УКРАЇНА

Житомирський апеляційний суд

Справа №274/7573/21 Головуючий у 1-й інст. Вдовиченко Т.М.

Категорія 44 Доповідач Миніч Т. І.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 листопада 2022 року Житомирський апеляційний суд в складі:

головуючого – судді: Миніч Т.І.

суддів:                         Трояновської Г.С.,

Павицької Т.М.

секретаря судового засідання         Кузьменко А.О.

з участю позивача

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Житомирі апеляційну скаргу ОСОБА_1

на рішення Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 05 вересня 2022 року, ухвалене під головуванням судді Вдовиченко Т.М.

у цивільній справі №274/7573/21 за позовом ОСОБА_1 до Державної казначейської служби України, Житомирської обласної прокуратури про відшкодування моральної шкоди завданої незаконним притягненням до кримінальної відповідальності, -

в с т а н о в и в:

У грудні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом. Просив рішення та дії Житомирської обласної прокуратури щодо притягнення його до кримінальної відповідальності визнати протиправними; стягнути з Державної казначейської служби України за рахунок коштів Державного бюджету України, шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку моральну шкоду в розмірі 1 200 000,00 грн. В обґрунтування поданого позову зазначав, що в період з 07.08.2000 року по 30.11.2009 року проходив службу в органах внутрішніх справ. З 04.08.2004 року по 30.11.2009 року обіймав посаду оперуповноваженого Бердичівського міського відділу міліції УМВС України в Житомирській області. У нього на виконанні знаходилися матеріали дослідчої перевірки за заявою гр. ОСОБА_2 , 1946 р.н. від 27.06.2009 року з приводу зникнення в період з 26 на 27.06.2009 р. при невідомих обставинах мопеда «ДЕЛЬТА» з гаражного приміщення за адресою АДРЕСА_1 . Дослідивши матеріали перевірки, він прийняв рішення про відмову в порушенні кримінальної справи за ст.185 КК України на підставі ст.ст.6 п.1,94,97,99 КПК України, яке було узгоджено начальником карного розшуку та затверджено начальником міліції. 04.09.2009 року відмовний матеріал по заяві гр. ОСОБА_2 було скасовано заступником прокурора м.Бердичева Житомирської обласної прокуратури.

За дорученням прокурора м.Бердичева відділом ВБ у Житомирській області СВБ ГУБОЗ МВС України проведено службову перевірку, за результатами якої 16.09.2009 року складено висновок про те, що оперуповноважений СКР Бердичівського МВ УМВЦ ст. лейтенант міліції Петровський В.В. сфальсифікував обставини викрадення власного майна гр. ОСОБА_2 та 29.06.2009 року безпідставно виніс постанову про відмову у порушенні кримінальної справи на підставі п.2 ст.6 КПК України. По матеріалам дослідчої перевірки стосовно о/у СКР Бердичівського МВ ОСОБА_1 помічником прокурора складено довідку про те, що у діях ОСОБА_1 вбачаються ознаки злочинів, передбачених ст.364 ч.1 та ст.366 ч.1 КК України. 28.09.2009 року прокурором м.Бердичева порушено кримінальну справу №035072/09 про зловживання службовим становищем та службове підроблення, передбачених ч.З ст. 364, ч.1 ст.366 КК України, щодо ОСОБА_1

28.10.2009 року слідчим винесено постанову про застосування запобіжного заходу щодо ОСОБА_1 у вигляді підписки про невиїзд. 18.11.2009 року старшим слідчим прокуратури м. Бердичева винесено постанову про притягнення ОСОБА_1 в якості обвинуваченого у вчиненні злочинів, передбачених ст.ст.364 ч.3, 366 ч.1 КК України.

26.03.2012 року вироком Бердичівського міськрайонного суду ОСОБА_1 визнано винним у скоєнні злочину, передбаченого ст.366 ч.1 КК України та призначено покарання у вигляді 2 років обмеження волі з позбавленням права обіймати посади в органах внутрішніх справ на строк 2 роки. Визнано ОСОБА_1 невинним в скоєнні злочину, передбаченого ст.364 ч.З КК України, та виправдано за відсутністю в діях складу злочину. На підставі ст.75 КК України звільнено засудженого від відбування покарання з випробуванням протягом двохрічного іспитового строку.

Ухвалою Апеляційного суду Житомирської області від 29 травня 2012 року вирок Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 26 березня 2012 року щодо ОСОБА_1 скасовано, а справу направлено на новий судовий розгляд в той же суд в іншому складі. Запобіжний захід залишено попередній підписку про невиїзд.

22 квітня 2014 року прокурором вдруге винесено постанову про зміну обвинувачення. Прокурор відмовився від обвинувачення за злочин, передбачений ч.1 ст.366 КК України, а дії ОСОБА_1 кваліфіковано за ч.3 ст.364 КК України (в ред.2001 року).

Постановою Бердичівського міськрайонного суду від 28.04.2014 року кримінальну справу за обвинуваченням ОСОБА_1 за ч.3 ст.364 КК України (в ред.2001 року) було закрито у зв`язку з внесенням змін до законодавства, внаслідок яких діяння, у вчиненні якого обвинувачується підсудний, перестало бути караним у кримінальному порядку. Рішення по обвинуваченню за злочин, передбачений ч.1 ст.366 КК України не приймалося, у зв`язку з відмовою прокурора від обвинувачення. Арешт, накладений постановою старшого слідчого прокуратури міста Бердичева від 24.11.2009 року на вклади, цінності та інше майно скасовано. До набрання постановою чинності запобіжний захід у вигляді підписки про невиїзд - скасовано.

Вважає, кримінальне переслідування за скоєння злочину, передбаченого ч.1 ст.366 КК України, припинено з реабілітуючих підстав, оскільки у встановленому законом порядку не була доведена вина у вчиненні злочину, за скоєння якого його обвинувачували з 2009 по 2014 рік та було незаконно засуджено до двох років умовно. Крім цього, прокуратурою подавалась апеляція про збільшення строку до трьох років позбавлення волі умовно та у подальшому, під час розгляду справи іншим складом суду, продовжувалося звинувачення за ч.1 ст.366 КК України, і лише 22.04.2014 року прокурор відмовився від обвинувачення.

Позивач зазначав, що незаконними діями органів досудового слідства, прокуратури та суду, що виразилося в незаконному обвинуваченні та незаконному засудженні за злочин, передбачений ч.1 ст.366 КК України йому завдано непоправних моральних втрат, що призвели до порушення нормальних життєвих зв`язків. Після пред`явлення звинувачення органами досудового слідства, перебуваючи у важкому психоемоційному стані, він був змушений звільнитися 30.11.2009 року з органів внутрішніх справ.

29.05.2012 року після скасування вироку Бердичівського міського суду та направлення справи на новий судовий розгляд, не маючи коштів на сплату послуг захисника, змушений був відстоювати свої права самостійно. Незаконне кримінальне переслідування за злочин передбачений ст.366 ч.1 КК України тривало з 28.09.2009 року по 28.04.2014 рік, що становить 52 місяці. Він був змушений вживати додаткових зусиль для організації власного життя та життя родини. На час проведення слідства та суду був позбавлений можливості працевлаштуватися, оскільки працедавці, дізнавшись про звинувачення, відмовляли в працевлаштуванні. Тому він погоджувався на важку фізичну працю різноробочим, що призвело до проблем зі здоров`ям. Також на ґрунті кримінального переслідування постійно виникали конфлікти у сім`ї, у зв`язку з неможливістю належним чином забезпечити родину, в зв`язку з відсутністю засобів для існування, оскільки дружина також не була працевлаштованою. Під час перебування під слідством втратив звичайний спосіб життя, не мав змоги вільно пересуватись по території України, члени сім`ї також зазнавали моральних страждань, що негативно вкапнуло на відносини в сім`ї. Внаслідок кримінального переслідування він тривалий час перебував у стані невизначеності щодо своєї долі, був змушений пристосовуватися до несприятливих умов. Кримінальне переслідування негативно відобразилося на відносинах з оточуючими. Дотепер неможливо відновити нормальні життєві зв`язки та комфортний емоційний стан. Йому завдано важку душевну травму на все життя, він втратив не лише посаду, а фактично професію, на яку було витрачено роки навчань.

Рішенням Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 05 вересня 2022 року у задоволенні позову відмовлено.

У поданій апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить вказане рішення суду скасувати та постановити нове рішення про задоволення позовних вимог. На думку апелянта, рішення суду першої інстанції незаконне та необґрунтоване, ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права. Зокрема апелянт не погоджується з висновками суду про не встановлення фактів незаконності процесуальних дій, що обмежують чи порушують права та свободи позивача, незаконного проведення оперативно - розшукових заходів стосовно нього. Вважає, що відмова прокурора від обвинувачення в даному випадку за ч.1 ст.366 КК України відноситься до реабілітуючих підстав з точки зору кримінально процесуального законодавства і дає право на відшкодування шкоди за Законом «Про порядок відшкодування шкоди завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно - розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», оскільки вина у вчиненні злочину не була доведена у встановленому законному порядку, за скоєння якого позивача звинувачували з 2009 по 2014 рік, обрано запобіжні заходи, та незаконно засуджено до двох років умовно, позбавлено права обіймати посади в ОВС, тощо. В апеляції прокуратура наполягала на збільшення строку до трьох років умовно. Також вказує, що перебуваючи в статусі підсудного, дійсно не заперечував щодо задоволення клопотання прокурора щодо закриття кримінальної справи за ч.3 ст.364 КК України та був проти відмови прокурора від обвинувачення передбаченого ч.1 ст.366 КК і наполягав на прийняті кінцевого рішення судом, адже саме за даний злочин його було попереднім складом суду засуджено.

Розглянувши справу в межах доводів, викладених в апеляційній скарзі, суд вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.

З матеріалів справи вбачається та судом встановлено, що 28.09.2009 року прокурором м. Бердичева порушено кримінальну справу щодо оперуповноваженого сектору карного розшуку Бердичівського МВ УМВС України в Житомирській області старшого лейтенанта міліції ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за ознаками злочинів, передбачених ч.3 ст.364, ч.1 ст.366 КК України (а.с.17).

28.10.2009 року слідчим винесено постанову про застосування запобіжного заходу щодо ОСОБА_1 у вигляді підписки про невиїзд (а.с.18-19).

Постановою старшого слідчого прокуратури м.Бердичева Радушинського В.В. від 18.11.2009 року ОСОБА_1 було пред`явлено обвинувачення у вчиненні злочинів, передбачених ч.3 ст.364, ч.1 ст.366 КК України. Того ж дня постановою слідчого до позивача застосовано запобіжний захід у вигляді підписки про невиїзд (а.с.20-24).

Згідно довідки від 10.03.2020 №63лл/12/01-2020 ОСОБА_1 був звільнений зі служби за п.64 "ж" (за власним бажанням) відповідно до Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ (а.с.26).

26.03.2012 року вироком Бердичівського міськрайонного суду ОСОБА_1 визнано винним у скоєнні злочину, передбаченого ст.366 ч.1 КК України та призначено покарання у вигляді 2 років обмеження волі з позбавленням права обіймати посади в органах внутрішніх справ на строк 2 роки. Визнано ОСОБА_1 невинним в скоєнні злочину, передбаченому ст.364 ч.3 КК України, та виправдано за відсутністю в діях складу злочину. На підставі ст.75 КК України звільнено засудженого від відбування покарання з випробуванням протягом двохрічного іспитового строку, якщо він протягом визначеного судом строку не вчинить нового злочину і виконає покладені на нього обов`язки. На підставі ст.76 ч.1 п.3 КК України зобов`язано засудженого повідомляти кримінально-виконавчу інспекцію про зміну місця проживання. Додаткове покарання у виді позбавлення права обіймати посади в органах внутрішніх справ підлягає реальному та самостійному виконанню. До вступу вироку в законну силу міру запобіжного заходу ОСОБА_1 не змінено, залишено підписку про невиїзд. Арешт, накладений на майно засудженого,скасовано (а.с.45-55).

Ухвалою Апеляційного суду Житомирської області від 29 травня 2012 року вирок Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 26 березня 2012 року скасовано, справу направлено на новий судовий розгляд в той же суд в іншому складі (а.с.60-66).

22 квітня 2014 року державним обвинувачем по кримінальній справі № 035072/096 по обвинуваченню ОСОБА_1 у вчиненні злочинів, передбачених ч.3 ст.364, ч.1 ст.366 КК України, радником юстиції ОСОБА_3 винесено постанову про зміну обвинувачення. В даній постанові зазначено, що "в ході судового слідства мали місце зміни у чинному законодавстві, зокрема 21.04.2014 внесено зміни до КК України, до ст.364 КК України. Згідно п.3 ч.1 Закону України "Про внесення змін до Кримінального та Кримінально процесуального кодексів України щодо імплементації до національного законодавства положень статті 19 Конвенції ООН проти корупції" частину 3 ст.364 КК України виключено. Враховуючи викладене, слід змінити обвинувачення підсудному ОСОБА_1 та перекваліфікувати його дії, виключивши із обвинувачення ч.1 ст.366 КК УКраїни, виходячи з наступного. Так, у відповідності до пред`явленого обвинувачення підсудному, вбачається, що він, зловживаючи своїм службовим становищем, умисно, в інших особистих інтересах використав своє службове становище всупереч інтересам служби, заподіявши істотної шкоди охорюваним законом правам громадян та інтересам держави (підрив авторитету та престижу органів внутрішніх справ). Будучи працівником правоохоронного органу, вчинив при цьому службове підроблення шляхом внесення службовою особою до офіційного документу завідомо неправдивих відомостей. Склад злочину, передбачений ч.1 ст.366 КК, який інкримінується підсудному є невід`ємною складовою - способом, засобом вчинення підсудним злочину, передбаченого ч.3 ст.364 КК України" (а.с.67-74).

Постановою Бердичівського міськрайонного суду від 28.04.2014 року кримінальну справу за обвинуваченням ОСОБА_1 за ч.3 ст.364 КК України (в ред.2001 року) було закрито у зв`язку з внесенням змін до законодавства, внаслідок яких діяння, у вчиненні якого обвинувачується підсудний, перестало бути караним у кримінальному порядку. Рішення по обвинуваченню за злочин передбачений ч.1 ст.366 КК України не приймалося, у зв`язку з відмовою прокурора від обвинувачення. Арешт, накладений постановою старшого слідчого прокуратури міста Бердичева від 24.11.2009 року на вклади, цінності та інше майно скасовано. До набрання постановою чинності запобіжний захід у виді підписки про невиїзд - скасовано. В постанові суду зазначено, що "підсудний не заперечив щодо задоволення клопотання прокурора щодо закриття відносно нього кримінальної справи за ч.3 ст.364 КК УКраїни, але не погоджується з постановою прокурора про зміну обвинувачення, згідно якої державним обвинувачем із його обвинувачення виключено ч.1 ст.366 КК УКраїни та бажає, щоб суд прийняв рішення за вказаною статтею, встановивши його вину або невинуватість у вчиненні цього злочину. Як зазначив суд - згідно з ч.1 ст.275 КПК України 1960 року, розгляд справи судом провадиться тільки відносно підсудних і тільки в межах пред`явленого ним обвинувачення. Отже, суд міг здійснювати розгляд справи щодо ОСОБА_1 тільки за ч.3 ст.364 КК України, а тому доводи підсудного про те, щоб суд продовжував розгляд справи щодо нього за ч.1 ст.366 КК України судом не можуть бути прийняті до уваги (а.с.75-80).

Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ст.ст.3,56 Конституції України людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави. Кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

За змістом статей 15,16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Способами захисту особистих немайнових або майнових прав та інтересів, з якими особа має право звернутися до суду, зокрема, є відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

Частинами 1 та 2 ст.1176 ЦК України встановлено, що шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду. Право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом. Порядок відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури або суду, встановлюється законом.

На день розгляду справи єдиним таким законом є Закон України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» (далі-Закон №266/94-ВР).

Пунктом 1 ч.1 ст.1 Закону №266/94-ВР передбачено, що відповідно до положень цього Закону підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок: незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян.

Частиною 2 ст.1 Закону № 266/94-ВР встановлено, що у випадках, зазначених у частині першій цієї статті, завдана шкода відшкодовується в повному обсязі незалежно від вини посадових осіб органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду.

Відповідно до п.1, п.1-1, п.2 ч.1 ст.2 Закону № 266/94-ВР право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадках: постановлення виправдувального вироку суду; встановлення в обвинувальному вироку суду чи іншому рішенні суду (крім ухвали суду про призначення нового розгляду) факту незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують чи порушують права та свободи громадян, незаконного проведення оперативно-розшукових заходів; закриття кримінального провадження за відсутністю події кримінального правопорушення, відсутністю у діянні складу кримінального правопорушення або невстановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи у суді і вичерпанням можливостей їх отримати.

У наведених в статті 1 цього Закону випадках громадянинові відшкодовується моральна шкода (п.5 ст.3 Закону № 266/94-ВР).

Статтею 4 Закону № 266/94-ВР встановлено, що відшкодування шкоди у випадках, передбачених пунктами 1,3,4 і 5 статті 3 цього Закону, провадиться за рахунок коштів державного бюджету. Відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв`язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного та психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру.

Згідно з ст.13 Закону № 266/94-ВР питання про відшкодування моральної шкоди за заявою громадянина вирішується судом відповідно до чинного законодавства в ухвалі, що приймається згідно з частиною першою статті 12. Розмір моральної шкоди визначається з урахуванням обставин справи в межах, встановлених цивільним законодавством. Відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.

Тож, чинним законодавством чітко визначено випадки, умови та порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду, у тому числі моральної шкоди.

Пункт 2 ч.2 ст.1167 ЦК України передбачає, що моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала, якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт.

Разом з тим згідно з ч.2 ст.23 ЦК України моральна шкода полягає у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із протиправною поведінкою щодо неї самої та у зв`язку із приниженням її честі, гідності а також ділової репутації; моральна шкода відшкодовується грішми, а розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом з урахуванням вимог розумності і справедливості.

Відповідно до ч.1 ст.1173 ЦК України шкода, завдана фізичній особі незаконними рішеннями чи дією органу державної влади відшкодовується державою незалежно від вини цього органу.

Зміст пунктів 1-3 ст.2 Закону № 266/94-ВР дає підстави вважати, що право на відшкодування шкоди у громадянина, який був притягнутий до кримінальної відповідальності, виникає в одному з трьох випадків:

1)або у випадку повної його реабілітації;

2)або у випадку засудження, але при цьому в обвинувальному вироку чи іншому рішенні суду встановлено факти незаконності процесуальних дій, що обмежують чи порушують його права та свободи громадян, незаконного проведення оперативно-розшукових заходів;

3)або закриття кримінального провадження за відсутністю події кримінального правопорушення, відсутністю у діянні складу кримінального правопорушення або невстановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи у суді і вичерпанням можливостей їх отримати, що відповідає п.1, п.2, п.3 ч.1 ст.284 КПК України, відповідно.

В даному випадку судом встановлено, що 28.04.2014 року постановою Бердичівського міськрайонного суду від 28.04.2014 року кримінальну справу за обвинуваченням ОСОБА_1 за ч.3 ст.364 КК України (в ред.2001 року) було закрито у зв`язку з внесенням змін до законодавства, внаслідок яких діяння, у вчиненні якого обвинувачується підсудний, перестало бути караним у кримінальному порядку. Рішення по обвинуваченню за злочин передбачений ч.1 ст.366 КК України не приймалося, у зв`язку з відмовою прокурора від обвинувачення. Арешт, покладений постановою старшого слідчого прокуратури міста Бердичева від 24.11.2009 року на вклади, цінності та інше майно скасовано. До набрання постановою чинності запобіжний захід у виді підписки про невиїзд - скасовано. В постанові суду зазначено, що "підсудний не заперечив щодо задоволення клопотання прокурора щодо закриття відносно нього кримінальної справи за ч.3 ст.364 КК України, але не погоджується з постановою прокурора про зміну обвинувачення, згідно якої державним обвинувачем із його обвинувачення виключено ч.1 ст.366 КК України та бажає, щоб суд прийняв рішення за вказаною статтею, встановивши його вину або невинуватість у вчиненні цього злочину. Як зазначив, суд - згідно з ч.1 ст.275 КПК України 1960 року, розгляд справи судом провадиться тільки відносно підсудних і тільки в межах пред`явленого ним обвинувачення. Отже, суд може здійснювати розгляд справи щодо ОСОБА_1 тільки за ч.3 ст.364 КК УКраїни і тому доводи підсудного про те, щоб суд продовжував розгляд справи щодо нього за ч.1 ст.366 КК України судом не можуть бути прийняті до уваги" (а.с.75-80).

Тобто, кримінальне провадження відносно ОСОБА_1 закрито з підстави, яка відмінна від тих, що передбачені п.3 ст.2 Закону № 266/94-ВР.

Крім того, зі змісту постанови Бердичівського міськрайонного суду від 28.04.2014 року вбачається, що судом не було встановлено фактів незаконності процесуальних дій, які обмежують чи порушують права та свободи ОСОБА_1 , незаконного проведення оперативно-розшукових заходів стосовно нього.

Апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що матеріали цивільної справи не дають підстав вважати, що дії органів, які здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду були оскаржені ОСОБА_1 у порядку, встановленому кримінальним процесуальним законодавством.

Неправомірність дій органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури або суду доведена не була.

З урахуванням принципу спеціалізації судоустрою України, в межах цивільного судочинства не може надаватися правова оцінка процесуальним діям органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду, вчинених ними в кримінальному провадженні.

За таких обставин суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позову, оскільки у позивача не виникло право на відшкодування моральної шкоди з підстав передбачених Законом № 266/94-ВР.

Доводи, викладені в апеляційній скарзі, висновків суду не спростовують та на їх правильність не впливають, а зводяться до переоцінки доказів. Разом з тим, будь-яких процесуальних порушень, які б давали підстави для переоцінки доказів, апеляційним судом не встановлено.

Виходячи із наведеного, підстав для зміни чи скасування оскаржуваного рішення апеляційний суд не вбачає, оскільки воно постановлено судом із додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст.258,259,367,374,375,381-384 ЦПК України, суд, -

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 05 вересня 2022 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і протягом тридцяти днів може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду.

Головуючий:                        Судді: