громадянина або держави в суді;

3) у разі якщо виконавчий лист надійшов від суду на підставі ухвали про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду в порядку, встановленому законом;

4) в інших передбачених законом випадках.

Частиною 1 п. 1 ст. 26 Закону України «Про виконавче провадження» визначено, що виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону, за заявою стягувача про примусове виконання рішення.

Судом встановлено, що на виконанні у Шевченківському районному відділі державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) перебуває виконавче провадження ВП№49465612, відкрите на підставі наказу Господарського суду міста Києва №910/5925/15-г від 06.07.2015 про зобов`язання ПАТ «Київмедпрепарат» передати Національному банку України оригінали правовстановлюючих документів.

12.05.2021 державним виконавцем Полінкевичем О.В. було винесено постанову про накладення штрафу, якою на АТ «Київмедпрепарат» накладено штраф у розмірі 5 100,00 грн.; також вказаною постановою боржника зобов`язано виконати виконавчий документ протягом 10 робочих днів з моменту винесення такої постанови.

Із пояснень представника скаржника вбачається, що зазначена постанова виконана ним в частині накладення штрафу повністю, проте в силу приписів Закону України «Про акціонерні товариства» боржник позбавлений можливості виконати вимогу державного виконавця щодо виконання наказу Господарського суду міста Києва №910/5925/15-г.

07.09.2022 представником АТ «Київмедпрепарат» подано до відділу заяву, в якій боржник просив долучити до матеріалів дану заяву про переривання строку, визначеного Законом України «Про виконавче провадження», в частині другій постанови про накладення штрафу від 12.05.2021.

Натомість, 23.09.2022 державним виконавцем видано вимогу №49465612/4, якою зобов`язано боржника вжити заходи щодо виконання виконавчого документу в строк до 03.10.2022.

АТ «Київмедпрепарат» у поданій скарзі просить суд визнати таку вимогу незаконною та зобов`язати державного виконавця прийняти рішення щодо виконання заяви про переривання строку та зупинити вчинення виконавчих дій з примусового виконання рішення Господарського суду міста Києва у справі №910/5925/15-г.

Зокрема, скарга мотивована тим, що строки для виконання вимоги державного виконавця від 12.05.2021 перервалися у зв`язку з введенням в Україні воєнного стану.

Так, Законом України «Про внесення зміни до розділу XIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про виконавче провадження» від 15.03.2022 № 2129-IX розділ XIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про виконавче провадження» доповнено пунктом 10-2, в якому, зокрема, зазначено, що тимчасово, на період до припинення або скасування воєнного стану на території України визначені цим Законом строки перериваються та встановлюються з дня припинення або скасування воєнного стану.

Тобто, в силу змін чинного законодавства та у зв`язку з введенням в Україні воєнного стану, всі строки, встановлені Законом України «Про виконавче провадження», перервались.

Частиною 1 статті 11 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що строки у виконавчому провадженні - це періоди часу, в межах яких учасники виконавчого провадження зобов`язані або мають право прийняти рішення або вчинити дію. Строки у виконавчому провадженні встановлюються законом, а якщо вони не визначені законом - встановлюються виконавцем.

Відтак, вказані приписи Закону України «Про виконавче провадження» поряд зі строками, встановленими законом, та які перериваються у відповідності до п. 10-2 розділу XIII «Прикінцеві та перехідні положення» такого закону, передбачено строки, встановлені державним виконавцем, і щодо переривання яких Закон України «Про виконавче провадження» посилань не містить.

За таких обставин суд приходить до висновку, що строк для виконання скаржником вимоги державного виконавця від 12.05.2021 сплив до моменту внесення змін до п. 10-2 розділу XIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про виконавче провадження», а з моменту внесення відповідних змін встановлений у вимозі від 23.09.2022 строк для виконання рішення суду у даній справі не перервався, оскільки був встановлений державним виконавцем.

Пунктом 9 частини 2 статті 129 Конституції України визначено, що однією із основних засад судочинства є обов`язковість рішень суду, а згідно частини 5 статті 124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов`язковими до виконання на всій території України.

При цьому, будь-яких виключень або делегування регулювання даних правовідносин іншим нормам законодавства Конституція України не містить.

До того ж, наведені приписи ст. 124 та 129 Конституції України були розглянуті Конституційним Судом України, який у своєму рішенні №18-рп/2012 від 13.12.2012 вказав, що виконання судового рішення є невід`ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, визначений у законі комплекс дій, спрямованих на захист і поновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави.

Розглядаючи справу №5-рп/2013 Конституційний Суд України у своєму рішенні від 26.06.2013 зазначив, що право на судовий захист є конституційною гарантією прав і свобод людини і громадянина, а обов`язкове виконання судових рішень - складовою права на справедливий судовий захист.

З наведених приписів Конституції України та рішень Конституційного Суду України вбачається декларування законодавцем безумовного права кожного, на чию користь ухвалено судове рішення, на його виконання.

У пункті 2 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя» №9 від 01.11.1996 вказано, що оскільки Конституція України, як зазначено в її ст. 8, має найвищу юридичну силу, а її норми є нормами прямої дії, суди при розгляді конкретних справ мають оцінювати зміст будь-якого закону чи іншого нормативно-правового акта з точки зору його відповідності Конституції і в усіх необхідних випадках застосовувати Конституцію як акт прямої дії. Судові рішення мають ґрунтуватись на Конституції, а також на чинному законодавстві, яке не суперечить їй.

Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950, ратифікованої Законом України №475/97 від 17.07.1997, передбачено право кожного на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Агрокомплекс проти України» від 06.10.2011 міститься висновок, що існування заборгованості, яка підтверджена остаточним і обов`язковим для виконання судовим рішенням, дає особі, на користь якої таке рішення винесено, підґрунтя для «законного сподівання» на виплату такої заборгованості і становить «майно» цієї особи у значенні статті 1 Першого протоколу.

Відсутність у заявника можливості домогтися виконання судового рішення, винесеного на його користь, становить втручання у право мирне володіння майном, як це передбачено першим реченням першого пункту статті 1 Першого протоколу (справа «Юрій Миколайович Іванов проти України», рішення від 15.10.2009).

Правові висновки про те, що виконання рішення, ухваленого тим чи іншим судом, треба розглядати як невід`ємну складову судового розгляду, як цього вимагає положення статті 6 Конвенції, у якому йдеться про необхідність забезпечення справедливого судового процесу містяться у рішеннях Європейського суду з прав людини «Бурдов проти Росії», «Горнсбі проти Греції».

У своєму рішенні у справі «Шмалько проти України» від 20.07.2004 Європейський суд з прав людини зазначив, що передбачене пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних право на суд було б ілюзорним, якби правова система держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов`язкову силу, не виконувалося на шкоду одній зі сторін.

Тобто, практика Європейського суду з прав людини однозначно свідчить про те, що невід`ємною умовою забезпечення права на суд є виконання судового рішення.

Згідно з ч. 4 ст. 18 Закону України «Про виконавче провадження» вимоги виконавця щодо виконання рішень є обов`язковими на всій території України. Невиконання законних вимог виконавця тягне за собою відповідальність, передбачену законом.

Таким чином, у державного виконавця Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Полінкевича О.В. були законні підстави для винесення вимоги №49465612/4 від 23.09.2022 про вжиття заходів для виконання рішення суду у даній справі і його дії не суперечать приписам Закону України «Про виконавче провадження».

Відповідно до ч. 1 ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно з ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до ч. 2 ст. 4 Господарського процесуального кодексу України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

За змістом ст. 339 Господарського процесуального кодексу України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права.

Обов`язок доказування та подання доказів відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України розподіляється між сторонами виходячи з того, хто посилається на певні обставини, які обґрунтовують його вимоги та заперечення.

Це стосується скаржника, який мав довести наявність тих обставин, на підставі яких він звернувся до господарського суду зі скаргою на дії державного виконавця Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ).

В той же час, скаржником не наведено, а судом не встановлено жодних обставин, які б свідчили про порушення вказаною посадовою особою державної виконавчої служби будь-яких прав та законних інтересів скаржника.

Отже, доводи Акціонерного товариства «Київмедпрепарат», викладені у скарзі на дії державного виконавця Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), визнаються судом неправомірними, а тому підстави для її задоволення відсутні.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 234, 339, 342 Господарського процесуального кодексу України, суд -

УХВАЛИВ:

1. В задоволенні скарги Акціонерного товариства «Київмедпрепарат» на дії Шевченківського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) відмовити повністю.

2. Дана ухвала набирає законної сили з моменту її оголошення та може бути оскаржена.

Повна ухвала складена 09.11.2022.

Суддя В.П. Босий